Унікальність української філософської традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Унікальність української філософської традиції

Унікальність української філософської традиції

традиція українська культура орфізм піфагорейство

Українська земля займає унікальне місце в розвитку філософських традицій. Однак ця унікальність навіть не стала предметом осмислення. Причиною такої «непритомності» є те, що новочасна українська культура сформувалася в колоніальних умовах. Такою вона залишається до сьогодні. Комплекси національної неповноцінності у нас достатньо сильні. Тому ми ігноруємо те, що могло б стати предметом національної гордості. Водночас акцентуємо увагу на речах ущербних. Від діячів такої закомплексованої культури важко чекати осмислення унікальності України в розвитку філософських традицій. У чому ж ця унікальність?

- По-перше, Україна мала безпосереднє відношення до становлення європейської філософської традиції. Тут були поширенні такі раньофілософські школи, як орфізм і піфагорейство. Звідси походив один із «семи мудреців» древньої Еллади Анахарсіс. Дали українські землі стародавній Греції також деяких мислителів елліністичного періоду. При чому ідеї, запропоновані цими філософами, виявилися співзвучними поглядам пізніших українських мислителів.

- По-друге, Україна мала певне відношення до індійської філософської традиції. Існують деякі паралелі між індійськими Ведами й давньоукраїнським фольклором, наприклад, колядками. Незважаючи на загалом європейське оформлення української філософської думки, в поглядах її представників несвідомо «проривалися» моменти, які більше засвідчують їхню прив'язаність до індійської традиції, ніж до європейської. Такою, наприклад, можна вважати «філософію серця», зорієнтовану на внутрішнє самозаглиблення, а не на «зовнішнє» раціональне пізнання, «втечу від світу» Г.Сковороди, близьку до цієї втечі «хутірну філософію» П.Куліша, ідеї метемпсихозу, що несвідомо виявляються в Тараса Шевченка, Лесі Українки, Уласа Самчука тощо.

- По-третє, Україна стала територією, де існували й співіснували різні «малі» філософські традиції. Тут була представлена досократична філософія (орфізм, піфагорейство, «нонконформістське» вчення Анахарсіс), класична давньогрецька філософська думка в формі платонізму, елліністична філософія (Біон Борисфеніт, Сфер Боспорський), православно-слов'янська філософська традиція (релігійно-філософська думка Київської Русі й українського Середньовіччя), ренесансна філософія (Григорій Саноцький, Стефан Оріховський, соцініанство та ін.), західноєвропейська неосхоластика (філософія у єзуїтських колегіумах, Києво-Могилянська академія).
Були представлені в Україні також національні філософії - німецька класична (Й.Б.Шад, адепти кантіанства, шелінгіанства, гегельянства, ніцшеанства, які працювали у вищих навчальних закладах України), російська (релігійна філософія кінця ХІХ - початку ХХ ст., русифікований марксизм), польська (Гуго Коллонтай, різноманітні польські суспільно-філософські течії 19 - початку 20 ст., Львівсько-Варшавська філософська школа). Мали тут поширення єврейська та угорська філософська думки. Були в Україні й прихильники неотомізму, хоча складно сказати, чи витворили вони тут свою традицію.

Щодо української філософії, то її становлення й розвиток відбувався в несприятливих умовах колоніальної залежності, коли українці не мали змоги творити інституції, в середовищі яких культивувалася б філософія.

Українська філософія почала формуватися в кінці ХVI ст., з появою на наших землях книгодрукування, яке започаткувало третю комунікативну революція. Тоді відбувалося руйнування православно-слов'янської традиції, а на її основі формувалася нова, власне, українська філософія. І здійснювалося це під сильними окцидентальними (західноєвропейськими) впливом. Проте новонароджена українська філософія, в силу своєї не сформованості й відсутності необхідних для її розвитку середовищ, не могла ефективно конкурувати із західними філософськими традиціями.

Сферою, де українська філософська традиція в ХІХ ст. отримала продовження, була сфера непрофесійна, зокрема, художня література й публіцистика. Тут варто зупинитися на питанні співвідношення філософії й художньої літератури. Це питання виникло ще в античні часи. Для українських мислителів ХVІІ-ХVІІІ ст., які орієнтувалися на аристотелізм, була притаманна, як справедливо відзначає Л.Ушкалов, «тожсамість поетичного, риторичного і філософського слова як репрезентації певної когнітивної моделі». Вона уможливила існування «феномену Сковороди, для якого література і філософія «зняті» в екзистенціальній синтезі».

На нашу думку, в контексті культурної ситуації Нового часу можливі два варіанти співіснування художньої літератури та філософії.

Перший варіант - художньо-літературна форма використовується філософами, в т.ч. й професіоналами, для вираження філософських ідей. У даному випадку приклад Г.Сковороди є достатньо репрезентативним. Його перу належить низка художньо-літературних творів, зокрема, віршів, байок, у яких викладалися філософські ідеї. Саме ці твори з писемної спадщини філософа були найбільш популярними.

Другий варіант - письменник у своїх художньо-літературних творах свідомо викладає філософські погляди. Наприклад, це бачимо в поезії Т.Шевченка «І мертвим, і живим…», поемі «Мойсей» І.Франка, драматичних творах Лесі Українки тощо .

Отже, можна зробити висновок що, українська філософія хоча й перебуває в руслі європейської філософської традиції, є далекою від її класичних зразків. Підходити до неї з критеріями, притаманній цій традиції, справа малоперспективна. При такому євроцентричному підході (а саме він переважає при розгляді історії філософії в Україні) ризикуємо багато що втратити, випустити з поля зору. Треба усвідомити: ми маємо «свою мудрість», свою специфічну філософію. І не треба комплексувати з приводу того, що в нас не було «великого філософа», який би «утворив синтезу світового значіння» (як це робить Д.Чижевський). Можливо, ідеї Анахарсіса чи Г.Сковороди, Т.Шевченка чи Л.Українки для нас є не менш цінні, ніж ідеї великих філософів. Та й чи тільки для нас? Сучасна західноєвропейська філософія відходить від чисто раціоналістичного підходу, шукаючи для себе можливості інтуїтивної та емоційної рефлексії. Саме це притаманне українській філософській традиції.

Размещено на Allbest.ru