Основи філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Світогляд, як форма освоєння світу

Світогляд - це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані у єдину систему, у центрі якої завжди перебувають уявлення людини про себе. Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Порівняно з наукою її особливість поля гає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичній формі осмислити світ як світ людини, розглянути місце і становище людини у світі, її смисложиттєві проблеми. Філософський світогляд дає змогу виробити таке бачення світy, яке водночас є і суб'єктивним і теоретичним, а отже, і досягти людині гapмонії з собою, зі своїм баченням cвітy й самим світом. 3 цим пов'язані такі особливості філософії, як і те, що вона, будучи за формою діяльності наукою, не є наукою за своїми функціями та значенням для людини. У філософії, на відміну від інших наук, не існyє єдиних, загальновизнаних теорій. Образно кажучи, філософій є стільки, скільки філософів, проте існує єдиний теоретичний апарат, уявлення про предмет, завдання, функції, які постійно перебувають у процесі становлення й осмислення.

2. Структура світогляду

Світогляд - це сукупність поглядів, оцінок, принципів, які визначають загальне розуміння світу і місце в ньому людини. Тобто основою світогляду є знання, які формуються всім життям, комплексом природничих та суспільних наук. Але світогляд не просто сума знань, а їхній «сплав», їхнє складне переплетіння. Для світогляду дуже важливе, щоб знання стали переконанням, способом життя і визначали норми поведінки. Тут світогляд стискається з мораллю.

В світогляді виділяються:

- пізнавальний рівень;

- логічна послідовність;

-інтелект. сила аргументів;

- повсякденно-практ. рівень;

- теоретичний рівень.

Світогляд складається:

- світовідчування;

- світостримання;

- світорозуміння.

Складові світогляду:

- знання;

- цінності;

- програми дій.

Історичні типи світогляду:

- міфологія;

- релігія;

- філософія.

Міфологія - форма суспільної свідомості, характерна для первинного суспільства.

Релігія - форма світогляду де пізнання світу здійснюється через потусторонній та поцюсторонній світи.

Філософія - любов до мудрості. Для філ. думки основою стали розум, інтелект. Реальне споглядання, логіч. аналіз почали витісняти фантаст. сюжети.

3. Історичні типи світогляду

Світогляд - це система уявлень людини про світ, місце людини у cвіті, відношення людини до світy та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані у єдину систему, у центрі якої завжди перебувають уявлення людини про себе. За способом розуміння людиною свого місця світі можна виділити кілька основних світогляду:

1. Міфологічний - це результат практично-духовної діяльності людини. У міфологічному світогляді людина не відокремлює себе від речей природного світу, а окрема людина не відокремлює себе від суспільства в цілому. В міфологічному світогляді не існує чіткої» межі між мисленням та мовленням, свідомістю, предметом та думкою про предмет.

2. Науковий світогляд є теоретичною формою ставлення до світу. Cвіт у ньому об'єктивно розглядається таким яким він є незалежно від людини, а людина вбачається в ньому тільки частиною світу - природи чи суспільства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людині поставити закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації.

3. Мистецтво є практично-духовною діяльністю. Мистецький світогляд дає суб'єктивний образ світy, в якому художник досягає гapмонії зі cвітом тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного.

4. Релігійний світогляд чітко поділяє світ та людину, природнє та надприродне, земне та потойбічне. Люди на, створена за образом та подобою Бога, займає головне, центральне місце у створеному Богом світі. У релігійному світогляді, через віpy в потойбічне, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до світy, надає йому смислової завершеності і таким чином досягає гapмонії з ним.

5. Філософія є теоретичною формою ставлення людини до cвіту. Порівняно з наукою її особливість поля гає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичній формі осмислити світ як світ людини, розглянути місце і становище людини у світі, її смисложиттєві проблеми.

4. Філософія, коло її проблем та місце в системі культури

Заслуга Сократа полягає в тому, що він показав, що предмет філософії вимагає осмислення самого способу його пізнання. Тому в міpy того, як oкpeмі науки, що входили раніше до складу філософії, виробляли свій, відмінний від філософського, метод пізнання, вони відгалужувались від філософії. Наприкінці 18 ст. німецький філософ І. Кант окреслив предмет філософії такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смію сподіватись? Для того щоб відповісти на ці запитання, мало знати, що таке світ і що таке людина. Тому філософія вивчає не тільки сутність речей, cвітy, людини сам спocіб їхнього існування. Філософська дисципліна, що вивчає буття у вcіx його аспектах, називається онтологією.

Предметом філософії є загальні, граничні засади людського мислення, пізнання, буття людини у світі. Таке розуміння предмета мислення зумовлює особливості філософського мислення, які відмежовують філософію як від буденoгo, так і від природничо-наукового мислення.

Основні функції філософії

До функцій філософського пізнання належать світоглядна, онтологічна, гносеологічна, методологічна, ціннісна та праксеологічна.

Онтологія - вчення про Буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії.

Праксеологічний вимір філософського знання пов'язаний з аналізом і узагальненням своєрідності взаємовідносин людей і природи, окремих людей і суспільства в цілому, практики наукових спостережень, експериментів.

Аксіологія - вчення про цінності, філософська теорія загальнозначущих принципів, які визначають вибір людьми напряму їхньої діяльності, характер їхніх вчинків.

5. Особливості та основна проблематика філософської думки у Стародавній Індії та Китаї. Філософія Стародавньої Індії

Перші школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку 6 ст. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції.

По буддизму, світ - це єдиний потік матеріальних і духовних елементів - «дхарм». Висунув догму про переродження живих істот, стверджуючи, що смерть живої істоти є не що інше, як вияв розпаду певної комбінації дхарм, після чого утворюється нова комбінація дхарм. Ідеалом буддизму є досягнення нірвани - повного завершення процесу перероджень і позбавлення таким чином страждань, які становлять сенс життя (ідея про розвиток людини, її безперервне вдосконалення).

Вчення про буття. В основі лежить вчення про дхарми - «носії своєї ознаки - частинки, або елементи». Дхарми - це частинки, що являють собою ніби тканину світової речовини. Вони проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. Буддизм утверджував єдність матеріального і психічного світів.

Вчення про пізнання. В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів є основним засобом пізнання навколишнього середовища. Проблема людини. Буд. заперечує існування душі, тобто окремої духовної істоти всередині людини. Буддисти заперечують існування і окремого поза п'ятьма групами елементів, які становлять людську особистість, її психічну і матеріальні якості: свідомість, уява, почуття, кармічні сили, матеріальна оболонка людської особистості. Окремішнє людське життя - це результат попередніх існувань.

Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в Індії розвивалось і стихійно-матеріалістичне вчення - чарвака.

Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. За основу світу чотири елементи: земля, вода, вогонь, повітря. Особливість вчення - розробка етичної концепції, згідно з якою поняття добра і зла - ілюзорні, створені людською уявою. Реальним є тільки страждання і насолода чуттєвого буття. Вони утверджують єдину мету людського буття - одержання насолоди. Виступали з критикою релігії, зокрема буддизму.

Вайшешика: Все складається з маленьких часток, що утв. предмет, утворюють різні комбінації і виникають різні комбінації і виникають різні за якістю речі.

Ньяя: вважали, що головним є визнання логічних категорій.

Філософія Стародавнього Китаю.

Зміни в традиційних суспільних відносинах на основі економічного прогресу, поява грошей, суб'єктивної реальності, розвиток наукових знань, насамперед в галузі астрономії, математики, медицини створили умови для розвитку філософії в Стародавньому Китаю.

Найвпливовішим ідеалістичним напрямком, що виникає в 6 - 5 столітті до нашої ери і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551 - 479 р.р. до н.е.), яке дістало назву Конфуціанства. Першим етапом установлення Конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство становило етико - політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім'ї та управління державою.

Проблеми космогонії, онтології, гносеології, логіки були в стадії започаткування. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» - гуманність.

Першою філософією матеріалістичного напряму був Даосизм. Засновником Даосизму вважається Лао - цзи (6-5 століття до н.е.). Але, бажаючи звеличити престиж Даосизму в боротьбі з Конфуціанством, послідовники Даосизму оголосили своїм засновником легендарного героя Хуанді (697 - 598 р.р. до н.е.) Даосизм наголошує на діалектичній ідеї, загальної рухомості і мінливості світу. Дао - це шлях набуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне. невичерпне і безкінечне у русі; воно - основа всього сущого.

Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було прийнято вважати в конфуційстві, а всезагальному закону «дао». Згідно з цим законом будь-яка річ досягши певного ступеня розвитку перетворюється на свою протилежність.

світогляд культура античний філософія

6. Загальна характеристика та етапи розвитку античної філософії

Становлення філософі Стародавньої Греці відбувалося в VІ - V ст. до н.е. Саме в цей період мудреці-філософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням наївно-стихійний філософський світогляд. Філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торговельної частини населення, що почала боротися за владу, відбираючи її в аристократів-землевласників. Зв'язок з виробництвом, бурхливий розвиток якого був пов'язаний насамперед з застосуванням заліза, розвиток товарно-грошових відносин, зростання культури, соціальне протистояння і перехід від авторитарних аристократичних форм державного управління до тиранічних, а через них до демократичних - все це сприяло становленню і розвитку особливої філософії.

Історія античної філософії охоплює понад тисячу років. У її розвитку виділяють три основні періоди.

Перший - період ранньогрецької філософії - охоплює епоху від виникнення філософського мислення на початку VІ ст. до н.е. до часів Сократа (кінець V ст. до н.е.). Філософів цього періоду називають досократиками. До них належать такі філософи, як Фалес, Анаксимен, Анаксимандр, Геракліт, Піфагор, Парменід, Зенон Елейський.

Другий період має назву класичного. З філософів цього періоду першим слід назвати Сократа. До них належать також софісти Протагор, Горгій. Суть другого періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. Крім названих мислителів, представниками цього періоду є Платон, Аристотель, Демокріт, а також послідовники Сократа - кіренаїки, мегарики і кіники.

Третій період історії античної філософії пов'язаний з епохою еллінізму і Римської імперії. Він починається приблизно з кінця ІV ст. до н. є. і закінчується V-VІ ст. н. є. Філософія елліністично-римської епохи існує у вигляді кількох основних філософських напрямів. Це епікурейці (засновник Епіку), скептики (Піррон), стоїки (Цицерон, Сенека, Епітет).

Антична філософія, у якій утримувалися прототипи всіх основних видів світогляду, що розроблялися в усі наступні століття, - це велика творчість людського духу, і тому вона ніколи не втратить свого високого значення в очах мислячого людства.

7. Особливості становлення середньовічної філософії

Середньовіччя - це панування релігійного світогляду, вираженого в богослов'ї. Філософія стає служницею теології. Її основна функція - тлумачення Священного Писання, формулювання догматів Церкви і доказ буття Бога. Попутно розвиток отримала логіка, здійснювалася розробка поняття особи (суперечка про відмінність іпостасі і суті) і суперечок про пріоритет одиничного або загального (реалісти і номіналісти).

Патристика (від греч. - батько) - філософія і теологія батьків церкви, тобто духовно-релігійних вождів християнства до VІІ століття. Навчання, вироблені батьками церкви, стали засадничими для християнського релігійного світогляду. Патристика внесла величезний вклад у формування етики і естетики пізньоантичного і середньовічного суспільства.

Схоластика (лат. - вчена бесіда, школа), тип релігійної філософії, що характеризується принциповим підпорядкуванням предмету теології, з'єднанням догматичних передумов з раціоналістичною методикою і особливим інтересом до формально-логічної проблематики; отримав якнайповніший розвиток і панування в Західній Європі в середні віки. 1. Середньовічна філософія, що створила систему чисто формальних логічних аргументів для теоретичного обґрунтування догматів церкви. 2. Знання, відірвані від життя, ґрунтуються на абстрактних міркуваннях, що не перевіряються досвідом.

8. Середньовічна схоластика, полеміка реалізму номіналізму

Схоластика - це специфічна система середньовічної філософсько-теологічної думки, яка зародилася в монастирських школах. Пізніше так стали іменувати всю середньовічну філософію. Схоластика була спрямована на раціональне обґрунтування основ християнського віровчення, насамперед для осмислення і доведення буття Бога. Вважалося, що істина вже дана в Біблії, необхідно її лише логічно вивести звідти. Природа перестає бути найважливішим об'єктом людського пізнання. Основна увага зосереджується на пізнанні Бога і людської душі. Схоластика опиралась в основному на формальну логіку Аристотеля. З виникненням середньовічних університетів схоластика досягає вершин свого розвитку (ХІІ-ХІV ст.). Однією із центральних проблем схоластичної філософії є дискусія про універсали (загальні поняття). У відповідності з тим, як тлумачилося питання про існування універсалій, середньовічна філософія репрезентована двома основними напрямами - номіналізмом, і реалізмом.

Номіналізм - напрям, який вважав, що реально існують лише поодинокі реальні речі, а загальні поняття є тільки назви або імена. Найвидатнішими представниками є І. Росцелін, Дуне Скот, У. Оккам. Реалізм - це вчення, згідно з яким об'єктивна реальність (буття) існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій. Реалізм (Сігер Брабантський, Ансельм Кентерберійський, Фома Аквінський та ін.) продовжує лінію Платона. За твердженням реалістів, загальні поняття (універсал») існують реально, утворюючи самостійний та безтілесний світ сутностей, котрий існує до конкретної речі, поза нею та являється її причиною. Раніше існує, наприклад, ідея людини як загального поняття, а потім - її породження - одиничні люди. Зовні диспут між номіналістами і реалістами виглядав як богословська форма суперечки щодо характеру реальності «Святої Трійці», а у філософському розумінні це була проблема реальності категорій загального і одиничного. Реалісти захищали, по суті, традиційну об'єктивно-ідеалістичну тезу про незалежне від матеріально-чуттєвого світу існування ідеального, надаючи тим самим єдино справжньої реальності загальним поняттям, універсаліям. Це приводило реалістів до визнання єдності Божественної Трійці як істотної реальності. Номіналізм (П'єр Абеляр, Дунс Скотт, Уільям Оккам та ін.) - відроджує аристотелівську орієнтацію на світ одиничних об'єктів, справжніми є лише ті речі, які чуттєво сприймаються, а універсалії не мають реального існування; вони лише загальні поняття, імена речей, їхні назви. Номіналізм, який відкидав реальне існування загального, мав тенденцію заперечувати реальність Божественної єдності, а тому був небезпечним для основної догми християнської церкви.

Размещено на Allbest.ru