Проблема методу філософії Нового часу
Орієнтація на пізнання дійсності, що опиралася на відчуття, як риса філософії Нового часу. Пізнавальний процес та метод пізнання (ідеальне освоєння реального світу). Характеристика методології Френсіса Бекона. Нові принципи філософії Рене Декарта.
| Рубрика | Философия |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.12.2011 |
| Размер файла | 27,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Київський національний університет будівництва і архітектури
Реферат
на тему:
" Проблема методу філософії Нового часу"
з дисципліни:
"ФІЛОСОФІЯ"
Виконав: студент групи ІТЕП-21
Прядка П.О.
Перевірив викладач: Лакуша Н.М.
КИЇВ 2011
Зміст
- Вступ
- 1. Пізнавальний процес та метод пізнання
- 2. Проблема методу філософії Нового часу
- 2.1 Методологія Френсіса Бекона
- Висновки
- Література
Вступ
На кінець XVI - початок XVII ст. буржуазні виробничі відносини настільки розвинулися в рамках феодального суспільства, що стали можливими успішні спроби буржуазії політично оформити переворот, який вже фактично відбувся в базисі. Наприкінці XVI ст. перемагає буржуазна революція у Нідерландах, в середині XVIІ ст. - у Англії. Народжується новий клас буржуазія. Економічна діяльність, інтереси реально практичного життя ведуть до дійсного пізнання світу, в тому числі природи, до орієнтації на пізнання, яке б не було засновано лише на цитатах із Біблії, а яке опиралось на практичний досвід.
Для формування науки Нового часу, характерна орієнтація на пізнання дійсності, що опиралася на відчуття. Одночасно перед філософами і вченими потає питання про сутність і характер самого пізнання, що приводить до підвищення значення гносеологічної орієнтації Нової філософії.
В даній роботі зроблена спроба пояснити, що таке пізнавальний процес та метод пізнання, розглядається становлення наукової методології на першому, і на мою думку найголовнішому етапі, її зародженні. Цим і є цікава філософія нового часу. Реферат складається із двох основних розділів. В першому - обговорюється, що таке метод та процес пізнання. В другому представлені методології Френсіса Бекона та Рене Декарта.
1. Пізнавальний процес та метод пізнання
Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись у ході відображення його свідомістю, пізнавальний процес постає принципово творчим відображенням об'єктивної реальності, оскільки його результатом не є створення ідеальної копії наявного стану речей, “повторення" в ідеальній формі того, що є. Таким чином, пізнання відображає не тільки дійсно існуючі (або ті, що дійсно існували) предмети, процеси і явища, але й усіх їх можливі модифікації. Інакше кажучи пізнання відображає загальне.
Отже, пізнавальний процес відображає не саму реальність як таку, а “конструктивні схеми" речей і процесів, що складають її, і тому відображає не тільки “здійснені” варіанти цих “схем" (дійсність, наявний стан речей), але й одночасно і всю сукупність нездійснених варіантів, тобто можливості. Щоб реалізуватись у практиці, можливості повинні бути зафіксовані у всьому своєму розмаїтті, проаналізовані з точки зору їх відповідності інтересам людини, щоб на цій основі зробити вибір саме тих можливостей, які цим інтересам відповідають, і після цього запропоновані практиці (як мета, що визначає спосіб діяння). Таке відображення реалізується завдяки мові. Саме в ній можливості набувають статусу своєрідного “чуттєвого”, (у субстраті звуків усної чи знаків письмової мови) існування.
Говорячи про минуле (про те, чого вже немає в дійсності) або про майбутнє (про те, чого немає), ми фактично безпосередньо маємо справу із знанням про минуле чи майбутнє, яке відчутно існує для нас, у вигляді “мовної реальності”. Та й про теперішнє ми говоримо значною мірою маючи на увазі не стільки дійсні, скільки можливі його аспекти.
З характеристики пізнавального процесу, як відображення навколишньої реальності випливає характеристика істини як правильного, адекватного її відображення. Якщо з якихось причин адекватність відображення порушується, деформується, результат пізнання набуває протилежного характеру - заблудження. Однак наше відображення ніколи не є дзеркальною копією реального світу, а якщо між реальним предметом і його пізнавальним образом не існує такої абсолютної (“дзеркальної”) подібності, то виникає питання про критерії розрізнення між правильним і деформованим відображенням, між істиною і заблудженням.
Метод (грецьке metodos) в широкому розумінні слова - “шлях до чого-небудь”, спосіб соціальної діяльності в любій її формі, а не лише в пізнавальній. Поняття методології має два основні значення:
1) система визначених способів, прийомів і операцій, що застосовуються в тій або іншій сфері діяльності (в науці, політиці мистецтві і т.д.);
2) вчення про цю систему, теорія метода. Так, методологія науки досліджує структуру і розвиток наукового знання, засоби і методи наукового дослідження, способи інтерпритації його результатів, механізми і форми реалізації знання в практиці. Але не правильно повністю зводити методологічне до раціонального. “Все що існує не ділиться на розум без залишку”, так як існують і нераціональні засоби і прийоми пізнання.
Проблема метода завжди була в центрі філософської та наукової думки, особливо починаючи з Нового часу, і обговорювалась в рамках багатообразних, в тому числі полярних підходів. Зараз методологічні питання широко ставляться і розв'язуються в таких напрямках і течіях думки, як філософія науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, структуралізм постструктуралізм, постпозитивізм та ін. Специфіка соціальної методології досліджується у сучасній герменевтиці, теорії інтерпретації текстів і своєрідній філософській концепції (Г. Гадамер, П. Рікер, ін.).
Таким чином, метод (в тій або іншій формі) зводиться до сукупності визначених правил, прийомів, способів, норм пізнання і діяння. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб'єкта при розв'язку конкретної задачі, досягнення результату в даній сфері діяльності. Він дисциплінує пошук істини, дозволяє з економити сили і час, рухатись до цілі найкоротшим шляхом. основна функція метода - регулювання пізнавальної і інших форм діяльності.
Але недопустимо впадати в крайності:
1) недооціювати або відкидати роль метода і методологічних проблем (“методологічний негативізм”);
2) перебільшувати або абсолютизувати значення метода, перетворювати його в “універсальну відмичку” до всього, в простий і доступний інструмент наукового відкриття (“методологічна ейфорія”). В сучасних методологічних концепціях, як правило, стараються не допускати вказаних крайностей, хоча вони і зустрічаються.
Кожний метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила кожного метода обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка “співіснує з методом”. В свою чергу, метод розширяється в систему, тобто використовується для подальшого заглиблення і розгалуження знання, його матеріалізації в практиці.
В науковому пізнанні істинним повинен бути не лише його кінцевий результат (сукупність знань), але і ведучі до нього шляхи, тобто метод, що досліджує і стверджує специфіку цього метода. Тому не можна “розводити” предмет і метод. Любий метод виникає із реального життєвого процесу і знову входить в нього. Метод не нав'язується предмету пізнання, а змінюється у відповідності з їх специфікою. Наукове дослідження здійснюється як рух у визначеному матеріалі, вивчення його особливостей, форм розвитку, зв'язку відношень. Отже, істинність метода завжди обумовлена насамперед змістом предмета (об'єкта) дослідження.
Багатообразність методів людської діяльності обумовлює багатообразний спектр методів, які можуть бути класифіковані по самим різним критеріям. Насамперед слід виділити методи духовної, ідеальної (в тому числі наукової) і методи практичної, матеріальної діяльності. В теперішній час стало очевидним, що методологія не може бути обмежена лише сферою наукового пізнання, вона повинна виходити за її межі, і включати в свої орбіти і сферу практики. При цьому необхідно мати на увазі тісний зв'язок цих двох сфер.
Що стосується методів науки, то основ їх поділу на групи може бути декілька. Так, в залежності від ролі і місця в процесі наукового пізнання можна виділити методи формальні і змістовні, емпіричні і теоретичні, методи дослідження і викладення і т.д. Виділяють також якісні і кількісні методи, методи безпосереднього і опосередкованого пізнання, оригінальні і довільні.
В сучасній науці достатньо успішно працює багаторівнева концепція методологічного знання. В цьому плані всі методи наукового пізнання по степені загальності і сфері діяльності можуть бути розділені на п'ять основних груп:
1. Філософські методи, серед яких найбільш старшими являються діалектичний і метафізичний. До їх числа також відносяться аналітичний (характерний для сучасної аналітичної філософії), інтуїтивний, феноменологічний, герменевтичний та інші.
2. Загальнонаукові підходи і методи дослідження, що отримали широкий розвиток і примінення в науці ХХ ст. Вони виступають в якості своєрідної проміжкової методології між філософією і фундаментальним теоретико-методологічним положенням спеціальних наук. До загальнонаукових частіше всього відносяться такі поняття, як інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, оптимальність і т.д.
3. Спеціально-наукові методи, тобто сукупність способів, принципів пізнання, досліджувальних прийомів і процедур, що застосовуються в тій або іншій сфері науки, яка відповідає певній основній формі руху матерії. Це методи механіки, фізики, хімії, біології і гуманітарних наук.
4. Дисциплінарні методи, тобто системи прийомів, що приміняються в тій або іншій дисципліні, що входить в яку-небудь галузь науки або виникає на стиці наук. Кожна фундаментальна наука представляє собою комплекс дисциплін, які мають свій специфічний предмет і свої методи дослідження.
5. Методи міждисциплінарного дослідження, як сукупність ряду синтетичних, інтегративних способів (що виникають як результат поєднання елементів різних рівнів методології), що націлені головним чином на стик наукових дисциплін.
Таким чином, в науковому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна система багатообразних методів різних рівнів, сфер діяльності, спрямованості, які завжди реалізуються із врахуванням конкретних умов.
2. Проблема методу філософії Нового часу
2.1 Методологія Френсіса Бекона
Френсіс Бекон (1561-1626) жив і творив в епоху яка являється періодом не лише потужного економічного, але й виключно культурного підйому і розвитку Англії.
Філософія Бекона виходить із об'єктивної потреби суспільства і виражає інтереси прогресивних сил того часу. Бекон відкидає філософію як споглядання і представляє її як науку про реальний світ, що застосовується на дослідному пізнанні. Своєю позицією він виражає нову вихідну точку і нову основу для всякого пізнання. Його творчість містить сліди компроміса. Цей компроміс визначальний був і для всього суспільного розвитку Англії того часу. Найбільше виражається цей компроміс у Бекона при його підтримці концепції “подвійної істини”, тобто істини “откровення”, істини про бога (теологічної) і істини філософії, тобто істини пізнанної, споглядованної. Основну увагу Бекон приділяє проблематиці науки, знанню і пізнанню.
Смисл, призвання і задачі науки Бекон характеризує у вступі до праці “Велике відродження науки”: ”накінець, я хотів би призвати всіх людей до того, щоб вони пам'ятали істинні цілі науки, щоб вони не займались нею не для свого духа, не для деяких вчених спорів, не заради того, щоб досягти влади, не для деяких інших низьких замислів, але заради того, щоб мало від неї користь і успіх само життя”. Він відкидає спекулятивні схоластичні диспути і орієнтується на пізнання дійсності, реально існуючого світу. Основними засобами цього пізнання являються, згідно Бекону, почуття, дослід, експеримент і те, що із них витікає. Він мислить, “що людський розум сам собі заважає працювати і що він не використовує певним чином необхідні допоміжні засоби (якими володіє людина), від чого і виходять більшість незнань речей, а із цього незнання витікають “нескінченні втрати”. Виходячи із цього, він заключив, що потрібно із всіх сил прямувати до того, щоб обновився, або навіть хоч покращився зв'язок між думками і речами.
Основний метод, який повинен був забезпечити виконання цієї задачі був описаний в “Новому Органоні”. Новий метод пізнання обумовлює і нову концепцію реальності. Хоч Бекон явно ніде і не формулює цей метод, але вже із того факта, що цей метод опирається на почуття, витікає, що предметом філософії являється пізнання почуттями (тобто матеріальна) дійсність.
Чуттєве сприйняття явища втому вигляді, як з ним зіткнулася освічена людина і про нього роздумує, являється сутністю позиції Бекона. Творчість Бекона характеризується певним підходом до методу людського пізнання і мислення. Вихідним моментом любої пізнаючої діяльності являється для нього почуття. Тому його часто називають засновником емпіризма - напрямок, який будує свої гносеологічні позиції переважно на чуттєвому пізнанні і досліді. Основний принцип цієї філософії виражений в тезі: “Нема нічого в розумі, що раніше не пройшло через почуття”. Чуттєве пізнання в вузькому розумінні слова Бекон, таким чином, включає в загальний контекст досліда і експеримента. Тому точніше філософію Бекона визначити, як емпіричну. Емпірія - дослід що опирається на експеримент, - являється для нього вихідним пунктом нового наукового методу, який він характеризує як “науку про краще і більш сучасне використання розуму при дослідженні речей і про істинний розум, який їх пізнає для того, щоб пізнаваючий розум піднісся. Далі він говорить, що ця властивість являється різновидністю логіки. Саму логіку він розуміє як збою пізнання - органон. Однак його “логіка" різко відрізняється від дедуктивної (аристотелівської) логіки, що опирається на теорію силлогізма.
Основним робочим методом своєї логіки Бекон рахує індукцію. Характеризує він її так: “Під індукцією я розумію форму доведення, яка придивляється до почуттів, хотіла б пізнати істинний характер речей, прямує до дій і майже з ними зливається”. Він відкидає ту індукцію, яка як він говорить, здійснюється простим переліченням. Бекон підкреслює про необхідність переробити, а точніше розробити індуктивний метот “наукам потрібні, такі форми індукції, які проведуть аналіз досліду і відрізнять один від одного експеримент і лиш потім, коли відповідно виключать і відкинуть, прийдуть до кінцевого висновку“. Бекон зрозумів, що недивлячись на бистрий розвиток природничого знання, научковий прогрес незадовільняє потреби практики. Наука повинна заволодіти своїм предметом новим способом, і для цього вона потребує нового поняттєвого апарату, що адекватно відображає реальність.
Попри досить помітну у філософії Бекона гуманістичного-ренесансну лінію, саме тут починається панівне для філософії Нового часу тлумачення людини як частини природи, а її духу (який тлумачиться головним чином як розум) як своєрідного механізму споглядання реальності (образом якої виступає природа), призначеного відтворити природу, якою вона є, дзеркально і тому зрештою не творчо.
Згідно з Беконом, “бог створив розум подібним до дзеркала, здатного відобразити увесь світ”. Звідси - механічне по суті уявлення про істину, як “точне” віддзеркалювання предметів і процесів природи, а заблудження як створення такої дзеркальної “копії” внаслідок діяння різного роду зовнішніх причин. Бекон називає їх ідолами або “привидами” (примарами). Таких ідолів Бекон вирізняє чотири групи:
1. “Привиди роду”, пов'язані із недосконалістю самого людського розуму; при змалюванні цього роду привидів Беконом прямо вказується на механічний характер розуміння дійсності. “Розум людини, - читаємо у Бекона, - уподібнюється нерівному дзеркалу, але, домінуючи до природи речей, свою природу відображає речі у спотвореному і викривленому вигляді. “Привиди роду” виходять із недосконалості людського розуму, яка проявляється в тому, що “пропонує великий порядок і рівновагу в речах, ніж ті, які в них є”. Шлях до подолання “ідолів роду ” полягає в зрозумінні цієї властивості людського розуму і послідовному проведенні правил нової індукції в процесі пізнання (це необхідний, безумовний, основний і самий надійний засіб для подолання і наступних ідолів)
2. “Привиди печери” - спотворення, що мають своїм джерелом індивідуальні особливості (недоліки) розуму індивідів. Ці печери заломлюють і викривляють світ природи, з одного боку, тому, що кожному належить певна, власна природа, з другого боку, тому, що кожний дістає різне виховання і зустрічається з іншими людьми. Також тому, що кожний читав лиш певні книги, а також по іншим причинам такого ж роду.
Інші два типи входять своїм корінням в соціальне життя.
3. ”Привиди площі" породжуються спілкуванням людей, процес якого нав'язує індивідам ті або інші помилкові, але такі, що вже стали звичними, уявлення. В характеристиці цього типу ідолів Бекон приходить до визначеної степені розуміння відношенням між словом і реальністю, яку воно означає. Тим самим він торкається проблематики, яка дискутується і в сучасній теорії методології науки. В свій час він не міг прийти до адекватного рішення цієї проблеми.
4. “Привиди театру” породжуються сліпою вірою людей у авторитети, старовинні традиції і гадки.
Після розгляду ідолів як основних перепон досягнення дійсного знання Бекон приступає до позитивного викладу свого методу. Цьому присвячена друга книга афоризмів “Нового органона”.
Вихідним пунктом дослідження для Бекона являється в “достатньому і правильному описі природи і експериментів”. Однак це описання являється на його погляд таким різнобарвним, що розум не може сконденсуватись. Для цього все потрібно впорядковувати. Бекон складає три основних види таблиць. Перша із них - таблиця позитивних інстанцій. Бекон назвав її таблицею сутності і наявності. Таблиця дає відносно повний огляд основних проявів досліджувальних властивостей.
Друга таблиця в певному змісті протилежна першій. Це таблиця негативних інстанцій, яку Бекон визначає як таблицю відхилення і відсутності наявності. Таблиця сконструйована таким чином, що кожному визначеному достовірному випадку відповідає (по крайній мірі один) випадок негативний.
Третя із основних таблиць - таблиця ступенів, або порівнянь. Методична цінність цієї таблиці в найбільшій степені залежить від рівня чуттєвого пізнання і експериментальних методів, тому тут міститься найбільше число неточностей.
Порівняння даних в цих трьох таблицях, згідно Бекону, може привести до певних знань, зокрема описаним випадком можуть підтверджуватись або не підтверджуватись гіпотези, що стосуються цієї властивості. Бекон свій метод ілюстрував на вивченні властивості тепла. Ця ілюстрація показала і недоліки цього метода. Не дивлячись на це, заслуга Бекона в тому, що його “Новий органон" представляє першу спробу в філософії Нового часу реалізувати загальний методологічний підхід до отримання наукового знання, який мав практичне примінення. Його заслуга в підкресленні значення емпірії, чуттєвого пізнання і експеримента, що повністю відкидався в більшості випадках схоластичною філософією.
філософія бекон декарт новий
Висновки
Дуже важко зробити висновок в правильності якої-небудь із описаних концепцій пізнання - відкидання організуючого початку, в якості більш складних систем (складовою частиною якого являється і наш трьохмірний світ) однією школою, та повне відкидання значення досвіду іншою не дозволяє зробити цього.
Скоріш за все, як це нераз доказувала історія, істина буде десь посередині, але філософія завжди буде пробувати вияснити “що головне”, що є першоосновою - ідея або матерія, пробуючи запустити колесо історії від якоїсь однієї абсолютної точки - початку часово-просторових координат. Заняття захоплююче і цікаве, але зовсім непідсильне людському розумові на його теперішньому рівні розвитку, бо не можливо знайти початок в ідеального кола.
Можна зробити такі висновки.
Заслуга Бекона в тому, що його “Новий органон" представляє першу спробу в філософії Нового часу реалізувати загальний методологічний підхід до отримання наукового знання, який мав практичне примінення. Його заслуга в підкресленні значення емпірії, чуттєвого пізнання і експеримента, що повністю відкидався в більшості випадках схоластичною філософією.
Значення Декарта для розвитку сучасної науки і філософії величезне. Він затвердив “нові принципи філософії”, він сприяв розвитку ряду спеціальних наукових дисциплін, зокрема математики. Він являється засновником аналітичної геометрії.
Література
1. Надольний Я.І. Філософія. Підручник. - К., 2000.
2. 1. Ейдельман Б.Ю. - Библиографическая классификация и систематический каталог. - М. - 1977. - 311с.
3. Енциклопедія з філософії. - М., 1994.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Особливості філософії Нового часу. Формування нової парадигми філософствування. Філософські ідеї Ф. Бекона: обґрунтування емпіричного методу і нової моделі науки. Раціоналізм французького філософа Рене Декарта. Проблема людини у філософії Нового часу.
реферат [30,8 K], добавлен 18.09.2010Передумови формування та основні етапи розвитку філософії Нового часу, її головні ідеї та видатні представники. Характеристика двох протилежних напрямків філософії Нового часу: емпіризму та раціоналізму. Вчення Спінози, Декарта, Гоббса, Бекона, Гассенді.
контрольная работа [28,7 K], добавлен 01.08.2010Філософія та її роль у суспільстві: Антична, Середніх віків, Відродження, Нового часу. Діалектика як вчення про розвиток та проблема людини і буття. Поняття свідомості, процесу пізнання та освоєння людиною світу. Виробництво і політичне життя суспільства.
курс лекций [339,2 K], добавлен 11.12.2010Особливості наукової революції XVI—XVII ст. та її вплив на розвиток філософії. Історичні передумови появи філософії нового часу, її загальна спрямованість та основні протилежні напрями. Характеристика діяльності основних філософів: Ф. Бекона, Р. Декарта.
реферат [29,5 K], добавлен 18.02.2011Філософія Нового часу. Початок формування філософського мислення Нового часу (Ф. Бекон, Р. Декарт). Раціоналізм європейської філософії XVII ст. (Б. Спіноза, Г. Лейбніц, Х. Вольф). Сенсуалізм в буржуазній філософії (Дж. Локк, Д. Юм, Дж. Берклі).
контрольная работа [40,8 K], добавлен 14.03.2008Рене Декарт - найбільший мислитель Франції, філософ, математик, натураліст, засновник філософії нового часу, заклав традиції, що живі і сьогодні. Його життя протікало в боротьбі проти науки і світогляду схоластики. Міркування про метод. Метафізичні міркув
реферат [17,1 K], добавлен 27.02.2004Субстанціальний і реляційний підходи до розуміння буття. Трактування категорій простору та часу у в античній філософії та філософії середньовічної Європи. Категорії простору та часу в інтерпретації німецької філософії та сучасної буржуазної філософії.
реферат [31,7 K], добавлен 05.12.2010Передумови виникнення філософських ідей Нового часу. Філософський емпіризм XVII-XVIII ст. Філософські погляди Ф. Бекона. Розвиток емпіричного підходу в ідеях Т. Гоббса. Сенсуалізм і лібералізм Дж. Локка. Концепція раціоналізму в філософії Нового часу.
реферат [45,8 K], добавлен 04.06.2016Історія виникнення гносеологічного світогляду в епоху Нового часу. Зміст принципу сумніву, його вплив на формування методу Декарта. Методологічні особливості "нової науки". Наслідки дії раціоналістичного методу філософа на метафізику пізнання і онтологію.
курсовая работа [56,5 K], добавлен 10.11.2010Тотожність та відмінність поглядів на субстанцію в роботах Р. Декарта, Б. Спінози та Г. Лейбніца. Сенсуалізм Дж. Берклі, скептицизм Д. Юма. Суб'єкт і об'єкт пізнання. Висвітлення духовно-теоретичної і предметно-практичної форми освоєння світу людиною.
контрольная работа [48,4 K], добавлен 20.09.2011
