Зв'язок психології з філософією

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підсумкова контрольна робота

На тему: “Чим є філософія для психології?”

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історичні етапи розвитку психології

1.1 Філософська психологія - міфологічний період

1.2 Філософська психологія

1.3 Наукова психологія

Розділ 2. Зв'язок психології з філософією

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Сучасна психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних шаблях формування, пов'язаних з різноманітними сферами практики.

Психологічне пізнання - це пізнання психічного, опосередкованого багатогранними істотними конкретними зв'язками, в які включене життя людини, його природи, конкретного змісту, механізмів і закономірностей розвитку. Дане пізнання відбувається на різних рівнях узагальнення - від практичного до теоретичного і, навпаки, шляхом з'ясування особливостей ситуативних, мативаціонних, дійових і після дійових психічних феноменів.

Становлення і розвиток психологічної науки, структури і взаємодії її різноманітних галузей, що на сьогодні перевищують сотню, уже неможливо подати в лінійному або двомірному плані. Як слушно зауважує відомий психолог К.К. Платонов, мова може йти лише про «дерево» психологічної науки.

Коріння цього дерева - філософські проблеми психології з такими розгалуженнями, як теорія відображення, рефлекторна теорія психіки, вчення про принципи психології, її методологія.

Основу системи психологічної науки становлять історія психології.

Завдання:

1.Опрацювати наукову літературу;

2. Розглянути історичні етапи розвитку психології;

3. Визначити зв'язок психології з філософією.

Методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Філософська психологія - міфологічний період

Найперші з відомих нам уявлень про душу відносяться до архаїчного суспільства(міфологічний період) і можуть бути позначені терміном анімізм. Анімістичні уявлення про душу наближали її до повітря, тобто пов'язували її з матерією. Міфологічне уявлення про душу, було цілком підкорене уявленню про фатум, невідтворність заздалегідь визначеної долі, протистояти якій було марною справою. Вирішальною характеристикою свідомості людини був синкретизм - первісне злиття людини зі світом та суспільним оточення.

Явища сновидінь, екстазу, сомнамбулізму, смерті, летаргічного сну, викликаючи стійкий подив у первісної людини, було причиною виникнення уявлень про існування душі поряд з її тілом. Згодом окремі психічні здатності і душа у цілому уособлюються в образах міфології(Псюхе, Мнемозіна, Лента, Гіпнос та ін.), що є несвідомою проекцією фантазії. Проектовані назовні властивості людини шліфуються віками й тисячоліттями, набувають пластичного виразу в казках, анекдотах, історіях,легендах, сказаннях.

Побачити незвичайне і до цього прикувати свою увагу - початок пізнання психічного в його інобутті. В давнину люди покланялись предметам саме незвичайної форми. Емоції подиву, страху вимагає відповідних образів, щоб звільнити людину від її обтяжливості. В образах фантазії відображається те, що здійснюється в самій людині. Якщо припустити, що спочатку привертає увагу незвичайна форма, то уявлення душі у вигляді зірки, вогню і т.п. слід вважати первісним. Душа, як олюднений двійник тіла - вища її міфологічна форма. Образ души як двійник тіла - такий поступальний розвиток первісних уявлень про душу.

Суб'єктивна, емоційна реакція на проектовані несвідомо образи, не втрачаючи з ними зв'язок, саме через них стає предметом усвідомлення і через фантастичність образів фіксується в психічному.

Фантастичне та емоційне об'єктивують та збуджують один одного, чим замикається порочне коло їхнього зв'язку. Його прорив здійснюється завдяки споконвічній гетерогенності фантазіі та емоцій. Завдяки зв'язаності з тілом образи фантастичного мають тяжіння до зовнішніх у відношенні до тіла подій. З'являється функція посередника між фантазією та тілом,яку здійснює емоція. Предмет фантазії за своїми якостями тепер не повинен бути чужим властивостям живого. Існує безліч зовнішніх предметів,що мають ці властивості. Це викликає багатоманітність форм,в яких може бути виражено душу.

Жива істота і неживий предмет стають особливими формами виразу однієї і тієї ж душі. Вона виноситься за тіло і поза ним веде своє існування - екстеріоризація душі, протилежний процес - інтеріоризація душі, входження в її тіло, інкарнація. Уявлення про метемпсихоз( переселення душі) є похідним від уявлення по екстеріоризацію та інтеріоризацію.

Якщо душа переходить з одного тіла в інше, останнє повинно змінюватися, щоб бути відповідним душі. Такі метаморфози тіла мають висхідну і нисхідну, деградуючу лінію і свідчать про метаморфози душевних властивостей.

Переселення душ і метаморфози наближають людину до стану досконалості, де душа і тіло будуть життєво адекватні одне одному. У своїх безкінечних інкарнаціях душа вбирає в себе незлічене багатство світу. Зміст душі зливається з ним. Душа через себе відображає цей світ, виступає знаряддям, яке здійснює відображення всього світу. Світи різних інкарнацій - різні світи. Досконала повнота розкриття світу - лише в людському образі душі. В цьому випадку душа і світ єдині. Виникає вчення про індивідуалізоване ,точніше - специфіковане бачення світу, де душа виступає органом цього бачення.

У русі до перед звичайної досконалості душа повинна пройти шлях героїзму,наближаючись до божественного образу ідеалу краси і могутності.

Розклад міфологічної психології полягає найбільше в її неспроможності розкрити творчу активність людини. Творчість була незрозумілою для всієї стародавньої філософії. У міфологічній психології душа виступає у вигляді образу тіла та його частин.

1.2 Філософська психологія

Античність є першою історичною епохою розвитку людства; саме в цей час у зв'язку з диференціацією форм культурної творчості міфологічна психологія трансформується у філософську. Існування психології в надрах філософії обумовлювало застосування у психологічних дослідження суто філософських методичних засобів. У розвитку уявлень про душу на зміну анімізму прийшли атомізм Демокрита, Епікура (вчення про те, що душа, як і всі речі, складається з атомів - але її неможливо помацати,бо дуже круглі та вогняні атоми вислизають з рук) та спіритуалізм Платона (вчення про духовну природу душі). Душа відповідає від духу, занурюючись у матеріальний світ, про те вона пам'ятає свою істину - ідеальну - природу, і кожен акт пізнання є насправді актом спогаду істинного буття.

Теоретично орієнтована філософська психологія епохи Середньовіччя вбавила в людині образ і подобу Вищої істоти - Бога. Тільки спираючись на зв'язок з божественним світом людська душа отримує силу. Античність і середньовіччя, розглядаючи ситуацію( сукупність умов) людського життя, вже одержують феномен протистояння людини долі( конфлікт між зовнішнім і внутрішнім аспектами ситуації). Загострення цього конфлікту спричинило звернення психології Відродження до внутрішнього світу людини, до тих мотивів,якими визначаються її діяння. Людина Відродження вважала себе центром світу і свою мотивацію - непереможною силою. Антропоцентрична переорієнтація епохи Відродження перенесла наголос у твердженні про подібність людини до Бога на належність їй божественних якостей. Подальші епохи спроектували це самовпевнене уявлення.

Метафізична психологія вчить, що наука існує як нематеріальний субстрат, або ж що психіка з її свідомістю матеріальна.

Метафізик - психолог становить дуже абстрактно питання про те, що таке душа, не досліджуючи її реальної діяльності, поведінки,насамперед, практичного зіткнення її зі світом. Те, що перебуває поряд, не помічається( своєрідна сліпота людського розуму). Всі сили души переносяться в її невидиму сутність. Предмет дослідження такої психології - пізнавальна діяльність людини, загальний смисл естетичних категорій.

Філософська психологія розробляє питання про походження змісту психічного: чи є він іманентним душі, чи є він відображенням зовнішнього світу, що в психіці властиве їй самій, що є відображенням зовнішнього світу? Ідея про первинні та вторинні якості в образах нашого пізнання є еклектичною спробою розв'язати це питання.

З одного боку, тут розвивається лінія Демокріта-Локка, з іншого -Берклі- Фіхте. Берклі відкриває повністю можливість такого дуалістичного підходу до пізнання, вважаючи, що й первинні якості є похідними від пізнавальних здатностей людини.

У філософській психології аналізується насамперед діяльність теоретична. Проблема волі становиться лише в плані того, що її визначає, чи не підлягає вона причинному поясненню, чи ні.

У зв'язку з цим головною проблемою виступає «свобода волі»: два рішення були протиставлені одному - детермінізм та інтермінізм. Проблема людських почуттів зосереджується на пізнання - сприяють цьому чи перешкоджають. Ерос, любов, з одного боку, і розклад,ненависть, з другого, визначають пізнавальний етичний бік прояву психічного.

Переважаючим способом мислення в спекулятивній психології є метафізичний, протиставлений діалектиці. Психічне беруть як певну сутність, здатність, що тільки розгортає свої дані. Практична діяльність виявляється зайвою. Її зрозуміли, особливо як основу формування, створення самого психічного. Поведінка, діяльність повинні виступити як спроможна дійсність. Таке тлумачення означає перехід до наукової психології.

1.3 Наукова психологія

К. Маркс і Ф. Енгельс, розвиваючи діалектико - матеріалістичні засади наукової психології, вказують на необхідність введення поняття практичної діяльності,розкриття активного характеру людської психіки. Праця виступила конкретною формою діяльності, основною зв'язкою між тілом і душею. І душа, і тіло виявляють плинність, динамічність. Діяльність у будь якої формі є внутрішнім зв'язком, взаємним переходом усіх аспектів психічного.

Кант ученням про паралогізм чистого розуму наносить відчутний удар метафізичній психології, найбільше в особі Вольфа і Лейбіца. К. Маркс і Ф. Енгельс не тільки завершують її розгром, а й закладають методологічні основи наукової психології. У зв'язку з цим питанням про відношення душі і тіла виступають три головні етапи спекулятивної психології:

- душа як форма тіла. Під впливом цього вчення Арістотеля перебував принаймні увесь європейський науковий світ в стародавні часи ,світ арабо- мусульманський, ідеологія середніх віків на чолі з Фомою Аквінським. Те, що відрізняє «форму» тіла від міфологічного портретного уявлення душі, є активний характер форми, її портрет над тілом;

- Декарт відкриває будь- яку схожість тіла і душі, показуючи їх як окремі субстанції. Вони існують як протилежність атрибутів і філософській системі Спінози і як замкненні монади Лейбіца. В його вченні душа повністю відгороджується від матеріального світу. За Гегелем, вона «феноменологічно» «знімає» матеріальность тіла, об»активного світу - в певному розумінні утримує її;

- в ученні про чуттєвого Л. Фейєрбах завершує метафізичну психологію, висуваючи ідею антропологічної психології в моністічному тлумаченні. В Росії К.Д. Ушинський, починаючи цей рух, посідає проміжну позицію між дуалізмом і антропологічним монізмом, а М.Г. Чернишевський пропонує чіткий матеріалістичний монізм. В антропології становиться питання про реальну єдність тіла і душі, але не враховується практична діяльність як поцейбічне буття людської психіки.

Наукова психологія вже як продукт буржуазної думки починає свій поступальний рух з фізіологічної психології з біологічним відтінком, зі статичним підходом до діяльності і показує пасивний зв'язок між тілесним подразником і суб»активною реакцією. Зарубіжні психологи - ідеалісти (Г. Спенсер, В. Вунд) і вітчизняні стихійні матеріалісти(І. Павлов, В. Бехтерєв) утворюють її основні етапи, дають їй визначальні риси. Проте справжня діяльність людини є діяльністю соціальною, і психологія неминуче повинна розкрити людину як сукупність відносин.

Виникає психологія соціальна в найпоширенішому розумінні цього слова. Спочатку становить мовні світоглядні та моральні проблеми як предмет етнологічної психології, психології народів, щоб далі перейти до конкретних досліджень(Дж. Морено з його теорією»психодрами» та ін.). Соціальна психологія прагне стати наукою гуманістичною, проте в рамках буржуазної ідеології вона такою бути не може. Діючий в ній індивід зникає в народі, натовпі, колективні. Хоч ці спільності можна розглянути як соціальні індивіди, проте справжня психологія особистості тут ще не виявляється. Зокрема, Е. Дюркгейм формулює своє основоположення поняття - « колективне свідоме». Проте «історія», за висловом К. Маркса, нічого не робить. Її здійснюють конкретно - історичні індивіди.

У спробах органічного поєднання двох психологій - фізіологічної та соціальної - почала виявлятися психологія особистості як психологія особистості діяльності. Те місце, яке посідала антропологічна психологія в рамках категоріально - спекулятивної, в науковій психології займає тепер психологія особистості і творчості. Аристотелевому вченню про душу як форму тіла стала паралельно фізіологічна психологія, ідеї субстанціональної душі - ідея про соціальну субстанцію в науковій психології (мова як така субстанція і т.п., що найповніше визначає образ психологічного - В. Гумбольдт,О. Потебня та ін.).

Напрями буржуазної психології - біхевіоризм, гештальтизм, ейдетизм - відображають периферичні механізми людської поведінки; фрейдизм безуспішно намагається зайняти її центр - з'ясувати енергетично - мотиваційний бік психічного.

Ще до виникнення цих напрямків психології 20 століття. В. Дільтей показав протилежність між пояснювальною психологією та описовою. Спроби їх поєднання були здійснені всіма напрямками психології, в тому числі й біхевіористичними. Але тільки «особистісний» напрямок на ґрунті марксистської методології долає цей дуалізм наукової психології.

Разом з цим завершується психологія як наука про два фактори людської поведінки - природний та соціальний. До цього дуалістичного тупика впритул підійшли різні відгалуження психоаналітичної теорії. Л.С. Виготський був одним з перших , показав зв'язок натурального та суспільного в людині, висунувши ідеї культурно - історичного розвитку.

Висунення на перший план проблем особистості і творчості, що припадає найбільше на середину 20 століття і характеризує другу половину, свідчить про дійсне становлення гуманістичної психології. З повним правом таку психологію розвивають радянські психологи. В капіталістичних країнах психологічні напрямки, які обговорюють проблеми особистості і творчості, приходять в сучасно світі.

Радянська гуманістична психологія починається з особистості як свої головні проблеми. Особистість пов'язується з прагненням до неповторного виразу своїх рис. Прагнення до найвиразнішої об'єктивізації здійснюється іманентний зв'язок особистості і творчості. Творчість не заперечується закономірністю. Остання виявляється в неповторному, непередбачувальному. В цьому розумінні вона сама себе й заперечує - не абсолютно, а відносно. Цим долається гострота та штучність ідеї про несумісність пояснювальної та описової психології.

Розділ 2. ЗВ'ЯЗОК ПСИХОЛОГІЇ З ФІЛОСОФІЄЮ

психологія філософія анімістичний духовний

Зв'язок психології з іншими науками обопільний: в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук для розв'язання своїх проблем, в інших - різні науки використовують психологічні знання для пояснення або розв'язання своїх питань. Від того, яке місце відводиться психології в системі наук, багато в чому залежить і розуміння можливостей використання психологічних знань в інших галузях суспільного виробництва: духовного і матеріального. І навпаки, розуміння того, якою мірою психологія може використовувати здобутки інших наук, сприяє проведенню психологічних досліджень.

1. Діалектика - розум, виступає як мистецтво міркування.

2. Фізика - почуттєве пізнання, сприймання.

3. Етика - воля і прагнення.

У системі наук, розробленій Гегелем, психологія посідає місце на одній із сходинок саморозвитку духу;

- суб'активний дух - набуває форми індивідуальної свідомості;

- антропологія - вияви природно-душевного;

- феноменологія - свідомість, що виявляється в зовнішній дії;

- психологія - духовна субстанція - мисляча, така, що втілює зміст.

У класифікаціях 19 століття в системі О. Канта - для психології взагалі не було місця.

Психологія посідала місце між біологічними і соціальними науками. І вже наприкінці 19 століття психологія потрапила до складу наук. Підставою для такого рішення була очевидна істина: психологія є одним із двох аспектів будь-якого знання:

по - перше, завдяки своєму об'єктивному змісту - відображенню властивостей і відношень предметів, які досліджує наука;

по - друге - завдяки своїй внутрішній будові, тобто відповідно до психологічних моментів наукового аналізу ідей; концепцій і теорій, що пов'язані із законами і процесами пізнавальної діяльності людини.

Справді, ні тематика, ні фізика ніяк не залежить від психології у своїх методах або теоретичних структурах, але опановування цих структур можливе лише через здатність людини впливати на предмети і явища. І лише психологія здатна вивчити ці впливи і діяльність людини в розвиткові знань.

У класифікації наук, створеній Б. Кедровим, психологія посідає належне місце. Схема має вигляд трикутника, вершини якого означають науки:

1) природничі;

2) соціальні;

3) філософські.

Вони пов'язані за принципами: по-перше - субординації розвитку від нижчого до вищого рівня; по-друге - об'єктивності, оскільки науки повинні розташовуватися так само, як пов'язані між собою предмети їх дослідження; по-третє - за принципом розвитку науки і знань, які вони створюють.

Отже, психологія розташовується всередині трикутника і тісно взаємопов'язується з трьома групами наук. Таке розташовування психології обумовлене реальною близькістю предмета і методів кожної з цих наук до предмета і методів психології, зорієнтованих залежно від завдань у бік однієї з вершин трикутника.

Б. Кедров, уточнюючи положення психології на схемі, підкреслює: психологія розташовується всередині трикутника не симетрично до вершин, а ближче до філософських наук, бо, наприклад, мислення є предметом вивчення не лише психології, а й діалектики і логіки.

Психологія має тісний генетичний зв'язок передусім із філософією. У нашій метафорі «дерева» філософія виступає тим « грунтом», який тримає в собі «коріння» психології. Філософія (й передусім філософська антропологія - для загальної психології, та соціальна філософія - для соціальної психології) становить наукову методологію психологічної науки, тобто систему найбільш загальних засад, до якої психологи повинні звертатися, щоб їх дослідницькі дії не втрачали наукової вартості. Сучасна філософія багатоманітна, тож психолог може вирішувати, якої саме філософської методології він буде дотримуватись у конкретному дослідженні: екзистенціалізму, позитивізму, герменевтики, феноменології чи, може, марксизму.

ВИСНОВКИ

Отже, ми визначили, що філософія є першоосновою психології.

Поділ історії психології на три частини - міфологічну (народну), філософську (метафізичну, спекулятивну) і наукову не враховує перехрещувань її особливостей. Філософська психологія (особливо - ідеалістична, якоюсь мірою - стародавня матеріалістична) містить у собі міфологічний компонент, найбільше - в трактуванні проблем детермінізму, коли вона деградує до міфологічного уявлення про фатум у вигляді теорії ентелехії, преформізму, віталізму, а також механізму. Наукова психологія, що не змикається в межах голої імперії, шукає (і знаходить) філософське обґрунтування, адже її кардинальні проблеми найчастіше пов'язані з філософією, з філософськими проблемами людини.

Такі зв'язки не є суттєво психологічними, а стосуються всього людського знання, встановлення будь - якої науки. Ідея щодо трьох епох у розвитку людського мислення в ідеалістичній формі вже вступила в історію філософії. В періодизації історії психології слід виходити з суті основної проблеми - відношення тіла і душі. Це відношення має вчинків характер. На рівні міфології душа і тіло виступають як відокремлені одна від одної сутності, без історичних своєрідностей, включені в фаталістичну пов'язаність світових подій. На рівні філософського світогляду уявлення про фатум замінюються ідеєю субстанції, що детермінує поведінку, а в науковому мислені - ідея абстрактної субстанції поступається місцем вченню про активний, творчий характер психічного з постановкою питань про компоненти вчинку - ситуація, мотивація - та її здійснення. Розуміння вчинку як визначальної структури людської психології усвідомлення сил, що керуються людською поведінкою,- ось що лежить в основі періодизації історії психології.

Революційний переворот філософії, здійснений К. Марксом і Ф. Енгельсом, докорінно вплинув на історичну долю світової психології: було проголошено її нові, наукові принципи, розроблено метологічні засади, викладено її читку систему, розв'язано окремі кардинальні питання.

Психологія К. Маркса і Ф. Енгельса, заперечуючи стару метафізичну, філософську психологію,дала початок науковій психології. Було виявлено не тільки рушійні сили розвитку психологічної науки в її історично - культурних зв'язках, а й встановлено її чітку обґрунтовану періодизацію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник/ Для студ. психол. в педагог.спеціальностей.- 2-ге видан., випр.. і доп.- К.: «Центр учбової літератури»-2007.- 968 с.

2. Вступ до філософії: Історико- філософська продевтика: Підручник/за ред.., Г.І. Волнки.- К.:- К.: Вища шк…,1999.-624с.

3. Загальна психологія /З аг. Ред.. акад.. С.Д. Максименка. Підручник.-№-те вид. перероб. І доп.- Вінниця: Нова Книга, 2006.- 688 с.

4. Заг. Психологія / О. Скрипченко, Л. Волинська, З. Огороднійчук та інш.- К., 1999.-250с.

5. Історія філософії: Підручник для вищої школи.- Х.: Прапор, 2003.-768с.

6. Психологія:/ О.В. Винослав ска, О.А. Бреусенко- Кузнецов, В.Л Зливков та ін..; За наук. Ред.. О.В. Винославскої.- Київ: Фірма «ІНКОС»,2005.-442с.

7. Психологія Навчальний посібник. Рецензенти: Н.А. Буняк.. А.В. Вихрущ, 2003.-231с.

8. Психологія: Підручник / за ред. Ю.Л. Трофімова. - 4-те вид., стереотип. - К.: Либідь, 2003. - 560 с.

9. Степанов О.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 504с.

10. Философия: Учебник для высших учебных заведений. - Ростов н/Д.: «Феникс», 1996. - 576с.

Размещено на Allbest.ru