Основні риси філософії сучасної епохи
Сутність та основні напрямки сучасного етапу науково-технічної революції, її соціальні наслідки. Проблема подальшого вдосконалення системи освіти. Глобалізація як основна тенденція світового розвитку. Аналіз складності глобальних проблем сучасності.
Рубрика | Философия |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 25.06.2011 |
Размер файла | 47,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.В. ОСТРОГРАДСЬКОГО
ІНСТИТУТ ЕЛЕКТРОМЕХАНІКИ, ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ
ТА СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Спеціальні розділи філософії»
На тему: «Основні риси філософії сучасної епохи»
Кременчук 2011
Зміст
- 1. Сутність науково-технічної революції та її соціальні наслідки 3
- 2. Глобалізація як основна тенденція світового розвитку 7
- 3. Основні суперечності та проблеми сучасності 10
- 4. Особливості культури в Україні та світі 17
- Література 27
1. Сутність науково-технічної революції та її соціальні наслідки
Майже всі важливі зміни, що відбувалися в житті людей у XX столітті, були так чи інакше пов'язані з науково-технічною революцією (НТР). Сучасна НТР -- це якісний стрибок у розвитку науки і використанні її досягнень, який супроводжувався перетворенням науки в безпосередню продуктивну силу суспільства і своєрідніш переворотом у всій системі продуктивних сил.
Нові відкриття, які були зроблені в природничих науках у кінці минулого й на початку нинішнього століть, не тільки суттєво вплинули на розуміння навколишнього світу, а й зробили можливим практичне використання багатьох законів природи, сил і стихій в людській діяльності. Це призвело до створення нових машин і технологічних процесів на рівні кібернетичних систем, здатних до швидкого вдосконалення свосї організації. Кібернетика стала теоретичною основою автоматизації виробничих процесів, дозволила ефективно застосовувати біологічні знання в технічному моделюванні при вирішенні інженерних завдань. Особливостями сучасної НТР є також практичне застосування відкритих наукою матеріалів і способів їх створення з наперед визначеними властивостями, використання нових джерел енергії. Якщо раніше наукові відкриття й технічні нововведення були значною мірою відокремлені, то в умовах сучасної НТР вони безпосередньо пов'язані між собою і взаємозалежні.
Науково-технічна революція характеризується також важливими змінами в самій науці, темпах і формах її розвитку, зростанням ролі науки в усіх сферах життя і діяльності людей. Сьогодні розвиток науки здійснюється не окремими вченими-енциклопедистами, а, насамперед, великими і, здебільшого, спеціалізованими науковими колективами та організаціями і, як правило, нотребус використання багатьох і дуже складних технічних засобів. Обсяг наукової інформації подвоюється приблизно за кожне десятиліття. Кількість учених, наукових відкриттів, а також витрати па науку вже в першій половині XX століття були більшими, ніж за всю попередню історію людства. Характерною рисою сучасної НТР с також зближення різних наук, їх взаємопроникнення, що дас можливість комплексно вивчати різні складноорга-нізовані об'єкти.
В умовах НТР суттєво змінилося і співвідношення науки й виробництва. Якщо раніше розвиток науки визначався насамперед потребами виробництва, то в паш час саме наукові досягнення є основою для створення нових галузей виробництва, визначають напрями їх розпитку. Зростання наукоємності виробничих процесів призводить до підвищення продуктивності праці, посилення її творчого характеру. Звичайно, що все це нисуває нові вимоги до учасників виробництва: зростас роль інтелектуальних і морально-вольових якостей людини, рівня її освіти й кваліфікації, здатності творчо підходити до виконання виробничих завдань.
З'ясувавши сутність та основні напрямки сучасного етапу науково-технічної революції, доцільно перейти до характеристики її соціальних наслідків. НТР -- явище глобального характеру, воно охоплює як усі сторони внутрішнього життя певного суспільства, так і зовнішні сторони його життя. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. Науково-технічний прогрес створює можливість для розвитку суспільства, а як використовуються наукові і технічні досягнення -- залежить від конкретної соціально-економічної будови суспільства. Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп:
-- загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;
-- зміна взаємовідносин у системі "людина-техніка" (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);
-- зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих, пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттє-' вих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);
-- зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси);
-- підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;
-- прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї -- в сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості);
-- "інтернаціоналізації" суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стандартами, цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці);
-- втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;
-- виникнення проблем біологічної і психологічної адаптації людини в звичайних і екстремальних умовах навколишнього середовища (надвисоких і наднизьких тисків, температур, електромагнітних полів, радіоактивності і т.д.).
Однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти. НТР потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базова освіта і додаткова (що має здійснюватися переважно шляхом самостійної освіти). Вимагається насамперед досконала підготовка кадрів. Адже виробництво в нинішніх традиційних галузях промисловості потребує від 35 до 57 відсотків некваліфікованих і мало-кваліфікованих робітників, 4--8 відсотків спеціалістів із середньою і 1--2 відсотки з вищою освітою. На повністю автоматизованих виробництвах необхідно мати 40--60 відсотків кваліфікованих робітників з середньою освітою і 20--40 відсотків спеціалістів з вищою освітою. Систему перепідготовки, навчання нових спеціальностей і підвищення професійної грамотності трудівників нам ще належить створити. Успішне розгортання науково-технічної революції вимагає подолання негативних тенденцій зниження інтересу молоді до інженерної професії, до занять науковою діяльністю. Сьогодні потрібно відродити високий суспільний статус інженерно-технічної освіти, використання інженерно-технічних працівників у суворій відповідності з їхнім цільовим призначенням. Виробничий потенціал країни в сучасних умовах залежить від ефективного використання найновіших досягнень науки, техніки і технології. В цьому плані важливого значення набуває ступінь інтелектуальної, фахової підготовки кадрів. Адже застосування таких прогресивних, принципово нових технологій, як електронно-променевих, плазмових, імпульсних, радіаційних, мембранних, біотехноло-гічних немислиме без висококваліфікованих робітників і спеціалістів. Отже, аналіз суспільного виробництва дає змогу усвідомити цілісність суспільства, визначити основу, джерела та рушійні сили суспільного розвитку, визначити критерій суспільного поступу. При цьому очевидним є те, що сучасне суспільне виробництво неможливе без оптимального використання досягнень науково-технічного прогресу. В свою чергу науково-технічна революція, яка є досить складним соціальним явищем, що справляє суттєвий вплив на всі сфери життєдіяльності людини, вимагає уважного дослідження і обережного підходу, щоб запобігти негативним наслідкам використання науково-технічних досягнень.
2. Глобалізація як основна тенденція світового розвитку
Глобалізація - (франц. та англ. global - загальний, всесвітній, від лат. globus - куля) - економічні, торгівельні, фінансові, технологічні, політичні, соціальні, трудові, інформаційні та інші процеси, що мать глобальний масштаб і планетарний характер. Сутність поняття «глобалізація» має 3 основні аспекти:
Ш Зменшення перешкод для економічної, політичної і культурної взаємодії країн та народів;
Ш Розвиток тенденцій до створення більш гомогенного економічного, політичного і культурного простору;
Ш Утворення структур глобальної керованості.
Тенденція розвитку економіки XXІ століття у руслі глобалізації є вирішальною стратегією для багатьох країн світу. Тому в близькому майбутньому вона буде визначати стан світової економіки, впливати на фінансову політику, стане пріоритетною в зовнішньоекономічній діяльності багатьох країн і, насамперед, країн, що залежать від світового капіталу. У цих умовах жодна держава не може залишатися осторонь, тим більше Україна, яка прагне до входження в систему нового порядку.
Глобалізація як процес є не новим у світовій економіці. Термін «глобальність» має майже 400-річну історію, проте його наукове використання розпочалось в другій половині минулого сторіччя. Академічно значимим поняття «глобалізації» стало в середині 1980-х років після його використання американським вченим Р. Робертсоном у статтях (1982-1985) та на концептуальному рівні в монографії «Глобалізація».
Певним чином процес сучасної глобалізації є революцією, але вона не перша у своєму роді. Перша «глобалізаційна революція» сталася протягом XIX - початку XX ст., коли європейська колоніальна експансія поширювала ідеї, нововведення, товари і звичаї по всій землі. Колоніалізм трансформував усе довкола - по мірі того як європейські держави будували міста, транспортні мережі, дамби, іригаційні системи, заводи та інші потужності, часто з руйнівним впливом на місцеві традиції, культуру та економіку. Від товарів до ігор (від мила до футболу) люди на більшій частині планети починають робити подібні речі. Найбільша з усіх колоніальних імперій, тобто Британська, зробила англійську мову світовою, яка й надалі залишається домінантною у сучасному, другому глобалізайному процесі. Сучасна глобалізація є революційнішою, ніж у колоніальний період, бо вона спричинена досконалішими швидкісними комунікаціями.
Глобалізація - процес неминучий, і на світовому рівні визначається економічним взаємозв'язком і взаємозалежністю між країнами, що супроводжується адекватними потоками інвестицій, капіталу, послуг, технологій. Глобалізація усуває бар`єри у міжнародній торгівлі, стимулює комерцію, забезпечує робочі місця у депресивних районах, сприяє соціальному, культурному, політичному та іншим видам обміну.
Існує два різні підходи до розуміння процесу глобалізації. Перший можна назвати глобомоноцентричним. Він відображає концепцію глобального лідерства, а по суті - американоцентризм. Це процес становлення системи глобального панування над світовою периферією та управління нею, здійснюваного високорозвиненою частиною світового співтовариства під егідою глобального керуючого лідера - США.
Глобалізація - не одноденне, миттєве явище, і зараз вона набуває нових масштабів. Глобалізація, що сприймається в такому розширеному розумінні, означає істотне збільшення безпосереднього простору, поля виникнення, розвитку, впливу окремих явищ на різні сфери життєдіяльності. Зрозуміло, що процес глобалізації дуже складний, суперечливий, неоднозначний та багатовекторний. Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб'єкти якого взаємопов'язані єдиною системою фінансово-економічних відносин.
Глобалізація є своєрідними дверима, джерелом надзвичайних можливостей як для окремої людини, так і для цілих країн. Але водночас ті ж сили за певних обставин призводять до перетворення окремих країн на світових жебраків, до невпевненості у завтрашньому дні, послаблення соціальних інститутів і систем соціального захисту, до розмивання традиційних особистісних і суспільних цінностей. Треба вже зараз включатися до об'єктивних процесів глобалізації, щоб зайняти гідне місце в майбутній глобальній економіці світу.
З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого --глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими і середніми доходами. Таким чином, за незаперечних переваг слід ураховувати неоднозначність, різноспрямованість впливу глобалізації на розвиток різних груп країн та галузей сучасного виробництва. В процесі глобальних структурних трансформацій, що поступово поширюються на світовий економічний простір, перевагу отримують галузі обробної промисловості та сфери послуг. Сюди ж здійснюється перелив капіталу і кваліфікованої робочої сили. Водночас інші галузі відчувають гострий дефіцит факторів виробництва, посилюється їх депресивний стан (наприклад, вугільна промисловість).
Отже, основними наслідками глобалізації в індустріальне розвинутих країнах світу є такі.
По-перше, змінюються підходи до розробки і здійснення торговельної, промислової та конкурентної політики.
По-друге, зростання внутрішньофірмових трансакцій ускладнює реалізацію економічної й податкової політики.
По-третє, уряди натрапляють на труднощі електронного управління трансакціями, оскільки зв'язок зростаючого глобального ринку з географічною територією дедалі послаблюється. По-четверте, урядам стає важче реалізувати цілі соціального добробуту, адже мобільність капіталу зменшує ефективність трудового законодавства і стандарти праці.
3. Основні суперечності та проблеми сучасності
глобалізація світовий науковий революція
У ХХ столітті різко загострилися соціальні суперечності у світі. Швидко зросло населення планети - воно збільшилось у 2 рази, з 800 до 1600 млн. осіб. Загострилися суперечності між працею і капіталом, соціалізмом і капіталізмом, самими імперіалістичними країнами, між колоніями і метрополіями. Різні суперечності вирішувались неоднаковими способами: соціальними революціями /Росія, Китай/, розподілом власності між світовими війнами, конфліктами між колоніями і метрополіями.
В умовах цієї епохи проходили глобальні процеси перерозподілу власності, багатств, привілеїв як між класами і соціальними групами в межах окремих держав, так і між державами у світовому масштабі.
Події, які відбувалися у другій половині ХХ століття, особливо в останнє десятиріччя, значно змінили політичну ситуацію в світі. Ці події ще не в повній мірі проаналізовані, але найбільш важливі з них - очевидні.
По-перше, розпад СРСР і крах соціалізму в інших країнах призвів до трощення біполярного світу, конфронтаційної рівноваги, яка засновувалась на військово-політичному паритеті двох систем. На зміну біполярній системі міжнародних відносин формується багатополюсний світовий порядок.
По-друге, у світового населення з'явився так званий “золотий мільярд”, тобто певні регіони світу, де зменшилися соціальні конфлікти і соціальна напруга. Європа, яка була осередком двох світових війн, перша стала на шлях економічної і політичної інтерпретації між країнами.
По-третє, на місці колишнього соціалістичного співтовариства виникло 27 суверенних держав з підвищеною соціальною напругою і підвищеним ризиком для світового суспільства. Найбільш “гарячі точки” на планеті виникають саме в країнах і регіонах, які до недавнього часу входили до соціалістичного табору.
По-четверте, зростання населення у малорозвинутих в економічному відношенні країнах, демографічний вибух спричинив зростання злидності, бідності, загостренню конфліктів між збільшенням населення і можливістю задоволення потреб населення. На цій підставі загострилися міжетничні, міжнаціональні, релігійні конфлікти у деяких регіонах світу.
По-п'яте, загострилися відносини між високо розвинутими державами і відсталими в своєму розвитку країнами “третього світу”; між порівняно забезпеченим “золотим мільярдом” і незабезпеченістю переважної більшості населення в країнах, які розвиваються. Поглиблюється розрив між “Північчю та Півднем”, коли багаті багатіють, а бідні бідніють.
По-шосте, значно змінилась роль на міжнародній арені США, які стали абсолютним лідером сучасного світу. США володіють міцним військово-промисловим, економічним і фінансовим потенціалом, яке дозволяє тиснути на будь-яку державу. Знаходячись у положенні єдиної сверхдержави, США орієнтуються на збереження і посилення військового фактора, у якості інструмента забезпечення свого лідерства. Саме у дев'яностих роках нашого століття США досягли серйозних успіхів у розвитку своєї економіки. Так у період 1992-1996 рр. тільки приріст валового внутрішнього продукту /ВВП/ складає долю, яка приблизно досягає ВВП всієї об'єднаної Німеччини, а за 1996-2000 рр. - об'єму економічної мощі, яка досягає ВВП Японії.
Таким чином, сучасна дійсність світу представляє собою яскраву і неоднозначну картину. З одного боку, у світі загострилися колишні суперечності, а з другого - виникли нові соціальні труднощі і суперечності. Відбулося послаблення соціальних суперечностей у Західній Європі і Північній Америці, але посилились і загострились суперечності в країнах Сходу і в “третьому світі”, між Північчю і Півднем. Очевидно, можна казати про нову епоху всесвітньої історії, яка характеризується глибокими демократичними змінами, затвердженням нового економічного і політичного порядку, локальних конфліктів і глобальних проблем.
Значне місце в світовій політиці займають глобальні проблеми. Яка їх сутність, яке їх походження і які шляхи їх вирішення?
Глобальні проблеми сучасності /ГПС/ - це головні проблеми, від вирішення яких залежить саме існування, збереження і розвиток цивілізації. Умовно їх можливо об'єднати в декілька основних груп:
Група проблем переважно соціально-політичного характеру:
· запобігання ядерної війни;
· зниження рівня гонки озброювання,роззброювання;
· формування антинасильницького світу на підставі затвердження довіри між народами, зміцнення системи спільної безпеки.
Група соціально-економічних проблем:
· подолання слабкорозвинутості і пов'язаної з нею злидності та культурної відсталості;
· пошук шляхів вирішення світового енергетичного, сировинного і продовольчого кризу;
· оптимізація демографічної ситуації, особливо у країнах, які розвиваються;
· освоєння в мирних цілях космічного простору і Світового океану.
Група соціально-екологічних проблем:
· поліпшення складу газової оболонки атмосфери;
· гармонічний розвиток живої і неживої природи;
· раціональне використання природного потенціалу планети;
· запобігання шкідливого впливу на природу військової діяльності.
Група проблем, яка відноситься до людини:
· дотримання соціальних, економічних, політичних, індивідуальних прав і свобод;
· ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неосвіченості;
· духовний розвиток людини;
· подолання відчуження людини від природи суспільства, держави, інших людей і результатів власної діяльності;
· подолання відчуження людини від політики і міжнародних відносин.
При всіх своїх розбіжностях ГПС мають спільні характерні ознаки, які виділяють їх серед інших проблем сучасності. Вони мають планетарний, всесвітній характер, займають інтереси усіх народів і держав; погрожують усьому людству у випадку, якщо вони не будуть своєчасно вирішуватись; потребують для свого вирішення об'єднаних і невідкладних зусиль усіх держав і народу.
Головною ГПС є проблема запобігання ядерної війни. Хоча в останнє десятиріччя ця проблема стала менш актуальною, небезпека ядерної війни остаточно не вирішена і буде залишатися до тих часів, доки на озброєнні держави залишається ядерна зброя масового знищення. За підсумками вчених, у сучасному світі /переважно у США і Росії/ накопичена така кількість ядерної зброї, що його застосування зможе призвести не тільки до знищення усього людства, але й біологічного життя на нашій планеті. У перерахунок на тринітротолуол на кожного мешканця Землі тільки ядерної зброї припадає приблизно по 10 тон.
Однак ця проблема має і інший аспект - колосальні витрати на гонку ракетно-ядерного озброєння як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів. У теперішній час на озброєння витрачається 1/10 цінних видів сировини, більш ніж 5% нафти, яка використовується, більш 1 трл. дол. США. Це знищує людство, гальмує вирішення багатьох економічних та соціальних проблем.
Гострою вважається проблема подолання відсталості “третього світу”. Відстала у своєму розвитку велика група країн, на території яких знаходиться більша половина населення планети. Майже з двохсот держав приблизно стільки ж придатних для сільського господарства земель і 2/3 самодіяльного населення світу. У цих країнах приблизно міліард людей живе у страшній злидності, приблизно 800 млн. постійно не доїдають, 850 млн. - не вміють читати і писати, 1 млрд. не забезпечені належною домівкою. /Докладніше див. Решетняк Б.К., Розенфельд Ю.М Глобальні проблеми сучасності і шляхи їх вирішення // Київ,”Знання”,1988, С.16-19/. На фоні цієї злидності транснаціональні кампанії, які розробляють у країнах “третього світу” їх природні багатства і які використовують дешеву робочу силу, отримують величезні прибутки - приблизно 100 млрд. дол. щороку. На кожний долар інвестицій в економіку “третього світу” американські та західноєвропейські кампанії отримують 4-5 доларів. Країни, які знаходяться на етапі розвитку, отримують за свої природні ресурси від 1/6 до 1/10 їх вартості.
Все більш гострого характеру набуває екологічна проблема. Остання третина ХХ століття відзначалась різким погіршенням якості навколишнього середовища, забрудненням атмосфери, зростанням шумових навантажень, особливо у місті, деградацією грунтів та інших форм порушення цілісності природи. Забруднення навколишнього середовища досягло загрозливих розмірів, до того ж не тільки у відсталих, але й у високорозвинутих країнах. Так, наприклад, приблизно 140 млн. американців мешкають у районах, де якість повітря не відповідає медичним нормам.
Викид до атмосфери шкідливих продуктів промислового виробництва у великих містах виріс у десятки разів. Накопичення вуглекислоти в атмосфері створює реальну загрозу зміни звичайного клімату та порушення енергетичного балансу з поступовим підвищенням температури.
Велику загрозу природі та людині завдають так звані “кислотні дощі”, які виникають як наслідок викиду до атмосфери різних хімічних речовин, особливо двоокисі сірки.
Все гостріше постають такі проблеми, як забезпечення людства мінеральною сировиною і енергоресурсами, тому що більшість видів природних ресурсів не поповнюються /залізо, алюміній, магній, цинк, нікель, срібло, золото, платина та ін./. Їх запаси швидко зменшуються, а по деяким видам - практично вичерпались.
Сучасна демографічна ситуація також являє собою глобальну проблему, тому що в багатьох /відсталих/ країнах подвоєння населення через кожні 20-30 років не забезпечується відповідним зростанням матеріальних ресурсів. З цією проблемою пов'язана продовольча проблема, коли на межі голодної смерті постійно знаходиться 600-700 млн. мешканців планети; проблема “водного голоду”, коли 1,3 млрд. людей не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд. не мають навіть примітивного очищення води. За даними ВООЗ 80% інфекційних захворювань у країнах “третього світу” /малярія, тахома та ін./, на які хворіють понад 1 млрд. людей, пов'язані з невирішенням проблеми води.
До глобальних проблем сучасності відносять також проблеми освоєння космосу і світового океану. Використовування космосу допоможе людству у майбутньому активно боротися проти поводи, посухи та інших стихійних лих. Використовування космосу вже сьогодні грає рішучу роль у створенні і функціонуванні глобальної системи зв'язку, у відкритті нових покладів природних багатств та енергетичних ресурсів. За допомогою космосу у теперішній час вирішується багато “земних” проблем.
Велике значення у житті людства має також освоєння світового океану - сховище колосальних корисних копалин, біологічних, топлівних та енергетичних ресурсів та енергетичних ресурсів, яке з часом може замінити швидко вичерпані запаси на суходолі. За підрахунками спеціалістів, один кубометр морської води містить 30 кг хлористого натрію, 1,3 кг магнію, 66 кг брому. Запаси нафти у глибинах Світового океану оцінюються у 1410 млрд. тон, тобто у кілька разів більше, ніж на суходолі. У Світовому океані знаходиться більш, ніж половина усіх видів рослин, а різних класів тварин - ще більше. Тому використання багатств Світового океану у більш широких масштабах, ніж у теперішній час, могло в внести значний вклад у вирішення продовольчої проблеми у світі.
Складність глобальних проблем, їх масштабність і взаємозв'язок свідчать про те, що вирішити або хоча б послабити їх можливо тільки спільними зусиллями більшості країн світу. Задля такого об'єднання, особливо великих держав, необхідна реалізація декількох фундаментальних умов.
По-перше, це масове усвідомлення і чітке розуміння усієї серйозності даних проблем для майбутнього усього людства і на цій основі - розробка стратегії дії для подолання їх подальшого катастрофічного розвитку. Члени Римського клубу одні з перших звернули увагу на необхідність дослідження глобальних проблем з застосуванням системного модулювання. Вони висунули ідею про те, що національні уряди, діяльність яких обмежена строком від виборів до виборів, не спроможні вирішувати довгострокові фундаментальні проблеми, які потребують нового глобального мислення. У першій доповіді Римського клубу "Межі зростання ”, який був підготовлений науково-дослідницькою групою Масачусетського технологічного інституту /США/ були не тільки сформульовані основні глобальні проблеми і безпеки, але й запрограмована концепція органічного зростання і розвитку. У 70-90 рр. було надрукована велика кількість наукових праць, автори яких висували різні моделі соціально-політичного розвитку людства на визначену перспективу.
По-друге, відмова від вживання сили і забезпечення безпеки держав виключно політичними засобами, виходячи з принципу рівної, спільної і неподільної безпеки для усіх, на основі створення системи міжнародної безпеки. На цьому шляху можливо різке скорочення військових витрат і використання великих ресурсів в інтересах людства, які звільняться таким чином.
По-третє, неухильне поглиблення співпраці країн і регіонів світу у вирішенні задач збереження нашої цивілізації. Така співпраця повинна бути взаємовигідна, спільна і на різних рівнях. Вона передбачає відмову від ідеологізації міжнародних відносин і готовність до діалогу та компромісів.
Межі сучасного світопорядку, який тільки формується, позначені або відображені у важливих міжнародних політико-правових документах. Сформована у функціонує система переговорів про скорочення ядерного озброєння, ліквідацію хімічного, бактеріологічного та інших видів зброї масового знищення. Працюють регіональні механізми безпеки і співпраці.
Разом з тим стає очевидним, що становлення і зміцнення нового демократичного світового порядку - складна задача, яка потребує не тільки координації окремих дій суб'єктів політики, але й досягнення постійного зваженого балансу їх інтересів і сил в інтересах усього світового суспільства і за широким спектром проблем.В цих умовах важливе значення набуває удосконалення механізму введення в практику принципів, які сприяють формуванню міжнародної співпраці і взаємодії в інтересах зміцнення миру, безпеки, поглиблення і розширення всебічних зв'язків між суб'єктами світової політики.
4. Особливості культури в Україні та світі
Досвід, накопичений людством у ході його соціокультурної історії, подає неоціненну допомогу в розв'язанні проблем культури на сучасному етапі перетворення нашого суспільства на основі принципів гуманізму і демократії в умовах бурхливого науково-технічного прогресу. Необхідно відзначити, що проблеми культури здобувають сьогодні першорядне, власне кажучи, ключове значення, тому що культура є могутнім фактором соціального розвитку. Адже вона пронизує всі аспекти людської життєдіяльності - від основ матеріального виробництва і людських потреб до найбільших проявів людського духу. Культура відіграє щораз більшу роль у досягненні довгострокових програмних цілей демократичного руху: формування і зміцнення громадянського суспільства, розкриття творчих здібностей людини, поглиблення демократії, побудова правової держави. Культура впливає на всі сфери суспільної й індивідуальної життєдіяльності - працю, побут, дозвілля, сферу мислення і т.д., на спосіб життя суспільства й особистості. Значення її у формуванні і розвитку способу життя людини виявляється через дію особистісно-суб'єктивних факторів (настанови свідомості, духовні потреби, цінності та ін), що впливають на характер поведінки, форми і стиль спілкування людей, цінності, зразки, норми поведінки. Гуманістичний спосіб життя, орієнтований не на пристосування до наявних умов, а на їхнє перетворення, передбачає високий рівень свідомості і культури, підвищує їхню роль як регуляторів поведінки людей і способу їхнього мислення.
Оскільки центром культури є людина з усіма її потребами і турботами, то особливе місце в соціальному житті займають і питання освоєння нею культурного середовища, і проблеми, пов'язані з досягненням ним високої якості в процесі створення і сприйняття культурних цінностей. Освоєння культурних багатств минулого виконує інтегрувальну функцію в життєдіяльності кожного суспільства, гармонізує буття людей, пробуджує у них потребу в збагненні світу як цілого. А це має величезне значення для пошуку загальних критеріїв прогресу в умовах нестримної науково-технічної революції.
Сформовані реалії сучасного світу привели до перелому у свідомості людини - її погляд спрямований до все більш глибокого виходу за межі свого життя, яке не обмежується у свідомості індивіда датами народження і смерті. Закономірною тенденцією стає усвідомлення себе в контексті історичного часу, в орієнтації як на свої історико-культурні корені, так і на майбутнє, на соціально-культурні ідеали і можливості їхньої реалізації в рамках розширення міжнародних зв'язків, залучення у всесвітній культурно-історичний процес усіх країн світу. Значні соціокультурні зміни, що зачіпають практично всі сторони громадського життя різних країн і народів, з особливою гостротою порушують питання про міжкультурну взаємодію, про її роль в еволюції локальних етнічних культур і розвитку загальносвітової культури.
Культура, розглянута з погляду змісту, розпадається на різні галузі, сфери: звичаї і побут, мова і писемність, характер одягу, поселень, роботи, постановка виховання, економіка, характер армії, суспільно-політичний лад, судочинство, наука, техніка, мистецтво, релігія, усі форми прояву духу даного народу. Рівень і стан культури можна зрозуміти, тільки виходячи з розвитку історії культури; у цьому розумінні говорять про примітивну і високу культуру; виродження культури створює або безкультур'я, або "рафіновану культуру".
Сучасна культура втілюється у величезній безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Це і нові засоби праці, і нові продукти харчування, і нові елементи матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, і нові наукові ідеї, ідеологічні концепції, релігійні вірування, моральні ідеали і регулятори, твори усіх видів мистецтв і т.д.
Більшість дослідників сходяться в думці, що сучасна культура - це безліч самобутніх культур, які знаходяться в діалозі і взаємодії одна з одною, причому діалог і взаємодія йдуть не тільки по осі теперішнього часу, але й по осі "минуле-майбутнє".
Але культура - це не тільки безліч культур, це також світова культура, єдиний культурний потік від Шумерів до наших днів, від Сходу на Захід, від Заходу на Схід. Сьогодні щодо долі культури викристалізувалися два різних розуміння, два погляди, так би мовити "оптимістичний" і "песимістичний". Оптимісти стверджують, що світова культура на правильному шляху, що майбутнє за наукою, технікою, інформацією, регіонально-організованою економікою, що цінності західної культури (успіх, влада, особиста воля, сила і т.д.) є істинними. Песимісти, починаючи від Шпенглера, на противагу, упевнені в зворотному: сучасна світова культура, вважають вони, хилиться до заходу, кризи.
Сучасному середовищу культури, втягнутої у виробництво завдяки розширеному колу інституціоналізації, програмування, може відповідати горизонт видовища, із властивими йому рисами. Коли в середовищі людини, у її повсякденному житті все стає відносним, їй нічого не залишається - тільки дивитися на цю змінну перед ним відносність, споглядаючи її, немов спектакль. Якщо неможливо включитися в події, що множаться і зіштовхуються, то потрібно сісти на узбіччі дороги історії і дивитися, як проходить повз низка акторів, політиків, артистів, учених і іноді філософів. Протягом тисячоріч горизонти культури змінювалися неодноразово в тісному зв'язку з перетвореннями середовища і змінами вірувань. Але ніколи не було такої культури, що являла б собою лише тендітну модель поведінки; ніколи не було культури, зведеної лише до техніки дії, знання, тлумачення. Якщо звичаї й ідеали виробляють, подібно тому, як виробляють льон і полотнину, навіщо думати про них? Чи не залишається дивитися, як їх виробляють? І нарешті (це третя риса горизонту видовища) у подібній ситуації істотну роль відіграють посередництво і посередники. Між культурою як середовищем і культурою як горизонтом продовжують існувати посередництво і посередники, вплив яких значно зріс: священик, мудрець, проповідник, філософ, учений, критик у галузі мистецтва і літератури, учитель, професор... Наші школи і наші університети, наші церкви і наші партії, наші академії і наші парламенти ґрунтуються на цьому постулаті. Проміжок між культурою як середовищем і культурою як горизонтом займає педагогіка в найширшому розумінні цього слова.
Одні з вирішальних труднощів західного суспільства - це значне відставання розвитку людських емоцій від розумового розвитку людини. Людський мозок живе в XXІ ст., а серце більшості людей - усе ще в кам'яному. Людина здебільшого ще недостатньо дозріла, щоб бути незалежною, розумною, об'єктивною. Людина не в силах винести, що вона залишена власним силам, що вона повинна сама додати сенсу своєму життю, а не одержати його від якоїсь вищої сили, тому людям потрібні ідоли і міфи. Людина придушує в собі ірраціональні пристрасті - потяг до руйнування, ненависть, заздрість і помсту, вона схиляється перед владою, грішми, суверенною державою, нацією; хоча на словах вона віддає належне ученням великих духовних вождів людства - Сократа, Ісуса, пророків, Будди, - людина перетворила ці вчення в клубок марновірств та ідолопоклонства.
Масова культура. Америка і Європа
Разом з тим не можна закривати очі на те, що в сучасній західній культурі великого поширення набуває так звана масова культура. Нерідко ця культура сприймається в Європі як чисто американське явище, хоча це і не зовсім так. У європейських країнах, принаймні останні два століття, існувала й існує поряд з традиційною високою культурою і культура ринкова, масова. У Франції, наприклад, такого роду масова література одержала найменування "бульварної", у Росії вона називалася "літературою товчка ринку".
Відомий американський учений Д. Макдональд запропонував розглянуте явище іменувати "маскультом", тому що "у дійсності це зовсім не культура. Маскульт - це пародія на високу культуру". Тут немає місця мистецтву, а тому не варто говорити ні про моральне очищення за допомогою мистецтва, ні про власне художню насолоду. Нема сенсу міркувати про "художню якість", "естетичну цінність" і тому подібне. Усі ці слова - зі словника високої культури. Але саме висока, істинна культура поряд з фольклором завжди панувала в європейській художній свідомості. Вульгарність масової культури ховалася в їхній тіні. Сьогодні дехто бажає вважати маскульт "фольклором промислової епохи". Але фольклор, народне мистецтво, тому і зветься "народним", що завжди зароджується в низах суспільства, у народних глибинах. Навпаки, маскульт створюється і нав'язується зверху фахівцями-майстрами, професіоналами (естрадні композитори, текстовики, співаки, теле - і кінорежисери і сценаристи, менеджери і т.д.).
У свідомості багатьох європейців північноамериканський маскульт став наче уособленням всієї американської культури, американського способу життя. Одна з причин цього - відносна слабкість американської високої культури, надто юної поки, і відсутність розгалуженого, багатого народного мистецтва, про яке можна говорити стосовно до європейців або жителів Індостану. Двісті років - термін замалий для зародження і розвитку загальнонаціонального фольклору, тим більше в такому різномовному і різнорідному суспільстві, яке утворилося в американських промислових містах унаслідок великої імміграції з усього світу.
Усі культурні в традиційному розумінні народи мають свій фольклор, свої епічні сказання, свою власну, сформовану завдяки праці багатьох поколінь, культурну свідомість. Зароджувалися ці сказання в осілих народів серед селян, що жили миром, громадою, яка була певною культурною й економічною спільністю. Фольклор, колективне за своєю суттю мистецтво і епос, тобто колективні сказання, не могли, звичайно, виникнути серед фермерів-одинаків, що споконвічно були основою сільського населення Північної Америки і жили окремішньо. При розвитку сільського господарства американським шляхом для появи фольклору не було необхідних підстав.
Висока культура, що виростає завжди на ґрунті фольклору, для того, щоб бути по-справжньому живою і сильною, потребує серйозної, стійкої національної традиції. Сполучені Штати (в Новій Англії) успадкували було англійську традицію; нехай дещо провінційна, колоніальна, вона все-таки існувала. До ослаблення культурного впливу Нової Англії призвели, очевидно, громадянська війна, хвиля імміграції з неангломовних країн, що пов'язана зі зростанням промисловості, освоєнням заходу країни. Проте американські діячі культури постійно оглядаються на Європу, знаходячись під очевидним впливом її духовного авторитету і чарівності. Це добре помітно в архітектурі, літературі, оперному театрі та ін. Немислимо уявити без європейської культури Г. Джеймса, Т. Еліста, Е. Хемінгуея, Т. Уальдера та інших письменників, композиторів, художників. Дійсно ж американським мистецтвом, що має деякі самостійні традиції, можна вважати лише кіно, наймолодше з видовищних мистецтв.
У сфері високої культури, перебуваючи під явним європейським впливом, США проте досить успішно впливають на навколишній світ за допомогою масової, або популярної, культури. Ряд західноєвропейських дослідників (А. Гобар, Е. Тібо та ін) вважають, що проникнення американської масової культури, американізація національних культур Європи являє собою культурну війну.
Знаменно, що про наслідки цієї культурної війни, про американізацію європейських культур говорять і французи, і італійці, і греки, і інші європейці, що вкусили (раніше від нас) усі принадності американських кіно - і телебойовиків, року і джазу, кока-коли і жувальної гумки.
Але не тільки Західна Європа опинилася сьогодні під загрозою утрати свого культурного обличчя. Якщо в минулому столітті багато російських діячів культури виступали проти бездушного "європеїзування" (сто років тому Н.А. Данилевський навіть випустив книгу "Росія і Європа. Погляд на культурні і політичні відносини слов'янського світу до германо-романського"), то тепер нам у набагато більшій мірі потрібно побоюватися бездумної "американізації". Сьогодні Росія разом з Європою протистоїть наставанню північноамериканського культурного імперіалізму, захищаючи загальноєвропейські культурні цінності, свою культурну самобутність, своє право на самостійне існування.
Адже прагнення до культурної самобутності властиве всім народам, що усвідомлюють цю свою самобутність, а особливо таким, котрі мають за своєю спиною багато сторіч культурного життя.
Росія і Радянський Союз
Вже підкреслювалося, що напередодні Жовтневої революції 1917 р. у Росії був зосереджений колосальний культурний потенціал, носієм якого був вузький шар інтелігенції. Революція, що здійснилася, створила умови для свободи художньої творчості, зробивши доступними народу всі скарби світової і вітчизняної культури. Відомий англійський письменник Г. Уеллс у книзі "Росія в імлі" писав: "У цій незбагненній Росії, войовничій, холодній, голодній, яка зазнає нескінченних втрат, здійснюється літературне починання, немислиме тепер у багатій Англії і багатій Америці. Сотні людей працюють над перекладами, книги, перекладені ними, друкуються і зможуть дати новій Росії таке знайомство зі світовою літературою, яке недоступне жодному іншому народу". Процес становлення соціалістичної культури був досить суперечливим; так, прихильники вульгарно-соціологічного, нігілістичного підходу (Пролеткульт) закликали знищити стару культуру, ліквідувати музеї з реліквіями минулих формацій і створити особливу пролетарську культуру. Більшовики вели з пролеткультівцями ідейну боротьбу. У 20-ті роки ожили передвижницькі традиції: художнє життя країни вимагало мистецтва гостро-соціального і зрозумілого широким масам. У ті ж роки не тільки продовжує розвиватися, але переживає справжній розквіт мистецтво, яке ми називаємо "російським авангардом", тому що час революційних катаклізмів, революційних перетворень притягує художників до нових творчих експериментів. Продовжував розвиватися супрематизм у прикладному мистецтві, графіці, дизайні, архітектурі, виявив свої можливості конструктивізм, яскравим прикладом чого є монументальний архітектурний ансамбль "Держпром" у Харкові, у літературі сформувався соціалістичний реалізм.
Однак цей сплеск у розвитку соціалістичної культури з установленням панування адміністративно-командної системи в нашій країні пішов на спад і в цілому до початку перебудови в культурі йшла боротьба між бюрократичним і гуманістичним початками.
Україна
Для української національної культури основоположною і базовою є народна культура, на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті.
Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою, почалися радикальні реформи. Головною особливістю сучасного періоду можна вважати його перехідний характер. Ми можемо говорити про те, що в суспільстві склалася нова соціокультурна ситуація, яка характеризується іншими соціально-економічними умовами, формами власності, характером стосунків між людьми, соціальною структурою, системою цінностей. Принципово новий статус в наші дні отримала національна культура. У той же час серйозно впливає на всі сфери суспільного життя економічна криза, яку переживає наша Україна в кінці ХХ століття.
Розвиток української культури базується на таких загальновизнаних засадах:
* самоцінність культури й мистецтва в усіх їх численних проявах;
* творення єдиного загальнонаціонального культурного простору як одного з найважливіших консолідуючих факторів у справі розбудови української державності;
* забезпечення активного функціонування української мови в усіх сферах культурного життя держави;
* забезпечення гарантій свободи творчості, доступу до культурних надбань, створення можливостей активної участі громадян у художній творчості, особливо молоді;
* підтримка високопрофесіональної мистецької творчості, яка забезпечує якісний рівень національної культури, незалежно від політичної чи комерційної кон'юнктури;
* збереження національної культурної спадщини (рухомих та нерухомих пам'яток і цінностей, музеїв, заповідників тощо) як основи національної культури, турбота про дальший розвиток традиційних культур народів та етносів, що населяють Україну;
* утримання зусиллями держави та місцевого самоврядування базових елементів культурної інфраструктури, основних (у національному, регіональному та комунальному масштабі) культурно-мистецьких закладів та організацій;
* забезпечення державної підтримки та сприятливого господарсько-правового режиму для культурно-мистецьких організацій, об'єднань, окремих митців незалежно від підпорядкування чи форми власності;
* створення правових та економічних стимулів для залучення недержавних коштів та засобів до підтримки культури й мистецтва.
* Процес реформування культурної сфери має включати:
* створення нової правової бази для культури, мистецтва, суміжних сфер суспільного життя, що відповідала б сучасним світовим вимогам та українським особливостям;
* реорганізацію майнових та фінансово-господарчих взаємин у культурній галузі, аби привести їх у відповідність із загальним
* напрямком суспільно-економічних реформ;
* заохочення становлення й зміцнення мережі недержавних, незалежних культурно-мистецьких організацій (творчих спілок, фундацій, професійних гільдій, виконавських колективів тощо), які забезпечуватимуть здоровий розвиток культури через багатоманіття творчих, господарських, адміністративно-правових форм її існування, через множинність каналів її підтримки суспільством і державою.
Література
1. Вплив техніки на розвиток економічної діяльності, філософський аспект: http://www.refine.org.ua/pageid-3387-3.html
2. Людина в умовах науково-технічної революції: http://school.xvatit.com/index.php
3. Buklib. Net: «Глобалізація світової економіки»
4. Вікторія Дергачева «Глобалізація як основна тенденція розвитку світової економіки та її напрямки»//«Наука молода» №3, 2005.- 5 - 7 с.
5. Барулин В.С. Социальная философия. Ч.2. - М.: Изд-во МГУ, 1993. - 240с.
6. Розин В.М. Введение в культурологию - М.: Международная педагогическая академия, 1994. - 104с.
7. Фромм Э. Психоанализ и этика - М.: Республика, 1993. - 415с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Наука як продуктивна сила суспільства. Участь специфічної філософської детермінації у розвитку наукового знання. Тенденції та функції сучасної науки на Україні. Характерні риси сучасного етапу науково-технічної революції. Закономірності розвитку науки.
контрольная работа [24,4 K], добавлен 23.07.2009Розмаїтість поглядів на основи суспільного розвитку. Взаємозв'язок продуктивних сил та виробничих відносин. Сутність науково-технічної революції, її соціальні наслідки. Поняття суспільного виробництва. Виникнення, розвиток суспільних зв'язків та відносин.
реферат [69,2 K], добавлен 25.02.2015Наука і техніка як предмет філософського осмислення. Взаємозв’язок науки, техніки і технології. Науково-технічний прогрес і розвиток суспільства. Сутність та закономірності науково-технічної революції. Антитехнократичні тенденції у сучасній філософії.
курсовая работа [61,9 K], добавлен 01.01.2012Період "високої класики" в філософії як період розквіту давньогрецької філософії з середини V до кінця IV століття до нашої ери. Провідні риси цього етапу розвитку філософії. Особливості філософської системи Платона. Провідні ідеї філософії Аристотеля.
контрольная работа [28,4 K], добавлен 20.02.2011Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Поняття та типи світогляду. Історія філософії як наука та принципи її періодизації. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, етапи її розвитку. Просвітництво та метафізичний матеріалізм.
методичка [188,1 K], добавлен 05.05.2011Соціально-економічна суть епохи Відродження. Загальні риси філософської думки цієї доби. Франція епохи ренесансу. Принципи розвитку гуманізму. Сутність та зміст реформації, ідеї Кальвіна. Вирішення питань державного устрою в філософії того часу.
реферат [34,8 K], добавлен 27.10.2014Постмодерн та філософія діалогу, соціальні концепції постмодерністів. Сучасна релігійна філософія, традиціоналізм, пріоритет віри над розумом. Екофілософія, господарська діяльність соціуму. Шляхи і способи вирішення сучасних глобальних проблем людства.
курсовая работа [34,8 K], добавлен 06.10.2009Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.
реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009Визначення терміна "магія" і причини його виникнення. Види та принципи магічного мислення. Його основні риси в епоху Середньовіччя, науки, які були в складі магічного знання епохи Відродження. Особливості впливу їх досягнень на шляхи розвитку філософії.
дипломная работа [60,7 K], добавлен 07.06.2013Сутність поняття Umwelt як оточуючий світ людини, середовище її існування. Характерні особливості Umwelt та його типи стосовно сучасного етапу розвитку цивілізації. Особливості та значення краудсорсінгу, необхідність формування сучасної прикладної етики.
статья [34,6 K], добавлен 06.09.2017