Трансформація системи комунікацій в сучасній науці: соціально-філософській аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація системи комунікацій в сучасній науці: соціально-філософській аспект

Броннікова Л.В.

Наука є одним з найбільших досягнень людської цивілізації і може бути предметом філософської рефлексії в багатьох ракурсах та аспектах.

В. Вернадський підкреслював, що зміст науки не обмежується наявністю теорій, гіпотез, моделей, картиною світу; головним змістом є наукова робота реальних людей. У певному вимірі наука є системою взаємозв'язків між науковими організаціями, членами наукового співтовариства, іншими суб'єктами пізнавального процесу. Наука вже давно перестала бути справою поодиноких вчених та перетворилася в сучасному світі на одну з масових професій, в якій зайняті декілька мільйонів осіб.

Сучасна наука має розвинуту систему комунікації як між самими вченими та організаціями, так і між вченими та суспільством загалом. Комунікаційні відносини в середині самої науки стали об'єктом особливої уваги дослідників з різних галузей знань з багатьох причин. Про це мова буде йти далі. Ця проблематика цікавить філософів, істориків та соціологів науки, фахівців з соціальних комунікацій. Завданням цієї статті є аналіз взаємозалежності наукової та соціальної комунікації, впливу сучасних інформаційних технологій на систему наукових комунікацій. Проблематика даної роботи загалом стосується завжди актуальної філософської проблеми взаємозв'язку науки та суспільства.

Ідеї комунікативної філософії репрезентовані у творчості К.-О. Апеля, Н. Лумана, Ю. Хабермаса. До розробки проблем наукових комунікацій звертаються такі автори як О.П. Огурцов, В.І. Онопрієнко, О.В. Назарчук, В.С. Степін.

Комунікація стала однією з провідних тем сучасної філософії не так давно. Це зумовлено загальною зміною місця та ролі комунікації і комунікаційних технологій у різних сферах життєдіяльності суспільства, а також інтенсивним розвитком засобів комунікації. Інтерес філософії до природи комунікації пов'язаний з процесом переосмислення традиційних філософських проблем у 20 ст. Спочатку феноменологія і герменевтика, а потім комунікативна філософія у другий половині XX ст. почали висвітлювати проблеми інтерсуб'єктивності, необхідності урахування в акті мислення невидимої участі множини суб'єктів та їх взаємодії. Крім цього, комунікації приділяється стільки уваги ще і тому, що вона пов'язана з універсальністю пізнавальної діяльності, яка охоплює як практичні, так і ціннісні орієнтири. Комунікація потенційно евристична. Саме з таким аспектом комунікації Ю. Хабермас пов'язував поняття комунікативної раціональності - процес утворення цілісних культурних смислів - у єдності когнітивного, морального та естетичного суджень. Завдання філософії Ю. Хабермас вбачає в актуалізації потенціалу раціональності, що міститься у комунікативній дії. Мета будь-яких соціальних інтеракцій - це згода (консенсус), проте філософія зміст згоди не визначає. Призначення філософії - аналіз формальної сторони комунікативних практик, констатація порушень комунікацій засобами діалогу[8].

Відмітною ознакою сучасного світу є становлення глобального комунікаційного простору. Інформаційні технології стрімко увірвалися в наше життя та змінили його. Протягом останніх десятиліть були розроблені та впроваджені виробничі та програмно-технологічні засоби, комплексне використання яких значно прискорило збір, обробку та розповсюдження інформації. Це означає розширення і збагачення каналів, засобів, інструментів інформаційного обміну, виникнення та поширення нових засобів, моделей комунікації на основі електронних технологій. Зміна комунікаційного простору виявляється у впливі на всі сторони життя як суспільства, так і окремої людини, на формоутворення всієї системи культури. Очевидно, що таких впливів зазнає і наука в різних її характеристиках - і як соціальний інститут, і як пізнавальна діяльність, і як система знань.

Наука є історичним утворенням, і ці її характеристики складались та суттєво модифікувались поступово. Як відомо, інституціалізація науки є складним історичним процесом, пов'язаним із різноманітними чинниками - світоглядними, економічними, політичними тощо.

Генезис науки як форми суспільної свідомості відбувався паралельно зі становленням специфічної наукової комунікації. Відтворення процесу розвитку системи комунікації в науці в історичному ракурсі надано у публікаціях О. Оіурцова, В. Онопрієнка, В. Степіна. Комунікація - невід'ємний елемент логіки науки. Через призму системи комунікації історія науки постає формою її рефлексії. Зокрема, виявляються основні сходинки розвитку науки, її можливості та перспективи.

Для соціальної філософії принциповим є з'ясування взаємозалежності розвитку науки та системи наукової комунікації, що, в свою чергу, визначається змінами типу культури. Кожний історичний період розвитку науки відображає певною мірою особливості сучасної йому соціальної реальності. Адже наука є елементом більш широкої сфери - усього поля людської культури. Науці притаманна соціальна і культурно-історична детермінація. Це означає залежність науки від різних чинників суспільного життя, формування своїх пріоритетів в соціальному контексті. В той же час у певний період свого розвитку наука стає феноменом культури, який змінює соціокультурне середовище, в якому живе людина. За словами М.Хайдеггера, «наука не є просто культурним заняттям людини. Наука - спосіб, причому вирішальний, яким для нас постає все існуюче» [9,с.239].

Культурне середовище трансформується під впливом наукових відкриттів та досягнень. Особливим вираженням динаміки культури є зміна способів трансляції наукових знань. Кожен новий засіб - листування, телеграф, телефон, електронна мережа - не тільки трансформує характер повідомлень, але й породжує нові смислові конфігурації. Людина включається у мережі комунікативних відносин, використовуючи накопичений культурний досвід та всі наявні способи комунікації для виробництва та розуміння повідомлень.

За словами Н. Лумана, «суспільство не можна уявити без комунікації, але й комунікацію не можна уявити без суспільства»[3,с.9]. Комунікація є єдиною структуроутворюючою одиницею суспільного життя. На нашу думку, в певному ракурсі можна співставити синергетичну парадигму сучасної науки з соціальною теорією Н.Лумана. Якщо Г.Хакен та

І. Пригожин переглянули основи класичної раціональності та запропонували поняття нелінійності, непередбачуваності, стохастичності та інші для опису фізичної картини світу, то Н. Луман використав поняття «контингенція» для відображення складності соціального буття. Контингенції позначають можливі перетини та сполучення каузальних, структурних, смислових зв'язків. Поняття контингенції необхідно для того, щоб підкреслити різноманіття суспільного життя, яке не можна звести до певної схеми, структури чи системи. Синтез нових підходів, запропонованих синергетикою та комунікативною філософією, сучасні соціологи та філософи застосовують до вивчення т.зв. «мережного суспільства»

Комунікація в науці - це спілкування, контакти, взаємодії вчених в процесі їх роботи. Роль комунікації важко переоцінити, враховуючи основну функцію науки - отримання нового знання. Адже комунікація є не лише процесом трансляції інформації від того, хто передає, до того, хто приймає. Вона водночас викликає зміни в усіх взаємодіючих агентах. Річ у тому, що інформаційна взаємодія - це процес обміну відомостями (інформацією), що призводить до змін знань у хоча б одного з комунікан- тів. Ця особа або отримує нове знання, або виправляє помилки в старому. Зокрема, науковець, що отримує інформацію в акті комунікації, не просто дізнається про нові факти. В новому світлі він може побачити об'єкт своїх інтересів, знайти іншу постановку проблеми, новий підхід до її рішення. У такий спосіб, комунікація в науці завжди має евристичне навантаження. Існує і інша точка зору. Зокрема, стверджується, що комунікація за своєю суттю не є сферою, яка будь що виробляє. Це сфера, де нічого не створюється, а тільки зберігається та розповсюджується [7,с.5].

Науковий дискурс є складною комунікативною цілісністю з різними рівнями та компонентами. Зокрема, взаємодія вчених здійснюється в усній та письмовій формах, формально та неформально, безпосередньо та опосередковано, заплановано та спонтанно. Кожен з цих типів взаємодії заслуговує на спеціальний аналіз. Цим питанням приділяє увагу наукознавство, соціологія науки, філософія науки.

Під формальною комунікацією розуміють набір засобів та процесів, що ведуть до появи опублікованих документів наукової інформації. В науці ХУП ст. головною формою закріплення та трансляції знань була книга. Тоді ж виникає ще один засіб комунікації - листування. Накопичення обсягу наукової інформації згодом призвело до втрати ефективності листів як засобу наукової комунікації. У другий половині ХУШ ст. з'являються перші наукові журнали, через які відбувається обмін інформацією. Відомості про нове знання стають їх головною функцією. І в наш час стаття у збірнику наукових праць (або у електронному науковому фаховому виданні), а також наукова монографія є основними засобами формальної комунікації в науці.

До засобів неформальної, міжособової комунікації належить спілкування вчених різних видів - «жива» наукова розмова, бесіда по телефону або в електронному режимі. В той же час вагомою часткою наукових контактів є опосередкована комунікація. Історики науки ще стосовно ХІХ ст. відмічали, що «замість колишнього живого особистого спілкування між вченими виникає величезна література, особливо періодична, влаштовуються великі міжнародні конгреси та інші заходи, що прагнуть підтримувати хоча б зовнішній зв'язок» [5,с.32]. Протягом XX ст. ця ситуація лише ускладнювалась: опосередкованість наукових комунікацій різко зросла, кількість періодичних видань невпинно збільшується, мережа комунікаційних зв'язків заплутується.

Російські вчені А. Юревич та І. Цапенко вбачають у феномені фізичного пересування науковців по світу один з проявів глобалізації науки[11]. В світлі проблематики даної роботи цей феномен можна розглядати і як різновид неформальної комунікації. Мова йде про наукову еміграцію, тобто постійне перебування великої кількості вчених за кордоном, які, в той же час підтримують певні контакти з вітчизняною наукою. Комунікативний аспект має і практика запрошення для читання лекцій провідних представників західної науки. Цей чинник збагачення навчального процесу використовують в наш час не лише відомі в Україні вищі навчальні заклади, а і провінційні університети.

Слід зазначити, що основою інформаційної культури вченого і в наш час залишається традиційна культура праці з текстом - зокрема, культура читацька, бібліотечно-бібліографічна та авторська (якщо створюється власний текст). Водночас за останні 10 років зростає роль нового складника наукової творчості - інформаційних технологій. В наш час комп'ютер став тим технічним пристроєм, що найбільше впливає на розвиток наукового пізнання. Завдяки використанню комп'ютера відбуваються структурні зміни в формах текстоутворення, а також у стилі наукової роботи загалом.

На думку В. Онопрієнка, причиною зростання залежності науковця від інформатики та використання її засобів стала суттєва зміна предмета науки у другий половині XX ст. Ця зміна, по-перше, полягає в ускладненні систем властивостей та відношень різних об'єктів наукових досліджень. По-друге, результат, певне наукове досягнення має значення не тільки сам по собі, а і в системі наявного наукового знання[6,с.176]. Науковець має орієнтуватись в інформаційному просторі. Саме нові технології мають допомогти вченим опрацювати величезний обсяг інформації у напрямку класифікації відомостей, визначення їх новизни, достовірності, важливості. Очевидно, що нові комунікаційні засоби впливають на ефективність використання вже отриманих наукових знань.

Ознакою кардинальних змін в інформаційних зв'язках є те, що теоретичні галузі науки взагалі не потребують в наш час фізичної присутності вчених в одному місці, оскільки пряма комунікація забезпечується відеозв'язком та телеконференціями.

Комп'ютерне моделювання витісняє матеріальні експерименти. Останні залишаються необхідними лише там, де об'єкт є ще недостатньо вивченим. Сформовані за спеціалізаціями товариства вчених за допомогою Інтернету можуть вирішувати різноманітні завдання. В таких випадках проблемою є не сам тип комунікації, а пошук оптимального використання її можливостей та переваг.

Вже сорок років науковці разом із представниками інших професій намагаються опанувати продукти інформаційних та телекомунікаційних технологій - комп'ютерні мережі, електронну пошту, бази та банки даних. М. Кастельс, називаючи сучасний світ Інтернет-Галактикою, відмічає, що « ...наша діяльність ґрунтується на комунікації. А Інтернет змінює шлях, яким ми спілкуємося, наше життя знаходиться під суттєвим впливом цієї нової комунікаційної технології . З іншого боку, різноманітно застосовуючи Інтернет, ми змінюємо його. Із цієї взаємодії виникає нова соціотехнічна модель>>[2,с.5].

Світова мережа Інтернет створює інформаційний універсум, простір, що суттєво впливає на соціальну організацію та форми суспільної діяльності. Під впливом технологічних новацій змінюється характер соціальної взаємодії. Інтернет виявляється тим чинником, що впливає на соціальну організацію науки, форми відтворення наукового знання.

Якщо раніше наукова взаємодія поставала у вигляді спонтанних людських контактів, то сьогодні комунікація вибудовується по моделям, що задаються інформаційними технологіями. Світ віртуальної комунікації має автономне існування, що не залежить від самих учасників комунікації. Tема, форма та техніки виробництва повідомлень задаються стандартними форматами знання. Як зазначає А. Назарчук, «людська комунікація все щільніше охоплюється мережею технічних стандартів, котрі опосередковують усі соціальні взаємодії та вміщують їх у специфічний технологічний каркас, який можна назвати мережною моделлк»[4,с.24].

В системі наукової комунікації активізуються інтеграційні процеси. Це виявляється у поєднанні потоків різних видів наукової інформації та у встановленні зв'язків науки із різними підсистемами суспільства, у поглибленні процесів формування інформаційного середовища для розповсюдження наукової інформації і здобуття знань у інформаційному просторі.

Специфічні властивості мультимедійних технологій сприяють інтеграції каналів, засобів та форм наукової комунікації. Завдяки багатству змісту та розмаїттю форм у вигляді поєднання різних видів текстової, графічної, звукової та відеоінформації мультимедійні технології формують, по суті, нове сприйняття світу, забезпечують нові комунікаційні відносини. Як зазначає Г. Шемаєва, завдяки мультимедійності система наукових комунікацій оптимізує свої пізнавальну, навігаційну та власне комунікаційну функції. Це сприяє тому, що 1) інформаційне середовище науки набуває ознак нелінійного інформаційно-когнітивного середовища;

2) мультимедіа створює підвалини для розгортання інтелектуальної діяльності; 3) доповнення логіко-структурних елементів образно-інтуїтивними засобами сприяє науковій творчості; 4) для мультимедійних продуктів характерними є багатовимірність доступного знакового простору, забезпечення інтерактивної роботи[ 10,с.26].

Інтернет відкрив нові горизонти в інформаційному забезпеченні науки, оскільки створює принципово нові ресурси, форми організації та напрямки дослідницької діяльності. Інтернет містить величезний обсяг найрізноманітніших за формою та змістом відкритих мережних ресурсів.

Можна порівняти Інтернет із світовим офісом або всесвітньою універсальною бібліотекою. Коло інформації для науковців соціально-гуманітарної сфери розширюється завдяки залученню сучасних та ретроспективних закордонних видань - першоджерел, бібліографічних покажчиків, каталогів, реферативно-аналітичної літератури. Все це в ідеалі має сприяти інтенсифікації наукової комунікації, адаптації до нових умов та форматів наукової діяльності, і, врешті-решт, підвищенню якості наукових результатів. В той же час деякі вчені ігнорують використання Інтернету, залишаючись прихильниками книжної культури. Автору відомий випадок, коли науковий працівник протягом 10 років писав докторську дисертацію з філософії, успішно її захистив у 2010 році, а комп'ютер використовував лише для набору тексту. Це є свідченням того, що входження вітчизняної науки до інформаційного простору глобальних комунікацій відбувається нерівномірно та оцінюється неоднозначно. Представники академічної та вузівської науки, як і раніше, здебільшого орієнтовані на «застарілі» форми обміну інформацією - друковані публікації, традиційні конференції та симпозіуми, ніж на неформальні телефоруми та телеконференції, а також електронні видання. Можливо тому інформаційні ресурси Інтернету й знаходяться на периферії системи наукових комунікацій.

Дискусійним залишається питання про особливу роль Інтернету в структурі наукових комунікацій. Річ у тому, що комп'ютерна комунікація підтримується тими членами наукових співтовариств, які спілкуються і у звичайний спосіб. Нові повідомлення, що виникають в реальному інформаційному середовищі (на кафедрі, у лабораторії, підчас конференції) транслюються і в онлайновому режимі. Оперативність обміну попередньою інформацією про результати наукових досліджень за допомогою електронної пошти зменшує роль паперових періодичних видань. В той же час традиційні журнали не стають непотрібними - їх головною функцією залишається констатація визнання певних результатів як норми наукової діяльності.

Наука як комунікативна система створює та передає по каналах зв'язку свої тексти. Вони перетинаються, реінтерпретуються, розпливаються, породжують нові тексти. Іноді зрозуміти певний текст неможливо без застосування інших текстів. Новою комунікаційною одиницею в наш час стали окремі фрагменти знань. Іноді науковці зацікавлені в оперативному обміні з колегами певними даними, програмним забезпеченням, робочими документами тощо. У такий спосіб, фрагменти знань претендують на місце в системі наукової комунікації поруч з цілісними текстами наукових статей.

Завдяки можливостям Інтернету різко зростає мобільність наукових комунікацій. Зокрема, суттєво змінюється швидкість інформаційного обміну - повідомлення, відправлене електронною поштою або на інтерактивну сторінку веб-сайту миттєво досягає свого адресата. Відповідно зростає і ефективність наукової діяльності. Ane процес використання та постачання Інтернет-інформації не є однозначно позитивним. В науці сьогодні фактично руйнується достатньо збалансована експертна система, яка склалась в комунікаціях наукових співтовариств ще в 19 ст. та дозволяла не засмічувати науку сумнівною інформацією. Інтернет дозволяє кожному оприлюднювати свої досягнення за повної відсутності форм контролю, експертних фільтрів. Зокрема, зміст більшості електронних періодичних видань не рецензується експертами. Це є причиною низької оцінки якості репрезентованих в електронному форматі матеріалів з боку наукового співтовариства. У такий спосіб, стають розпливчастими, нечіткими межі усталених наукових парадигм; їх кількість невиправдано збільшується. Науковець знаходиться в океані інформації, що не підлягає критичному осмисленню загалом. Раціональним вирішенням такої ситуації є заклик науковців до вдосконалення їх здібності виокремлювати в потоці інформації ту, яка їм потрібна. Залишається актуальною і моральна відповідальність авторів наукової інформації - заповнювати інформаційний простір якісним продуктом. На тлі появи надсучасних інформаційних технологій не втрачає своєї значущості чи то вимога, чи то прохання

Н. Вінера: «...я хотів би, щоб мораль наукової праці підтримувалась не стільки жорсткою системою тиску, скільки розумінням з боку кожного її учасника того, що знання є достойною метою»[1,с. 120].

Трансформація системи наукових комунікацій пов'язана не тільки із зміною образу сучасної науки, але і відображає зрушення у соціокультурному середовищі загалом. Вивчаючи комунікацію в науці, ми опосередковано пізнаємо нові якості сучасного соціуму. Очевидно, що інформаційно-комунікаційні технології радикально змінюють нашу цивілізацію, впливають на форми життєдіяльності людей. «Вибух» комунікації в умовах інформаційного суспільства та переходу до суспільства знань триває, і філософія має вивчати нові проблеми, реагувати на запити соціуму. На нашу думку, не слід перебільшувати загрози поглинання мережним суспільством міжособистісної комунікації як у житті, так і в науці. Мережа - це лише чергове доповнення інформаційних та когнітивних можливостей людини.

наука комунікація інтернет

Список використаних джерел

1. Вннер Н. Наука и общество / Н.Винер // Вопросы философии,- 1961. - № 7.-С,115-128.

2. Кастельс М. Інтернет-галактика. Міркування щодо Інтернету,бізнесу і суспільства /М. Кастельс (пер. з англ.) - K.: Видавництво «Ваклер», 2007. - 304 с.

3. Луман Н. Общество как социальная система / Н.Луман (пер. с нем. А.Антоновский). - М.: Логос, 2004. - 232 с.

4. Назарчук А.В. Теория коммуникации в современном обществе / А.В.Назарчук. - М.: Прогресс-Традиция, 2009. - 336 с.

5. Огурцов А.П. Наука: власть и коммуникация / А.П. Огурцов // Вопросы философии. - 1990. - № И. - С.3-17.

6. Онопрієнко М.В. Інформатизація в контексті філософсько-методологічного дослідження інформатики / М.В. Онопрієнко. - K.: Софія-Оранта, 2007. - 212 с.

7. Соколов А.В. Общая теория социальной коммуникации / А.В. Соколов.- Спб.: Михайлов, 2002. - 460 с.

8. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие /Ю. Хабермас (пер. с нем.). - Спб.: Наука, 2000. - 379 с.

9. Хайдеггер М. Время и бытие / М.Хайдеггер. - М.: Республика, 1993. - 447 с.

10. Шемаєва Г.В. Бібліотека в системі наукової комунікації: коеволюційні процеси розвитку: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня доктора наук з соц.. комунікацій: спец. 27.00.03 //Г.В. Шемаєва; Харківська державна академія культури - Харків, 2009. - 42 с.

11. Юревич А., Цапенко И. Глобализация современной российской науки /

А.В. Юревич, И.П. Царенко // Логос. - 2005,- № 6. - С.135-149.

Размещено на Allbest.ru