Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Державно-правові погляди грецьких стоїків

План

Вступ

1. Історичне значення політико-правової ідеології Греції

2. Стоїцизм

ідеологія стоїк правовий

Вступ

Актуальність теми: Десь із VI ст. до н. е. погляди на державу і право у Стародавній Греції почали складатися в окрему систему знань, але, на відміну від східних країн, у Греції цей процес розвивався активніше, держава і право ставали об'єктами дослідження багатьох мислителів і філософських шкіл. Цьому сприяло декілька чинників. По-перше, Греція мала значний економічний і соціальний досвід. На той час вона проминула декілька форм державності: аристократію, олігархію й демократію, яким було притаманне осібне розуміння сутності держави і права, їхніх ролі й соціального призначення. По-друге, сформувався певний зв'язок між людиною, державними інститутами і суспільством. По-третє, в державі склалася певна правова система, було напрацьовано механізм законотворчого і правозастосовного процесів. По-четверте, це значна диференціація суспільства. Кожен його стан убачав перспективи державного розвитку виходячи з власних інтересів, що знаходило відображення в конкретних теоріях. І нарешті, ще один важливий чинник. Мислителі Стародавньої Греції того періоду почали аналізувати конкретні державно-правові вчення своїх попередників, розвиваючи їх далі чи спростовуючи.

Метою даної роботи є розкриття поняття стоїцизму та охарактеризувати погляди грецьких стоїків.

Виходячи з поставленої мети, в даному дослідженні поставлені наступні завдання:

· Показати історичне значення державно-правової ідеології;

· Розкрити поняття стоїцизму та коротко описати його;

· Описати державно-правові погляди грецьких стоїків.

Дана робота має відповідну структуру: вступ, розділ 1, в якому досліджується історичне значення правової ідеології; розділ 2, в якому висвітлюються поняття стоїцизму; розділ 3, в якому розглядається погляди стоїків, висновки та список використаних джерел.

1. Історичне значення політико-правової ідеології Греції

Політична ідеологія Стародавньої Греції, як й інших країн давнини, формувалась у процесі розкладу міфів та виокремлення відносно самостійних форм суспільної свідомості. Розвиток цього процесу в античній Греції мав свої особливості порівняно з країнами Стародавнього Сходу.

Інтенсивна торговельна діяльність, яка розширювала їхній пізнавальний кругозір, активна участь громадян у справах полісу, особливо демократичного, викликали кризу міфологічних уявлень і спонукали шукати нові способи пояснення того, що відбувається у світі. На цьому ґрунті у Стародавній Греції зародилася філософія як особлива, теоретична форма світогляду.

Політико-правова теорія поступово відокремилась як самостійна частина філософії. До складу філософського світогляду входили тоді всі форми теоретичної свідомості - натурфілософія, теологія, етика, політична теорія та ін. Політико-правові вчення Стародавньої Греції складалися в результаті складних і доволі суперечливих взаємодій політичної ідеології з іншими формами суспільної свідомості. [4, c.39]

На зміст античних політико-правових концепцій значною мірою вплинув і розвиток індивідуалістичної моралі. Якщо в етико-політичних концепціях Стародавнього Сходу мова йшла про ту чи іншу інтерпретацію громадської моралі, то в античній Греції почали поставати питання, пов'язані зі становищем індивіда в суспільстві, можливістю морального вибору і суб'єктивним аспектом поведінки людини.

Виникнувши в умовах переходу від первіснообщинного ладу до політичної форми організації суспільного життя, антична політико-правова думка Греції оформилась і розвивалась у процесі соціальної диференціації населення і посиленням боротьби між різними прошарками тогочасного суспільства.

В історії виникнення і розвитку давньогрецької політико-правової думки більш або менш виразно вирізнилися три періоди. Ранній період (ІХ-VІ ст. до н. е.) був пов'язаний з часом виникнення давньогрецької державності. Тоді спостерігалася помітна раціоналізація політико-правових вчень.

Другий період (V - перша половина IV ст. до н.е.) - час розквіту давньогрецької філософської та політико-правової думки, яка знайшла свій вираз у вченнях Демокрита, софістів, Сократа, Платона та Аристотеля.

Третій період (друга половина IV-II ст. до н. є.) - період еллінізму, час початкового занепаду давньогрецької державності, потрапляння грецьких полісів під владу інших держав. Політичні погляди того періоду представлені у вченнях Епікура, грецьких стоїків, Полібія. [4, c. 40-41]

2. Стоїцизм

Стоїцимзм -- вчення однієї з найбільш впливових філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле, де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка - садова огорожа, фізика - фруктове (фруктові) дерево(а), а етика - плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.

Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи. [6]

Стоїцизм, хоча він за часом появи був сучасником епікурейства, відрізнявся більш довгою історією і меншим постійністю доктрини. Вчення його засновника Зенона, що відноситься до початку III століття до н.е., ніяк не схоже на вчення Марка Аврелія, що відноситься до другої половини II століття н.е. Зенон був матеріалістом, чиї доктрини в основному були комбінацією з вчення кініків і Геракліта, але поступово, в результаті домішки платонізму, стоїки відходили від матеріалізму, поки, зрештою, від нього залишилися лише сліди колишнього впливу. Їх етика, правда, змінилася дуже мало, а саме в ній більшість з них бачило найважливіше. Але навіть у цьому відношенні відбулося деяке переміщення центру тяжіння.

Стоїцизм менш «грецька» з усіх філософських шкіл, які ми досі розглядали. Ранні стоїки були в більшості сирійцями, а пізніші - в більшості римлянами. Тарн у своїй роботі «Елліністична культура» передбачає можливість наявності халдейських впливів у стоїцизм. Ібервег справедливо зауважує, що, «еллінізірія» варварський світ, греки відкидали те, що вважали не потрібним. Стоїцизм на відміну від більш ранніх, чисто грецьких філософських вчень емоційно вузький і в певному сенсі фанатичний, але він містив також релігійні елементи, в яких потребував мир і яких греки дати не могли. Зокрема, він волав до правителів. «Майже всі спадкоємці Олександра, можна сказати, всі найважливіші царі в продовження цілих поколінь були послідовниками Зенона - оголошували себе Стоїками», - говорить професор Гілберт Маррей. [7]

Періодизація стоїцизму

· Стародавня Стоя: III--II століття до н.е. Засновником школи вважають Зенона з Кітіона (бл. 336 - 264 рр. до н. е.). Найвідомішими його учнями були Клеанф (пом. бл. 232 р. до н. е.) та Хрісіпп (бл. 281 - 208 рр. до н. е.).

· Середня Стоя: II--I століття до н.е. Основні представники цього періоду - Панетій (бл. 180 - 110 рр. до н. е.) і Посідоній (бл. 135 - 51 рр. до н. е.). Завдяки їм стоїчні ідеї було перенесено до Риму, первинний етичний ригоризм суттєво пом'якшено.

· Пізня Стоя: I--II століття н.е. Основні представники періоду - Сенека (4 р. н. е. - 65 р. н. е.), Епіктет (50 - 138), Марк Аврелій (121 - 180). Це період римського розвитку філософії стоїцизму. Головними питаннями, які розглядали філософи Пізньої Стої, є проблеми етики, зокрема питання незалежності від умов життя. На цей час до стоїцизму починають ставитися як до свого роду популярної філософії. [6]

Зенон був фінікійцем, народився в Кітіуме на Кіпрі в другій половині IV століття до н.е. Здається ймовірним, що сім'я, до якої він належав, займалася торгівлею і що саме ділові інтереси вперше привели його до Афін. Проте під час його перебування там у нього з'явилося бажання вивчати філософію. Погляди кініків були йому більше до душі, ніж навчання будь-якої іншої школи, але в деякому відношенні він був еклектиком.

Зенон терпіти не міг метафізичних тонкощів. Він вважав, що чеснота має велике значення, а фізику і метафізику оцінив лише остільки, оскільки вони сприяють чесноти. Він намагався боротися і з метафізичними тенденціями століття за допомогою здорового глузду, який у Греції означав матеріалізм. Його дратували сумніви в достовірності почуттів, і він доходив до крайності в пропаганді протилежних ідей.

3. Державно-правові погляди грецьких стоїків

Підвалинами вчення державно-правових поглядів стоїків були свобода особи і природне право.

Течія стоїцизму існувала дуже довго -- від IV-- III ст. до н. е. до І--П ст. н. е. та була досить впливовою у філософській думці того часу. Прибічники цієї школи вважали, що всесвіт керується долею, яка є загальним природним законом, що одночасно має божественний характер.

Звідси випливала головна етична вимога стоїцизму -- жити згідно з природою, що означало жити відповідно до розуму, природного (або загального) закону світобудови, вести чесне і добросовісне життя. Воля, як розумне прагнення, протилежна хотінню. З цим пов'язане і поняття обов'язку, як чогось належного. В основі людського співжиття лежить, на думку стоїків, природний потяг людей до собі подібних, їхній природний зв'язок між собою. Відповідно, держава у стоїків виступає не як штучне, умовне, договірне утворення, а як природний утвір.

Відповідність зв'язків і відносин людей загальному законові є основою та підставою справедливості. Виходячи з цього, стоїки розглядали всіх людей як громадян єдиної світової держави (космополісу), а конкретну особу -- як громадянина всесвіту. Такий підхід заперечував полісну форму держави з її інститутами. [4, c.46]

Проти філософії індивідуалізму Епікура виступили стоїки.

Зенон (біля 336--264 р. до н. є.) з Кітіона на о-ві Кіпр, засновник школи стоїцизму, який навчався, зокрема, у філософів платонівської Академії.

Відповідно до філософії Зенона над світом панує необхідність (або Фатум). Світобудова управляється нею, долею і божественним розумом. Необхідність, доля у вченні стоїків виступають як «природний закон» («загальний закон»), який «має силу і велить (робити) правильне і забороняє протилежне». «Того, хто кориться їй, доля веде, а непокірного тягне». По суті стоїки розвивали доктрину природного права. Витоки права вони виводили з самою природою закладеного порядку. Так, учень Зенона Хрісіпп приводить наступне судження: «Неможливо відшукати який-небудь інший принцип чи яке-небудь інше джерело справедливості, крім як даного нам самим Зевсом і Природою. Коли ми хочемо що-небудь сказати про добро чи зло, то як початкові крапки будь-якого нашого міркування всякий раз повинні служити Бог і Природа». Усе, що не відбувається у світі, заздалегідь визначено і тому зовсім не підвладне впливу з боку людей. Свобода їх волі виключалась. Таке основне кредо представників цього філософського напрямку.

Важливим поняттям у вченні Зенона виступає поняття мети. Метою розумної людини є доброчесне життя, відповідне природі, природним законам. Слідування людини неписаному закону, з яким він узгоджує свої вчинки, є обовґязок. Діоген Лаертський повідомляє: «Зенон перший вживав слово «обовґязок», тому що він вивів його зі слів «те, що личить» -- обовґязок є «дія, властива природним створінням». Поняття обовґязку, долгу знецінювало сенс і роль родини, шлюбу, особистого життя. Благо держави цінувалося вище блага індивіда. Стоїки заявляли, що доброчесна людина не зупиниться перед тим, щоб принести себе в жертву державі. Отже, альтруїзм несумісний з індивідуалізмом.

Відштовхуючись від універсального характеру природного закону, Зенон і його учні розвивали космополітичні погляди на державу: всі люди і за своєю природою, і за законом світобудови -- громадяни єдиної світової держави (космополісу), громадяни Всесвіту. Рабство не має виправдання. Любов до себе подібних _ вимога вищого закону. Хто віддаляється від однієї людини, віддаляється від усього людства, тому що усі рівні за природою, обдаровані розумом і свободною волею. Відповідність природного звґязку людей загальному закону світобудови, на думку стоїків, є підставою і причиною справедливості в спілкуванні людей. Вона грає в їх вченні роль нормативно значущого принципу і критерія для держави, її законів. Стоїки виступали за їх неухильне дотримання. [3, c. 51-55.]

Ідею стоїків про долю як загальний природний закон, що скеровує функціонування всесвіту, обстоював грецький історик Полібій (бл. 200-- бл. 120 до н. е.). Зокрема, досліджуючи відтинок часу, впродовж якого було встановлено панування Риму над усім Середземномор'ям, він розглядав долю як історичну категорію, що уособлює внутрішні закономірності єдиного історичного процесу.

Держава, за його вченням, виникає звичайним чином завдяки цьому процесові, а на відносини людей суттєво впливає форма держави.

Полібій намагався пояснити процес зміни форм держави. Роздумуючи у своєму творі "Історія в сорока книжках" про царську владу, тиранію, аристократію, олігархію, демократію та охлократію, він дійшов висновку, що вони заступають одна одну за велінням долі, згідно з природним законом.

Усього, згідно з Полівієм, є шість основних форм держави, які, в порядку їхнього природного виникнення і зміни, посідають такі місця в межах свого повного циклу: царство (царська влада), тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Первісний вождь-самодержець непомітно і природно перетворюється, за концепцією Полібія, в царя, тією мірою, якою "...царство розуму заступає панування відваги і сили". Царська влада наділяє кожного за заслугами, а піддані підпорядковуються їй не стільки від страху насильства, скільки за велінням розуму і з доброї волі.

З часом царська влада стає спадковою. Царі змінюють попередній спосіб життя з його простотою і піклуванням про підданих, починають надміру віддаватися розкошам. Внаслідок спричинених цим заздрощів, ненависті, незадоволення і гніву підданих "царство перетворюється в тиранію". Цей стан і форму держави Полібій характеризував як початок занепаду влади.

Тиранія -- час змов проти володарів. Але ці змови походять від людей шляхетних і відважних, які не бажають терпіти свавілля тирана. За підтримки народу ці шляхетні люди скидають тирана і утверджують аристократію. Таку форму держави Полібій характеризував як таке правління меншості, що встановлюється за згодою народу і за якого ті, хто править, є "найсправедливіші й найрозсудливіші за вибором". [5, c.27-28]

Попервах аристократичні правителі керуються в усіх справах турботою про "спільне благо". Коли ж влада в аристократії стає спадковою і опиняється в руках людей "абсолютно незнайомих з вимогами суспільної рівності та свободи", аристократія перетворюється на олігархію. Тут панують зловживання владою, зажерливість та беззаконня.

Виступ народу проти олігархії супроводжується вбивством одних і вигнанням інших. Не довіряючи попереднім формам правління, народ установлює демократію та бере на себе клопіт про державу. Демократією Полібій уважав такий устрій, за якого вирішальна сила належить рішенням більшості народу, панує підпорядкування законові та традиційна пошана до богів, батьків і старших. Але, поступово відходячи від цих цінностей, натовп вибирає собі вождем відважного честолюбця (демагога), а сам усувається від державних справ. Відтак демократія вироджується в охлократію.

Охлократія за змістом є переродженням демократії, найгіршою формою правління. Соціальні негаразди в суспільстві, що супроводжують охлократію, підштовхують людей до пошуку способів удосконалення державності; вони об'єднуються навколо найавторитетнішої особи і вибирають її правителем -- царем. З цього починається, за його вченням, новий цикл розвитку і зміни форм правління. [4, c.47]

Природно-історичний розвиток, за Полібієм, притаманний і праву. Етичні норми поведінки, що зародилися серед людей у процесі розвитку людського суспільства, закріпилися в звичаях, які, у свою чергу, з утворенням держави закріпилися в законах. Він вихваляє «добрі звичаї і закони», що «вносять доброчинність і помірність у приватне життя людей, у державі ж оселяють смиренність і справедливість». [5, c.29]

Висновок

Отже, Кожен період давньогрецької політико-правової думки позначений послідовним, логічним розвитком і збагаченням теорії пізнання, знань про природу, зміст, принципи і функції права, держави. Уявлення про право як справедливість, про справедливий суспільний устрій, сформоване ще в «гомерівський» період, було збагачене грецьким філософами, особливо Арістотелем. Вже піфагорійцям держава уявлялась ідеалом, якщо в ній панують справедливі закони. Вчення Сократа, Платона, Арістотеля, грецьких стоїків, Полібія -- величні вершини античної філософії.

Підвалинами вчення державно-правових поглядів стоїків були свобода. Відповідність зв'язків і відносин людей загальному законові є основою та підставою справедливості. Виходячи з цього, стоїки розглядали всіх людей як громадян єдиної світової держави (космополісу), а конкретну особу -- як громадянина всесвіту. Такий підхід заперечував полісну форму держави з її інінститутами.

Список використаних джерел

1. История политических и правовых учений. Учебник / под ред. доктора юридических наук, профессора О.Э. Лейста. - М.: ИКД «Зерцало-М», 2002.

2. История политических и правовых учений: - Хрестоматия для юридических вузов и факультетов Сост. и общ. ред. Демиденко Г.Г. - Харьков: Факт, 1999.

3. Демиденко Г. Г. //Історія вчень про право і державу/Навчальний посібник / Харків: Консум, 2004.- 432 c.

4. Ткаченко В.В. Лекції з історії розвитку держ.-пр. відносин у давньогрецькій і давньоримській цивілізаціях: Навч. Посіб. - К.:МАУП, 2005 384 с. Бібліограф. С.345-360

5. Ерышев А.А. История политических и правовых учений: Учеб.пособие. - 3-е изд., стереотип. - К.: МАУП, 2002. - 152с. - Библиограф.:с.148-149

Размещено на Allbest.ru