Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

«Соціально-етичне вчення Конфуція»

Вступ

Сьогодні в усьому світі навряд чи знайдеться людина, що не чула про конфуціанство і його знаменитого засновника Конфуція (551-479 р. до н.е.), ім'я якого в китайській вимові звучить як Кун-цзи чи Кун-фуцзи (Мудрець Кун). У древніх книгах його часом називають просто Вчителем, і читачеві відразу стає зрозуміло, що мова йде про великого наставника, який є моральним ідеалом мільйонів людей. На висловлення Конфуція посилаються філософи, політики, вчені усього світу. Фрази його сьогодні можна почути навіть від малограмотного китайського селянина.

За конфуціанськими принципами у даний час живе не тільки Китай, але і деякі країни Східної і Південно-Східної Азії: Японія, Корея, В'єтнам, Сінгапур; причому принципи ці настільки органічно ввійшли в плоть їхньої національної культури, що люди часто самі не помічають, що говорять словами Конфуція.

1. Соціально-етичні концепції Конфуція

Конфуціанство отримало назву від імені засновника вчення Конфуція. Великий китайський мудрець Кун-фуцзи (у європейців Конфуцій) в очах китайців був утіленням досконалого мудреця.

Погляди Конфуція полягають у тому, що людина від природи добра, людське начало є благородним (жень - термін, що означає людяність). Людяність має бути в основі відносин між людьми. Якщо, наприклад, правитель керується принципом жень, він є батьком народу, а не визискувачем. Добрий і мудрий правитель підбирає собі помічників такої ж удачі. Менші начальники безпосередньо керують главами сімей, у яких за принципом жень сини підкоряються добрим і мудрим батькам. Отже, суспільство в ідеалі зверху донизу повинно бути побудоване на гуманності й порядку. Усе це подобається Високому Небу. Небо, як втілення Ян, не має в його очах нічого хибного. Саме так Конфуцій, прагнучи знайти новий погляд на світ й упорядкувати старовинне багатобожжя, визначав вищу реальність, те Першоначало, яке лежить в основі усього [1, c. 136].

Значимість і красу давніх китайських філософських трактатів дозволяють відчути навіть окремі перлини поетичних образів. Зовнішній зміст більшості відомих китайських афоризмів виражається тонким і точним натяком. А внутрішній, який майже неможливо виразити словами, вдається домислити і уявити майже кожному, хто уважно вчитується в тексти. Західному читачу, не знайомому з мовою Китаю, взагалі, складно зрозуміти не тільки алегоричний зміст написаного, але, іноді й очевидний. Для цього потрібно також знати культуру древнього Китаю, його звичаї і начала його філософської думки. Також, труднощі представляє те, що в збережених до наших днів творах людина Китаю «розчинений» у космосі, єдина з ним і невіддільна від нього. Усе це робить складним осягнення природи і змісту людини в представленні давньокитайських філософів. Книги Конфуція відкривають епоху, коли розквітали філософські школи, а розтерзаний міжусобними війнами Китай зажадав слів мудрості.

Основна мета Конфуція - гармонізувати життя держави, суспільства, родини і людини взагалі. У центрі уваги конфуціанства - взаємини між людьми, проблеми виховання. Конфуцій не задоволений існуючим, однак його ідеали не в майбутньому, а в минулому. Він вважає, що людина звернена обличчям до минулого, до майбутнього ж повернута спиною. Стародавність постійно присутня в сьогоденні. Майбутнє не привертає занадто багато уваги - адже час рухається по колу; і усе повертається до свого початку. Кульмінація конфуціанського культу минулого - «виправлення імен» («чжен мін») [3, c. 245-246].

Конфуцій визнавав, що «усе тече» і що «час біжить, не зупиняючись». Тому конфуціанські «виправлення імен» означало не приведення суспільної свідомості у відповідність із суспільним буттям, що змінюється, а спробу привести речі у відповідність із їх колишнім значенням. Тому Конфуцій учив, що государ повинен бути государем, сановник - сановником, батько - батьком, а син - сином не по імені, а реально, насправді. Ідеалізуючи стародавність, Конфуцій раціоналізує вчення про моральність - конфуціанську етику. Вона спирається на такі поняття, як «взаємність», «золота середина», «людинолюбство», що складають у цілому «правильний шлях» - дао.

У своєму вченні Конфуцій ґрунтувався на традиційних китайських поглядах на устрій світу. По представленнях древніх китайців, людина виникає після того, як споконвічний ефір (чи пневма, «ці») поділяється на 2 начала: Інь та Ян, Світло і Пітьму. Своєю появою вона як би покликана перебороти цей розкол світу, тому що поєднує в собі темне та світле, чоловіче та жіноче, активне та пасивне, твердість та м'якість, спокій та рух.

Конфуцій жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли Китай перебував у стані тяжкої внутрішньої кризи, і коли питання стабільності держави вийшли на перший план. Як правильно керувати державою, щоб зберегти в ній незмінний порядок - питання, яке хвилює Конфуція в першу чергу. Людина цікавить його не сама по собі, а як частина ієрархії, де вона займає чітко визначене місце. Тому вчення про людину є невіддільним від вчення про керування державою. Ціль конфуціанського вчення про людину - показати, як повинна поводитися людина в різних ситуаціях, тобто це вчення має яскраво виражену практичну спрямованість, а теоретичний аспект є підлеглим: обґрунтувати вічність і незмінність правил поведінки, що рекомендуються, і відносин між людьми. Досить познайомитися з таким твором, як «Лунь юй», що усі дослідники вважають найбільш достовірним вираженням поглядів Конфуція, щоб переконатися, що для нього немає проблеми людини, а є набір практичних порад, які дає вчитель Кун.

Істотне соціально-політичне й регулятивне навантаження в навчанні Конфуція несе принцип «виправлення імен» (чже мин). Ціль «виправлення імен» - привести «імена» (тобто позначення соціальних, політичних і правових статусів різних осіб і груп населення в ієрархічній системі суспільства й держави) у відповідність із реальністю, позначити місце й ранг кожного в соціальній системі, дати кожному відповідне йому ім'я, щоб государ був государем, сановник - сановником, батько - батьком, син - сином, простолюдин - простолюдином, підданий - підданим [5, c. 418-419].

2. Чому вчення про державу Конфуція носить консервативний характер?

Конфуцій народився і велику частину життя прожив у царстві Лу. Внутрішньополітична ситуація в ньому була складною. Правитель царства був номінальною фігурою, реальна влада знаходилася в руках одного впливового клану. Не кращими були обставини у всьому Китаї. Єдиної країни не було. Завойована наприкінці XІІ ст. до н. е. гуннським плем'ям чжоу, країна розпалася на кілька великих царств і князівств, що знаходилися в стані міжусобних воєн, що не припинялись. Чжоуський правитель (Ван), що вважався сином неба, формально мав мандат на вищу владу в Китаї, але фактично остання не поширювалася за межі його домену. Постійні війни між царствами і князівствами, інтриги в боротьбі за владу, важке життя простих людей - городян і сільських жителів - істотно підривали ту цивілізованість, культуру (вень), що була створена китайцями (хуаса) протягом багатьох століть і відрізняла їх від варварів [5].

Тому все навчання Конфуція пронизано спогадами про золоті древні часи, коли государ-правитель, який визнавався народом як найбільш доброчесна і мудра людина, мав звичай обирати собі в спадкоємці самого доброчесного і мудрого зі своїх підлеглих. Все, про що писав і чому учив Конфуцій, спиралося на мудрість древніх китайських звичаїв. «Передаю, а не створюю, - говорив він. - Вірю в стародавність і люблю се» [6].

Саме тому, ми можемо говорити, що вчення Конфуція було консервативним, бо воно спиралося на минуле та не несло змін.

Конфуцій інтерпретував норми стародавності творчо, дуже продумано, з урахуванням реальності, у якій він жив.

Конфуцій не виступав зі своїми власними навчаннями. Конфуцій сам про себе говорив: «Викладаю старе і не створюю нового». Він зібрав, прокоментував і переказав 5 класичних добутків Древнього Китаю. Їхній основний зміст складає 5 простих і великих чеснот, що знаходяться відповідно до законів природи і найважливіших умов розумного порядку в спільному житті людей:

§ Мудрість;

§ Гуманність;

§ Вірність;

§ Шанування старших;

§ Мужність.

Відповідно до навчання Конфуція, ідеальні правила існували тільки в стародавності, тому тільки тоді в Піднебесній панували порядок і культура. Ідеалізація стародавності, використання стародавності як найвагоміший аргумент у політичних суперечках і теоретичних побудовах стали традиційними в час Конфуція. Основоположники багатьох філософських і етико-політичних шкіл, таких, як легистська, монетська, даоська та ін., часто використовували поняття стародавність саме в цьому значенні. Однак ніхто до Конфуція не приділяв велику увагу стародавності, не віддавав їй пальму першості у своїх навчаннях.

Відмінність поглядів Конфуція від поглядів спадкової знаті полягала в тому, що в доктринах Конфуція виділялись благородні не за походженням, а за моральними якостями та знаннями.

Конфуція по праву можна назвати співаком стародавності, але він орієнтував свою модель держави як би в минуле. Ідеальне минуле повинне було, по задумах Конфуція, відігравати роль ідеального майбутнього.

3. На чому базується стабільність держави за Конфуцієм?

Відповідно до розробленої Конфуцієм схеми, усе керування державою, рівно як і суспільством повинне базуватися на лі (правилах). Дотриманню правил він надавав особливого значення.

Лі - це правила поведінки людей в ієрархічній системі керування, правила, що охороняють від догідництва одних, від сваволі інших, дозволяючи кожному зберегти достоїнство. Правитель зобов'язаний використовувати чиновників відповідно до лі, але і чиновник повинний строго лі виконувати. Без неухильного дотримання лі вся структура керування стає негідною і, зрештою, валиться.

Норми сяо за своїм характером і призначенням значно ширше. Ними регулювалася вся сукупність відносин у родині й у клані, між родичами всіх ступенів. Ці норми забезпечили характерний для Китаю культ родинних відносин. Правильно налагоджені відносини в родині і між родичами є запорукою встановлення правильних відносин у суспільстві і державі.

У Конфуція є ще одна важлива норма не тільки поведінки людини, але і його якісних характеристик - жень, що не переводиться на російську чи українську мову яким-небудь одним словом. Але суть її можна зрозуміти з наступного міркування: «Якщо ви чемні, до вас не будуть звертатися нешанобливо, якщо ви чесні, вам будуть вірити; якщо серйозні - процвітаєте; якщо добрі - зможете використовувати послуги інших». Володіння всіма цими якостями і постійною реалізацією їх - це і є жень.

Глибинний зміст правил лі полягає насамперед у всеосяжній функції соціального контролю і повсякденного строгого регулювання поводження. Тільки механізм влади, що діє на основі правил лі, забезпечує стабільність соціальної структури суспільства й успішне керування їм.

Визнаючи божественну і природну сторони походження влади, учитель Кун свій головний інтерес бачив у тому, як облаштувати життя людей, забезпечити мудрий і справедливий порядок у державі.

Цей порядок припускає п'ять різнорідних відносин: володаря і підлеглих, чоловіка і дружини, батька і сина, старшого брата і молодшого, друзів. Панувати необхідно справедливо і з благоволінням, підкорятися ж правдиво і щиро. У дружбі ж керівним принципом повинна бути обопільна чеснота.

Коли Конфуція запитували, у чому полягає керування державою, він відповідав по-різному і, зокрема, так:

Так буде государем государ, слуга - слугою, батьком - батько, і сином - син.

Коли керуєш, забудь про відпочинок. А виконуючи доручення, будь чесний.

Правління є виправлення. Хто ж посміє не виправитися, коли виправитеся ви самі. [8]

Його один раз запитали, не було б корисно, якби правитель велів умертвити всіх дурних людей на користь добропорядних, мудрець відповів: «До чого взагалі застосовувати страту? Якщо правитель має благі наміри, то в нього будуть тільки гарні піддані».

Він учив: «Соромся бути бідним і убогим, коли в країні є шлях. Соромся бути знатним і багатим, коли у неї немає шляху» [8].

Даючи різні відповіді на те саме питання, «учитель Кун» хотів показати складність керування державою і відповідальність того, хто нею керує.

В основі політичного навчання Конфуція лежить принцип чесноти, людяності. На питання, що таке людяність, він відповідав: «Тримати себе із шанобливістю вдома, благоговійно відноситися до справи і чесно поводитися до інших». Вищою метою його етичного кодексу було встановлення справедливої соціально-політичної структури в суспільстві і державі.

4. Якими методами повинен управляти народом істинний правитель, згідно із Конфуцієм?

Найкоротше формулювання навчання Конфуція міститься в його відповіді Цзин-чуну (правителю держави Ци) на його питання, як керувати державою. Конфуцій сказав: «Государ повинний бути государем, сановник - сановником, батько - батьком, син - сином».

Конфуцій вважав, що стабільності й ефективності бюрократичного напрямку можна досягти лише в тому випадку, якщо побудувати його на принципах патріархально-кланової форми підпорядкування - по старшинству в родині. Держава в Конфуція виступає як одна велика родина, де влада імператора уподібнюється влади батька, а відносини правлячих і підданих - сімейним відносинам: народ («прості люди»), як і молодші в родині, повинні підкорятися старшим, а останні у свою чергу, зобов'язані піклуватися й опікувати молодших членів державної «великої родини». Співвідношення між правителем і народом по Конфуцію таке: імператор - вершник, чиновники і закони - «вузда» і «віжки», народ - кінь. Щоб добре керувати конями, потрібно правильно їх загнуздати, потрібно правильно тримати віжки, варто розмірити сили коней і спостерігати за погодженим бігом останніх; за цих умов правителю можна не видавати жодного звуку, зовсім не ляскати віжками - коні самі собою побіжать.

Квінтесенція політичної філософії Конфуція укладена в тезі «керувати народом за допомогою чесноти і вносити в народ порядок за допомогою правил поведінки». «Гарне» політичне адміністрування повинне будуватися, за Конфуцієм, на етичних нормативах внутрікланового патерналізму. Принципова однотипність будівлі кланових структур і структур «східної» держави дає можливість ефективного, результативного впровадження в тканину останнього апробованих і відшліфованих протягом століть принципів «сімейного» керування. Конфуцій пропонує будувати відносини всередині держави на основі ненасильницьких принципів чесноти (серед яких ключове місце займає людинолюбство); ці прийоми формалізуються ним через систему «правил поведінки» - норм і ритуалів лі [8].

Для дотримання субординації і порядку Конфуцій виробляє принцип справедливості і справності. Справедливість і справність не зв'язані з онтологічним розумінням істини, чим Конфуцій спеціально не займався. Людина повинна поводитися так, як велить порядок і її положення. Справне поводження - це поводження з дотриманням порядку і людяності, тому що «шляхетний чоловік розбирається в тому, що є справне, так само як прості люди розбираються в тому, що вигідно». Такий шлях (дао) утворених, котрі мають моральну силу (де) і яким повинне бути довірене керування суспільством.

Згідно із розробленою Конфуцієм схеми, усе керування державою, рівно як і суспільством повинне базуватися на лі (правилах). Дотриманню правил він надавав особливого значення.

Значення лі (правил) дуже об'єктне; вони містять у собі: жень - людинолюбство, і насамперед любов до родичів; сао - синовню шанобливість до батьків і предків, повага до старшого; чесність і щирість; постійне прагнення до внутрішнього самовдосконалення; ввічливість і т.д. Конфуцій вважав, що поступливість (Жан), особливо для людей, що виконують державні функції, є обов'язковим елементом у справах керування.

Багато принципів поводження, взаємовідносин між людьми і навіть відношення до доручених справ, тобто те, що складало сутність лі (правил), вироблялися Конфуцієм з обліком деяких традиційних норм поведінки, що існували в громадах, де представники старшого покоління мали незаперечний авторитет. Але норми моралі, інтерпретовані Конфуцієм, не збігалися цілком з нормами звичайного права і містили в собі ряд нових моментів. Представлення про шанування старшого покоління, що існувало в громадах, було винесено Конфуцієм за рамки дрібних соціальних осередків і інкорпоровано не тільки в суспільство, але й у структуру державної моделі.

Відповідно до схеми Конфуція, правитель піднімався лише на кілька сходинок над главою родини. Це повинно було справити реальний вплив на общинників, тому що Вчитель як би вводив правителя в коло їхніх звичайних представлень, підкреслюючи, що держава - та ж родина, тільки велика.

У Конфуція немає чіткої і докладної схеми організації керування; цим зайнялися згодом легісти. Але він висунув і розробив ряд принципово нових ідей, що стали фундаментом усієї подальшої китайської державності, особливо імператорського періоду. Саме Конфуцію належить честь створення образа китайського бюрократа.

У своїх судженнях про державу Конфуцій виділяє два типи людей, два соціальних шари: керуючих і керованих. У судженнях про керуючих він вводить уже готову модель ідеальної людини - цзюнь цзи.

У даному випадку цзюнь цзи, шляхетний чиновник, який уособлює усіх причетних до справ керування державою і народом - від дрібного чиновника до сановника і самого правителя. Але найчастіше шляхетним чиновником він називає вищих керуючих. Конфуцій розкриває своє уявлення про шляхетного чиновника на конкретних прикладах, намагаючись вибирати адміністраторів, відомих його учням. Розглянемо один з таких прикладів: «Учитель сказав про Цзи Чан: «Він має чотири прояви Дао шляхетного чоловіка: у своїх учинках він виявляє почуття самоповаги; знаходячись на службі у вищестоящих, він виявляє почуття справедливості». Уводячи термін Дао в судження про Цзи Чан, Конфуцій як би виділяє це судження серед звичайних висловлень, підкреслюючи його особливу значимість. Конфуцій міркує про «чотири прояви Дао», властивих цзюнь цзи: його власне поводження, його службова діяльність і діяльність на ниві виховання народу і, нарешті, його позиція у відношенні того, як слід використовувати народ, тобто якими методами керувати ним [2].

Тут насамперед варто звернути увагу на те, що Конфуцій не мислить цзюнь цзи у відриві від державної служби, адміністративної діяльності. Цзюнь цзи тут не пустельник, а активна особистість, що займає цілком визначене положення в суспільстві і державі. Цзюнь цзи, як правило, повинний бути функцією першого радника, тобто прем'єр-міністра самого правителя. Про це свідчать Шляхи, згідно з якими повинна протікати його діяльність, і де він зобов'язаний виявити свої особисті якості. З чотирьох сфер діяльності три самі безпосередні образи зв'язані з керуванням. Яким же все-таки повинний бути цзюнь цзи і як варто поводитися сановнику, якщо він мріє одержати цей високий титул? Конфуцій починає із самого здобувача - він повинний не зазнаватися, не підлещуватися, а триматися завжди з достоїнством, поважати самого себе як особистість. Це - головне, тому з усіх чотирьох проявів Дао, сфер поводження, на перше місце Конфуцій ставить ци син (його власне поводження). Якщо людина не має почуття власного достоїнства, не бореться за нього, не може його відстояти, якщо людина не поважає саму себе, то в неї немає надій стати цзюнь цзи, тому що вже не державна особистість.

Друга сфера діяльності претендента на звання цзюнь цзи - його служба в сильних світу цього. Як уже слід виконувати тут свій борг, щоб і на цьому Шляху заслужити звання цзюнь цзи? Діапазон трактування другої якості цзюнь цзи дуже широкий, якщо в першому випадку ми маємо справу лише з рабопліним виконанням чужої волі, то в другому - перед нами з'являється образ активного адміністратора, здатного і на самостійні рішення.

З трьох управлінських сфер діяльності цзюнь цзи дві пов'язані з його взаємовідношенням з народом. Третій прояв з Дао - це виховання, тобто одна зі складових частин навчання Конфуція. Сановник, якщо він насправді шляхетний чоловік, повинний бути вчителем народу, тому його прямий обов'язок, а отже і сфера діяльності - Ян минь (виховання народу). І на цьому поприщі він повинний впливати добротою, особистим прикладом, і тільки. Якщо ж він, подібно логістам, стане спиратися на закони, то це вже не буде вихованням народу; та й сам чиновник перестане бути конфуцианським.

І останній, четвертий прояв Дао - використання народу, тобто шляхом яких методів використовує сановник народ на державних повинностях (трудових, військових), яку податкову політику він проводить, як вершить суд. В усіх цих справах, у цій сфері контактів з народом він повинний завжди виходити з принципу лі (справедливості).

Таким чином, тільки наявність чотирьох перерахованих Дао - норм поведінки - дає в підсумку право називатися цзюнь цзи. Неважко помітити, що міркування про цзюнь цзи на прикладі Цзи Чана мають саме безпосереднє відношення до представлення Конфуція про державний устрій і обов'язки вищої адміністрації. Представлення навіть для того часу утопічне; але яка конфуцианська модель держави, де чиновники (якщо вони, природно, цзюнь цзи) зобов'язані насамперед піклуватися про благо держави і його народу.

Було б помилково думати, начебто Конфуцій був проти експлуатації народу, він завжди і в усьому побоювався крайності, тому і тут він виступає за помірну експлуатацію, так називане «справедливе використання народу». До цієї ж думки Конфуцій повертається наприкінці трактату, де одним з «п'яти прекрасних якостей», необхідних цзюнь цзи для ефективного керування державою, називає уміння правильно використовувати людські ресурси.

Висновки

Конфуціанство - одна з головних ідейних течій у древньому Китаї. Чому ця філософська течія виникла саме в цій країні? У чому специфіка релігійної структури і психологічних особливостей мислення, всієї духовної орієнтації в Китаї?

Тверезо мислячий китаєць багато не задумувався над проблемами життя та смерті, зате він завжди бачив перед собою еталон доброчесності і вважав за свій священний обов'язок йому наслідувати. Китаєць вище над усе цінує матеріальну оболонку, тобто своє матеріальне життя. Великими та загальновизнаними пророками тут завжди вважалися, насамперед ті, хто вчив гідно і у відповідності з прийнятою нормою - жити заради життя, а не в ім'я благополуччя на тім світі або рятунку від страждань.

Усі ці специфічні особливості системи цінностей, що склалися у Китаї за тисячоліття, передували епосі Конфуція, підготували країну до сприйняття тих принципів та норм життя, які назавжди увійшли до історії під назвою «конфуціанство». Суть їх задовго до Конфуція, зводилася до відособлення ірраціональних онов релігії і звеличення раціональних основ етики, підпорядкування релігійно-етичних норм вимогам соціальної політики й адміністрації. У ряді публікацій дається подвійне, «компромісне», визначення конфуціанства - як релігії, і як етико-політичного вчення. Конфуцій, творець морально-релігійного вчення, залишив найглибший слід у розвитку духовної культури Китаю, у всіх сферах його громадського життя - політичній, економічній, соціальній і моральній, у мистецтві і релігії.

Таким чином, політична філософія Конфуція - помірно-консервативна «м'яка версія» деспотизму. По своїй суті вона спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами і низами суспільства за допомогою гіпертрофованої ролі традиційних правил поведінки, правил церемоніалу лі в якості найважливішої і найефективнішої дисциплінуючої і стабілізуючої основи суспільства.

Таким чином, я гадаю, що вчення Конфуція про державу було консервативним, бо не відходило від старих методів та правил управління, а він лише згрупував їх.

Стабільність держави за Конфуцієм базується на правилах лі. Конфуцій пропонує будувати відносини всередині держави на основі ненасильницьких принципів (серед який ключове місце займає людинолюбство); ці прийоми формалізуються ним через систему «правил поведінки» - норм і ритуалів лі.

Регулювання політичних відносин за допомогою норм чесноти у вченні Конфуція різко протиставляється керуванню на основі законів. «Якщо, - підкреслював він, - керувати народом за допомогою законів і підтримувати порядок за допомогою покарань, народ буде прагнути ухилятися (від покарань) і не буде відчувати сорому. Якщо ж керувати народом за допомогою чесноти і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, народ буде знати сором, і він виправиться» [7].

Список використаної літератури

конфуцій держава правитель концепція

1. Основы политологии: Курс Лекций: Учебное пособие для вузов / Н. Сазонов, Б. Решетняк, А. Авксентьев и др.; Под ред. Н. Сазонова. - Харьков: Основа, 1993. - 464 с.

2. Основи політичної науки: Курс лекцій за ред. В. Кухти. Ч. 1.: З історії політичної думки: від стародавності до наших днів/ Б. Кухта, А. Романюк, М. Поліщук, Л. Старецька. - Вид. 2-ге, випр. І доп. - Львів: Кальварія, 1997.-288 с.

3. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл.-К.: Генеза, 1997.-400 с.

4. Політологія. Підручник // За заг. ред. Проф. Кремень В.Т., проф. Горлача М.І.-Х: Друк. Центр «Єдінорог», 2001.-640 с.

5. История философии в кратком изложении / пер. с чешского И.И. Богута. - М.: Мысль, 1994. - 590 с.

6. История Китая с древнейших времен до наших дней. М., 1974. - 657 с.

7. Всеобщая история государства и права: Учебник / Под ред. проф. К.И. Батыра. - М.: Юристъ, 1998.

8. Л.С. Переномов «Конфуцианство и легизм в политической истории Китая», Москва 1981 г.

Размещено на Allbest.ru