Серце та його значення у житті людини за П.Д. Юркевичем

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки україни київський національний університет будівництва і архітектури

Реферат з філософії на тему:

«Серце та його значення у житті людини за П.Д. Юркевичем»

Виконав: ст.. гр.. АБС-24Б

Дутковський Н.В.

Перевірила: Силкіна С.О.

Київ 2013

Зміст

Памфіл Данилович Юркевич

Філософські погляди П.Д. Юркевича

Висновки

Література

Памфіл Данилович Юркевич

Памфіл Данилович Юркевич - філософ і педагог, син священика, народився 1827 р., виховання й освіту одержав у полтавської семінарії та київської Духовній Академії; в 1851 р. його призначили наставником за класом філософських наук; в 1852 р. досяг рівня магістра. У 1857 р., окрім філософії, йому було доручене викладання німецької мови, в 1861 р. перейшов у звання ординарного професора й у тому року запрошений на філософську кафедру московського університету. У самій Москві викладав ще педагогіку в учительській семінарії військового відомства. У 1869 - 1873 рр. був деканом історико-філологічного факультету Київської Духовної Академії. 4 жовтня 1874 р. помер.

Філософські праці Юркевича нечисленні; друкувалися переважно в "Трудах Київської Духовної Академії", в "Журналі Міністерства Народного Просвітництва" та інших вчених виданнях. Найбільш чудові: "Ідея" ("Журнал Міністерства Народного Просвітництва", 1859); "Матеріалізм і завдання філософії" (там-таки, 1860); "Серце та її значення у духовному житті людини за вченням слова Божого" ("Праці Київської Духовної Академії", 1860); "Докази буття Божого" (там-таки, 1861); "З науки про людському дусі" (там-таки, 1860); "Мова фізіологів і психологів" ("Російський Вісник", 1862); "Розум за вченням Платона та досвід з вчення Канта" (промова, вимовлена в Московському університеті в 1866 р.) - найбільш досконалий філософський твір Юркевича. Протипоставлення Канта і Платона, двох споріднених в напрямі мислителів, виконано Юркевичем блискуче. Так само чудові праці Юркевича з педагогіки. Ним видано: "Читання вихованням" (1865) і "Курс загальної педагогіки з додатками" (М., 1869). Це - найбільш чудова книжка в педагогіці російською на той час.

Юркевич мав як філософ мало впливу; він піддався дуже пристрасним і різким нападкам із боку журналіста Чернишевського, за розбір "Антропологічного принципу у філософії", надрукованого в "Трудах Київської Духовної Академії" ("З науки про людському дусі").

Заслуги Юркевича виставив Володимир Соловйов, слухач Юркевича по Московському університету. Соловйов двічі писав про Юркевича: некролог Юркевича (в "Журналі Міністерства Народного Просвітництва", з докладним викладом деяких статей Юркевича) і характеристику Юркевича. Соловйов дуже тепло відгукується про Юркевича, який високо цінував ідеалістичну філософію.

Останніми справжніми філософами Юркевич вважав Якова Бема, Лейбніца і Сведенборга. Юркевич дуже не любив застерігати своїх слухачів від змішання абсолютного знання зі знанням про абсолюті. Перше неможливе; до другого ведуть три шляхи - сердечне релігійне почуття, сумлінне та містичне споглядання. Схильністю Юркевича до містицизму, настільки милому і Соловйову, пояснюється і ставлення першого до спіритизму.

Про Юркевича, як педагога була надрукована стаття у журналі "Гімназія" за 1888 р., що залишилася незавершеною. Список праць Юркевича, майже повний, можна знайти у "Матеріалах для історії філософії у Росії", виданих Я.Н. Колубовским в "Питаннях філософії" (книга 4, ін. 1). Еге. Радлов.

Філософські погляди П.Д. Юркевича як окремого мислителя

юркевич філософ раціоналізм серце

Однин з найвизначніших філософів минулого століття - Памфіл Данилович Юркевич, він заради поглибленого визначення своєї власної позиції ґрунтовно аналізує філософські погляди Платона, ідеї якого складають вищий щабель розвитку античної філософії і філософську систему Канта, яка є центральним пунктом розвитку новітньої філософії. У нашому контексті філософська позиція українського мислителя цікава тим, що всупереч обґрунтованому знайомству з усією класичної німецькою філософією (Юркевич бездоганно знав німецьку мову та блискуче читав історико-філософський курс, до якого включалася і філософія німецького ідеалізму у повному обсязі), він звертається до філософському спадщині саме Канта. І хоча український філософ критично ставився до деяких ідей кенігсберзького мислителя, особливо його теорії пізнання, Кант приваблює його як мислитель, що намагається філософськи осмислити питання духовності, й у плані інтерпретації Юркевичем ідей етики категоричного імперативу має важливе значення як для кантознавства так розуміння сутності української філософії. Можливо, що саме звернення П.Юркевича до Е. Канта обумовлено і те, що обидва вони були "моральними філософами", які розглядають життя крізь призму вищого морального закону, гарантом якого є Бог, і кожна людина має індивідуально осягнути його у житті.

Так, на думку видатного українського філософа П.Д.Юркевича "серце може висловлювати, виявляти і розуміти цілком своєрідно такі душевні стани, які через свої ніжності, переважної духовності та життєвості не піддаються відверненому знання розуму… Не можна припускати, що "весь духовний світ людини залежить від мислення". Філософ однозначно розводить поняття розум і дух, людська духовність, справедливо вважаючи, що це гідність людини, те, що власне робить її людиною, неспроможна вичерпуватися лише мисленням. Розум це світло, що опромінює те, що, народжується у надрах, недоступних для за розуміння розуму. Розум лише верхівка в духовному житті людину, його ж коріння криється набагато глибше й є принципово іншою сутністю, до котрої неспроможні звичні розумні критерії.

Раціоналізм, на думку Юркевича помилково вважає, що "мислення є сама сутність душі або що мислення не перевищує духовної людини. Воля і відчуття серця … ним розуміються як явища, видозміни і випадкові стани мислення". Для раціоналізму цілком недоцільна думка, що "у самій душі є щось задушевне, є така глибока суттєвість, що ніколи не вичерпується явищами мислення".

Характерною рисою всієї російської філософської класики не перебільшуючи вважатимуться цілісність сприйняття світу. Її основи було закладено ще з часів зародження перших вітчизняних філософських систем, що формувалися на ґрунті досить зрілої та прогресивної форми релігійної свідомості - православ'я. Саме така, що суперечить класичному заходу, черговість у формуванні свідомості людини та світогляду (спочатку релігія, потім - філософія) надалі дозволила російським мислителям не помилитися в падіння у безодню гіпертрофованого раціоналізму. Дослідник російської філософії Н.О. Лаосский зазначав, що той спосіб мислення, а саме "безтурботність, цілісність духу", який почерпнули російські філософи у батьків східної церкви, сприйнятий Руссю разом із християнством. "Основні риси російської освіченості - цілісність і розумність. Західна ж освіченість побудовано принципах раціоналізму і дуалізму".

Як ніхто інший ілюструє цю цілісність прекрасний український мислитель Юркевич. Попри його статус офіційного філософа, сучасники сприймали Юркевича дуже негативно, створивши певну "негативну традицію, у багатьох дослідженнях російської філософської думки. У результаті сформованій, більш як столітньої, традиції одіозність імені Юркевича стала майже надмірною". Він піддавався критики й часто несправедливим закидам, особливо за напади на матеріалізм. Саме у період ідеологічного панування діалектичного матеріалізму в Росії для чудових філософських побудов Юркевича просто більше не вистачало місця. У той самий час, зазначає А.І. Абрамов, російська філософська еміграція від імені В.В. Зеньковского, Н.О. Лосского оцінювали Юркевича дуже високо. Таку ж гарно оцінюють спадщину цього мислителя і відомі російські філософи В.С. Соловйов і Г.Г. Шпет.

"Якщо заввишки і свободою думки, внутрішнім тоном поглядів, а не числом і обсягом написаних книжок визначається значення справжніх мислителів, - писав В.С. Соловйов, - то безперечно чільне місце з-поміж них має належати… Памфилу Даниловичу Юркевичу. Залишені ним філософські праці не численні але великі. Як і більша частина російських обдарованих людей, не вважало за потрібне і можливим давати повний зовнішній вираз всьому своєму розумовому змісту, вивертати його назовні, напоказ, не хотів перевести себе у книжку, перетворити усе свою духовну істоту в публічну власність. Але й у речах, що він залишив, досить видно, що ми маємо справу розумно дужим і самостійним".

Слід зазначити, що Юркевич активно використовував у своєму філософському лексиконі поняття "серце", що він вважав осередком душі.

Так, на думку П.Д. Юркевича, "1) серце може висловлювати, виявляти і розуміти цілком своєрідно душевні стани, які через свої ніжності, переважно духовності та життєвості не піддаються відверненому знанні розуму; 2) поняття і чітке знання розуму, оскільки воно робиться нашим душевним станом, а не залишається духовним чином зовнішніх предметів, відкривається чи дає почуватися і помічати не голові, а серцю; у цю глибину він повинен проникнути, щоб стати дієвою силою і двигуном нашому духовному житті".

Ці коріння суть моральні, естетичні, вольові спонукання серця, яка є осередок душі. "Цілком можливо, що душа, в якості основи відомих нам свідомих психічних явищ, має своїм найближчим органом серце, хоча її свідома життя виявляє себе під умовою діяльності мозку".

Не перераховуючи всіх діячів української культури, які розглядали символ серця у цьому аспекті, зазначимо лише, що з християнською антропологією пов'язані світоглядні установки таких видатних постатей як Г.Кониський, П.Могила, Г.Смотрицький, Д.Туптала. Проте найбільшого теоретичного обґрунтування "філософії серця" в християнському сенсі - в творчих задумах видатного українського філософа минулого століття - Памфіла Юркевича. П.Юркевич стверджує, що основа релігійної свідомості людини лежить у його серці, тож, релігія основана на природньому ґрунті. Оскільки не розум є головним аргументом за буття Боже, а серце. У своїй роботі "Серце та її значення у духовному житті людини…." Юркевич наводить більше 120 цитат із Біблії, показуючи, що Св. Писання розглядає серце як центр духовного життя людини, особливий орган від Бога.

Мислитель вважає, що серце є тим принципом, що визначає собою індивідуальність і неповторність людини, людина - істота унікальна; вона унікальна сама у собі у своїй свободі. Це зародок екзистенцийнного мислення, що потім було обґрунтовано і розвинений К.Ясперсом, Э.Гуссерлем, М. Хайдегером, М.Бердяев та іншими. Але П.Юркевич зачепив ці проблеми набагато раніше, ніж ці славні мислителі.

З серцем український філософ пов'язує як індивідуальну неповторність людини, так і її моральну достойність. Юркевич вважає, що людські вчинки слід оцінювати залежно від цього, вони чи викликані зовнішніми умовами і міркуваннями, чи випливають з безпосередніх і вільних прагнень серця. Це пов'язано з християнським вченням про кохання як джерело всіх справді моральних дій людини. На думку Юркевича, люди повинні прагнути добротворенню навіть тоді, коли у цьому їм немає жодної особистої користі чи присутності інших людей, які могли це уздріти і оцінити. Це має бути вільний потяг серця, тоді ці вчинки матимуть моральну вартість. Серце, за Юркевичем, висловлює такі стани душі, які недоступні абстрактному розуму, і присутність розуму (що він, до речі, визнає і цінує) є вершиною в духовному житті людини, та його коренем залишається серце.

Вже Платон має уявлення про "горіння душі", про "іскру душевну". Стоїки (Хризип) знають "серце" як найвище у душі. У Філона знайдемо протиставлення: голова - серце й різні назви поняття душевної глибини. Прокіл неодноразово застосовує поняття "серце". Багато приділяє образу серця й Святому Письмі. У ньому йдеться про "тайни людського серця" (Петро. 3,4.). Серце є найглибшим у душі, воно відкрито тільки Богу (Пс.43,23). Біблія розглядає серце у різних аспектах: як і сутність всіх пізнавальних дій душі, й як центр духовного життя, як і осередок почуттів та емоцій людини. Серцю приступна радість, благодушність (Єг.65,14); смуток, шкода (Пр.25,20-21); велике горе, біль (Єг.65,14); ревнощі, заздрість (Як.3,14); гнів (Дії 7,54); суєтним (Пс.5,10); нерозумним (Рифм.1,21) тощо. Тільки у старозаповітних текстах символ серця згадується 851 раз. Далі цей символ зустрічаємо у отців церкви а саме у Климента, Оригена, Григорія Назіянського, Григорія Ніського, Августина та ін.

Наука про серце спостерігається з різноманітною термінологією крізь усю схоластикою й стає одним з головних пунктів у творчих задумах німецьких містиків: Екгарта, Тавлєра, Сузо, Вайгеля, Арндта, Беме. Люйкенс у гравюрах творів Беме широко використовує символіку серця. Образ серця відбивається віршем Сілезія, Етингера і Гана. Роздуми про роль серця є і в Паскаля. Поділяючи функції серця виводить особливу "логіку серця

Проходячи скрізь різні культури, серце як емоційне піднесення і релігійний центр має різні назви. Так було в буддизмі цей центр називається "ситта", китайці звуть його - "синь", японці - "кокоро". У східній філософії поняття "серце" часто синтезує у собі волю, розум і відчуття. Важливе місце образ серця обіймав й у віруваннях давніх єгиптян.

Взагалі кожна культура разом із загальними ознаками відбиває і своє сприйняття цього. Приміром, попри спільні риси, спосіб існування серця в індійській й християнській містиці (у яких глибина серця - центр, де відбувається зіткнення з Божеством), має багато й відмінностей - "серце" в індійський містиці має значення "внутрішнього" світу: заховану центральність і серцевидність стосовно до всього, але немає тієї емоційності, еротичного і естетичного забарвлення, що неминуче в "християнському серці"

Повертаючись до постатей, висунутих як типових представників "філософії серця" на українському ґрунті, не зовсім зрозуміло, чому лише М.Гоголем, П.Кулішем, філософом і П.Юркевичем не згадуючи багато інших діячів культури, яскраво виражена "філософія серця". До того ж зарахування П.Юркевича до типових представників української "філософії серця" можна знайти де-не-де сумнівним, адже він мислить в християнсько-платонічній традиції, і в трактуванні серця теж не виходить за Біблійні канони (тобто концепту "внутрішнього світу людини серця", що відбиває національну специфіку в нього). Взагалі, проблематика серця й розподіл буття на "внутрішнє" і "зовнішнє" перестала бути загальнозначущою темою для П.Юркевича. Тоді як творчість, П.Куліша, Г.Сковороди, Т.Шевченка наскрізь просякнута концептом серця як "внутрішнього" людини, противопоставлениями "внутрішнього" і "зовнішнього" і символіко-антропоцентричними установками. Щоправда, П.Юркевич надає серцю онтологічного забарвлення, намагаючись витлумачити його як онтологічну передумову пізнання сущого.

І, навіть, якщо застосування символу серця цього мислителя має загальне твердження християнського характеру і не відбиває своєрідної української специфіки, важливо його звернення до "концепту серця", що є ще одним свідченням його приналежності до української культурної традиції.

Ставлення до ролі серця в душевному житті людини знаходить велике підтвердження у Писанні. Розгляду цього питання спеціально присвячена книга П.Д.Юркевича „Серце та її значення у духовному житті людини за вченням Слова Божого“. Справді, душевне серце служить місцем прояви потягу, афектів і механізму почуттів. Серце біль душевна (Прит.14.10), почуття любові (Суд.16.15), довіри (Прит.31.11), відраза (Прит.5.12), радість (Пс.18.9), навіть радість сп'яніння (Зах. 10.7). Серцю приписується як емоційна, так і інтелектуальна діяльність. „Мудре серце» служить десятки разів постійним оборотом промови. „Широта серця» означає всеосяжний розум (1Паp.29.18).

Висновки

За підсумками написаного вище підіб'ємо деякі підсумки так званої «філософії серця» Памфіла Даниловича. За вічно змінними явищами природи, що сприймаються нашими органами почуттів, Юркевич намагався (на кшталт платонізму) знайти незмінну ідею об'єкта. Відповідно до нього, у цій ідеї мислення та буття тотожні. Істину можна знайти не мисленням, а «серцем», оскільки виявлення істини пов'язане з релігійними і моральними прагненнями людини. У процесі сходження істини знання узгоджується з вірою, що представляє потужніший чинник, ніж просто емпіричний зміст мислення. Без любові, говорив Юркевич, не можна пізнати Бога, тобто найвищого щабля сходження до абсолютного. Бог, вже є містичним спогляданням.

Література

1. Енциклопедiя Українознавсва. Т.1.-С.718-719

2. Г.П.Циганенко. Этимологический словник російської. - До., 1989. - З. 374-375.

3. А.Г.Преображенский. Этимологический словник російської. - М., 1959. - Т.2.- З. 277-278.

4. Розвиток української фiлософської думи в Українi. Львiв,1991.- Частина 1. - З. 91.

5. П.Д.Юркевич. Серце та її значення у духовному житті людини, за вченням слова Божого. - Філософські твори. - Р., 1990.

6. П.Д.Юркевич. Філософські твори.- Р., 1990.-С. 82.

7. Лоський Н.О. Історія російської філософії. М., 1991.

Размещено на Allbest.ru