Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Рівненський державний гуманітарний університет

Факультет документальних комунікацій та менеджменту

Кафедра економічної кібернетики

Реферат

з дисципліни

Математичні моделі синергетичної економіки

У філософських текстах, присвячених синергетиці, постійно зустрічаються висновки типу: "із синергетики треба...", "згідно синергетичної парадигмі...", "виходячи із законів синергетики..." і т.д. Погодитеся, що звучать ці фрази аналогічно традиційним науковим висловленням типу: "із другого закону термодинаміки треба ... ", "відповідно до перетворень Лоренца ...", "виходячи з рівняння Максвелла ...". Але, на жаль, ніякого прямого відсилання до конкретних положень, законам, рівнянням синергетики звичайно не робиться. А при найближчому аналізі з'ясовується, що якщо мова йде не про вузькоспеціальний опис процесів у відкритих нерівновагих системах, а про філософські узагальнення, те наведені висновки (типу "із синергетики треба...") не більш ніж узагальнення за аналогією.

Припустимо, є якесь нерівноваге середовище (потік), у якій експериментально підтверджена можливість утворення дискретного спектра структур. І перебуває нелінійне рівняння, що описує й цей спектр структур. Тобто перед нами нормальний хід вишукувань у точних науках: приведення у відповідність експериментальних і теоретико-математичних досліджень. Тепер варто поставити запитання: яким образом, на яких підставах з тези про наявність спектра структур у диссипативних середовищах можна зробити висновок про множинність траєкторій еволюційних систем? Єдиним раціональним науковим обґрунтуванням цього логічного переходу могло б стати доказ того, що рух еволюційної системи описується нелінійним рівнянням, що має рішення у вигляді дискретного спектра структур. Звичайно, таких наукових підстав для переносу висновків синергетики (дотичних поводження нерівновагих середовищ і потоків) на складні системи не є. Ми спостерігаємо лише логічні перескоки за аналогією. З факту, що складна система (скажемо, якесь економічне утворення: підприємство, організація) не є стаціонарною й має кілька можливих форм реалізації, робиться висновок, що вона може розглядатися як синергетичний об'єкт, на який можна переносити всі синергетичні висновки. Зверніть увагу, що в цьому випадку аналогія застосовується не як ілюстрація, додаткове підтвердження висновків, а як їхня єдина підстава.

Продовжуючи приклад з галузі економіки, можна показати, що при описаному переході за аналогією повністю ігнорується факт, що характеристики аналізованих систем не відповідають поданням про предмет синергетики. По-перше, реальні економічні утворення (підприємства й т.д.) принципово не можуть розглядатися у відриві від загальної економічної системи. Їхня структура не іманентна їм, вона не утвориться спонтанно з хаотичного набору елементів за умови наявності інформаційно нейтрального енергетичного потоку (як того вимагає синергетика), а визначається винятково зовнішніми факторами, рівнем розвитку економіки й існуючих однозначних зв'язків між її елементами. Тобто структурна сутність підприємства визначається його взаємозв'язками з іншими підприємствами. По-друге, хоча для нормального функціонування економічного підприємства необхідна наявність якогось зовнішнього енергетичного й іншого потоків (тобто аналізована система є відкритою), сама структура підприємства, сутність взаємодії його елементів не залежать безпосередньо від зовнішнього енергетичного градієнта. Після відключення електропостачання підприємства, скажемо, на ніч, воно не перетворюється миттєво в хаотичне, неструктуроване середовище, як це неминуче повинне трапитися з дисипативної структурою.

Можна привести ще багато доводів на підтвердження досить простої думки, що будь-яка система, що складається з безлічі функціонально диференційованих елементів, об'єднаних різноманітними лінійними й нелінійними зв'язками, не може бути представлена як елементарна структура в хаотичному середовищі. Чергування областей з різною щільністю, чим по суті є дисипативні структури, принципово не може розглядатися як система з елементарної причини: через відсутність стійких елементів і зв'язків між ними.[2, c. 37-41]

1.3 Синергетика: нова філософія або чергова точка зору

Синергетика максимально актуалізує взаємодію між науково-технічною та соціально-гуманітарною сферами культури і навіть ставить питання про конвергенцію науки і релігії.

Одним із найзначніших наукових результатів, які були досягнуті в межах синергетичної парадигми, є формування ідеї «нової телеології» (І. Пригожий). Суть сучасної телеологічної ідеї полягає в тому, що розвиток світу бачиться як такий процес, у якому порушення симетрії творення і руйнації відбувається відповідно до певної антиентропійної мети. Тобто, незважаючи на всі ритмічні коливання й інтенцію симетрії, розвиток усе-таки розгортається скоріше від хаосу до порядку, від нижчих і примітивних форм організації до вищих і складніших. З'ясовано, що вже починаючи з фізичного рівня руху матерії не тільки відбувається перетворення хаосу на деяку впорядкованість, яка з часом знову повертається до чергового хаотичного стану, але виявляється тенденція нарощування дедалі складніше організованих систем, які структурно складаються із простіших систем нижчого рівня.

Телеологічний підхід дає змогу на новому рівні усвідомити процес перетворення фізичної форми руху на хімічну, геологічну, біологічну та соціальну і ліквідує колишні розриви між науковими знаннями про різні сфери реальності. Тепер усі ці форми розглядаються як етапи становлення і щоразу більш глибокого і системно-складного виявлення єдиного цілого. І. Пригожим навіть пише про те, що сьогодні, "коли фізика намагається конструктивно включити нестабільність у картину універсуму, спостерігається зближення внутрішнього і зовнішнього світів, що, можливо, є однією з найважливіших подій нашого часу..." Власне, йдеться про те, що форми культури сьогодні також мають бути побачені як ізоморфні щодо форм світу позакультурного -- фізичного, біологічного і т.п.

Таким чином, замість колишнього роз'єднання реальності (її поділу на живе й неживе, біологічну еволюцію й історію культури тощо) приходить усвідомлення єдності буття як метасистеми, що постійно перебуває у стані самоорганізації. З цієї точки зору всі рівні буття (від найбільших структур Універсуму до мікросвіту) і всі форми руху матерії (від Великого Вибуху, що породив наш Всесвіт, і до трансформацій соціальної системи) є виявами єдиного процесу, що розгортається як розвиток і самоорганізація різноманітних складних систем. У цьому процесі, остаточний результат якого не може бути однозначно й заздалегідь з'ясованим або визначеним, людство також виконує певні функції і несе свою частку відповідальності.

Безумовно, що кожна нова наукова парадигма, застосовувана до будь-якої складної системи (наприклад, соціуму), з якоїсь нової сторони висвітлює її сутність. Завдяки синергетиці наші подання про процеси в складних системах, що розвиваються, значно збагатилися, але (1) синергетика (як і будь-яка інша наука) не може претендувати на роль загальної теорії системи, що еволюціонує, і (2) синергетика (як і будь-яка інша наука) у стані описати лише деякі приватні процеси в системі, що еволюціонує.

Так, для аналізу стаціонарних зв'язків і механізму саморегуляції необхідно залучити теорію систем і кібернетикові. Якщо система перебуває в русі й у ній є присутнім потік випадково розподілених елементів, для опису цього процесу (і тільки цього процесу, а не всієї системи) можливо використовувати синергетику. Синергетика, практично так само, як принцип відбору в біології, відбиває лише механізм реалізації еволюційних процесів, але, безумовно, не дає відповіді на питання про їхні причини й спрямованість. [4, c. 286-289]

2 Самоорганізація синергетична й новаційна

2.1 Безпосереднє розуміння самоорганізації

На час забудемо про спеціально синергетичному зміст слова "самоорганізація" і подумаємо про те, що ми під ним маємо на увазі, і про наші очікування, пов'язаних з науковою реалізацією теорії самоорганізації. Тобто , що таке процес самоорганізації деякої, нехай навіть найпростіший , системи (фізичної, хімічної, біологічної, соціумної), якщо забути про те, що самоорганізація є утворення дисипативних структур у нерівновагих середовищах?

Насамперед умовимося, що під системою, представленої як результат самоорганізації, у даному конкретному випадку хотілося б розуміти сукупність елементів, об'єднаних тією чи іншою мірою стабільними зв'язками, що володіє структурою й специфічними системними якостями,, що зводяться не до якостей елементів. Саме наявність фіксованих зв'язків між елементами відрізняє системи, що цікавлять нас, від стохастичних, форма яких задається винятково зовнішніми границями, а якості визначаються випадковою взаємодією елементів. Стохастичні системи - такі як газ, рідина або їхні потоки, коректніше називати середовищами, щоб відрізняти їх від систем, що володіють структурою, тобто однозначними відносинами між елементами.

Отже, до початку процесу самоорганізації ми повинні мати набір не взаємозалежних (не мають фіксованих стійких зв'язків) елементів майбутньої системи. Ці елементи можуть бути однотипними або різноманітні, розосереджені або об'єднаними в інші системи. Для нас важливий лише факт наявності елементів і попередньої відсутності самої системи. Тоді під самоорганізацією можна розуміти мимовільне (самостійне) об'єднання розрізнених елементів у систему - можна сказати, самоскладання, на противагу складанню системи під впливом зовнішньої метопокладаючої сили (волі).

Безумовно, подання самоорганізації як початкового самоскладання системи є чистий, граничний її варіант - у загальному випадку під самоорганізацією розуміється будь-яке ускладнення вже існуючої системи. Однак, по суті, будь-яке ускладнення системи завжди можна представити як формування в її межах якоїсь нової системи (підсистеми). Отже, самоорганізацію ми повинні розглядати або знову ж як чистий варіант самоскладання системи (у цьому випадку підсистеми), або взагалі відмовитися від терміна "самоорганізація", констатуючи, що підсистема формується під впливом зовнішньої системи, що, у свою чергу, сама є підсистемою якоїсь більшої системи й т.д.[7, c. 47-51]

2.2 Наочні приклади систем, що самоорганізуються

Перший прихожий на розум приклад, що ілюструє розглянуту чисту схему самоорганізації (тобто , як самоскладання) - це процес кристалізації. "На вході" - хаотично розподілені атоми (або молекули), "на виході" - кристал, тобто система елементів, що утворять однозначну стабільну структуру. Процес формування системи - кристала відбувається з абсолютним виконанням умови "самості" - його структура визначається винятково властивостями елементів, а процес кристалізації починається спонтанно й проходить без якого-небудь зовнішнього формотворного втручання. Взагалі, самоорганізацію кристалів можна розглядати як окремий випадок мимовільного утворення систем з атомів хімічних елементів. Тобто всі хімічні реакції, у результаті яких утворяться молекули (структуровані системи атомів), можна розглядати як приклади чистої самоорганізації.

Можна привести приклади самоорганізації й з області фізики. До таким можна віднести об'єднання розрізнених елементарних часток (нуклонів і електронів) в атоми, утворення супутникових гравітаційних систем - обертовий друг навколо друга масивних тел.

Зрозуміло, що наведені приклади систем, що самозбираються, не зовсім те, що хотілося б обговорювати при розмові про самоорганізацію. У формуванні найпростіших фізичних і хімічних систем немає ніякої загадки, їхня природа цілком вірогідно описується наявними теоріями. Від теорії самоорганізації хотілося б одержати відповідь на питання, як формуються принципово нові, що раніше не існували системи, а не на питання, як самозбираються "стандартні" фізичні й хімічні утворення - атоми, кристали, молекули.[5, c. 56-58]

2.3 Відтворення й новаційний системогенез

Отже, рішення проблеми самоорганізації не може зводитися до відповіді на питання: як відтворюються існуючі системи (фізичні, хімічні, біологічні, социумные). Проблематичний сам факт першого, новационного утворення систем - новационного системогенеза. Вертаючись до питання самоорганізації біологічного організму, акцент із реалізації предзаданной програми варто змістити на походження самої програми.

Отож , ми неминуче доходимо висновку, що проблема самоорганізації в широкому філософському змісті не є як такою проблемою "самоорганізації систем". Формулируемая в термінах самоскладання систем з елементів, проблема самоорганізації зводиться до рішення приватних завдань відтворення систем (фізичних, хімічних і т.д.). У рамках еволюційної парадигми постановка проблеми самоорганізації - це насамперед формулювання питання про новационном, історично перше утворення системи, тобто про новационном системогенезе.

Якщо й говорити про якусь реальну самоорганізацію (а не про відтворення систем), то лише стосовно до таких систем, як авангардні еволюційні, або до Миру як єдиній реально, що самоорганізується системі. Правда, чи можливо застосовувати термін "самоорганізація" до одиничного унікального об'єкта, яким з'являється перед нами Мир? Адже визначити, є або не є система що самоорганізується, можна тільки перебуваючи поза нею, тобто з позиції стороннього спостерігача, зайняти яку щодо Миру ми не можемо. Більше того, безглуздо затверджувати, що Світ самоорганізується, оскільки його стан у кожний конкретний момент часу є повною мірою організованим. І, звичайно, не можна говорити про якоїсь самоорганізації, оскільки по визначенню для Миру ніякого не "саме" бути не може.

Отже, застосувати формалізм самоорганізації дисипативних структур до новаційної появи й наступного відтворення біологічних або соціумних систем принципово неможливо, оскільки останні не є середовищами зі стохастично розподіленими елементами, а являють собою складні системи з фіксованими структурами. І взагалі, самостійну проблему самоорганізації систем виділити важко - вона розпадається на ряд спеціально наукових проблем: відтворення локальних систем, новаційний системогенез, тобто поява систем de novo, і проблему новаційно-еволюційного становлення Світу.[3, c. 583-587]

Висновки

Синергетика -- свіже віяння в еволюціонізмі. Це одна з останніх спроб матеріалістичного вирішення проблеми Походження. -- Далека від реальності спроба, як це стане зрозумілим під час її розгляду.

Синергетична ідея проста: “В окремих ділянках загалом невпорядкованої системи можуть утворюватися локальні впорядковані структури, за рахунок ще більшого розупорядкування системи в цілому.” Система в цілому є замкненою, а відтак, підлеглою закону незбільшення впорядкованості. Проте, окремі ділянки замкненої системи можна вважати відкритими підсистемами, не підлеглими цьому закону.

Просто кажучи, синергетика постулює наявність у природі механізму “перетікання порядку” та ще й у нетрадиційному напрямку -- від менш впорядкованого до більш впорядкованого. Щось на зразок принципу роботи холодильника: теплота перекачується не від гарячого до холодного, як завжди у природі, а навпаки: тепло забирається від місця, де його бракує, та віддається до місця, де його надлишок. Замінімо слово тепло словом порядок, й отримаємо замість теплового холодильника -- порядковий холодильник (“порядильник”).

Дві речі мусять бути чітко зафіксованими щодо синергетики у проблемі Походження:

1) Синергетика не має прикладів здатності хаосу породжувати алгоритмічну інформацію.

2) Синергетична парадигма не пояснює походження надзвичайно складної внутрішньої будови структурних елементів Всесвіту.

Синергетика має право на існування лише у сфері самоорганізаційних процесів у системах, попередньо високо організованих зовнішнім інтелектом. Походження ж самої цієї високої організації вона пояснити не здатна.

Література

1. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович Горлач (заг.ред.). -- 2.вид., перероб. та доп. -- Х. : Консум, 2000. -- 672с.

2. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. -- 2-е вид.,перероб.і доп. -- К. : КНЕУ, 2001. -- 221с.

3. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). -- 3.вид., перероб. та доп. -- Х. : Прапор, 2004. -- 735с.

4. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. -- 2. вид., стер. -- К. : Либідь, 2002. -- 408с.

5. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). -- К., 2002. -- 315с.

6. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). -- 5. вид., стер. -- К. : Вікар, 2005. -- 516с.

7. Ерохин С.А. Синергетическая парадигма современной экономической теории. -- www.nam.kiev. ua/ape/n_01_1-2/yerokhin.htm (сайт Національної Академії Управління).

8. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Законы эволюции и самоорганизации сложных систем. -- М., 1994.

Размещено на Allbest.ru