Онтологія як філософська наука про Буття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Онтологія як філософська наука про Буття

філософський онтологія буття дух

Розвиток і диференціація світоглядно-філософських знань створили можливість і спричинили формування окремої філософської науки про Буття, що одержала назву онтології. Термін "Онтологія" було запропоновано професором логіки марбурзького університету Рудольфом Гокленієм (1547-1628)

Справжнім автором і творцем першого курсу під назвою "Онтологія" був професор філософії Берлінського університету Християн Вольф (1679-1754).

До Вольфа всі проблеми Онтології викладалися в курсі Першої філософії, яка тоді ще називалася Метафізикою. Вольф чітко відокремив Онтологію, як науку про Буття, від Гносеології, як науку про пізнання. Пізніше Християн Вольф написав повний курс філософії, що на століття заполонив всі університети Європи під назвою Лейбніце-Вольфіанської філософії. В системі Вольфа філософія поділялася на чотири розділи:

· Онтологія;

· Раціональна теологія;

· Космологія;

· Раціональна психологія.

Християн Вольф вперше звів докупи і систематизував категорії Онтології. Він оголосив Онтологія наукою про найбільш загальні властивості всього того, що існую само по собі безвідносно до наших знань про нього, тобто - не залежно від того, знаємо ми про це чи не знаємо.

Кант виступив проти будь-якої Онтології, оскільки для людини у світі достовірно існує лише феномен, тобто лише те, що існує в її свідомості. А існуюче поза свідомістю є ноуменом, що ні в якій мірі не доступно людській свідомості.

Заперечував Онтологію Вольфа також Гегель, оскільки на його думку Буття і свідомість тотожні (Тождество бытия и сознания): Буття існує в свідомості (в ідеї, в дусі), а свідомість (ідея, дух) адекватно реалізується в Бутті. До того ж Гегель, "на запах (на дух) не сприймав" Вольфа з його Метафізикою, якій рішуче протиставляв свою Діалектику.

Протягом усіх своїх праць Гегель то відкрито вороже, то приховано постійно воює з усіма параметрами та змістом вольфіанської філософії. Але, не дивлячись на все це, Гегель все ж таки розпочинає викладати свою систему філософії саме з категорії Буття. Перший розділ його філософської системи, як вже зазначалося в належному місті, так і називається: "Буття" (Бытие, Dasein). Марксизм, сліпо наслідуючи Гегелю, теж висміює і заперечує Онтологію, як буржуазну та антинаукову філософію. В марксистський підручниках проблеми Онтології розпорошені між проблемами матеріалізму та ідеалізму, діалектики та метафізики, природознавства та соціології.

За змістом проблеми Онтології - це одвічні і постійні проблеми філософського знання та світогляду. Вони і зараз знаходяться в центрі уваги сучасної філософії та філософських дискусій. Так, проблеми Буття є вихідною в філософії екзистенціалізму. Сама назва цієї філософії походить від близького до категорії Буття слова: Existencia - існування, перебування.

Проблемі Буття присвятили свої головні твори такі видатні філософи 20 століття, як М.Хейдеггер ("Буття і час"), Н.Гартман ("Основи Онтології" та "Новий шлях Онтології"), Г.Губер ("Буття і Абсолют"), Ле Сен (Вступ до Онтології Лавелля"), Е.Гуссерль ("Трансцендентальна Онтологія"). На ці теми пишуть такі філософи як Сартр, Ясперс, Тейяр де Шарден та багато і багато інших. Взагалі, в історії філософії важко знайти філософа, який зумів би обійти проблеми Онтології.

Буття - категорія і реальність, зміст та функції

Буття - філософська категорія. "Буття" - це не якась конкретна річ чи явище. Дати йому логічне визначення (через рід і видову ознаку) неможливо, бо у Буття немає родового поняття, - немає такого поняття, в яке входило б Буття поруч з однорідними йому частинами (складовими). Буття не можна також визначити через перерахування його суттєвих частин, - бо воно не має ніяких ознак, у нього відсутні будь-які частини. Буття не доступне відчуттєвому спостереженню, воно доступно лише розуму і таким чином являється наслідком процесу абстрактного мислення. Буття - це філософська категорія найвищого рівня.

Логічні характеристики Буття. З точки зору логіки "Буття" є поняттям найбільш широкого і високого узагальнення. Воно охоплює собою все те, що перебуває: речі, факти і явища. Саме слово "Буття" походить від слова "Бути" (Перебувати), що в логічно побудованому реченні (S є P) виконує функції зв'язки (є) між підметом (Р) та присудком (S). [ S є Р: Іван є (перебуває) чоловік; Рожа є (перебуває) червона.] З логіки відомо, що чим ширше за об'ємом (обхватом) поняття, тим воно бідніше за змістом. А оскільки Буття за обсягом безмірне (нескінченно велике), бо поширюється на речі, явища та факти всього Всесвіту, то згідно логічного закону про обернений зв'язок між обсягом та змістом поняття, то його зміст дорівнює нулю, у нього практично немає ніякого власного змісту, другими словами - у ньому немає нічого змістовного. Отже, Буття - це те, що належить всьому, а йому не належить нічого. Другими словами можна сказати, що Буття є у всьому, а в Бутті немає нічого. Поруч з зазначеним категорія Буття виконує в філософії ще й функцію першопочатку. Буття є те, що передує (предшествует) всьому, а йому не передує нічого. Перед Буттям, над ним немає нічого, а саме Буття стоїть перед всім і наді всім. Відправляючись від Буття, ми можемо раціонально доказово і логічно послідовно осягнути (постичь, понять) всю дійсність, зобразити її в логічно несуперечливій системі. На нашу думку, у філософії це завдання до певної міри успішно розв'язав Гегель. Стосовно нашого часу, зрозуміло, потрібен новий Гегель і нова філософська система.

"Абсурдність" Буття

Ще раз відзначимо: Буття філософська категорія; до категорії "Буття" філософи дійшли ("здобули" собі Буття) шляхом логічного абстрагування. Здобувши сходженням уверх "Буття", філософи відправляються в зворотній шлях - до реального і багатоманітного світу, уже маючи Буття як свою початкову логічну опору (логічний засновок). Отже, в цьому випадку Буття служить раціонально-логічною основою всього наступного філософствування, що починається з самого початку і йде до самого кінця.

Але при всьому при цьому саме Буття логічно не обґрунтовується. Філософи його знайшли і констатували його, так би мовити, наявність (наличие), сприймають Буття як дане. До буття як даного не ставляться питання: звідкіль? на підставі чого? чому? Буття перебуває не внаслідок обґрунтування чи спричинення, а без всяких логічних обґрунтувань, без всякої зовнішньої йому причини. Буття перебуває - і все! Сучасний філософський екзистенціалізм дійшов кардинального для себе висновку, що оскільки Буття не має ні причин, ні логічного обґрунтування, то воно з точки зору логіки і раціоналізму - абсурдно. Ми вже зазначали, що теза про абсурдність Буття, а звідсіль також - існування, є стержневим положенням філософії екзистенціалізму. В такій побудові філософської системи як не може бути кращим чином підтверджується теорема Гегеля про неможливість побудови завершеної та логічно несуперечливої раціональної системи.

Буття і Ніщо

Не будучи знайомим з теоремою Гегеля про неможливість створення завершеної та логічно несуперечливої раціональної системи, великий Гегель зробив було спробу здолати нездоланні перешкоди на шляху створення логічно завершеної філософської системи. Виклад свої системи він розпочинає з того, що передує Буттю. А що ж передує Буттю? Гегель справедливо твердить: що перед Буттям нічого не стоїть, "бо воно як таке, створює собою початок". а першопочаток не може бути чимось опосередкованим або чимось визначеним" (Енциклопедія філософських наук. Том 1, §86). За словами Гегеля перед (за, вище, по той бік) Буттям уже нічого не стоїть, другими словами - за Буттям стоїть Ніщо (Там же, §87). А Ніщо, будучи нічим, не потребує ніякого обґрунтування. Для Ніщо нічого не потрібно, бо в ньому нічого немає, в ньому немає що обґрунтовувати . Далі Гегель каже, що в Бутті, як і Ніщо, теж нічого немає, бо в ньому, як ми вже зазначили, немає ніяких властивих йому ознак. Воно - всезагальне і позбавлене будь-яких ознак. (Буття належить всьому, але йому не належить нічого.) "І завдячуючи цьому, - пише Гегель, - Буття і є Ніщо в своїй невизначеності (§87). Проте між Буттям і Ніщо немає тотожності, а лише є діалектична єдність". Таким чином Гегель, по суті, розпочинає свою філософію не з даного, не з абсурдного, не з Буття, а з Ніщо, яке і абсурдно і раціонально; цілком раціонально виводить Буття з Ніщо. Слід сказати, що виникнення Щось (Буття, всього існуючого) з Ніщо було вперше опрацьовано в грецькій філософії неоплатоників ще на початку нашої ери. Потім християнська церква трансформувала це вчення в догмат про творення Богом світу з нічого (creation ex nihilo - творення з нічого), хоча в Біблії немає подібного твердження. Як не дивно може комусь видатися, але гегелівське вчення про зв'язок Буття з Ніщо виявилося не лише у вищій мірі раціональним, але й знайшло своє плідне застосування в побудові найновіших наукових концепцій походження нашого Всесвіту, Про виникнення нашого Всесвіту з Нічого та зникнення його в Ніщо ми будемо говорити в темі про Натурфілософію. А тепер закінчимо аналіз категорії Буття. Завершимо співставлення Буття і Ніщо. Про міру їх тотожності ми вже говорили: а тепер скажемо про їх протилежності. Ніщо по змісту пусте, а Буття - чисте; Ніщо - це нічого, а Буття - вже щось; Ніщо - немає, а Буття - є.

В історії розвитку філософської думки категорія Буття і категорія Ніщо тлумачилися в найрізноманітнішому плані, ракурсі і змісті. Тим, хто бажає з цим познайомитися, рекомендуємо звернутись безпосередньо до творів видатних філософів, оскільки кожен з них в тій чи іншій мірі торкався проблеми Буття. В добірці про це можна прочитати в першому томі хрестоматії „Мир философии", яка є в бібліотеці нашого університету. В лабораторії кафедри філософії обидва томи хрестоматії є в електронному записі, який можна перенести на свою дискету і читати на моніторі персонального комп'ютера чи роздрукувати потрібне на папері. В ескізному вигляді трактування категорії Буття викладена в рефераті "Бытие как смысл существования", електронний запис якого знаходиться в лабораторії кафедри філософії. В філософських творах можна зустрітися не лише з цікавими, але також з несподіваними роздумами. В цьому випадку варто прочитати статтю сучасного відомого російського філософа А.Н. Чанышева „Трактат о небытии" в журналі „Вопросы философии" №10 за 1990 год. Професор намагається довести, що Буття немає, а є лише Ніщо; що Буття - позірне, а дійсним є лише і перш за все Ніщо. В електронному запису стаття є в лабораторії кафедри філософії.

"Рух" категорій від Буття до реальної дійсності

В першому томі своєї "Енциклопедії філософських наук", що називається "Наука Логіки", Гегель розглядає зв'язок логічних категорій в їх діалектичному розвитку: теза - антитеза - синтез. Стосовно Буття це у нього виглядає так: Буття - теза, антитезою якому служить Ніщо. Вони одночасно і тотожні одне одному (по змісту: вони пусті і чисті) і протилежні (по наявності: Буття - є, Ніщо - немає). В цьому плані Буття стверджує ніщо, а Ніщо заперечує буття. Внаслідок логічної взаємодії протиріччя між ними в синтезі знімаються і відбувається становлення нового, - і ми переходимо до Буття наявного (Бытие наличное), або як його ще називає Гегель - "в-собі-буття" (§90-91) . Наявне буття здобуло свою визначеність і перейшло в стан якості (качества). Якість і є нічим іншим як визначеним буттям (определившимся бытием). Таким же чином Гегель показує логіку переходу від Якості до Кількості, а від Кількості через Міру - до Сутності - Існуванню - Речі - Явищу - Формі та Змісту - Дійсності і знову - до Понять. В цьому русі Гегель піднімає всю систему логіко-філософських категорій своєї філософської системи. Але це рух є рухом лише логічних категорій, а не самої дійсності чи елементів світогляду. Проблемам матеріальної і духовної дійсності Гегель присвятив окремі твори, науково-теоретичний рівень яких зумовлений і його часом і його особистими політичними та духовними уподобаннями. Процеси і становлення реальної дійсності (Всесвіту і всього того, що в ньому) - це проблема не лише філософії, а і науки.

Складові Буття: Матерія і Дух

Логічне місце Матерії та Духу в Бутті. Буття, повторимося, - категорія найбільш широкого узагальнення. З цієї, логічної, точки зору Буттям охоплена вся дійсність, бо абсолютно все, що є у світі, має в собі буття. Якщо ж ми спробуємо зробити найбільш широкі узагальнення в рамках уже існуючого світу, то все в останньому можна розділити на дві групи (класи явищ), а саме - на явища, речі і факти матеріальні; та явища, речі і факти духовні. Отже, Матерія і Дух - категорії, що знаходяться зразу ж після Буття на нижчій сходинці, будучи для всієї решти явищ предметів і речей родовими явищами. З цієї точки зору можна говорити про те, Матерія і Дух є найближчими видовими складовими категорії Буття, або спрощено: Матерія і Дух - це перші складові Буття, або що Буття складається з Матерії та Духа. Буття стоїть над Матерією та Духом, оскільки охоплює їх собою.

Виходячи з того, що Буття пусте за змістом, Матерію і Дух не можна логічно визначати через найближчий рід та видову ознаку (difinitio fit per genus et differentiam specificam), бо таке визначення не матиме ніякого змісту (через беззмістовності роду, Буття). Можна, звичайно, говорити, що Матерія (Дух) - це складове Буття. Але це буде не визначення, а лише констатацією факту. Ось чому, майже одностайно дійшовши висновку, що Буття складається з Матерії та Духу, філософи до цього часу не дійшли між собою згоди щодо логічного визначення понять Матерія і поняття Дух.

Виявляється, що найбільш змістовно ці поняття (категорії) можна визначити лише співставленням їх одне одному: Матерія - це все те, що не є Духом; а Дух є всім тим, що не є Матерією. Розкриємо ці визначення.

Матерія як філософська категорія. Матерія - це об'єктивна реальність, що існує поза свідомістю і незалежно від неї. Матерія - це складова усього об'єктивного, зовнішнього для нас, світу, у якому ми живемо. В.І.Ленін, намагаючись роз'яснити пролетаріату поняття матерії, занадто популярно писав: "Матерія - це філософська категорія для означення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, існуючи незалежно від них". Цей занадто популярний опис поняття матерії за часів Радянської влади було оголошено "класичним визначенням матерії" і навіть - "узагальненням усієї історії людської практики і наукового пізнання" (Філософський словник. К., 1973, стор. 281).

Матерія - це абстрактне поняття; її неможливо сприйняти відчуттями. Це - по-перше. А по-друге, не все матеріальне може сприйматися нашими відчуттями, чи "фотографуватися" ними (нейтрони, Метагалактика); наші відчуття можуть відображувати і явища духовного світу, який без відображення в наших відчуттях не існував би для нас.

Слово "Матерія" (materia) - латинського походження і дослівно означає "речовина". В філософії матерією називали все те, з чого складаються всі речі. Матерія - це субстанція (substantia - підставка; те, що лежить в основі; з чого складається) всіх речей, всього уречевленого. Колись такою субстанцією всього існуючого вважали "стихії природи" (землю, воду, повітря, вогонь, апейрон, ефір), найменші і найпростіші корпускули: неподільні атоми (Демокрит, Ньютон) тощо.

З кінця 19 століття під впливом наукових відкриттів було відкинуто уявлення про матерію, як найменші частинки речей. Було виявлено окрім речовини ще таке не уречевлене явище, як хвильове поле (магнітне, електричне, гравітаційне тощо).

Почалися розмови про те, що матерія - це речовина і поле. Але в такому випадку сама матерія перестає бути найпростішим елементом всього існуючого в об'єктивній дійсності . Внаслідок цього відбулося розділення філософського та наукового розуміння матерії.

В філософії матерія - це філософська категорія для означення субстанції об'єктивної дійсності. В науці ж Матерія - складний, до кінця непізнаний і за змістом невичерпний предмет дослідження. (Про наукові уявлення структури матеріальної дійсності ми вестимемо мову в темі про Натурфілософію.). Найбільш загальними - філософського плану - властивостями матерії на відміну від Духу є її перебування в просторі, часі та русі. За цими властивостями матерію можна визначити як те, що перебуває в русі, часі та просторі.

Дух як філософська категорія. Дух - одне з найбільш заплутаних явищ та понять. Дух - це всі ті реальні явища і предмети, у яких відсутній матеріальний субстрат [substactum - витягнення (извлечение), залишок]. Як сказав Христос, Дух - це те, що "тіла і кісток не має" (Євангеліє від Луки, 24:39). Духовні явища існують не в об'єктивному світі: не в просторі і часі, а в світі духовному, точніше в свідомості людини. Безпосереднім носієм духовних явищ є не матерія, а свідомість, точніше - безпосереднім носієм духовних явищ є слово.

В історії філософської думки категорія Духа трактувалася і до цього часу трактується по-різному. Ми звернемо уваги лише на три такі розуміння Духу.

1. Дух - це продукт свідомості. Дух - це уявлення, думки, поняття, концепції та все те, що людина своїм розумом та розумінням вкладає в оточуючий світ і таким чином одухотворяє його або творить свій особливий, духовний, віртуальний світ В такому розумінні краса природи, художні твори, зміст книги тощо є явищами духовного життя, що певним чином матеріалізовані. В цьому плані ми можемо говорити про духовне як реальність уявну (віртуальну, суб'єктивну) на відміну від матерії як реальності дійсної. Чисто духовними явищами є всі ті, смисложиттєві ідеали, реалізація яких робить осмисленим життя людини.

В широкому розумінні зазначеного поняття, Духом називають свідомість взагалі. Така концепція Духа найбільш послідовно і переконливо проводиться марксизмом.

2. Дух - це понад матеріальні сутності, які домінують над матеріальним світом, вносять рух та певну упорядкованість, закономірність в інертну матерію. Для Платона таким духом (духами) був потойбічний світ ідей. Для Геракліта таким єдиним і величним духом був Логос - закон руху і розвитку світу. Для Аристотеля - ентелехія (Форма форм) як мета, до якої рухається і планово розвивається світ. Тейяр де Шарден називав цей дух Альфою і Омегою - відправною та кінцевою точкою розвитку (еволюції) Всесвіту. Гегель називав його Абсолютним духом, який знайшов своє втілення і адекватне відображення в системі його філософії .

3. Дух - це надприродні істоти: боги, ангели, чорти, душі . Всі ці істоти являються уособленням явищ духовного життя: ідеї найвищою і купи вищих істот, Творця, Керівника та Судді Всесвіту; людської психіки (душі); незрозумілих "злих" та "добрих" явищ суспільного та природного життя. Переважно, ці істоти випадають з стилю філософського мислення і знаходять собі притулок в релігії.

В філософію вони потрапляють при аналізі релігії як форми суспільної свідомості; заносяться богословами, теософами, що намагаються філософським чином захистити свої релігійні вірування або свої фантастичні уявлення. Всі духи такого роду є приналежністю не філософського раціонально розуму та знань, а предметом сліпої віри релігійних чи квазірелігійних людей.

Размещено на Allbest.ru