Громадянське суспільство і детермінанти оптимізації його розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадянське суспільство і детермінанти оптимізації його розвитку в Україні

Боднар К.А.

Загально відомою є теза про те, що Україна належить до суспільств перехідного типу. Це означає, що її розвиток відбувається одночасно з пошуком та формуванням загальної ідеології (парадигми, моделі) суспільно-економічного, політичного та соціокультурного розвитку, узгодженням відповідного зразка, ідеалу, на який можна було б зорієнтуватись і який би сприйняла переважна більшість населення. Актуальним є також відпрацювання механізмів забезпечення соціального ідеалу, переосмислення спадщини, можливостей, обумовлених історичними реаліями, майбутніх переваг і можливих загроз, які завжди з'являються перед суспільством, спрямованим у майбутнє.

Пропозицій щодо цього - теоретичних і популістських - існує досить багато. Майже кожен політик, народний депутат чи претендент на «президентське крісло» обґрунтовує «свій варіант» розвитку держави, народу і культури.

Майже всі вони пропонують ринкові та демократичні перетворення, які мають бути (мали б бути) здійснені в Україні. Багато що із цього дійсно вдалось реалізувати, впровадити в соціальну практику. Теза про те, що українське суспільство стало іншим, ніж 10-15 років тому, не викликає сумніву. Однак, чи стало воно кращим, більш забезпеченим і комфортним, чи відбулось зростання якості життя пересічного громадянина? Однозначну відповідь дати важко. У цьому вимірі треба розмірковувати, порівнювати факти і аргументи, знаходити виважені й компромісні оцінки.

He відкидаючи пропозицій зарубіжних вчених, якими вони щедро діляться, «власну правду у власній хаті» треба шукати власними силами. Опрацювання цієї проблеми видається актуальним і практично значимим з точки зору визначення місця і ролі Україні в Європі та світі, оскільки глобалізація встановлює нову ієрархію країн і народів, нові правила міжнародних взаємовідносин, відкриває нові можливості і горизонти суспільного розвитку. Нині ж демократична, соціальна й правова держава лише будується, громадянське суспільство лише стверджується, виробництво, сформоване на засадах плюралізму форм власності з обов'язковим компонентом приватної, лише виявляє свої перші паростки, середній клас ще не заявив про себе як нова суспільно значима й організована сила. Україна знаходиться в перехідному стані свого розвитку.

Проблематика та розвиток громадянського суспільства має пряме відношення до становлення незалежної України. Сьогодні в Україні відбувається докорінна зміна типу соціально-політичної системи, що неодмінно викликає якісні зміни способу життя всіх верств населення. Нові суспільно-економічні та духовні реалії нашої держави підтверджують неможливість ефективного просування України старим тоталітарним шляхом розвитку на підставах нейтралізованого планування і управління. Тому на реальні успіхи можна сподіватись лише тоді, коли влада буде спроможна ухвалювати державні рішення, максимально враховуючи політичні, економічні та соціальні інтересі і сподівання суспільства. Сьогодні виконання цієї умови є проблематичним. Саме із становленням, формуванням та розвитком громадянського суспільства в нашій країні пов'язується можливість виходу із кризи. Розбудова громадянського суспільства, подальший розвиток особистості видаються проблематичними та нереальними без цілеспрямованого формування соціальної, демократичної, та правової держави - основним стрижнем якої є конкретний громадянин.

Громадянське суспільство означає устрій суспільства з точки зору інтересів кожного його члена, де «громадянин» - не лише людина або індивід, а особа, суб'єкт особистих прав, своїх законних повноважень, встановлених суспільством. В широкому значенні громадянське суспільство є частиною суспільства, не охопленого державою безпосередньо. Воно виникає як незалежна від неї сфера. В цьому значенні громадянське суспільство сумісно не тільки з демократією, але і з авторитаризмом. Лише тоталітаризм означає повну або часткову абсорбцію громадянського суспільства політичною владою. Найчастіше термін «громадянське суспільство» вживається у вузькому значенні як певний рівень розвитку громадянського суспільства в широкому розумінні. В основі концепції громадянського суспільства, в його вузькому розумінні, лежить прагнення гарантувати свободу життєвих проявів особи, відмежувати її від свавілля і небажаного втручання з боку державної влади, обмеження сфер діяльності держави та поставити її під контроль народу.

Досить поширеною (у тому числі в навчальній та енциклопедично-довідковій літературі) є теза про те, що формуванням громадянського суспільства та усвідомленням відмінностей між ним та державою був відзначений перехід від Середньовіччя до Нового часу. Її прибічники вказують, зокрема, на те, що Джон Локк - засновник лібералізму - вперше поставив особистість вище суспільства та держави, а основою свободи індивіда вважав приватну власність. У період Просвітництва Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Pycco визнали верховенство громадянського суспільства над державою.

Таку позицію поділяє, наприклад, одна з найавторитетніших серед вітчизняних дослідників громадянського суспільства Антоніна Колодій у своїй монографії «На шляху до громадянського суспільства». Красномовною у даному разі є її структура. Перший розділ «Еволюція громадянського суспільства» розпочинається підрозділом «Від Локка до Токвіля: «золота ера» цивільного (громадянського) суспільства» [1, с. З].

Що стосується безпосереднього соціально-економічного та політичного підґрунтя визрівання громадянського суспільства та його дійсної автономізації від держави, то багато дослідників вбачають його у промисловій революції та пов'язаних з нею буржуазних соціально-політичних революціях, тобто процесах, які відбувалися протягом XVIII століття у Західній Європі та Північній Америці.

Так наприклад, відповідаючи на питання щодо часу виникнення громадянського суспільства, російський філософ і соціолог Ж.Т. Тощенко пов'язує його з Великою французькою революцією, «... коли до тих сил, котрі з'явилися після Англійської революції у XVII столітті - партій, громадських організацій, різних рухів, об'єднань - додалося принципове, гарантоване законом положення, що кожна людина може претендувати на участь у суспільному, політичному житті країни. Даний момент - залучення кожної людини в усі основні види діяльності держави я вважаю найважливішим критерієм формування громадянського суспільства» [2, с. 48-49].

Ще на більш пізній період відносить формування громадянського суспільства у своєму дослідженні взаємодії правової держави з громадянським суспільством Ю. Левенець. «Громадянське суспільство, - вважає він, - доволі умоглядна характеристика якісного стану системи соціальних відносин, але саме це дозволяє за його допомогою теоретично відображати поступ системи соціально-правових відносин XIX - початку XX ст.» [3, с. 107].

Деякі відомі суспільствознавці взагалі не надають значення питанню про час виникнення громадянського суспільства, всіляко уникають його, або ж взагалі не вважають за потрібне спеціально на ньому зупинятися. Скажімо, визначний німецький політолог Р. Дарендорф досить лаконічно визначає громадянське суспільство як «суспільство вільних об'єднань. Люди об'єднуються за своїми інтересами та уподобаннями» [4, с. 77]. Таке широке визначення громадянського суспільства ускладнює постановку питання про хронологічні рамки його існування, адже в даному випадку можна говорити про соціальні феномени різного генезису.

Окремі дослідники наголошують, що у працях античних філософів термін «громадянське суспільство» викликає інтерес лише з огляду на пошук його етимологічного коріння, оскільки чіткого розмежування між сферами суспільного та державного життя (засадничого положення концепції «civil society») на той час не було. Оскільки «громадянське» і «приватне» були тісно пов'язані між собою - громадяни могли реалізувати себе тільки в межах полісу. Так, англійський дослідник А. Фергюсон підкреслював, що суспільства у власне «громадянському» («цивільному») вимірі на ранніх етапах історії людства (в тому числі у Стародавній Греції та Римі) не могло існувати в принципі, оскільки відсутнім був «цивільний» статус особи - всі дорослі чоловіки (окрім рабів) перш за все були воїнами, що на практиці відкидало будь-які припущення про наявність певного неполітичного простору життєдіяльності, виведеного за межі державного контролю [5, с. 75]. Авторитетною в даному плані є думка О.Ф. Лосєва, який зауважив, що рабовласницьке суспільство «не знало особистості...у смислі соціальному та історичному», а відтак, «тут ще немає протиріччя між особистістю й державою» [6, с. 60, 109]. He людина, а космос та соціум визначали сутність державної влади.

Разом з тим, більшість дослідників вважають, що антична філософська та суспільно-політична думка була підґрунтям класичної теорії громадянського суспільства не лише у вузько етимологічному, а в значно ширшому концептуальному сенсі. Так, Ф.М. Рудич констатує: «Сучасні концепції правової держави і громадянського суспільства своїм корінням сягають у античність і Середньовіччя. З часів Платона і Цицерона поняття «громадянин» (від давньогрецького - polites, латинського - civilis) пов'язано з поняттям прав і обов'язків, а у політології поняття «громадянське суспільство» найтісніше кореспондує з поняттям «право». Для Арістотеля громадянське суспільство і держава є взаємозамінними» [7, с. 28].

Багато інших дослідників також вказують на те, що ідейно-теоретичне розуміння громадянського суспільства як партнера правової держави і чинника внутрішньополітичної консолідації має дуже глибокі історичні корені. Досить чітко та послідовно формулює цю думку І.О. Воронов: «Проблема взаємовідносин між громадянським суспільством та правовою державою завжди була однією з головних загальнолюдських проблем відтоді, як людська спільність набула більш-менш цивілізованого вигляду і як від неї відокремилась держава. В усі періоди своєї історії люди прагнули усвідомити природу суспільства в якому вони живуть, природу відносин між спільнотою, індивідом і владою. Зародження ідеї правової держави починається ще у політичній та правовій думці Стародавніх Греції та Риму. Підсумком філософсько-політичної рефлексії античної думки щодо цієї проблеми стало усвідомлення того, що найкращий порядок державного устрою країни зумовлений таким принципом державності, як влада народу. Пізніше до нього додалися панування закону і рівність усіх перед законом. З цих принципів, власне, й виростає вся конструкція новоєвропейської ідеї громадянського суспільства»[8, с. 44].

Розглядаючи питання генезису теорії громадянського суспільства у широкій історичній ретроспективі, академік В.П. Андрущенко особливо відзначає роль античної думки у її започаткуванні: «Як більшість понять у суспільних науках, поняття «громадянське суспільство» не має єдиного наукового визначення. У різних країнах і в різні епохи воно розумілося по-різному. Своїм корінням ідея громадянського суспільства сягає давніх Греції та Риму, знаходить своє теоретичне втілення в працях Арістотеля, Цицерона, інших мислителів. Концепція ж громадянського суспільства почала формуватися в Новий час і спочатку була пов'язана з ідеєю «природних прав» людини та теорією «суспільного договору». Але ця концепція розвивалася і змінювала свій зміст паралельно з розвитком суспільної реальності, яку вона позначала» [9, с. 407]. Поділяє таку точку зору відомий український правознавець академік Ю.С. Шемшученко: «Ідея громадянського суспільства бере початок від античних Греції та Риму» [10, с. 646]. соціальний громадянський суспільство україна

Російський дослідник В.К. Лєвашов пов'язує процеси становлення громадянського суспільства зі становленням інституту майнових відносин та відносин із цього приводу між громадянами та державою. Адже, як тільки з'явився інститут власності, майна, постала необхідність оформлювати ці відносини, з'явилися вільні громадяни. Однак, на його думку, сфера громадянського суспільства у давньогрецькому полісі обмежувалася лише сукупністю тих членів суспільства, які володіли громадянськими правами [11, с. 56].

Тісно пов'язують початок генезису громадянського суспільства з добою античності і правознавці, які вивчають становлення сучасних уявлень про права людини. Вони мотивують це започаткуванням з тих часів розуміння деяких засадничих прав людини. Наприклад, дослідниця цієї тематики Н.Г. Шукліна пише: «... генезис прав людини доцільно буде розглядати невідривно від історичної динаміки європейської цивілізації, а точніше - з тими унікальними регіонами, де зародилася демократія і висока духовна культура (Афіни, Рим). Саме тут в античному періоді на перший план висунулися приватновласницькі відносини у поєднанні з товарним виробництвом, зорієнтовані на ринок, а відсутність сильної централізованої влади і наявність самоврядування громад міст-полісів викликали до життя відповідні політичні і правові інститути... Саме тут і тоді були закладені підвалини громадянського суспільства, головними інститутами якого є інститути приватної власності, демократія, права людини» [12, с. 99-100].

У своєму дослідженні, присвяченому історичній еволюції громадянського суспільства, В.А. Демидов доходить висновку, що «громадянське суспільство, як таке, пройшло довгий шлях від виникнення ідеї та різних концепцій до реального втілення їх у життя, від античного полісу («міста - держави - спільноти громадян») до цілісної системи з різноманітними інститутами та відносинами; це дало можливість послідовно простежити витоки формування та еволюції громадянського суспільства на різних етапах історії людства і встановити закономірний характер перетворення цієї концепції у загальновизнану на наш час модель суспільного співжиття...» [13, с. 15].

Врешті-решт мають рацію і ті, хто вказує на античну суспільно-політичну думку, як колиску всіх основних політичних концептів сучасності. О. Проценко та В. Чепінога - одні з перших в сучасній Україні, хто звернувся до осмислення витоків та розвитку концепції громадянського суспільства - цілком резонно зазначають: «Складнощі, пов'язані з твердженням Екклезіаста - ніщо не є новим під сонцем, - полягають у тому, що всі дороги врешті-решт ведуть назад до Платона й Арістотеля. Очевидно, що ці філософи приблизно накреслили все, що пізніше було сказано про політику. З тих пір, як поняття громадянського суспільства вперше було вжите у коментарі XVI століття до «Політики» Арістотеля, проблема взаємостосунків держави і суспільства набирала дедалі більшої чіткості, й чим далі, то частіше звертались до неї у політичних трактатах різних часів і народів» [14, с. 9-10].

Разом з тим, завжди слід мати на увазі певні методологічні застереження стосовно неприпустимості сліпого механічного перенесення та невиправданого осучаснення, як характеру політичних і соціально-економічних відносин країн стародавнього світу, так і, тим більше, категорій, понять та уявлень, якими оперували мислителі доби античності.

Достатньо переконливо звучать у цьому плані розмірковування В.В. Вітюка: «Антична демократія далеко не тотожна сучасній політичній демократії так само, як не тотожне античне і сучасне розуміння свободи, а відтак, і зміст, що вкладався у поняття громадянського суспільства античними мислителями і сучасними політологами. Античній думці був у принципі чужим поділ соціуму на державу та громадянське суспільство. Для стародавніх греків все суспільне життя було державним, тобто полісним. В їх свідомості не розділялися три значення слова «поліс»: місто, держава, громадська спільнота. Свобода в античному розумінні цього слова принципово відрізнялася від свободи в тому розумінні її, яке склалося у Новий час. Сучасне розуміння громадянського суспільства пов'язане саме з правами й свободами особистості у сфері приватного життя і діяльності, їх захищеністю відповідними законами і гарантіями, забезпеченими необхідними соціально-політичними інститутами» [15, с, 9].

Характерно, що розуміння обмеженості античних уявлень про основні категорії демократії та неприпустимості їх модернізації визріло ще на початку XIX ст. Один з провідних поборників громадянського суспільства того часу Б. Констан вже був абсолютно впевнений у тому, що антична свобода «полягала у колективному, але прямому здійсненні кількох функцій верховної влади, взятої у цілому: обговорення у громадському місці питань війни і миру, укладення союзу з іноземцями, голосуванні законів, винесенні вироків, перевірці витрат і актів магістратів, їх оприлюдненні, а також засудженні або виправданні їх дій. Але одночасно з усім цим, що древні називали свободою, вони допускали повне підкорення індивіда авторитету спільноти як сумісне з колективною формою свободи...». Як наслідок такого становища, продовжує Бенджамен Констан «особиста незалежність не поширювалася ні на думки, ні на заняття, ні тим більше на релігію... люди античності не мали жодного уявлення про індивідуальні права... у них індивід, майже суверенний щодо суспільних справ, залишається рабом у приватному житті» [16, с, 98].

Ane навіть беручи до уваги наведені застороги, необхідно все ж таки визнати услід за більшістю авторитетних вчених, які зверталися до даної проблеми, що початок формування ідейних передумов розробки теорії громадянського суспільства безумовно пов'язаний із започаткуванням теоретичних уявлень про політику, державу та право в античній філософській та політико-правовій думці.

«Громадянське суспільство» - перша сходина до цивілізованого життя людини в суспільстві. Шлях до нього пролягає через переосмислення й новітньої інтерпретації західноєвропейської філософсько-політичної думки від Платона до Геґеля, Маркса і Ясперса, через аналіз причини виникнення, життєдіяльності і розпаду світових імперій, спростовання ілюзійних орієнтацій окремих громадян України на «повернення до минулого» або швидке досягнення демократичного способу життя («відкритого суспільства»).

Громадянське суспільство розглядається як оптимальна форма «прощання» з минулим (зі збереженням його позитивних надбань) й одночасно як форма впровадження новітніх інновацій - економічних, політичних, соціокультурних зі збереженням суспільного порядку, що застерігає збочення суспільства в бік анархії.

Список використаних джерел

1. Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. Монографія. - Львів: Червона Калина, 2002. - 276с.

2. Состоялось ли гражданское общество в России («круглый стол») // Социологические исследования. - 2007. - №1 - С.48-55.

3. Левенець Ю.А. Держава у просторі громадянського суспільства. - К.: Освітня книга, 2006. - 272с.

4. Дарендорф Р.У пошуках нового устрою: Лекції на тему політики свободи у XXI ст. / Пер. з нім. А. Орган. - K.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія»,

2005. - 109с.

5. Фергюсон А. Опыт истории гражданского общества / М.А. Абрамов (ред.), И.И. Мюрберг (пер.). - М.: РОССПЭН, 2000. - 391с. - (Университетская библиотека).

6. Лосев А.Ф. История античной эстетики: Ранняя классика. - М., 1978. - 304 с.

7. Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії: Монографія / За заг. ред. А.І. Кудряченка. - K.: НІСД, 2007. - 396 с.

8. Воронов І.О. Виклик «Левіафану»: еволюція і перспективи громадянського суспільства. Монографія. - K.: Генеза, 2007. - 400 с.

9. Э. Андрущенко В.П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу. - K.: TOB «Атлант ЮЕмСі», - 498 с.

10. І.О. Шемшученко Ю.С. Громадянське суспільство // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - K.: «Українська енциклопедія», 1998. - Т.1: А-Г. - С, 646-647.

11. Левашов В.К. Мера гражданственности в социоизмерении // Социологические исследования. - 2007. - №1. - С. 55-62.

12. Шукліна Н.Г. Конституційно-правове регулювання прав і свобод людини і громадянина в Україні (проблеми теорії та практики): Монографія. - K.: Центр навчальної літератури, 2005. - 424 с.

13. Демидов В.А. Історична еволюція концепції громадянського суспільства. - Автореф. канд. дис., Чернівці, 2000. - 18 с.

14. Проценко O., Чепинога В. Походження свободи: (Осмислення витоків та розвитку концепції громадянського суспільства). - K.: Смолоскип, 1996. - 142 с.

15. Витюк В.В. Становление идеи гражданского общества. - М.: Ин-т социологии РАН, 1995. - 92 с.

16. Констан Б. О свободе у древних в ее сравнении со свободой у современных людей // Полис. - 1993. - №2. - С. 82-92.

Размещено на Allbest.ru