Размещено на http://www.allbest.ru/

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Реферат

з дисципліни: “Логіка”

на тему: «Логічний квадрат»

Виконала: студентка

Мордасова Маргарита Сергіївна

12 групи, 1 курсу,

спеціальності 6508

Київ 2010

План

Вступ

І. Основні закони логіки

1. Закон тотожності

2. Закон суперечності

3. Закон виключеного третього

4. Закон достатньої підстави

ІІ. Логічний квадрат і його роль

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Мета реферату дослідити та проаналізувати зв'язок виводів за "логічним квадратом" із основними законами логіки.

Актуальність теми дослідження. Вміння правильно робити та аналізувати висновки - це невід'ємна частина сучасного життя людини. Також, логіка досліджує описові системи мислення, тобто системи які пропонуються як інструкція для людей (а також, можливо інших розумних істот/машин) як слід правильно мислити.

Мислення людини не хаотичне, воно підлягає логічним законам.

Закон логіки - це внутрішній, необхідний зв'язок між думками людини.

Філософи Давнього світу встановили: що зв'язки між думками в структурі міркування не залежать від волі людини.

Три з основних законів сформулював Аристотель - закон тотожності, суперечності й виключеного третього. Закон достатньої підстави сформулював Г.В. Лейбніц, хоча такі ж думки висловлював Е. Паскаль.

Ці закони є основними тому, що вони такі корисні риси як логічно правильне мислення, як визначеність, послідовність, несуперечливість і обґрунтованість думок.

Логічні закони нерозривно пов'язані з законами об'єктивного світу.

Вони є об'єктивними, не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням.

Закони логіки мають свою основу, своє джерело.

Закони логіки існують і діють незалежно від волі людини. Вони мають загальнолюдський характер, і їх повинні дотримуватись усі люди, незалежно від їхньої раси, нації та соціальної групи. Вони є єдиними для всіх людей.

Діють закони логіки у всіх сферах людського мислення.

Логічні закони є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного і адекватного пізнання дійсності.

Порушення вимог законів логіки призводить до неправильного і нелогічного мислення.

Сучасна логіка визначає закон мислення як "завжди істинне". Закони логіки сформульовані таким чином використовуються при розв'язанні складних логічних задач у кібернетиці, теорії релейно-контактних схем, у роботі електронно-обчислювальних машин, автоматичних пристроїв, математичній лінгвістиці.

І. Основні закони логіки

1. Закон тотожності

Закон тотожності: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась.

Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного предмета і її зміст залишається одним. Якщо зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого, то вона не може вважатись тією ж самою, це буде вже інша думка.

Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, а опосередковано - проти їх багатозначності.

Закон тотожності у вигляді формули записується так: A є A, або A=A.

В сучасній логіці абстрагуються не лише від змісту, а й від обсягу думок, беручи до уваги їх логічне значення. Тоді закони логіки, зокрема і тотожності набувають гранично абстрактного характеру, тобто, незалежно від кількості вживаних висловлювань в деякому міркуванні, це висловлювання не повинно змінювати своє значення.

Об'єктивною основою закону тотожності і його джерелом є якісна визначеність предметів і явищ зовнішнього світу. Речі та явища реальної дійсності перебувають у безперервному процесі руху і змін. Причому кожна з речей, зазнаючи змін до певного часу, лишається саме тією річчю.

Зміст закону тотожності полягає в таких вимогах:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

Предметна область - це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки.

Закон не забороняє переходити від одного предмета думки до іншого, він забороняє підміняти один предмет думки іншим.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатись в одному і тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

Поняття якими ми користуємось мають вживатись протягом усього розмірковування, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо поняття і терміни вживаються не однозначно, то мислення стає невизначеним, процес мислення не досягає мети.

Найчастіше трапляються помилки при порушенні закону тотожності: підміна або сплутання понять.

Виходячи з цього можна висловити вимоги закону тотожності такою формулою: не можна ототожнювати різні думки і не можна тотожні думки розглядати як нетотожні, відмінні. Як нелогічне ототожнювання відмінного, так нелогічне і розрізнення тотожного.

2. Закон суперечності

Закон суперечності: два судження, в одному з яких щось стверджується, а в другому це саме, в той же час і тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними.

Закон суперечності не розв'язує, яке з двох суджень є хибним. Це встановлює конкретна наука і практика. Він говорить лише те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи хибним є друге твердження, закон суперечності теж не розв'язує.

Згідно з відомими висновками за логічним квадратом цей закон можна сформулювати і так: два протилежні судження, як і два суперечні, не можуть бути одночасно істинними.

Істинність одного із протилежних суджень зобов'язує нас визнати друге судження хибним. Але встановлення одного з протилежних суджень не в усіх випадках призводить до визнання істинним другого. Це пояснюється різним характером суперечних суджень.

Поширюється закон суперечності на всі протилежні судження..

Об'єктивною основою закону суперечності є те, що один і той самий предмет не може одночасно мати і не мати одну й ту ж властивість.

Як і будь-який формально-логічний закон, закон суперечності застосований тільки до таких суджень, у яких ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Цей закон не застосовується до несуперечних суджень, в яких ідеться про різні предмети або різні ознаки одного предмета. Закон суперечності не діє, якщо в судженні ідеться про один предмет, але в різний час. Також закон не застосовується у випадках, коли в судженнях предмет думки береться у різних відношеннях.

Закон суперечності, як і закон тотожності, відображає якісну визначеність предметів, коли предмет володіє якоюсь ознакою, то не може в той же час не володіти нею.

Формула закону суперечності: А не є не-А, що означає, що не можуть бути одночасно істинними судження А і його заперечення не-А.

З допомогою символів математичної логіки закон суперечності виражається так: A^A ?, де А означає всяке судження, A? - судження, що заперечує судження А.

Формула читається так: не можуть бути істинними А і його заперечення - А?.

Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей, які існують в об'єктивній дійсності, а лише забороняє логічні суперечності із самим собою. Дотримання вимог закону суперечності є необхідною умовою пізнання суперечностей, існуючих у дійсності, оскільки тільки несуперечливе мислення може правильно відобразити об'єктивні суперечності. Формально-логічних суперечностей не повинно бути в жодному міркуванні, в жодній науковій системі. Вони є неприпустимими також у висновках суду та слідства.

Суперечливі судження руйнують міркування. Виявлення суперечностей в існуючих теоріях - необхідна умова їх удосконалення.

3. Закон виключеного третього

Закон виключеного третього формується так: із двох суперечливих суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.

Якщо закон суперечності і між суперечними, і між протилежними судженнями, то закон виключеного третього діє лише між суперечливими судженнями - загальностверджувальними і частковозаперечними, загальнозаперечними і частковостверджувальними, одиничним стверджувальним і одиничним заперечним. Цей закон не може діяти між протилежними значеннями, бо вони можуть бути одночасно хибними.

Необхідно прийняти одне і тільки одне рішення.

Схема закону виключеного третього: A_A.

Зміст закону полягає в забороні визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечливі судження.

Із цього випливає вимога третього закону: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечливі судження і визнавати істинним якесь третє судження.

З хибності одного судження випливає істинність другого, а саме тому істинним не може бути якесь третє судження. Істинним може бути одне із суджень: А або не-А, третього судження не може бути.

Не вказує закон виключного третього, яка з двох суперечливих думок істинна, це установлюється конкретним дослідженням, він стверджує, що дві суперечливі думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має обов'язково бути істинною.

Зумовлений закон виключеного третього властивостями самих речей, він відображає простий факт, що предмет не може мати даної властивості, або її не має. Не можуть одночасно предмету належати суперечливі ознаки: наявність однієї припускає відсутність другої.

Закон виключеного третього дуже схожий з законом суперечності, заперечує несуперечливість і послідовність мислення. Але якщо закон суперечності свідчить про те, що два суперечливі судження не можуть бути істинними одночасно, то закон виключеного третього говорить про те, що два суперечливі судження не можуть бути хибними одночасно.

Сфера дії закону виключеного третього вужча за сферу дії закону суперечності. Закони суперечності поширюються на всі суперечливі судження: на супративні і суперечні. Закон виключеного третього застосовний лише до суперечливих суджень.

Третій закон вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятись від вибору одного з двох суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагає давати зрозумілі, певні відповіді на поставлені питання.

Послідовність мислення є необхідною умовою будь-якого пізнання, послідовним має бути не тільки наукове, а й звичайне щоденне мислення людини. Послідовність є характерною ознакою будь-якої справді наукової теорії і науки в цілому.

4. Закон достатньої підстави

Обов'язковою рисою логічно правильного мислення є його доведеність, обґрунтованість. Даний закон нерозривно пов'язаний з цією рисою мислення.

Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обґрунтована.

Із цього випливає вимога закону: будь-яка думка може бути істинною лише тоді, коли вона обґрунтована.

Цей закон не тільки дозволяє, а й змушує нас істинності будь-яких думок. Перебільшити гуманістичний потенціал цього закону дуже важко. Забороняючи приймати на віру будь-які думки, тим самим власні погляди, переконання, світогляд.

У науці і щоденному житті нічому не можна вірити, як цього вимагає релігія; будь-яке положення і судження має бути обґрунтованим, доведеним. Тобто, навести інші положення чи судження, які були б достатньою підставою її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є інші думки, які раніше були визнані істинними.

Логічною підставою називається судження, які наводяться для обґрунтування істинності іншого судження. Судження, яке випливає з інших суджень називається логічним наслідком.

Далеко не всі логіки надають положення про необхідність обґрунтованості думок статусу логічного закону. При цьому вдаються до вагомих аргументів, зокрема таких, що формулювання положення, яке претендує на статус закону достатньої підстави, не піддається формалізації, його не можна переконливо виразити засобами сучасної логіки у вигляді формули. Хоча у вигляді формули вчені записують закон достатньої підстави так: А є тому, що є В, де А є наслідком, а В - підставою цього наслідку.

Думка, яка наводиться як достатня підстава, має достатньою підставою третю думку, яка теж має достатню підставу. Межею обґрунтування думок є очевидність, закони, аксіоми та інші положення та принципи науки.

У судовому дослідженні межею обґрунтування є достовірно встановлені доказові факти, юридичні закони і положення, які виробляються судовою практикою.

Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв'язку, існуючими між предметами і явищами навколишнього світу, відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв'язків.

У дійсності кожне явище має свою причину, реальну підставу, без якої воно не виникло б і не існувало, так і в мисленні кожна думка має свою підставу.

Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість і доказовість нашого мислення. Думки повинні бути внутрішньо пов'язаними, випливати одна з одної, обґрунтовувати одна одну. Положення набуває логічної сили коли наведені достатні підстави його достовірності. Думка визнається істинною лише тоді, коли її істинність доведено. Закон достатньої підстави забороняє визнавати істинність думки на віру. Порушення цих вимог призводить до необґрунтованого, бездоказового і голослівного мислення.

Жодна наука не може обійтись без доказів свого походження. Будь-яка нова теорія може бути прийнята тільки після доказу її дійсності. Наука не може просто проголошувати свої положення, вона повинна їх обґрунтовувати.

ІІ. Логічний квадрат і його роль

тотожність судження логічний квадрат

«Логічний квадрат» - це не що інше, як види відносин між однаковими, як говорять у логіці, «по матерії» судженнями, тобто судженнями, що мають той самий суб'єкт і той самий предикат, але відрізняються по кількості і по якості. Наявність однотипних відносин (противності, підпротивності, підпорядкування і протиріччя) між такими судженнями дозволяє графічно представити чотири типи цих відносин у виді квадрата.

A E

Відношення противності має місце між судженнями загально стверджувальними (А) і загально негативними (Е).

Сутність цього відношення полягає в тому, що два противних судження не можуть бути одночасно щирими, але обоє можуть бути одночасно помилковими.

Тому, якщо одне з противних суджень істинно, то інше неодмінно помилково, але якщо одне з противних суджень помилково, то не можна беззастережно затверджувати, що інше судження щире, - воно невиразно, тобто може виявитися як щирим, так і помилковим.

Наприклад, якщо щире судження: «Усяка причина має наслідок» (А), то противне йому судження: «Жодна причина не має наслідку» (Е) буде помилково. Але якщо помилкове судження: «Усі слухачі нашого курсу раніш вивчали логіку» (А), те противне йому судження «Жоден слухач нашого курсу раніш не вивчав логіку» (Е) буде невизначеним, тобто воно може виявитися як щирим, так і помилковим.

Умовиводу, засновані на цьому відношенні між судженнями, називаються умовиводами противності.

Відношення підпротивності має місце між судженнями частостверджувальними і частнонегативними.

Під противні судження не можуть бути одночасно помилковими (принаймні одне з них істинно), але можуть бути одночасно щирими.

Але якщо одне з підпротивних суджень буде істинно, то інше буде невизначеним - воно може бути як щирим, так і помилковим.

Наприклад, при істинності судження «Деякі люди вивчали логіку» (I), буде істинно і підпротивне йому судження: «Деякі люди не вивчали логіку» (О). Але при істинності судження «Деякі атоми ділені» (I) підпротивне йому судження: «Деякі атоми неподільні» буде помилковим.

Умовиводу даного виду називають умовиводами підпротивності.

Відношення підпорядкування існує між судженнями А и J, а також між Е и О. При цьому А по відношенню I і Е стосовно Про будуть називатися підпорядковуючими, а I стосовно А и О стосовно Е - підлеглими судженнями.

Відношення підпорядкування полягає в тому, що з істинності підпорядковуючого судження обов'язково випливає істинність підлеглого судження, але зворотне необов'язково, тобто при істинності підлеглого судження підпорядковуюче буде невизначеним - воно може виявитися як щирим, так і помилковим. Але якщо підлегле судження помилкове, то підпорядковуюче судження буде тим більше помилковим. Зворотне знов-таки необов'язково, тобто при хибності підпорядковуючого судження підлегле може виявитися як щирим, так і помилковим.

Наприклад, при істинності підпорядковуючого судження «Усі капіталісти визискувачі» (А) підлегле судження «Деякі капіталісти - визискувачі» (I) буде тим більше щирим. Але при істинності підлеглого судження «Деякі люди добре знайомі з творчістю Л.Н. Толстого» (I) підпорядковуюче судження: «Усі люди добре знайомі з творчістю Л.Н. Толстого» (А) буде помилковим.

При хибності підлеглого судження: «Деякі злочини не підлягають покаранню» (О) буде тим більше помилкове судження: «Жодний злочин не підлягає покаранню» (Е). Але при хибності підпорядковуючого судження: «Ні в одній сучасній державі немає виборчого цензу» (Е) буде щирим підлегле судження: «У деяких сучасних державах немає виборчого цензу» (О).

Подібного типу умовиводу називаються умовиводами підпорядкування.

Відносини протиріччя (контрадикторності) існують між судженнями А и О і між судженнями Е и I. У відношенні протиріччя знаходяться також одинично-стверджувальні й одинично-негативні судження («Дане S є Р» і «Дане S не є Р»). Відношення протиріччя полягає в тому, що з двох суперечних суджень одне обов'язково істинно, а інше - помилково. Два суперечливих судження не можуть бути ні одночасно щирими, ні одночасно помилковими.

Умовиводи, засновані на відношенні протиріччя називаються запереченням судження.

За допомогою заперечення судження з вихідного судження утвориться нове судження, що є щирим, коли вихідне судження (посилка) помилково, і помилковим, коли щире судження (посилка) істинно.

Так, заперечуючи щире судження: «Всяка агресія злочинна» (А), ми одержимо нове помилкове судження: «Деякі агресії не злочинні» (О). Заперечуючи помилкове судження «Жодне явище об'єктивної дійсності не змінюється (Е), ми одержимо щире судження «Деякі явища об'єктивної дійсності піддаються змінам» (I).

Помітимо, що судження типу А и Е не є запереченням один одного, тому що можуть зустрітися випадки, коли вони обоє виявляться помилковими, Виключенням, як уже було сказано, є одинично-стверджувальні й одинично-негативні судження, що, хоча і відносяться по об'єднаній класифікації (по якості і кількості) до загальстверджувальним і загальнегативної, є запереченням один одного. Заперечуючи одиничне судження «Іванов - злочинець», ми одержимо нове: «Іванов не є злочинцем», що несумісне з першим. Якщо перше судження щире, то друге помилково, і навпаки.

Висновки

Логічний квадрат із основними законами логіки утворює виводи, які взаємопов'язані між собою и тим самим створюють нові судження. Сутність цього відношення полягає в тому, що ці всі судження являють собою спосіб зв'язку понять, виражений в формі ствердження чи заперечення, підпорядкованості чи контрастності.

Основні закони логіки називають основними на тій підставі, що вони виражають такі корінні риси логічно правильного мислення, як визначеність, послідовність, несуперечливість і обґрунтованість.

Окрім основних законів логіки існують і інші закони логіки: закон подвійного заперечення, закон ідемпотентності, закон комутативності, закон контра позиції, закон складної контрапозиції, закон асоціативності, закон дистрибутивності та закон де Моргана.

Всезагальність та універсальність законів логіки виявляється у тому, що вони діють у всіх сферах людського мислення.

Якщо б люди не керувались одними і тими законами логіки і мислення, то діяльність таких масштабних організацій, як Організація Об'єднаних Націй, була б неможливою. Та не існує повної відповідності між законами логіки та діяльністю людей, саме тому існують протиріччя між організаціями, людьми чи їхніми діями. Прикладами таких протиріч є політичні партії, релігійні віри та інші організації, мислення яких не співпадає з законами логіки.

Для того щоб дотримуватись законів логіки потрібно знати відповідну сферу об'єктивної дійсності, про яку ідеться у міркуванні, вміло користуватися синонімами та антонімами, не вдаватися до довгих дискусій, попередньо не визначивши правильність свого мислення, а також використовувати наукові технології. Потрібно не забувати, що суперечні судження руйнують міркування. Тож виявивши суперечності необхідно удосконалювати теорії чи замінювати їх.

Список використаної літератури

1. М.Г. Тофтул - Логіка посібник - 2003.

2. В.Є. Жеребкін - Логіка підручник - 2004.

3. Н.І. Кондаков - Логічний словник-довідник - М., 1975.

4. А.І. Введенський - Логіка - СПб., 1910.

5. С.Н. Виноградов, А.Ф. Кузьмін - Логіка - М.,1950.

6. А.Д. Гетманов - Підручник по логіці - М., 1995.

Размещено на Allbest.ru