Локалізація як діалектична єдність глобалізації та локалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Локалізація як діалектична єдність глобалізації та локалізації

Олійник О.М.

Зростаюча роль глокалізації у сучасному світі зумовила необхідність дослідження її видів у різноманітті їх проявів. Вирішення соціокультурних проблем сучасного буття неможливе без урахування впливу на них процесу глокалізації як результату взаємодії глобалізації та локалізації. Це актуалізує тему даного дослідження.

Метою даного дослідження є визначення основних видів глокалізації у сучасному соціумі та специфіки їх проявів для окремих локальностей, а також з'ясування факторів, що впливають на процес глокалізації.

Взаємодія локального і глобального в сучасному соціокультурному просторі є процесом багатоаспектним, оскільки, водночас поряд із зникненням локальних відмінностей під впливом дії глобальних процесів, посилюється їхня значущість, відбувається також трансформація глобальних форм в умовах локального контексту.

Через високий рівень взаємозалежності світу, що суттєво зріс під впливом сучасних інформаційних технологій, жодна локальність не може повністю виключити себе з глобалізаційних процесів. Кожна локальність демонструє власні особливості входження в процес глобалізації, що виражається у феномені глокалізації. При цьому спостерігаються різноманітні форми та види прояву опору цьому процесу з боку локального. На наявність такого різноманіття вказують багато авторів (П. Герст, Г. Томсон [1], С. Хантінгтон [6], Р. Робертсон [9], В. Андрущенко [7], Д. Іванов [3], В. Іноземцев [4], О. Панарін [8] та інші). Проте ми або не знаходимо чіткої класифікації таких форм, або вони наводяться досить схематично.

Для визначення видів глокалізації як форми взаємодії локальних соціокультурних систем та глобалізаційних процесів, на наш погляд, доцільно проаналізувати цей процес з точки зору ступеня проникнення глобального у локальне. При цьому можна виокремити такі рівні глокалізації, як макрорівень, рівень держав та їхніх об'єднань, мезорівень рівень регіону, мікрорівень рівень повсякденної практики людей. Зазначимо,що дана взаємодія відбувається у різних сферах соціальній, економічній, політичній, культурній.

У процесі дослідження реакції локальності на процес глобалізації ми виходимо з того, що взаємодія з глобальними процесами відбувається за посередництва держави. У держави наявний ряд інструментів для впливу на глокалізацію у вигляді підтримки, заборони, ігнорування глобальних процесів та інститутів, низка можливостей для того, щоб підштовхнути або стримати участь країни в глобальних відносинах. Наприклад, у процесі формування національної ідентичності держава надає специфічну за своїм змістом освіту, а також формує референтні групи, фахівців з культури та комунікації, що визначають та транслюють іншим елементам соціокультурної локальності певну стратегію взаємодії. У якості представників цих груп можуть виступати офіційні державні службовці, що працюють у державних органах управління.

Іншу впливову групу що визначає характер глокалізації, складають інтелектуальні, ділові та релігійні локальні кола, які виступають референтними групами і трансляторами для всіх інших представників даної локальності.

Таким чином, залежно від пріоритетів національного розвитку і впливу регулювання держава може стимулювати відродження і формування певних загальних традицій, цінностей, стереотипів поведінки, стосунків і дій з метою опору, підтримки або контролю над глобалізаційними процесами, що впливають на дану локальність.

Держава має велику кількість можливостей для впливу на соціокультурне середовище. Деякі держави можуть, наприклад, інвестувати у розвиток місцевого телебачення та кіноіндустрії з метою опору глобальним потокам інформації та соціокультурних образів, що надходять із США. Можливим є також стимулювання просування місцевих культурних форм суспільного життя (музики, кухні, моди) на глобальному ринку. У будь-якому випадку існують можливості для гібридизації і креолізації, після яких глобальні продукти, інформація, образи, традиції трансформуються під впливом місцевих культурних традицій та стилів життя. При цьому вибір стратегії щодо глокалізації як реакції на глобалізацію є дуже важливим завданням для держави. Так, широке відкриття власної локальності для глобальних процесів може спричинити масовий суспільний супротив. У той же час, намагання перетворити локальність на замкнену соціокультурну систему, що відторгає глобалізацію, спричиняє до соціально-економічної відсталості та занепаду країни.

Крім того, реакція на глобальні потоки відбувається і на рівні суспільства. Можна виділити в даному випадку навмисну і ненавмисну реакцію. Ненавмисна реакція відбувається на рівні повсякденної практики людей. При взаємодії з глобальними потоками люди можуть проігнорувати нові інститути і культурні форми, можуть надати їм нове значення в процесі осмислення, або можуть замінити ними існуючі елементи. Усвідомлена реакція втілюється в різних соціальних акціях, рухах, зокрема у націоналістичних.

Незважаючи на різноманітність проявів глокалізації, можливо виокремити найбільш типові з них залежно від ступеня проникнення глобалізацій них процесів у локальні.

Одним з них виступає максимальна відкритість та некритичність локальної культури по відношенню до дії глобальних інститутів та інформаційних потоків. Очевидно, що даний вид глокалізації не передбачає повне заміщення локальної культури якимись транснаціональними формами, оскільки у будь-якому випадку існуватиме певний ступінь, хоч і мінімальний, адаптації та трансформації цих глобальних форм в умовах локального контексту. Саме такий вид глокалізації зумовлює наявність можливості гомогенізації як наслідку глобалізації. Даний вид може бути наслідком усвідомленої відкритості з боку локальності процесам глобалізації та її активної участі у формі міжнаціональної взаємодії. Такі тенденції мали місце у країнах Східної Європи у постсоціалістичний період, а також у Сінгапурі, в якому навіть мова трансформувалась під впливом глобалізацій них процесів у суміш англійської та місцевої мови.

Прикладом даного виду глокалізації у економічній сфері може бути економіка Росії 90-х років ХХ ст., коли характер економічних реформ повністю визначався економічними моделями, що пропонувалися західними інститутами та експертами. У політичній сфері феномен максимальної відкритості та некритичності локальності по відношенню до глобалізації можна було спостерігати у постсоціалістичних країнах, коли на зміну старій соціалістичній системі державних органів влади у них намагалися впровадити існуючі моделі державних механізмів країн заходу. При цьому не враховувалося, що соціальна модель є ефективною та має право на існування доти, доки вона в змозі забезпечити розвиток. У противному випадку вона є нежиттєздатною. Як свідчить суспільна практика глобалістські концепції побудови та функціонування державних інституцій уже не є адекватними суспільному буттю на сучасному етапі. У культурологічній сфері вид глокалізації, що відповідає повному сприйняттю глобальних концепцій розвитку культури, можна було спостерігати лише на окремих, коротких проміжках часу.

Дані процеси можуть відбуватися спонтанно, поза залежністю від волі уряду країни та її народу, оскільки культури "нерідко виявляються неготовими в стислі терміни, швидкими темпами оволодіти та трансформувати складні культурні форми, що пропонуються їм більш динамічним та диференційованим культурним оточенням" [2,110].

Іншим видом глокалізації може бути співіснування локальної культури та глобальних культурних форм без суттєвих проявів взаємовпливу та інтеграції. Це відбувається тоді, коли глобальні потоки товарів, інформації, туристів тощо не впливають на глибокі рівні у структурі культурної ідентичності, у ціннісних орієнтаціях, у способі життя представників тієї або іншої культури. Вони взаємодоповнюються та існують паралельно. Як приклад такої взаємодії у культурологічній сфері наведемо соціокультурні системи деяких країн Західної Європи: Великобританії, Швейцарії, Італії, Іспанії тощо. Це уможливлюється завдяки тому, що в культурі подібно живому організму, існують механізми для вирішення суперечностей різних культурних начал, адаптивні елементи, що дозволяють їй відносно безболісно пристосовувати до себе нові компоненти і одночасно модифікувати всю систему культури [5,32]. Такими є механізми збереження і відтворення свого попереднього досвіду і традицій, формування у представників соціуму почуття культурної ідентичності.

Співіснування забезпечується відкритістю локальності виключно для певних глобальних соціокультурних процесів та інститутів, що не торкаються глибинних засад локальної культури, але сприяють при цьому економічному розвитку локальності. Даний вид глокалізації може виникати і у результаті прояву сили самої культури, що супроводжується відмовленням від західного секуляризованого світогляду, його сексуальної культури, відношення до сімейних і гендерних стосунків, як це має місце в багатьох ісламських країнах.

Доцільно відзначити, що існує цілий спектр глобальних інститутів, що діють по всьому світу та формують певну культурну уніфікацію, не зачіпаючи при цьому глибинних основ локальних культур. Можна навести такі приклади співіснування локальності і глобальності у економічній сфері: йдеться про прийняття технологічної культури Заходу, її економічної раціональності та навіть деяких аспектів конс'юмеризму, що може співіснувати із традиційними способами здійснення господарської діяльності, формулюванням місії та цілей компаній такими, що відповідають основним принципам духовного життя даної локальності.

Прикладом такого співіснування у політичній сфері може бути взаємодія абсолютних монархій у країнах Близького Сходу з глобальними світовими інститутами такими як ООН та іншими міжнародними організаціями, орієнтованими на демократизацію суспільного устрою.

Ще одним видом глокалізації може вважатися адаптація та трансформація глобальних процесів внаслідок потужної локальної реакції, що зумовлює виникнення гібридних форм. Такий вид глокалізації є найбільш поширеним у сучасному світі. Йому притаманне прагнення взяти максимальну участь у глобалізаційних процесах, але при цьому глобальні тенденції адаптуються під вже існуючу систему цінностей та інститутів. Це може бути наслідком усвідомленої соціально-економічної політики держави, спрямованої на створення максимально ефективних інститутів для своєї країни, а саме: адаптувати під місцеву специфіку глобальні інститути, що довели свою ефективність. Гібридизація може також виникати на рівні повсякденної практики людей, у ході якої відбувається безпосереднє осмислення глобальних форм. Прикладом такої гібридизації може бути розвиток соціокультурної системи Китаю в останні десятиліття. У економічній сфері вона проявилася через адаптацію сучасних західних механізмів господарювання до китайської самобутності. У культурологічній сфері вона виражається у розповсюдженні західних стандартів у повсякденній практиці. У політичній сфері прикладом трансформації глобальних стандартів до локального рівня може бути адаптація принципів та норм законодавства в Україні до західних зразків.

Сутність наступного виду глокалізації з точки зору проникнення глобального у локальне, на наш погляд, є захист локальної культури від глобалізаційних процесів, боротьба з ними та їхнє повне заперечення. При цьому, рівень ізольованості і закритості локальності від глобального світу може варіюватися. Відносно слабкий рівень протистояння глобалізаційним процесам може бути представлений поведінкою низки європейських країн, що побоюються можливості культурної гомогенізації у процесі європейської інтеграції та пов'язаної з цим втрати національної культурної самобутності. Як приклад, наведемо Ірландію, громадські рухи у країнах Східної та Південної Європи, Франції. Так, у науковому і публічному дискурсі Лаосу глобалізація розглядається як новий колоніалізм і неминучий економічний виклик лаоському суспільству. Крайнім проявом реакції даного виду є повна ізоляція і фундаменталізм.

Однією з основних причин виникнення такого виду глокалізації може служити те, що локальні групи інтерпретують глобальні зв'язки і їхній вплив на локальні елементи як атаку. Швидкість та розміри глобальних змін, комплексність глобальної системи можуть також сприяти посиленню бажання стабільності та спадкоємності. Засадовою для даного виду глокалізації у культурологічній сфері є апеляція до локальних інститутів, локальних цінностей, відродження традиційних культур та акцентування місцевої культурної ідентичності, що можуть сформувати необхідне почуття стабільності та впевненості перед глобальними процесами. Індивіди шукають орієнтири в нашому знеособленому глобальному суспільстві через ідентифікацію з конкретними групами та їхньою культурою.

Акцентування уваги на власній культурі у цьому випадку може вважатися не рухом проти певної конкретної культури або країни, а саме проти можливого негативного ефекту процесу глобалізації. У той же час, надання особливої значущості локальній культурі може вбачатися також як опозиційність глобалізаційним процесам, витоком яких є країни Заходу. Спробу виступу локальних сил проти глобальних у більшій мірі можна розглядати як спробу встановити умови самостійно визначеної та самоконтрольованої участі у процесі глокалізації.

У політичній сфері прикладом такого заперечення глобалізацій них процесів є теократична політична система Ірану, а також авторитарна політична система Північної Кореї, яка є також прикладом опозиційності глобалізації в економічній сфері.

Досліджуючи особливості глокалізації в українському суспільстві, характер впливу глобалізації на його соціокультурну систему, слід відзначити, наявність багатьох спільних тенденцій з іншими країнами пострадянського простору. Суспільний менталітет, що сформувався у радянські часи, до цього часу суттєво впливає на характер взаємодії локального та глобального у вітчизняних соціально-економічних умовах. На початку 90-х років ХХ ст. в українському суспільстві спостерігалися тенденції до повного сприйняття глобалізаційних інформаційних культурних потоків, що надходили з заходу. Проте можна відзначити, що на сучасному етапі спостерігається такий вид глокалізації, сутність якого полягає в адаптації та трансформації глобальних процесів, гібридизації форм соціального та культурного буття.

Розглянемо сукупність факторів, що визначають специфіку глокалізації, тип і характер впливу глобалізації на локальності.

На нашу думку, принципового значення набуває той факт, що до нової системи відкритого світу, що знаходиться під дією процесу глобалізації, різні соціуми і держави підійшли неоднаково підготовленими, такими, що значно відрізняються за своїм економічним, культурними, військовим, інформаційним потенціалами. Звідси, на наш погляд, випливає, що найбільш послідовними прихильниками глобалізаційних процесів будуть найбільш розвинені країни світу, що вбачають у розвитку процесу глобалізації нові можливості для власної економічної, геополітичної та соціокультурної експансії. Країни з нижчим рівнем соціально-економічного розвитку, обережно ставляться до глобалізаційних процесів та протиставляють їм різноманітні захисні механізми, або ж, навпаки, вбачають у даному процесі нові можливості щодо подальшої модернізації та розвитку власної локальності.

Тут суттєвого значення набуває розуміння елітою і владою країни сутності самого процесу глокалізації. Залежно від розуміння цієї сутності відбувається вибір стратегії щодо реагування локальності на даний процес.

Так, серед представників французьких інтелектуальних кіл поширеним є використання терміну "глобалізація" у сенсі значної "англо-американської" або "англо-саксонської" загрози для французького суспільства, культури та мови, зокрема, а також для розвитку соціокультурних ідентичностей загалом у світі. В зв'язку з цим є відомою політика французького уряду щодо підтримки національного кінематографа, введення обмежень на показ іноземної продукції, а також вибіркове ставлення французів у цілому до англійської мови.

Вибір стратегії глокалізації як реагування на глобалізаційні виклики залежить також від оцінки можливостей та загроз внаслідок участі в глобалізаційних процесах. Більш активними тут виступають ті локальності, яким відкритий світ надасть додаткові можливості для дій, доступ до нових ресурсів. Стратегію заперечення обирають країни, для яких відкритість зовнішнім потокам може привести до дестабілізації унаслідок низької конкурентоспроможності місцевих інститутів.

З урахуванням того, що глобалізація часто розглядається як вестернізація та елемент контенту глобальних потоків, що належить за походженням до європейської та американської культури, можна відзначити, що більшою мірою глобалізації відкриті країни, що належать до цієї культури або мають із нею міцний зв'язок через приналежність до християнської цивілізації. Приналежність до цивілізаційних систем має принципове значення для розуміння поведінки держав у контексті глокалізації.

Обрана конкретною локальністю стратегія взаємодії з глобальністю не обов'язково буде успішною і повністю реалізованою. Більш того, глобалізаційні процеси майже не піддаються контролю, а деякі з них глобальна циркуляція інформації за допомогою нових комунікаційних технологій супутникового зв'язку, Інтернету, досить проблемно контролювати.

Одна і та ж локальність може демонструвати різні реакції на різних рівнях. Наприклад, офіційна політика опору глобалізаційним тенденціям на державному рівні, що демонструється у зовнішній політиці, може співіснувати з гібридизацією на рівні повсякденної соціальної практики.

Таким чином, очевидно, що локальності не є пасивними учасниками глобалізаційних процесів. Спостерігається ціла низка видів глокалізації: від повного сприйняття глобальних процесів та структур до заперечення і супротиву з проміжними варіантами співіснування і гібридизації. Необхідно відзначити, що локальності демонструють не одну консолідовану та чітко артикульовану реакцію, а комплекс реакцій на різних рівнях рівні повсякденної практики людей, рівні соціальних інститутів, на економічному, геополітичному та інших рівнях.

Аналіз взаємин глобального і локального показав амбівалентний та суперечливий характер процесу глокалізації. З одного боку, в умовах глобалізації за допомогою глобальних процесів і ефекту ізоморфізму відбувається поширення єдиного уніфікованого набору товарів, інформації, цінностей, символів, інститутів, практик, що веде до гомогенізації глобального простору. Негативні аспекти гомогенізації посилюються, оскільки не завжди відбувається глобальне розповсюдження кращих елементів окремих локальностей, а домінування у змісті глобальних процесів лише обмеженої кількості локальностей.

З іншого боку, глобальні форми виявляються тільки в конкретних локальних практиках і явищах. В процесі сприйняття відбувається трансформація і адаптація глобальних форм у відповідності з локальними структурами, що історично склалися. Більш того, інтенсивність взаємодії з іншими локальностями, а також ризик гомогенізації примушують локальності більш чітко артикулювати свої відмінні особливості, ведуть до "перевідкриття" локального. Локальності не є пасивними акторами глобалізаційних процесів, кожна з них демонструє власну реакцію, обумовлену цілою групою різних економічних, політичних і культурологічних чинників. Ці реакції варіюються від повної відкритості глобальним потокам до заперечення та ізоляції.

локальний глобальний глокалізація ізоморфізм

Література

1. Герст П., Томсон Г. Сумніви в глобалізації. Міжнародна економіка і можливості керування / А. Войтович (пер.з англ.), О. Орленко (пер.з англ.). К.: К.І.С., 2002. 306 с.

2. Глобалистика. Энциклопедия /ред.-сост. Мазур М.М., Чуманов А.Н. М.: Радуга, 2003.

3. Иванов Д.В. Эволюция концепции глобализации //http://www.soc.pu.ru/ publications/pts/ivanov_3.shtml

4. Иноземцев В.Л. Вестернизация как глобализация и "глобализация" как американизация// Вопросы философии. 2004. № 4. С.58-69.

5. Миронов В. Комуникационное пространство как фактор трансформации современной культуры и философии //Вопросы философии. 2006. № 2.

6. Многоликая глобализация. Культурное разнообразие в современном мире / Ред.: Питер Л. Бергер, Сэмюэль П. Хантингтон ; пер.: Вадим Сапов, М.М. Лебедева. М.: Аспект Пресс, 2004. 379 с.

7. Організоване суспільство: Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу / В. Андрущенко. К.: ТОВ "Атлант ЮЕмСі", 2006. 502 с.

8. Панарин А.С. Постмодернизм и глобализация: проект освобождения собственников от социальных и национальных обязательств / А.С. Панарин // Вопросы философии. 2003. № 9. С.16-36.

9. Robertson R. Globalization or glocalization?// Robertson R. White K. E. (Ed.) Globalisation. Critical concept in sociology. Volume III, London 2003, p.31-51.

Размещено на Allbest.ru