Філософія історії: поняття, напрямки і зміст

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Філософія історії: поняття, напрямки і зміст

2. Об'єкт і предмет філософії історії як науки

3. Основні виміри філософії історії

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Філософія історії - це наукова теорія історії, критичне переосмислення різноманітних напівлегендарних або й відверто міфічних відомостей і переказів (Анн Робер Жак Тюрго).

Осягнення особливостей історичного процесу в його єдності та невичерпному розмаїтті є основоположним завданням філософії історії. Його реалізація передбачає з'ясування низки складних проблем: початку, спрямованості, сенсу і кінця історії, співвідношення універсального і локального, конкретно-історичного і архитипного центру та периферії, класичних та некласичних соціокультурних форм, типового й унікального в світовій історії тощо.

Філософія історії донедавна залишалася в Україні поза увагою суспільствознавців-дослідників та освітян. І не випадково, адже з ортодоксально марситських позицій вона тлумачилась як донаукова спекулятивна галузь знань про розвиток людського суспільства. Як така вона або була приречена (з виникненням ”наукового розуміння” історії) припинити своє існування, або ж мала б перетворитися на такий собі закут людських уявлень про історичний процес (теоретично неспроможний і ідеологічно реакційний).

Реальний перебіг процесів як самого суспільного життя та його осягнення і справді довів недолугість, проте не філософії історії, а подібного однобічного її розуміння.

У контексті західноєвропейської культури з другої половини 18 ст. розпочинається поступова, але кардинальна трансформація у різних галузях пізнання. Якщо досі означені галузі знань вичерпувалися емпіричними узагальненнями, то далі відбувається їх найінтенсивніша теоретизація. Відмітною ознакою останньої стало, зокрема, те, що теоретична побудова пізнання у тій або іншій галузі визначалась як “філософія” цієї галузі.

Європейська наука того часу переповнена найрізноманітнішими “філософіями” від “філософії природи“, ”філософі ботаніки“, ”філософії зоології” та “філософії математики” до “філософії духу”, ”філософії права“, ”філософії мистецтва” й “філософії релігії”.

Не залишалися осторонь і сфера історичного пізнання.. Саме тоді й запроваджено Вольтером термін «філософії історії». Проте, тогочасна філософія історії являла собою синкретичну системну конструкцію, котра становила собою не стільки філософське осмислення історії, скільки історичну теорію, однак ще досі абстрактну, таку в якій ще не з'ясовані реальні історичні закономірності, тенденції та структури замінювалися суто умоглядними, спекулятивними конструкціями.

Внаслідок подальшого поступу людського пізнання вона розгалузилася. З одного боку, формується фундаментальна, загальна теорія історії як суто наукова дисципліна, з другого - філософія історії постає вже не в традиційному розумінні синкретичної теоретичної побудови, а як одна з рівноправних галузей сучасного власне філософського знання. Виконуючи таку функцію, філософія історії не лише не припиняє свого існування, а стає дієвою і повноцінною поряд із виникненням всезагальної наукової історичної теорії.

Предметом філософії історії являється історичний вимір буття людини. Об'єктом філософського світогляду стає той чи інший сегмент історичного життя людства або ж всесвітня історія загалом. Особливу сферу створює філософське вивчення граней, можливостей і способів історичного пізнання в його різних видах, перш всього вивчення науково-історіографічного і філософського пізнання історії.

1. Філософія історії: поняття, напрямки і зміст

Одним із першочергових і найважливіших завдань вихідного етапу вивчення філософії історії є з'ясування своєрідності власне філософського осягнення історичної дійсності у найзагальнішому його визначенні, а також місця філософії історії у системі світоглядних форм осмислення історичної реальності людиною.

Філософія історії формується на стику філософії та історії, що обумовлює двозначність поняття. З одного боку, вона є незаперечною і повноправною складовою частиною системи філософського знання, з іншого - філософія історії на таких же вагомих підставах уходить до числа форм історичного пізнання. Зміст, структура і функції філософії історії істотно модифікувалася на різних етапах її розвитку .

Термін «філософія історії» виник досить пізно, його сформулював і запровадив у науковий обіг французький філософ-просвітник, відомий в історії світової філософської думки і культури людства взагалі під іменем Вольтер (одна з його історичних праць, датована 1765р., називається «Філософія історії»).

Проте, сам Вольтер у поняття «філософія історії» вкладав зовсім інший зміст, ніж представники сучасної філософії історії. Він тлумачив цей термін відповідно до умов свого часу та тодішнього рівня розвитку історичного пізнання а отже, значно вужче, ніж його наступники. Під філософією історії Вольтер розумів лише наукову теорію історії, критичне переосмислення різноманітних, часто не лише не перевірених, а й загалом напівлегендарних чи й відверто міфічних відомостей і переказів. Але вже досить швидко значення цього терміна істотно трансформувалося .

Коротко, не зовсім точно, але досить містко характер цих змін описав свого часу англійський філософ історії Робін Дж. Колінгвуд. ”Термін філософія історія“, - зазначав він , - придумав у 17 сторіччі Вольтер, який мав тоді на увазі не що інше, як критичну чи наукову історію, такий собі різновид історичного мислення, де історик сам робить свої висновки замість переповідати вишукані у старинних книгах всілякі оповідки. Цю саму назву вживав Гегель та й інші мислителі кінця 18 сторіччя, але вони вкладали в неї інше значення, тлумачучи її просто як універсальну чи світову історію. А третє значення цього вислову знаходимо у кількох позитивістів 19 ст., для яких філософією історії було відкривання загальних законів, що керують ходом подій, переповідання яких є справою історії.

Початковими всезагальними історіями, що містили у поетичній формі комплекс найрізноманітніших знань і уявлень про розвиток суспільства, були, як зазначав ще Джамбатіста Віко, міфології, а першими мислителями-поетами, які створювали їх, були за його ж словами, стародавні народи. Однак міфологічна історія дуже специфічна, оскільки тут час стоїть. Відповідно до поділу часу на міфічний (сакральний) та історичний (профанний) зміни в суспільстві, що відбуваються в часі профанному, історичному проекціюються в час міфічний і редукуються до здійснених у ньому одноразових актів першотворення. Міфічний час при цьому постає як нерухомий, як віковічний. Водночас він є універсальним першоджерелом не тільки інваріантних прообразів, а й магічних діючих духовних сил, що актуалізуються через ритуали інсценізації подій міфічної епохи і слугують засобом підтримки раз і назавжди встановленого порядку не тільки в природі, а й у суспільстві.

Лише з руйнуванням міфологічного світогляду, час, по-перше, зрушує з мертвої точки, по-друге, суб'єктом і носієм філософських уявлень про історію стає вже не тільки і не стільки народ в цілому, а окрема особа. Звичайно, останньою обставиною певною мірою зумовлено те, що рух історичного часу тлумачиться неоднозначно: або як вічне повернення або як висхідна лінія поступальних суспільних змін, або ж, навпаки, як низхідна лінія змін регресивних.

Відповідно до цього ще в стародавньому суспільстві формуються три найважливіші напрями лінійної філософії історії: прогресистський, регресистський і циклічний. Всі ці напрями збереглись і не втратили значення основних до нині.

Водночас слід наголосити, що в двадцятому столітті поряд з цими напрямками, які репрезентують лінійну філософію історії, виникає й принципово відмінна нелінійна філософія історії.

У міру формування "авторської" філософії історії та її основних напрямків дедалі чіткіше виокремлюється її предмет. Предмет філософії історії, незалежно від того, про який з її напрямків ідеться, становить суспільство в його темпоральних (часових) модифікаціях і трансформаціях. У цьому плані у філософії історії багато спільного з історичною наукою. Але є й істотні відмінності. По-перше, історію цікавлять переважно локалізовані в просторі та часі суспільні події, процеси, явища, тоді як філософію історії -- масштабні цілісні соціокультурні формоутворення. По-друге, історію приваблює передусім подієвий, хронологічний шар перебігу змін у різних регіонах планети на різних відтинках часу, філософію ж історії -- глибинні тенденції та закономірності цих змін. Гіпертрофуючи саме цю обставину, І.Г.Гердер свого часу дійшов висновку, що саме філософія історії є справжньою історією людства, поза якою всі зовнішні світові події видаються привидами чи жахливою потворою, сукупністю уламків, вічних започаткувань без завершення і незрозумілих викрутів долі.

Наведеними рисами філософія історії досить чітко розмежовується зі спеціальними галузями історичної науки, далеко не так чітко -- з цариною загальної історії. Однак і між загальноісторичною та філософсько-історичною теоріями пролягає своєрідний вододіл. Будучи якщо не тотожними, то досить близькими за гранично високим ступенем узагальнення, філософія історії та загальна історія помітно різняться за своїми підходами. Загальноісторична теорія, як і кожна інша наукова теорія, прагне осягнути свій предмет за суто об'єктивним підходом, елімінувати щонайменші суб'єктивні погляди на факти. Філософія ж історії -- в цьому її принципове ставлення до науки, -- навпаки, фокусує увагу не на чистому об'єкті як такому, а саме на різноманітних виявах взаємовідношення, взаємозв'язку об'єкта і суб'єкта: через дихотомію чи то природи й історії, чи історії людства загалом та окремого суспільства або ж суспільства і особи. Завдяки цьому визначається, охоплюється і розглядається вельми широке коло ієрархізованих смисложиттєвих проблем -- від питання про долю людства й сенс історії до загадки сенсу буття окремої людини.

У всіх трьох вищезгаданих напрямках філософії історії це коло проблем ставиться і розглядається. Але в кожному з них -- по-різному, відповідно до орієнтації його за вектором історичного часу і оцінки темпоральних змін.

2. Об'єкт і предмет філософії історії як науки

Філософія історії, будучи за своїм характером формою світоглядного осмислення історичної дійсності, все ж не редукується до філософсько-історичного світогляду. Адже вона може поставати і в інституалізованому вигляді, а в цьому разі світогляд як певний стан свідомості людей виступає лише одним із компонентів філософії історії, що є соціальним інститутом.

Історична дійсність як об'єкт філософського дослідження - утворення складне й багатогранне. Вона не тільки твориться, а й інтеріоризується кожним з нас, формуючи внутрішній духовний світ особистості.

Цілком закономірно, що термін «історія» багатозначний, полісемантичний. Ці чисельні значення за спеціального фахового вивчення певним чином селекціонуються й групуються. Наприклад, відомий російський учений, що працює в царині філософії історії, Арсеній Гулига виділяє принаймні шість значень цього терміна: історія як оповідь; історія як несподівана і, зазвичай, не дуже приємна подія; історія як процес розвитку загалом; історія як процес перебігу змін у житті суспільства; історія як минуле; історія як наука.

Історія як оповідь та історія як подія - вживаються переважно у повсякденному контексті, оскільки як доречно зауважує Гулига - той, хто вигадує історії, ще не історик, так само, як той, хто раз у раз потрапляє в історію, не стає від цього видатною історичною особою.

Історія як процес розвитку загалом - це історія як процес будь-якого природного, суспільного, душевного чи духовного розвитку взагалі.

Історія як процес розвитку суспільства - це історія як сфера природи вже з наявністю цінностей, що відсутні у природі, оскільки самого критерію індивідуалізації для виокремлення царини історичного виявляється замало.

Історія як минуле - під історією розуміється вся сукупність подій, процесів, людських діянь, взаємин, сподівань, які для сучасного людства залишилися - ближче до сучасності чи глибше, але в будь-якому разі позаду.

Історія як галузь знань - це дуже складне, нелінійне, поліцентричне утворення, наукове чи позанаукове знання про минуле, або ж той чи інший моноцентризм - європо- , євразіо-, африкоцентризм тощо у вивченні минулого.

Об'єктом філософії історії, який є водночас об'єктом і нефілософської, спеціально-наукової історії, постає у Гегеля всесвітня історія, але як предмет філософії історії та сама всесвітня історія постає вже ніби розглянута зсередини її внутрішнього духовного змісту. Заслугою Гегеля є також визнання ним відмінності між філософією історії та нефілософською історією:

а) за їх предметами (при спільності об'єкта);

б)за ступенем рефлективності.

Він доводив, і небезпідставно, що саме філософія історії є у повному сенсі слова рефлексією, самосвідомістю історичного процесу розвитку людства, можливості ж будь-яких інших спеціальних галузей історичного пізнання є в цьому плані значно обмеженішими. Врешті-решт, правильною сама по собі є й обстоювана Гегелем думка про відмінність предметів філософії історії та нефілософської історичної науки за їх масштабністю. Зрозуміло, що конкретне смислове наповнення цих ідей, їх трактування та викладення неминуче позначені колоритом тогочасної епохи. Однак, попри всю свою конкретно-історичну зумовленість, філософія історії Гегеля містить у собі низку ідей, завдяки яким входить до золотого фонду філософсько-історичної думки людства. Серед них - ідеї, що стосуються необхідності розмежування філософської та нефілософської історії, об'єкта та предмета філософії історії тощо. Грандіозна філософська система світобудови Гегеля, що справді поставала в одному із своїх вимірів як космічна філософія історії, була на терені західноєвропейської культури чи не останньою за таким масштабом системою філософії. Після нього, за визнанням Альберта Швейцара, європейська філософія «з працівника, що невтомно виробляв універсальний погляд на культуру, внаслідок краху в середині 19 ст. перетворилась у пенсіонера, який віддалік від світу перебирає те, що вдалося врятувати.»

3. Основні виміри філософії історії

філософія історія науковий пізнання

До провідних, визначальних ракурсів філософії історії як відносно автономної науки слід віднести наступні. По-перше, предметом філософії історії може поставати реальний історичний процес як самобутнє цілісне й водночас внутрішньо розгалужене утворення. Філософія історії розглянута в ракурсі тлумаченого подібним чином її предмета, визначається в одних випадках як «матеріальна філософія історії», «субстанційна філософія історії», в інших - «історіософія», або ж ще по-іншому - «філософсько-історична онтологія», «філософська онтологія історії», «метафізика історії» або ж - «історіографія» чи філософська історіографія».

По-друге, предметом філософії історії виступає й процес пізнання історичної дійсності, його передумови, складові, мета, засоби, рушії, критерії, результати тощо. У даному разі філософія історії виконує вже функції філософської теорії історичного пізнання - в усіх його формах, рівнях і виявах. Її предметом є і поза наукове, і наукове осмислення історичної реальності, і дискурсивні, і поза дискурсивні способи її осягнення.

Розглянута в цій іпостасі,філософія історії називається ще на відміну від першого аспекту, вже нематеріальною, а формальною філософією історії.

Між тим надто важливим і окремим спеціальним предметом дослідження, принаймні у сучасній філософії історії, є також методи пізнання та перетворення історичної дійсності, їх природа, механізми їх формування та використання. У цьому зрізі філософія історії набуває значення методології історії.

Означені три «лики» філософії історії можуть бути розглянуті як у діахронічному, так і в синхронічному аспекті. У рамках діахронічного підходу вони постають у кінцевому підсумку в ролі послідовних етапів розвитку філософсько-історичної науки.

Десь аж до середини 19 ст. (якщо говорити, зокрема, про європейську філософію історії) основні зусилля мислителів зосереджувалися на розгляді історіософських проблем. З переходом від класичної філософії історії до некласичної (з другої половини 19 ст.) фокус дослідницької уваги зміщується на з'ясування специфіки, ґенези, структури, механізмів і функцій історичного пізнання. У 19 ст. чільне місце в філософії історії поступово посідають питання методологічного характеру.

Філософія історії: історіософія. В іпостасі історіософії філософія історії традиційно поставала як зображення всезагальної історії, історичного світу, що був цілісним й всеохоплюючим універсамом культури людства. Філософія історії виправдовує своє існування лише тоді, коли спроможна виконувати у дослідженні історичного процесу те, що не здатні зробити історики - віртуози будь-якого, навіть найвищого рівня узагальнень. Навіть найзагальніша спеціально-наукова історична теорія нічим, крім масштабу, не відрізняється від усіх інших спеціальних історичних теорій, аж до найлокальніших. Усі вони будуються з переважним застосуванням індуктивного підходу, тому навіть найзагальніша спеціально-історична теорія, по-перше, не дає уявлення про історичний світ як ціле, по-друге, не забезпечує й системного аналізу цього цілого. На противагу історії як спеціально-науковій галузі пізнання, філософія історії у ролі історіософії завжди ставить за мету дати, по-перше, системний розгляд, а не індикватне узагальнення, по-друге, виявити та виразити автентично своєрідність того чи іншого історичного світу саме як певної цілісності. Цього звичайно, ніяк не здійснити без опори на надійний актуальний фундамент історичної науки. Та з іншого боку, не можна забувати і про те, що факти історика та факти філософа історії далеко не завжди одне й те саме. Інакше кажучи, ступінь загальності задається безсторонньо об'єктивним чином, для філософа ж - аксіалогічно, світоглядно, крізь призму взаємозв'язку історичного суб'єкта з його потребами, інтересами, цілями, цінностями - з об'єктивними реаліями історії.

Філософія: теорія історичного пізнання. Одна з корінних відмінностей філософії історії від усіх, навіть найзагальніших, галузей історичної науки полягає в тому, що означені галузі виступають як теорії різних вимірів і рівнів історичної реальності, тоді коли філософія історії може відігравати ще й роль теорії історичного пізнання. Інакше кажучи, її предметом можуть бути не тільки сама історична реальність (взята до того ж під кутом, що властивий саме філософсько-історичному розгляду), а й найрізноманітніші позанаукові і наукові (зокрема - спеціально-наукові теорії історичної реальності) форми історичного пізнання.

Філософія історії: методологія історії. Серед багатьох функцій, які виконує філософія історії, однією з найважливіших є функція методологічна. Філософія історії та методологія історії - поняття дуже близькі між собою. Вони мають чимало спільних змістових характеристик. Більше того, тривалий час і в дослідницькій, і в навчальній літературі панувала думка, що методологією історії може виступати саме філософія історії. Дехто навіть вважав, що методологією історії виступає навіть не філософія історії, оскільки вона розглядалася як донаукова форма осмислення розвитку суспільства, витіснена історичним матеріалізмом як уособленням осмислення наукового, а філософія загалом. «Філософія, - стверджував, наприклад, болгарський філософ-марксист Ніколай Ірібаджаков, - є наукою про найзагальніші категорії і закони природи, людського суспільства і пізнання, вона неминуче виконує роль методології історії».

Однак з плином часу виявилось якщо не помилковість, то принаймні однобічність такого твердження.

Висновок

Отже, одним із першочергових і найважливіших завдань вивчення філософії історії є з'ясування своєрідності власне філософського осягнення історичної дійсності у найзагальнішому його визначенні, а також місця філософії історії у системі світоглядних форм осмислення історичної реальності людиною.

Предметом філософії історії може поставати реальний історичний процес як самобутнє цілісне й водночас внутрішнє розгалуження історії, а також предметом філософії історії виступає й процес пізнання історичної дійсності, його передумови, складові, мета, засоби, рушії, критерії, результати тощо.

Філософія історія також має ряд філософських проблем наприклад такі як: Чи існують закони історії? Як співвідносяться між собою людина та історія? Чи можна вважати бажання та наміри людей основним чинником історії?

Суб'єктом історії завжди була і є людська особа, бо лише особа постає реальним творцем усієї сукупності складників історичного процесу, вона продукує знання, культурні цінності, смисли; саме вона постає споживачем історичних здобутків та виміром для справжніх завоювань історії.

Невід'ємним компонентом філософії історії - є роль особи в історії. Тому що людини немає поза суспільством та суспільною історією, але історія також неможлива без людини або тоді, коли вона діє проти людини.

Філософія історії покликана дати людині загальні орієнтації в історії, допомогти їй оцінити можливості та умови свого соціально-історичного життєвого самоутвердження .

Отже, філософія історії - це галузь філософського знання, що вивчає: історичний процес та його складові як своєрідні, внутрішньо розгалужені і водночас цілісні утворення в їх взаємозв'язку і змінах, природу і способи, форми історичного пізнання, основні особливості, ланки і різні використання історичних знань.

На відміну від історичної науки філософія історії розглядає історію не об'єктно, не як «чистий предмет», не як частину об'єктивної реальності. В центрі її уваги - співвідношення «людина - світ як історія». Тому основним завданням філософія історії є не тільки і навіть не стільки розробка та конкретизація поняття про історію, історичних знань з історичною реальністю, з неминучим у подальшому як розходження між ними, так і повторним збігом і відтворенням цього циклу на нових щаблях історичного процесу і в якісно відмінних формах.

Список використаних джерел

1. Баланчук В.М. Витоки історії та її мета. - М.: Наука, 1999. - 312 с.

2. Бичко І.В. Філософія: Підруч. - К.: Либідь, 2005. - 408 с.

3. Бойченко І.В. Істория философии в кратком изложении. - М.: Наука, 1999. - 334 с.

4. Герасимчук А.А. Лекции по философии истории. - СПб.: Питер, 1999. - 129 с.

5. Гердер И.Г. Идеи философии истории человечества. - М.: Наука, 1997. - 311 с.

6. Горбач Н.Я. Філософія: Підруч. - Л.: ЛОГОС, 2007. - 224 с.

7. Горбачев В.Г. История философии. - Брянск, 2000. - 364 с.

8. Гуревич П.С. Основы философии: Учеб. пособ. - М.: Наука, 2000. - 269 с.

9. Захарченко М.В. Історія соціології. - К.: Знання, 2003.- 298 с.

10. Ивин А.А. Философия истории: Учеб. пособ. - М.: Наука, 2000. - 255 с.

11. Івакін О.А. Філософія: Навч. посіб. - К.: Знання, 2004. - 267 с.

12. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. - М.: Наука, 2001. - 227 с.

13. Кислюк К.В. Історіософія в українській культурі: від концепту до концепції. - Х.: ХДАК, 2008. - 288 с.

14. Колесников К.М. Українська історична думка та історіософія на рубежі ХІХ-ХХ ст. - Дніпропетровськ, 1999. - 18 с.

15. Потульницький В.А. Україна і всесвітня історія: історіософія світової та української історії XVII-XX ст. - К.: Либідь, 2002. - 480 с.

16. Сислюк Я.Г. Ідея історії. - К: Знання, 2006. - 315 с.

17. Табачківський В.Г. Лекции по философии истории. - СПб.: Питер, 1999. - 102 с.

Размещено на Allbest.ru