Держава і громадянське суспільство: соціокультурні аспекти розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

Національної академії наук України

УДК 316.325+342.1

Спеціальність: 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Держава і громадянське суспільство: соціокультурні аспекти розвитку

Черноног Раїса Андріївна

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (відділ соціальної філософії).

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Мокляк Микола Миколайович, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор Ананьїн Валерій Опанасович, Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації НТУ України "КПІ", начальник кафедри;

- доктор філософських наук, доцент Ларцев Володимир Сергійович, Київських національний економічний університет, доцент кафедри філософії.

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кафедра філософії, м. Київ.

Захист відбудеться 23 січня 2004 о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розіслано 18 грудня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук Л.А. Ситниченко

Анотації

Черноног Р.А. Держава і громадянське суспільство: соціокультурні аспекти розвитку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню та переосмисленню соціально-філософських аспектів співвідношення держави та громадянського суспільства, зокрема в історично-поступальному розвитку. В роботі доведено, що не форма, а зміст, сутність та спрямованість державного управління визначають гармонію, єдність або розбрат держави та громадянського суспільств.

У нетрадиційному ключі здійснено спробу реконструювати структуру громадянського суспільства, тобто показати, що воно - це об'єкти-суб'єкти, соціальні відносини, інтереси та потреби, культура та світогляд. Для того, щоб корінним чином дослідити ці складові, треба щодо кожної з них створювати онтологічну картину соціального буття.

Особливо наголошено на тому, що соціальна мобільність як один із складних соціокультурних феноменів обіймає собою і мобільність (просторову та часову) форм політичної влади, яка може мати природний, тобто історично закономірний, та насильницький (примусовий) характер.

У цій науковій розвідці здійснено всебічний аналіз історичного розвитку громадянського суспільства народу України. Показано, як воно співіснувало з державницькими прагненнями та традиціями, з інтересами та потребами всіх верств та прошарків дієздатного населення.

Черноног Р.А. Государство и гражданское общество: социокультурные аспекты развития. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Институт философии имени Г.С. Сковороды НАН Украины. Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию и переосмыслению социально-философских аспектов соотношения между государством и гражданским обществом. Результаты диссертационного исследования выступают одной из важнейших теоретических предпосылок преодоления тоталитарного наследия со свойственным ему доминированием государства над гражданским обществом и создания реальных условий построения в посткоммунистическом отечественном социальном пространстве правового государства и демократического гражданского общества.

Работа является не только теоретическим ответом на вопрос о том, какое обществе, государство мы строим и должны построить. Она, благодаря всестороннему анализу механизмов взаимодействия общества и государства, способствует решению целого ряда практических проблем, постепенному созданию в Украине социальных отношений и институтов, справедливых не только для избранных, а для всех. В этой работе доказано, что не форма правления, а его содержание, сущность и направленность определяют гармонию, единство или разобщенность государства и гражданского общества.

Избранный автором социокультурный, генетический аспект исследования проблемы как государства, так и гражданского общества, создает также возможность продолжения в отечественной философской мысли актуальных проблем современной зарубежной философии, посвященных анализу условий формирования и характерных черт гражданского общества как области самоопределения человека, реализации его прав и свобод.

Важным методологическим принципом диссертационного ииследования является понимание гражданского общества как системы относительно независимых от государства институтов, направленных на защиту разнообразных, преимущественно частных, интересов и потребностей граждан, а также рассмотрение взаимоотношения государства и гражданского общества через призму проблемы социальной мобильности и свободы.

Особенно подчеркнуто, что социальная мобильность как сложный движения социокультурный феномен включает в себя и социальную мобильность (пространственную и временную) форм политической власти, которая может носить естественный, то есть исторически закономерный, или насильственный (принудительный) характер.

В этом научном изыскании сделан всесторонний анализ исторического развития гражданского общества народа Украины. Показано, как оно сосуществовало с государственными устремлениями и традициями, с интересами и потребностями всех слоев дееспособного населения.

Chernonog R.A. The state and civil society: aspects of socio-cultural development. - Manuscript.

A dissertation seeking the award of a candidate of philosophical sciences degree (spesiality 09.00.03 - Social Philosophy and History of Philosophy). - The Institute of Philosophie of the National Academy of Sciences of Ukraine named after G.S. Skovoroda, 2003.

The dissertation is devoted to the research and understanding of socio-philosophical aspects of correlation between the state and civil society. This work provides sufficient proof that it is not the form of goverment, but the substance, essence and direction of government that determine the harmony, unity and disunity of states and civil societies.

A special emphasis is made on the fact that physical and social mobility, as the form of the matter in motion envisages social mobility (special and temporal) of forms of political government that may be of natural, i.e. historical predisposed, or violent (forceful) nature. The study is based on an all-round analysis of Ukrainian civil society development. The study shows the way civil society has been co-existing with the state-related aspiratioins and traditions, with interests and needs of all strata of legally responsible population.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Цілісний соціально-філософський дискурс багатоманітних аспектів проблеми громадянського суспільства безумовно є однією із нагальних сучасних філософських проблем, особливо у такому важливому її вимірі як відносини між державою та громадянським суспільством. Особливої актуальності названій темі, а також проблемам демократизації та легітимації влади, вибору форм правління, лібералізації політичних інституцій надали докорінні зрушення в економічній, соціально-політичній та духовній сферах українського суспільства, прагнення України органічного долучитися до європейського та світового економічного та культурного простору.

Теоретична, соціально-філософська реконструкція умов побудови в нашій країні правової держави та громадянського суспільства, механізмів, стану та перспектив їх співвідношення та взаємозв'язку актуалізується ще й таким важливим до сьогодні завданням, як подолання тоталітарної спадщини з притаманним їй домінуванням держави над громадянським суспільством, над особистістю, зневагою її прав і свобод. То ж йдеться, насамперед, про усвідомлення та створення, на засадах знання особливостей взаємодії держави та громадянського суспільства в межах конкретно-історичних практик, реальних умов побудови на вітчизняному посткомуністичному просторі правової держави та демократичного громадянського суспільства.

Таким чином, виважена відповідь на запитання: "Яке суспільство, яку державу ми будуємо сьогодні в Україні і що мусимо робити для того, щоб бути сучасною, цивілізованою країною?" сприяє вирішенню цілої низки не лише теоретичних, але й болючих для нашого сьогодення практичних проблем, поступовому створенню соціальних відносин та інституцій, які були б прийнятними, справедливими не лише для обраних, а для всіх.

На особливу увагу, в межах теоретичної концептуалізації означеної в роботі взаємодії, заслуговують дві складові сучасного соціально-політичного проекту - інтерпретація суспільства як асоціації самоврядних, незалежних індивідів та створення, на засадах всебічного дослідження відносин держави та суспільства, реальних умов для їх співпраці, співробітництва, діалогу. Адже громадянське суспільство формується як "знизу" (через самоврядування народу), так і "згори", під впливом держави. То ж нагальне для сучасного українського досвіду звернення до розуміння конкретних механізмів цього процесу є теоретичною підвалиною справжнього визнання громадянського суспільства та зростання демократичної, правової складової в функціонуванні державних інституцій, а також істотним внеском до моделювання перспективних стратегій розвитку українського суспільства та держави.

Обраний в роботі аспект дослідження як держави, так і громадянського суспільства, через соціокультурний, генетичний вимір їх відносин є надзвичайно продуктивним ще й тому, що у такий спосіб ми, по-перше, маємо можливість продовжити у вітчизняній філософській думці дослідження актуальних, з післявоєнних часів і до сьогоднішнього дня, проблем сучасної західної філософії, присвячених аналізу умов формування та характерних рис громадянського суспільства як царини самовизначення людини, реалізації її прав і свобод. А, по-друге, сприяти створенню і в Україні реальних умов для перетворення індивіда у відповідальну особистість, справжнього громадянина своєї країни, а також для захисту прав та свобод громадян, їхніх інтересів та потреб, особливо в межах кризових, реформаційних соціальних практик. Саме з огляду на останнє, потребує також всебічного вивчення проблеми впливу міграції та соціальної мобільності на зміст, структур та сутність громадянського суспільства. У зв'язку з цим актуалізується проблема прямих та опосередкованих владних способів підпорядкування громадянського суспільства державі.

Зв'язок з науковими програмами. Робота пов'язана із загальним напрямком соціально-філософських досліджень проблеми взаємодії держави та громадянського суспільства, які здійснювались у науково-дослідній темі відділу соціальної філософії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України "Громадянське суспільство та правова держава: проблеми та перспективи становлення" (номер державної реєстрації 0101V001468).

Мета і завдання дослідження. Актуальність теми та ступінь її розробленості визначили мету дисертаційної роботи, яка полягає в цілісному соціально-філософському осягненні соціокультурних аспектів відносин держави та громадянського суспільства.

Здійснення поставленої мети зумовило необхідність розв'язання наступних наукових завдань:

- на засадах послідовної критичної рефлексії класичної та новітньої літератури довести методологічну значущість розгляду проблеми відносин держави та громадянського суспільства з точки зору його соціокультурного виміру;

- дослідити типи відносин держави та громадянського суспільства у контексті конкретних соціальних практик, а також умови їх діалогу та співробітництва;

- розкрити природу, структуру та внутрішню цінність громадянського суспільства як особливої політико-правової системи та способу самореалізації людини як самоврядної особистості;

- виокремити особливості та внутрішні механізми функціонування особистісної складової побудови в Україні громадянського суспільства та правової держави;

- реконструювати зміст та основні напрямки зміни завдань та функцій сучасної держави;

- з'ясувати місце та роль процесів та форм соціальної мобільності у відносинах держави та суспільства.

Об'єктом дослідження є держава та громадянське суспільство, зокрема перехідного та реформаційного періоду, їхні сутнісні характеристики та тенденції історично-поступального розвитку.

Предметом дослідження є теоретичні засади, зміст, структура, сутність держави та суспільства, динаміка та статика їхніх відносин, а також найістотніші форми соціальної мобільності у сучасному українському суспільстві.

Методологія та методика зумовлені, перш за все, особливістю предмета та об'єкта дисертаційної роботи та авторським їх баченням. Соціально-філософська інтерпретація соціокультурного виміру проблеми взаємодії держави та громадянського суспільства зумовило звернення в дисертаційній роботі до загальнотеоретичних методів їх осягнення: аналізу та синтезу, поєднання історичного та логічного, компаративістського та аксіологічного, системного, герменевтичного та філософсько-антропологічного підходів.

Методологічну базу дисертації склали ідеї провідних вітчизняних та зарубіжних авторів в галузі соціальної та політичної філософії, соціології, історії філософії та етики.

Важливим методологічним принципом дослідження стало, по-перше, розуміння громадянського суспільства як системи відносно незалежних від держави інституцій, спрямованих на захист різноманітних (переважно приватних) інтересів та потреб громадян; по-друге, соціокультурний та історико-генетичний погляд на відносини держави на суспільство; по-третє, розгляд цих відносин крізь призму проблеми соціальної мобільності та свободи. Особливого методологічного сенсу для розв'язання наукових завдань роботи та отримання наукових результатів набули праці співробітників Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, де виконувалась робота.

Наукова новизна отриманих результатів. Завдяки впровадженню описаної методології та методики вперше здійснено цілісний та послідовний соціально-філософський аналіз проблеми взаємодії держави та громадянського суспільства в її трансформаційній, соціокультурній модальності, з'ясовано її сучасний стан та перспективи розвитку.

В дисертаційному дослідженні отримано наступні висновки, яким притаманна наукова новизна:

– на засадах всебічного аналізу конкретних соціальних практик, а також класичної та новітньої соціально-філософської літератури доведено евристичний сенс розгляду проблеми держави та громадянського суспільства крізь призму їх конкретно-історичної взаємодії для побудови громадянського суспільства та демократичної правової держави в Україні;

– з'ясовано, що між державою та громадянським суспільством можуть існувати (залежно від типу державної влади) різні відносини - від антагонізму до взаємопідтримки, співробітництва, а "консенсус" держави та громадянського суспільства зникає тоді, коли держави перетворюється з демократичної на авторитарну чи тоталітарну;

– розкрито природу, структуру та внутрішню цінність громадянського суспільства, як особливої політико-правової системи, що виступає опосередковуючою ланкою між державою та індивідом і сприяє вирішенню низки завдань, які не входять в компетенцію держави - реалізація людини як самостійної, вільної, самоврядної особистості, справжнього громадянина своєї країни;

– досліджено зміст та основні напрямки зміни завдань та функцій сучасної держави, поступове перетворення її (за істотної підтримки та контролю з боку розвиненого громадянського суспільства) в демократичну, соціально-відповідальну державу, з домінуванням в ній не репресивних, а субсидіарних функцій;

– розглянуто внутрішній механізм сутнісного взаємозв'язку феномену громадянського суспільства з такою фундаментальною умовою людського буття як свобода, а також необхідність виходу громадянського суспільства за межі "негативної" складової свободи, доповнення його "позитивною" свободою, втіленою в утверджені гідного та справедливого соціально та індивідуального буття як мети економічних та політичних процесів;

– обґрунтовано положення про те, що правова держава не може функціонувати та розвиватися без засад громадянського суспільства, і саме держава постає як суб'єкт та гарант формування громадянського суспільства. Без правової держави не може виникнути громадянське суспільство і навпаки;

– розкрито, що головним атрибутивним чинником формування як правової держави, так і громадянського суспільства, є незаперечна домінантна цінність особистості в усіх її соціальних вимірах;

– доведено, що визначальним чинником соціального статусу правової держави та громадянського суспільства є зрілість його соціальних відносин;

– розглянуто структуру та основні форми "горизонтальної" та "вертикальної" соціальної мобільності, послідовно реконструйовано соціально-онтологічні та політико-правові аспекти процесу міграції;

– доведено, що інтенсивність процесу соціальної мобільності є одним із важливих показників зрілості правової держави та громадянського суспільства, втіленням такої їх принципової характеристики як відкритість.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що зміст та висновки дисертаційного дослідження уможливлюють поглиблене розуміння як держави так і громадянського суспільства, їх витоків, перспектив розвитку та особливостей функціонування та теренах вітчизняного посткомуністичного простору. Практичний сенс роботи полягає також у створенні дієвих соціально-політичних стратегій подолання суперечностей між цивілізаційними та особистими орієнтаціями громадян у створенні передумов розбудови громадянського суспільства в Україні. Непересічне практичне значення має також дослідження в роботі нових завдань та функцій сучасної держави, як демократичної, правової соціальної інституції, що є однією із засад сучасної трансформації українського суспільства та входження України у світову спільноту та європейське співтовариство. держава громадянин суспільство управління

Результати дослідження можуть бути використаними у національних програмах розбудови та розвитку держави та громадянського суспільства, зокрема у тих з них, що займаються проблемами нормативно-правового управління та соціального регулювання суспільних процесів, а також всебічного вивчення реальних умов для їх співпраці та діалогу.

Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані у науковій та педагогічній роботі, у розробці та викладанні вузівських курсів з соціальної та політичної філософії, філософії права, соціології та етики, а також спецкурсів з проблем громадянського суспільства та правової держави.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Положення та висновки дослідження використано дисертантом під час лекційних та семінарських занять з проблем соціальної філософії в Національному авіаційному університеті. Результати дослідження апробовано на XVII звітний науково-технічній конференції Національного авіаційного університету (Київ, 14-21 травня 1997 р.), XVII звітний науково-технічній конференції Національного авіаційного університету (Київ, 12-15 травня 1998 р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції "АВІА - 2002" з проблем удосконалення освіти в технічних вищих навчальних закладах (Київ, 23-25 квітня 2002 р.), VI Міжнародній науково-методичній конференції "Проблеми та шляхи розвитку вищої технічної освіти" (Київ, 6-7 червня 2002 р.), на конференції "Російська класична філософія та сучасність" (Сімферополь, 23-24 травня 2002 р.).

Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено у восьми публікаціях автора, три з яких надруковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Мета дослідження, його головні завдання та методологічні засади визначили структуру дисертації. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (212 найменувань). Повний обсяг дисертації - 181 сторінка.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, його зв'язок з науковими планами; сформульовано мету, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну отриманих результатів та можливості їх практичного застосування; описано ступінь та форми апробації матеріалів дисертації.

У першому розділі "Соціально-філософський дискурс співвідношення держави та громадянського суспільства" послідовно реконструйовано стан соціально-філософського дослідження теми дисертаційної роботи від античності до новітнього часу, з'ясовано сутність і евристичний сенс здобутків класиків філософської думки та сучасних вітчизняних і зарубіжних авторів. На засадах послідовного аналізу низки найважливіших першоджерел в розділі доведено, що проблеми природи та взаємин держави та суспільства досліджувались провідними філософами античності, Середньовіччя, Нового часу.

Платон та Аристотель у своїх теоріях держави головну увагу приділяли з'ясуванню найістотнішого її завдання - збереження цілісності суспільства, уникнення небезпеки його розпаду на окремі частини та пошуку досконалих, заснованих на знанні та чеснотах (мудрості, мужності, розважливості, справедливості) форм державної влади, а також небезпек, пов'язаних з недосконалістю, виродженням демократичної її форми. В контексті звернення до класичних ідей античної соціальної та політичної філософії, в роботі зазначається, що саме античний поліс є однією з історичних форм існування громадянського суспільства. Методологічною основою розуміння громадянського суспільства, особливо наступної його історичної форми - модерного громадянського суспільства, втіленого в сучасних західних демократіях, стала для дисертанта всесвітньо відома праця Ю.Габермаса "Структурні перетворення відкритості".

В дисертації також зазначається, що вже в античності етика та мораль (насамперед, в творчості Платона та Аристотеля) набувають рис своєрідної "середньої ланки" між суспільством та державою, а проблема справедливості останньої перетворюється в проблему політичної справедливості та легітимації державної влади. Важливим внеском в розробку досліджуваного в дисертації взаємозв'язку стала також творчість Августина Блаженного та Б.Паскаля.

Такі видатні представники соціально-філософської думки Нового часу як Т. Гобс, Дж. Лок, Ж.-Ж. Русо, Ш. Монтеск'є, Н. Макіавелі розробляли договірну концепцію суспільства та держави, засновану на всебічному осмисленні індивідуального людського буття. Обстоюючи ідею сильної державної влади, яка може зупинити "війну всіх проти всіх", Т. Гобс, наприклад, виступав проти надмірного розвитку держави, наголошував на ідеї верховенства в ній закону та права. Безумовно значущим є для адекватного розуміння природи громадянського суспільства як сфери втілення людської свободи та пошуку ефективних інструментів протидії зловживанням держави своєю владою творчий доробок французького філософа і просвітителя Ш. Монтеск'є.

Важливим етапом у соціально-філософському осягненні проблеми взаємовідносин держави та громадянського суспільства, особливо природи та сутності останнього, стали праці творців класичної німецької філософії І. Канта та Г.В.Ф. Гегеля. І.Кант не лише послідовно обґрунтовує ліберальну теорію правової держави, але й всебічно досліджує засадничу умову створення справжнього, відкритого громадянського суспільства - людину як самодостатню, суверенну, самоврядну особистість, яка може і повинна самостійно думати та діяти. Гегель, критикуючи договірну теорію держави, звертався передусім до конституційних свобод та прав індивіда. Обстоюючи ідею правової рівності людей, він дійшов до класичного, методологічно значущого визначення сутності громадянського суспільства.

З метою виокремлення та всебічного розгляду, розв'язання низки наукових завдань дисертаційної роботи автор звертався до праць таких авторів як К. Ален, Г. Алмонд, А. Арато, Р. Арон, І. Берлін, Ф. Бродель, Е. Гелнер, Ю. Габермас, Ф. Гаєк, О. Гьофе, Л. Гумільов, С .Верон, Р. Дарендоф, П. Козловські, Л. Шестов, С. Франк, М. Фуко, Б. Фогараші.

Принципове методологічне значення для досліджуваного в роботі проблемного поля мають і роботи сучасних українських та російських дослідників: Т.А. Алексєєвої, В.О. Ананьїна, В.П. Андрущенка, В.Ю. Баркова, О.В. Білого, Є.К. Бистрицького, І.В. Бичка, І.В. Бойченка, Г.І. Волинки, А.М. Єрмоленка, В.П. Заблоцького, В.П. Загороднюка, А.Ф. Зотова, Б.Г. Капустіна, В.В. Кізіми, С.Б. Кримського, В.С. Ларцева, В.С. Лісового, О.О. Лукашевої, В.В. Ляха, Я.В. Любивого, В.М. Межуєва, М.М. Мокляка, В.С. Пазенка, В.І. Полохала, М.В. Поповича, Т.В. Розової, Е.Ю. Соловйова, В.Г. Табачковського, М.В. Томенка, В.І.Шинкарука, Л.Є. Шкляра.

В українській діаспорі окресленими в роботі проблемами плідно займалися В. Бачинський, Т. Гунчак, Б. Кравченко, Б. Цимбалістий, І. Лисяк-Рудницький, Р. Шпорлюк, які прагнули віднайти конкретні механізми і принципи цивілізованих взаємин української держави та її громадянського суспільства, а також дослідити функціонування їх функціонування в контексті демократичної та тоталітарної соціальних практик.

Звертаючись до аналізу проблеми громадянського суспільства в контексті національної ідеї, автор, слідом за І.Т. Пасько та Я.І. Пасько, зазначає, що первинні витоки запровадження в Україні громадівської власності на землю можна відшукати ще у домонгольській та княжій добі, а названі суспільні утворення є дуже схожими на грецьку, полісну структуру суспільного буття. Обстоюється також думка про те, що впровадження в Україні Магдебургського права рівноцінне історичній спробі утвердження на її теренах грецько-європейської форми демократії, а надмірним зазіханням держави протистояло козацтво, яке набуває соціальної пасіонарності, мужності та рішучості, а держава, через свою слабкість, потрапляє під іноземне панування.

В якості однієї з методологічних засад осягнення особливостей взаємодії держави та громадянського суспільства в Україні, дисертант, спираючись на дослідження С.І. Грабовського, В.С. Крисаченка, М.Т. Степика, О.О. Шморгуна, зазначає, що держава, декларуючи своє прагнення бути втіленням інтересів та потреб громадянського суспільства, владно прагне поставити себе вище, що стає перешкодою на шляху розвитку як правової держави, так і громадянського суспільства.

Власне соціально-філософському дискурсу названих проблем слугують також праці Р. Дворкіна, В. Кимліки, Дж. Ролза. В роботі зазначено також, що вітчизняна філософська, політологічна та правнича думка (В.Б. Авер'янов, В.П. Андрущенко, Р.А. Ільясов, В.М. Іванов, М.І. Михальченко, В.Я. Матвієнко, В.І. Патрушев та ін.), поруч із завданнями розробки проблем теорії і практики державотворення, значну увагу приділяє проблемам природи, сутності та функціонування політичної влади. Проблеми централізації та децентралізації державного управління відображені в працях Л.С. Гамбура, С.Д. Дубенка, Н.М. Мироненка, Н.Р. Нижника, В.А. Скуратівського, В.В Цвєткова, А.С. Юзефовича.

Проте в деяких соціально-філософських та політологічних концепціях зазначається, що держава - це політична влада, яка, хоч і заснована на демократичних принципах, проте не завжди і не скрізь їх дотримується, навіть тоді, коли в соціальну практику впроваджується громадянський парламентаризм. В цьому випадку держава обслуговує політичну владу, хоча й камуфлюється під парламентський демократизм. За такої ситуації доводять, що громадянське суспільство має нагальну потребу в державі, без якої воно нібито може позбутися раціонального управління. Але це позитивістське бачення проблеми є досить однобічним, як і протилежна йому анархістська точка зору.

Таким чином, наголошується на тому, що проблема взаємодії, способів та механізмів співіснування держави та громадянського суспільства повністю не розв'язана ще й до сьогодні. Незважаючи на плідні та евристично значущі надбання класичної та новітньої соціально-філософської думки, існує нагальна потреба чіткого визначення завдань і функцій держави і водночас, паралельно з цим процесом дослідження, структури та сутності громадянського суспільства. Найістотнішою з причин, яка додатково актуалізує цей теоретичний, філософський дискурс, є наше прагнення органічно долучитися до цивілізованого світу, де вже певною мірою втілені ідеї соціальної справедливості.

Підкреслено також, що дедалі переконливішою стає соціально-філософська ідея про те, що держава та її інституції мусять слугувати громадянам, а не навпаки, тобто йдеться про сучасне, цивілізоване управління, а не нахабне втручання держави у громадські, суспільні справи. Вагомий внесок у дослідження цього виміру проблеми зробив академік Б.Кістяківський, наголошуючи на тому, що соціально-справедлива держава мусить захищати не лише природні права людини, але і її право на гідне існування.

В другому розділі дисертаційної роботи, який має назву "Засадничі принципи теоретичного аналізу проблем громадянського суспільства України (соціально-політичний та історико-філософський аспекти)" присвячено з'ясуванню засад соціально-філософського концепту взаємин держави та городянського суспільства, заснованому на послідовному їх розкритті крізь призму конкретно-історичного підходу та з'ясуванні природи, структури та внутрішньої цінності громадянського суспільства як особливої політико-правової системи в контексті трансформаційних, перехідних процесів в Україні, а також її національних традицій.

В першому підрозділі окреслено наступні "точки перетину" функціонування держави та суспільства: соціальні відносини, інтереси та потреби, соціальні інституції, культура та світогляд і зазначено, що справжня демократизація суспільства відбувається із розвитком у ньому впливової політичної громадськості. Саме ж громадянське суспільство має як об'єктивні, так суб'єктивні виміри. З одного боку, мова йде про індивідів, що обмежені у своїй діяльності певними інституціями, а з іншого - це можливості та умови, які втілені у нормативно-правовому, соціокультурному вимірах. Таким чином, робиться висновок про те, що громадянське суспільства в Україні можна визначити і як спрямовану на самоорганізацію колективну свідомість українського та інших етносів, відтворену в структурі соціальної реальності. Іншими словами, ця свідомість започатковує та розвиває для забезпечення інтересів, можливостей та потреб індивіда (спільноти) певну нормативно-правову базу, яка легітимує механізм і порядок співіснування особистостей, державних та громадських об'єднань, етнокультурних формувань, об'єктивується в певний простір соціальної та етнокультурної реальності.

В розділі доводиться, що громадянське суспільство України вбирає в себе історичні традиції, належним чином трансформуючи їх в сучасних умовах. Адже в соціальній історії ніхто не починає своє життя з самого початку. Вступаючи в суспільне життя, кожна особистість, спільнота, нація вже має певні "готові" вихідні умови власного відтворення: культурне та соціальне середовище, певний соціокультурний простір.

Теорія громадянського суспільства також тісно пов'язана з розумінням (універсалістським чи індивідуалістичним) взаємин особи та суспільства. Означені підходи є епіцентром суперечок між лібералами (Дж. Ролз, Фр. Гаєк, Р. Дворкін) та комунітаристами (М. Волзер, Е. Макінтайр, М. Тейлор), які точаться в контексті важливої для розбудови громадянського суспільства проблеми взаємодії індивіда та спільноти, держави та спільноти.

Аналіз новітніх зарубіжних і вітчизняних досліджень підсумовано у методологічно значущому для нашого сьогоднішнього буття визначенні громадянського суспільства як сукупності самоорганізованих, незалежних від влади спільнот, спроможних впливати на останню та захищати інтереси індивідів, як самостійних, відповідальних особистостей. Логічною в цьому контексті є, на думку дисертанта, спроба виокремити екстенсивну та інтенсивну самоорганізацію. Якщо перша свідчить про статику існуючої суспільної структури, то друга, інтенсивна - про динаміку тих процесів, які постійно оновлюються з метою оновлення всієї системи.

Щодо структури громадянського суспільства, то - це сукупність усіх тих спільнот і похідних від них, що виоформились у певну цілісність зі своїми усталеними міжособовими та колективними відносинами, яким притаманна багатовекторність реалізації намірів, мотивів та планів. Держава ж - це, насамперед, та соціальна система, яка мусить слугувати власному народу та його суспільству. Зазначено також, що основні ідеї сучасної соціально-філософської та політологічної теорії держави спрямовані на осмислення її нових завдань, функцій та шляхів їх реалізації.

Можливість чіткого визначення громадянського суспільства України як суспільства перехідного етапу її розвитку вкорінена у вже існуючі осмислення соціально-філософські та політологічні осягнення засадничої для дисертаційного дослідження проблеми. Йдеться не лише про роботи Е. Арато та Д. Когена, на які дисертант спирається у своїх розвідках, але й про доробок провідних вітчизняних суспільствознавців, оприлюднений під назвою "Українська держава у ХХ столітті", де особливо переконливо та послідовно наголошується на самоврядному аспекті, вимірі громадянського суспільства.

Потреба України, як зазначається у другому підрозділі, в цілісній концепції розвитку правової держави та громадянського суспільства, а також в розумінні механізму їх взаємодій зумовлена низкою причин. Насамперед, йдеться про необхідність розуміння перспектив розвитку України та механізмів її інтеграції у світовий і європейський економічний та культурний простір, про приналежність проблеми взаємодії до предметно-практичного знання, внутрішньої та зовнішньої політики. На підставі аналізу договірних та протилежних їм теорій походження суспільства та держави, наголошується на необхідності підпорядковувати внутрішню та зовнішню діяльність органів влади та управління інтересам та потребам громадянського суспільства, а серед головних завдань громадянського суспільства виокремлюється об'єднання суспільства навколо його локальних та глобальних проблем, забезпечення гідного людини індивідуального та соціального її буття.

Таким чином, робиться висновок проте, що певна "зверхність" громадянського суспільства стосовно держави спрямована на відкритість, публічність політичного, суспільного життя та легітимність, справедливість головних владних інституцій. До того ж, запропонований в дисертації підхід дає можливість виходу за межі спрощеного ототожнення держави та громадянського суспільства, а також розуміння того, що правова держава не може виникнути та існувати без засад цього суспільства, бо вона мусить створювати (хоча іноді під впливом міжнародної спільноти) умови для розбудови останнього.

А зміст громадянського суспільства, яке функціонує в межах конкретно-історичних соціальних практик, форм державної влади, визначається багатьма, детально дослідженими в роботі природними та соціальними чинниками, зрілістю соціальних відносин, динаміко та статикою, розвиненістю інституційних структур та комунікативних мереж. Зазначено також, що без гуманістичних механізмів та раціональних чинників, на яких мають будуватися соціальні відносини, що слугують державним та суспільним ідеалам та потребам, неможливий загальнолюдський зміст, сучасне покликання держави, її діалог, співробітництво з суспільством.

На розвиток громадянського суспільства, його структуру та функції, існування його як суспільства вільних індивідів істотним чином випливають процеси соціальної мобільності, які обіймають собою не лише міграцію людей, а й засобів виробництва, послуг, товарів, культурних, духовних цінностей.

Третій розділ "Мобільність як соціокультурний феномен" присвячено соціально-філософському осягненню місця та ролі мобільності, міграції в процесі розвитку структур громадянського суспільства, адже коли соціальні інституції не наповнюються цивілізованим змістом, вони втрачають свій гуманістичний сенс.

Саме з'ясуванню в першому підрозділі сутності цього змісту і мусить слугувати всебічне дослідження місця та ролі міграційних процесів в сучасному суспільному бутті, як втілення однієї із істотних характеристик громадянського суспільства, правової держави - свободи, відкритості. В роботі йдеться не про звичайне переміщення людей, разом з ними мігрує влада, знання, засоби праці, мистецькі т культурні цінності, досвід та фінансові ресурси. З огляду на те, що примітивні суспільства завжди статичні, динамізм властивий лише розвиненим його формам, громадянське суспільство, як сучасне соціальне утворення, має перебувати у постійному русі, об'єктивованому у "вертикальних" та "горизонтальних" соціальних переміщеннях. В якості однієї із причин названих переміщень є, насамперед, "соціальне присвоєння", або - намагання, намір чи спроба переселенця набути в іншому континуумі певних духовних чи матеріальних благ, відсутніх на батьківщині або недостатньо в ній розвинених. Таким чином, відбувається активізація особистісного виміру соціального буття, особливо в його трансформаційній модальності. Саме ж присвоєння може відбуватися в різних формах - як "мирних", цивілізованих, так і агресивних.

Соціальна мобільність є, на думку дисертанта, різновидом властивостей та якостей, через які її суб'єкти по-різному реагують на однакові впливи та обставини. Обґрунтовано також ідею про те, що предметом соціально-філософського дискурсу мусять стати не лише внутрішньодержавні, але й міжнародні соціальні відносини, що втілюються в численних міжнародних громадських організаціях, які сприяють розвитку динамічних процесів в сучасному українському суспільстві та істотно впливають на соціально-психологічний стан окремих індивідів та їх спільнот, сприяючи розвитку в суспільстві відкритості, толерантності, плюралізму.

Виокремлено та визначено зміст людських спільнот, утворених в Україні внаслідок імміграції: етнічна, етносоціальна, етноматеріальна, національна та субетнічна. На основі цього зроблено висновок, що виникнення та функціонування цих спільнот свідчить про те, що імміграційні процеси спричиняють певні зміни в усталеному порядку суспільного життя. Наголошено також на необхідності аналізу не лише позитивного, а й негативного впливу світоглядних та соціально-економічних флуктуацій на малі та великі суспільні утворення, який, донедавна, здійснювався лише тоді, коли названі в роботі процеси несподівано "з'являються" на поверхні і набувають характеру надзвичайних ситуацій, в які треба негайно втрутитися з метою їх локалізації.

Таким чином, в роботі зазначається, що міграція живить демографічний склад місцевого населення, урізноманітнює етнокультурну мозаїку держави, а також здійснює чимале навантаження на соціальну інфраструктуру та призводить до чималих "імміграційних втрат", зумовлених виїздом талановитих, переважно молодих науковців та кваліфікованих робітників у близьке та далеке зарубіжжя.

Досліджено соціальні рівні прояву зовнішніх форм міграції: органічне входження іммігрантів до вже існуючих соціальних інституцій та заснування нових соціальних утворень у випадку невідповідності наявних інституцій інтересам та потребам нових жителів країни, з'ясовано також якісний та кількісний склад учасників сучасних міграційних процесів.

Теоретичне осягнення названих процесів потребує вивчення суспільних та особистісних засад феноменів "соціальної відповідальності", "солідарного суспільства", адже лише завдяки всебічному аналізу означених процесів в сучасному українському суспільстві, можливе розуміння їх впливу на демографічну, виробничу та релігійну ситуації.

Аналізуючи в другому підрозділі вплив мобільності та соціальне буття, дисертант уточнює зміст поняття "соціальна мобільність", а також всебічно аналізує стан та наслідки стрімкого зростання в Україні кількості громадських організацій, розпаду, а потім оновлене ладних структур, виникнення урпавлінських систем. Обґрунтовано також доцільність виокремлення в соціально-філософській сфері "філософії міграційних відносин" та "філософії соціальної мобільності", які сприятимуть комплексному підходу до вивчення механізмів та чинників динамічної структури "відкритого" громадянського суспільства. Реконструйовано також сенс та сфери застосування таких понять як "соціальна мобільність", "соціальні переміщення" і "соціальна рухливість".

Наголошено на тому, що соціальна мобільність легітимується правами та свободами людини на інтенсивні та екстенсивні переміщення, а головним її витоком є потреба в екстенсивному та інтенсивному розвитку різноманітних суспільних утворень: від виробничих, економічних до національних, культурних. Тільки напружена та інтенсивна діяльність, підкріплена вимогами та умовами розвиненого громадянського суспільства, які прагнуть забезпечити собі прогресивний і сталий розвиток, дозволяє кваліфікованій та обдарованій особистості бути мобільною.

В роботі виокремлюються також основні різновиди соціальної мобільності: територіальна, виробнича, соціальна, а також розглядаються особливості їх функціонування за сучасних умов та обґрунтовується необхідність певного, законодавчого, громадського та державного регулювання діяльності підприємств, корпорацій, фірм з метою захисту інтересів найманих працівників та впливу на "вимушену соціальну мобільність".

Наголошено також на існуванні постійних джерел та каталізаторів соціальної мобільності - виробничих, культурних, правових, трудових тощо. Виокремлено основні різновиди та виміри соціальної мобільності: добровільна (із наявними засобами та ресурсами для будь-яких переміщень); вимушена (розрив трудових відносин, сімейні обставини); пошукова (як вимушена, так і добровільна, залежно від соціального статусу індивіда).

Звертаючись у третьому підрозділі до аналізу форм державної. політичної влади крізь призму соціальної мобільності дисертант зазначає, що названа проблема тісно пов'язана з проблемою легітимації влади та з пошуками відповіді на головне запитання політичного проекту епохи модерну: чому я мушу коритися тій чи іншій владі? Саме динамічність, здатність до інтенсивних та екстенсивних змін такої суспільної системи як державні інституції завжди супроводжувала розширення державою своїх кордонів та колонізацію нею ще неосвоєних земель.

Соціальна мобільність державної влади надає можливість адекватного розуміння процесу утворення низки могутніх світових імперій, що й до сьогодні не втрачає своєї актуальності. На підставі осмислення багатого історичного матеріалу виокремлюється просторова та часова (історична) форми мобільності державної влади. Якщо перша із них пов'язана із захопленням чужої території, то друга форма - це функціонування, зміна форм цієї влади у історичному аспекті, об'єктивована в різноманітних соціальних практиках. В процесі з'ясування (на основі залучення широкого фактологічного матеріалу) причин "агресивної", "вимушеної" соціальної інтервенції форм політичної влади, зазначено, що найактивніше це відбувається тоді, коли інтереси та потреби громадян різко поляризуються, входять в стан пасіонарності. Саме тоді й відбувається легітимація влади через насильство. Проаналізовано також особливості зазначених процесів за умов розпаду Югославії, Радянського Союзу та виникнення на їх основі самостійних національних держав, а також входження України до європейського співтовариства, що потребує щонайменше адаптації чинного законодавства України до нормативно-правового простору цього співтовариства. Наголошено на тому, що процес легітимації нових форм державної влади супроводжується переосмисленням та зміною засадничих світоглядних, моральних, культурних та релігійних цінностей. Виокремлено також "органічну" та "механістичну" форми соціальної мобільності політичної, державної влади, що має особливе значення для сучасного українського суспільства та потребує свого подальшого вивчення.

У висновках формулюються основні результати соціально-філософського аналізу проблеми взаємодії держави та громадянського суспільства в період докорінних зрушень в економічній, соціально-політичній та духовній сферах українського суспільства, а також зазначаються перспективи її подальшої розробки.

Всебічна та послідовна реконструкція основних ідей класичної та новітньої соціально-філософської, філософсько-правової, політологічної літератури, а також звернення до реалій сучасного суспільного буття уможливило визначення громадянського суспільства як особливої політико-правової системи, що виступає "середньою" ланкою між державою та індивідом і сприяє процесу реалізації людини як вільної, самоврядної особистості.

Існують різні типи взаємовідносин держави та громадянського суспільства, зумовлені функціонуванням цих взаємин в контексті різних соціальних практик, історичними типами як держави, так і громадянського суспільства. Розвиток, побудова громадянського суспільства в Україні засвідчує та детермінує глибину та темпи процесу демократизації вітчизняного суспільного буття, перетворення нашої держави в сучасну правову, демократичну, соціальну державу.

Констатовано історичну зумовленість соціальних суперечностей між інтересами та потребами держави і суспільства, антагоністичні форми яких спричиняють соціальні революції або радикальні трансформації, докорінну зміну форм влади та способів правління. У кризові періоди держава вступає в соціальне протистояння з громадянським суспільством, намагається розколоти його політичну єдність.

Така властивість соціального буття як соціальна мобільність має "внутрішнє" та "зовнішнє" призначення. Внутрішня цінність соціальної мобільності полягає в тому, що вона, неначе кровообіг, оживляє всі сфери економічного, господарського, демографічного, культурного, фінансового та іншого життя. Зовнішня соціальна мобільність сприяє активізації міжнародних відносин та надає можливість (через міграційні зрушення та соціальні переміщення) органічного входження держави і громадянського суспільства до сучасної загальнолюдської спільноти.

Не лише єдність і боротьба протилежностей є рушійними силами загальнодержавного розвитку, гармонізація інтересів та потреб також сприяє розвитку громадянського суспільства. Без цього процесу розбіжність між державою та громадянським суспільством буде лише поглиблюватися, а у кризових ситуаціях - стрімко розвиватися й загострюватися.

Держави та суспільства здебільшого розпадаються, якщо їхні владні імперативи превалюють над національними інтересами та потребами, утискують їхні можливості та спроможності реалізувати себе в конкретному суспільному бутті, віднайти для всенародних очікувань якнайбільше реальні сутнісні втіленості. Інтереси та потреби держав і суспільств, які можуть і не збігатися між собою, здатні спричинити їх стрімке протистояння, особливо в період кризових станів та трансформаційних перебудов.

Коаліційні владні примирення є, ймовірно, найкращою формою політичного компромісу між державою та громадянським суспільством, яке, опротестовуючи її, відшукує "мирні" способи для взаємної співпраці чи тимчасового суперництва, злагоди або обопільного консенсусу. Практичне значення цих соціальних процесів стає більш очевидним тоді, коли держава та громадянське суспільство знаходяться у стадії взаємних протистоянь або тимчасових конфліктів.

Розуміння змісту, структури і сутності держави та громадянського суспільства допомагає виявити розбіжність між тим, що декларується, маскуючись під демократичну форму правління, та тим, що існує насправді. Теоретичне і практичне захоплення структурним підходом призводить до ігнорування змісту та сутності держави і громадянського суспільства. При цьому поза увагою інколи залишається той очевидний факт, що не форма, а сутність державного управління та соціального регулювання визначає рівень реалізації загальнолюдських принципів гуманності та справедливості.

Розробка актуальних проблем міграційних процесів засвідчує, що йдеться не лише про просторово-часові переміщення. Існуючі уявлення про соціальну мобільність доповнено демографічною, ідеологічною, етнокультурною, світоглядною та ціннісною характеристиками.

Узагальнено питання структурної генези, характерні для держав і суспільств перехідного періоду, наприклад, для України, а також, у зв'язку з цим показано, що в одних випадках настає процес взаємопроникнення структур, а за інших обставин - їх відчуження, яке супроводжується конфронтаційним запереченням і світоглядним протистоянням.

Наголошено на тому, що не лише громадянське суспільство, але й держава, якщо вона прагне не на словах, а на ділі стати соціально справедливою державою, мусить захищати право людини на гідне існування.

Основні публікації за темою дисертації

1. Черноног Р.А. Держава і суспільство: порівняльний аналіз // Перспективи. Науковий журнал. Серія: Філософія, історія, соціологія, політологія. - Одеса, 2001. - № 4 (16). - С.ХХХ - ХХХ.

2. Черноног Р.А. Держава і суспільство: хто і чому прагне мати зверхність (історико-філософський аналіз проблем протистояння) // Мультиверсум. Філософський альманах. - Київ: 2002. - Вип.28. - С.212 - 222.

3. Черноног Р.А. Соціальні відносини: держава і суспільство (історіософський аналіз) // Нова парадигма. - Запоріжжя, 2002. - Вип.25. - С.208 -219.

4. Черноног Р.А. Мобільність населення як фактор впливу на соціальне буття і громадянське суспільство // Матеріали V Міжнародної науково-технічної конференції "АВІА-2003" (23 - 25 квітня 2003 року). Київ, 2003. - Т.7. - С.7.2.13 - 7.2.16.

5. Черноног Р.А. Політична наука як умова демократичного розвитку України // XVII звітна науково-технічна конференція Київського міжнародного університету цивільної авіації: Тези доповідей. - Київ, 1997.