Світові релігії

3.3 Екологізація моралі та етика

Проблеми екологічної етики активно обговорюються в останні десятиліття XX - початку XXI ст. в зарубіжній та вітчизняній філософській думці. Під екологічною етикою розуміють сукупність норм і цінностей, що висловлюють багатоманітні зв'язки і відношення людини та суспільства з навколишнім середовищем. Саме екологічна етика відповідає на питання: "Як нам гармонійно жити з природою?". Це основоположне питання екологічної етики залежить від того, що ми розуміємо під словом "нам" - індивіда чи суспільство та піднімає проблему формування екологічної відповідальності і екологічної поведінки кожної людини.

Принцип відповідальності характеризує прийняття рішень, реалізації яких має кардинальне значення для всього живого на Землі. Насамперед, він спонукає до переходу від "моделі панування" до "моделі співіснування", яка пропонує встановлення гармонійної рівноваги між сучасним існуванням і екосистемним минулим. Принцип відповідальності сприяє розвитку таких моральних якостей людства, як самообмеження, відповідальність, чесність, справедливість і закріплює віру у такі загальнолюдські цінності як: любов, альтруїзм, взаємодопомога, права людини і права Іншого живого.

В останній чверті XX століття у зв'язку із загостренням екологічної кризи питання про місце і роль людства в екосистемі Землі стало об'єктом підвищеної уваги екологів, філософів, культурологів, представників гуманітарних і природничих напрямів. У сучасних умовах розвитку технологій та надмірного антропогенного впливу на навколишнє середовище актуальними є завдання формування ефективних програм природокористування та природоохоронної діяльності.

Вирішення цих завдань є не можливими без зміщення моральних акцентів, настанов, суспільних пріоритетів та практики на користь гармонійного розвитку людини та природи, як найвищої цінності. Свідчення цього є посилений інтерес до аксіологічних проблем етики, яка ніколи не посідала такого чільного місця, як на сучасному етапі розвитку суспільства. Що загалом завбачає морально-етичні основи екологічної ідеології, що максимально відповідає завданню формування суспільної екологічноорієнтованої культури, що репрезентовано галуззю екологічного знання - екологічною етикою, яка обґрунтовує теоретичні засади моральності людського ставлення до природи, формує почуття відповідальності, любові і співчуття до природи.

Власне сам факт появи екологічної етики багато в чому обумовлений проблемами, які виникали в історико-культурному поступі людської цивілізації та досягнули своєї актуальності в кінці XX - початку XXI ст.

Засновником екологічної етики вважається американський еколог Ольдо Леопольд (1887-1948) і німецько-французький теолог, лікар та філософ Альберт Швейцер (1875-1965).

Уже на початку 1970-х років екологічна етика на Заході була виокремлена в самостійну філософську дисципліну, внаслідок чого виникає необхідність розширення традиційного кола предмета етики. (Етика розширює межі, якщо екологія раніше була біологізована, а етика - соціалізована, то тепер, навпаки, внаслідок чого відбулося не лише розширення кола екологічних відносин і взаємодій, а й включення етики до сфери екології, і навпаки.)

Проблеми екологічної етики знайшли відображення у різноманітних міжнародних та політичних документах (Міжнародна спілка охорони природи - IUCN, Програма ООН з охорони навколишнього середовища - UNEP і Фонд дикої природи - WWF) підготували Всесвітню стратегію охорони природи; Порядку денному XXI століття, доповідях "Наше спільне майбутнє", "Турбота про Землю: стратегія збалансованого життя"; ЮНЕП; Екофорум за мир; Сеульська декларація з екологічної етики. А в 1985 році вперше затверджено принцип збереження будь-якого життя, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН.

У 1990 р. створюється Інтернаціональна спільнота екологічної етики (засновники Л. Вестра і X. Ролстон III) та Інтернаціональна асоціація природоохоронної філософії (Б.В. Фольц, Р. Фрідман), приділяючи особливу увагу екологічній етиці.

Погляд на екологічну етику як на прикладну дисципліну наголошує на тому, що екологічна етика є закономірною відповіддю на усвідомлення людиною уразливості екосфери і власної уразливості, що не проходить безслідно. Тому структурними елементами екологічної етики як прикладної етики виступають:

Екологічна етика як наукова галузь орієнтуючи на збереження природного і людського буття пропонує різноманітні підходи у вирішенні кризової ситуації сучасності, своєрідної глибокої кризи культури, що втілює в собі весь комплекс взаємодії людей один з одним, суспільства з природою. Тому цілком закономірним, у вирішенні цього завдання є осмислення взаємовідносин людини і природи в суперечливих світоглядних тенденціях.

1. Антропоцентризм (грец. агшігоро8 - людина, кешгоп - центр) протиставляє людину (як вищу цінність та природу (як її власність); сприйняття природи як об'єкта дії людини; прагматичний характер взаємодії людини з природою (в філософії розглядається, як світогляд, згідно з яким людина є вищою ціллю світотворення, що дає право розглядати людину з точки зору благ для людини, що є господарем природи. На думку російського вченого А. Гусейнова, сьогодні домінує світоглядна настанова, згідно з якою йде різке протиставлення людини і природи, як ціль засобу. Найбільш яскраво антропоцентризм представлено, на думку багатьох дослідників, у християнській моралі (американський історик релігії Л. Уайт), а остаточно знайшло закріплення в аристотелівській телеології, де раціональне життя - гарант існування природи, нерозумні речі існують лише в якості засобів для підтримки наділеної розумом людини).

2. Екоцентризм - орієнтація на екологічність та відсутність протиставлення людини та природи, де природа виступає об'єктом рівноправним людині та простежується баланс між прагматичною та непрагматичною взаємодією людини та природи (приклад такого підходу можливо знайти в східних релігійних системах, а в філософії в ідеях середньовічного "родоначальника екологів" Франциска Ассизького, що зняв людину з трону панування над всіма живими істотами та акцентував увагу на самоцінності всього, що існує в природі);

3. Біоцентризм, який наголошує, що абсолютно всі живі істоти, незалежно від рівня їх організації мають моральний статус (шляхом поширення інтересів, що охоплює і позбавлені свідомості рослини, і нижчі тварини, які є суб'єктами цілей і тому мають власні інтереси).

- етичні норми і принципи, моральні погляди і почуття, що висловлюють ціннісно-світоглядне ставлення людини до природи;

- нова енвайроментальна свідомість, яка синтезує глобальне бачення світу з істинно гуманістичними цінностями;

- безпечні для природної рівноваги навики поведінки і технології діяльності людини в навколишньому середовищі.

Питання про предмет прикладної етики, її співвідношенні з етикою у традиційному значенні терміна залишається предметом суперечок серед фахівців. Різні думки про це можуть бути згруповані в чотири позиції: прикладна етика є додатком етичної теорії до практики і сходить своїми витоками до античної старовини; являє собою новітній варіант професійної етики; виступає як сукупність особливого роду практичних моральних питань сучасності; може бути інтерпретована як нова стадія розвитку етики, характеризується тим. що теорія моралі прямо замикається з моральної практикою суспільства. Безперечним однак є те, що прикладна етика в нині - один з найбільш активних точок зростання етичних знань і накопичення морального досвіду.

Список використаної літератури

1. А.А. Гусейнов, Р.Г. Апресян. Етика: Підручник .- М.: Гардаріки, 2002

2. М.Г. Тофтул. Етика.: Уч. посібник .- К.: Вид. центр «Академія», 2005

3. А.І. Некрасов. Етика: Уч. посібник .- Х.: ТОВ «Одіссей», 2003

Размещено на Allbest.ru