Епіхейрема як один з видів складноскорочених силогізмів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему

«Епіхейрема, як один з видів складноскорочених силогізмів»

Поняття умовиводу

Більшість знань , якими користується людина є опосередкованими , вивідними , тобто здобутими на основі міркування ,їх людина отримує у формі понять , суджень та умовиводів.

Поняття - це цілісна сукупність думок , в яких стверджуються певні найзагальніші або найістотніші ознаки об'єкта- предмета , чи явища , про які висловлюється судження.

Судження - це форма мислення , в якій щось стверджується або заперечується про предмет чи явище щодо їх властивостей , зв'язків чи відношень і яка має здатність виражати або істину або неправду.

Умовивід - це логічна дія , внвслідок якої з одного або декількох відомих або певним чином пов'язаних між собою суджень отримують нове судження , в якому міститься нове знання про предмет думки.

Термін “умовивід” вживається в подвійному значенні. Під “умовиводом” розуміють і розумовий процес виведення нового знання із суджень, і саме нове судження, як наслідок розумової операції.

Умовивід за своєю структурою складніший, ніж поняття і та судження, форма мислення. Поняття і судження входять до складу умовиводу, як його елементи.

Умовивід - це логічний засіб здобування нового знання. У процесі умовиводу здійснюється перехід від відомого до невідомого. Об'єктивною підставою умовиводу є зв'язок і взаємозалежність предметів і явищ дійсності. Якби навколишній світ складався з нагромаджених не пов'язаних між собою випадкових предметів і явищ, то від знання одних предметів не можна було б перейти до знання інших і, отже, умовивід як форма мислення був би неможливим. Але оскільки предмети і явища об'єктивної дійсності взаємопов'язані, підпорядковані певним законом, то існує не тільки можливість, а й необхідність пізнання одних предметів на підставі знання інших.

Умовиводом є не будь-яке сполучення, я тільки таке, у якому між судженнями існує логічний зв'язок, котрий відображає взаємозв'язок предметів і явищ самої дійсності. Якщо ж предмети дійсності не пов'язані між собою, то й судження, що відображають ці предмети, логічно будуть не пов'язаними і тому вивести із них якесь нове значення, тобто побудувати умовивід, не можна.

Умовивід - цілісне розумове утворення і має структуру:

посилка (засновок) - судження, яке віддзеркалює вже відомі зв'язки

заключення (висновок)- судження, яке віддзеркалює нові зв'язки

Заключення буде істинним за наявності двох необхідних умов:

1. Якщо посилки істинні за змістом.

2. Якщо умовивід вірний за своєю будовою.

Залежно від направленості логічного слідування , яке виражене в засновках і висновку розрізняють три види умовиводів: дедуктивні (від загального знання до часткового), індуктивні (від часткового до загального) і умовиводи по аналогії (від часткового до часткового). В даній роботі детальніше буде розглянуто дедуктивні умовиводи і , зокрема , такий їх підвид як епіхейрема.

силогізм дедуктивний умовивід епіхейрема

Класифікація умовиводів та їх коротка характеристика.

Формальна логіка розрізняє насамперед:

· безпосередні умовиводи - висновок будується лише на одній посилці. Наприклад: “Петров викликаний до суду у якості свідка, тому він зобов'язаний давати свідчення”;

· опосередковані - висновок будується на кількох посилках. Приклад: “Всі рідини пружні. Ртуть - рідина (за звичайних умов). Відповідно ртуть має пружність”;

У свою чергу виділяють такі види опосередкованих умовиводів:

· дедуктивні - рух думки йде від загальної закономірності до часткового випадку (Приклад: Всі люди смертні. Аристотель - людина. Аристотель - смертний.); Серед дедуктивних опосередкованих умовиводів виділяють зокрема силогізми - висновок базується на двох посилках, які є судженнями і зв'язані з загальним для них поняттям (Приклад: Всі юристи опікуються правом. Захарченко - юрист. Захарченко опікується правом.). Крім силогізмів виділяють також умовні і розподільні умовиводи;

· індуктивні - рух думки йде від часткових випадків до загальної закономірності (Приклад: Україна - країна Європейського континенту. Білорусь - країна Європейського континенту. Обидві країни - європейські);

· традуктивні (за аналогією) - рух думки йде від одного часткового випадку до іншого часткового випадку. Вони обов'язково мають імовірнісний характер. (Приклад: На планеті Марс існують певні кліматичні умови, які приблизно однакові з земними. На Землі є життя. Можливо (за аналогією) на Марсі є життя);

Види дедуктивних умовиводів

Дедуктивним (від латинського слова deductio - виведення) називається умовивід, у якому висновок про окремий предмет класу робиться на підставі класу в цілому.

У дедуктивному умовиводі думка рахується від загального до окремого, одиничного, тому дедукцію звичайно визначають як умовивід від загального до часткового.

Щоб дійти дедуктивного висновку, необхідно мати подвійне знання, засновки:

засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться частковий випадок;

засновок, у якому ідеться про той окремий предмет або частковий випадок, який підводиться під загальне положення.

Загальні положення звичайно є готовими, заздалегідь відомими. До них відносяться закони науки, аксіоми, наукові положення принципи й інші судження, в яких міститься знання загального. У юридичній практиці як знання загального виступають норми права (статті кодексів та інших законодавчих актів), положення правових наук, керівні вказівки органів суду, прокуратури та ін.

Дедукція дає достовірні висновки. У цьому одна з її переваг над іншими видами умовиводів. Якщо засновки дедуктивного умовиводу істинні і правильно пов'язані, то висновок буде неодмінно істинним.

Проте, якщо один із засновків дедуктивного умовиводу буде не достовірним, а вірогідним, то й висновок у такому випадку буде вірогідним і не може бути достовірним.

Дедуктивні умовиводи з вірогідними засновками широко використовуються у судовій практиці під час побудови судових версій, висловлюванні різноманітних пропозицій.

Розрізняють такі типи дедуктивних умовиводів: категоричний силогізм, умовні силогізми і розподільні силогізми. Термін “силогізм” походить від грецького слова sullogismos - здобуття висновку чи виведення наслідку.

Категоричним силогізмом називається такий дедуктивний умовивід, у якому обидва засновки є категоричними судженнями.

Розподільно-категоричним силогізмом називається такий умовивід, у котрому більший засновок є судженням розподільним, а менший - категоричним.

Умовно-розподільним силогізмом або лемантичним силогізмом називається силогізм, у котрому більший засновок є судженням умовним, а менший розподільним.

Крім простого силогізму існує також складний силогізм (полісилогізм), який складають кілька простих силогізмів, які певним чином пов'язані між собою.

Наприклад:

Всі рослини - живі організми

Всі квіти - рослини

Всі квіти - живі організми (висновок 1) полісилогізм

Троянда - квітка

Троянда - живий організм (висновок 2)

Перший проміжний висновок може бути пропущений і тоді умовивід в цілому прийме такий вигляд: “Всі рослини - живі організми. Всі квіти - рослини. Троянда - квітка. Троянда - живий організм”.

Такий силогізм має назву “сорит” - він застосовується для простеження тривалої залежності між класами предметів.

Скорочений силогізм без однієї посилки має назву “ентимема”. У ентимемі може бути також відсутнім висновок. Така ентимема зокрема застосовується тоді, коли висновок людина робити не хоче в силу його очевидності, або небажаності.

Приклади:

Всі колекціонери - збирачі. Третьяков - збирач (відсутня друга посилка).

Всі співаки - люди. Ф. Кіркоров - співак (відсутнє заключення).

Епіхейрема - це складноскорочений силогізм, обидва засновки якого є ентимемами.

Приклад:

Брехня заслуговує зневаги ,бо вона аморальна.

Лестощі - це брехня , бо вони є навмисним перекрученням правди.

Отже , лестощі треба зневажатии.

Доклажніше про епіхейрему йтиметься в наступному розділі.

Епіхейрема та її характеристика

Епіхейрема -- складноскорочений силогізм, до складу якого входять два засновки, принаймні один з яких є ентимемою (з гр. означає „напад” , „накладання рук”).

Наприклад:

Захист прав людини -- благородна справа, оскільки він сприяє утвердженню демократії.

Відстоювання гласності є захистом прав людини, бо воно сприяє утвердженню демократії.

Отже, відстоювання гласності -- благородна справа.

Перший засновок цієї епіхейреми після її відновлення (розгортання в повний силогізм) набуде такого вигляду:

Все, що сприяє утвердженню демократії, є благородною справою.

Захист прав людини сприяє утвердженню демократії.

Отже, захист прав людини -- благородна справа.

Другий засновок названої епіхейреми розгортається в такий повний силогізм:

Все, що сприяє утвердженню демократії, є захистом прав людини.

Відстоювання гласності сприяє утвердженню демократії.

Отже, відстоювання гласності є захистом прав людини.

Зв'язавши засновки-ентимеми, одержимо такий висновок: «Отже, відстоювання гласності -- благородна справа». Правда, для того щоб такий висновок випливав з необхідністю, треба до більшого засновку додати слово «будь-який» -- «Будь-який захист прав людини...», оскільки більший засновок, згідно з правилом першої фігури, повинен бути загальним.

Щоб переконатися в тому, що епіхейрема може складатися не лише з ентимем, а й, скажімо, з однієї ентимеми і звичайного простого судження-засновку, звернемося до попереднього прикладу, залишивши від другої ентимеми лише одне судження (висновок). Виявиться, що і в такому разі ми одержимо той самий висновок:

(Будь-який) захист прав людини -- благородна справа, оскільки він сприяє утвердженню демократії.

Відстоювання гласності є захистом прав людини.

Отже, відстоювання гласності -- благородна справа.

Як бачимо, висновок в епіхейремі робиться з двох простих суджень, які у засновках-ентимемах виконують роль висновків:

Будь-який захист прав людини -- благородна справа.

Відстоювання гласності є захистом прав людини.

Отже, відстоювання гласності -- благородна справа.

Решта ж суджень (і наявних, і пропущених) безпосередньо не включена в процес міркування. Виникає запитання: для чого вони? Яку роль вони відіграють? Можливо, вони зайві і лише обтяжують процес міркування? На нашу думку, вони потрібні лише для того, щоб надати достовірності тим судженням, які безпосередньо задіяні в цих міркуваннях. З іншого боку, кожний повний простий категоричний силогізм можна розглядати як епіхейрему, з котрої вилучили ті судження, що надавали достовірності судженням-засновкам.

Якщо взяти до уваги все сказане, то епіхейрема, з одного боку, є скороченою формою умовиводу, а з іншого -- чимось протилежним, «невиправдано» ускладненою формою простого категоричного силогізму.

Висновки.

В даній роботі було розглянуто найбільш складну форму людського мислення - умовивід.

Умовивід встановлює нові зв'язки між предметами і явищами на основі вже відомих. Інакше кажучи , умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, котре містить в собі нове знання.

В залежності від ходу олгічного мислення виділяють умовиводи:

ь дедуктивні, де хід думки йде від загального знання до часткового;

ь індуктивні, де хід думки йде від часткового знання до загального;

ь умовиводи по аналогії - хід думки йде від часткового знання до часткового;

Тобто в дедуктивних умовиводах нові судженя про предмет виводяться на основі віднесення цього предмета до певного класу. Тобто якщо предмет відноситься до певного класу, то для нього притаманні ознаки і характеристики цього класу.

Як види дедуктивного умовиводу розрізняють : категоричний силогізм, умовні силогізми і розподільні силогізми. Вони відрізняються за характером засновків. Крім того виділяють складні силогізми , до складу яких входять декілька простих. До складних силогізмів відносять полісилогізм , сорит , ентинему та епіхейрему.

Епіхейрема , за визначенням - це складноскорочений силогізм, обидва засновки якого є ентимемами. Так як і ентимема , епіхейрема вживається для спрощеного мислення . З іншого боку будь який простий силогізм можна розглядати , як епіхейрему з якої вилучили деякі судження , тобто водночас епіхейрема є і складною формою мислення.

Використана література

1. Тофтул М.Г. „Логіка” , Київ „Академія” 1999р.

2. Жеребкін В.Є. „Логіка” , Київ „Знання” 1999р.

3. Хоменко І.В. , Алексюк І.А. „Основи логіки” , Київ 1996р.

Размещено на Allbest.ru