Діалектика необхідності і свободи у філософсько-антропологічних концепціях

Стан цивілізації в першій половині ХХ століття, криза цінностей і проблема існування людини. Філософсько-антропологічна діалектика необхідності і свободи слова, особистості, творчості у екзистенціальних концепціях М. Бердяєва, Е. Фромма, М. Хайдеггера.

Рубрика Философия
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 19.02.2012
Размер файла 27,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з дисципліни «Антропологія»

на тему:

Діалектика необхідності і свободи у філософсько-антропологічних концепціях

План

Вступ

1. Історична необхідність і свобода слова

2. Структура свободи особи

3. Сутність та проблема свободи за Еріхом Фроммом

4. Свобода особи в творчості Хайдеггера

5. Свобода особи за Миколою Бердяєвим

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Поняття "свобода" завжди цікавило філософів. В усі часи спостерігалася спроба осягнути свободу як внутрішню властивість людини, як щось таке, що дано їй від Бога. В такому аспекті розглядали свободу античні мислителі, схоласти Середньовіччя, філософи Нового часу. Дещо по-іншому підійшли до визначення сутності свободи екзистенціалісти, період діяльності яких припадає на першу половину ХХ століття. Ці роки були кризою тогочасного суспільства, ламанням попередніх стереотипів, цінностей, періодом світових війн, тоталітарних режимів, коли люди втрачали смисл власного існування і прагнули можливості вирішення даної ситуації. Відповіддю на такий стан цивілізації був екзистенціалізм, або філософія існування, яка на перший план свого вчення поставила проблему людини, а саме її існування, існування людини в умовах страху, втрати себе, тобто в межах пограничної ситуації. Свобода особистості - це і питання про свободу волі, і про вибір, і про взаємозв'язок різних компонентів структури особистості: вольового, раціонального, ціннісного. Свобода також тісно зв'язана з проблемою відповідальності. Тривалий період за певних умов у вітчизняній філософії панувала точка зору, що свобода є усвідомленою необхідністю. Джерела ідей йдуть до філософських концепцій свободи Спінози, Гольбаха, Фейербаха, Маркса. Свобода людини подавалася як чітко вписана в систему зовнішнього соціального і природного визначення, де особа мала лише право усвідомити необхідність і діяти у її межах. Адже саме свобода за внутрішньою суттю тільки й може надати можливість людині бути і залишатися самою собою і не підкорятися обставинам. У зв'язку з цим треба розглянути найбільш концептуальні філософські теорії свободи особи.

Екзистенціалісти піднімали багато інших питань, крім свободи людини, однак в їх творчості ця проблема займала не останнє місце. Найбільш плідно в даному напряму працювали М.О. Бердяєв, Е. Фромм, М. Хайдеггер, концептуальні погляди яких й будуть висвітлені в даній роботі.

1. Історична необхідність і свобода

З моменту появи людини суспільство постійно впливає на неї, визначаючи її особистісне становлення. Спочатку через сім'ю, школу, потім через всю сукупність соціальних інститутів. Визначальний вплив соціуму має певний позитивний зміст: саме в суспільстві лише й можливе становлення людини як особистості, в суспільстві ж і знаходяться всі необхідні умови дальшого розвитку особи. Але з іншого боку, особистість за своєю суттю є вільною, творчою індивідуальністю, яка прагне до самореалізації. Суспільство ж як єдине ціле більш статичне, консервативне, насамперед, захищає інтереси цілого, тобто особи, прагне визначально впливати, підпорядковуючи особистість. Щоб докладніше розглянути важкий і багато в чому суперечливий процес взаємодії особистого і суспільного, необхідно виділити той елемент величезного механізму соціального визначення, яке безпосередньо і постійно впливає на особу і її свободу. Такою універсальною, найбільш простою, своєрідною частинкою механізму соціального визначення є соціальна норма. Саме в соціальній нормі виражаються стійкі в суспільній свідомості психологічні уявлення про соціальну необхідність, користь і справедливість. Соціальні норми не лише універсальні, а ще й безпосередньо впливають на особу, її свободу, тому що, на відміну від інших форм соціальних ідеалів, цінностей та ін., реально присутні і постійно діють у житті кожної людини. Через соціальні норми людина засвоює традиції, правила життя суспільства, в якому живе.

Соціальні норми для особи та її свободи - вагомі об'єктивні фактори, з одного боку, є суспільні явища, з іншого ж, суспільні явища сформульовані, звернені до особи як вимоги належної поведінки. Особа не може повністю усунутися від виконання соціальних норм, навіть якщо норми не відповідають її власним цінностям. Це зв'язано, насамперед, з тим, що суспільству, як певній цілісності (соціальній групі, нації, державі), належить функція контролю і підкріплення соціальних норм.

Соціальні норми - це правила, вимоги суспільства до особи, в яких визначені об'єми, характер, а також кордони можливого і припустимого в її поведінці. Одночасно в нормах є мотиви, а також критерії оцінки і засоби соціального контролю з боку суспільства. В складній структурі соціальної норми найважливішим є мотив. Мотив в соціальній нормі має певну спонукальну силу, стимул, що активізує поведінку і діяльність людини в бажаному для суб'єкта соціальної норми напрямку. Але для реалізації соціальної норми необхідно, щоб особа сприймала мотив як адекватну основу, що відповідає особистим інтересам і переконанням. Мотиви, що закладені в соціальних нормах, відрізняються своєю орієнтацією на середню моральну людину. Реалізація ж свободи особистості безпосередньо пов'язана з такими особистісними мотивами, що виражають, насамперед, індивідуальність і неповторність особи. В такій ситуації зіткнення мотивів різних рівнів та спрямованості, особистого і соціально-нормативного, вже закладеш передумови можливих суперечностей, гострота яких залежить від ступеня їх розходження. Соціальна норма наказує особі вимоги обов'язкового виконання. Так відбувається корегування мотивів, і особистість робить вибір. І тут багато залежить від позиції самої особистості, від змісту самої соціальної норми, насамперед, від пріоритету в них цінностей загальнолюдських чи ідеологічних. Ідеологізовані соціальні норми, характерні для тоталітарних систем, і відрізняються силою вимог до особистості, а отже, не залишають особі не лише варіантів вибору, а й можливості вибору, орієнтовані на єдину систему цінностей з ворожим, нетерпимим ставленням до всього іншого. В суспільстві владні структури зацікавлені в жорстокому контролю за поведінкою і діяльністю особистості, акценти в змісті соціальних норм зміщуються в бік ідеологізованого компонента в збиток загальнолюдського, а сам вибір особистості втрачає свою моральну суть. Та проблема взаємовідносин суспільного і особистого набагато складніша. Справа в тому, що вплив на особу з боку соціального (державного), соціальної групи, з присутніми їм уявленнями про належне, справедливе, обов'язково орієнтоване, насамперед, на внутрішньоособистісне проникнення. Прийнятий внутрішньо особистісно обов'язковий в своїй суті вплив соціальної системи через її норми, переживається людиною як своє власне переконання. Це трапляється, коли мотиви, що закладені в соціальній нормі і виражена в них воля, ототожнюються з власною суттю особи, з її індивідуальним Я. Це відбувається в декілька етапів. Спочатку під впливом широко розповсюджених цінностей, що пропагуються як загальнозначні і незаперечні, принципів та норм, що їх виражають, у свідомості особи поступово і ніби непомітно складається визначена для суспільства система настанов, тобто формується стан схильності до сприйняття світу і людини [3, c.34-35].

2. Структура свободи особи

В структуру свободи особи входить як необхідний компонент внутрішня свобода людини. Завдяки внутрішній свободі людина має свої власні принципи, погляди, переконання, цінності і здобуває духовну незалежність. У розумінні суті внутрішньої свободи важливим є аспект самовизначення людини навіть наперекір зовнішнім обставинам життя. Тільки внутрішня свобода забезпечує дійсно вільний вибір людини, і так закладається діюча, творча суть особи. Свобода у зовнішньому прояві є інтенціональною: особі притаманне прагнення до самореалізації. Але необхідні відповідні соціальні умови. Коли ж людина живе в суспільстві, де значно обмежені права і свободи особи, тоді в таких умовах неминуче загострюється проблема внутрішньої свободи людини. Внутрішня свобода стає тим майданом, де розгортається боротьба за збереження індивідуальної суті людини і и духовної незалежності наперекір соціальним умовам життя. Якщо позитивний зміст свободи особи полягає у самореалізації людини як творчої і активної істоти, то значення внутрішньої свободи є необхідністю її збереження у власній особистості та індивідуальності.

У тісному зв'язку з внутрішньою свободою особи знаходиться такий важливий елемент свободи, як вибір. Мова йде не про зовнішній випадковий вибір, коли людина вирішує, наприклад, як провести вільний час, хоча це також важливе. У вільному виборі суттєвим є момент самовизначення особистості, коли вирішується власна позиція чи складна моральна проблема. Ситуація вибору виникає тільки при наявності кількох мотивів. Мотив становить певну внутрішню силу, що впливає на поведінку людини. Особистість тільки тоді має свободу вибору, коли може протиставити один мотив іншому. Мова йде про боротьбу мотивів, про наявність кількох мотивів. Якщо мотив один, то нема і самого моменту вибору.

В процесі вибору і прийняття рішення важливе значення набуває воля особистості. Воля - усвідомлена цілеспрямованість людини на реалізацію власних намірів. Воля людини об'єднує у собі два основі компоненти: чуттєво-ціннісний і раціональний. Особистість постійно оцінює і обмірковує свої мотиви (раціональний компонент), також прагне до їх здійснення чи подолання небажаних мотивів (емоційний компонент). Воля виявляється переважно у самій практичній можливості вибору: воля діє у прийнятті рішення та здійсненні його, а саме рішення - це результат вибору. Вибір і рішення - найважливіші прояви суті волі. Людина має свободу волі тоді, коли сама має можливість і здібність зробити власний вибір. А коли людина не може подолати зовнішні негативні фактори, не може обрати відповідний мотив, що йде від ЇЇ власної індивідуальної суті, то така людина є залежною від іншої волі. Якщо поведінка людини обумовлюється дією іншої волі, то змістом волі діючого суб'єкта стає воля диктуючого суб'єкта. Отже, незалежність від інших - суттєва характеристика буття і самобутності волі. Воля існує тоді, коли сама визначає себе, володіє собою. Самовизначення і самоволодіння - це і є свобода волі. Свобода - суттєва якість волі особи [2, с.43-45].

екзистенціальний особистість свобода необхідність

3. Сутність та проблеми свободи за Еріхом Фроммом

У своїй книзі "Втеча від свободи" Еріх Фромм розвиває основи динамічної психології і аналізує такий стан людської психіки, як стан тривоги.

Еріх Фромм вбачає в процесі індивідуалізації два аспекти. Перший аспект - це розвиток особи, яку можна визначити як сукупність тісно переплетених один з одним рис вдачі, розуму, волі і устремлінь людини. Другий аспект індивідуалізації - це зростаюча самота людини. Але в будь-якому суспільстві існує межа індивідуалізації, за яку жоден нормальний індивід вийти не може. Подібно до середньовічної людини маленькі діти в сучасному суспільстві пов'язані з своєю матір'ю і навколишнім світом первинними зв'язками. При народженні людина є найбезпораднішою зі всіх тварин. Її адаптація до природних умов заснована не на інстинктах, а на процесі навчання. Інстинкт дуже ослаблений у людини і багато в чому замінений розумовим процесом. Людина знаходиться залежно від батьків довший період часу, ніж тварина. Людина випробовує страхи, яких немає у тварин. Але саме це - біологічна недосконалість людини і виявилося основоположним чинником появи цивілізації і двигуном прогресу.

Для дитини в ранньому віці характерний дитячий егоцентризм. Тільки через декілька років дитина перестане змішувати себе із зовнішнім світом. Батьки - це частина світу дитини і одночасно - незаперечний авторитет. Пізнє підпорядкування дитини батькам змінює свій характер. У якийсь момент дитина гостро усвідомлює свою індивідуальність, свою окремість від решти світу. Дитина росте - первинні узи рвуться, у неї розвивається прагнення до свободи і незалежності.

Дитина розвивається фізично, емоційно і індивідуально; її енергія і активність збільшуються. У міру зростання індивідуалізації дитини у неї росте усвідомлення себе окремою від навколишнього світу і інших людей, втрачається відчуття єдності з природою і росте відчуття страху. Первинні зв'язки гарантують дитині безпеку.

Пізніше вона починає усвідомлювати свою відособленість від інших людей, свою самоту. Світ представляється величезним і таким, що несе в собі загрозу; у неї виникає відчуття тривоги і беззахисності. Щоб знов знайти упевненість і позбавитися від страху, у людини може виникнути бажання відмовитися від своєї індивідуальності і спробувати знов злитися з навколишнім світом.

Коли первинні узи рвуться, людині потрібно якось орієнтуватися в світі, знайти нові гарантії. Один з можливих варіантів - дитина починає шукати підпорядкування у зовнішньої влади, яка натомість дає відчуття безпеки. При цьому вона приносить в жертву плідність і повноцінність своєї особи. Врешті-решт, підпорядкування приводить до зворотного результату - у дитини зростає невпевненість, в ньому розвивається ворожість і бунтарське відношення, направлене проти людей, від яких вона залежить.

Умовою гармонійного розвитку дитини є одночасне зростання її індивідуальності і її особи. Небезпека полягає в тому, що процес індивідуалізації йде більш менш автоматично, а зростання особи може стримуватися певними чинниками.

Якщо первинні зв'язки вже розірвані, а сукупність зовнішніх умов не дозволяє особі гармонійно розвиватися, то свобода перетворюється на нестерпне страждання, оскільки вона стає джерелом сумнівів і спричиняє за собою життя, позбавлене мети і сенсу. Тоді у людини виникає бажання позбавитися від такої свободи.

Мета книги Еріха Фромма - розкрити діалектичний характер процесу розвитку свободи, показати, що сучасне суспільство надає свій вплив на характер людини одночасно в двох напрямах: людина стає все більш незалежною і самокритичною, але одночасно вона потрапляє в повну ізоляцію і відчуває самоту, що її дуже хвилює і лякає.

Коріння цього явища слід шукати в епосі Реформації і протестантстві. Людина позбавилася від старих зовнішніх ворогів, але заробила собі нових: ними стали певні внутрішні чинники, які значною мірою блокують внутрішню реалізацію сучасної особи. Наприклад, свобода віросповідання привела до того, що багато людей втратили релігію взагалі, і якщо в щось вірять, то тільки в наукові факти.

Ми значною мірою отримали незалежність від зовнішньої влади, але нажили нового ворога - громадську думку. В результаті ми боїмося виділитися з натовпу, прагнемо поводитися так, як того чекають ті, що оточують.

Протестантство дало поштовх до духовного звільнення індивідуума. Капіталізм підхопив естафету і продовжив звільнення далі. Щоб добитися успіху, від індивідуума були потрібні старанність, ініціатива і успіх. У нього з'явилися шанси уціліти і досягти успіху в новій капіталістичній системі. Отримала розвиток і політична свобода. Боротьба за політичні свободи стала поштовхом появи сучасної демократичної держави, заснованої на загальній рівності що дало будь-якому громадянинові рівне право брати участь в управлінні державою через виборні органи.

В результаті капіталістична система внесла великий внесок до розвитку позитивної внутрішньої свободи і в розвиток активної самокритичної і відповідальної особи. З іншого боку, капіталізм прирік людину на ізоляцію і моральну самоту. Цьому сприяв і принцип приватної ініціативи, що набув широкого поширення в сучасному капіталістичному суспільстві.

Вище було описано тягар свободи негативної. Але існує свобода позитивна. Еріх Фромм дає позитивну відповідь на питання про існування позитивної свободи і намагається визначити шляхи, слідуючи якому людина зможе її добитися. Він вважає, що для цього людина повинна постійно проявляти себе емоційно і повинна розвинути в собі так звану "спонтанну активність". Спонтанна активність - це вільна діяльність особи, це не є примусова діяльність або бездумна діяльність автомата. В першу чергу тут йдеться про творчі здібності особи, що знаходять своє віддзеркалення в емоційній, інтелектуальній і плотській сферах. Спонтанна активність можлива лише за умови, що людина не прагне подавити яку-небудь істотну частину своєї особи.

Яскравий приклад спонтанної поведінки - це маленькі діти. Вони відчувають і мислять дійсно по-своєму. Вони ще не встигли засвоїти зовнішні стереотипи і шаблони мислення. Саме їх спонтанність привертає до себе дорослих.

Еріх Фромм вважає, що спонтанна діяльність, направлена на реалізацію внутрішнього потенціалу, - це спосіб досягнення позитивної свободи, знов об'єднуючої людину з світом. При цьому спонтанність повинна спиратися на два стовпи: добровільну і рівноправну любов і творчу працю. Спонтанність допомагає затвердити індивідуальність особи і подолати страх самоти. Якщо людина не здатна діяти спонтанно і виражати свої справжні думки і відчуття, то він починає ховатися під маскою псевдоособи, що ослабляє силу його дійсної особи і руйнує її цілісність.

Людина за своєю природою схильна сумніватися відносно себе, свого місця в світі і сенсу життя. Спонтанна активність - це спосіб подолати подібні сумніви і реалізувати свій внутрішній потенціал. Після того, як людина займе своє місце під сонцем, реалізує себе, сумніву відносно сенсу життя і його самого у нього зникнуть; він знайде силу і упевненість як індивідуума. І ця упевненість будується не на підпорядкуванні могутній зовнішній силі, а на спонтанних проявах свого дійсного "Я".

В рамках позитивної свободи велику роль грає неповторність індивідуума. Люди народжуються рівними, але в той же час вони народжуються різними, їх фізичні і психічні дані різняться. Завдання кожної людини - якнайповніше реалізувати свої внутрішні унікальні схильності. Найвищою метою людини повинні бути не підпорядкування зовнішній силі, а реалізація свого внутрішнього потенціалу і розвиток своєї особи. Якщо індивідуум рухається до реалізації свого "Я" і не звертає уваги на сторонні спокуси, то поступово він залучається до позитивної свободи, а його антисоціальні устремління сходять нанівець". Позитивна свобода припускає те, що індивідуум максимально повно реалізує свої здібності і при цьому веде активний спосіб життя, повний спонтанних проявів. Еріх Фромм вважає, що тільки демократія може стати необхідною базою для розвитку позитивної свободи; причому, демократія повинна враховувати особливості кожного індивідуума, його устремління і уявлення про щастя.

Еріх Фромм в своїй книзі “Втеча від свободи" намагається виділити риси, які повинні бути характерні для раціональної економічної системи, поставленої на службу народу. Такому суспільству повинні бути властиві всі завоювання сучасної демократії: представницький уряд, що обирається народом; принцип про те, що ніхто не повинен голодувати, що суспільство відповідальне за своїх членів, і що ніхто не повинен робити замах на людську гідність іншої людини. Також кожному індивідуумові необхідно надати можливість для справжньої активності і зробити так, щоб цілі суспільства і індивідуума сталі єдині. З боку ж індивідуума потрібний, щоб він брав активну і щогодинну участь в рішенні своєї власної долі і в житті всього суспільства в цілому.

Сучасна людина дуже сильно страждає тому, що вона стала деталлю величезної машини, перетворилася на простого виконавця, що втратив сенс життя. Індивідуум, нарешті, повинен перестати бути об'єктом для маніпуляцій, перетворитися із засобу в мету. Коли людина усвідомлює все суспільство в цілому, поставить економічну систему на службу своєму щастю і стане активним учасником соціального руху, тоді вона зможе подолати гнітюче її відчуття самоти і безсилля. Демократія зможе досягти дійсних висот і подолати сили нігілізму тільки тоді, коли людина знайде віру в активну і спонтанну реалізацію можливостей свого "Я" - віру в життя, правду і свободу [4].

4. Свобода особи в творчості Хайдеггера

Іншу думку на сутність свободи проводить філософ-екзистенціаліст М. Хайдеггер, який вважає, що дійсна свобода проявляється у звільненні від необхідності життя, тобто у саму мить смерті людини. Взагалі, з погляду екзистенційної філософії, свобода має місце у "задушевній" сфері, позасвідомій, яка й визначає вчинки людей. Тому свобода -- це міф, ніщо, "труд Сізіфа", вияв абсурдності людського буття [1].

5. Свобода особи за Миколою Бердяєвим

Видатний філософ Микола Бердяєв є відомим теоретиком свободи людини. У центрі філософської концепції - особа в усій різноманітності її духовного життя. Особа розуміється філософом не як мала частина соціального цілого (держави, роду, соціальної групи), а як всесвіт-універсум, мікрокосм. Важливо, що особа не просто маленька копія величезного понадчуттєвого світу, а й абсолютна цінність світу. Поняття особи у Миколи Бердяєва має концептуальний зміст: усі його роздуми починаються і закінчуються поняттям людина, вважається, що кожна людина є особистість, що основа її духовного буття і призначення людини полягає саме у можливості відкриття у собі особистості шляхом безкінечного самоутвердження. Суть людини полягає не в загальному і родовому, а в індивідуальному. Особа має свій неповторний образ. Індивідуальне буття людини, вважає Микола Бердяєв, є первісним, визначальним. Зовнішня реалізація всього індивідуального і неповторного, що має людина, складає зміст творчості. Творчість - найважливіша характеристика людини як особистості. Свобода у Миколи Бердяєва безпосередньо зв'язана з суттю людини: основна якість духа особистості. Особа, насамперед, за духовною природою є істота вільна і творча. Свобода є позитивною, творчою потужністю, що нічим не обумовлюється і не обґрунтовується, - це потужність духу творити не з природного світу, а із самого себе. Свобода, вважає Микола Бердяев, є самоочевидною і не потребує зайвих філософських обґрунтувань і доказів.

Свобода особи в Миколи Бердяєва протиставляється світу необхідності, що підкоряє людину. Філософ негативно характеризує не тільки необхідність, а будь-яку форму визначення взагалі. Усі форми визначення вважаються видами рабства людини. Проблема суперечностей рабства і свободи набуває змісту вічної боротьби світу духовного, де панує свобода і творчість, і світу зовнішнього, об'єктивованого, підкорюваного. Філософ виділяє різні рівні свободи людини: формальний, близький до свавілля; матеріальний і вищий, духовно досконалий рівень свободи. У формальній свободі воля взагалі не має предмета свого вибору. В матеріальній свободі такий предмет є. Але це ще замало мати предмет своїх прагнень: такий предмет може бути зовнішнім чи випадковим, і не відбивати суть самої особи. Досконалий, зрілий рівень свободи припускає зростання і підіймання внутрішньої людини, її органічне об'єднання з іншими людьми і космосом. Зміст теорії свободи Миколи Бердяєва полягає в усвідомленні того, що свобода людини є динамічний, що розгортається протягом життя, процес [2, с.48-52].

Висновок

На мою думку, не дивлячись на те, що всі ці концепції щодо свободи особи були створені більше півстоліття назад, основні їх положення не втратили своєї актуальності і сьогодні.

Неспокій і страх супроводжують людство з самого його зародження аж до наших днів. Старі форми зовнішнього примушення змінилися на нові неявні форми, часто набагато дієвіші. Щоб забезпечити своє існування, людині доводиться крутитися у величезній економічній машині, що пригнічує її самими своїми масштабами. Всі ці чинники дуже негативно впливають на психіку людини, спонукають її перетворитися на людину-автомат, деталь величезної машини, або встати під прапори диктатора. Яскравим прикладом цьому є тоталітарні режими Гітлера і Сталіна, що понесли мільйони життів. Кожному з цих диктаторів вдалося побудувати слухняну його волі величезну і агресивну державну машину, готову здійснювати його фактично імперіалістські плани. При цьому багато мільйонів людей знайшли для себе зручнішим не боротися за свободу, а стати слухняними гвинтиками в державній машині і працювати на тоталітарний режим. Але це ще півбіди: знайшлася величезна кількість людей, готових ради псевдоідеалів свого тоталітарного режиму із завзяттям знищувати собі подібних. І все це ради того, щоб відчувати себе частиною могутньої сили, Царями Природи, яким дозволено все, - навіть вбивати собі подібних по власній примсі, але, природно, виправдовуючи це своїми "абсолютно дійсними" ідеологічними міркуваннями, зведеними в ранг релігії.

Подібна тенденція насторожує, особливо враховуючи те, що науково-технічна революція ХХ століття зосередила в руках у людства величезний технічний потенціал, зокрема - потенціал для самознищення. До цих пір існують червоні кнопки і існують люди, готові за наказом натиснути ці кнопки. Зародження ще одного тоталітарного режиму може опинитися для людства фатальним. Звичайно, падіння фашизму і тоталітарного комунізму, а також успіхи сучасної демократії вселяють деяку надію на світле майбутнє людства, але людству все ж таки ще треба краще усвідомити те, що людина повинна бути метою, а не засобом, і те, що завдання суспільства - це розвиток особи і реалізація внутрішнього потенціалу його членів.

На всіх етапах свого історичного буття людина завжди прагнула осмислити, зрозуміти, осягнути як саму себе, так і світ навколо себе, себе у світі і світ у собі. Такий вже спосіб людського буття. Людство здавна цікавили і цікавлять природа й сутність людських взаємовідносин, норм, правил, які визначають їхній характер та властивості. У колі людського осмислення завжди були й є поняття "рівність", "свобода", "справедливість", "закон". Свобода є доволі складним явищем як для розуміння, так і особливо для практичного втілення у формах, нормах, інститутах, відносинах суспільного життя. У своєму прагненні від несвободи до свободи чи до вищого рівня свободи люди не мають ні вродженого досвіду свободи, ані чіткого розуміння якісності такого жаданого почуття свободи.

Свобода є невід'ємною складовою гармонійного розвитку людини, її становлення як особистості, формування характеру, принципів, переконань, світогляду. Проте свобода не означає, що індивід може робити все, що захоче, вона також означає, що індивід повинен відповідати за наслідки своїх дій, заслуговуючи на похвалу чи покарання. Свобода і відповідальність нерозривні.

Я вважаю, що сьогодні поняття "свободи людини" є питанням дискусії політичного та духовного життя будь-якого цивілізованого і демократичного суспільства. Лише наявність ініціативної, самостійної, з почуттям власної гідності людини, що понад усе цінує свободу, є необхідною умовою для побудови громадянського суспільства. Тільки з вільних громадян можуть сформуватися різні соціальні структури чи інститути, на підставі яких будується відкрита вільна держава.

Отже, щоб стати високоінтелектуальною, розкутою, вільною та розвинутою особистістю людина повинна мати свободу вибору, умови для саморозвитку, можливість самостійно приймати рішення, бути рівним у своїх правах з іншими членами суспільства.

Список використаної літератури

1. http://www.heidegger.ru/

2. Горлач М., Кремень В. Філософія. - Харків: Фоліо, 2001.

3. Табачковський В. Г. Людина. Світ. Світопорядки // Практична філософія. - 2003. - № 3.

4. Э. Фромм. Бегство от свободы. М.: АСТ -- Минск: Харвест, 2005.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Розгляд попередниками німецької філософії проблеми свободи і необхідності, особливості її тлумачення. Метафізика свободи І. Канта. Тотожність необхідності і свободи у філософії Шеллінга. Проблема свободи і тотожності мислення і буття у філософії Гегеля.

    курсовая работа [47,0 K], добавлен 21.11.2010

  • Відчужена праця за Марксом. Сучасна трактовка. Проблема ізольованості (відчуженості) людини в роботі Фромма "Утеча від свободи". Усунення відчуження - процес, зворотний відчуженню. Праця - засіб саморозвитку людини.

    реферат [37,0 K], добавлен 24.04.2003

  • Трактування філософами терміну "діалектика". Розвиток ідей діалектики у вченні Миколи Кузанського про вічний рух. Концепція діалектики як універсальної теорії і методу пізнання світу у класичній німецькій філософії. Діалектика як принцип розвитку.

    реферат [31,2 K], добавлен 28.05.2010

  • "Втеча від свободи" — перша книга психоаналітика та соціального психолога Еріха Фромма. Показано, що монографія стала одним з основоположних творів автора. Проведено аналіз психіки людини у монографії. Досліджується значення свободи для сучасної людини.

    контрольная работа [20,9 K], добавлен 18.09.2019

  • Порівняльний аналіз існуючих у сучасному науковому дискурсі концепцій виходу із загальнопланетарної кризи, породженої глобальними проблемами. Соціокультурний контекст зародження та витоки, специфіка й спрямованість розвитку техногенної цивілізації.

    автореферат [26,8 K], добавлен 16.04.2009

  • Проблеми філософії, специфіка філософського знання. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Українська філософія XIX - початку XX століть. Філософське розуміння суспільства. Діалектика та її альтернативи. Проблема людини в філософії.

    шпаргалка [179,5 K], добавлен 01.07.2009

  • Філософія та її роль у суспільстві: Антична, Середніх віків, Відродження, Нового часу. Діалектика як вчення про розвиток та проблема людини і буття. Поняття свідомості, процесу пізнання та освоєння людиною світу. Виробництво і політичне життя суспільства.

    курс лекций [339,2 K], добавлен 11.12.2010

  • Поняття "діалектика" в історико-філософському аспекті. Альтернативи діалектики, її категорії та принципи. Сутність закону заперечення заперечення. Особливості категорій як одиничне, особливе, загальне. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні.

    реферат [70,3 K], добавлен 25.02.2015

  • Діалектика: від античності до сучасності, її історичні форми. Альтернативи, принципи, категорії та закони діалектики. Діалектика як теорія та метод, її застосування в економічних дослідженнях. Діалектичне мислення як метод пізнавальної діяльності.

    реферат [61,8 K], добавлен 27.09.2011

  • Історія в концепціях "філософії життя". Гносеологічні проблеми історії баденської школи неокантіанства. Проблеми історії в концепціях неогегельянства. Неопозитивістська теорія історії. Метод "віднесення до цінностей" і метод "оцінки" в теорії Ріккерта.

    реферат [30,1 K], добавлен 30.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.