Структури семіотичного кордону у модерній семіосфері

Размещено на http://allbest.ru/

СТРУКТУРИ СЕМІОТИЧНОГО КОРДОНУ У МОДЕРНІЙ СЕМІОСФЕРІ

Поняття семіосфери, запропоноване Ю. Лотманом як «той семіотичний простір, поза яким неможливе само існування семіозису» [1,11], тобто як специфічна система суспільного буття, завдяки якій відбувається означування світу за парадигматичними й синтагматичними закономірностями, конститутивно пов'язано з проблематикою кордонів. Одним із головних принципів існування семіосфери є відмежованість («отграниченность»), яка встановлює знакову однорідність й індивідуальність семіоконтинууму суспільства, відрізняє семіосферу від поза-семіотичної реальності життєсвіту й сторонніх семіосфер. У рамках відмежованості семіосфери фундаментального характеру набуває кордон семіосфери, особлива «сума білінгвіальних перекладацьких «фільтрів», перехід крізь які перекладає текст на іншу мову (або мови), що перебувають поза даною семіосферою. «Замкнутість» семіосфери проявляється в тому, що вона не може стикатися зі сторонніми текстами або з не-текстами. Для того щоб вони для неї одержали реальність, їй необхідно перекласти їх на одну з мов її внутрішнього простору або семіотизувати факти. Таким чином, точки кордону семіосфери можна вподібнити чуттєвим рецепторам, що перекладають зовнішні подразники на мову нашої нервової системи, або блокам перекладу, що адаптує даній семіотичній сфері зовнішній для неї світ» [1, с. 13]. Інакше кажучи, кордон у структурі семіосфери є такий механізм, що:

а)визначає індивідуальність знакового світу суспільства (відрізняє його від інших знакових світів);

б) створює можливість розуміння життєсвіту (поза-знакової реальності суспільства) та сторонніх семіосфер.

На відміну від семіозису античного ейдетизму, який вбачав у формі речей красу Космосу, семіозису християнського символізму, який вбачав за речами трансцендентну безодню Бога й семіозису новочасового сигніфікаціонізму, який вбачав в сутності речей природну й суспільну дії, семіозис сучасного комунікативізму вбачає в основі речей інформаційні патерни. Але стверджувати, що сучасна семіосфера перетворюється на інфосферу, де все є інформацією, де буття-у-світі- знаків заміняє буття-у-світі (життєсвіт), означає не помічати особливості кордону семіосфери та його форми здійснення у сучасній модерній реальності. Актуальним є розгляд специфіки кордону сучасної семіосфери й визначення особливостей його взаємодії з модерним життєсвітом.

Специфікація й конкретизація смислових варіацій модерного проекту (історичної модернізації життєсвіту) в рамках розгортання цього проекту висуває на етапі становлення цінностей Постмодерну й схем Другого Модерну проблематику інформаційного суспільства, яка певним чином ототожнюється з проблематикою гіпервіртуалізації сучасної культури й буття людини (див., напр.: [2, с. 190-205]). Трансцендентальна єдність означування як базисний семіотичний феномен модерної реальності [3] в рамках сучасних теорій й практики сприймається як певна інформаційна трансформація суспільного буття, зведення матеріальних й духовних практик до віртуального середовища обміну інформацією, в чому вбачають небезпеку для людського існування: «Інформаційні середовища, реальності, штучні мови, знаково- символічні системи, віртуальні економічні, технічні й навіть мистецькі утворення, ставши основою сучасної цивілізації, імітаційно виконують функції і попередньої об'єктивної реальності, і смислотворчої здатності людини. Система інформаційних знаків, ставши реальністю, у якій ми існуємо, водночас створює ілюзію того, що творить її сама Людина. Отже, ми маємо й відчуття реальності, й відчуття творчості, незважаючи й не бажаючи зважати на те, що це відчуття є лише ілюзією, знаряддям самозбереження інформаційної цивілізації від можливості руйнації силою людської волі, силою духовної творчості» [4, с. 62]. Техногенний розвиток, викликавши нове становлення ризоматичної культури у ціннісному семіозисі Постмодерну, в схематичному семіозисі Другого Модерну привів до проекту гомогенного (у значенні ієрархічно-підпорядкованого єдиному принципу) глобального суспільства, якому своїми інтенціями протистоїть ризоматична культура Постмодерну, незважаючи на те, що в основі значеннєвих модифікацій і Постмодерну, і Другого Модерну лежить феномен кібернетичної технологізації традиційного життєсвіту з наступною технократичною раціоналізацією й ірраціоналізацією. І. Ф. Кононов зауважує: «В суспільствах другого модерну провідну роль відіграють інформаційні технології, комп'ютерна і телекомунікаційна техніка, нанотехнології і генна інженерія» [5, с. 47]. Такий вплив техніки не може не змінювати повсякденну й спеціалізовану рефлексію щодо континуальних й емоційних сфер екзистенції людини та навколишнього щодо неї світу; ці зміни Е. Девіс влучно визначає як «техногнозис» - використання архетипічних уявлень крізь призму кібернетичних концептів, своєрідна інформаційна містика [6, с. 119-135].

Вторгнення технологій у суспільне буття й зростання ролі комунікативного дискурсу ще більш зробили наочною проблему симуляції й симулякрів, яка постає як модифікація проблеми віртуальності. Н. Кетрін Хейлз досить влучно зауважує: «Віртуальність- це культурне сприйняття того, що матеріальні об'єкти наскрізь пронизані інформаційними структурами» [7, с 36]. Зрозуміло, що таке сприйняття пов'язане з сучасним суспільним буттям: «Життя сучасної людини дедалі віртуалізується. Причому можна говорити про два значення цього слова і, відповідно, про дві тенденції соціальних перетворень - віртуалізацію соціальної реальності та поширення «віртуальних» технологій і Інтернету» [8, с 1]. Однак виникає певна проблема, яка позначена метафізичними спробами визнати інформацію як основу суспільного буття або як саме буття. Роль людини у сучасному суспільстві, на думку Б. В. Потятиника, бути елементом семіосфери, технологічного рівня обміну інформацією. Антропоцентризм витісняється семіоцентризмом [2, с. 192]. Тут інформаційні технології, які є ґрунтом для існування інформаційного суспільства, сприймаються як знаряддя, а ці знаряддя, з точки зору інформації, є тотожними усякій речі, що транслює інформацію. Тобто кожен об'єкт у світі є знаряддям передачі інформації, а саме - сигналом або знаком. На противагу цієї точки зору, існує погляд на інформаційну цивілізацію як на розвиток духовних здібностей людини, як на закономірний розвиток антропології інформації. Віртуальність інформаційного суспільства пов'язується в першу чергу зі змінами у світогляді, породженими розвитком комп'ютерних технологій.

Антропогенний підхід має змінити техногенний й вивести інформаційну цивілізацію на новий рівень існування. Це є наслідком того, що онтологія віртуальності заснована на семіотичних механізмах: «штучна реальність це лише одна з проекцій природної віртуальності, яка проявляється завдяки діалогу природного і символічного» [9, с. 1], а «морфологію інформаційного суспільства визначає підвищення ролі знання і логічних знакових систем у здійсненні інформаційного обміну» [10, с. 12]. Отже, як ми бачимо, незважаючи на різні погляди на причини ґенези інформаційного суспільства та його форми, інформатизація світу розглядається як його семіотизація. Віртуалізація постає як продовження процесу об'єктивації світу в уявленні людей через знаки, символи, образи: «Особливістю віртуальності інформаційної цивілізації є ставка на образ, на імідж, де віртуальний світ - це світ образів» [11, с. 1]. Погляд на віртуальність інформаційного суспільства як світ знаків (семіосферу), призводить до ототожнення понять «інформація» й «знання», «значення», «смисл», «цінність». Якщо звернутися безпосередньо до семіотичних праць, то можна побачити, що на початку ХХ сторіччя у фундаторів семіотики Ч. Пірса й Ф. Соссюра не існувало потреби у використанні поняття інформації, але вже після середини ХХ сторіччя у працях нових фундаторів семіотики (Р. Барт, У. Еко, Ю. Лотман та ін.) «інформація» використовується як еквівалент «значення». Зрозуміло, що це пов'язано з розвитком теорії комунікації й кібернетики. Однак, розгляд інформації як основи буття знаку призводить до того, що, по-перше, зі структури знаку зникає реальний об'єкт (У. Еко стверджує, що для семіотики важливе лише співвідношення «знак - значення» [12, с. 50-51], де значення - модифікація інформації у людиновимірному світі, семіологічна інформація [12, с. 94]). По-друге, завдяки невизначеністю поняття, інформація прив'язується до всякого об'єкта, є універсальною абстракцією, що призводить до того, що будь-який об'єкт, що постає у свідомості людини, можна вважати знаком, бо він несе інформацію для свідомості. По-третє, така метафізична універсалізація інформації нівелює різноманітність форм буття, а саме: навіть якщо інформація і є універсальною структурою, яка належить до усіх об'єктів, то вона повинна мати релятивно-репрезентативний характер. Тобто, у кожній формі буття інформація як універсальна структура має проявляти себе відповідно до цієї форми. Семіосфера як одна з форм суспільного буття володіє інформаційним рівнем, але не зводиться до нього.

Відштовхуючись від фундаментальних розробок онтології кордону О. Ф. Лосєвим [13, с. 418-442], вкажемо на абстрактну діалектику кордону семіосфери без конкретних (поки що) визначень:

а) кордон семіосфери належить семіосфері (інакше семіосфера не відрізнялася б від життєсвіту й інших семіосфер, тобто не була б собою - індивідуальним семіотичним континуумом);

б) кордон семіосфери не належить семіосфері (бо якщо належить, то не відрізняється від семіосфери, а якщо не відрізняється, то семіосфера не має кордону, тобто не є семіосферою);

в) кордон семіосфери належить поза-семіосферній реальності (бо інакше кордон належить семіосфері, тобто не відрізняється від неї, а отже семіосфера перестає бути семіосферою);

г) кордон семіосфери не належить поза-семіосферній реальності (бо інакше кордон не відрізняється від семіосфери, тобто семіосфера не мала б кордону, а отже не була б семіосферою).

Онтологія кордону встановлює форму наявного буття, тобто стійку, певну, фіксовану, закріплену наявність, визначеність [13, с. 433]. Семіотичний кордон виконує саме цю роль: індивідуалізує семіосферу. Ми відрізняємо знакові артефакти Античності від знакових артефактів Середньовіччя, ми розуміємо культурну відмінність сьогодення від культури індійської давнини. Зміна життєсвіту означає зміну семіосфери, однак зміна семіосфери може не означати зміни життєсвіту. В першу чергу це пов'язано з тим, що семіотичний кордон є становлення буття семіосфери, бо своєю приналежністю до семіосфери та поза- семіосферної реальності (буття й небуття знакового світу) кордон отримує динамічну структуру, саме ту структуру, що переводить не- значення у значення: смисли, цінності, схеми. Тим самим кордон пронизує усю семіосферу, але не гомогенно, а гетерогенно - у різноманітті форм становлення: «необхідно підкреслити, що кордон, який відокремлює замкнутий світ семіозису від позасеміотичної реальності, проникний. Він постійно перетинається вторгненнями з позасеміотичної сфери, які, уриваючись, вносять із собою динаміку, трансформують сам простір, хоча одночасно самі трансформуються за його законами. Одночасно позасеміотичний простір постійно викидає з себе цілі шари культури. Вони утворюють шари відкладень за межами культури й чекають свого часу, щоб знову ввірватися в неї настільки забутими, щоб сприйматися як нові. Обмін із позасеміотичною сферою утворює невичерпний резервуар динаміки» [14, с. 102].

Саме як становлення семіосфери, кордон є приналежним й не приналежним до неї, бо становлення є постійною зміною змісту, яка модифікує форми. Відрізнення зовнішньої щодо семіосфери реальності й перероблення її у внутрішній пласт семіотичного буття життєсвіту, згідно з Ю. Лотманом, відбувається як перехід від периферії семіотичного континууму до його ядра, у якому сконцентровано ґрунтовні для семіосфери значення і механізми його зародження й поширення. У той же час і на периферії семіосфери відбуваються створення конститутивних для суспільства значень, бо кордон «має й іншу функцію у семіосфері: він - сфера прискорених семіотичних процесів, які завжди більш активно протікають на периферії культурної ойкумени, щоб звідтіля метнутися в ядерні структури й витиснути їх» [1, с. 15]. Життєсвіт сучасності - це повсякденність технологій (не лише інформаційних). Віртуальність - ядро буття-у-світі-знаків, що ґрунтується на цьому життєсвіті. Однак між площиною життєсвіту та ядром семіосфери здійснюють себе ряд трансцендентальних форм семіосфери, які встановлюють й операції зі знаками, й розуміння сутності знаків, і специфікацію модерної семіосфери. Розглянемо ці рівні.

І. Феноменальний рівень модерної семіосфери є першою формою індивідуалізації, яку встановлює семіотичний кордон. Він концептуалізує інтенційні форми семантизації повсякденності. Сучасне суспільне буття надає життєсвіту людини технологізації, у відповідь людина породжує відношення й спрямованість на цю технологізацію - інтенціоналізує, тобто надає антропоцентричних параметрів розгортання технологій. Технології постають як суще, як факти буття, з якими ми мусимо мати справу, інтенціональність, яка відштовхується від цих фактів, приводить їх у системну єдність із повсякденністю, із щоденним буттям людини, встановлюючи з ахронністю світу техніки апрезентаційні зв'язки, породжуючи ту семантику, що стане ґрунтом для породження семіозису.

2. Семіозисний рівень є такою формою індивідуалізації семіосфери, де конструюється чітка різниця між світом речей й світом знаків, тобто проводиться семіотичний кордон між поза-семіотичним (річ як структура «суще - інтенційний предмет») і семіотичним (знак як структура «суще - лектон - інтенційний предмет»; лектон тут - інтерсуб'єктивна інтенція, яка маніфестує смислову предметність досвіду як даність знаку). Значення речі породжується тим, що суще постає як певний інтенційний об'єкт предметності досвіду, а значення знаку - тим, що суще постає як інтенційний варіант предметності досвіду в інтерсуб'єктивності. Семіозис вносить чіткі корективи між речами й знаками. Основою чіткого поділу між речами і знаками у техногенному життєсвіті та конструювання парадигматики й синтагматики семіозисних закономірностей є канал - канал передачі повідомлення (не інформації!). Комунікативна взаємодія у Інтернеті, через телефонний і мобільний зв'язок тощо неможливі без технічних засобів трансляції, тобто каналу, через який іде повідомлення. Не всяка технологія утворює інформаційну взаємодію як семіотичну, а специфічна комунікативна технологія - трансляції повідомлень. У той же час, ми не транслюємо через комунікативні канали їжу, одежу, тварин тощо; ми можемо використовувати високотехнологічні канали комунікації для отримання їди, одежі, тварин, споглядати їх за тисячі кілометрів від нас, але це неможливо без засобів комунікації. Однак у масовій (і, на жаль, досить часто в науковій) свідомості повідомлення й інформація не розрізняються, що призводить до певного нерозуміння особливостей семіозисних практик сучасності. Ми передаємо й сприймаємо повідомлення на основі конкретних правил (парадигм і синтагм), а ці правила визначені способом передачі (каналом) повідомлення. Однак в феноменальність техногенної повсякденності включені й класичні семіозиси практики, що належали до традиційного життєсвіту й семіосфер, зі своїми правилами утворення значення, наприклад, традиційний символічний обмін; їх розуміють як засновані на тих самих механізмах, що й комунікації на основі інформаційних технологій. Лектони модерної семіосфери певним чином ототожнюють символічний обмін, в тому числі обмін речами, й комунікативну взаємодію як обмін знаками й сукупностями знаків.

3. Герменевтичний рівень є такою формою індивідуалізації семіосфери, де створюється єдина для усіх знакових систем і текстів система інтерпретації й розуміння, а саме те ядро фундаментальних значень, які мережею накривають усю семіосферу. Як вже зазначалося, це ядро для модерної семіосфери утворює так звана віртуальність - існування значень не в просторі інтерсуб'єктивних практик, а в інформаційному середовищі комунікативної мережі. Гіпертекст у Античності - це «Іліада» і «Одіссея», у Стародавній Індії -«Махабхарата», у Середньовіччі - «Біблія». Гіпертекст сьогодення - Інтернет, й здебільшого за формою, аніж за змістом. Ризома традиційної культури Європи породила онто-тео-телео-фало-фоно-логоцентризм як генеральне ядро герменевтичного центру практик покладання семіотичних кордонів; сучасна інтертекстуальність і гіпервіртуальність утворює нову ризомність культури, що конструює відмінні від ядерних мереж онто-тео-телео-фало-фоно-логоцентризму кордони, засновуючись саме на віртуальності. Перед інформаційним середовищем рівні всі, кожнен може отримати доступ до нього (зрозуміло, якщо «кожен» живе у техногенному життєсвіті з розвиненими й доступними комунікативними технологіями). Сутнісна внутрішня динаміка модерної семіосфери (нові смисли, схеми, цінності) йде з віртуальності, яка сама, в свою чергу, отримує сутнісну визначеність із поза-семіотичного життєсвіту: розвиток технологій поширює й посилює вплив віртуальності.

У цілому, діалектична формула кордону модерної семіосфери така: технологічно-комунікативна система віртуального буття. Однак треба пам'ятати, що становлення модерної семіосфери ще є процесом, ще відбувається, одночасно існуючи з практиками традиційних семіосфер на периферії свого розгортання.

семіосфера суспільний буття інформаційний

Література

1. Лотман Ю. М. О семиосфере / Ю. М. Лотман // Избранные статьи в трёх томах. - Том I. Статьи по семиотике и топологии культуры.- Талин : «Александра», 1992. - С. 11 - 24.

2. Потятиник Б. В. Медіа: ключі до розуміння / Б. В. Потятиник. - Львів : ПАІС, 2004. - 312 с. - (Серія: Медіакритика).

3. Полулях Ю. Ю. Модерн, Постмодерн, Другий Модерн: варіації семіосфери життєсвіту / Ю. Ю. Полулях // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка : Соціологічні науки / голов. ред. О. Д. Куценко. - 2010. - № 12 (199). - Ч. ІІ. - С. 204 - 212.

4. Зуєв А. В. Духовність у гіперсистемі знаково-інформаційної всеможливості / А. В. Зуєв // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. пр. / відп. ред. Я. В. Шрамко. - 2008. - Вип. 9. - С. 60 - 68.

5. Кононов И. Ф. Социология Второго Модерна как научная перспектива / И. Ф. Кононов // Соціологія Другого модерну: проблема перевизначення понять суспільствознавчого дискурсу : зб. наук. пр. / наук. ред. І. Ф. Кононов. - Луганськ : Альма-матер, 2009. - С. 32 - 54.

6. Дэвис Э. Техногнозис: мир, магия и мистицизм в информационную эпоху / Э. Дэвис ; пер. с англ. С. Кормильцева, Е. Бачининой, В. Харитонова. - Екатеринбург : Ультра. Культура, 2008. - 480 с. - (Philosophy).

7. Хейлз Кетрін Н. Як ми стали постлюдством: Віртуальні тіла в кібернетиці, літературі та інформатиці / Кетрін Н. Хейлз ; пер. укр. Є. Т. Марічева. - К. : Ніка- Центр, 2002. - 430 с. - (Зміна парадигми).

8. Сотникова О. О. Гра та комунікація в соціальній віртуальній реальності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / О. О. Сотникова. - Х., 2005. - 17 с.

9. Горячковська Г. М. Антропологічний вимір віртуальної реальності :автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец.

09.00.04 «Філософська антропологія, філософія культури» / Г. М. Горячковська. - Х., 2007. - 14 с.

10. Мартинюк С. Є. Генезис інформаційної цивілізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / С. Є. Мартинюк. - Запоріжжя, 2001. - 20 с.

11. Смерічев- ський Е. Ф. Інформаційна цивілізація: проблема вітуальної реальності у суспільному розвитку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / Е. Ф. Смерічевський. - Донецьк, 2002. - 21 с.

12. Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию / У. Эко ; пер. с итал. В. Резник, А. Погоняйло. - СПб. : Symposium, 2004. - 544 с.

13. Лосев А. Ф. Самое само / А. Ф. Лосев // Миф - Число - Сущность /общ. ред. А. А. Тахо-Годи, И. И. Маханькова. - С. 300 - 526.

14. Лотман Ю. М. Культура и взрыв / Ю. М. Лотман // Семиосфера. -СПб. : «Искусство-СПБ», 2011. - С. 11 - 148.

Размещено на Allbest.ru