Основні поняття науки

3

Размещено на http://www.allbest.ru

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

Контрольна робота

З предмету: "Методологія і організація наукових досліджень"

на тему: "Основні поняття науки"

Дніпропетровськ

2010

Кожен фахівець повинен мати уявлення про методику й організацію науково-дослідницької діяльності, про науку та основні її поняття.

Наука - це сфера людської діяльності, спрямована на вироблення нових знань про природу, суспільство і мислення. Як специфічна сфера людської діяльності, вона є результатом суспільного розподілу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, перетворення пізнавальної діяльності в особливу галузь занять певної групи людей. Необхідність наукового підходу до всіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися швидшими темпами, ніж будь-яку іншу галузь діяльності. Поняття "наука" включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття нового знання, так і результат цієї діяльності - суму здобутих наукових знань, що є основою наукового розуміння світу. Науку ще розуміють як одну з форм людської свідомості. Термін "наука" застосовується для назви окремих галузей наукового знання. Закономірності функціонування та розвитку науки, структури і динаміки наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального й духовного життя суспільства вивчає дисципліна - наукознавство. Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що в свою чергу викликало об'єктивну необхідність здобуття знання. Знання - перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини. Це ідеальне відтворення умовною формою узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивної реальності. Процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відбиття і відтворення у свідомості людини об'єктивної дійсності. Наукове пізнання - це дослідження, яке характерне своїми особливими метою і задачами, методами отримання і перевірки нових знань. Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, вказуючи тим самим практиці можливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їхньою об'єктивною природою. Наукове пізнання покликане освітлювати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Основою і рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення. Теоретичні знання створюють надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності. Діалектика процесу пізнання полягає в протиріччі між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності. Пізнання - це взаємодія суб'єкта й об'єкта, результатом якого є нове знання про світ. Процес пізнання має двоконтурну структуру: емпіричні і теоретичні знання, які існують в тісній взаємодії та взаємозумовленості. На запитання "Що? Скільки? Чому? Яке? Як?" має дати відповідь наука. "Як зробити?" - дає відповідь методика, а "Що зробити?" - практика. Відповіді на запитання зумовлюють безпосередні цілі науки - описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні - теоретичне відтворення дійсності. Істинні знання існують як система принципів, закономірностей, законів, основних понять, наукових фактів, теоретичних положень і висновків. Тому істинне наукове знання об'єктивне. Разом з тим, воно може бути відносним або абсолютним. Відносне знання - це знання, яке, будучи в основному адекватним відображенням дійсності, відрізняється певною неповнотою збігу образу з об'єктом. Абсолютне знання - це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об'єктом. Безперервний розвиток практики унеможливлює перетворення знання на абсолютне, але дає змогу відрізнити об'єктивно істинні знання від помилкових поглядів.

Наука, як специфічна діяльність спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками: наявністю систематизованого знання (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, понять і фактів);

· наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження;

· практичною значущістю як явища, що вивчається, так і знань про нього.

Розглянемо основні поняття науки.

Наукова ідея - інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Вона базується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності.

Наука передбачає два види ідей: конструктивні й деструктивні. Тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики. Свою специфічну матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза - наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Наукова теорія включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає суттєво економити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то в науці її називають теорією або законом.

Гіпотези мають імовірнісний характер і проходять у своєму розвитку три стадії:

1. Накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень.

2. Формулювання гіпотези і обґрунтування на основі припущення прийнятної теорії.

3. Перевірку отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези.

Гіпотеза висувається з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням. Закон - внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток. Закон, винайдений через здогадку, необхідно потім логічно довести. Лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження.

Судження - думка, в якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано - за допомогою умовиводу. Умовивід - розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним. По великому рахунку наука - це сукупність теорій. Теорія - вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища. Це не безпосереднє, а ідеалізоване відображення дійсності. Теорію розглядають як сукупність узагальнюючих положень, що утворюють науку або її розділ. Вона виступає як форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи.

До нової теорії висуваються такі вимоги:

· адекватність описуваному об'єкту;

· можливість заміни експериментальних досліджень теоретичними;

· повнота опису певного явища дійсності;

· можливість пояснення взаємозв'язків між різними компонентами в межах даної теорії;

· внутрішня несуперечливість та відповідність дослідним даним.

Будь-яка теорія базується на системі наукових концепцій, принципів, понять та фактів.

Наукова концепція - система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єднані певною головною ідеєю. Під принципом, у науковій теорії розуміють найабстрактніше визначення ідеї. Принцип - це правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду.

Поняття - це думка, відбита в узагальненій формі. Воно відбиває суттєві й необхідні ознаки предметів та явищ, а також їх взаємозв'язки. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позначають одним словом або використовують сукупність слів - термінів. Розкриття змісту поняття називають його визначенням. Останнє має відповідати двом важливим вимогам: науково-дослідницький діяльність методика

1) вказувати на найближче родове поняття;

2) вказувати на те, чим дане поняття відрізняється від інших.

Поняття, як правило, завершує процес наукового дослідження, закріплює результати, отримані вченим особисто з своєму дослідженні.

Науковий факт - подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об'єктивні властивості явищ та процесів. На основі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони. Рух думки від незнання до знання керується методологією. Методологія наукового пізнання - це вчення про принципи, форми і способи науково-дослідницької діяльності. Метод же дослідження - це спосіб застосування старого знання для здобуття нового. Він є засобом отримання нових наукових фактів.

Наукова діяльність - це, по суті справи, інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. Вона існує в різних видах:

1) науково-дослідницька діяльність;

2) науково-організаційна діяльність;

3) науково-інформаційна діяльність;

4) науково-педагогічна діяльність та ін.

Кожен із зазначених видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи. У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються наукові дослідження. Наукове дослідження - цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають як система понять, законів і теорій. Є дві форми наукових досліджень: фундаментальні та прикладні. Фундаментальні наукові дослідження - наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини.

Прикладні наукові дослідження -- наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей.

До основних результатів наукових досліджень належать:

· наукові реферати;

· наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, семінарах, симпозіумах;

· курсові (дипломні, магістерські) роботи;

· звіти про науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу;

· дисертації (кандидатські або докторські);

· депоновані рукописи;

· монографії;

· наукові статті;

· аналітичні огляди;

· авторські свідоцтва, патенти;

· алгоритми і програми;

· підручники, навчальні посібники тощо.

Суб'єктами наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності. Науково-дослідницькою діяльністю займається значне коло людей. Тих, хто робить це постійно, називають дослідниками, науковцями (науковими працівниками), вченими. Дослідником називають людину, яка здійснює ті чи інші наукові дослідження. Науковець - це той, хто має відношення до науки, виробляє нові знання, є спеціалістом у певній галузі науки. Вчений - фізична особа, яка провадить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження з метою здобуття наукових та (або) науково-технічних результатів. Науковий працівник - вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію, підтверджену результатами атестації. Люди науки мають відповідну спеціальність і кваліфікацію, працюють як самотужки, так і об'єднуючись у наукові колективи (постійні чи тимчасові), створюють наукові школи. Однією із найбільш складних наук є сільськогосподарська. Ця складність обумовлюється особливістю сільськогосподарського виробництва. Найпершою із них виступає різноманітність факторів, особливо природних, які мають, по-перше, випадковий характер, а по-друге, важко піддаються вивченню. Саме тому сільське господарство залишається найбільш складною і часто-густо до кінця не пізнаною галуззю суспільного виробництва.Іншою суттєвою особливістю сільськогосподарського виробництва є наявність специфічних об'єктивних закономірностей землеробства. Тільки за умов їх дотримання забезпечується максимальна продуктивність культурних рослин.

1. Закон автотрофності. Він поєднує у собі теорію фотосинтезу і мінерального живлення рослин. Культури, які вирощуються, в процесі фотосинтезу нагромаджують у тканинах необхідні органічні сполуки в обсягах, що забезпечують їх нормальний розвиток. При цьому зелені рослини використовують енергію сонця і поглинають з повітря вуглекислий газ, а з грунту - воду та мінеральні речовини. Отже, діяльність людини повинна бути спрямована на створення саме таких умов. Це досягається найдосконалішими агротехнічними способами, за допомогою яких забез­печується ріст рослин у максимально стислі строки, а також швидке формування листкової поверхні. Крім того, необхідно добирати найбільш продуктивні в конкретних умовах культури та їх сорти, здійснювати своєчасну і якісну сівбу з забезпеченням рівномірних та дружних сходів при оптимальній зоні живлення, створювати достатній запас води, поживних елементів і повітря в грунті, а також належним чином доглядати за рослинами.

2. Закон повернення. За умов часткового повернення в грунт вихідних елементів живлення рослин великий урожай одержати неможливо. Землі своєчасно слід віддавати те, що у неї було забрано.

3. Закон рівнозначності (або незамінності) факторів. Рослини для нормальної життєдіяльності потребують поживні речовини, мікроелементи, вологу, світлу, тепло і повітря. Жоден із факторів, яких не вистачає, не можна замінити іншим, навіть якщо останній перебуває в надлишку. Так, наприклад, недостатню кількість азоту неможливо компенсувати кальцієм або фосфором тощо. Рослини потребують усіх факторів життя незалежно від того, скільки їх потрібно для біологічних процесів. Нестача в грунті мікроелементів, необхідних рослинам у незначній кількості, порушує процеси їх росту і розвитку, а часом навіть зумовлює їх загибель.

4. Закон мінімуму. В процесі розвитку теорії мінерального живлення рослин було виявлено, що врожайність сільськогосподарських культур обмежується тим життєвим фактором, який перебуває як у нестачі, так і в надлишку. Хвороби та комахи-шкідники також належать до обмежуючих причин. У сучасному землеробстві цей закон має назву закону обмежуючих причин.

5. Дія закону оптимуму проявляється в тому, що найвищий урожай культур можна одержати тільки за умови оптимальної наявності та дії кожного з факторів. Як нестача, так і надлишкова дія життєвих факторів обмежує продуктивність зелених рослин. Тому цей закон і є основним для сільськогосподарського виробництва.

6. Закон дії факторів життя рослин. Виявлено, що рослини для підвищення продуктивності тим більше використовують фактор, якого не вистачає, чим більше інших факторів наближається до оптимуму. Це пов'язане з тим, що фактори впливають на ріст та розвиток рослин не тільки безпосередньо, а й непрямим способом, через інші чинники, які перебувають у взаємодії. Відомо, що фосфорні і калійні добрива прискорюють процес достигання рослин, що може знизити їх потребу у воді.

7. Закон плодозміни. Ним передбачається, що необхідно чергувати розміщення сільськогосподарських культур у просторі та часі. Це створює можливість досягати вищих урожаїв порівняно з монокультурою. Даний закон реалізується шляхом застосування сівозмін.

8. Закон фізіологічного часу. Рослини виявляють виняткову чутливість, реагуючи на зміну дня і ночі, освітлення та температурні коливання. Залежно від впливу цих факторів вони загальмовують або прискорюють свій розвиток, Розуміння цього закону і створення належних умов для культурних рослин сприяють підвищенню їх продуктивності.

9. Закон регулярної системи рослин. Рослини одержують безперервну інформацію з навколишнього середовища та змінюють внутрішні біологічні процеси, які визначаються їх генотипом. Цей закон дуже важливий при вирощуванні районованих сортів польових культур, оскільки дає змогу повною мірою врахувати природно - кліматичні умови і ретельно дотримуватися рекомендованої технології вирощування.

10. Закон критичного періоду польових культур щодо фосфору. Відомо, що у початковий період росту та розвитку рослини потребують фосфору і фосфорне голодування їх на даній стадії росту неможливо компенсувати у наступний період.

Вплив наведених законів на продуктивність вирощуваних культур безсумнівний. Разом з цим, одержати об'єктивну інформацію щодо стану ґрунтових та інших факторів поки що досить важко, а часом і неможливо. Тому інтенсивні процеси росту і розвитку, рослин значною мірою базуються на рівні знань та досвіді виробника.

. Нині з урахуванням природних та інших факторів не тільки розробляються агрономічні способи, а й рекомендуються найбільш продуктивні сорти польових культур та породи худоби.

Література

1. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково - дослідницької діяльності. - К.: Знання-Прес, 2003. - 295 с.

2. Добров Г.М. Наука о науке.- К.: Наукова думка, 1998.- 304 с.

3. Інженерна діяльність у сільськогосподарському виробництві/ М.Л.Крижачківський, О.В.Дацишин, В.В.Овечко та ін. -К.: Урожай, 1996.- 176 с.

4. http://www.tsaa.org.ua/Pages/Electros/MVZ/tema1.htm

Размещено на Allbest.ru