Проблема людської діяльності у філософії Л. Фейєрбаха

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему: «Проблема людської діяльності у філософії Л. Фейєрбаха»

Фейербах народився в Рехенберзі, неподалік від Нюрнберга, в сім'ї відомого юриста. Закінчивши гімназію, в 1823 р. вступив на теологічний факультет Гейдельберзького університету. Невдоволений догматичною ортодоксальністю, переїжджає до Берліна, де слухає лекції Гегеля. Після закінчення університету в 1828 р. в Ерлангенському університеті захистив дисертацію, витриману в дусі гегелівського ідеалізму. Після захисту став приват-доцентом того ж Ерлангенського університету. Першим піддав розгорнутій критиці метод і систему Гегеля з матеріалістичних позицій. Наприкінці 30-х років XIX ст. в Німеччині стає відомим ім'я Людвіга Фейєрбаха -- автора анонімного, дуже сміливого памфлету «Думки про смерть і безсмертя». Справжнє ім'я автора невдовзі розкрито. Почалося переслідування, сам памфлет конфісковано і знищено. Основний його зміст йшов урозріз з догматикою християнства. Людвіг Фейєрбах заперечував особисте безсмертя і доводив, що життя окремої людини тимчасове, скороминуче: людина смертна. Віра в загробне життя таїть у собі велику шкоду, бо знижує в очах людини цінність реального життя. Необхідно, «щоб людство одностайно, всім серцем зосередилось на самому собі, на своєму світі і на своєму сучасному». Вічний і безсмертний лише родовий людський Розум, родове мислення, родова свідомість. Філософія Фейєрбаха - закономірний наслідок нових історичних умов, які склалися в 30 - 40-і рр. XIX ст. в Європі.

Німецький радикальний рух давно втратив націоналістичне забарвлення і все більше набував демократичного характеру. У духовному житті, в якому Гегель посідав провідне становите, почала поширюватись критика його панлогізму. З нею виступили романік Ф. Шлегсль; брати Гумбольдт, Гете, який хоча і поважав філософію Гегеля, але ставився до неї критично; Шеяпіпг, у якого в 1832 р. склалась система нової, "позитивної” філософії; “ліві” гегелянці (Д. Штраус, Б. Бауер) - відкриті атеїсти і республіканці.

У 1841 році виходить у світ основний твір Людвіга Фейєрбаха «Суть християнства», де родове мислення, родова свідомість визначаються як «антропологічний принцип», з позицій якого переосмислюється вся історико-філософська традиція і пропонується критичний аналіз християнського світогляду. Антропологічний принцип -- це єдність людської природи, яка протиставляється гегелівському духовно-розумовому визначенню людини. Не розум сам по собі, говорить Людвіг Фейєрбах, а єдність душі і тіла, розуму і тілесного організму -- така суть людини. Звідки ж орган, тобто тіло, звідти і його функція, тобто Дух. Тільки теоретично можна уявити Дух окремо від тіла, а насправді ж дух пов'язаний з тілом. Людина -- частина природи і її продукт. А її особливість, «антропологія», тобто відмінність від тваринного, полягає у свідомості; в ній же корениться і релігія. У тварин немає релігії, підсумовує Людвіг Фейєрбах, хоч у них і є свідомість у формі відчуття, тобто спроможності чуттєвого визначення відмінності і розпізнавання речей. Свідомість же в суворій суті має місце лише там, де суб'єкт (людина) здатен зрозуміти свій рід, свою суть. Тварина володіє лише відчуттям, вона індивід, а не рід, тому що йому не дістає свідомості. Тварина живе простим, а не двоїстим життям, як людина. Людина одночасно і я, і ти, людина може стати на місце іншої саме тому, що об'єктом її свідомості служить не її індивідуальність, але й її рід, її суть. Людвіг Фейєрбах вперше дає визначення вже не розуму людини, а людській свідомості, основному поняттю антропологічної філософії.

Який механізм свідомості? У Людвіга Фейербаха -- це органічність: подібне породжується подібним і пізнається ним же. Об'єктом розуму стає об'єктивований розум, об'єктом чуття -- об'єктивоване чуття. Якщо не розумієш і не відчуваєш музики, то найпрекрасніша музична п'єса справить таке ж враження, як шум повітря, що дме над вухом, чи дзюркотіння струмка під ногами. Чому ж звуки музики діють, що в них чути? Хіба не чути в них голосу серця? Чуття, за Фейербахом, істотний орган релігії, а суть Бога не що інше, як суть людського чуття. Іншими словами, Бог -- це потреба почуттів і свідомості у відповідному чутті і відповідній свідомості. Тому релігія є частина історії свідомості, втілення абсолютної потреби свідомості в іншій свідомості як адекватному їй об'єкті. Релігія антропологічна за природою, виникає не як усвідомлення людиною індивідуального чуття і індивідуальної свідомості (Я), а як усвідомлення чуття і свідомості родових характеристик Людини, тобто свідомості причетності Людини до людства.

Настільки висока характеристика релігії, разом з тим, не заважає Людвігу Фейербаху зробити висновок про перекрученість релігійного чуття і ідеалістичних філософських концепцій, що виникають на його основі, таких, як система Гегеля. Спробним каменем для Фейербаха стало поняття природи. Бог, пише Людвіг Фейербах, є чистий світлий дух, чиста самосвідомість, моральна особистість; природа, навпаки, безладна, темна, похмура, аморальна. Таке релігійне визначення природи зустрічається з очевидною суперечністю: як нечисте може походити із чистого? Це й породжує містичні елементи у християнському вченні, зміст яких досить простий. І це вловили і Кант, і Фіхте, і Шеллінг, і Гегель: природу, матерію не можна пояснити розумом і вивести із розуму. Природа, матерія, насамперед, основа розуму, вказує Людвіг Фейербах, основа особистості. Дух без природи -- тільки абстракція. Свідомість розвивається тільки із природи. Таке матеріалістичне розуміння природи є ще в християнстві, але там воно огортається містичним, хоч і спокійним, мороком і виражається не ясними, простими словами розуму, а священним словом -- Бог. Таким, за Фейербахом, є «вчення про природу Бога». Фейербах доводив, що природа злякала соціолога Якоба Бьоме і той «не зміг узгодити переляк, який викликається природою, зі своїми релігійними уявленнями».

Якоб Бьоме -- «містичний натурфілософ, теософічний вулканіст і нептуніст», тому, на його думку, всі речі виникли спочатку із вогню і води. Природа зачарувала релігійну душу Якоба Бьоме, вселила в неї «суперечливість», яку «релігійна душа» вбачала в Богові.

І оскільки безособову суть природи не можна пояснити із особистості Бога, то єдиним зацовільним поясненням стає визначення того, що «природа не має істотного значення», а творіння Богом світу є творіння із нічого, цим ніщо і була природа. Творіння із нічого, через слово Боже, говорить Людвіг Фейербах, тотожне диву, за яким стоїть свавілля. Сподівання на свавілля і диво є виявом людського егоїзму, що зводить природу тільки на ступінь засобів досягнення довільної мети. Такою егоїстичною точкою зору на світ, за Фейербахом, став іудаїзм, де вищий принцип -- принцип користі. Іудаїстському егоїзму протиставляється античний політеїзм, основа якого -- теоретичний погляд на світ. Греки дивились на природу теоретично, в гармонійному потоці зірок їм вчувалася небесна музика. Греки бачили, як із піни всенароджуючого океану вийшла природа в образі Венери Анадіомени. Теоретичний погляд уявляв природу прекрасною і тому божественною істотою. Тільки такий погляд здатний породити науку і мистецтво. У релігії ж спочатку людина несвідомо і недовільно створює за своїм образом Бога, а потім уже Бог свідомо, довільно створює людину. Звідси і виникло теологічне положення, нібито одкровення Бога йде пліч-о-пліч з розвитком людського роду.

Отже, уже в середині XVIII ст. центр філософської творчості в Європі переміщується до Німеччини. До того, майже до середини століття, в культурному житті Заходу провідну роль відігравали Франція й Англія. Хоча Німеччина -- економічно і політично залишалась, як і раніше, країною вкрай відсталою, роздрібненою, все ж вийшла на передові рубежі у розвитку духовної культури -- у філософії та мистецтві. У філософії особливо плідним стає період 1750--1850 років, коли творилась класична німецька філософія. Німецька філософія, особливо її класичний етап, сповнений творами Іммануїла Канта, Йоганна Фіхте, Фрідріха Шеллінга, Георга Гегеля, Людвіга Фейербаха, є видатним досягненням світової філософської думки. Дослідження форм загальності, розвиток ідеї розмежування безпристрасності і розуму, суперечливості, ідеалу знання (Кант), взаємозв'язку суб'єкта і об'єкта, свідомого і несвідомого принципу діяльності (Фіхте), обґрунтування ідеї всесвітньої історії, закономірності суспільного розвитку, історичного прогресу (Гегель) і інші ідеї, теорії, концепції німецьких філософів стали тією базою, на якій розвивається вся наступна філософія, зберігається їх вплив і на сучасному етапі. Звичайно, людина живе в світі, взаємодіє з ним. Людина має самореалізуватися в сучасності, в цьому вище покликання людини. Нема ніяких спільних ідей людства, свободи взагалі, є індивідуальна свобода тощо. Борючись за свій інтерес, людина бореться за інтереси кожного. Справа в тому, що у людей є поєднувальні інтереси, ніяка держава, політична партія або релігія не роблять людину вільною, якщо її свідомість рабська, щасливою -- якщо її дух прироблений. Треба бути реалістом і визнати, що більшість людей байдужа до абстрактних принципів гуманізму, релігії та ін. Тільки повсякденний і автономічний розвиток свідомості, самосвідомості і індивіда сприяє прогресу суспільства. Подальший розвиток німецької філософії пов'язаний з діяльністю нових поколінь філософів, які сприйняли різні аспекти багатогранного мистецтва німецьких класиків.

фейєрбах антропологічний матеріалізм філософ

Список використаної літератури

1. Ф.М. Кирилюк - Історія зарубіжних політичних вчень. Нової доби: Навч. посібник. К.: Центр учбової літератури, 2008.

2. В.А. Буслинський - Історія філософії: Навчальний посібник. - Львів: Новий Світ - 2000, 2007.

3. А. А. Герасимкук - Філософія: Курс лекцій: Навч. посіб.-- К.: Вид-во Укр.-фін. ін-ту менеджм. і бізнесу, 1998.

4. В.Л. Петрушенко - Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів і вищих закладів освіти III--IV рівнів акредитації. - 3-тє видання, 1 перероб. і доповн. - Львів: “Новий Світ-2000”, 2005.

5. С. П. Щерба, О. А. Заглада -Філософія: підручник/С. П. Щерба, О. А. Заглада.-- 5-е вид. - К.: Кондор, 2011.

6. А. В. Гулига- Німецька класична філософія -- 2-е вид., виправ. и доп. -- М.: Рольф, 2001.

7. В. Г. Кремень - Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. - К.: Книга, 2005.

8. Н. Хамітов - Історія філософії: Проблема людини та її меж: Навч. посібник/ Н. Хамітов, Л. Гармаш, С. Крилова. - К: Наукова думка, 2000.

Размещено на Allbest.ru