Синергетичні концепти в нелінійних соціально-культурних контекстах

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Синергетичні концепти в нелінійних

соціально-культурних контекстах

спеціальність 09.00.09 - філософія науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Кочубей Наталія Василівна

Київ - 2010

Анотація

Кочубей Н.В. Синергетичні концепти в нелінійних соціально-культурних контекстах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук зі спеціальності 09.00.09 - філософія науки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010

Досліджуються синергетичні концепти, зміна їх смислу і значення в розвитку сучасного наукового знання. Здійснюється теоретична реконструкція та презентація таких концептів, як нелінійність, нестійкість, нерівноважність, нестабільність, відкритість, складність. Досліджується евристичний потенціал синергетичних концептів у мережному, соціально-економічному, освітньому контекстах. Визначається складнісний нелінійний характер мереж як об'єктів сучасного наукового пізнання, доводиться обмеженість системного та переваги синергетичного підходу до пізнання мереж. У соціально-економічному середовищі визначаються можливі атрактори - підприємницький і кримінально-тіньовий, аналізується середовиществорювальна роль держави. Освіта конституюється як середовище особистісного самовибудовування, аналізуються трансформації в освіті як перехід до нелінійного складнісного мислення, здійснення практики свободи.

Ключові слова: постнекласика, синергетика, синергетичний концепт, нелінійність, складність, мережа, соціально-економічна система, освітня інновація.

Аннотация

Кочубей Н.В. Синергетические концепты в нелинейных социально-культурных контекстах. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

В диссертации на основе анализа изменений самосознания науки в ходе научных революций и в связи со становлением синергетики как постнеклассического научного знания, показано, что в этом процессе происходит усложнение объекта познания, а также нарастание этической составляющей знания.

Исследование последовательно сменявших друг друга предпочтительных общенаучных методологических подходов - кибернетика, системный анализ, экология, синергетика - дало возможность понять, что становление современного научного дискурса происходит не путем последовательного отрицания, а через взаимовлияние и взаимообогащение этих теорий. Синергетика возникает как многомерное междисциплинарное научное движение, которое не отменяет предыдущие научные теории, а стимулирует развитие в их собственных рамках.

В диссертации исследуются синергетические концепты, изменение их смысла и значения в развитии современного научного знания. Проводится теоретическая реконструкция и презентация таких концептов как нелинейность, неустойчивость, неравновесность, нестабильность, открытость, сложность. Синергетичские концепты рассматриваются в сетевом, социально-экономическом, образовательном контекстах.

На основе сравнительного анализа синергетики, лингвистических трудов Ю.М. Лотмана и экономического учения Ф. фон Хайека делается вывод о том, что распространение синергетических концептов происходит не только посредством использования синергетических метафор или прямого влияния одного раздела науки на другой. Само научное знание эволюционирует в этом направлении, во многих случаях изменения, которые имманентно присущи той или иной науке, когерентны изменениям в трансдисциплинарной области.

Нелинейность конституируется как ключевой синергетический концепт,

показывается его неоднозначность, смысловое богатство, изменение значений в науке и культуре. Одним из основных смыслов нелинейности в постнеклассике является влияние сложной системы самой на себя. Показано, что нелинейность актуализируется не только в естественнонаучных концепциях, но и в социальном и гуманитарном знании, проявляет себя как онтологическое свойство сложного объекта, характеристика мышления, науки, методологический принцип.

Анализируются такие парные синергетические концепты, как равновесность/неравновесность, устойчивость/неустойчивость, стабильность/ нестабильность, показано их сходство и отличие. Описаны и охарактеризованы основные состояния сложных развивающихся систем - стабильно устойчивое, нестабильно устойчивое, стабильно неустойчивое, нестабильно неустойчивое. Показана взаимосвязь данных концептов с такими, как нелинейность, открытость, сложность.

Рассмотрена эволюция концепта «сложность» - от характеристики систем до сложностности как состояния мышления, неразрывности современных технологий и практик. Сложность встраивается в рефлексию самого познавательного процесса, в конвергентное когерентное рефлексивное взаимодействие познающего и познаваемого.

Особое внимание уделяется анализу сети, которая рассматривается как сложная нелинейная самоорганизующаяся самореферентная среда, порождающая нечто иное, чем взаимодействующие в ней акторы. Намечены основные характеристики сети: самореферентность, неиерархичность, сложность, возможностность, виртуальность, аттрактивность, трансгрессивность. На основе сравнительного анализа систем и сетей обосновывается вывод о том, что системный подход не адекватен для исследования сетей. Большей адекватностью обладает синергетический подход, поскольку описывает возможностное пространство коммуникаций, многообразие внутреннего опыта, поиск и познание себя во множестве диалогов и полилогов.

Социально-экономические системы рассматриваются как сложные нелинейные самоорганизующиеся объекты, к которым применим синергетический подход. Условиями, запускающими самоорганизацию в социально-экономических нелинейных системах-средах, могут быть инновации и потребности в ресурсах. Теоретическое понимание нелинейности в применении к социально-экономическим системам приводит к необходимости отбора процессов самовлияния, который сводится к созданию условий для свободной самоорганизации, что делает общество стабильным, а трансформации в социальной среде оптимальными и прогрессивными. В синергетической парадигме личностная свобода и самовыражение понимаются как способы проявления социальной нелинейности, человеческой привилегии влиять на себя самого в соответствии с собственным выбором той или иной возможности.

В диссертации показано, что своеобразным «параметром порядка» в современном обществе является образование, которое понимается и как социальный институт, и как система-среда личностного самовыстраивания. В образовании ХХI столетия необходимо перейти от обучения к образованию, перенести акцент с необходимости усвоения определённой суммы знаний на целенаправленное формирование личности, её способа мышления и моральных ориентиров, культурных образцов, соответствующих развитию общества. В обществе знаний ключевой проблемой образования становится не передача знаний, а инновационные качества человека, его способность к созданию и восприятию нового. Эти способности, стремление к их формированию и являются новыми культурными образцами, трансляция и развитие которых должны стать основной задачей современного образования. То есть проблема дальнейшего развития общества знаний в определенных отношениях редуцируется к образованию.

Ключевые слова: постнеклассика, синергетика, синергетический концепт, нелинейность, сложность, сеть, социально-экономическая система, образовательные инновации.

Summary

Kochubey N.V. Synergetic Concepts in Non-linear Social-cultural Contexts. Manuscript.

Dissertation for the Degree of Doctor of Philosophy in specialty 09.00.09 - Philosophy of Science. - Kyiv National Taras Shevchenko University- Kyiv, 2010.

Synergetic concepts, the change of their meaning and value in the development of the modern scientific knowledge are studied in the dissertation. Theoretical reconstruction and presentation of concepts such as nonlinearity, instability, nonequability, openness, and complexity is carried out. The investigation of heuristic potential of synergetic concepts in network, socio-economic, educational contexts is made. The complex and non-linear character of networks as the objects of modern scientific knowledge is determined; the limitations of the system approach and the advantages of synergetic approach to knowledge of the networks is proved. In the social-economic environment the possible attractors are defined - entrepreneurial and criminal; the role of the state as the creator of the environment is analyzed. Education is constituted as the environment of personal self-building; the transformations in the education as the shift to non-linear complex mentality, implementation of the practice of freedom are analyzed.

Keywords: post-nonclassics, synergetics, synergistic concept, nonlinearity, complexity, network, social-economic system, educational innovation.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Перехід наукового пізнання до дослідження складних нелінійних систем, що самоорганізуються, спричинює перегляд ролі і значення наукового знання, способів трансляції знань. Крім приголомшуючих наукових відкриттів, сучасний етап розвитку науки і техніки створює людству певні небезпеки і ризики, яких, як виявляється, не можна уникнути тільки засобами природознавства. У цьому процесі потрібний широкий дискурс, вихід за межі природничих наук, включення в розв'язання проблем усіх людських можливостей. Саме тому сучасні наукові дослідження мають міждисциплінарний і навіть трансдисциплінарний характер, за рахунок чого долається вузький односпрямований погляд на існуючі проблеми.

Особливе місце в міждисциплінарних дослідженнях належить синергетиці як науковому напряму, основним завданням якого є пізнання закономірностей, що лежать в основі процесів самоорганізації систем різної природи. Ідеї, концепти, принципи, сформульовані в синергетиці, мають величезний вплив на розвиток усього наукового знання. Вони транслюються в різні науки, є своєрідними атракторами, областями тяжіння смислу, інтересу, інновацій у полі сучасного наукового дискурсу. Тому актуальною проблемою філософії науки є дослідження смислу і значення цих концептів, вивчення їх динаміки в сучасному науковому дискурсі, експлікація їх інтерпретаційних та інноваційних можливостей. Особливо актуальним завданням у цьому контексті є аналіз евристичного потенціалу концептів - «нелінійність», «складність», «відкритість» та інших в дослідженнях таких складних об'єктів, як мережі, соціально-економічні системи, освіта.

Скрізь, де люди мають справу зі складними нелінійними об'єктами, що самоорганізуються, можна говорити про явні або неявні синергетичні інтерпретації. Самі автори можуть давати цим явищам різні назви, але смисл цих термінів має синергетичний характер. Тому багато концепцій, що зародилися в середині ХХ століття в галузях, далеких від природознавства, дійшли самостійно до узагальнень і висновків, схожих з відповідними висновками, отриманими у синергетиці. Цей процес триває, але вже на підґрунті знання синергетичної теорії.

Аналіз синергетичних концептів у контексті нових дискурсивних практик, а саме, дослідження мереж, економіки, освіти та інших синергетичних об'єктів на основі нелінійності, складності та інших синергетичних концептів є вельми актуальною та недостатньо дослідженою проблемою для сучасного розвитку наукового знання, що і зумовило вибір теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в руслі досліджень комплексної програми «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» і науково-дослідної роботи філософського факультету НДР №06БФ041-01 «Філософія та політологія в структурі соціогуманітарного знання» кафедри філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та державної науково-дослідної теми КПКВ «Нова філософія освіти в інформаційному суспільстві» (номер державної реєстрації 0107U002825), що розробляється кафедрою філософії і соціології Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка.

Метою дослідження є експлікація смислу і значення синергетичних концептів у сучасному науковому дискурсі та створення теоретичної пояснювальної моделі інноваційних можливостей синергетичних концептів у мережному, соціально-економічному, освітньому контекстах.

Досягнення мети дослідження передбачає вирішення таких завдань:

- проаналізувати становлення синергетичного мислення в контексті наукових революцій як змін типів наукової раціональності;

- дослідити становлення синергетики як однієї з пріоритетних сучасних наукових методологій;

- показати когерентність природничо-наукового та гуманітарного дискурсів на прикладі порівняльного аналізу теоретичних напрацювань Ю.М. Лотмана, Ф. фон Хайека та С.П. Курдюмова;

- розкрити сутність нелінійності як засадничого синергетичного концепту;

- проаналізувати ключові синергетичні концепти - нерівноважність, нестійкість, нестабільність, відкритість і схарактеризувати основнї стани становлення складних саморозвиткових систем;

- осмислити еволюцію концепту «складність» у сучасному науковому дискурсі;

- розкрити пояснювальні можливості синергетичної методології в аналізі мереж як складних нелінійних об'єктів сучасного наукового пізнання;

- показати евристичне значення синергетичних концептів у дослідженні соціально-економічних систем;

- продемонструвати інтерпретаційні можливості синергетичних концептів в осмисленні освітніх трансформацій.

Об'єктом дослідження є становлення сучасного наукового дискурсу як середовища комунікаційної взаємодії природничо-наукового та гуманітарного знання.

Предметом дослідження є смисл і значення синергетичних концептів у сучасному науковому дискурсі та у мережному, соціально-економічному, освітньому контекстах.

Методологія дослідження. Для аналізу синергетичних концептів у сучасних наукових і соціально-культурних контекстах було застосовано порівняльний, історичний, системний, синергетичний і міждисциплінарний підходи та залучено напрацювання таких філософських дисциплін, як гносеологія, епістемологія, філософія науки, філософія освіти, соціальна філософія, філософія мови, культурологія; використані відомості з історії науки, педагогіки, економічної теорії, семіотики, теорії інформаційного суспільства.

Дисертаційне дослідження ґрунтується на концепції розвитку наукового знання В.С. Стьопіна, згідно з якою сучасний, постнекласичний етап характеризується суттєвими зрушеннями в основах науки, трансформацією характеру наукової діяльності, зростанням міждисциплінарних і трансдисциплінарних досліджень, а також змінами характеру об'єктів наукового дослідження та пізнавальних практик. Виходячи з цього було досліджено становлення синергетичного знання в контексті наукових революцій як змін наукової раціональності. Використання історичного та ретроспективного аналізу дало змогу з'ясувати спрямування розвитку наукового знання та самосвідомості науки у площину збільшення людиномірності досліджуваних об'єктів і зростання етичної складової знання та наукової діяльності.

Велике значення в дослідженні відіграє порівняльний аналіз у поєднанні з історичним. Завдяки цьому з'ясовано місце й значення кібернетичного, системного, екологічного підходів у становленні синергетики як трансдисциплінарного багатофакторного наукового руху, а також показано когерентність природничо-наукового та гуманітарного дискурсів (на прикладі порівняння лінгвістичних напрацювань Ю.М. Лотмана та економічних досліджень Ф. фон Хайека з роботами в галузі синергетики).

Синергетичний підхід був застосований до дослідження нелінійності, нестійкості, нерівноважності, відкритості, складності такого складного плинного нелінійного об'єкта, як мережі. Методи аналізу та синтезу в поєднанні з контекстуальним баченням синергетичних концептів дозволили з'ясувати, що всі вони мають не тільки природничо-наукові, але й соціально-культурні смисл і значення.

Міждисциплінарний характер і багатоаспектність досліджуваної теми вимагали опрацювання великого масиву літературних джерел з багатьох дисциплін. Загалом цю літературу можна розділити на такі пов'язані між собою блоки:

Праці, у яких аналізується трансформація наукового знання, постнекласична раціональність: К. Апель, І.Добронравова, С. Кримський, В. Ратніков, К. Поппер, Л. Сидоренко, В. Стьопін, В. Чуйко, П. Фойєрабенд. Потреба осмислення синергетики як постнекласичного наукового напряму спонукала до заглиблення в проблематику історичності та соціокультурної детермінованості знання: Е. Гусерль, Ж. Дерріда, Т. Кун, І. Лакатос, О. Мамчур, М. Полані, Ст. Тулмін та інші.

Окремо піддавались аналізу школи синергетики та дослідження синергетичних концептів. У цьому плані виділяються: праці класиків еволюційно-синергетичної парадигми: Ф. Варели, Ю. Климонтовича, С. Курдюмова, Б. Мандельброта, Ф. Матурани, М. Моїсеєва, І. Пригожина, А. Руденка, Р. Тома, Дж. Форрестера, Г. Хакена, Д. Чернавського, В. Ебелінга.

Велике значення для розкриття поставленої мети мали роботи авторів, у яких розглянуті певні аспекти застосування синергетики в природознавстві: В. Аршинова, В. Акчуріна, Р. Баранцева, В. Буданова, Ю. Данилова, І. Добронравової, О. Князевої, Е. Ласло, К. Майнцера, Г. Малинецькиого, М. Можейка, Г. Ніколіса, А. Печьонкіна, Г. Рузавіна, Ю. Сачкова, і. Стенгерс, Е. Янча та ін.

Дослідження застосовності синергетики в гуманітарній сфері знаходимо в працях таких дослідників: О.Астаф'єва, В.Аршинов, Л. Бевзенко, В.Бранський, В.Буданов, В.Вайдліх, В.Василькова, І.Герасимова, К. Делокаров, І. Євін, В. Єгоров, І. Єршова-Бабенко, М. Каган, С. Капіца, Л. Кіященко, Е. Морен, А. Назаретян, В. Романов, Я. Свірський, А. Урсул, С. Хоружий та ін.

Ідеї нелінійності, що стали частиною постнекласичної теорії пізнання, знаходимо в роботах І. Валлерстайна, Ж. Дерріди, О. Князєвої, Т. Куна, І. Лакатоса, Е. Ласло, В. Лекторського, Л. Мікешиної, К. Поппера, В. Стьопіна, В. Федотової та ін. Осмислення нелінійності та складності в сучасній постнекласичній науці належить В.Аршинову, Ю.Данілову, І. Добронравовій, С. Вовку, М. Гелл-Манну, С. Курдюмову, К. Майнцеру, Г. Малинецькому, М. Моїсєєву, Е. Морену, Г. Ніколісу, І. Пригожину, В. Ратнікову, І. Стенгерс, Г. Хакену та ін.

Особливу увагу приділено лінгвістичним (Ю. Лотман, С. Неретіна, Є. Степанов, Ф. де Соссюр, Н. Хомський), соціально-економічним (В.Андрущенко, У. Бек, Н. Луман, С. Капустін, М. Михальченко, П. Сорокін, А. Тойнбі, Ф. фон Хайек, О. Шпенглер, П. Рікер, В. Романов, М. Фуко, Ю. Яковець, К. Ясперс), філософсько-освітнім дослідженням (Л. Горбунова, Д. Дьюї, І. Єршова-Бабенко, С. Клепко, В. Лутай, В. Кізіма В. Рижко, І. Предборська, Л. Тарасов, Г. Шефер, П. Фрейре, А. Фомічов, В. Цикін та ін.), що утворюють необхідні соціально-культурні контексти, в яких відбувається становлення смислу та значення синергетичних концептів у поєднанні зі змінами в цих контекстах і концептах. Теоретичною основою осмислення мережних утворень стали праці М. Кастельса, який аналізував мережну економіку та Інтернет, а також Ж. Дельоза, Ф. Гваттарі, М. Фуко, які розробили уявлення про різомне середовище як радикальну альтернативу жорстким лінійним структурам.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі уперше в вітчизняній філософії розкрито смисл, значення та інноваційний потенціал основних синергетичних концептів у мережному, соціально-економічному, освітньому контекстах.

Проведена робота дає підставу сформулювати положення і висновки, що містять наукову новизну і виносяться на захист:

Уперше:

- на засадах порівняльного аналізу теорій Ю.М. Лотмана, Ф. фон Хайека та С.П. Курдюмова показано когерентність природничо-наукового та гуманітарного дискурсів, яка об'єктивується в узгодженій взаємодії теорій, що досягли певного рівня розвитку;

- обґрунтовано світоглядне розширення смислу концепту «нелінійність» яке передбачає розуміння нелінійності як здатності складної системи впливати на саму себе, тобто самодії, самовпливу, самовибудовування, що надає можливість більш широкої експлікації процесів самоорганізації в предметному полі різних наук. Аналізується декілька іпостасей концепту «нелінійність»: як математичного поняття, визначення стану об'єкта дослідження, характеристики науки та методології;

- показано, що еволюція концепту «складність» у сучасному науковому дискурсі проходить шлях від характеристики систем до розуміння «складнісності» як стану мислення, нерозривності технологій і сучасних практик; обґрунтовується, що складність вбудована в рефлексію процесу пізнання, в когерентну взаємодію того, хто пізнає і того, що пізнається;

- на засадах порівняльного аналізу системи і мережі виявлено специфіку мережі як складного нелінійного саморозвиткового самореферентного комунікаційного середовища, яке породжує смисл іншої природи, ніж актори, що в ньому взаємодіють. Мережа актуалізується як синергетичний об'єкт і концепт, пізнанню яких адекватні методи постнекласичного знання, зокрема синергетичний.

Набуло подальшого розвитку:

- розуміння синергетичного знання, що виникає як багатовимірний трансдисциплінарний науковий рух у ряду: кібернетика, системний підхід, екологія, синергетика, як такого, що не відміняє попередні підходи, а вбирає в себе та стимулює їхній розвиток у власних межах. Актуалізовано значення екологічного підходу, в якому виокремлюється важлива роль середовища у розвитку складних нелінійних систем;

- тлумачення смислу і значення парних синергетичних концептів: «нерівноважність / рівновага» описує внутрішній стан системи, «нестійкість /стійкість» відбиває взаємодію системи із середовищем, стан, за яким система є чуттєвою до зовнішніх впливів; «стабільність / нестабільність» є часовою процесуальною характеристикою перебігу процесів взаємодії системи із середовищем;

- розуміння сутності станів складних систем: стабільно стійкий, нестабільно стійкий, нестабільно нестійкий та стабільно нестійкий, при яких протягом тривалого часу зовнішнє середовище впливає на внутрішній стан системи, вона постійно змінюється, може прийти до хаотичного стану, зруйнуватися. Для збереження системи необхідний як постійний самовплив, так і вплив на зовнішнє середовище з метою запобігання або зменшення руйнівних чинників.

- теоретичне розуміння нелінійності в дослідженні соціально-економічних систем, що приводить до необхідності відбору процесів самовпливу, які сприяють створенню умов для вільної самоорганізації. Наголошується, що в залежності від умов соціальних середовищ, при виході з хаотичного стану можуть реалізуватися атрактори, граничними проявами яких є кримінально-тіньовий та інноваційно-підприємницький.

Дістало додаткового обгрунтування :

- розуміння синергетики у контексті наукових революцій та змін типів наукової раціональності. Показано, що розвиток постнекласичного знання супроводжується збільшенням складності та людиномірності досліджуваних об'єктів і вимагає зростання етичної складової знання

- розуміння ключової проблеми сучасної освіти, якою стають сприяння становленню та розвитку інноваційних якостей людини, її здатності до сприйняття нового. Однією з засад вирішення цієї проблеми є перегляд соціальних ролей учня, учителя та навчальної книги. Визначено роль нелінійного складнісного мислення, як такого, що розвиває можливості і учня, і вчителя, відповідає постнекласичному етапу розвитку науки, інноваційному характеру розвитку суспільства та є одним із суттєвих превентивних заходів запобігання ризикам і катастрофам у сучасному світі.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації складають теоретичні та методологічні підвалини для розробки інтерпретацій нестійких постійно змінюваних середовищ, особливо соціальних, культурних, мережних, освітніх. Розуміння смислу синергетичних концептів, їх впливу на становлення сучасної картини світу стає підґрунтям для модернізації мислення, зміни ментальності, сприйняття людиною самої себе в складному постійно змінюваному світі.

Результати дослідження можуть бути використані як теоретична та методологічна база для філософських або спеціально-наукових досліджень у галузі природничих наук, а також соціології, культурології, лінгвістики, економіки, менеджменту, педагогіки.

Висновки дисертації також можуть стати у нагоді при прийнятті управлінських рішень, розробці успішних стратегій управлінської діяльності за умови сприйняття управлінцями основних засад складнісного нелінійного мислення та нелінійної концепції пізнання.

Матеріали дослідження також можуть бути використані при читанні курсів та написанні підручників і навчальних посібників із філософії, соціальної філософії, філософії науки, філософії освіти, соціології, а також різноманітних спецкурсів за вибором тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є результатом самостійної дослідницької роботи. Висновки та основні положення наукової новизни одержані автором самостійно, уперше.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри філософії та методології науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка та на кафедрі філософії і соціології Сумського державного педагогічного університету. Головні ідеї, положення та практичні рекомендації викладені у тезах і доповідях автора на більш ніж 30 міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях і семінарах, серед яких: Всеукраїнська науково-практична конференція «Філософія повсякденності» (16-17 жовтня 2009 р., м. Київ), X Міжнародна науково-практична конференція «Освіта і доля нації» (3-4 жовтня 2009 р., м. Харків), VIII Міжнародна науково-практична конференція кафедри педагогіки та андрагогіки «Постдипломна освіта: проблеми розвитку особистості» (7-8 квітня 2009 р., м. С.-Петербург, РФ), Міжнародна науково-практична конференція «Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка» (17-18 березня 2009 р., м. Суми), Всеукраїнська наукова конференція «Планетарна цивілізація. Наука. Освіта» (3-4 липня 2008 р., м. Суми), Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету - 2008» (15-16 квітня 2008 р., м. Київ), Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні аспекти співвідношення філософії і науки» (8-9 лютого 2008 р., м. Львів), Міжнародна науково-практична конференція «Філософські проблеми біології та медицини» (9-10 жовтня 2008 р., 5-6 квітня 2007 р., м. Москва, РФ), Міжнародна науково-теоретична конференція «Соціокультурна інтеграція в контексті викликів ХХІ століття» (24-25 травня 2007 р., м. Київ), Міжнародний міждисциплінарний науковий семінар «Людина в синергетичній картині світу: можливість свободи» (16 лютого 2007 р., м. Київ), II Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми професійного становлення особистості сучасного юриста» (12-13 травня 2007 р., м. Суми ), Міжнародна наукова конференція «Наука. Синергетика. Освіта» (22-23 вересня 2005 р., м. Суми), IV Російський філософський конгрес «Філософія та майбутнє цивілізації» (24-28 травня 2005 р., м. Москва, РФ), Міжнародна наукова конференція «Наукові дослідження - теорія та експеримент 2005» (16-20 травня 2005 р., м. Полтава), Міжнародна наукова конференція «Культурний контекст соціальної самоорганізації» (28-29 квітня 2005 р., м. Київ), Міжнародна науково-практична конференція «Освіта і наука: пошуки нових парадигм» (9 листопада 2004 р., м. Хмельницький), Міжнародна наукова конференція «Філософія природи та практична філософія» (14-15 жовтня 2004 р., м. Київ), Перша міжнародна науково-практична конференція «Стратегії динамічного розвитку Росії: єдність самоорганізації та управління» (16-18 червня 2004 р., м. Москва, РФ), Міжнародні синергетичні читання пам'яті Іллі Пригожина (12-13 грудня 2003 р., м. Київ), Міжнародна науково-практична конференція «Фундаментальне знання і нові виміри раціональності: єдність епістемологічного і соціокультурного аспектів» (18-19 квітня 2003 р., м. Вінниця), Всеукраїнська наукова конференція «Вища освіта України: можливості синергетичного наближення» (29 листопада 2002 р., м. Київ), Міжнародна науково-практична конференція «Образи світу на зорі нового тисячоліття» (28-29 травня 2002 р., м. Київ).

Публікації. Основні наукові ідеї та результати дисертаційного дослідження викладені в 42 наукових працях, серед яких індивідуальна монографія, 6 розділів у колективних монографіях, 20 статей у збірниках, затверджених ВАК України як спеціалізовані наукові видання, 15 тезах виступів на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Структура і обсяг дисертації обумовлені метою й завданнями. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, що містять 10 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 390 сторінок, з яких основний текст дисертації складає 350 сторінок, список використаних джерел містить 393 найменування на 40 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробленості, формулюються мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна положень, що виносяться на захист, визначаються методологічні засади дослідження, логіка структури роботи, обґрунтовується науково-теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі «Становлення синергетики як феномена постнекласичної науки» розкривається соціокультурний контекст, взаємовплив і взаємодія синергетики та культури. З цих позицій синергетика розглядається|розглядує| як основа сучасної наукової картини світу|світу|, як методологія і як наука. Розділ містить два підрозділи.

У першому підрозділі «Розвиток синергетичних ідей у науковому пізнанні» розглядається становлення синергетичного мислення в контексті наукових революцій, де особливого зацікавлення викликають «глобальні» наукові зміни, а саме: істотні зрушення в картині світу, в ідеалах і цінностях наукового знання. Досліджується становлення і роль етичної складової в науці як результату зростання людиномірності досліджуваних об'єктів, а також розвитку і значення в зв'язку з цим синергетичних уявлень про світ.

Аналіз теоретичних успіхів синергетики показує, що цей науковий напрям дійсно поглиблює наші знання про світ, порушує нові питання до Природи, які раніше просто не могли бути поставлені, та надає можливість отримання на них відповідей. Від природи без спрямованого часу, від природи буття та готових форм природознавство перейшло до природи, що включає стрілу часу, виникнення й протікання процесів народження і вмирання різних сутностей.

Основний теоретичний підсумок усіх наукових концепцій самоорганізації полягає у висновку про те, що порядок народжується з хаосу; хаос, нерівноважність, потік речовини й енергії, незворотність є джерелами порядку. Виникнення структур відбувається мимоволі, спонтанно. Це означає, що фундаментальною властивістю матерії є її активність, здатність до породження необоротних процесів. Хаос і порядок, нестійкість і стійкість, спонтанність, ймовірність, непередбачуваність і динамічність, обумовленість минулим є взаємозв'язаними фундаментальними характеристиками світу, у якому ми живемо.

У дисертації акцентується увага на тому, що сучасне природознавство, ядром якого є синергетика, пояснює головні риси глибокої спільності процесів, що відбуваються у Всесвіті. Все те, що було напрацьовано філософією щодо єдності світу, в синергетиці отримує одну із своїх наукових експлікацій. Крім того, через спільність процесів самоорганізації, висновки|, отримані при дослідженні одних явищ, можуть застосовуватися до подібних явищ, але абсолютно іншої природи, що говорить про високу евристичну цінність математичних моделей синергетики. Таким чином, синергетика дає можливість пояснити в наукових термінах непередбачуваність і багатоваріантність, показати, що вони мають об'єктивний характер і є суттєвими характеристиками пізнання складних систем.

Завдяки дослідженням у галузі синергетики долається епістемологічний редукціонізм, що не визнає багатоваріантності пізнання й тим самим висувається концепція епістемологічного плюралізму. Дана обставина орієнтує дослідника не на конфронтацію між концепціями, а на їх узгодження. Таким чином вибудовується нова постнекласична постійно змінювана картина світу, ядро якої складають певні синергетичні, екологічні, соціально-гуманітарні та інші теорії, які ґрунтуються на уявленнях про нерозривний зв'язок та взаємозалежність Природи і Людини.

Нова наукова парадигма, основою якої є синергетика, висуває особливі вимоги до суб'єкта, що пізнає, робить значущими не тільки знання, але й способи їх отримання, а також особистісні якості індивідів. Кантівське питання: "Що я можу знати?" сьогодні набуває сенсу: "Чи гідний я того, щоб знати?". Іншими словами, важливим аспектом процесу пізнання стає мудрість тих, хто пізнає.

Отже, дослідження трансформації наукової раціональності в контексті наукових революцій дозволяє зробити висновок, що цей рух супроводжується зростанням значення етичної складової людської пізнавальної та практичної діяльності, уплетенням її в тканину наукового пошуку, зближенням софії та епістеми. Однак аналіз глобальних змін у науковому мисленні не прояснює, власне, шляхів зміни методологічних уподобань, не розкриває сенсу саме синергетичної методології та її відмінностей від інших пріоритетних методологій. Саме тому другий підрозділ «Синергетична методологія як одна з пріоритетних методологій постнекласичного наукового дослідження» присвячений дослідженню становлення синергетичного мислення серед інших пріоритетніх міждисциплінарних теорій, які, змінюючи одна одну задавали певний «кут зору» наукового аналізу, маючи при цьому певний методологічний вплив на розвиток наукового знання. Йдеться перш за все про кібернетику, системні дослідження, екологію та, власне, синергетику.

У дисертації показано, що кожна з цих наукових теорій певний період часу виконувала роль загальнонаукової міждисциплінарної методології, їхня проблематика виходила далеко за межі їх самих, а подібні проблеми виявлялися в інших галузях наукового знання. Виокремлення низки пріоритетних наукових теорій не є редукціоністським зведенням багатовекторного, різноманітного та суперечливого наукового пошуку до певного лінійного процесу. Зазначені теорії впливали на значну частину природничих, соціальних, гуманітарних наук, ставали "модними" пріоритетними теоріями і основою методологій в той або інший період часу.

З появою кожної з них у наукове знання привносилася особлива інноваційна проблематика, методологія, мова. При цьому кожна з названих теорій продовжувала розвиватися, маючи свій власний предмет дослідження і власну логіку розвитку, перетворюючись з часом на науковий напрям, оформляючись як одна або кілька наук. Так, кібернетичні дослідження, зокрема, спричиняють виникнення робототехніки, інформатики, проблеми штучного інтелекту тощо. Дослідження систем спонукають до розвитку цілий спектр системних досліджень, серед яких виділяються загальна|спільна| і спеціальна теорія систем, системотехніка, або системна інженерія, системний аналіз, а також зрізи застосування|вживання| системної методології: філософський, загальнонауковий, конкретно-науковий. Системні принципи виносяться на рівень філософської рефлексії. Екологічне знання представляється у вигляді взаємозв'язаних шарів - глобального, регіонального, локального (відповідно - глобальних, регіональних, локальних екологічних проблем і теорій), які неможливо розглядати|розглядувати| окремо один від одного.

Особлива увага приділяється дослідженню екологічного знання. Екологічний підхід, що прийшов на зміну системному, зовсім не відкинув системні уявлення. Навпаки, останні були істотно доповнені розумінням взаємин «системний об'єкт - середовище|середа|». Тим самим значення середовища для функціонування системного об'єкта розширюється новим відкриттям ролі людини, її відповідальності за події, що відбуваються по її волі «тут» і «зараз» у зв'язку з наслідками «там» і «тоді». Пізнавальні системи виростають з комплексних наукових напрямів, включають наявні досягнення «старих» дисциплінарних і «нових» інтеграційних наук. Проте їм усім притаманна одна загальна особливість: вони явно або неявно включають людину. Від дослідження людино-машинних систем і управління ними відбувається перехід до пізнання систем, у яких присутність людини, її діяльність і цілеспрямованість є невід'ємним елементом. Це відбувається як в іманентному розвитку кібернетики, так і в розвитку системного та екологічного знання. Нові наукові напрями виникають як гуманітарні, такі, що органічно включили антропологічні, природничо-наукові та соціальні знання. Тим самим остаточно вичерпується редукціоністська настанова класичного ідеалу раціональності - зведення складного до простого. Виникає розуміння того, що складний об'єкт не може бути пояснений тільки з погляду однієї теорії, необхідна полі теоретичність або методологічний плюралізм з розумінням доповняльності (а не тільки конкурентності) різних точок зору, методологічних підходів і т. п.

У дисертації зазначається, що зв'язок між кібернетичним, системним і синергетичним підходами згадується багатьма авторами. У той же час зв'язок між екологією і синергетикою не такий очевидний. Тим часом саме взаємини «об'єкт - середовище», досліджувані в екології, роль середовища в розвитку об'єкта, залежність об'єкта від середовища - важливі екологічні ідеї, що мали істотний вплив на становлення і розвиток синергетичних ідей. Ці ідеї, зокрема, були використані С.П. Курдюмовим для постановки однієї з фундаментальних задач синергетики - знаходження власних функцій нелінійного середовища. Зсув акценту на «середовище» дав можливість перш за все зрозуміти, що породжувані середовищем структури далеко не довільні.

На засадах дослідження різноманітних синергетичних шкіл і напрямків виділяються такі загальні моменти: усі вони мають справу зі складними об'єктами, що розвиваються; усі вони використовують математичне моделювання; усі вони доходять висновків і узагальнень, що можуть поширюватись далеко за межі тієї області, у якій здійснювалися|скоювали| дослідження. Достатньо швидко розвивається і саме синергетичне знання, багато розділів якого поки що мають статус теорій або наукових напрямів, - теорія фазових переходів, теорія катастроф, фрактальна геометрія, теорія самоорганізованої критичності, психосинергетика й ін.

У дисертації показано, що в сучасному кросдисциплінарному дискурсі синергетика сприймається й функціонує в кількох своїх іпостасях: як картина світу, як методологія і як наука. Вона виникає як багатовимірний кросдисциплінарний науковий рух, який не відміняє базові наукові дисципліни, а стимулює розвиток в їх власних межах. Синергетика дала можливість пояснити в наукових термінах непередбачуваність і багатоваріантність, показати, що вони мають об'єктивний характер і є суттєвими характеристиками пізнання складних систем.

Отже, одним з аспектів становлення постнекласичної| епістемології| та раціональності може бути зміна пріоритетних методологій: кібернетики, системного підходу, екології, синергетики. Цей процес являє собою взаємодію, взаємовплив і збагачення методологій, а також є поступовим зрушенням|зсув| наукового інтересу вбік все більшої людиномірності|, зростання гуманітарної складової природничо-наукового знання. Становлення сучасного наукового дискурсу відбувається не шляхом послідовного заперечення, або заміни однієї теорії іншою, а через їх взаємовплив та взаємозбагачення.

Головна думка другого розділу «Когерентність природничо-наукового та гуманітарного дискурсів» - показати, що синергетичне мислення виникає не тільки в самому синергетичному знанні. Синергетичний підхід виникає там і тоді, де і коли пізнавальний процес має справу зі складними відкритими системами, що само організуються. Як приклад узяті достатньо віддалені від природознавства сфери - лінгвістика та економічна теорія. Аналіз розвитку цих галузей наукового знання (на прикладах творчості Ю.М. Лотмана та Ф. фон Хайєка) показує, що зміни, які відбуваються в гуманітарному знанні, когерентні змінам у природничо-науковій сфері. Це означає, що природничо-науковий і гуманітарний дискурси перетинаються, що немає нездоланної межі між природничо-науковим і гуманітарним знанням, немає докорінної відмінності в мисленні науковців, які досліджують природні або соціально-культурні явища.

У першому підрозділі «Семіосфера Ю.М. Лотмана як складна нелінійна саморозвиткова система» синергетичне знання аналізується в конкретно-науковому ракурсі - з погляду змін, притаманних тій або іншій галузі наукового знання, надбання цією галуззю нових смислів у зміненому соціально-культурному контексті.

На основі аналізу наукових праць Ю.М. Лотмана зазначено, що він розуміє текст як складну неоднорідну діалогічну креативну систему. У контексті культури текст є генератором, що породжує смислові можливості, тобто можливісною структурою. Розглядається функціонування складного об'єкту в нелінійному середовищі, роль середовища, та непередбачуваність і варіативність змін.

Свідомо декларуючи системний підхід, використовуючи системну методологію в аналізі тексту, Ю.М. Лотман долає межі цієї методології, розуміючи текст як складний постійно змінюваний «багаторазово закодований» об'єкт дослідження. З погляду семіотики культури текст - складний об'єкт, особливо художній текст, який вже не є простим повідомленням, що спрямоване від адресанта до адресата. Текст виявляє здатність накопичувати інформацію, набуває пам'яті. Тобто відбувається структурне ускладнення тексту. Це, як відомо, одна із здатностей систем, що самоорганізуються, саморозгортаються. Тим самим пізнання тексту сприймається як спілкування з ним, тобто певні суб'єкт-суб'єктні відносини. Саме так конституюється процес пізнання в постнекласиці.

Як показано в дисертації, увага наукового знання до властивостей середовища, що породжує нові системи, була приділена значно пізніше в синергетиці, особливо в роботах, що проводилися під керівництвом С.П. Курдюмова, який виокремив можливості переструктурування - ускладнення і деградацію - організацію середовища. Такий за своєю суттю синергетичний підхід був розвинений Ю.М. Лотманом з уведенням поняття семіосфери як простору вільної комунікації текстів і мовних структур у контексті культури. Це дозволило йому до знайомства з роботами в галузі синергетики досліджувати семіотичні процеси функціонування мов в міжкультурному просторі комунікацій як складний нелінійний процес.

На засадах порівняльного аналізу текстів Ю.М. Лотмана та С.П. Курдюмов у роботі констатується, що моменти еволюції складних саморозвиткових систем дуже подібні. В обох випадках підкреслюється, що процеси в середовищі протікають по-різному, за певних умов центр і периферія можуть мінятися місцями, крім того, можна зазирнути в майбутнє, якщо відстежувати процеси в різних частинах середовища. І природознавство, і лінгвістика досліджують процеси утворення й розвитку структур. І та й інша гілка людської духовності достатньою мірою самостійно звертає увагу на те, що нові структури утворюються в області, віддаленій від рівноваги. Протікання процесів у структурах, що утворилися, в різних темпоритмах, говорить про необхідність і можливість співіснування в сьогоденні минулого й майбутнього як певних станів становлення.

Дослідження в гуманітарній сфері, а також знайомство Ю.М. Лотмана з працями із синергетики дало можливість провести аналогії між гуманітарною та природничо-науковою галузями досліджень. Висновки, отримані теоретичним шляхом, були експліковані за допомогою іншого тексту, написаного на іншій (природничо-науковій) мові й отримані за допомогою експерименту. Такий перетин природничо-наукового і гуманітарного знання дав цікаву «точку зростання|», що відбилося в останніх прижиттєвих роботах Ю.М. Лотмана. Культура, історія розглядаються як складна система, розвиток якої передбачити дуже складно, тому далекодіючі історичні прогнози є малоефективними.

Знайомство Ю.М. Лотмана з теорією самоорганізації укріпило і розвинуло припущення і положення, які були висловлені ним раніше. Саме на його творчості добре простежується когерентність внутрішніх змін конкретного наукового знання в розумінні складного і зовнішніх методологічних зрушень постнекласичного наукового дискурсу.

Таким чином, паралельно синергетичними дослідженнями в галузі, далекій від природознавства, були отримані висновки, аналогічні наслідкам строгих математичних теорій і математичного (комп'ютерного) моделювання. Тобто можна сказати, що теоретичним побудовам, які виникають при дослідженні складних систем, притаманна певна спільність. У сучасному науковому знанні важливими стають не тільки специфіка об'єкта й предмета дослідження. Важливі також і спільність у проблемній області, характер становлення і функціонування, а також способи теоретичного опису та схожість математичних моделей.

У другому підрозділі «Синергетичність поглядів Ф. фон Хайєка на конкурентну економіку» аналізується інша галузь наукових досліджень - економіка, у якій також вивчаються складні системи, що знаходяться|перебувають| в стані становлення.

В аналізі робіт Ф. фон Хайєка виходимо з того, що він був прибічником індивідуалізму на противагу колективізму і колективістському розумінню держави, виступав проти тоталітарних трактувань економіки, ринку, суспільства, партій та інших соціально-економічних структур. Власне ринок, на думку Ф. фон Хайєка, ціннийтим, що створює необхідні умови, в яких індивід не може не проявити| себе як творча особистість. Ринок є певним соціальним інститутом, що спонукає людей на засадах власного вибору, індивідуальних мотивів, що спрямовують поведінку людини, робити максимально можливий внесок у задоволення потреб інших людей. Саме система ринку, приватного інтересу та приватної власності найбільше спонукають до подібної поведінки.

Ринок в роботах Ф. фон Хайєка постає як система безособового порядку, що природним чином складається (тобто, - Н.К.), за якого відбувається вільний обмін знаннями і різноманітними продуктами праці. Таке трактування ринку кардинально відрізнялося від ортодоксального, яке вельми неохоче погоджувалося з існуванням ринку як вільного механізму взаємодії, при цьому допускаючи можливість його «поліпшення» і «коректування» у разі потреби. Учений протиставляв суспільний порядок, що будується на загальному визнанні певних принципів, порядку, який створюється за допомогою прямих наказів або вказівок. В результаті відбувається втрата орієнтації людьми, що діють в економіці, бо спотворюється правильна інформація про соціальні потреби і ступінь їх важливості.

Основою економічного розвитку Ф. фон Хайєк вважав конкуренцію, яка розуміється як своєрідний механізм самоорганізації, потенціал спонтанних сил, який притаманний вільному суспільству. Роль держави при цьому полягає у створенні умов для розвитку конкуренції або ж заміні її іншими методами регуляції, де це необхідно.

До економіки Ф. фон Хайєк підходить як до складної системи, ускладнення якої викликане насамперед технічним прогресом. Саме ці процеси, на думку його опонентів, приводять до необхідності планування, введення центрального координуючого органу, щоб життя не перетворилося на хаос.

У низці своїх праць Ф. фон Хайєк показує обмеженість і невідповідність наукових уявлень того часу про складність і невизначеність соціально-економічних об'єктів, з яких неможливо виключити людську ментальність. Соціальне поле, що самоорганізується, створює конкуренція. Саме вона, на думку Ф. фон Хайєка, є процедурою відкриття, тобто дослідницьким процесом, у ході якого підприємці, що вільно діють, відкривають нові можливості і в разі успіху роблять їх доступними всім людям. Причому така межа конкуренції виявляється не тільки в розвинених, але і у відсталих суспільствах.

Не спираючись на дані, які були отримані набагато пізніше при дослідженні нелінійних середовищ, Ф. фон Хайєк доходить висновку про те, що самому середовищу притаманний набір можливостей, які реалізуються через процеси самоорганізації. Ці можливості в даному випадку відкриваються, виявляються за допомогою конкуренції, а спроба нав'язати економічній системі умоглядні схеми розвитку призводить до її деформації. При цьому однозначно передбачити, яка з можливостей реалізується за допомогою конкуренції, просто неможливо. З позицій дослідження економічних проблем Ф. Хайєк аналізує середовище, у якому може виникнути сомоорганізація, - ринок і процеси виробництва через конкуренцію і підприємництво.

Таким чином, у дисертації робиться висновок, що в сучасну картину світу різними галузями знань привносяться уявлення про складність, нелінійність, відкритість. Інші ж поняття - такі, як хаос, порядок, ймовірність, цілісність і т. д., - значно додають у своєму змісті. Виходить, що те, до чого прийшла синергетика як теорія самоорганізації виходячи з власних наукових завдань і підходів, є характерним і для інших галузей наукового знання, далеких від синергетики і природознавства.

Третій розділ «Евристичний потенціал синергетичних концептів у сучасному науковому дискурсі» присвячений аналізу мови синергетики, синергетичних концептів, які не тільки змінили вигляд сучасного наукового дискурсу, але й суттєво вплинули сучасні культурні контексти.

У першому підрозділі «Смисл і значення нелінійності як ключового синергетичного концепту» аналізується концепт «нелінійність», показується його неоднозначність, смислове багатство, зміна значень у науці та культурі. Показано, що однією із основних рис, які нелінійності в постнекласиці вплив складної системи самої на себе. Стверджується, що нелінійність актуалізується не тільки в природничо-наукових концепціях, але й у соціальному та гуманітарному знанні, проявляє себе як онтологічна властивість складного об'єкта, характеристика мислення, методологічний принцип.

Концепт «нелінійність», «нелінійна система (середовище)» почав широко використовуватися в сучасному науковому дискурсі особливо у зв'язку із становленням синергетики як пріоритетної наукової методології. Сам термін «нелінійність» запозичений з математики. Нелінійний математичний апарат стає мовою сучасної науки. Відомі нелінійні математичні моделі в економіці, екології, фізиці, демографії та інших галузях.

На основі аналізу праць І.С. Добронравової, Л.Д. Бевзенко Р.М. Баранцева, В.Г. Буданова та ін., дисертант доходить висновку, що, не дивлячись на достатньо широке застосування даного терміна, дослідження розширення семантики цього поняття явно недостатні. У сучасних дослідженнях можна виділити кілька смислів концепту «нелінійність». По-перше, це математичне поняття; по-друге, позначення стану|достаток| об'єкта дослідження, по-третє, характеристика науки, процесу пізнання і, по-четверте, методологічний принцип. Тому виникає потреба детальніше прояснити смисл концепту «нелінійність» в світоглядному і методологічному аспектах, показати розширення його пояснювальних можливостей у сучасному науковому пізнанні, а також у деяких сферах людського буття.