Роль цінності в житті людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

«Роль цінностті в житті людини»

Вступ

Людська життєдіяльність завжди була й залишається зорієнтованою. Цьому сприяють її цінності, що слугують своєрідним взірцем, який вимагає від людини конкретних дій у конкретному напрямі.

Одним з перших проблему цінності досліджував Сократ. Він дійшов висновку, що між тим, ким людина є і тим, що вона про себе думає, є різниця. Тобто між існуючими установками людини і сформульованими цілями (оцінками поведінки) має місце неспівпадання. Платон вбачав у ідеях найкраще, а відтак і найцінніше. Ідея, як прообраз конкретних речей, предметів забезпечує людині благо як єдність істини, краси і міри. Досягнення блага Платон вважав вершиною сенсу людського життя, найвищим у ієрархії цінностей.

Значний внесок у формування категорії «цінність» зробили філософи Нового часу. Наприклад, Ф. Бекон асоціював знання із цінністю, мудрістю, владою, силою. Інші мислителі тієї доби (Т. Гоббс, Дж. Локк, Б. Спіноза, Г. Лейбніц) розглядали цінності в контексті емоційно-вольових дій, поєднували розуміння Й констатацію цінностей з переживаннями, бажаннями, веліннями тощо.

Раціональна філософія XVIII-XIX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель та інші) теж вагомо вплинула на утвердження й поглиблення теоретичних положень про цінності. І все ж, дослідження природи та сутності цінностей не стали ще визначеним пріоритетом. Високо поціновуючи роль знань, ідей, людську спрямованість на досягнення істини, вслід за Гегелем вони стверджували, що розумна діяльність є істинною, а істинна розумність - вища цінність.

Філософія неокантіанства (Г.Ріккерт, В.Віндельбанд) посилила інтерес до дослідження цінностей, наділяючи їх трансцендентальним змістом (над часовим, поза історичним, загально значимим), що відрізняло діяльність людини від тих процесів, які відбуваються в природі. На їх думку, цінності (істина, благо, краса, святість) - це те, за допомогою чого конструюється світ наукового пізнання й культури. Вони забезпечують можливість правильного мислення, хоча й не є самостійними предметами і не виникають у процесі їх осмислення чи при тлумаченні їх значення. Ріккерт вважав цінності вічними й універсальними, а завдання філософії вбачав у випрацювані чистої теорії цінностей і виявленні єдності між останніми й дійсністю. М. Вебер розглядав цінності як історичні явища, що визначають епоху. Змінюється епоха - змінюються Й цінності: одні втрачають свою силу, інші - набувають. Всі вони впливають не лише на пізнання та оцінку явищ, а й на норми взаємин між людьми та на устрій суспільства.

Досліджуючи цінності, сучасна філософія виходить з того, що їх природа немов би роздвоюється. З одного боку, в ній має місце об'єктивне знання (істина), з іншого - людський (суб'єктивний) інтерес. Сутність істини у діалектичному поєднанні об'єктивного й суб'єктивного, реального знання про об'єкт у поєднанні з людськими потребами й інтересами.

Під цінністю розуміють визначеність того чи іншого об'єкта, який має значення для людини (суспільства). Тільки для людини, як розумної істоти, об'єкти світу мають певне значення. Суб'єкт надає їм особливого сенсу, освячуючи їх суспільними традиціями і звичаями, нормами добра і зла, мистецькими уподобаннями краси, прекрасного і низького, релігійними віруваннями і безвір'ям, соціально-політичним розумінням рівності, справедливості чи нерівністю й несправедливістю. Реальні факти, події, властивості не лише сприймаються й пізнаються суб'єктом, але й наділяються певною цінністю, внаслідок чого у людини формуються (виявляються) різні почуття та емоції.

Прояви задоволення чи незадоволення формують почуття смаку (приємне, прекрасне чи - навпаки). В одному випадку оцінювання відбувається через категорію «добро», в іншому - через «прекрасне». Об'єкт набуває цінності не лише завдяки його об'єктивно-утилітарним властивостям, а й - нашому ставленню до нього, яке інтегрується в комплексі сприйнять цих властивостей і в особливостях наших смаків. Як підкреслював І. Кант, «приємним кожен називає те, що доставляє йому насолоду, прекрасним - те, що йому подобається, хорошим - те, що він цінує, схвалює, тобто те, в чому він вбачає об'єктивну цінність» 1. Таким чином, цінність є суб'єктивно-об'єктивною реальністю.

Слід зазначити, що наші сприйняття, відчуття смаку в значній мірі залежать не лише від фізіологічних якостей нашого організму, а й від рівня нашої культури (освіченості, вихованості тощо).

Будь-який об'єкт, втягнутий у сферу життя чи створений людиною, має подвійне буття: окрім фізичного (матеріального) ще й суспільне (соціальне), оскільки виконує історично закріплену за ним функцію, а звідси - має суспільну цінність. Наприклад, скульптура - це не просто камінь, глина, мармур чи бронза, а об'єкт, споглядаючи який люди отримують певну насолоду (цінність). Тому остання завжди і всюди виражає суспільну сутність буття об'єктів матеріального й духовного світу. І якщо щось є цінністю для людини, то це означає, що воно включено в умови суспільного життя, виконує певні функції у взаємовідносинах із природою чи соціумом.

Людина, виходячи із своїх потреб та інтересів, завжди належно оцінює те, з чим має справу. Оскільки все піддається оцінці (в тому числі й сама людина), наше ставлення до світу завжди є оціночним. Відповідно оцінка може більш-менш вірно відображати предмет (процес чи явище) або не відповідати об'єкту, набуваючи різних значень. Отримання істинної інформації нерозривно пов'язане з цінностями пізнання, особливо наукового. Звідси, у нашому світогляді наукове пізнання і ціннісне відношення до світу знаходяться у нерозривній єдності, обумовлюючи один одного.

Незважаючи на достатню дослідженність проблеми цінностей, у філософії й по цей час не створено загальноприйнятої класифікації. Мабуть тому, що сама цінність є категорією універсальною, динамічною, мінливою. Один і той же об'єкт у різних відношеннях, у розумінні різних людей набуває різних цінностей. Звідси слідує, що цінність це такий феномен, який висвічується для кожної людини, кожної епохи по-своєму.

Кожна цінність - це факт культури. Відповідно й весь наявний ареал цінностей поділяють на матеріальні й духовні. Перші проявляються через свідомо оцінені, позитивні значення та відношення (ставлення) суб'єкта до об'єкта. У такому сенсі знаряддя виробництва, техніка й технології набувають певних значень, властивостей - тобто цінностей, оскільки в них реально й потенційно закладені можливості розвитку людства. До них слід віднести організацію, культуру праці та саме виробництво (навички, прийоми, методи, здібності виробничої діяльності).

Цінність - явище соціальне, тому не може бути однозначно істинною чи хибною. Поняття істини надто вузьке для характеристики способу відповідності цінності і дійсності. В певних соціальних умовах суб'єкт позбавлений ціннісного вибору, а тому і відповідальності за свою оцінку. Важливими характеристиками цінності є об'єктивна значущість та суб'єктивна норма, на які теж не можна поширювати поняття істини. Критерії ціннісного вибору завжди відносні, зумовлені поточним моментом, історичними обставинами, тому що переводять проблему істини в моральну площину.

Щоб зрозуміти сутність етичного поняття моральні цінності, пригадайте, у якому значенні ви вживаєте прикметник цінний. «Ця книжка для мене є цінною», - подякував Андрій другові, який подарував йому найсучасніше видання енциклопедії для дітей, бо сподівався знайти в книзі відповіді на багато важливих для себе запитань. «Ця фотографія дуже цінна для мене. Тут зафіксовано момент, коли я здобула першу у своєму житті перемогу в спортивних змаганнях», - прокоментувала Тамара знімок з фотоальбому. У наведених ситуаціях цінним визначено те, що є важливим (корисним, потрібним, істотним) для кожного з героїв. Цікаво, що одна й та сама річ для різних людей може мати неоднакову цінність, а для когось бути навіть цілковитим непотребом.
Проте слова «цінний», «ціна», «цінувати» ми вживаємо не тільки стосовно речей. Пригадуєте українське прислів'я: «Ціну рідній стороні складеш на чужині»? Йдеться в ньому про значення батьківщини для кожної людини, про почуття патріотизму. Цінність, яку утверджує прислів'я, стосується всіх і має характер моральної настанови, тобто є моральною цінністю.
Моральні цінності втілюють у собі найрізноманітніші прояви добра. До них, зокрема, належать добро, любов, дружба, свобода, справедливість, милосердя тощо.

Осягнути кожну з цих цінностей - важливий крок для розуміння сенсу життя: від того, на які моральні цінності людина орієнтується, залежить її відповідь на запитання: «Навіщо жити?» і «Як слід жити?».

Світ цінностей різноманітний і практично невичерпний, як різноманітні і невичерпні потреби й інтереси людства, що прогресивно розвивається. Цінності історичні, їх набір і функції різні на різних етапах розвитку суспільства. У сучасному світі одне з перших місць займають наукові цінності. Але був час (первісне суспільство), коли наука навіть не існувала і, отже, не існували ЇЇ цінності. В епоху Середньовіччя, коли панував релігійний світогляд, вищими цінностями вважалися божественне одкровення і догми священного писання. Наукові ж трактати стали небезпечними для суспільства, а їх авторів іноді навіть спалювали на багаттях інквізиції. Усе це означає, що світ цінностей треба розглядати завжди конкретно, а не абстрактно, пам'ятати про історичні межі тих або інших ціннісних об'єктів.

Класифікація цінностей

За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей - одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні - моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльності матеріальне і духовне взаємопроникають і чітко розмежовувати їх неможливо. Наприклад, нелегко зарахувати єгипетські піраміди чи грецькі храми до матеріальних чи духовних цінностей. Правильніше було б, напевне, вести мову про цінності, які задовольняють матеріальні і духовні потреби. Однак і це розмежування не вичерпує проблеми, адже, куди віднести такі цінності, як душевний комфорт, мир? Тому крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності, які задовольняють відповідні потреби. Так, переживання радості, щастя, душевного комфорту, до яких людина прагне і які цінує, не належать ні до духовної, ні до матеріальної сфер. Вони є душевними, а не духовними, цінностями. Соціальні потреби також задовольняються певними цінностями - такими, як соціальна захищеність, зайнятість, громадянське суспільство, держава, церква, профспілка, партія тощо. Їх також не можна однозначно кваліфікувати як матеріальні чи духовні цінності. Однак на побутовому рівні цілком достатнім є поділ цінностей на матеріальні і духовні. При цьому матеріальними цінностями (їх іноді називають благами) вважають економічні, технічні і вітальні (стан здоровґя, екології) цінності, які задовольняють тілесне буття людини, а духовними - релігійні (святість), моральні (добро), естетичні (прекрасне), правові (справедливість), філософські (істина), політичні (благо суспільства) цінності, які роблять буття людини людським, гарантують її існування як духовної істоти.

У суспільстві існує певна ієрархія цінностей, тобто серед усіх цінностей виокремлюють провідні і залежні від них. Ця ієрархія мінлива і залежить від історичної епохи або типу культури. Так, у середньовіччі панували релігійні цінності, відчутно впливаючи на мистецтво, філософію, політику. В Новий час у класичному буржуазному суспільстві провідними були економічні цінності, які впливали на всі інші, в тому числі й духовні. У сучасному світі, крім економічних, значну роль відіграють науково-технічні, вітальні цінності. Протиставлення матеріальних і духовних цінностей позбавлене сенсу, оскільки без усіх них людина не може існувати. Однак нерідко окремі люди, навіть цілі спільноти виявляють свою зорієнтованість переважно на матеріальні чи духовні цінності. Щодо цього простежується така закономірність: чим вища моральна, правова і політична свідомість людей, тим вищий у них і рівень матеріальних благ. Безперечним є факт, що бути моральним економічно вигідно, а той, хто жертвує мораллю заради нагальної вигоди, програє не лише морально, а й економічно. Крім того, матеріалісти в онтології не завжди надають перевагу матеріальним цінностям, а ідеалісти - духовним. Наприклад, комуністи, будучи матеріалістами, цінності комуністичної ідеології ставили вище матеріальних благ, а утилітаристи, будучи ідеалістами в онтології, надавали перевагу матеріальним цінностям. Тому термін «матеріаліст» означає визнання матерії вихідною субстанцією, а не надання переваги матеріальним цінностям.
З огляду на роль цінностей у житті людини виокремлюють цінності-цілі і цінності-засоби. Цінностями-цілями вважають найзагальніші життєві орієнтири, які не потребують обґрунтування, а мають значення самі по собі. Їх людина сприймає на віру, вони є очевидними для неї. Такими цінностями є, наприклад, істина, добро, прекрасне, життя, кохання, щастя. Цінності-засоби втілюють у собі певну ситуативну мету, вони служать засобами досягнення інших, значиміших цілей. Наприклад, молоді люди важливим у своєму житті часто вважають одяг. Для модниць він навіть може бути самоціллю, але для більшості - засобом самоствердження, привернення до себе уваги, що також може розглядатися лише як засіб у досягненні життєвого успіху (карґєри, кохання), а карґєра - як засіб здобуття слави, багатства.

Цінності-цілі та цінності-засоби мають узгоджуватися між собою. Благородну мету, наприклад, не можна втілювати ницими засобами, а якщо для її утвердження потрібні саме такі засоби, то вона не є благородною.

До вищих належать і вітальні цінності, адже ставлення до природи як до засобу (інструменту), як до чогось, позбавленого самоцінності, є серйозною загрозою існуванню людини.

Класифікація цінностей залишається науковою проблемою. Єдиного підходу до вирішення питання немає. Вважається, що найзагальнішою основою класифікації цінностей виступають: сфери громадського життя, носії цінностей, ієрархія цінностей. Основні сфери громадського життя звичайно розрізняють три групи цінностей: матеріальні, соціально-політичні і духовні.

Матеріальні цінності - це ціннісне значення природних об'єктів і предметних цінностей, тобто засобів праці і речей - безпосереднього споживання. Природні цінності: природне благо, укладене в природних багатствах. Предметні цінності, створені людиною: споживча вартість продуктів праці (корисність взагалі), культурна спадщина минулого, що виступає у вигляді предметів багатства, сучасників і предметів релігійного поклоніння.

Соціально-політичні цінності - це ціннісне значення соціальні і політичні явища, подій, політичних актів та дій.

Соціально-політичні цінності: соціальне благо, що є в суспільно-політичних явищах, і прогресивне значення історичних подій (революцій, угод, договорів та ін.). Критеріями ціннісного значення в таких випадках виступають суспільне благо, політична воля, братерство, світ та ін.

Духовні (суб'єктивні) цінності - це нормативна, рекомендаційно-оціночна сторона явищ суспільної свідомості, що виражається через відповідні форми, служить нормативною формою орієнтації людини в соціальній і природній реальності. Відомо, що ідеї, погляди можуть бути справжніми, істинними і помилковими, але від цього вони не перестають бути цінностями. Всі ідеї у сфері цінностей виконують яку-небудь функцію, регулюють ті чи інші відносини людей, виступаючи засобами й об'єктами їх діяльності. Особливе місце займає культура як цінність інтегрального порядку. По-перше, тому, що культура поєднує матеріальні, соціально-політичні і духовні цінності, створені працею людини для задоволення своїх потреб. По-друге, тому, що культура - це не тільки сукупність створених цінностей, але й спосіб створення і засвоєння цінностей, тобто спосіб реалізації творчого потенціалу людини у сфері матеріальної і духовної діяльності. Інакше кажучи, це не просто сума предметів і цінностей, але й процес розкриття здібностей і дарувань людини, формування в нього відповідних ціннісних орієнтацій. Культура як цінність - це все те, що сприяє розвитку людини, її гуманності, шляхетності і творчих здібностей, що сприяє зростанню її волі, збільшенню влади над природою, суспільними відносинами і самим собою.

Кожне покоління використовує накопичений досвід, освоює досягнення і рухається далі, до створення нових цінностей. У культурі існують три види цінностей: цінності - ідеали; цінності - властивості речей, виявлені в результаті взаємодії з цінностями - ідеалами; цінності - речі, що мають ціннісні властивості. З погляду носія (другий аспект класифікації цінностей) звичайно розрізняють: індивідуальні, групові або колективні, загальнонародні і загальнолюдські цінності. Особиста, або індивідуальна цінність - це цінна значимість предмета, явища, ідеї для конкретної людини. Особисті цінності визначаються схильностями, смаками, звичками, рівнем знань та інших індивідуальних особливостей людей. Особисті цінності відіграють важливу роль у житті індивідуума, але все-таки не вони визначають ціннісну орієнтацію особи, тому що суть людини, як відомо, полягає в сукупності суспільних відносин. Групові цінності - це цінна значимість предметів, явищ, ідей для яких-небудь спільностей людей (класів, націй, трудових, військових колективів та ін). Групові цінності мають велике значення для життєдіяльності того або іншого колективу, згуртовуючи індивідів єдиними ціннісними орієнтаціями.

Загальнонародні і загальнолюдські цінності - це ціннісна значимість предметів, явищ, ідей для даного суспільства або для світового співтовариства. Загальнонародні і загальнолюдські цінності звичайно складають ціннісно-нормативну систему, що формується в процесі становлення і розвитку суспільства й відображає результати реальної взаємодії ідеалів і інтересів усіх соціальних верств і груп або світового співтовариства. Це, по-перше, соціально-політичні і моральні принципи, що поділяються більшістю населення або країни, всього світового співтовариства. По-друге, соціально-політичні цінності, загальнолюдські (національні) ідеали, загальнонародна мета й основні засоби її досягнення (соціальна справедливість, людська гідність, громадянський обов'язок, цінності матеріального благополуччя і багатства духовного життя). Загальнонародні і загальнолюдські цінності - це цінності природні і цінності, що за самою суттю і значимістю мають глобальний характер (проблеми світу, роззброєння, міжнародного економічного порядку та ін.)

Суть нового мислення полягає в тому, що проголошується пріоритетність загальнолюдських цінностей над цінностями груповими, насамперед, класовими, тому що без цього не може бути дальшого успішного розвитку всіх народів. З погляду ієрархій, тобто розташування цінностей відповідно тій ролі, що вони відіграють у житті суспільства і людини, виділяються три групи цінностей. По-перше, цінності, що мають другорядне значення для людини і суспільства. Це такі, без яких нереальне функціонування суспільства і людини не порушується. За аналогією з третьою групою ці цінності можна назвати нижчими. По-друге, цінності повсякденного попиту і повсякденного побуту. До цієї групи належать більшість матеріальних і духовних цінностей. Це все те, що необхідно для нормального задоволення матеріальних і духовних потреб людини, без чого суспільство не може функціонувати і розвиватися. І по-третє, вищі цінності. Ці цінності вінчають складну і багатоярусну систему і відображають фундаментальні відносини і потреби людей.

Існування вищих цінностей завжди зв'язано з виходом за межі приватного життя індивідуума. Вищі цінності залучають до того, що немає вище самого індивідуума, чим визначається його власне життя, з чим нерозривно зв'язана його доля. Ось чому вищі цінності, як правило, носять загальнолюдський характер. Вищі цінності - частина матеріальних, духовних і соціально-політичних цінностей, що, як правило, мають загальнонародне і загальнолюдське значення - мир, життя людства, цінності суспільного ладу, уявлення про справедливість, волю, права й обов'язки людей, дружбу, любов, довіру, родинні зв'язки, цінності діяльності (праця, творчість, творення, пізнання істини), цінності самозбереження (життя, здоров'я), цінності самоствердження і самореалізації, цінності, що характеризують вибір особистих якостей: чесність, хоробрість вірність, справедливість, доброта та ін. Вищі соціально-політичні цінності - патріотизм, захист Батьківщини, військовий обов'язок, військова честь та інші, що мають загальнонародний, традиційний характер. Ускладнення всього комплексу завдань, що вирішуються суспільством, підвищує моральну цінність обов'язку та відповідальності. Не випадково відповідальність стає тим морально-правовим поняттям, що частіше вживається в повсякденності. У сучасних умовах багаторазово зростає значення дисципліни, значення особистої відповідальності. Моральна цінність суспільства і громадського обов'язку нагороджує такою ж цінністю і всі види суспільно корисної діяльності, насамперед, діяльність трудову. Без праці людина не тільки не може існувати, але й не може бути людиною в самому повному і глибокому змісті. Усвідомлення великої соціальної ролі праці, її виховного та морального значення належить до числа основних елементів моральної свідомості трудящих. «Без праці немає добра», «Землю сонце красить, а людину праця» - говорять народні прислів'я. Знищення дармоїдів і звеличування праці - ось постійна тенденція історії. За ступенем більшої або меншої поваги до праці можна пізнати ступінь цивілізації народу. Зрозуміло, моральна цінність праці прямо залежна від соціальної значимості, спрямованості на досягнення загального блага, а від вільного і творчого характеру праці, що піднімає людську особу, сприяє розкриттю її задатків і здібностей.

Зі зміною умов цінності можуть переходити з одного виду, з одного ряду значимості в інші. З розвитком суспільства виникають нові цінності і, навпаки, втрачають значимість або йдуть у небуття інші цінності. Цінності тісно взаємозв'язані і взаємодіють один з одним не тільки в межах якого-небудь виду, але й між видами, у групах і між групами. Нарешті, у кожному з видів цінностей, у свою чергу, розрізняється безліч різновидів. Духовні цінності можна класифікувати відповідно до традиційних з нетрадиційними формами суспільної свідомості.

Моральні цінності - явища моральної культури, за допомогою яких задовольняються суспільні й індивідуальні потреби в подоланні суперечностей між поведінкою особи й інтересами суспільства. Моральними цінностями вважається те, що задовольняє моральним запитам суб'єктів, що приносить їм моральне задоволення. Моральні цінності відображають не тільки сформоване реальне буття, але й потреби в більш досконалих формах громадського життя. Моральні цінності - своєрідне вираження ідеалів, прагнення до здійснення яких підсилює практично діючий характер моральних орієнтацій. Моральні орієнтації виступають як міра відповідності людським діям, відносинам, соціальним і моральним вимогам реальних можливостей досягнутого етапу суспільного прогресу. На основі моральних цінностей формується нормативно-ціннісна орієнтація особи. У ній є і вимога того, як знаходити і оцінювати існуючі явища. Без регулярного і невпинного задоволення моральних потреб, без відносно постійного залучення до моральних цінностей, без оволодіння ними в людини порушується психіка, змінюється характер його поводження. Наскільки велика роль моральних цінностей у житті людини і суспільства, наочно показують кризи моралі, переоцінка її цінностей. У сучасних умовах йде процес ламання старих ідеалів, принципів моралі. Втрачають виправданість колишні прагнення і дії людини, у неї вселяються розгубленість і непевність. Людина в кризі, що настала, випробує почуття втрати, у неї ніби зникає ґрунт під ногами. Втрата моральних цінностей - це втрата морального здоров'я людини і суспільства.

Естетичні цінності. Естетичні цінності - предмети і явища природи, доступні людському пізнанню; сама людина (її вигляд, дії, вчинки, поведінка); речі, створювані людьми й створена друга природа, продукти духовної діяльності; твори мистецтва. Наявність об'єктів, що володіють цінністю, залежить від того, в яку конкретну систему соціально-політичних відносин включені, які ідеали служать критерієм оцінки. Основні види естетичних цінностей - прекрасної, піднесеної і їх протилежності - потворне і низьке. Особливу групу естетичних цінностей становлять трагічне і комічне, що характеризують ціннісні засоби різних драматичних ситуацій у житті людини, образно моделюються в мистецтві. Низька естетична культура, а тим більше естетичне неуцтво може залишити людину байдужою до краси природи, ЇЇ гармонії, до краси і гідності людської діяльності, до творів літератури і мистецтва. Тому-то в сучасних умовах треба добиватися, щоб кожна людина уміла чітко розрізняти прекрасне і потворне, насолоджуватися прекрасним, переживати і співчувати трагічному, сміливо повставати і вести боротьбу проти потворного в діях людей, проти низькопробності і несмаку в мистецтві, побутового хамства та ін.

Релігійні цінності. Незважаючи на те що релігійна свідомість спотворено відбиває дійсність, релігійні ідеї, догми, культові обряди та ін. свого ціннісного значення не втрачають, тому, що виконують повністю певні світоглядні, регулятивні, комунікативні та інші завдання. Тут враховуються два моменти. По-перше, релігійні ідеї, догми і культові обряди мають позитивне значення в основному для людей, у яких сформовані відповідні ціннісні орієнтації. При відсутності позитивної орієнтації релігійні цінності або відкидаються, або оцінюються негативно. По-друге, в основі ціннісних орієнтацій релігійної особи лежить переконання, що своє вище вираження цінності є Бог, що виступає як створена істина, справедливість, добро, краса та ін. Цінності, на які орієнтована така особа, лише належать світу і виявляються в результаті божественного одкровення, а сприйняття явищ як цінності й орієнтація на них нібито споконвічно властиві особі, людській душі як божественному творенню. Історично багато релігійних цінностей повністю справедливо розглядаються як надбання культури людської цивілізації.

Пізнавальні гносеологічні цінності - це ціннісне значення процесу і результатів пізнавальної діяльності людини, насамперед, знань, в усьому їх різноманітті. Ступінь їх значимості визначається мірою адекватності, правильності відображення у свідомості суб'єкта об'єктивної реальності, а також ефективністю знань у розвитку суспільного виробництва. Ціннісне значення усіх видів достовірних знань - природничо-наукових, технічних, суспільних, фундаментальних і прикладних в умовах сучасної науково-технічної революції має тенденцію до неухильного зростання.

Моральною оцінкою встановлюються заслуги особи або її провина. Коли говорять про заслуги, мають на увазі суспільно корисну діяльність людей, таку їх поведінку, що найбільше відповідає інтересам суспільства, вимогам громадського обов'язку. Заслуга полягає в перевищенні звичайної, середньої міри або обов'язку в тривалому, бездоганному виконанні обов'язків: «пішли на заслужений відпочинок», говоримо про пенсіонерів, тобто заслуга - це висока соціальна цінність вчинків, людському життю і діяльності. Заслуги і гідність оцінюються суспільством, стають об'єктами честі і слави так само, як оцінюється провина, породжуючи безчестя, ганьбу, покарання. Честь - добре ім'я, позитивна моральна репутація, особливий механізм морального регулювання. Одне із завдань морального виховання саме і полягає в тому, щоб навчити людину дорожити своєю честю, берегти добре ім'я, не плямувати її невартими вчинками. Давно вже замічено, що честь і слава - важливі збудники людської діяльності, джерела більшої енергії, що може спрямовуватись на служіння обов'язку, на суспільно корисні справи. У пошуках суспільного визнання, всенародної слави людина здатна творити великі і добрі справи. Але тут у складній сфері морального стимулювання особливо важливе дотримання міри. У моральної людини обов'язково повинно бути почуття честі, прагнення до завоювання і збереження доброго імені. Інакше світ моральних цінностей буде їй недоступний. Але важливо ще, яке в людини почуття честі, на яку систему моралі зорієнтовано, у чому бачить людина свою честь і славу, якими справами збирається їх завойовувати. Важливо й інше: як, у якому ступені розвинуто почуття честі, яка його питома вага в моральній свідомості особи, у мотивах її поведінки.

Становище людини - вища цінність, як правило, застосовується гуманістами як аксіома. І це дійсно аксіома в тому змісті, що людство вистраждало ідею вищої цінності, прийшло до неї через гіркий досвід багатьох поколінь. Цінність людини та її життя може розглядатися як індивідуальний синтез всіх інших цінностей, що функціонують у суспільстві. Цінність життя є сукупність елементів особистісних орієнтацій. Чому життя людини - вища цінність? По-перше, тому, що поза життям людини немає і не може бути цінностей. Це єдиний критерій і умова для існування будь-якої іншої цінності. Для індивіда життя виступає як вища цінність, вище благо безвідносно до чого б то не було. Цінність життя фундамент і вершина для всіх інших цінностей. По-друге, залежно від розуміння цінності життя будуть формуватися відносини суспільства до людини. Якщо у відносинах між людьми цінність життя розглядається в індивідуальному аспекті, тобто тут значимість життя визначається не для самого індивідуума, а для суспільства. Питання про те, чи є сама людина цінністю, розглядається з двох сторін: У чому ж для людини полягає цінність іншої людини і людини взагалі? У чому цінність власного життя людини? Інтерес індивіда до інших людей має для людини зміст, залежний не тільки від того, який він сам. Визначення цінності життя соціально перебуває в прямій залежності від історичних умов. Що таке раб для рабовласника? Що таке кріпак для феодала? Що таке пролетар для буржуа? У процесі розвитку цивілізації крок за кроком створюються передумови того ставлення між людьми, що в абстрактній формі виражено категорично імперативом Іммануїла Канта: «…Поводься так, щоб ти завжди ставився до людства й у своєму обліку, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не належало б до нього, як до засобу». Природно - це особлива, абсолютна цінність. Інтереси і цінності спільно взаємодіють, є надбанням. Але абсолютна цінність самої людини тільки в потенції. Перетворення абсолютного характеру цінності людини з потенції на реальність означає становлення вільного розвитку індивідів суспільно значимим явищем, формування самої людини, особистості.

Здоров'я як цінність. Здоров'я природна, абсолютна і неминуща життєва цінність, що займає один із верхніх шаблів на ієрархічній градації цінностей. Від ступеня володіння здоров'ям залежить рівень задоволення практично всіх потреб людини. Потреба в здоров'ї має загальний характер, властива окремим індивідам і суспільству. Розрізняють індивідуальне (особисте) здоров'я і суспільне здоров'я населення. Погляд на здоров'я як на найвище за значенням життєве благо має тисячолітню традицію, але наукові форми знаходять тільки в сучасності. Пропонується виділяти три рівні цінностей здоров'я: біологічний - початкове здоров'я; соціальний - здоров'я як міра соціальної активності; особистий, психологічний - здоров'я не як відсутність хвороби, а як заперечення її в змісті подолання. Безтурботне ставлення людини до свого здоров'я завдає соціально-економічну і морально-психологічну шкоду сім'ї, виробничому колективу та суспільству.

Воля як цінність. Філософське розуміння волі виражається у визначенні. Воля - це здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети, ґрунтуючись на пізнанні об'єктивної необхідності. Воля стає цінністю, коли людина її усвідомлює. Там, де немає усвідомлення цінності волі, усвідомлення себе як рівного з іншими людьми, там немає ні справжнього самолюбства, ні людської гідності. Розуміння своєї несвободи й усвідомлення цінності волі утверджується і зміцнюється в боротьбі, найповніше виявляється в періоди революційного піднесення, бурхливих політичних подій. Події сучасності наочно підтверджують тезу: громадянська самосвідомість немислима без свідомості і відчуття цінності волі.

Кожне нове покоління застає вже існуючий, сформований світ моральних цінностей. У соціально неоднорідному, класово антагоністичному суспільстві це навіть не один, а кілька світів, що лише частково перетинаються, роз'єднаних протилежними за своїм становим змістом моральними принципами і нормами. Природно, що кожна людина орієнтована на якийсь один історично конкретний моральний світ, що не витає десь у надхмар'ї, а повністю реально існує і виникає перед особою, яка формується, у вчинках навколишніх її людей, у вдачах і звичаях, у трудовому процесі, у діяльності соціальних інститутів, у мистецтві і літературі і взагалі в усій системі культури суспільства. Моральна культура і взагалі культура передаються з покоління в покоління не біологічно, а соціально, тобто формуються всіма умовами життя людей і спрямованим виховним впливом з боку суспільства. ?

Основою еволюції філософських уявлень про цінності була давня теоретична традиція, що подавала відношення людини до світу в дихотомії знання та цінностей. Віддавна світ ціннісних переживань перебував у центрі філософських досліджень, головним чином у його етичних, естетичних та релігійних проявах. В античну, середньовічну епохи філософи розробляли ціннісну феноменологію, не піднімаючись до аналізу власне категорії «цінність», її логічного змісту. Принциповим поштовхом до розвитку теорії цінностей стала філософія раціоналізму, що з'явилась у XVII ст. Раціоналізм гостро поставив питання про природу вихідних визначень буття, його підлеглість законам і раціональну пізнаваність світу. Одночасно почав формуватись конфронтаційний щодо раціоналізму інтуїтивістський напрям філософії, що відстоював позараціональні начала буття.

Поворотним пунктом у розвитку проблеми цінностей стала філософія І. Канта, його вчення про регулятивні принципи практичного розуму, за яким вищі цінності буття мають не онтологічні, а виключно регулятивні підстави до існування. Цим самим Кант першим розмежував поняття буття і блага, протиставивши сферу моральності як свободи сфері природи, яка має підлягати закону, необхідності.

У працях учнів і послідовників Канта проблема цінностей набула вже самостійного значення. Аксіологічний напрям у філософії почав формуватись у другій половині XIX ст. в працях Г. Лотце, В.Віндель-банда, Г.Ріккерта. В XX ст. аксіологічну проблематику продовжують активно розробляти представники феноменології, герменевтики, екзистенціалізму, теорії соціальної дії. Ця велика дослідницька активність свідчить про неподоланність вихідної філософської колізії - розуму і цінностей. Лінія розмежування проходить для філософських шкіл через проблему раціональної чи моральної (ціннісної) визначеності світу.

Чи може людина, спираючись на власний розум, гармонійно, досконало влаштувати своє життя, чи вона мусить визнати існування вищих від розуму цінностей, які треба сприймати як закон.

Для теоретиків аксіології проблема цінностей від самого початку була виключена із сфери раціонального пізнання, вона вважалась галуззю позанаукового дослідження, особливим способом бачення світу, а цінності - феноменами особливої природи.

Фундаментальною для теорії цінностей є проблема природи, способу буття цінностей, їх способу функціонування в суспільстві. Вже Кант вважав, що цінності самі по собі не мають буття, їм притаманна лише значущість, вони суть вимоги, звернені до волі, цілі, поставлені перед нею. Але тоді проблематичним видавалось саме існування цінностей, їх імперативний характер щодо поведінки суб'єкта.

Уникаючи цієї суперечності, Ріккерт протиставляв світ культури як сферу панування цінностей, світові природи, де панують закони. Закони свідчать про те, що є і мусить неминуче бути, цінності - про те, що повинно бути. Цінності становлять інший модус буття, вони ухвалюють щось, наказують, вимагають, закликають. Усе це підштовхувало до думки про відносність, ілюзорність цінностей, що було б смертю цивілізації, яка живе доти, поки непорушні моральні закони. Прагнучи уникнути ціннісного релятивізму, Лотце, Віндельбанд розглядали цінності як норми, що утворюють загальний план і основу культуротворчої діяльності.

У XX ст. розвиток теорії цінностей пішов шляхом суб'єктивізації та трансценденталізації проблеми. Цінності витлумачували як потойбічні духовні феномени, вічні трансцендентні сутності, закладені Богом як потенційна довершеність у предмети довколишнього світу. Деякі напрямки різко психологізували їхню природу, ототожнивши їх із суб'єктивною оцінкою.

Водночас, за останні десятиліття проблематика цінностей активно розроблялася в філософії марксизму, діалектичного матеріалізму на засадах принципу діяльності, соціальної визначеності поведінки індивіда. Цей різнобічний досвід філософських пошуків і в західній, і у вітчизняній філософії дає змогу з нових, узагальнених позицій поглянути на означену проблему.

Важливе значення проблема формування цінностей має для розвитку України в умовах формування її державності, в атмосфері руйнування колишніх пріоритетів у політиці, економіці, особливо в духовному житті нації; віднайти чіткі методологічні підстави до формування нової духовності народу, гуманістичних засад образу України в XXI ст.

Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів, одним із факторів розгортання політичної історії. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура. Ці категорії невіддільні одна від одної. Культура і визначається через систему цінностей та ідей, що слугують для регулювання поведінки членів даного соціуму.

Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності - осередком духовного життя суспільства. Культура встановлює, що таке цінність, що - антицінність. Люди, що поділяють однакові цінності, становлять соціальні групи, об'єднуючись у політичній, економічній боротьбі, спрямовуючи, таким чином, історію в певному напрямі. Цінності скріплюють громадську єдність, цілісність соціуму, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні. Роль особливих ідейних скріп в суспільстві виконують соціальні цінності, що виступають у формі соціально-політичних ідеалів, ідей, ціннісних настанов, орієнтацій, над-цінних ідей, на зразок національної ідеї. Виконуючи важливу роль інтегруючих, соціалізуючих, комунікативних засад у житті суспільства, цінності забезпечують духовно-вольову єдність суспільства, високий рівень самосвідомості і організованості його членів.

Суспільні цінності формуються поступово, через відбір певних видів поведінки і досвіду людей. Спочатку вони з'являються як сукупність звичок, прийомів людського побуту, специфічні форми поведніки, що передаються від покоління до покоління як ознаки власне людського способу життя, відмінні від тваринних, інстинктоподібних. З часом ці прийоми побуту закріплюються, схематизуються в таких нормативних утвореннях, як традиції, обряди, звичаї, ритуали. В них кодуються еталони суспільне схваленої поведінки людей. В подальшому вартісні взірці транслюються, зберігаються і передаються через соціальні інститути: установи освіти, виховання, масової інформації, релігії, політики, права тощо. Підсумком і метою тривалого прищеплювання ціннісних якостей є формування людської психології, ментальності, способу життя членів у потрібному, характерному для даного типу суспільства напрямі.

Суб'єкт-об'єктна природа цінностей. Існування культурних цінностей характеризує саме людський спосіб буття, рівень виділення людини з природи. Ціннісний тип світорозуміння зумовлений суспільним способом життя людини, існуванням суспільних потреб. Ці потреби охоплювали основні сфери побуту вже первісної людини - працю, ритуальні танці, навчання, поховальні обряди, звичаї подарунків, гостинності, заборону кровозмішання, жарти, релігійні і магічні дійства. Потреба в таких видах діяльності не мала безпосереднього біологічного значення. Вони і становили основу перших ціннісних комплексів.

Завдяки соціальним потребам людина в своїй життєдіяльності могла керуватись образом належного, потрібного, але ще наявне не існуючого співвідношення речей. Завдяки цьому цінності формували особливий світ духовного буття, що підносив людину над реальним. З розвитком суспільства і його структуруванням, поглибленням духовності людини, ускладнювалось і ціннісне світосприйняття, охоплюючи все нові потреби. Цінності допомагали людині будувати соціальне привабливий світ можливої дійсності, підносячи їх над буденністю. Ціннісні виміри давали змогу усвідомити дві площини реальності - ідеальну і реальну, співвідносячи їх, розглядаючи ідеальний світ як взірцевий щодо реального. Отже, суспільні цінності хоч і виростали з реальних соціальних потреб, поступово набували ідеалізованих рис. Цим і пояснюється їхня складна двоїста суб'єкт-об'єктна природа.

Ціннісна свідомість творить власний світ, світ емоційних переживань, ціннісних образів. У ціннісній формі людина не об'єктивує, а суб'єктивує зовнішню дійсність, привласнюючи її, наділяючи людськими смислами, стверджуючи тотожність з собою. Тому цінністю є лише те, що усвідомлюється, переживається як цінність.

Світ цінностей - це світ саме практичної діяльності. Наше емоційне ставлення до явищ зовнішнього буття, їх оцінка здійснюється в практичному житті. Ціннісна свідомість не цікавиться, чим є предмет сам по собі, для неї важливо лише те, яке значення він має для нас, в чому його цінність. «Прекрасне і потворне, піднесене і нице, трагічне і комічне, добро і зло не існують в об'єктивному світі самі по собі. Вони відчуваються нами як оцінки.

Таким чином, аксіологія як теорія цінностей має починати аналіз природи цінностей з дослідження характеру і структури людської діяльності.

Цінності як структурний елемент діяльності. Свій ціннісний світ людина вибудовує в процесі предметно-практичної діяльності. А будь-який акт діяльності включає в себе ідеальний момент, під час якого складається задум дії, її ідеальна мета, план реалізації, а також життєвий смисл цієї діяльності, загалом те, задля чого здійснюється вся дія. Саме цей момент діяльності і характеризує категорія цінності. Генетично цінності в процесі суспільної практики акумулювали в собі потреби, інтереси, емоційні переживання суб'єкта.

Цінності виростали з нестатку як стану об'єктивної нестачі того, ідо потрібне для розвитку й існування індивіда. Потреба формувалась уже як усвідомлений нестаток, а потім потреба трансформувалась в інтерес. На відміну від потреби, що спрямовувала людину на об'єкт її задоволення, інтерес орієнтований на ті умови, які забезпечують можливість задоволення потреби. Інтерес формується об'єктивно, як відображення місця індивіда в системі суспільних відносин, а суб'єктивно він відображається в меті. Мета - це ідеальний, спонукальний імпульс до активної діяльності, в якій відтворюється ідеальний образ задоволеної потреби, що спонукає людину до діяльності.

Важливу роль у ціннісному ставленні до дійсності відіграють емоційні переживання, пристрасті. Завдяки емоційному переживанню відбувається внутрішнє освоєння життєвих ситуацій, надається їм особистісний смисл. Саме з емоційного ставлення виникає відчуття значимості явищ, суб'єктивне поцінування їх. У свою чергу цінності надають емоціям глибини, значущості, перетворюючи їх у стійкі почуття. Завдяки емоціям у ціннісних актах людині дана вона сама, її суб'єктивно-психологічне ставлення до дійсності.

Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси й емоційні переживання утворюють єдиний феномен цінності. Можна визначити цінність як об'єктивну значимість явищ, ідей, речей, зумовлену потребами й інтересами соціального суб'єкта. Але цінністю є не тільки наше ставлення до об'єктивних речей, а й предмет, який знаходить потреба для свого задоволення, отже, це - функція предмета задовольняти наші потреби. Маючи таку складну будову, цінності в процесі діяльності виконують роль останньої підстави вибору цілей і засобів реалізації діяльності.

І ціль, і цінність виступають регуляторами діяльності, проте між ними є відмінність. Ціль також має важливе значення в процесі діяльності. Вона ідеально містить у собі майбутній результат, діяльності, таким чином спрямовуючи й організуючи весь діяльний процес. Як така спонукальна сила, ціль є складним інтегральним об'єднанням знань, волі, емоцій, цінностей, а на відміну від цінності вона є технологічним утворенням, елементом проективної свідомості і завжди викликає доцільну дію. Цінність же зберігає елемент нездійсненності, недосяжності і завдяки цьому духовної піднесеності.

«Ціннісний образ - завжди певний синтез, результат специфічного узагальнення, цілісність культурних смислів, яка ніколи до кінця не розщеплюється понятійним аналізом і тому виглядає більш невиразним, ніж чітке і понятійне узагальнення».

Понятійними засобами неможливо повністю розкласти ціннісний образ, і отже, теорія цінностей за своїми формами аналізу неадекватна ціннісному об'єкту, що становить велику методологічну проблему для аксіології.

Висновок

цінність духовний суспільство філософія

Отже, розглядаючи цінності, як мотиваційно-спрямовуючі аспекти життєдіяльності людини можна зробити наступні висновки. Так, зокрема, ціннісні орієнтири людського буття формуються, змінюються та утворюються з історичним розвитком в цілому. Не до порівняння ціннісні орієнтири людини, що жила в далекому минулому, скажемо людини первіснообщинного ладу, та сучасної людини. Як не до порівняння ціннісні орієнтири людей, які знаходяться у різнополярних в соціально-економічному плані груп суспільства. Власне такі розбіжності у цінностях сформовані як історичними аспектами так і економічними, політичними, культурними рівнями в яких проходило становлення тієї чи іншої людини, та суспільства в цілому.

Та чи інша сторона людської діяльності для людини має різні ціннісні значення, тобто різну ступінь оцінювання. Специфіку цінностей, що становлять основу життєдіяльності, можна пояснити давньою байкою. Подорожній запитує у трьох робітників, які возять цеглу: «Що ви робите?» Один відповідає: «Цеглу вожу», другий: «На хліб заробляю», а третій: «Собор будую». Дії одинакові, а ціннісні орієнтації - різні.

В цій давній байці як найкраще зображено, що і у людей однієї і тієї ж соціальної групи навіть при виконанні однакових дій ціннісні орієнтації можуть бути різними. Та навіть одна і та ж людина у різних життєвих ситуаціях до однієї і тієї ж цінності ставиться по-різному, що ж тоді говорити про суспільство в цілому, досить тільки оглянутись на два, півтора десятиліття назад. Проте цінності не тільки змінюються в часі але і формуються, утворюються і змінюються від цінностей однієї людини до загальноціннісних аспектів суспільства.

Так у людському бутті найбільш важливу роль відіграють базові цінності, до яких відносяться благо, добро, свобода, справедливість, істина, життя, здоров'я, краса, співпричетність, святість. На таких базових цінностях виховується людина, але орієнтуючись на них формується і суспільство в цілому. Орієнтуючись на цінності сучасного суспільства, аналізують різні соціальні групи вчені будують сміливі прогностичні плани на майбутнє. Такі прогнози модулюють ціннісні орієнтації суспільства в майбутньому. Користуючись такими моделями, суспільство іде по шляху тої чи іншої моделі.

З огляду на дане дослідження цінності в людському бутті відіграють надзвичайно важливу роль оскільки виступають як спрямовуючі орієнтири: потреби, інтереси, таемоційних переживань. Кожен з цих етапів виконує власну функцію в регуляції людської діяльності. Коротко їх можна підсумувати таким чином. Цінності виконують в людському бутті такі функції. Вони виступають як:

§ форми утримання й закріплення споріднених смислів;

§ «поля взаємності», ґрунт для поєднання індивідуальних світів;

§ підвалини, засади для розгортання певного світу;

§ «мотиви мотивів2, смислове обґрунтування цілей діяльності»;

§ життєві та історичні орієнтири;

§ певні зразки, канони смислотворення.

Пов'язаність цінностей з життєвими смислами, а через них з буттям здійснюється завдяки активності сумління, яка виявляє остаточну єдність свідомого і неусвідомлюваного в межах свідомості. З іншої боку - від світу - пов'язаність цінностей з буттям здійснюється завдяки культурі. У такий спосіб людське буття повертається до себе, а разом з тим і зберігає свою відкритість, свою готовність до смислового самозростання.

Використана література

цінність духовний суспільство філософія

1. Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. Загальна психологіяКиїв: Либідь, 2005 р. - 464 с. ISBN 966-06-0382-7

2. Філософія - Щерба С.П.

3. Ф56; Філософія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. /

4. Дітріх фон Гільдебранд. Етика / Пер. з англ. Ольги Городиської. - Львів: УКУ, 2002. - 445 с. - (Серія: Антологія персоналістичної думки). - ISBN 966-7034-30-5

5. Анисимов С.Ф. Духовные ценности: производство и потребление. - М.: Прогресс, 1988.-с. 31.

6. Васютинський В.О. Ціннісно-орієнтаційні площини сучасного українського суспільства / Проблеми загальної та педагогічної психології: 36. наук, праць Ін-ту психології ім.Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2006. - Т. 8. - Вип. 6 - С 40-45.

Размещено на Allbest.ru