Вчення про злу сутність людської природи у філософії Сюнь-цзи як основа розбудови принципу справедливого соціуму

Особливості взаємозумовленості стихійно-закономірного природного процесу й свідомо-цілеспрямованої діяльності людини. Ідеї Мен-цзи про доброту людської природи. Вплив легізму на Сюнь-цзи. Правила належної поведінки, закони взаємоузгодженого співжиття.

Рубрика Философия
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 29.07.2013
Размер файла 24,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вчення про злу сутність людської природи у філософії Сюнь-цзи як основа розбудови принципу справедливого соціуму

Бойченко О.І.

Філософія Сюнь-цзи, як і конфуціанська філософія загалом, досліджувалась, вивчалась і коментувалась понад дві тисячі років численними прихильниками конфуціанської думки. Але оскільки більшість цих мислителів була саме китайцями, багато в чому конфуціанська філософія залишається для нас стародавнім сталим вченням. Філософія Сюнь-цзи, певною мірою, уникла такого стану, бо радянська синологія, й, більшою мірою, західна опікувалися його філософською спадщиною. Було зроблено низку перекладів твору «Сюнь-цзи» та здійснено розвідки, присвячені його філософським поглядам. Серед дослідників слід згадати В. Рубіна, В. Феоктістова, Х. Дабса, Б. Уотсона, М. Скарпарі, Х. Кьостерата інших. Безумовно, залишилось багато аспектів вчення Сюнь-цзи, котрі й досі потребують особливої уваги дослідника. Зокрема, й пропонований нами.

Розглядаючи головну ідею вчення Сюнь-цзи, відразу ж наголосимо на тому, що саме питання про природу соціального буття людини є в його системі лейтмотивним, якщо й не найголовнішим взагалі. Виявилося це, зокрема, у тому, що саме він, одним з перших давньокитайських мислителів, послідовно простежуючи особливості взаємозумовленості стихійно-закономірного природного процесу й свідомо-цілеспрямованої діяльності людини, обстоює думку, за якою саме й лише людська істота здатна, осягнувши «природну постійність», втілену передусім у дао, «підкорити собі Небо і Землю й примусити слугувати собі речі. Закладаючи, з таких позицій, власне «теоретичну» основу конфуціанства, саме Сюнь-цзи, строго кажучи, висунув ідею кристалізації основного конфуціанського постулата «правління досконалого вана», яке постає як уособлення дао в життєдіяльності людей, здійснюючись через діяльність досконалих мужів (цзюнь-цзи). Ця ідея проглядає вже у висловлюваннях і Конфуція, і Мен-цзи, проте однозначно, чітко сформульована й послідовно проведенавперше тільки Сюнь-цзи. Реалізує її мислитель, виходячи, як із заснованої, з тези про те, що, будучи, за самою своєю природою, істотою злою, людина в процесі подальшого розвитку може істотно, а то й взагалі докорінним чином змінитися, здійснивши своєрідний метаморфоз. Дійовими засобами виправлення, а то й подолання початково навіть не просто недосконалої, а взагалі недоброї природи людини давньокитайський мудрець розглядав такі норми людського співжиття, як «лі» (ритуал) та «і» (почуття обов'язку»),

Сюнь-цзи відомий також тим, що, хоч традиційно належить до конфуціанців, мав значний вплив на формування інших учень, насамперед легізму. Це простежується явно і беззаперечно. Вплив був настільки очевидним, що дав підставу, починаючи з династії Сун (960-1279 pp.) вилучати працю мислителя із списку канонічної конфуціанської літератури.

Для нас у творчості Сюнь-цзи цікавим є, передусім, розділ «Про злу природу людини» (Син е) [4, с. 256-266], в якому і викладено позицію щодо людської природи як споконвічно злої і такої, яка потребує приборкання і перетворення за допомогою певних елементів людської культури. Цікаво, що навколо цього розділу якраз і розгорілися палкі суперечки у світовій синології.

Умовно всіх синологів, які займалися цією проблемою, можна було б поділити на три категорії Одні вважали, що розділ, безперечно, написаний самим Сюнь-цзи; він цілком лягає в основу його вчення і проймає всі складові частини цієї філософської системи. Другі твердили, що хоч розділ і належить Сюнь-цзи, але у ньому містяться положення, які входять у певну суперечність з усім його вченням. Треті доводили, що розділ був написаний взагалі не Сюнь-цзи.

Справді, теза про злу природу людини не наводиться більше в жодному з розділів трактату «Сюнь-цзи». Але це аж ніяк не означає, що вона не має значення для системи, яку приписують Сюнь-цзи. Адже якраз через неї, сукупно з деякими іншими (наприклад, запереченням волі Неба й божественності влади правителя) трактат «Сюнь-цзи» і був вилучений з переліку конфуціанських канонів. Окрім того, Сюнь-цзи, як і сам Конфуцій та Мен-цзи, був зорієнтований передусім на людину. Tому той факт, що така важлива ідея, запроваджена Сюнь-цзи, артикулюється ним лише в одному з розділів і більше ніде не тільки не використовується, а й навіть не згадується взагалі, здається принаймні дивним. І міркування В. Феоктистова [5, с. 120-135] про те, що, мовляв, ця ідея не суперечить основній думці трактату, аж ніяк не можна розглядати як вагомий аргумент на користь того, що згаданий розділ є органічною частиною трактату, а не є стороннім додатком. Особливо, якщо йдеться про специфіку давньокитайського трактату взагалі і якщо традиційно його ідеї приписуються якомусь автору. А щодо трактату «Сюнь-цзи» традиційно вважають, що його автором, принаймні більшості, якщо й не всіх розділів, є сам мислитель. Слід зазначити, що відмітною рисою давньокитайського «авторизованого» трактату є часта повторюваність, від перших і до останніх рядків, його лейтмотивних, наріжних, основоположних ідей. Прикладами можуть слугувати ті ж «Дао де цзин», «Чжуан-цзи», «Лунь юй», «Мен-цзи», у яких основні ідеї проходять через уесь текст. Так що факт використання такої важливої ідеї лише в одному з 32 розділів трактату здається принаймні дивним.

Це можна було, гадаємо, пояснити тим, що стилю Сюнь-цзи притаманні певний схематизм і обмеженість, адже він першим зробив жорсткішими теоретичні структури конфуціанства. А тому, можливо, і відніс розробку даної ідеї у відповідний їй розділ і надалі її не зачіпав. Це, до речі, дещо схоже на стиль відомого трактату «Mo-цзи», де в певних розділах йшлося про певні речі. Ane навіть там основні ідеї теж проходять наскрізно через весь трактат.

Водночас, ніяк не можна визнати, що ідея даного розділу така незначна, що не згадується більше ніде адже, по суті, вся вона присвячена критиці однієї з найзначніших ідей Мен-цзи про доброту людської природи. Тому то й виникла гостра дискусія між синологами: як виправдати стриманість трактату «Сюнь-цзи» щодо такого важливого питання конфуціанства того часу?

З нашого погляду, цю загадку можна розв'язати таким чином.

По-перше, Сюнь-цзи міг під час написання розділу, що розглядається, поставити собі за мету показати неспроможність учення Мен-цзи і взяв за основу критики його положення про добру природу людини, оскільки саме воно видалося йому найуразливішим. Якщо це й справді так, то твердження Сюнь-цзи про злу природу людини швидше було не ствердженням, а запереченням. Тоді стає зрозумілим, чому воно не трапляється в інших частинах його системи.

По-друге, можливо в цьому разі виявився вплив легізму на Сюнь-цзи, що, з одного боку, спонукало філософа до схематизування конфуціанства, а з іншого призвело його до негативного сприйняття людської природи. Але, оскільки таке сприйняття не відповідало загальному руслу конфуціанського вчення, він міг, щоб не псувати стрункості вчення і солідарності з конфуціанцями, винести свої погляди в окремий розділ.

По-третє, розділ справді може бути просто-напросто пізнішою вставкою, у якій один із послідовників міг викласти свої, дещо жорсткіші, погляди на людину та її природу.

Справді, вплив легізму на Сюнь-цзи такий великий та значний, що при цьому змінюється не лише типовий для конфуціанства характер учення, а й навіть стиль його викладу. Tак, з одного боку можна поставити Конфуція, його безпосередніх учнів і Мен-цзи; з іншого ж Сюнь-цзи. Як уже зазначалося, Конфуцій зосереджував свої зусилля на етиці та моральних перетвореннях у суспільстві, заперечуючи при цьому продуктивність не тільки правового перетворення людини за допомогою юридичних законів-приписів, з одного боку, а й втечі людини у незайману природу, з іншого. Це прагнення Конфуція та його учнів до виваженості позиції у трактуванні зв'язку природного й людського особливо чітко виявляється, наприклад, у трактуванні дао. Як добре показав, зокрема, В. Алексеев, «дао-шлях Конфуція відрізняється від дао-шляху Лао-цзи саме протиставленням «істинно людського» слугування людям химеричному «істинно людському» віддаленню від людей у астральні відволікання. Для Конфуція дао-шлях постає началом, котре органічно розвивається в душі з буденних, хоча й високих самих по собі явищ.., даошлях народжується лише з коренів, котрими, наприклад, можуть бути корені «істинно людського», а це останнє і є дао-шлях, основний ідеал проповіді Конфуція»[1, с. 433]. Сюнь-цзи теж прагне відшукати «серединний шлях», але свій власний, вже між конфуціанцями й легістами. І Конфуцій, і його ранні послідовники перебували у певній опозиції щодо поглядів ранніх легістів, котрі якраз і намагалися виходити з керівної ролі юридичних законів.

Означеними обставинами зумовлені як структура, так і стилістика ранньоконфуціанських текстів: безсистемність та антисхематичність, відсутність однозначних визначень тощо. Предмет їхнього вчення, як гадали конфуціанці, не можна увібгати в якісь жорсткі рамки, не спростивши його наперед занадто і не спотворивши його суті. Зовсім інший підхід у Сюнь-цзи, котрий вніс у конфуціанство, з одного боку, тезу про значущість законів, з іншого, ті схематизм і визначеність, котрі були властиві раніше тільки легізму. Тим самим він відразу ж опинявся у певній опозиції щодо всіх попередніх адептів конфуціанства. Можливо, якраз тому і була піддана ним найрадикальнішій критиці, з протилежних позицій щодо природи людини, концепція саме його попередника Мен-цзи. Що б то не було, але факт залишається фактом, з одного боку, ми маємо «на руках» погляд Сюнь-цзи на природу людини, як на злу за самою своєю суттю. З іншого ж боку, у складі трактату маємо як такий, що зберігся безперечно і повністю (а не згадки про цей розділ у філософських творах інших давньокитайських філософів), той розділ в трактаті «Сюнь-цзи», котрий містить виклад песимістичної точки зору найдавнішого китайського мудреця, іменем котрого й названо твір, на людську природу. Тому далі ми будемо говорити, що це погляд самого Сюнь-цзи і спробуємо його з'ясувати у ракурсі запитів нашої теми: розв'язання проблеми співвідношення природного та людського у давньокитайській філософії.

«Мен-цзи твердить, зазначає Сюнь-цзи, що людина за своєю природою добра, я ж кажу, що це неправильно»[4, с. 260]. Коли йдеться про доброчинне у Піднебесній у стародавні часи і нині, продовжує він, то мають на увазі правильне дотримання усіх принципів, мир і порядок. Коли ведуть мову про погане, то розуміють під ним відхилення від усіх принципів і безлад. У цьому й полягає відмінність доброчинного від злого.

Втім, судячи з тексту, давньокитайський мислитель аж ніяк не схильний був розглядати ту обставину, що природа людини є злою, як щось негативне. З логіки викладу думок старого вчителя Сюня цілком аргументовано випливає висновок про те, що злісність людської натури може бути (і є) також і позитивним чинником поступу історії суспільства, своєрідною, причому вкрай важливою, спонукою прогресивних змін у життєдіяльності людей.

Ця позиція Сюнь-цзи, як цілком слушно зазначав В. Рубін [3, с. 79-80], означала небачене раніше звеличення людської активності. І з таким твердженням можна загалом погодитися, оскільки насправді пафос людського тут вбачається не у пасивній адаптації, покірному пристосуванні до навколишнього світу, а у творчому перетворенні людиною навколишнього предметного середовища і, що ще важливіше, самої себе. При цьому виявляється парадоксальна обставина: наявність у людини благородних інтенцій якраз і свідчить, за переконанням мислителя китайської давнини, про те, що вона за своєю натурою аж ніяк не є доброю: оскільки будь-яка діяльність спрямована на подолання перешкод, остільки орієнтація й спрямованість на доброчинність і свідчить незаперечно, на думку Сюньцзи, про недоброчинність вихідної природи людини.

Ta й справді, якби людина за своєю природою належним чином, правильно дотримувала всі принципи і прагнула до миру та порядку, тоді навіщо були б потрібні досконаломудрі вани, норми ритуалу й почуття обов'язку? ставить питання філософ. Адже в цьому випадку, хоч би й існували чи навіть панували досконаломудрі вани, найкращі закони співжиття й належне почуття обов'язку, що вони могли б додати до правильного здійснення людьми усіх принципів, їх спрямованості до миру та порядку? Але ж насправді існує зовсім інший стан речей, оскільки людина, підкреслює знову мислитель, за своєю натурою недосконала, зла [4, с. 260].

Сюнь Цзи, твердячи, що людська природа є злою, має на увазі саме вроджені властивості людини, тобто ті, які притаманні їй від народження. «Людина, зазначав він, за своєю природою зла, її доброчинність породжується [практичною] діяльністю! Тепер людина народжується з інстинктивним бажанням наживи; коли вона керується цим бажанням, то з'являється прагнення заперечувати, грабувати, щезає бажання поступатися. Людина народжується заздрісною і злісною; коли вона наслідує ці якості, то народжуються жорстокість і підступність, щезають вірність і відвертість. Людина народжується з вухами і очима, її приваблюють звуки і краса; коли вона слідує за цими бажаннями, народжується розпущеність, щезають моральність і культурність. Таким чином з природи людини і її прагнення задовольнити свої почуття народжується бажання заперечувати і грабувати, здійснювати те, що йде всупереч з її обов'язком, порушуються всі принципи, що призводить до безладу» [4, с. 256-257].

Як бачимо з цього фрагмента, вчення Сюнь-цзи має деякі паралелі з даосизмом. Адже Сюнь-цзи не каже, що людина з самого народження, тобто з дитинства, заздрісна і злослива, потурає своїм бажанням і груба. Ні, він лише твердить, що вже з самого народження всі ці потенції закладені у кожній людині. І вони незмінно виявляться, якщо людина не буде активно протидіяти їх виникненню, формуванню й утвердженню. Даосизм також доводить, що у дитині з самого народження закладається те, що надалі жорстко визначає її життя, однак, з його погляду, потенція це щось позитивне, дарунок Дао, а всі негативні якості також виявляються лише згодом, причому внаслідок діяльності людини. Тому хотів того Сюнь-цзи чи ні, але він створив вчення, дзеркально протилежне лаоській концепції.

Сам Сюнь-цзи твердить, що якщо кожна людина, без винятку, має вроджені злі якості, то це зовсім не жовчність і не песимізм щодо людини. Противагою цьому є те, що кожна людина, за Сюнь-цзи, може уподібнитися досконаломудрому.

«[Будь-яка звичайна] людина з вулиці, був переконаний мислитель китайської старовини, може запізнати обов'язки батька і сина у сім'ї, може запізнати правильність [стосунків] між державцем та його підданими, що існують поза сім'єю. Звідси стає очевидним, що здатність до пізнання [цих принципів] і їх набування закладена і в звичайних людях з вулиці! Якщо зараз добитися того, що [звичайні] люди з вулиці будуть прагнути за допомогою цих своїх здібностей оволодіти принципами людинолюбства, почуття обов'язку, котрі можуть бути осягнуті та здобуті, тоді стане очевидним, що [звичайна] людина з вулиці може стати Юєм! Якщо зараз [звичайні люди з вулиці] будуть дотримувати дао, навчатися, будуть цілеспрямованими і зосередженими, будуть ретельно досліджувати і проникати в суть [явищ] й тривалий період часу день за днем невтомно здійснюватимуть добрі справи, вони досягнуть чудової мудрості і правильно займуть свої місце в природі! Звідси видно, що, накопичуючи [практичну діяльність], можна стати мудрим!>> [4, с. 264].

Позиція Сюнь-цзи, як ми бачимо, не така вже й міцна: злісна сутність людської природи це не безнадійно глухий кут. Будь-яка людина має вихід, який полягає у подоланні своєї природної обмеженості, початкового, стартового єства й у свідомій, цілеспрямовано виробленій у себе узгодженості своїх діяльності, поведінки, взаємин, спілкування з цілком певними, чітко визначеними життєтворчістю досконалих правителів-пращурів нормами, котрі становлять суть людського «шляху» як виявлення дао у суспільстві. Природне (у значенні початково-нерозвинутого, грубонеобробленого), за Сюнь-цзи, має бути подолане людським для того, щоб людина була гідним мужем, а не нікчемною людинкою. Сюнь-цзи наводить класичний приклад про дерево і залізо, порівнюючи його з людською природою:

«Досконала людина каже: «У навчанні не можна зупинятися!» Ось синя фарба: отримують її з трави індиго, але синій колір темніший, ніж [колір трави]. Лід утворюється з води, але холодніший за неї. Дерево може бути таким прямим, що складе одну лінію з мотузкою, що відвисає. Однак, якщо дерево зігнути і зробити з нього колесо [для воза], воно набере форми правильного кола. І як би потім не сушили це колесо, воно не зможе відновити своєї початкової прямої форми. Це відбувається тому, що дерево зігнули і зробили таким. Звідси видно, що дерево може бути прямим, якщо його [обтесати] за теслярським шнуром, метал може бути гострим, якщо його відточити. Коли досконала людина володіє більшими знаннями та до того ж щоденно перевіряє себе й аналізує власну поведінку, тоді вона мудра і не здійснює помилок. Тому, не піднявшись на високу гору, не дізнаєшся про висоту неба. He глянувши в міжгір'я, не дізнаєшся про товщину землі. He почувши заповітів ванів-пращурів, не дізнаєшся про велич ученості!» [4, с. 264].

Тобто, будь-яка людина з самого початку подібна до шматка кривого дерева або тупого шматка металу. І в цьому розумінні між Юєм і звичайною людиною немає відмінностей природа у них одна. Відмінність полягає в «обробці», обробітку, подібному до роботи з деревом і залізом. Щодо цього відношенні концепція Сюнь-цзи фактично повторює декотрі судження «Бесід і суджень» («Лунь юй») Конфуція, які ми вже розглядали в одній з попередніх розвідок [2, с. 3-19]. Необроблене дерево зовсім не має вроджених якостей виробів із дерева, так само і природа людини не містить у собі вроджених позитивних якостей. Ці якості напрацьовуються. Бездіяльність, за Сюнь Цзи, може призвести лише до становлення людини ницою людинкою.

Отже, який же засіб рекомендує Сюнь-цзи людині від її злої природи? Він про це неодноразово нагадує: «Треба впливати на людину з допомогою виховання та закону, потрібно змусити її дотримувати норм ритуалу і виконувати свій обов'язок, лише тоді у неї з'явиться поступливість і вона стане культурною, що сприятиме порядку» [4, с. 257].

Як бачимо, набір практично стандартний і для конфуціанця, єдиною відмінністю у трактуванні Сюнь-цзи є залучення закону до засобів виправлення людської природи. Останнє, безперечно, є даниною захоплення легізмом, про що було сказано дещо вище.

Але, природно, тут виникає принаймні ще два закономірних запитання. По-перше, звідки ж взялися закон, ритуал і обов'язок у людей, якщо їх природа з самого початку зла? І, по-друге, ще більш суттєве запитання: як могли взагалі з'явитися ці засоби?

Сюнь-цзи з цього приводу пише:

«У давні часи досконаломудрі правителі, розуміючи, що людина за своєю природою зла, бачили в цьому причину несправедливості і підступності людини, внаслідок чого вона стає на неправильний шлях, а також причину того, що людина порушує (закони), піднімає смуту і в результаті не піддається умиротворенню. Тому вони ввели ритуал і [поняття] почуття обов'язку та створили систему законів для того, щоб дисциплінувати почуття і характер людини, спрямувавши їх на правильний шлях, що відповідає дао>> [4, с. 257].

Це, безумовно, є відповіддю на перше запитання, а саме «звідки?». Як зазначає Сюнь-цзи, люди саме тому прагнуть стати доброчинними, що кожен з них за своєю природою злий. Слабкий хоче бути великодушним, потворний прекрасним, обмежений [людиною] з широкими поглядами, бідний багатим, низький знатним. Якщо люди не знаходять чогось у собі, вони неодмінно намагаються знайти це поза собою. Багатий не заздрить багатству іншого, а знатний родовитості іншого чи його могутності. Адже в кожного з них все бажане вже є й їм не треба шукати його поза собою. Якщо так розглядати питання, то стає зрозумілим, що люди саме тому намагаються зробитися доброчинними, що людина зла за власного натурою. Справді, людина за своєю природою не наділена ні на культурність, ні на почуття обов'язку; вона посилено прагне через навчання набути цих якостей. Людина за своєю природою, наголошує далі мудрець Піднебесної, не знає ні ритуалу, ні почуття обов'язку, тому вона шляхом роздумів намагається пізнати ці якості. А покладатися на саму природу людини як на щось вже саме по собі позитивне, чи, тим більше, самодостатнє, аж ніяк не варто. Адже, коли сподіватися лише на природні дані людини, то вона не буде відзначатися культурністю й не знатиме, що таке правила належної поведінки, закони взаємоузгодженого співжиття чи усвідомлене й розвинуте відчуття обов'язку. Відсутність зазначених якостей неминуче призводить, як доречно констатує давньокитайський філософ, до хаосу і порушення законів у взаємовідносинах між людьми [4, с. 260].

Отже, Сюнь-цзи вважав, що саме прагнення до того, що відсутнє, і спонукає людину змінити, вдосконалити свою природу за допомогою навчання і роздумів. А прагнення до безладу з порушенням законів, жадібність і жага наживи закладені в нас з самого початку нашого існування на цьому світі. Тому прагнення до впорядкування соціального буття і розбудови справедливої держави закладено в самій сутності людської природи. Незважаючи на певну парадоксальність саме недосконалість людської природи є запорукою врівноваженого й щасливого соціального буття людини.

Список використаних джерел

легізм людський природа

1. Алексеев В.М. Лунь юй (образец перевода с китайского первых трех глав «Суждений и бесед» Конфуция и его учеников. С полным комментарием Чжу Cu и обстоятельными к нему примечаниями переводчика) // Алексеев В.М. Китайская литература: Избранные труды. М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1978. 595 с.

2. Бойченко О.І. Природа людини як проблема давньокитайської філософії: версія Конфуція // Мультиверсум. Філософський альманах: Збірник наукових праць. K.: Український Центр духовної культури, 1999. Випуск 5. С. 3-19.

3. Рубин В.А. Концепция человека у Сюнь-цзы // Рубин В.А. Личность и власть в древнем Китае: Собрание трудов. М.: «Восточная литература» РАН, 384с.

4. Сюнь-цзы. Избранные трактаты // Феоктистов В.Ф. Философские и общественно-политические взгляды Сюнь-цзы: Исследование и перевод. М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1976. С. 175-266.

5. Феоктистов В.Ф. Философские и общественно-политические взгляды Сюнь-цзы: Исследование и перевод. М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1976. 268 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття соціального у філософії, пошук моделей, які б адекватно відтворювали його природу і сутність. Розгляд соціуму як історичного процесу, суспільства як системи і життєдіяльності людини. Визначення діяльності як способу існування соціального.

    реферат [30,8 K], добавлен 26.02.2015

  • Філософські погляди Памфіла Юркевича, який розвивав християнське вчення про серце як основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. Особистість і особисте життя Юркевича. Характеристика і основи його ідейно-теоретичної спадщини.

    реферат [29,4 K], добавлен 16.11.2013

  • Гуманізм і проблема цілісної людської індивідуальності в працях мислителів Відродження. Натурфілософія, філософські і космологічні ідеї М. Кузанського, Дж. Бруно, М. Коперніка. Аналіз філософсько-гуманістичної думки українського ренесансу XV-XVI ст.

    реферат [29,3 K], добавлен 18.09.2010

  • Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.

    реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009

  • Предмет соціальної філософії. Основні показники розвитку суспільства. Специфіка соціального пізнання. Політична система суспільства, її структура та функції. Рушійні сили історичного процесу. Шляхи подолання кризи взаемовідносин людини і природи.

    презентация [48,4 K], добавлен 19.04.2013

  • Життєвий шлях і творчість Френсіса Бекона - одного із філософів Нового часу, засновника англійського матеріалізму. Проблема могутності людського знання, експериментального дослідження природи, взаємозв'язок культури і природи як важливі питання філософії.

    реферат [12,6 K], добавлен 15.12.2010

  • Дослідження філософських поглядів Д. Юма та Дж. Локка. Скептична філософія людської природи Д. Юма. Сенсуалістична концепція досвіду Дж. Локка. Проблеми походження людського знання, джерела ідей у людській свідомості, інваріанти розуміння досвіду.

    статья [22,8 K], добавлен 18.08.2017

  • Зародження, особливості та періодизація античної філософії. Сутність філософського плюралізму. Філософські концепції природи релігії. Філософські погляди К. Ясперса. Платон як родоначальник послідовної філософської системи об'єктивного ідеалізму.

    контрольная работа [50,8 K], добавлен 25.08.2010

  • Період "високої класики" в філософії як період розквіту давньогрецької філософії з середини V до кінця IV століття до нашої ери. Провідні риси цього етапу розвитку філософії. Особливості філософської системи Платона. Провідні ідеї філософії Аристотеля.

    контрольная работа [28,4 K], добавлен 20.02.2011

  • Особливості наукової революції XVI—XVII ст. та її вплив на розвиток філософії. Історичні передумови появи філософії нового часу, її загальна спрямованість та основні протилежні напрями. Характеристика діяльності основних філософів: Ф. Бекона, Р. Декарта.

    реферат [29,5 K], добавлен 18.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.