Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Список використаної літератури

Вступ

Термін «логіка» походить від давньогрецького слова «логос» (logos), основні значення якого пов'язані з поняттями «мислення» («мисль», «думка») і «мова», «мовлення» («слово»). Тоді мислення ще не усвідомлювалось як відносно самостійний феномен.

Розкриваючи проблему значення логіки, з'ясуємо, по-перше, яку роль відіграє вона як наука, а по-друге, яке значення має знання логіки як науки. З'ясовуючи перший аспект, треба зазначити, що рівень розвитку логіки постійно давався взнаки у всіх сферах наукового пізнання, а в кінцевому підсумку -- і в практиці. Історія свідчить про нерозривний (хоча далеко й неоднозначний) зв'язок логіки з іншими науками, прогресом техніки і технології. Особливо переконливо цей зв'язок виявляється в наш час. Один з відомих засновників кібернетики американський математик Н. Вінер вважав, що виникнення кібернетики було б неможливим без сучасної логіки. Автоматика і електронно-обчислювальна техніка, що застосовуються в кібернетиці, як відомо, використовують алгебру логіки, а в керуючих системах кібернетики важливу роль відіграють релейно-контактні схеми, які моделюють логічні операції.

Сучасна логіка проникає у нові галузі науки і техніки. При цьому досягнення логіки використовують в усіх галузях знання, бо вона досліджує загальні засади правильного міркування, зв'язки між засновками і висновками незалежно від того, з якої сфери пізнання взяті ці засновки. Важливо враховувати й те, що різні логічні системи (класична й некласична) і навіть різні розділи цих систем, особливо некласичної, виконують свої специфічні функції.

1. Метод логіки

Традиційна логіка при здобутті нових (вивідних) знань використовує наступні логічні методи.

Аналіз - логічний метод розчленовування цілого на окремі елементи з розглядом кожного з них окремо.

Синтез - об'єднання всіх даних, отриманих в результаті аналізу. Синтез не просте підсумовування результатів аналізу. Його завдання полягає в уявному відтворенні основних зв'язків між елементами аналізованого цілого.

Індукція - процес руху думки від приватного до загального, від ряду чинників до закону. Індуктивний прийом зазвичай використовується в тих випадках, коли на основі приватного факту можна зробити висновок, встановити взаємозв'язок між окремими явищами і яким-небудь законом. Дедукція - це процес руху думки від загального до одиничного, від закону до окремих його проявів.

Абстрагування - здатність відвернутися від всієї сукупності чинників і зосередити увагу на якому-небудь одному питанні.

Конкретизація - ув'язка того або іншого явища з конкретними умовами обстановки. Конкретне поняття є свого роду сукупність різних абстракцій, або абстрактних понять, що відображають певні властивості, сторони і зв'язки даного предмету. Конкретні поняття виникають в результаті послідовного доповнення і уточнення, розширення і синтезу окремих абстракцій, що відображають різні сторони і зв'язки конкретних речей.

Аналогія (тpaдyкція) - прийом, в якому з схожості двох явищ в одних умовах робиться вивід про схожість цих явищ в інших умовах. У логіці аналогія розглядається як форма здобуття вивідного знання, як висновок, в якому на підставі схожості предметів в одних ознаках робиться висновок про схожість цих предметів в інших ознаках. Метод аналогії широко використовується в моделюванні, оскільки модель - аналог об'єкту, що вивчається за допомогою моделювання.

Порівняння - встановлення схожості або відмінності явищ, процесів і об'єктів в цілому або в яких-небудь ознаках. Порівняння - метод, що дозволяє виявити тенденції загального ходу процесу розвитку, розкрити зміни, що відбуваються в розвитку явища.

2. Мова логіки

Необхідний зв'язок мислення і мови, при якому мова виступає матеріальною оболонкою думок, означає, що виявлення логічних структур можливо лише шляхом аналізу мовних виражень. Подібно тому, як до ядра горіха можна добратися лише розкривши його шкарлупу, так і логічні форми можуть бути виявлені лише шляхом аналізу мови.

З метою оволодіння логіко-мовним аналізом розглянемо коротко структуру й функції мови, співвідношення логічних і граматичних категорій, а також принципи побудови особливої мови логіки.

Мова - це знакова інформаційна система, що виконує функцію формування, зберігання й передачі інформації в процесі пізнання дійсності й спілкування між людьми.

Основним будівельним матеріалом при конструюванні мови виступають використовувані в ньому знаки. Знак -- це будь-який почуттєво сприйманий (зорово, на слух або інший спосіб) предмет, що виступає представником іншого предмета. Серед різних знаків виділимо два види: знаки-образи й знаки-символи.

Знаки-Образи мають певну подібність із позначуваними предметами. Приклади таких знаків: копії документів; дактилоскопічні відбитки пальців; фотознімки; деякі дорожні знаки із зображенням дітей, пішоходів і інших об'єктів.

Знаки-Символи не мають подібності з позначуваними предметами. Наприклад: нотні знаки; знаки абетки Морзе; букви в алфавітах національних мов.

Безліч вихідних знаків мови становить її алфавіт.

Комплексне вивчення мови здійснюється загальною теорією знакових систем -- семіотикою, що аналізує мову у трьох аспектах: синтаксичному, семантичному й прагматичному.

Синтаксис -- це розділ семіотики, що вивчає структуру мови: способи утворення, перетворення й зв'язки між знаками. Семантика займається проблемою інтерпретації, тобто аналізом відношень між знаками й позначуваними об'єктами. Прагматика аналізує комунікативну функцію мови -- емоційні, психологічні, естетичні, економічні й інші відносини носія мови до самої мови.

По походженню мови бувають природні й штучні.

Природні мови -- це історично сформовані в суспільстві звукові (мова), а потім і графічні (лист) інформаційні знакові системи. Вони виникли для закріплення й передачі накопиченої інформації в процесі спілкування між людьми. Природні мови виступають носіями багатовікової культури народів. Вони відрізняються багатими виразними можливостями й універсальним охопленням всіляких областей життя.

Штучні мови -- це допоміжні знакові системи, створювані на базі природних мов для точної й ощадливої передачі наукової й іншої інформації. Вони конструюються за допомогою природної мови або раніше побудованої штучної мови. Мова, що виступає засобом побудови або вивчення іншої мови, називають метамовою, основну -- мовою-об'єктом. Метамова, як правило, має більше багатими в порівнянні з мовою-об'єктом виразними можливостями.

Штучні мови різного ступеня строгості широко використовуються в сучасній науці й техніці: хімії, математиці, теоретичній фізиці, обчислювальній техніці, кібернетиці, зв'язку, стенографії.

Особливу групу становлять змішані мови, базою в яких виступає природна (національна) мова, що доповнюється символікою й умовними позначками, що ставляться до конкретної предметної області. До цієї групи можна віднести мову, умовно називану «юридичною мовою», або «мовою права». Вона будується на базі природної (у нашім випадку української) мови, а також включає безліч правових понять і дефініцій, правових презумпцій і допущень, правил доказу й спростування. Вихідною клітинкою цієї мови виступають норми права, поєднувані в складні нормативно-правові системи.

Штучні мови успішно використовуються й логікою для точного теоретичного й практичного аналізу розумових структур.

Одна з таких мов -- мова логіки висловлень. Він застосовується в логічній системі, що називається вирахуванням висловлень, що аналізує міркування, опираючись на істинні характеристики логічних зв'язувань і відволікаючись від внутрішньої структури суджень. .

Друга мова -- це мова логіки предикатів. Вона застосовується в логічній системі, називаної вирахуванням предикатів, що при аналізі міркувань ураховує не тільки істинні характеристики логічних зв'язків, але й внутрішню структуру суджень.

Розглянемо коротко склад і структуру цієї мови.

Призначена для логічного аналізу міркувань, мова логіки предикатів структурно відбиває й точно слідує за значеннєвими характеристиками природної мови. Основною значеннєвою (семантичною) категорією мови логіки предикатів є поняття ім'я.

Ім'я -- це мовне вираження, що має певний зміст у вигляді окремого слова або словосполучення, що позначає або йменує який-небудь позамовний об'єкт. Ім'я як мовна категорія має в такий спосіб дві обов'язкові характеристики або значення: предметне значення й значеннєве значення.

Предметне значення (денотат) ім'я - це один або безліч яких-небудь об'єктів, які цим ім'ям позначаються. Наприклад, денотатом ім'я «будинок» в українській мові буде все різноманіття споруджень, які цим ім'ям позначаються: дерев'яні, цегляні, кам'яні; одноповерхові й багатоповерхові й т.д.

Значеннєве значення (зміст, або концепт) імені - це інформація про предмети, тобто властиві їм властивості, за допомогою яких виділяють безліч предметів. У наведеному прикладі змістом слова «будинок» будуть наступні характеристики будь-якого будинку: 1) це спорудження (будинок), 2) побудовано людиною, 3) призначено для житла.

Відношення між ім'ям, змістом і денотатом (об'єктом) можна представити наступною семантичною схемою:

об'єкт / денотат

Це значить, що ім'я денотує, тобто позначає об'єкти тільки через зміст, а не безпосередньо. Мовне вираження, що не має змісту, не може бути ім'ям, оскільки воно не осмислено, а значить і не опредмечено, тобто не має денотата.

Типи імен мови логіки предикатів, обумовлені специфікою об'єктів іменування й являють собою його основні семантичні категорії, це імена: 1) предметів, 2) ознак і 3) пропозицій.

Фундаментальним поняттям формальної логіки є логічна форма. Її можна визначити як форму взаємозв'язку частини мислимого змісту. Певний спосіб зв'язку може бути одним і тим самим для необмеженої кількості тверджень. Загальна структура логічної форми складається з:

суб'єкта (S) -- частини, що відповідає предмету твердження;

предиката (Р) -- частини, що відповідає тому, що говориться про даний предмет;

зв'язків «є» (-) або «не є» (~).

S і Р -- це змінні знаки логіки; «є» (-), «не є» (~), «всі» та «деякі» -- постійні знаки.

Існують три види знаків за характером їх відношення до об'єктів, які позначаються як:

іконічні знаки (знаки-копії), значення яких повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають (фотографії, картини, відбитки пальців тощо);

знаки-символи, які фізично ніяк не пов'язані з об'єктами, які вони позначають (слова природної мови, дорожні знаки тощо);

знаки-індекси, значення яких повністю визначаються тим контекстом, у якому вони виявляються.

Речення простої логічної форми або структури можуть вступати між собою у логічний зв'язок, утворюючи речення більш складної логічної форми або форми, загальної для багатьох подібних суджень різного конкретного змісту. З поняттям логічної форми тісно пов'язане поняття формально-логічного закону. Довільний формально-логічний закон є не що інше, як відношення між логічними формами думки, і характеризується фактором необхідності. Це означає, що формально-логічні закони не залежать від волі людей, вони не можуть бути порушені без завдання шкоди пізнанню істини.

Висновки

розумовий структура знаковий система

Отже, з вищевикладеного можемо зробити наступні тезисні висновки. Традиційна логіка при здобутті нових (вивідних) знань використовує такі логічні методи, як аналіз, синтез, індукція, абстрагування, конкретизація, аналогія (тpaдyкція), порівняння.

Взагалі визначення мови таке: - це знакова інформаційна система, що виконує функцію формування, зберігання й передачі інформації в процесі пізнання дійсності й спілкування між людьми. Слід зазначити, що за походженням мови бувають природні й штучні.

Особливу групу становлять змішані мови, базою в яких виступає природна (національна) мова, що доповнюється символікою й умовними позначками, що ставляться до конкретної предметної області. Штучні мови успішно використовуються й логікою для точного теоретичного й практичного аналізу розумових структур.

Для формальної логіки фундаментальним поняттям є логічна форма.

Список використаної літератури

1. Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 127 с.

2. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник для юридических вузов. -- перераб. и доп. -- М.: Юристь, 2001. -- 256 с.

3. Мозкова Н.Г. Логіка: Навч. посіб. - К.: Каравела, 2006. - 248 с.

4. Тофтул М.Г. Логіка. Посібник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Видавничий центр. “Академія”, 1999. - 336с.

Размещено на Allbest.ru