Сфера права як сфера свободи у філософії Гегеля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сфера права як сфера свободи у філософії Гегеля

Питання правової сфери і сфери свободи завжди є складними і завжди є актуальними. Гегель пропонує свій погляд на ці питання і свою оригінальну філософську методологію. Соціальна сфера включає у себе багатоаспектні відносини у тому числі і правові, які обов'язково передбачають реалізацію принципу свободи.

Питаннями філософії об'єктивного духу, свободи, права займалися, зокрема, В. Пушкін, Е. Вейль, Р. Гайм, В. Нерсесянц, Д. Лукач та інші фахівці. Вони приділяли достатньо велику увагу питанням гегелівської свободи, але не розглядали всіх її аспектів, зокрема у недостатній міри розглядали питання єдності процесу розвитку права як розвитку свободи. Саме розгляду цих питань і призначена дана стаття.

Гегель виходить з того, що людина повинна бути більш, ніж щасливою, - вона повинна бути вільною [10, с. 193]. Свобода відноситься мислителем до сутнісних основ буття людини, вона має більш важливе значення навіть ніж щастя, оскільки щасливою особа може бути або не бути, прагнути до нього чи ні, а от позбутися свободи вона може лише разом із своєю сутністю.

У визначенні свободи Гегеля, важливим є не просто можливість чогось бажати і отримувати бажане, а те на що це бажання направлене, що воно собою стверджує. На думку Гегеля, я не тільки бажає, але бажає дещо [6, с, 73]. Свобода є не просто нічим не утиснута свобода волі, а і змістом бажання, те, що воно несе у собі. Так, скажімо свавілля є теж нічим не утиснуте воління, але воно несе у собі хибний зміст, є не розумним, порушує свободу і права інших і, тому свободою не є. Інакше кажучи, свобода - це не лише форма, а й зміст. І цей зміст повинен бути розумним. Для Гегеля важливим є не тільки зміст свободи, а й його форма, особа повинна не лише мислити як вільна особа, а й діяти у відповідності до свободи, проявляти цей зміст у зовні, тільки поєднання форми і змісту становить справжню свободу.

Справжня свобода волі виражається не тільки у свободі бажання, а і в розумному самообмеженні. Свобода волі особи може як відмовитися від всяких меж, так і їх встановити, - і перше і друге буде проявом свободи. Свобода волі, що є розумною, відповідає своєму поняттю, виступає як така, що усвідомлює єдність особливої і загальної волі, здатна управлятисвоїми бажаннями і чуттєвими схильностями. Як зазначає Гегель, свобода є у тому, щоб бажати дещо визначене, але у цій визначеності бути у собі і знову повертатися у загальне [6, с. 75]. Свобода волі повинна увесь час співвідносити свою суб'єктивність із загальним, тільки у їх гармонійному поєднанні може бути свобода взагалі. Таке співвідношення є певний самоконтроль, самооцінка особи щодо своїх бажань і устремлінь, щодо відповідності своєї суб'єктивної волі загальній.

Свобода волі особи розвивається, і початок свого розвитку вона бере із схильностей особи, які є спонтанними, суб'єктивними, невизначеними. На даному етапі, схильності підпорядковують її собі, тут вона фактично виступає як свавілля. Прагнення особи реалізувати свою суб'єктивну, не зіставлену ні з чим, окрім свого бажання волю, становить зміст цього першого етапу. Тут воля особи виступає як абсолютно егоїстична, а значить замкнута у собі, закрита і безперспективна. Перспективним для неї є розвиток, у процесі якого свобода волі підпорядковує собі схильності, реалізує з них лише ті, що є розумними, загальними і набуває таким чином свого поняття. Такий хід розвитку свободи волі є розумним і необхідним.

Свобода виступає у філософії Гегеля як субстанціальність, що має свій діалектичний розвиток і є важливішим поняттям у розгляді правової проблематики. Тому не можна погодитися з Е. Соловйовим, який у своїй роботі «Категоричний імператив моральності і права» визначає вчення про свободу Гегеля лише тематичним. По способу вирішення теми воно являє собою філософію діалектичного усунення свободи морально-метафізичної - на користь історичної необхідності, персонально-етичної - на користь суспільства, правової - на користь держави [11, с. 381]. Таке розуміння свободи не відповідає змісту гегелівської філософії, спрощує і перекручує її. Процес, про який говорить мислитель куди більше складний і комплексний.

На думку Е. Вейля у філософії Гегеля право, мораль, традиція, соціальна і державна організація - це ні що інше, як наука про свободу волі. Усвідомлення свободи формується у переходах від права до моралі, а від неї - до конкретної моралі, і, нарешті, до держави. Що тут є важливим, так це ствердження, що тільки свобода волі може задовольнятися, усвідомивши, що вона шукає і завжди знаходить свободу у загальній і розумній організації свободи (у цьому вираженні свобода є і суб'єктом, і об'єктом)… Свобода є позитивною і діє тільки у тій мірі, у якій об'єктивно - усвідомлює вона це чи ні - вона розумна, тобто є загальною: конкретна свобода - це не свавілля індивіда, яке неможливо усвідомити, неможливо здійснити, і людина вільна в тій мірі, в якій вона бажає свободи людини у вільній спільноті [1, с. 61-63]. Таке розуміння є більш близьким воно яскраво демонструє зв'язок особистої свободи і суспільної. Воно відображує складний шлях свободи волі від суб'єктивної до загальної через абстрактне право, мораль до моральності. Розвиток свободи волі є можливим лише у суспільстві і разом з ним. Розвивається не лише свобода волі індивіда, а і саме суспільство за принципом розумності, що є телеологічним принципом всього світу.

В. Пушкін зазначає, що сенс людського життя складається у здійсненні свободи або у цілісному розкритті розумної і благої волі. Це здійснюється так, що людська душа поступово долає емпіричну і кінцеву форму існування, осягає свою загальність і передає себе життю єдиної субстанції. Але спекулятивна сила і субстанціальне життя не приходять до людини ззовні;

вони присутні у ній з самого початку, споконвіку складаючи її якнайглибшу сутність. Шлях до розумної волі і далі, до не субстанціальної свободи, є шлях самозаглиблення, що здійснюється людською душею. Кожен з нижчих станів душі не зникає безслідно і не залишається позаду, але зберігається у вигляді моменту на вищому ступені розвитку [10, с, 201]. Процес пізнання свободи є не тільки зовнішній процес віднаходження розумом людини розуму світу, це ще й внутрішній процес пізнання людиною самої себе, оскільки її свобода міститься у ній самі, у її понятті і суті. Пізнати свободу людина може лише у єдиному процесі пізнання світу і самої себе. Долаючи уявні перешкоди, які створює емпіричне буття, наближаючись до розумної суті, людина набуває поняття свободи, наближається до нього, але при цьому вона не втрачає здобуте нею у процесі цього розвитку, на кожному наступному етапі такого діалектичного розвитку зберігаються всі надбання попереднього етапу. Таким чином кожний новий виток розвитку буде більш досконалим, збагаченим новим знанням.

Свобода у філософії Гегеля дуже тісно пов'язана з вольовим і розумним моментами. Свобода може бути здійсненою лише за умови подолання розриву між одиничною, суб'єктивною, особливою волею і загальною волею. Цей шлях є самопізнання, заглиблення людини у підвалини її душі, відшукування там розумності і її розвиток. Важливим є те, щоб розум і воля у людині співпадали, щоб вона бажала розумного і здійснювала його.

Щодо свободи у філософії Гегеля зазначає Е. Вейль, що свобода - це закон у тій мірі, в якій закон є розумним, у тій мірі, у якій він виражає зміст індивідуальної розумної волі, у тій мірі, у якій, він постає як осмислений принцип, який відповідно, може визнаватися і признається громадянами [1, с, 91]. Свобода отримує своє справжнє значення лише тоді, коли вона стає дійсністю, гармонійно поєднує у собі особливу і загальну волю і звичайно, з необхідністю є розумною. Тільки за цих умов свобода набуває статусу закону. Людина має право не визнавати все те, що не є розумним, відповідно і свобода, яка не відповідає розумності вже не є свобода, не може визнаватися і виконуватися як власний внутрішній, усвідомлений і прийнятий особою закон.

Поняття є самодостатнім, обумовленим лише своєю власного природою, незалежним від інобуття, воно є так би мовити, саме собі законом, а тому воно є втіленням свободи. Поняття є втіленням свободи, а значить воно є розумним і необхідним. Гегель не лише намагається віднайти поняття свободи, він визначає, що поняття саме по собі є свобода, воно містить її у собі. Таким чином, поняття всякої речі містить у собі свободу.

У моральності свобода набуває своєї загальності, а індивідуальна воля визнає її існування і цінність. Гегель зазначає, що якби воля не була загальною, то не існувало б ніяких дійсних законів, нічого, що могло б дійсно зобов'язувати всіх. Кожен міг би чинити так, як йому заманеться, і не звертати увагу на свободу інших. Te, що воля є загальною, витікає з поняття її свободи. Свобода як раз і є у невизначеності волі, інакше кажучи, у тому, що воля не має всередині себе ніякої природної визначеності. Воля сама по собі відповідно є загальна воля [5, с, 27-28]. Завдяки усвідомленню цінності загальної волі можливим стає зобов'язання взагалі. Загальність волі включена до її поняття. Воля як така є загальною і свобода є її визначенням. Суб'єктивна розумна воля людини не виступає як дещо протилежне загальній волі або свободі, вона теж складає її поняття. Таке взаємне визнання суб'єктивної і загальної волі набуває особливого значення щодо найважливіших питань суспільного життя. Такі питання регулює право, тому гармонійне поєднання суб'єктивної і загальної волі має місце і необхідне саме у праві, оскільки у ньому діють самі строгі зобов'язання. Te, що стосується суб'єктивної, особливої волі в інших сферах, наприклад творчій самореалізації, тут таке поєднання виражається наприклад у тому, що особа виражає свою особливість, творчу свободу, і чим більш вона є розумною, тим більше вона відповідає загальному, вбачає себе у ньому, наприклад картина намальована особою буде унікальним проявом її особистості, але чим ближче вона буде до розумності, тим більше вона виражатиме дещо загальне, універсальне, всім зрозуміле.

Свобода виступає як сутність людини, вище її право. Але вона не є від'єднанною від загальної свободи і процесу її розвитку у навколишньому світі та як розвитку об'єктивного духу. Свобода може бути пізнана не через свою абстракцію, а через конкретні об'єктивні форми свого прояву. На прикладі людини свобода може бути втіленою у її вчинках, на прикладі розвитку об'єктивного духу - у праві. Право і є реалізована свобода. Завдяки своїй універсальності, воно відноситься до всіх, хто йому підпорядкований, і у той же час може застосовуватися до кожного окремого випадку. Про відношення духу і свободи дуже влучно висловлюється Гегель, він зазначає, що істина робить дух вільним; свобода робить його істинним [7, с. 25]. Свобода виступає необхідною умовою істинності духу, у свободі проявляється його сутність.

На думку Р. Гайма, свобода у її безпосередньому тут - бутті складає сферу права. Вимозі, щоб «Я» у самому собі у суб'єктивному відношенні було вільним, задовольняє сфера моралі. Нарешті, свобода проявляється у самому конкретному і найбільш повному вигляді, «у моральності», що організує себе у державу. Моральність є «ідея» свободи, є поняття про свободу, що перетворилося в існуючий світ і в сутність самосвідомості [2, с. 304-305]. У моральності свобода досягає своєї реалізації, стає дійсністю. Для свободи є необхідним не тільки її усвідомлення, а й її реалізація, яка повинна відбуватися у певній формі. Досягнувши свого розвитку у моральності свобода набуває своєї форми і такою формою виступає держава.

Правова сфера розглядалася Гегелем через призму свободи. Саме право розумілося ним як свобода. Свобода виступає у нього, як благо, у якому містяться всі види свободи, які засновані на свободі волі. Влучно зазначає В. Нерсесянц, що «Філософія права» Гегеля може бути названа «Філософією свободи» [9, с. 52]. Через розвиток об'єктивного духу, тобто правову сферу можна простежити і розвиток свободи. Саме у контексті розгляду правової проблематики, розкривається і поняття свободи. Взагалі право і свобода є найбільш розумним поєднанням.

Щодо співвідношення понять свобода і необхідність у гегелівській філософії, тут необхідно привести цитату філософа з цього приводу. Він зазначає у своїй роботі «Наука логіки», що вдоволення або невдоволення людей і, відповідно, сама їх доля визначається характером поглядів на природу необхідності [3, с. 224]. Якщо особа визнає розумність необхідною, це є запорукою її вірного розуміння розумності світу. Свобода співпадає з необхідністю, оскільки розвиток духу, що є необхідним, є створенням свободи. Світ є наскрізь просякнутий внутрішньою необхідністю, що і є ознакою його свободи. Необхідності протистоять такі стани світу, як насилля, випадковість, звісно, що вони не мають нічого спільного із свободою, істиною.

Часто співвідношення свободи і необхідності у філософії Гегеля розглядають як співставлення, що свобода є пізнана необхідність. He можна розглядати гегелівську філософію, не розуміючи суті понять, якими він оперує. Правильно зрозуміти таку інтерпретацію їх співвідношення можна лише якщо усвідомлювати, що свобода людина є абсолютною. Необхідність виступає як розумна свобода волі. Таким чином поняття необхідності у мислителя не протиставляється поняттю свободи, а скоріше співпадає з ним. Tакі поняття як свобода, розумність і необхідність стоять у нього поруч і разом відтворюють процес пізнання.

Право у гегелівській концепції постає як розумний, необхідний, усвідомлений прояв свободи волі. Але так відбувається лише за умови, коли свобода волі особи не підміняється свавіллям. Право є проявом свободи волі, тільки за умови, що особлива воля особи є узгодженою з загальною. Це гармонійне узгодження у своєму універсальному прояві і є право. Якщо ж особлива воля особи суперечить цьому універсуму - праву, до неї застосовують покарання у вигляді правових санкцій. У цьому випадку мова йде про одну з функції права - самозахисту від порушень. Tаким чином право є проявом свободи волі, яка відповідає своєму поняттю, тобто не суперечить праву. Tаке розуміння природи права як раз і розкриває його призначення - реальна гарантія і захист свободи волі.

Свобода входить до поняття всякої речі, поняття свободи є змістом і права, і весь шлях його розвитку - є шляхом розвитку свободи.

На думку Д. Лукача, у зрілого Гегеля етапи розвитку свободи такі: 1) свобода для одного, 2) свобода для деяких, 3) свобода для всіх [8, с, 126]. І це визначає науковий шлях розгляду Гегелем свободи як розвитку об'єктивного духу, оскільки він як раз і відображає систему відносин «людина - суспільство». На першому етапі розвитку об'єктивного духу - абстрактному праві, право постає як свобода одного, оскільки особа усвідомлює як цінність і захищає лише власний інтерес і лише власну свободу, яка є ще повністю суб'єктивною. На другому етапі - моралі свобода виступає як свобода для деяких, оскільки особа вже визнає інших осіб, але відношення до них ще є опосередкованим її власними схильностями і уподобаннями. На третьому етапі - моральності, свобода є свободою для всіх, оскільки право стає дійсністю, а разом із ним набуває своєї реалізації і свобода. Суб'єктивна і об'єктивна воля постають вже як гармонійно поєднані і реалізовані, закріплені як універсалізовані норми права.

свобода гегель воля філософія

Список використаних джерел

1. Вейль Э. Гегель и государство / Э. Вейль. - СПб.: «Русский Миръ», «Владимир Даль», 2009. - 283 с.

2. Гайм Р. Гегель и его время / Р. Гайм. - М.: Наука, 2006. - 394 с.

3. Гегель Г.В.Ф. Наука логики / Г.В.Ф. Гегель. - СПб.: Наука, 1997. - 800 с.

4. Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет: в 2 т. Т. 1 / Г.В.Ф. Гегель. - М.: Мысль, 1972. - 668 с.

5. Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет: в 2 т. Т. 2 / Г.В.Ф. Гегель. - М.: Мысль, 1971. - 630с

6. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель - М.: Мысль, 1990. - 526 с.

7. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук: в 3 т. Т. 3: Философия духа / Г.В.Ф. Гегель. - М.: Мысль, 1977. - 471 с.

8. Лукач Д. Молодой Гегель и проблемы капиталистического общества. М.: «Наука». 1987.

9. Нерсесяиц В.С. Философия права Гегеля / В.С. Нерсесянц. - М.: Юристъ, 1998. - 352 с.

10. Пушкин В.Г. Сущность метафізики: от Фомы Аквинского через Гегеля и Ницше к Мартину Хайдеггеру. - СПб.: Издательство «Лань», 2003. - 480 с.

11. Соловьев Э.Ю. Категорический императив нравственности и права. М.: Прогресс-Традиция, 2005, - 416 с.

Размещено на Allbest.ru