Основні принципи і закони діалектики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль основних принципів діалектики у пізнанні

Принципи діалектики - це її вихідні (загальні, універсальні ) теоретичні положення, на основі яких відбувається синтез відповідних понять у наукову систему. Вони відображають основи буття й пізнання, виражають їх найфундаментальніші особливості й відношення; виконують нормативну й регулюючу функції, орієнтуючи і спонукаючи людей до дії; виводяться з пізнання й супроводжують його; є способом розгляду й розуміння предметів.

Основними принципами діалектики є принцип розвитку та принцип взаємозв'язку.

Принцип взаємозв'язку вказує на те, що все в світі перебуває в постійному взаємозв'язку. Зміст цього принципу виражається категоріями відношення, зв'язку, відокремлення, взаємодії, співіснування.

Відношення бувають як єдністю взаємозв'язку, взаємообумовленості, так і відокремленості. Будучи всезагальними, зв'язки виражають як єдність, так і багатоманітність світу. У них знаходить свій вираз матеріальна єдність світу. Вирваний із зв'язків предмет перестає бути собою.

Зв'язки завжди перебувають у єдності з рухом, взаємодією, розвитком. Самі зв'язки теж слід розглядати в розвитку, які проявляються і між речами, і між стадіями самої речі, мають нескінченну якісну різноманітність, специфіку.

Вони проявляються:

між формами існування матерії;

між формами руху матерії;

між структурними рівнями матерії;

між предметами і явищами в межах однієї форми руху.

Вони залежать від характеру відношень між об'єктами, а тому мають такі форми:

внутрішні і зовнішні;

прямі і непрямі;

суттєві і несуттєві;

стійкі і нестійкі;

безпосередні й опосередковані;

необхідні і випадкові;

одиничні й загальні і т.д.

За своєю природою і залежно від форм руху матерії зв'язки можуть бути: механічними, фізичними, хімічними, біологічними та соціальними.

Зв'язки притаманні як матеріальним об'єктам, процесам, явищам, так і «ідеальним об'єктам» (думкам, ідеям, які виникають у процесі мислення як відображення зв'язків, які мають місце в об'єктивній дійсності).

Згідно з матеріалізмом зв'язки об'єктивного світу є визначальними, а їх відображення в нашій свідомості похідними. Ідеалізм вважає навпаки. Як наголошувалося, перший тип зв'язків досліджує об'єктивна діалектика, другий тип - суб'єктивна. Принцип взаємозв'язку є першим і основним правилом наукового дослідження загалом і матеріалістичної діалектики, зокрема. У цьому ракурсі велике значення має принцип конкретно-історичного підходу, зокрема те, що кожне явище розглядається історично, в зв'язку з іншим, у зв'язку з конкретним досвідом.

Виходячи з цього, різний тип зв'язків має різний функціональний характер. Одні характеризують відносну стійкість предметів, інші - перехід у нову якісну визначеність та ін.

У науці важливо встановити не лише єдність і взаємозв'язок предметів та явищ, але й визначити, як внаслідок взаємодії виникають нові предмети і явища, як відображаються вони у свідомості і т.д. Відповіді на ці питання пов'язані з виявленням особливих зв'язків, які називаються законами.

Принцип розвитку вказує на те, що матерія не просто існує і рухається в просторі й часі, але й змінюються в певному напрямку (це ж стосується і духовного життя). При найближчому розгляді цього принципу виявляється, що він перебуває в тісному зв'язку з попереднім принципом взаємозв'язку. Адже зв'язки існують завдяки руху (переносу матерії, енергії, інформації), а рух, в свою чергу, реалізується в взаємозв'язках. У поняттях зв'язку більше виражений статичний момент, а у взаємодії - динамічний. Взаємодія призводить до руйнування, а в кінцевому підсумку - до перетворення чогось на щось.

Ключ до розуміння зв'язків, якими характеризується будь-яка система, лежить в основі того процесу розвитку, результатом якого вона є. В свою чергу, зв'язки, взаємодії, що лежать в основі цієї системи, є основою і передумовою її подальшого розвитку. Поняття розвитку набуває конкретного змісту, коли розглядається як внутрішньо обумовлений ряд, як послідовність системно-структурних перетворень, як перехід на нові рівні цілісності. При цьому диференціація тієї відносно простої основи - «тотожності», - з якої починається розвиток, супроводжується і доповнюється інтеграцією (відтворенням цілісності на вищих рівнях).

Отже, категорія розвитку і зв'язку (єдності), нерозривні за своєю суттю. Розвиток, «знімаючи» початкову, нерозчленовану єдність, відновлює її на все вищих рівнях, де виражається не лише в збереженні якоїсь «клітинки», а й зв'язках, що створюють систему, яка відрізняється і внутрішньо диференційованістю, і цілісністю. Ключ до розуміння системи дає історія її виникнення і розвитку, процесів диференціації та інтеграції, що розгорталися в часі, а системно-структурний аналіз виступає необхідний моментом вивчення процесів розвитку, без якого це вивчення не дозволяє вийти за межі загальних, абстрактних положень.

Загалом можна сказати, що зміст цього принципу є наслідком визнання розвитку, тобто змін особливого роду, які мають визначену спрямованість, незворотний характер, тенденцію до сходження від простого до складного, від нижчого до вищого. Це не просто зміни, а внутрішньо суперечливий процес, який не виключає й руху назад, супроводжується тимчасовими відхиленнями в той чи інший бік. Це зміни, які характеризуються поєднанням поступальності й наступності, подолання старого новим, народженням нового. Вони відрізняються від еволюціоністського розуміння розвитку, при якому останній зводиться лише до збільшення чи зменшення одного й того самого. В еволюціоністський концепції розвитку в тіні залишається саморух, його рушійна сила, його джерело, його мотив. Діалектична концепція розуміє розвиток як єдність протилежностей, як взаємодії між ними. Вона пояснює рух як саморух, а розвиток як саморозвиток.

Таким чином, діалектика виступає як вчення про загальні зв'язки і розвиток, як спосіб світорозуміння, що ґрунтується на цих принципах. При виході на теоретичний рівень розуміння діалектики, вона визначається як загальна теорія розвитку, в якій дослідження його форм і законів будь-якого розвитку включає як свою необхідну сторону, свій власний момент вивчення зв'язків, а значить - системи. Ці зв'язки і створені ними системи розглядаються не лише в статиці, а й у динаміці, в зміні, в перетворенні - в розвитку.

У розумінні Гегеля і Маркса діалектика включає в себе й те, що називається теорією пізнання, тобто дослідження того, як у пізнанні людини дедалі ширше, глибше, повніше й точніше відображається невичерпна дійсність, що постійно розвивається, в яких формах, за якими законами здійснюється цей процес.

Теорія пізнання вивчає діалектику суб'єкта і об'єкта в процесі пізнання, в основі якого лежить практична взаємодія людини з предметним світом (діалектику перетворення людиною світу).

Вона вивчає рух від живого споглядання до абстрактного мислення, і від нього до практики. Це шлях пізнання істини, об'єктивної реальності. Сюди включається діалектика чуттєвого і раціонально-логічного, а також діалектика інтуїтивного і дискурсивного.

Гносеологія розглядає процес пізнання, осягнення об'єктивної істини в його діалектичній сутності, як все більше наближення до абсолютної істини через ряд відносних істин. Вона є специфічним різновидом діалектики, хоча це правильно лише як момент, оскільки вона на основі практики підходить до виявлення загальних законів і форм думки, що осягає істину й ідеально відтворює дійсність. Цим самим вона виступає вже як логіка, тобто наука про правильне мислення.

Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває найзагальніший механізм розвитку. Показує, як відбувається розвиток. Якщо еволюціоністська концепція розвитку абсолютизує кількісні зміни, ігноруючи якісні, а інша концепція зводить розвиток лише до якісних змін (вибухів, катастроф, стрибків), то діалектико-матеріалістична концепція розвитку, науково описуючи зв'язок між названими моментами, враховує як еволюційний (кількісний), так і революційний (якісний) моменту розвитку.

Знання даного закону слугує засобом осмислення й перетворення дійсності. Із нього випливає ряд важливих методологічних висновків для теоретичної і практичної діяльності.

По-перше, цей закон вимагає глибоко пізнання тих властивостей і ознак, які в діалектичній сукупності утворюють якісну визначеність предметів (явищ), що призводить до пізнання сутності.

По-друге, закон вимагає, щоб у будь-якому випадку була визначена міра, в межах якої ті чи інші кількісні зміни призвели б (чи не призвели) до якісних змін. Це сприяло б передбаченню якісних стрибків (чи їх відсутності), прогнозуванню можливих ситуацій і плануванню своїх дій за певних умов.

По-третє, орієнтує людину на необхідність оцінки процесів і явищ дійсності не тільки з боку якісної, але й кількісної сторін, використовуючи для цього кількісні та якісні методи дослідження.

Закон єдності і боротьби протилежності

Протилежності - це основні тенденції, сторони, власності предметів, процесів явищ (систем). Їх співвідношення можуть бути різними (залежно від ступеня їх гостроти тощо). Це залежить від сили взаємодії протилежностей, яка обумовлюється додаванням чи відніманням до (від) однієї з них певної кількості матерії чи енергії. Залежно від цього й визначаються форми відношень між протилежностями .

Все це говорить про те, що причиною розвитку будь-якої системи (предмета, явища тощо) є взаємодія між протилежностями. Вона й визначає співвідношення: починаючи від тотожності (діалектичної рівності) і завершуючи їх сильною протидією, яка може проявитися у формі антагонізму чи соціальної революції.

Для зручності розпочнемо з аналізу тотожності між протилежностями, хоча у реальному житті вона проявляється найрідше. Категорія «тотожність», яка є її відображенням, означає три характеристики: вживається у значенні як єдність протилежностей; відображає момент переходу однієї протилежності в іншу (ставати тотожним); визначає самототожність, рівність, однаковість об'єкта з самим собою. Таке співвідношення протилежностей, яке сприяє розвитку даної системи, називаються гармонійним.

Протилежності ми постійно знаходимо не лише в предметах, а й в думках (духовній діяльності), які їх відображають.

Взаємовідношення протилежностей одночасно передбачає і їх єдність. Мається на увазі не подібність у різному, а взаємозв'язок і взаємодію різних явищ у межах певної системи. Ця єдність здійснюється через відмінність і протилежність моментів у цілому. Наприклад, у рості дерева брунька змінюється квіткою. Тому вони є моментами одного й того ж процесу і це означає, що вони єдині, становлять ціле в цьому процесі.

Однак ці моменти, сторони, тенденції не тільки утворюють єдність, але й взаємовиключають одне одного. Роздвоєність предметів, процесів, явищ на протилежності становить не мертву, а внутрішньо-неспокійну єдність, яка передбачає одночасно і боротьбу протилежностей. Останні не просто співіснують, знаходяться в особливій взаємодії. Визначальним моментом цього взаємозв'язку є така взаємодія протилежностей, яка виступає джерелом розвитку речі. Для відображення цього моменту використовується категорія «боротьба протилежностей». Під терміном «боротьба» розуміється така взаємодія протилежностей, результатом якої є виникнення іманентного джерела її розвитку. Як видно, діалектичне протиріччя відображає подвійне відношення в середині цілого. І відокремити їх одне від одного неможливо. Суперечності наростають в міру посилання взаємодії протилежностей, по мірі того, як вони стають несумісними в межах об'єкта як цілого. Тоді вони вирішуються. Розв'язання суперечностей призводить до руйнації старого об'єкта і виникнення нового.

Закон заперечення

Закон заперечення вказує на напрям і форми розвитку, на єдність сталості й змінності, на виникнення нового на основі певних моментів старого. Завдяки дослідженню співвідношення сталості, поступальності й повторюваності в процесі розвитку, Гегелю вдалося відкрити і осмілити цей закон.

Проте людство йшло до цього досить довго. Перші теорії про напрям і форми розвитку виникли лише в XVII-XVIII ст., які зводились переважно до двох концепцій: розвитку за колом і розвитку за висхідною лінією. Перша обумовлювалась тим, що різні зміни в природі часто мають циклічний характер (зміна пір року, дня і ночі тощо). Однім із авторів Дж. Віко вважав, що й суспільство проходить три стадії розвитку: дитинство, юність та зрілість. Ця концепція ігнорувала головну тенденцію розвитку (рух у перед) і абсолютизувала повторюваність.

Завдяки правильному розумінню співвідношення поступальності (подолання початкового рівня буття) й циклічності Гегелю вдалося вирішити питання напряму і форм розвитку. Він розумів розвиток як висхідний, поступальний рух уперед із повторенням деяких пройдених ступенів на новий, вищий основі.

З метою обґрунтування й осмислення цієї проблеми Гегель вводить категорію «діалектичне заперечення», яка відображає момент зв'язку, момент розвитку (зміни старої якості новою). Як наголошувалося, він виходив з того, що річ є суперечністю, оскільки містить у собі протилежність, а тому й має у собі своє заперечення. Вона проявляється в «протистоянні» підлеглої сторони визначальній, у формі якої існує сама річ. Заперечення є моментом (результатом) «боротьби» між цими протилежностями.

Закон заперечення має велике методологічне значення, оскільки дозволяє розуміти внутрішню логіку й загальний напрям розвитку. Підкреслюючи минущий характер всього існуючого, він вказує на перспективу події.

Усвідомлення тенденції поступального процесу дозволяє розуміти, в якому напрямі розвиваються події, і тому має велике теоретичне і практичне значення.

Діалектичне заперечення - це критичний метод освоєння й розвитку всього нагромадженого людством досвіду. Як метод він має можливість зрозуміти, куди йде розвиток, що приречений на загибель, а що має свою перспективу, що є новим. Незважаючи на певні відступи, нове перемагає.

Даний закон націлює на себе бережне ставлення до попереднього досвіду, на боротьбу проти віджилих порядків, за утвердження нового. В цьому плані важливо виявити нове й підтримати його. Кожен має прагнути оволодіти почуттям нового, бачити перспективу.

Закон дозволяє зрозуміти суперечливий характер історичного процесу, бачити те, що поступальний характер розвитку іноді переривається відступами, зигзагами, поворотами. І все ж прогресивна тенденція в кінцевому підсумку перемагає, людство рухається по висхідній лінії. Знання цього слугує нам основою оптимізму.

Висновки

діалектика пізнання закон заперечення

Закони діалектики виражають найсуттєвіші зв'язки і відношення об'єктивного світу. Діючи в єдності і взаємозв'язку, вони характеризують складний багатогранний процес розвитку об'єктивної реальності. Процес переходу кількісних змін в якісні і навпаки, включає в себе і суперечливість, і діалектичне заперечення. Єдність і боротьба протилежностей, безумовно, включає в себе кількісно-якісні відношення і заперечення. В процесі заперечення єдине розвоюється на старе і нове, між ними відбувається боротьба, перехід кількісних змін у якісні.

Використана література

1. Щерба С.П., Філософія. - Вид. 3-тє, змінене і доповнене. - Навчальний посібник. - К.: Кондор. - 2007.

2. Петрушенко В.Л., Філософія: Підручник. 4-те видання, виправл. і допов., Львів: «Магнолія 2006», 2008.

Размещено на Allbest.ru