Антропологічний принцип у філософії права

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Антропологічний принцип у філософії права

Кравченко Алла Петрівна

Спеціальність 12.00.12 - філософія права

Харків - 2008

Анотація

Кравченко А.П. Антропологічний принцип у філософії права. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 - філософія права. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2008.

У дисертації здійснено комплексний аналіз сутності та змісту антропологічного принципу у філософії права, визначено його статус, специфіку й світоглядно-методологічне значення для становлення актуальних напрямків правової думки певних її періодів. На основі аналізу різних способів осмислення цього принципу запропонована загальна концепція його реалізації у філософсько-правовому пізнанні та практичному перетворенні вітчизняної правової реальності, зорієнтованої на розкриття гуманістичного смислу права.

Обґрунтовані пріоритетні завдання правової освіти й виховання з позицій антропологічного принципу, які полягають у максимальному сприянні наближення людини до розуміння сутності права й спонуканні до реалізації нею усвідомленої правової культури та ефективного й постійного відтворення його гуманістичної природи й призначення.

Ключові слова: філософія права, правова антропологія, антропологічний принцип, інтерсуб'єктивність, природне право, аналітична правова парадигма.

антропологічний принцип філософія право

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор Титов Володимир Данилович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри логіки

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Максимов Сергій Іванович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри філософії

кандидат юридичних наук, доцент Литвинов Олександр Миколайович, Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О.Дідоренка, професор кафедри філософії права

Захист відбудеться « 4 »листопада2008 р. о 1300 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий « 2 » жовтня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої B.Л. Яроцький

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Для сучасного етапу розвитку України особливого значення набувають філософсько-правові проблеми державотворення, регулювання суспільних відносин, правового входження у світове співтовариство. Упровадження в національну юридичну практику міжнародних стандартів прав людини, які закріплені Конституцією та законами України, потребує не тільки створення відповідного юридичного механізму, а й усвідомлення того, що права людини, її життєдіяльність є найвищою соціальною цінністю.

Сучасний етап розвитку правової системи України характеризується кардинальними змінами, що відбуваються під впливом інтеграційних процесів у державі на шляху до громадянського суспільства. За цих умов виникає потреба в розробці нових методологічних підходів, які б дозволили розглядати право як один із найважливіших елементів людського буття. У зв'язку з цим зростає роль правової антропології, яка і дає можливість людиноцентричного осмислення основ права. Антропологічні ж засади права неможливо розкрити без з'ясування сутності антропологічного принципу, основою якого є оцінка кожного правового акту й упровадження в практику законів і норм права, з точки зору людського виміру.

Актуальність дослідження визначається домінуючим у сучасній філософії права і юриспруденції поворотом до людини та людських цінностей і контрастуючим із цим станом правової системи України в цілому (зокрема, проекти Закону України «Про нормативні правові акти в Україні» №0923 від 05.01.95 та №2577 від 20.11.06).

Осмислення і практична реалізація антропологічного принципу уможливлює здійснення одного із наріжних завдань права - олюднення людини, розкриває гуманістичну природу правових систем і підтверджує тезу про те, що незважаючи на етнічні, культурні та інші відмінності, людству, в різних його проявах, властиво більше спільного, аніж відмінного, і що людина існує в праві. Крім того, системний аналіз філософії права на основі антропологічного принципу дозволяє уточнити потенціал юридичної науки, а також межі можливостей правознавства на сучасному етапі.

Звернення до антропологічної проблематики можна віднести до однієї зі стійких тенденцій дослідження права методологічного рівня. Антропологічний принцип у філософії права почав реалізовуватися практично лише в ХХ ст., однак його неявне використання і розробка здійснювались у філософії античності, середніх віків, Нового часу, німецькій класичній філософії, марксизмі.

Представники антропології права (Й. Бахофен, М. Ковалевський, Й. Колер, Дж. Мак-Ленан, Г. Мен, Л. Морган, А. Пост) зосереджуються на порівняльному дослідженні різних видів права в «дії», не досягаючи належного рівня абстракції при розгляді антропологічного принципу.

На початку ХХ ст. Б.О. Кістяківський уводить поняття «правова особистість». У кінці ХХ ст. М.П. Озріх зазначив, що центром, навколо якого обертається вся проблематика прав людини, є соціальний зв'язок «громадянське суспільство - держава - людина». П.М. Рабінович аналізує філософські проблеми прав людини та методологію пізнання права. С.І. Максимов уводить поняття «правова людина» і доводить, що саме проблема суб'єкта права є головною для розуміння феномена права, виявлення його змісту. Він обґрунтовує філософсько-антропологічне розуміння права як способу людської взаємодії (співіснування), можливого завдяки здатності людини бути автономним суб'єктом, який визнає таким же суб'єктом іншу людину.

Аналіз прав людини як специфічного виду соціальної справедливості розкрили О.О. Бандура, В.С. Бігун, Д.А. Гудима, С.П. Добрянський, О.В. Грищук, Ю.М. Оборотов, О.В. Петришин, О.П. Семітко, В.О. Оксамитний, І.Л. Честнов.

Окремі антропологічні проблеми права через призму антропо-логічного принципу, правосвідомість і правовий менталітет дослід-жували В.А. Бачинін, О.Г. Данільян, А.П. Заєць, О.І. Ковлер, М.І. Козюбра, Л.В. Кондратюк, О.М. Литвинов, С.Л. Мамут, М.І. Панов, Л.В. Петрова, Ю.І. Римаренко, В.А. Трофименко, В.О. Чефранов, В.М. Шаповал та інші.

Питання методології пізнання права, правової реальності знайшли своє відображення у працях С.С. Алексєєва, В.М. Баранова, Є.В. Бурлая, Д.А. Керімова, А.А. Козловського, А.М. Колодія, О.Є. Манохи, В.С. Нерсесянца, М.В. Цвіка, В.О. Четверніна.

Світоглядні та методологічні особливості філософсько-правових досліджень аналізували Т.Г. Андрусяк, Л.М. Герасіна, В.Д. Зоркін, І.А. Ісаєв, О.Л. Копиленко, Е.В. Кузнєцов, О.М. Литвинов, І.П. Лихолат, Н.П. Осипова, А.В. Поляков, В.М. Селіванов, С.С. Сливка, О.Ф. Скакун, Е.Ю. Соловйов, В.Д. Титов та інші.

У сучасній західній філософії права значна увага акцентується на проблемах антропологічного та ціннісного підходу до права (Г. Радбрух), правового реалізму (О. Холмс), соціологічної юриспруденції (Р. Паунд). На антропологічно-правовій проблематиці зосереджені й О. Гьоффе, М. Мід, П. Рікьор, які зорієнтовані на раціональне обґрунтування місця та ролі основних здатностей людини в праві.

Водночас, ніхто з дослідників не виділяв антропологічний принцип у філософії права як самостійний предмет аналізу і не здійснював системний розгляд його світоглядно-методологічного значення.

Попри досить глибокий аналіз науковцями різних аспектів антропології права, недостатньо висвітленими та нечіткими залишаються самі контури антропологічного принципу, його сутність та місце в системі світоглядно-методологічних засад філософії права; низка проблем виникає й у зв'язку з дослідженням особливостей прояву цього принципу в аналітичній філософії, філософії відродженого природного права та в сучасних концепціях права інтерсуб'єктивного напряму; актуальним є прогнозування варіантів реалізації антропологічного принципу в становленні філософії права сучасної України та в процесах правової освіти й підготовки юристів, формування правової культури громадян і розвитку правової системи України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Проблематика дисертаційного дослідження відповідає науковому напрямку «Проблеми формування правової держави та народовладдя» кафедри логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми «Загально-теоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави» (державний реєстраційний номер 0106U002283).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення змісту й статусу антропологічного принципу в філософії права, дослідження проблеми його реалізації у філософсько-правовому пізнанні та практичному перетворенні правової дійсності.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного розв'язання таких дослідницьких завдань:

виявити методологічні засади та головні джерела становлення антропологічного принципу у філософії права;

з'ясувати особливості історичного розвитку філософсько-правових поглядів на антропологічний принцип як складову світоглядно-методологічних основ філософії права;

розкрити сутність антропологічного принципу у філософії права на основі аналізу предметної специфіки філософсько-правового знання;

здійснити експлікацію універсального змісту антропологічного принципу в аналітичній філософії права шляхом висвітлення її основних методологічних парадигм;

показати місце антропологічного принципу у філософії відродженого природного права з урахуванням евристичних можливостей його інтерпретації;

проаналізувати особливості прояву антропологічного принципу в сучасних концепціях права інтерсуб'єктивного напрямку в його концептуально-універсальних і прикладних аспектах;

окреслити своєрідність реалізації антропологічного принципу у філософсько-правовому пізнанні, правовій освіті та формуванні правової культури громадян, розвитку правової системи України.

Об'єкт дослідження - світоглядно-методологічні засади філософії права.

Предмет дослідження - антропологічний принцип у системі світоглядно-методологічних засад філософії права.

Теоретико-методологічними засадами дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних правознавців, філософів, фахівців у галузі методології науки. В основу пошукової роботи покладено комплекс філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів і принципів. Пріоритет у дисертації надається екзистенційно-антропологічному підходу, підґрунтям якого є інтерсуб'єктивність.

У процесі дослідження використовувалися:

принципи системності, цілісності, єдності історичного та логічного, детермінізму, розвитку і взаємозв'язку, які визначали методологічний інструментарій дисертації;

порівняльно-критичний аналіз розвитку різних антропологічних напрямків права з точки зору реалізації в них антропологічного принципу;

екзистенціально-феноменологічний підхід при розкритті сутності антропологічного принципу у філософії права і обґрунтуванні прав людини;

методи структурного функціоналізму й синергетики при аналізі місця та ролі антропологічного принципу в структурі світоглядно-методологічних засад філософії права XX століття;

герменевтичний метод при встановленні місця антропологічного принципу філософії права в процесі формування правової культури особистості з урахуванням національної культурно-правової традиції;

метод моделювання при формуванні теоретичної конструкції розвитку правової системи України й ролі в ній антропологічного принципу.

У роботі використовувався методологічний потенціал праць таких західних філософів права: П. Амселека, Дж. Бермана, Р. Дворкіна, А. Кауфмана, В. Луйжпена, В. Майхофера, М. Мюллера, Н. Рулана, Е. Фехнера, Дж. Фінніса, Л. Фуллера, Г. Харта, Р. Циппеліуса та ін. Дотримання принципу об'єктивності сприяло використанню автором різних статистичних та інформаційних юридичних даних, матеріалів наукових конференцій, результатів соціологічно-правових досліджень.

Наукова новизна дослідження полягає в цілісній реконструкції сутності, змісту та спрямованості антропологічного принципу у філософії права, визначенні його ролі, специфіки та світоглядного й методологічного значення для становлення актуальних напрямків філософії права певних періодів її розвитку. Автором запропонована загальна концепція його реалізації в філософсько-правовому пізнанні та практичному перетворенні вітчизняної правової дійсності.

Новизна наукових результатів міститься у таких положеннях:

уперше визначено сутність антропологічного принципу у філософії права як персоніфікації людиною (суб'єктом права) в абстрактній формі буття права в сфері його існування, що проявляється в міжсуб'єктних взаємодіях і належить до способу особистісного співбуття;

установлено, що антропологічний принцип відіграє провідну роль не лише в філософській антропології та антропології права, але здійснює свій системний вплив як світоглядно-методологічна складова філософії права на всіх історичних етапах її розвитку;

доведено, що антропологічний принцип має визначальне значення як невід'ємна світоглядна складова основних парадигм філософії права XX століття - аналітичної, відродженої природно-правової та інтерсуб'єктивної;

обґрунтовано, що застосування антропологічного принципу посилює твердження про те, що людина постає як раціонально-правовий авторитет і джерело позитивної правової значущості в аналітичній парадигмі; як носій правової традиції і правових та моральних цінностей у відродженій природно-правовій парадигмі; як автономний суб'єкт права, що несе відповідальність за визнані нею правові норми в інтерсуб'єктивній парадигмі; розкрита перевага підходу інтерсуб'єктивності перед іншими методологічними підходами, що полягає в апеляції до справедливості як форми людського співіснування;

набуло подальшого розвитку положення про місце філософії права як чинника в гармонізації сутнісних характеристик особистості, що досягається засобами правової освіти, культури, виховання та самовиховання індивіда; уточнено пріоритетні завдання правової освіти й виховання з позицій антропологічного виміру;

уперше з'ясовано й обґрунтовано, що інтеграційний підхід до теоретичного та практичного освоєння демократичних процедур державотворення в своїй основі передбачає реалізацію людиномірно орієнтованої правової стратегії в розвитку правової системи України.

Практичне значення дослідження. Отримані результати дають аргументоване цілісне уявлення як про сутність антропологічного принципу права, так і особливості його реалізації у філософсько-правовому пізнанні та практичному перетворенні правової реальності України. Вони можуть бути використані в науково-дослідницькій роботі, для подальшої розробки антропологічної й онтологічної правової проблематики, питань правового регулювання тощо; у правотворчості та правореалізації як концептуальне підґрунтя для здійснення законотворення та використання, дотримання й виконання права, а також при застосуванні чи тлумаченні права (діяльність судової системи України); у навчальному процесі для викладання курсів філософії, теорії та історії держави і права, соціології, антропології й аксіології права, історії правових учень тощо; у суспільному житті загалом (для цілей правової освіти; підвищення рівня правової культури населення тощо).

Апробація результатів дослідження. Основні результати роботи доповідалися на засіданнях і розширених засіданнях кафедри логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; на наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Національна ідея в освіті і науці в умовах реформування державотворчих процесів в Україні» (Полтава, 2005); Всеукраїнській науковій конференції «Демократичні процеси та демократична освіта - основи розвитку соборності в Україні» (Полтава, 2005); на Другому Всеукраїнському круглому столі «Антропологія права: філософський та юридичний виміри» (Львів, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції «Шості осінні юридичні читання» (Хмельницький, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів «Права людини в умовах сучасного державного будівництва: теоретичні і практичні аспекти» (Суми, 2007).

Роботу обговорено й рекомендовано до захисту на розширеному засіданні кафедри логіки Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення в 15 публікаціях, із яких 10 статей надруковано у фахових виданнях і 5 тез доповідей у збірниках матеріалів конференцій.

Структура й обсяг дисертації зумовлені специфікою її предмета й логікою розвитку теми, а також метою та головними завданнями дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків та списку використаної літератури (271 позиція). Загальний обсяг - 200 сторінок, із яких основний зміст викладено на 176 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, дається загальна характеристика проблеми, стан її розробки, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його методологічні основи, зв'язок із науковими програмами та темами; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, форми апробації його результатів.

Перший розділ дисертації «Методологічні основи дослідження антропологічного принципу в структурі світоглядних засад філософії права» присвячений аналізу філософських поглядів на антропологічний принцип у філософії права, обґрунтуванню вибору методології дослідження та з'ясуванню сутності цього принципу.

У підрозділі 1.1 «Розвиток теоретичних поглядів на антропологічний принцип у філософії права: історико-методологічний аспект» на підставі філософсько-правового аналізу праць мислителів античності, середньовіччя, Нового часу, класичної німецької, української та російської філософсько-правової думки зроблено висновок про те, що неявне використання антропологічного принципу у філософії права здійснювалось ще з античності (людиноцентричний підхід до права у софістів, Сократа, Платона, стоїків, у неоакадеміка Цицерона). Проводиться думка, що виправдання суспільства і світу через людину обґрунтовувала і християнська філософія права (Августин, Аквінський, Брабанський, Оріген, Сковорода та ін.).

Природне право людини на життя і власність, їх захист, політичне самовизначення, суверенітет формує філософсько-правова традиція Нового часу (Гобс, Локк, Руссо, Монтеск'є). Гельвецій створює вчення про людину та державу, зіставляючи інтереси особистості громадянина з основами суспільної моралі, права і політики.

Антропологічний принцип філософії права застосовується в німецькій класичній філософії. Антропологічна значимість ідей І. Канта вбачається в тому, що вони дають орієнтир діяльності людини, функціонують як закони і правила у вигляді обов'язків, відтворюючи норми правового порядку. Г. Гегель реалізує антропологічний принцип через упровадження у свою систему права суб'єктивності й відшукує джерела права в людській свідомості. Л. Фейєрбах обґрунтовує антропологічний принцип через гуманізм та атеїзм, через любов до людини як частини світу природи.

У підрозділі доводиться, що на основі антропологічного принципу з позицій кордоцентрично-екзистенційної «філософії серця» здійснюється обґрунтування права в українській філософії класичного періоду розвитку (Г. Сковорода, П. Юркевич). Суть права розглядається тут не через формально-зовнішній примус, а через урегулювання життя з урахуванням волі людини. Творець соціокультурної філософсько-правової концепції Б. Кістяківський розглядає антропологічний принцип через інституційну складову права, «правову особистість» - як основу правопорядку та правової держави.

Отже, антропологічний принцип інтегрує погляди, теорії, концепції права шляхом установлення його першооснови - людини. Цей принцип передбачає не тільки просте підкорення людини регламентуючим командам з боку держави, але і виявлення складних механізмів сприйняття й переживання права, а також упровадження похідних від нього модусів (свободи, відповідальності тощо).

У підрозділі 1.2 «Антропологічна проблематика в сучасному вітчизняному правознавстві та філософсько-правовому дискурсі» аналізується процес застосування антропологічного принципу права представниками сучасних вітчизняних філософсько-правових шкіл, які використовують цей принцип рядоположно з іншими, спеціально не розкриваючи його суті (О.О. Бандура, О.В. Грищук, В.С. Бігун, Д.А. Гудима, С.П. Добрянський, А.П. Заєць, А.А. Козловський, О.М. Литвинов, С.І. Максимов, О.Є. Маноха, П.О. Надбайло, М.П. Орзіх, Л.В. Петрова, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, С.С. Сливка).

Переконливим проявом функціонування антропологічного принципу філософії права у вітчизняному правознавстві є посилення уваги науковців до антропології права. Найяскравішим свідченням людиноцентричного «повороту» вітчизняного правознавства стали включення до його предмета закономірностей виникнення, функціонування та розвитку загальносоціальних (тобто до і неюридичних) прав, свобод та обов'язків людини і становлення основ загальної теорії прав людини, що є концептуальним ядром вітчизняної загальної теорії права та держави. Цим, фактично, визнається домінування антропологічного принципу у філософсько-правовій методології.

У підрозділі аргументується теза, що обґрунтування права в межах сучасної вітчизняної правової антропології здійснюється шляхом апеляції до справедливості як форми людського співіснування. Нормативна сила права визнається такою мірою, якою в ньому втілена справедливість, що виражає мінімальні вимоги любові людини до людини як визнання її прав. Тенденція подальшої гуманізації та персоналізації права знаходить вираження в інтерсуб'єктивності, яка має пріоритет перед іншими методологічними підходами до аналізу права в межах правової антропології. Завдяки цьому антропологічний принцип виконує інтегративну функцію в системі базових світоглядних основ української філософії права, об'єднує їх людським началом, обумовлює межі гуманістичних параметрів існування права.

У підрозділі 1.3 «Сутність антропологічного принципу у філософії права» розкрито зміст поняття «антропологічний принцип у філософії права», охарактеризована його методологічна роль та практична спрямованість на висвітлення взаємовідносин людини з правовою реальністю.

При розкритті сутності антропологічного принципу у філософії права дисертантка виходила із загальнофілософського тлумачення самого «принципу» як вихідного положення, що лежить в основі певної науки чи теорії, її головного зв'язкового «стрижня», який діє протягом функціонування всієї системи знання, організовуючи її. Принцип не стоїть поряд з іншими положеннями, він підкорює їх собі, утворюючи головну організаційну структуру системи.

Як показано в підрозділі, сутність антропологічного принципу у філософії права проявляється в площині його існування й реалізується через свободу, правоздатність і правові відносини індивідів як фізичних осіб, інститутів чи формувань. Ця сутність полягає в персоніфікації людиною (суб'єктом права) в абстрактній формі буття права в сфері його існування, що проявляється в міжсуб'єктних взаємодіях і належить до способу особистісного співбуття, пов'язаного з розумінням природи людини та права, людини в праві. Суб'єкт (особистість, особа) тільки тому є правовим суб'єктом (правовою особистістю), що уособлює правове буття, принцип права, виступаючи його активним носієм і реалізатором.

Зміст антропологічного принципу у філософії права в цілому тяжіє до такого узагальнення: цінність людського життя і свобода у своїй граничній самодостатності є необґрунтованими і ірраціональними, тоді як шляхи їх захисту засобами права тим більш ефективні, чим більш вони формалізовані й однозначні, максимально раціоналізовані.

Другий розділ «Місце та роль антропологічного принципу в філософсько-правових напрямках ХХ століття» визначає місце антропологічного принципу в головних напрямках філософії права ХХ століття: аналітичній філософії права, у концепціях відродженого природного права та в сучасних концепціях права інтерсуб'єктивного спрямування.

У підрозділі 2.1 «Антропологічний принцип і аналітична філософія права» з'ясовано, що представники правового позитивізму описують безпосередню даність права і не спираються на антропологічний принцип, за винятком аналітичної філософії права, яка використовує його з певними обмеженнями. Правовий позитивізм ототожнює право із системою встановлених норм та історично сформованих інститутів, не визнаючи нічого зверх позитивного права, тлумачить право з позицій нейтральної «фактичності», а не суб'єкта права.

У другій половині ХХ ст. у межах неопозитивізму набуває розвитку аналітична філософія права (Г. Кельзен, Г. Харт). Її предметом стає аналіз умов дотримання норм права, що відповідає загальній філософській програмі аналітичної традиції: протиставляти догматичному опису «фактів» процедури їх творення. Це значно підвищує роль людини, яка з дисциплінованого виконавця правових норм перетворюється на їх співтворця, що і вимагає антропологічний принцип у філософії права.

У дослідженні виявлено, що аналітична філософія права ґрунтується на положенні, згідно з яким незмінним і заданим у сутності людини є спрямованість до критично-аналітичного вчення, коригування правової діяльності (від роботи над досягненням прозорості мови до підвищення ефективності соціальних інститутів права). Правова людина у Г. Харта - це вже не просто абстракція ідентифікації нормативної системи як правової. Її образ визначається через аналіз універсальних принципів існування, що діють у будь-якому життєздатному суспільстві. Полемізуючи з Г. Хартом, Л. Фуллер теж, у цілому, відстоює особливу цінність і важливість правового порядку для людського існування.

Аналіз праць представників аналітичної філософії права дозволив зробити висновок про те, що аналітична філософія права безпосередньо не концентрується на концепції людини, але все ж таки імпліцитно використовує антропологічний принцип права.

У підрозділі 2.2 «Місце антропологічного принципу у філософії відродженого природного права» показано, що права людини в концепціях природного права тлумачилися як природжені, невід'ємні й невідчужувані від людини. Право набуває суттєво нових якостей, коли воно спирається на антропологічну парадигму, з позицій якої стає принципом людського існування.

Сучасні теорії природного права, як з'ясовано в підрозділі, ґрунтуються на антропологічному принципі філософії права, але по-різному його розуміють. Так, Ф. Жені тлумачить право як об'єктивно дану людині цінність; Ж. Дабен та А. Дьєнтрєв - як цінність, що ґрунтується на моральних та деонтологічних принципах; Ф. Селзнік - як таке, що стосується соціології; Л. Фуллер як внутрішню моральність закону. Найповніше антропологічний принцип філософії права реалізується в концепціях природного права М. Міда, М. Еделя й А. Еделя. Цей принцип покладено і в основу марксистської версії природного права, у якій він виконує роль узагальнюючого підходу. Неокантіанці Р. Штаммлер, Г. Радбрух, П. Новгородцев доводили, що закономірність соціального життя людей є закономірністю юридичної форми. Право можна зрозуміти, виходячи з апріорної ідеї права, що визначає його цілі. Неогегельянці також використовують антропологічний принцип філософії права, констатуючи, що розвиток права є результатом саморозвитку свободи. Е.Шпрангер відстоював ідею природного права як справедливого, що міститься у правосвідомості і виникає в результаті діалектичного розвитку духу. Б.Кроче обґрунтовував ідею формальної юридичної свободи і неможливість фактичної, але наполягав на обов'язковому визнанні особистої свободи.

У підрозділі показано, що більшість прихильників природного права (Ж. Марітен, Ж. Дабен, Й. Месснер, А. Ауер) розглядають сутність права як невстановлену, неконвенційну, безумовну, втілену в юридичну справедливість, як ідеальну, екзистенційну істинність людських відносин. У ХХ ст. до природного права звертаються з метою захисту ідентичності соціальних груп і конкретних людей, які виявляються під загрозою уніфікації універсалізуючою ідеєю держави. Природне право постає світоглядною основою принципу мультикультуралізму і ґрунтується на антропологічному принципі права.

Дисертантка робить висновок про те, що представники різноманітних напрямків відродженого природного права активно використовують антропологічний принцип права. Вони виходять із розуміння права як одного з визначальних вимірів людського буття, «природи людини». Для такого підходу характерними є осмислення прав людини як умов можливості здобуття і здійснення нею усіх інших прав, тобто умов можливості реалізації себе як людини.

У підрозділі 2.3 «Особливості прояву антропологічного принципу в сучасних концепціях права інтерсуб'єктивного напрямку» доведено, що антропологічний принцип права для цього напрямку є провідним, а сам напрям ґрунтується на взаємодії суб'єктів права між собою і пов'язаний із розумінням природи людини та права, людини в праві.

Антропологічний принцип філософії права в цій філософсько-правовій парадигмі посідає визначальне місце, оскільки інтерсуб'єктивність є процесом та результатом взаємодії суб'єктів, що відкриває людині світ іншої людини. Цей підхід не заперечує самостійну цінність інших способів, заснованих на класичній раціоналістичній моделі права, проте долає деяку однобічність кожного з них шляхом відмови від зіставлення природного і позитивного права. Ідеї інтерсуб'єктивності пов'язані передусім з розумінням комунікаційної природи суспільства й відповідно - суспільної природи людини і права. До основних шкіл інтерсуб'єктивного тлумачення права належать: екзистенціальна феноменологія (М. Мюллер, Е. Фехнер, В. Майхофер), правова герменевтика (А. Кауфман, П. Рікьор) і комунікативно-дискурсивна філософія права (К. Апель, Ю. Габермас). Концептуальний образ правової реальності постає в них у єдності внутрішнього й зовнішнього досвіду права, її смислового та предметного аспектів, сутності та існування й ґрунтується на антропологічному принципі філософії права. Так, маючи основу в договірних концепціях права, інтерсуб'єктивний підхід у якості основного елемента правової реальності розглядає правовідношення. Тому право реалізується не відособленим суб'єктом, а в комунікативному процесі його взаємодії з іншими суб'єктами. Конкретні рішення здійснюються як суб'єктами права, так і органами права для його здійснення.

Третій розділ «Проблема реалізації антропологічного принципу у філософсько-правовому пізнанні та практичному перетворенні правової реальності України» присвячений розкриттю основних умов і шляхів забезпечення успішності правової процедури в Україні.

У підрозділі 3.1 «Роль антропологічного принципу філософії права в процесі правової освіти й підготовці юристів» встановлено, що головне її завдання полягає в максимальному сприянні наближення людини до розуміння сутності права й усвідомленню нею правової культури, забезпеченні «людського виміру» права та правової системи, ефективного відтворення їх гуманістичної природи й призначення.

Правова освіта ґрунтується на розумінні права як соціальної, культурної цінності, а формування правосвідомості спирається на диференційовані уявлення про природу соціальної об'єктивності, що дає змогу подолати думку про надіндивідуальність системи правових норм та засобів їх захисту. Показано, що правову освіту, просвіту і виховання населення не можна зводити до вузької професійної підготовки та розвитку правових шкіл й інституцій. Необхідною умовою державних реформ у галузі права є психологічно-правова підготовка нації.

У підрозділі зазначено, що сьогодні зростає значення юриспруденції загалом і професійної юридичної діяльності зокрема. Міжнародні стандарти захисту прав і свобод людини посилюють індивідуальну відповідальність правника. Саме тому існує об'єктивна необхідність глибокої антропологізації системи сучасної юридичної освіти.

Юридична освіта розглядається авторкою як один із важливих засобів просування України до Європейського простору. На це націлена розробка концепції Інституту Європейського права, що передбачає реалізацію оригінального навчального плану, спрямованого на підготовку юристів із порівняльного права, європейського права та права європейських країн, і потребує впровадження на основі людиноцентризму досягнень європейської юридичної освіти у вітчизняний освітній процес.

У підрозділі 3.2 «Антропологічний принцип і формування правової культури громадян України» простежується роль антропологічного принципу філософії права в процесі формування правової культури громадян. Сутність правової культури розкривається через поведінку людини у сфері права, усвідомлення нею змісту права, необхідності його в суспільстві, переконаність у справедливості норм права.

Антропологізм правової культури особи проявляється в тому, що вона дозволяє осягнути синтез суб'єктивного права, що притаманне кожному, та об'єктивного права, існуючого поза волею окремого індивіда, а її сутність можна уявити як сукупність цінностей права, створених людьми в правовій сфері.

У цьому підрозділі розглянута зовнішня правова культура (периферійна), яку складають позиції й цінності населення, і внутрішня (центральна), головний зміст якої становить професійна юридична діяльність і її результати. Рівень розвитку правової культури багато в чому визначається змістом внутрішньої правової культури, її цілісністю й спрямованістю на особистість. Правова культура особистості виявляється в певному характері й рівні діяльності, у процесі якої особистість набуває і розвиває свої правові знання, уміння, навички. Вона існує і як результат цієї діяльності у сфері права.

Обґрунтовано, що високий рівень правової культури - основа демократичного суспільства і показник зрілості правової системи. Тому сучасна державна політика України по формуванню й підвищенню рівня правової культури спирається на пріоритетність прав і свобод людини, на антропологічний принцип права. Його дія проявляється в процесі розвитку правової культури. До основних складових цього процесу належать: формування почуття права й законності у конкретної особистості; опанування досягнень логіко-правового мислення; удосконалення законодавства; підвищення рівня законопроектних робіт; удосконалення реалізації та застосування права; здійснення концепції поділу влади; збереження ефективних традицій і впровадження продуктивних новацій у систему юридичної освіти. Важливе завдання для України сьогодні - пріоритетний розвиток правової культури через взаємоврахування інтересів і потреб людини й суспільства, забезпечення їх інтеграції, розробка системи пріоритетів і загальних цілей на основі антропологічного принципу філософії права, механізмом якого повинен бути компетентний і раціональний правовий дискурс.

У підрозділі 3.3 «Значення антропологічного принципу у розвитку правової системи України» обґрунтовано, що у сучасному українському суспільстві розбудова демократичної правової системи вимагає орієнтації на антропологічний принцип філософії права, визнання пріоритету індивіда, оскільки вона може ефективно функціонувати лише навколо останнього.

Процеси загальносвітового характеру на рубежі ХХ-ХХІ століть спричинили ряд суттєвих змін у розвитку людства, торкнулися всіх сфер соціальної дійсності й зокрема - становлення української державності. Ці зміни зумовили необхідність реформування правової системи сучасної України, перегляду ставлення держави до особи і особи до держави. Сучасна модель держави передбачає наявність «розумної», інноваційної, публічної, економної, спрямованої на людину правової системи, з максимальною передачею повноважень на нижчі рівні управління й самоврядування. Головна її особливість полягає в тому, що вона становить об'єктивну структурну якість діючого в Україні права. Така правова система - це об'єднання певних правових частин у структурно упорядковану цілісну єдність, що має відносну самостійність, стійкість і автономність функціонування (система права, система законодавства, акти тлумачення й застосування норм права, правосвідомість, правові відносини, юридична практика, юридична техніка тощо). Серцевиною її є створення адекватних соціальних умов, цілісної системи правовідносин для вільного й усебічного розвитку особистості, задоволення основних життєвих потреб людини й гарантії її невід'ємних прав і свобод.

З'ясовано, що нині на місце права як суто силового утворення приходить гуманістичне право сучасного громадянського суспільства, у центрі якого стоїть людина, як суб'єкт права та правовідносин. Значення антропологічного принципу в розвитку соціальних реформ правової системи в Україні полягає в тому, щоб людина стала центром усієї життєдіяльності суспільства. Реалізація цього принципу в українському законодавстві покликана забезпечити такі пріоритети: самостійність людини як суб'єкта права; посилення гарантій невтручання держави у сферу, де людина має право діяти на власний розсуд; формування ефективних юридичних механізмів реалізації та захисту прав людини; надання людині необхідної державної та громадянської допомоги в реалізації прав і виконанні нею обов'язків; розвиток системи юридичної освіти населення; врахування індивідуальних поглядів та національних інтересів при прийнятті рішень.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення проблеми тлумачення статусу і змісту антропологічного принципу права в різних напрямках філософії права. Окреслені основні шляхи своєрідності реалізації цього принципу у філософсько-правовому пізнанні, правовій освіті, формуванні правової культури громадян, розвитку правової системи України.

Головні наукові та практичні результати дослідження є такими:

1. Неявне використання антропологічного принципу філософії права здійснювалося з античних часів, спеціальне звернення до нього пов'язане з Новим часом та німецькою класичною філософсько-правовою традицією. Сам же принцип почав активно функціонувати лише у XX столітті, коли людина, її свобода і недоторканність визнаються найвищою цінністю в багатьох філософсько-правових напрямках.

Сутність антропологічного принципу у філософії права полягає в персоніфікації людиною (суб'єктом права) в абстрактній формі буття права у сфері його існування, що проявляється в міжсуб'єктних взаємодіях і належить до способу особистісного співбуття. Природність права конституюється тим, що людина не встановлює його, а перебуває в праві, є носієм прав і обов'язків. Суб'єкт тільки тому є правовим суб'єктом, що уособлює правове буття, виступаючи його активним носієм і реалізатором.

У головних напрямках філософії права ХХ століття (позитивізмі, відродженому природному праві та інтерсуб'єктивному) антропологічний принцип права проявляється по-різному. Позитивісти описують безпосередню даність права і не спираються на антропологічний принцип, за винятком аналітичної філософії права, де цей принцип використовується з певними обмеженнями. Можливість існування правового порядку визначається єдністю норм та їх дотриманням, що повномірно відповідає загальній ідеї аналітичної філософії про протиставлення опису фактів процедурі їх творення. За таких обставин антропологічний принцип не є основоположним, але завдяки його використанню зростає роль особи в процесі правотворення.

4. Основою типологізації концепцій природного права є антропологічний принцип, за допомогою якого намагаються обґрунтувати позитивне право природою людини. Головною метою стає реальна свобода окремої особистості, а права тлумачаться природженими, невід'ємними та невідчужуваними. Власне право зазнає значних змін, постає в принципово нових якостях, спирається на антропологічну парадигму, з позиції якої воно є принципом людського існування, без якого будь-який розвиток неможливий.

5. На антропологічному принципі ґрунтується й інтерсуб'єктивний напрямок у філософії права, в межах якого сутність відносин індивідів у сфері права розкривається за допомогою введення і інтерпретації таких категорій, як «природа речей», «правові ейдоси», «буття-в-якості» через ідею діалогу як універсальної форми буття права та ідею життєвого світу як особливої сфери суспільного буття. Ці ідеї конкретизують антропологічний вимір права.

6. Втілення антропологічного принципу філософії права в державотворчих процесах сучасної України здійснюється через розвиток правової освіти, формування правової культури та реконструкцію правової системи. Головною метою правової освіти є максимальне наближення людини до розуміння людського виміру сутності права, усвідомлення кожним індивідом права як цінності, яке б визначало мету і спосіб його дій. Сутність правової культури в процесі формування правової демократичної державності розкривається через поведінку людини у сфері права, усвідомлення нею сутності права, необхідності його в суспільстві, переконанні в справедливості правових норм.

7. Розбудова демократичної правової системи вимагає орієнтації на антропологічний принцип філософії права, визнання пріоритету індивіда, оскільки вона може функціонувати лише для останнього. Розвиток демократичної правової системи в Україні має супроводжуватись створенням правових умов для реалізації особистості в державі. Правова система містить і основи, які визначають витоки права як невід'ємної якості людського буття, і основи, які відображають її державно-правовий зміст, опосередкований антропологічним принципом філософії права, а саме: які права і обов'язки, свободи і можливості гарантує держава та якою мірою закріплює їх у чинному позитивному законодавстві.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Кравченко А.П. Антропологічний принцип права в державотворчому процесі / А.П. Кравченко // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. «Національна ідея в освіті і науці в умовах реформування державотворчих процесів в Україні», Полтава, 22-23 квітня 2005 р. - Полтава: АСМІ, 2005. - С.154 - 157.

Кравченко А.П. Антропологічний принцип права як самотвірний чинник правовідносин / А.П. Кравченко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наук. праць Донецького юрид. інст. Луганського держ. ун-ту внутр. справ. - Донецьк: ДЮІЛДУВС, 2006. - Вип. № 2. - С. 18 - 27.

Кравченко А.П. Антропологічний принцип у світоглядних засадах філософії права / А.П. Кравченко // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2006.- Вип. 80. - С. 174 - 180.

Кравченко А.П. Антропологічний принцип у сучасному вітчизняному правознавстві та філософії права / А.П. Кравченко // Філософські обрії. Наук.-теор. часопис Інст. філос. НАН України та Полт. держ. пед. ун-ту. - Полтава: Вид-во Полт. держ. пед. ун-ту, 2007. - Вип. 17. - С. 266 - 278.

Кравченко А.П. Антропологічний принцип у сучасному вітчизняному правознавстві / А.П. Кравченко // Матеріали II Міжнарод. наук.-практ. конф. студ. і мол. вч. «Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти» (м. Суми, 21-22 грудня 2007 р.). Українська академія банківської справи НБУ. - Суми: Вид-во ДВНЗ «Укр. акад. банк. справи НБУ», 2007. - С.25 - 27.

Кравченко А.П. Єдина національна церква в межах сучасного правового поля в Україні / А.П. Кравченко // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. «Демократичні процеси та демократична освіта - основи розвитку соборності в Україні», Полтава, 22 січня 2005 р. - Полтава: АСМІ, 2005. - С.248 - 251.

Кравченко А.П. Значення світоглядних аспектів права у формуванні правосвідомості особистості / А.П. Кравченко // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - Київ: КНУВС, 2006. - Вип. №4. - С. 49 - 53.

Кравченко А.П. Людина у вимірі правової реальності / А.П. Кравченко // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2006. - Вип. 84. - С.232 - 238.

Кравченко А.П. Людина як міра вирішення правової проблематики / А.П. Кравченко // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Статті учасників Другого Всеукр. «круглого столу» (м. Львів, 1-2 грудня 2006 р.). - Львів: Край, 2007. - С. 149 - 157.

Кравченко А.П. Ретроспективний аналіз соціального статусу правових засад державно-церковних відносин в Україні / А.П. Кравченко // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наук. праць. - Дніпропетровськ: Юрид. акад. МВС України, 2005. - Вип. № 1 (20). - С. 140 - 147.

Кравченко А.П. Світоглядні засади філософії права: необхідність формування / А.П. Кравченко // Філософські обрії. Наук.-теор. часопис Інст. філос. НАН України та Полт. держ. пед. ун-ту. - Полтава: Вид-во Полт. держ. пед. ун-ту, 2005. - Вип. 14. - С. 103 - 109.

Кравченко А.П. Соціальний статус антропологічного принципу у модерних моделях права / А.П. Кравченко // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наук. праць. - Дніпропетровськ: Юрид. акад. МВС України, 2005. - Вип. № 3 (22). - С. 93 - 102.

Кравченко А.П. Співвідношення раціонального та ірраціонального у правовій свідомості / А.П. Кравченко // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез Міжнарод. наук. конф. «Шості осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р.): У 3-х ч. - Ч.1. - Вид-во Хмельницького ун-ту управління і права, 2007. - С.51 - 53.

Кравченко А.П. Сутність антропологічного принципу у філософії права / А.П. Кравченко // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я.Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2007. - Вип. 91. - С. 188 - 195.

Кравченко А.П. Формування змісту світоглядних засад філософії права / А.П. Кравченко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - Харків: ХНУВС, 2006. - Вип. 33. - С.384 - 391.

Размещено на Allbest.ru