Основи філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Проблема походження свідомості. Свідомість і мова

Свідомість - це властива людині вища психічна здатність до ідеального відображення світу у певних образах та логічних знань, які слугують орієнтацією координацією дій, підвищенню ефективності життєдіяльності в цілому. Проблема свідомості була і залишається однією з найважчих. Свідомість не має властивостей матеріальних предметів, не сприймається органами чуття, його не можна бачити, відчувати, вимірювати або зважувати. Але людина мислить, відчуває, переживає, має пам'ять, волю, уяву, здатність діяти. 1. Добіологічне здатність однієї матеріальної системи відображати інші матеріальні системи. 2. Біологічне - виникає центральна нервова система а відтак психічна форма відображення у формі почуттів уявлень сприйняттів найпростіших інтелектуальних операцій. Сучасною наукою доведено висок організаційну здатність до відображення дійсності, повторюваності, циклічності. 3. Соціальне-спілкування, практична діяльність мозку та мова. Мова - інформаційно-знакова діяльність із вираженням думки. мислення, свідомості. Мова є специфічно соціальним засобом зберігання і передачі інформації, а також управління людською поведінкою. Вважається що мова виникла одночасно з виникненням суспільства в процесі спільної трудової діяльності первісних людей. Мислення і мова складають єдине ціле. Між ними існує нерозривний, органічний зв'язок. У мові людина матеріалізує свою думку, втілює її у слово, надає їй форму предметності, матеріалізує свою розумову діяльність і може розглядати її результати як об'єкти (наприклад, художній твір, наукова праця тощо).

2. Ідеальність свідомості

Ідеальність - найважливіша властивість свідомості. Протягом багатьох століть проблема ідеального залишається однією з найбільш актуальних і складних у світовій філософії. Нематеріальне, невидиме, чуттєві образи і знаково-символічне мислення існує лише у свідомості, уяві, думці. У цьому принципова відмінність реальності свідомості від реальності матеріального. Спочатку ідеальні образи виникають і формуються як відношення людини до світу, створеними попередніми поколіннями людей. Ідеальне, будучи світом образів і понять, має власну логіку, певний рівень свободи, що виражається у здатності ідеального породжувати нове яке є результатом духовної діяльності. Зі збільшенням «простору ідеального» відточується логіка мислення, піднімається рівень випереджаючого відображення дійсності, рівень і якість творчої уяви. Ідеальне завжди залишається особистісним явищем, суб'єктивним проявом мозкових процесів людини. Індивідуальна свідомість визначає і формує свідомість суспільну. У філософській літературі зустрічається і точка зору на ідеальне як творчість в широкому сенсі слова, тобто його активність, конструктивність, спрямованість думки на нове.

У цьому сенсі ідеальне як креативність свідомості являє собою цілеспрямованою, контрольованою і керованою особистістю віддзеркалення зовнішнього і внутрішнього світу. Отже, ідеальне багатозначне у своїх сутнісних характеристиках. Нерідко в літературі розрізняються три рівні функціонування ідеального: а) ідеальне в психічної діяльності тварин; б) ідеальне людської психіки; в) ідеальне в цінностях культури. Залежно від змісту і функцій ідеального його можна також класифікувати на: а) когнітивний (наукові та інші теорії, гіпотези, уявлення); б) аксіологічні (моральні, естетичні ідеали); в) психологічний (суб'єктивні переживання в емоціях і почуттях); г) праксеологічне. Прийнято розрізняти і такі типи та форми ідеального, як практичне і теоретичне, конкретне і абстрактне, реальне і формальне, утопічне і реалістичний і т.п.

3. Нейрофізіологічні основи свідомості

Нейрофізіологічною основою свідомості є певний (критичний) рівень активації мозку. Структура мозку: 1. Глибинна та нижня частини мозку відповідає за хімічний обмін в організмі, джерело потреб, емоцій, потягів. Слугує енергетичним блоком мозку, успадковане нами від тварин. Його подразнення викликає радість. злість, задоволення, страждання. Пошкодження призводить до надмірної збудливості чи сонливості. 2. Задні відділи півкуль відповідають за переробку та збереження інформації, а пошкодження призводить до забруднення мови або письма. 3. передня та скронева відповідають за програмування контроль, та самоконтроль поведінки людини. Ліва - логіка, аналіз, абстрактне мислення, сприйняття часу, сила волі, за мову, письмо, схильність до точних наук. Права-образне сприйняття дійсності, мрії фантазії, естетичне сприйняття світу, емоції, сприйняття простору. Схильність до гуманітарних наук. Амбідекстри люди, які однаково добре володіють обома руками. В епоху античності разом з будівництвом доріг та мостів розвивається поезія, риторика, архітектура, філософія. Розглядають симетричний розвиток півкуль в цей період. В епоху середньовіччя переважала права півкуля. Епоха відродження перехід від невігластва до культури, зокрема в поезії. Конкуренція лівої півкулі з правою. В новий час книгодрукування, металургія, будівництво, гірнича справа. Ліва домінує над правою. Новітній час вплив церкви на суспільне життя мало впливає. Динамічно розвивається наука телебачення комп'ютери готового зв'язку атомної і водневої бомби. Логічне мислення робить домінуючою ліву півкулю. Сучасність ліва півкуля конкурує з правою.

4. Структура свідомості

3 компоненти свідомості: 1. знання - інформація про предмети світ знання забезпечення практичної орієнтації його доцільне перетворення визначення засобів діяльності. 2. норми - найбільш ефективні норми що узгоджують наші дії в межах соціуму. 3. цінності - об'єднують різні елементи нашої діяльності в органічну цілісність надаючи їй осмисленості спрямовують людину на високі цінності гуманізм. Рівнева структура 1. предметна відображає предмет. Рефлективна-відображає самого себе.

5. Характеристика форм суспільної свідомості

Форми суспільної свідомості політична, правова, моральна, естетична, релігійна свідомості. Політична свідомість є відображенням політичних відносин, політичної діяльності, що відбувається в суспільстві. Вона є сукупністю ідей, поглядів, вчень, політичних установок, тих чи інших політичних методів, з допомогою яких обґрунтовуються і втілюються в життя політичні інтереси суб'єктів політичних процесів. Політична свідомість включає в себе ідеологічний та психологічний аспекти. Правова свідомість являє собою сукупність знань, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Правова свідомість тісно взаємопов'язана з правовими нормами та законами у відповідності з пануючими в суспільстві уявленнями про законність. порядок, справедливість. Мораль являє собою сукупність, систему норм, правил поведінки людей в суспільстві. На відміну від правових норм, норми моралі не закріплені в юридичних законах, а моральні регулюються в суспільстві силою громадської думки. Естетична свідомість - відображає об'єктивну дійсність шляхом певних художніх образів. Естетична свідомість відображає пізнання в конкретній наочно-чуттєвій формі, художніх образах, що здійснюють вплив на наші органи почуттів і викликають тим самим певну емоційну реакцію, оцінку. Релігія як форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна психологія включає в себе несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне.

6. Творчий характер свідомості

Проблема творчості - одна з найважливіших проблем сучасної науки і філософії. Творчість - форма активності свідомості людини що спрямовує діяльність людини на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості). Розглядають художню творчість як божественну одержимість (Платон), як синтез свідомого і несвідомого (Шеллінг), як містичну інтуїцію (Бергсон), як прояв інстинктів (Фрейд). Основними формами творчості є: науково-технічна, художня, соціальна. Науково-технічна:цей вид творчості є стрижнем і рушієм науково-технічного прогресу, передумовою виникнення нових наукових ідей, пошуку інноваційних технічних рішень, практичної реалізації матеріально-речових результатів людської діяльності. Художня творчість е творчість за законами краси, притаманна в різній мірі всім видам продуктивної людської діяльності. В концентрованій своїй якості художня творчість знаходить відображення у створенні (і творчому виконанні) творів мистецтва. Соціальна творчість спрямована на вдосконалення людини і суспільства, на боротьбу з негативними суспільними явищами - політичною пасивністю, антисуспільною психологією і поведінкою.

7. Свідомість і духовне життя суспільства

Свідомість - це властива людині вища психічна здатність до ідеального відображення світу у певних образах та логічних знань, які слугують орієнтацією взаємокоординацією дій, підвищенню ефективності життєдіяльності в цілому. Духовне життя суспільства - засвоєння та перетворення світу, яка є у виробництві, зберіганні, розподілі, споживанні духовних цінностей та ідеального змісту. Духовне життя суспільства зв'язане з задоволенням духовних потреб, функціонуванням свідомості (суспільної та індивідуальної), стосунками між людьми, багатоманітними формами їх спілкування. Духовне життя суспільства охоплює не тільки ідеальні явища, але й суб'єктів духовного життя, які мають певні потреби, інтереси, ідеали, а також соціальні інститути, що займаються виробництвом. Духовне життя суспільства включає в себе такі складові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура. Духовне виробництво - це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. «Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії - людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб'єкти.

8. Проблемне поле епістемології

Гносеологія - теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання. Епістемологія (грец. еріstетоlоgіа - теорія пізнання) - частина філософії. що вивчає загальні риси процесу пізнання та результат знання: основи і межі; достовірність і недостовірність. Вживається переважно як вчення про наукове пізнання. Пізнання - процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстрактних образах (поняттях, теоріях) людиною. Проблемне поле епістемології: - яка структура пізнавального процесу - що таке методі який є найефективніший - які критерії науки - що таке істина. Проблеми:ідоли роду - природна недосконалість людського роду, ідоли печери - нездатність людини вийти за межі своєї суб'єктивності, ідоли площі (невірне користування мовленнєвими поняттями), ідоли театру (сліпа віра людини в авторитети). Принципи: - принцип об'єктивності - об'єкт існує незалежно від суб'єкта, його свідомості волі та процеси пізнання, людина не повинна вносити нічого від себе (принцип наукової етики) - принцип пізнаваності - реальність можна пізнати такою яка вона є. Людські знання можуть додати картину дійсності.-принцип активно творчого пізнання-пізнання не дзеркальне відображення дійсності а є відображенням усіх можливих модифікацій. Активність і творчість нерозривні. принцип визначальної ролі практичної діяльності основи пізнання джерелом і вирішальним критерієм дійсності.-принцип історизму-розглядає предмет і явища враховуючи перспективи їх історичного розвитку.-принцип конкретності дійсності - кожне положення слід розглядати в конкретних умовах місці та часі. - принцип діалектики розвитку і всезагального зв'язку. Перехід з кількісних в якісні. Єдність боротьба як причина розвитку.

9. Поняття об'єкта пізнання

За Декартом об'єкт це протяжна субстанція(природа) Об'єкт пізнання - предмет, явище матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт пізнання не можна ототожнювати з усією матеріальною або духовною дійсністю. Об'єктом стають тільки ті сфери дійсності, що включаються в пізнавальну діяльність суб'єкта. Чим вище рівень розвитку науки і пізнавальної діяльності людей, тим ширше стає коло явищ, що охоплюються науковим дослідженням, і, отже, коло об'єктів пізнання збільшується. В якості об'єкту може виступати навіть самий суб'єкт.

10. Філософське розуміння суб'єкта пізнання

свідомість суспільний епістемологія пізнання

За Декартом суб'єкт це мисляча субстанція. (людина)

Суб'єктом пізнання є людина, людський індивід, здатний відображати у своїй свідомості явища дійсності. Суб'єкт пізнання 1. реальна людина з пізнавальними здатностями, пізнавальними можливостями й опанувала певний багаж знань і ці знання поєднує з індивідуальними можливостями. 2. Наукове співтовариство. В сучасних умовах пізнання не окремо а колективно дотримується тієї чи іншої парадигми (теоретичні, методологічні, і аксіологічні установки які взяті за зразок розв'язування задачі які поділяють всі члени наукового співтовариства) популяризують свою діяльність, конкурують як співробітники але всі вони здійснюють свою пізнавальну діяльність в межах суспільства. 3. Суспільство організовує пізнавальну діяльність, підготовку наукових кадрів, шляхом визначення пріоритетних галузей, здійснення фінансування.

Размещено на Allbest.ru