Простір фізичний і комунікативний

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Простір фізичний і комунікативний

Вступ

На долю сучасної людини випадає багато подій, співучасником яких, хоче вона цього, чи ні, повинна бути. У можливому на сьогоднішній день просторі діяльності людини, відзначаємо, що вже не людина шукає інформацію яка їй потрібна, а інформація сама знаходить потрібних їй людей і формує їх мислення та спосіб життя.

На мою думку, сьогодні, рамки діяльності людини у просторі є відносно малими і потребують їх поступового розширення, шляхом поступового прогресу, як технологічних засобів та інструментів, так і прогресу самої людини, як живої істоти. Все що ми знаємо про простір та час, ґрунтується на теоріях та домислах, і як каже Джордж Бернард Шоу: «Природа не може терпіти пустоти: там де люди не знають правди, вони заповнюють пробіли здогадками»

У самостійній роботі, я буду намагатися якомога ширше розглянути поняття фізичного та комунікативного простору за допомогою сучасних наукових теорій та гіпотез. Також розгляну діяльність людини у просторі, розгляну передачу інформації у просторі.

фізичний простір комунікація магнетичний

1. Поняття простору в метафізиці

Відомий французький метафізик Генон розглядав простір, як одну з умов тілесного існування і тому було б абсурдним твердити, що абсолютно проста субстанція, яка є позбавлена будь-якої тілесності може міститися в просторовому резервуарі. Саме це говориться про атомічні субстанції, що вони залежать від простору в якому вони можуть рухатися. Суть проблеми в тому, що якщо атомічні субстанції є абсолютно простими, це - незмістовно одночасно приписувати їм зумовлення, котре вимагає просторового розширення. Генон наголошує, що «сума елементів позбавлених розширення ніколи не може сформувати розширення: якщо атоми виконують своє визначення (тобто, якщо вони - абсолютно прості і тому неділимі), тоді для них неможливо становити тіла.

Так само як множення нуля нулем неминуче дорівнює нулю, таким ж чином множення атомів не збільшує їх величину і обрікає нас до зупинки. Генон, покладаючись на авторитет індійської ведантичної філософії шанкарачар'я, робить висновок, що «атомізм представляє нічого крім абсолютної неможливості». Він наголошує, що простір - резервуар зі змістом (Генон: 1945, голова 4). Порожній простір є абсурдністю, не тому лише, що ефір все наповняє але сам простір має якісний вимір, який не дозволяє йому вважатися пустим. Характеристики напряму надають простору якісного характеру на самому початковому етапі, і простір позбавлений таких характеристик був би правдивою марнотою в якому «верх не відрізняється від низу» (Аристотель. Фізика. IV, 8, 215a, 8). Крім того, простір не має виходити за межі світу, щоби містити його. Скоріш «простір співіснує з цим світом, бо він є одним з його умов; але цей світ не є більш безкінечним ніж сам простір, бо як простір він не містить всі можливості, але лише представляє певний особливий порядок можливостей, і є обмеженим вимірами, що складають його саму природу» (Генон: 1945, ст. 36).

2. Комунікативний простір

Поняття комунікативного простору, якісно відрізняється від поняття «Простір». Отже комунікативний простір передбачає певне середовище існування інформації, символів, знаків, повідомлень тощо, також понять «КП» включає здатність вищеперерахованих інформаційних інгредієнтів взаємодіяти між собою, передаватися від адресанта до адресата. В КП діють певні закони, за якими відбувається інформаційні дії, рухи та взаємодії одних об'єктів з іншими.

Хочу зазначити що розвиток КП відбувається паралельно розвитку суспільства, людської свідомості, та накопичених знань, навичок та інструментів. Оскільки людина це соціальна істота, то вона не може нормально розвиватися не використовуючи комунікацію, суспільства, засоби комунікації в яких в процесі розвитку не виходять на якісно новий рівень, приречені на загибель. Одна з сучасних форм комунікаційного простору є саме мережа Інтернет, оскільки на сьогодні для пересічної людини це є найбільш зручний засіб зв'язку з іншими людьми та з навколишнім світом взагалі.

Розглядаючи не що інше, а саме простір як поле та середовище діяльності людини, хочу зробити акцент на тому, що простір є невід'ємна частина нашого буття. Ми наповнюємо простір своїм існуванням, своїми помислами, своїми діями та смислом. На мій погляд, основною задачею для людини, а особливо для фахівця у сфері МІ є не що інше як здолання комунікаційних бар'єрів, для знаходження консенсусу у відповідних питаннях. Уникаючи протиріч у контексті дискурсу, люди підштовхують процес взаємодії до плодоносного результату, в якій би сфері це не було б застосовано. Як ми знаємо, будувати завжди набагато тяжче ніж руйнувати. Тому виходячи з цього, хочу сказати, що простір в якому ми існуємо, дає нам великі можливості в сфері діяльності, як розумової так і фізичної, оскільки простір не має властивості обмежувати людину в будь-чому, то відповідно діяльність людини є багатогранною і по своєму безкінечною (маю на увазі такою, на скільки людської фантазії вистачить). Також хочу додати, що простір має властивість накопичувати знання, відштовхуючись від яких людина здатна створювати все нові і нові технології життя.

Саме на якісний технологічний та ментальний розвиток, в контексті простору діяльності людини, хотілося б звернути особливу увагу, оскільки це є важливим моментом, для розвитку людської та суспільної свідомості. Отже, якщо людство прагне перейти на новий етап розвитку, а відповідно і до нових форм та просторів своєї діяльності, то потрібно інтенсивніше шукати відповіді на питання буття, питання розвитку свідомості, розвитку комунікаційного поля діяльності та створювати технічні засоби, за допомогою яких можна експериментально підтвердити чи спростувати певні теорії та гіпотези які мають стати основою майбутніх дослідів для подальшого розвитку. В цьому колооберті знань та явищ, чи не найголовнішим чинником та каталізатором виступає саме комунікація, як окрема сфера діяльності людини, як вагома система знань, та врешті решт, як основа розуміння різноманітних міжлюдських процесів та явищ.

Також для себе я виділяю міжпросторову комунікацію. Якщо бути точним, то міжпросторову комунікацію я розглядаю саме за допомогою «Кругів Ейлера», де в системі (площині) U перетинаються, або ж взаємодіють елементи (підсистемні площини) А та В. Особисто я не можу відкидати варіант існування не тільки іншого, невідомого комунікаційного простору, а й взагалі інакшого простору існування, оскільки наш світ (простір), побудований на певному рівнянні протиріч та противаг, це означає що є можливість існування іншого розширу, при випадковому, або ж запрограмованому заздалегідь зіткненні з яким, змішаються, зникнуть, а зрештою і трансформуються багато понять та законів дійсності (це буде можливо завдяки комунікації, яка, як наука буде йти на крок попереду від інших сфер діяльності), що призведе, як мінімум до зміни свідомості людства на якісно новий рівень, що в свою чергу потягне за собою зміни у всіх сферах життя та діяльності людини.

Вчені що досліджували фізичний простір

Лобачевський Микола Іванович - відомий російський математик, творець неевклідової геометрії, діяч університетської освіти та народної просвіти. Один з відомих англійських математиків Вільям Кліффорд назвав Лобачевського «Коперником геометрії».

Намагаючись за допомогою геометрії описати властивості простору, став так би мовити, першопрохідцем в намаганнях теоретично знайти третій вимір. «Нові початки геометрії з повною теорією паралельних» є його найбільш повним твором у цій галузі. Сенс робіт Лобачевського зводиться до того, що він вважає аксіому паралельності Евкліда довільним обмеженням. З його точки зору, ця вимога занадто жорстка, обмежуюча можливості теорії, описуючої властивості простору. В якості альтернативи він пропонує іншу аксіому: на площині через точку, що не лежить на даній прямій, проходить більше ніж одна пряма, не перетинаюча дану. Розроблена Лобачевським нова геометрія не включає в себе евклідову геометрію, проте евклідова геометрія може бути з неї отримана граничним переходом (при прямуванні кривизни простору до нуля). В самії геометрії Лобачевського кривизна від'ємна. Проте наукові ідеї Лобачевського не були зрозумілими для сучасників, тому що керуючись законами логіки довести той чи інший постулат на папері є більш простим способом, ніж зробити це на практиці, об'єднуючи закони логіки та природи, з фізичними явищами реального світу.

Альберт Ейнштейн - (1879, Ульм - 1955, Прінстон, США) - один з найбільш визначних фізиків 20 століття. Лауреат нобелівської премії 1921-го року.

Створив спеціальну (1905) і загальну (1907-1916) теорії відносності; відкрив закон взаємозв'язку маси і енергії (E=mcІ). Автор основоположних праць з квантової теорії: ввів поняття фотона, встановив закони фотоефекту, основний закон фотохімії (закон Ейнштейна), передбачив (1916) вимушене випромінювання. Розвинув статистичну теорію броунівського руху, заклавши основи теорії флуктуацій, створив квантову статистику Бозе-Ейнштейна. З 1933 р. працював над проблемами космології і єдиної теорії поля.

Намагаючись пояснити сутність нашого простору, та знайти виходи з нього, Ейнштейн вдавався до найкарколомніших випробувань та експериментів. Найкращим прикладом може бути випробування магнетичних потоків енергії спрямованих на військовий есмінець, що призвело до зникнення останнього, і поява есмінця зовсім в іншій географічній точці (якщо чесно то не знаю правда це чи ні, тому що сам цього не бачив).

Суть цієї теорії полягає в тому, що вона вирішила протиріччя у фізиці між швидкістю світла, яка не залежить від швидкості джерела його поширення, і принципом відносності в класичній механіці. Світло поширюється не в порожнечі, а в електромагнітному або гравітаційному полі, яке жорстко пов'язане з небесним тілом (планети, зірки, галактики) і ці поля рухаються відносно один одного разом з їх носієм, небесним тілом.

З точки зору спеціальної теорії відносності простір і час тісно пов'язані між собою. Їх слід вважати єдиним чотиривимірним многовидом, що має назву «простір-час». Спостерігачі, що рухаються один відносно одного, по-різному визначають «просторові» і «часовий» напрямки у цьому многовиді. Тому простір і час більше неможливо розглядати як дві окремі сутності.

Загальна теорія відносності доповнила цю картину тим, що енергія гравітаційного поля (породжена матерією) здатна деформувати простір-час так, що «прямі» лінії в просторі та часі мають властивості «кривих» ліній.

Ейнштейн досліджував «Теорію Поля», але це ще не побудована фізична теорія, яка повинна об'єднати всі фундаментальні взаємодії у рамках єдиного теоретичного підходу. Термін був запропонований вченим, який намагався поєднати загальну теорію відносності та електромагнетизм у рамках однієї теорії.

Відомо що у всіх своїх наукових здобутках Ейнштейн користувався принципом логіки. Принцип стверджує, що не треба робити більше припущень, ніж мінімально потрібно. Цей принцип також відомий як принцип ощадливості або бритва Оккама.

Вчені що вивчали комунікативний простір

Герберт Маршалл Маклюен (21 липня 1911 - 31 грудня 1980) - канадський філософ, філолог, літературний критик, теоретик дії артефактів як засобів комунікації. Здобув широку популярність завдяки дослідженню формуючої дії електричних і електронних засобів комунікації на людину і суспільство (наприклад, в концепції «глобального села», що «абсолютно забезпечує незгоду з усіх питань»

Маршалл Маклюэн є автором значної кількості статей і книг, багато хто з яких написаний в співавторстві. Серед основних робіт, що вийшли окремими виданнями, слід виділити наступні: «Механічна наречена: Фольклор індустріальної людини» (1951), «Галактика Гутенберга: Становлення людини того, що друкує» (1962), «Розуміння медіа: Зовнішні розширення людини» (1964), «Медіа - це повідомлення: Перелік наслідків» (1967, в співавторстві з Квентіном Фиоре), «Війна і світ в глобальному селі» (1967, в співавторстві з Квентіном Фиоре), «Від кліше до архетипу» (1970, в співавторстві з Уилфредом Уотсоном), «Місто як учбова аудиторія» (1977, в співавторстві з Кетрін Хатчон і Эриком Маклюэном).

Погляди і напрям досліджень Маршалла Маклюэна зазнали деяку еволюцію. Якщо на ранніх етапах діяльності його можна віднести до «традиційних» літературознавців, які піддають критиці сучасне суспільство, ставлячи йому в провину занепад інтересу до класичної літератури, пасивність мас, технологічне маніпулювання їх свідомістю і т. п., то надалі критичний пафос зник. Починаючи з 50-х років Маклюэн «запропонував вивчати масову культуру в її власних термінах, а не з точки зору класичної традиційної культури. Культурі було дано визначення системи комунікацій, і Маклюэн відмовився від аналізу інтелектуального і морального змісту культури, тобто від якісного, ціннісного підходу». При цьому, Маклюэну вдалося зробити незвичайно цікаві спостереження в області впливу електронних засобів масової комунікації на сучасне суспільство. Дивним чином літературний критик став одним з найавторитетніших авторів в області теорії

Почепцов Г.

Народився 29 жовтня 1949 (м. Берегове, Закарпатська область); росіянин; дружина Наталія Тарасівна - викладач КПІ, дочка Анастасія.
Освіта: Київський університет ім. Т. Шевченка, ф-т кібернетики (1966-71). 03.1998 - канд. в нар. деп. України від виборчого блоку «Трудова Україна», №22 в списку. На час виборів: професор кафедри міжнародної інформації Київ. університету ім. Т. Шевченка.

1998-2001 - завідувач кафедри міжнародних комунікацій та зв'язків з громадськістю, Київ. нац. університет ім. Т. Шевченка. З 07.2002 - кер. Упр. стратегічних ініціатив, Адмін. Президента України; зав. кафедри інформ. політики, Укр. академія держ. управління при Президентові України. Член Спілки письменників України (з 1981).

Заслужений журналіст України (10.1999). Державний службовець 4-го рангу (07.2002), 3-го рангу (10.2004). Георгій Почепцов працює на кафедрі соціальних комунікацій філологічного факультету Маріупольського Державного Гуманітарного Університету.

Праці

· «Имиджмейкер. Паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов» (1994)

· «Теория коммуникации» (1996)

· «Национальная безопасность стран переходного периода» (1996)

· «Имидж: от фараонов до президентов» (1997)

· «Профессия: имиджмейкер» (1998)

· «Паблик рилейшнз, или как успешно управлять общественным мнением» (1998)

· «Как становятся президентами. Избирательные технологии XX века» (1999)

· «Теория коммуникации» (1999)

· «Информационные войны. Основы военно-коммуникативных исследований» (1999).

Отже, Почепцов вважає що, комунікація є істотним елементом будь-якого аспекту людської діяльності. Технологічний підхід до неї стає запорукою успіху в цих сферах. Уміння збирати, обробляти інформацію, приймати на підставі її рішення і передавати їх аудиторії стає однією з головних складових ефективної роботи.

Комунікативний простір структурований первинними і вторинними комунікативними процесами. Вторинні (чи послекоммуникативные) процеси пов'язані з обговоренням і поширенням інформації, уперше отриманої по первинному процесу. Тільки той первинний комунікативний процес має успіх, який потім триває у вторинних процесах.

У рамках вивчення комунікації можлива побудова різного роду моделей, які відповідають поставленим перед дослідником або практиком завданням. Процеси комунікації є ключовими в людській цивілізації, що обумовлює множинність можливих моделей комунікації.
В той же час складність самого об'єкту вимагає застосування методів і інструментарію ряду гуманітарних наук і вимагає від фахівця в області теорії комунікації великих знань. В результаті характерним для цієї галузі знань стає її принципово міждисциплінарний характер

Комунікація є однією з центральних складових сучасного суспільства. Статус країни, фірми, організації у реальному світі визначається також її статусом в інформаційному просторі.

3. Комунікативні процеси діяльності відносно існуючих теорій світобачення

Почну з того, що вже вищезгадана теорія відносності включає в себе різні виміри і криву часу, у цьому співвідношенні відбуваються процеси передачі інформації, які характеризуються пивними затратами часу та енергії одного об'єкта відносно іншого. Отже, ми бачимо картину в якій співіснує вимір, інформація, час, енергія передачі та взаємодії. Об'єднуючи ці чотири компонента людина може передати певне повідомлення із пункту А в пункт В, не беремо до уваги чи використовує вона при цьому технічні засоби чи ні.

Скорочуючи час передачі інформації людина використовує технічні засоби, що можна взяти як п'ятий елемент взаємодії. Хочу відзначити що технічні засоби передачі являються рукотворними явищами, які з'явилися в наслідок розумової діяльності людини, отже, використовуючи свій розум, людина здатна набагато скоротити час передачі інформації, це означає, що час (принаймні час передачі інформації) може бути підвладний людському розуму. Якщо припустити що швидкість і сама складова інформаційного обміну навіть в межах нашої планети буде прискорюватися, то в результаті пришвидшених механізмів взаємодії, людство здатне прискорити свій розвиток. Особисто я це уявляю на прикладі хімічних дослідів з речовинами, при підвищенні температури час реакцій взаємодії між елементам скорочується і реакція відбувається швидше. В людському суспільстві таким каталізатором прискорення взаємодії взаємозв'язків на мій особистий погляд є саме гроші та вся економічна система, тому що вона стимулює розвиток виробництва нових технологій.

Якщо людина здатна охопити час передачі інформації, то вона повинна користуватися цією здатністю та розвивати її.

Щодо передачі інформації у просторі, то тут виникають певні обмеження. На терені планети Земля, за допомогою електронних засобів зв'язку можна передати той чи інший файл з однієї бази даних до іншої затративши при цьому малу кількість енергії та малий проміжок часу. Але якщо брати до уваги відстані в космічному масштабі, наприклад отримуючи знімки інших зірок вчені астрономи, мають можливість спостерігати процеси, які відбувалися в тій чи іншій галактиці в період який є значно раніший за момент самого знімку, оскільки швидкість світла хоч і вважається константою, але не може долати відстань в просторі і часі швидше, оскільки саме світло має свої певні фізично-просторові можливості, які обмежують цю швидкість.

Отже відштовхуючись від думки, що існування комунікації в просторі є невід'ємним процесом самого простору, але цей процес теж має свої певні закони та рамки. Я вважаю що поки що людина не може змінити чи вплинути на просторово-комунікаційні процеси за межами планети Земля спираючись на постулати теорії відносності, оскільки сама величина передачі та проходження у просторі світла, не є відносною, а має певну межу.

Размещено на Allbest.ru