Філософські погляди Епікура

"Оскільки задоволення перше і природжене нам благо, то тому ми вибираємо не всяке задоволення, але іноді обходимо багато задоволень, коли за ними слідує для нас велика прикрість. Також ми вважаємо, що багато страждань краще задоволення, коли приходить для нас більше задоволення, після того, як ми витерпимо страждання протягом довгого часу. Таким чином, всяке задоволення є благо, але не всяке задоволення слід вибирати, так само як і страждання всяке є зло, але не всякого страждання слід уникати".

Тому, згідно з вченням Епікура, тілесні задоволення мають бути підкорені розуму: "Неможливо жити приємно, не живучи розумно і справедливо, і так же неможливо жити розумно і справедливо, не живучи приємно".

А жити розумно, по Епікуру, значить - не прагнути до багатства і влади як до самоцілі, задовольняючись мінімально необхідним для того, щоб бути задоволеним життям: "Голос плоті - не голодувати, не жадати, не мерзнути. У кого є це, і хто сподівається мати це і в майбутньому, той з самим Зевсом може посперечатися об щастя.. Багатство, потрібне природою, обмежено і легко добувається, а багатство, потрібне порожніми думками, тягнеться до безкінечності".

Епікур ділив потреби людини на 3 класи:

1) природні і необхідні - їжа, одяг, житло;

2) природні, але не необхідні - сексуальне задоволення;

3) неприродні - влада, багатство, розваги і тому подібне

Найпростіше задовольнити потреби (1), дещо складніше - (2), а потреби (3) повністю задовольнити неможливо, але, по Эпикуру, і не треба.

Епікур вважав, що "задоволення досяжне лише при розсіюванні страхів розуму", і виражав основну ідею своєї філософії наступною фразою: "Боги не вселяють страху, смерть не вселяє побоювання, задоволення легко досяжне, страждання легко переносиме".

Епікур -- сенсуаліст, джерелом знань вважав чуттєві сприйняття, а критерієм істини -- узгодженість наших знань з цими сприйняттями та заснованими на них загальними уявленнями. Причину відчуттів він пояснював специфічними виділеннями, що відокремлюються від предметів у вигляді певних образів і сприймаються органами чуття суб'єкта. Помилки ж і вади, за Епікуром, завжди спричинюються не чуттєвим сприйняттям, а тільки доповненнями до них, які здійснюються за допомогою думки. Ймовірно, саме тому Епікур у своїй натурфілософії беззастережно заперечував існування таких абстрактних конструкцій, як "світ ідей" Платона чи "перший двигун" Арістотеля, не визнаючи, водночас, першопричиною певного світу і будьякі інші суто умоглядні, не надані природним чином (тобто через чуттєвість) сил. За Епікуром, Всесвіт безконечний, вічний і нескінченно мінливий; він складається з безлічі світів, які виникають з початкових скупчень матерії. Вчення Епікура спирається як на одну з основних засад на визнання закону збереження матеріального Всесвіту, створеного тілами найрізноманітнішого масштабу (від світів до атомів) та пустотою. Всесвіт, наголошує Епікур, завжди був таким, яким є тепер, і завжди буде таким, оскільки немає нічого, у що б він змінився, адже, крім нього, не існує нічого, що могло б увійти в нього і спричинити зміну.

Конкретизуючи атомістичне вчення Демокріта (вчитель Епікура Навсідан був послідовником Демокріта), Епікур не задовольнився констатацією того, що всі тіла є поєднанням найдрібніших неподільних часточок -- атомів, які відрізняються за величиною, вагою й формою і вічно рухаються з однаковою швидкістю у порожнечі. Прагнучи обгрунтувати можливість свободи волі людини, яка при послідовному поширенні на атоми душі визнаного Демокрітом цілковитого панування необхідності в світі атомів ставала б неможливою, Епікур обгрунтував тезу про існування випадкових відхилень атомів від усталених траєкторій, зокрема й тих (особливо тонких і розпорошених по всьому тілу) атомів, з яких складається схожа на вітер людська душа. Цим і зумовлюється, за Епікуром, досягнення свободи людської волі. Людина смертна, оскільки всі тіла, а отже, й людське, розкладаються, а разом з ним і душа, однак, боятися смерті не варто. Адже вона, зазначав Епікур, не має до нас ніякого відношення, коли ми є -- її ще" немає, а коли смерть настає, то нас вже немає. Не заперечуючи загальноприйнятій думці, Епікур визнавав також існування богів. І все ж його боги істотно відрізняються від богів народної міфології та народної релігії. Блаженні й безсмертні боги Епікура живуть у міжсвітових просторах і, оберігаючи свою незворушність, не втручаються ні в земні взаємини й справи людей, ні в перебіг природних процесів; народних же богів він вважав істотами надуманими. Віддаючи богам належне, можливо, навіть не стільки як вищим, надприродним створінням, скільки як своєрідному уособленню морального ідеалу, Епікур вважав, що не слід, однак, боятися їх чи сподіватися на будь-яку їхню допомогу.

За часів Епікура однією з основних тем для дискусій філософів була смерть і доля душі після смерті. Епікур вважав суперечки на цю тему безглуздими: "Смерть не має до нас ніякого відношення, оскільки доки ми існуємо - смерть відсутня, коли ж приходить смерть - ми вже не існуємо".

На думку Епікура, люди бояться не стільки самої смерті, скільки передсмертних мук: "Ми боїмося терпіти хворобою, бути ураженими мечем, понівеченими зубами звірів, оберненими вогнем в прах, - не тому, що усе це заподіює смерть, але тому, що приносить страждання. З усіх зол найбільше - страждання, а не смерть". Він вважав, що душа людини матеріальна і помирає разом з тілом.

Сприйняття виникають внаслідок проникнення в нас образів речей. Образи ці відділяються від поверхні речей і переміщаються з швидкістю думки. Якщо вони входять в органи чуття, то дають справжнє чуттєве сприйняття, якщо ж проникають в пори тіла, то дають фантастичне сприйняття, у тому числі - ілюзії і галюцинації.

Взагалі, Епікур був проти абстрактного теоретизування, не пов'язаного з фактами. На його думку, філософія повинна мати безпосереднє практичне застосування - допомагати людині уникати страждання і життєвих помилок : "Як від медицини немає користі, якщо вона не виганяє страждань тіла, так і від філософії немає користі, якщо вона не виганяє страждань душі".

Досягнення саме таких насолод, за Епікуром, є передумовою забезпечення щасливого і незворушного існування людини, однією з атрибутивних рис якого є безтурботність, заснована на спокої духу і здоров'ї тіла. Позбутися страждань, на думку Епікура, не можна, не вилучивши себе із сфери громадського активного життя, переповненого небезпеками, несподіванками, тривогами, без байдужого ставлення до зовнішніх обставин. Тому один з основних імперативів Епікура -- "живи непомітно!" -- цілком органічно випливає з його основних положень. Е. поділяє людські бажання на природні і забаганки. Про задоволення навіть усіх природних бажань може йтися лише в ідеалі. Насправді ж доводиться серед цих бажань вирізняти необхідні та не необхідні, обмежуючи себе переважно врахуванням найнеобхідніших. Істотну роль у практичній філософії Епікура відіграють поняття справедливості (мистецтва не шкодити іншим і не зазнавати кривди від інших), дружби -- взаємин особистостей, заснованих на власному зиску. Та незважаючи на це, Епікур розглядав дружбу як благо безсмертне, на відміну від мудрості як блага смертного і мудрості як мистецтва лікування душі та засобу досягнення вищих духовних насолод. Визнаючи за ідеал мудреця атараксію, Епікур, проте (на відміну від стоїків і скептиків), вважав шляхом до незворушності не усамітнення, а вивчення природи й життя за її законами, відособлено від буденних марнот світу. Ідеї Епікура справили великий вплив на подальший розвиток філософії моралі та природознавства.

Епікур заперечував наявність загальнолюдської моралі і єдиних для усіх понять про добро і справедливість, даних людству звідкись зверху. Він учив, що усі ці поняття створені самими людьми: "Справедливість не є щось само по собі, вона є деякий договір між людьми про те, щоб не шкодити і не терпіти шкоди".

Велику роль у взаєминах людей Епікур приділяв дружбі, протиставляючи її політичним стосункам як щось, задоволення само, що приносить, по собі. Політика ж є задоволення потреби у владі, яка, по Епікуру, ніколи не може бути задоволена повністю, а отже - істинне задоволення принести не може. Эпикур полемізував з послідовниками Платона, які і дружбу ставили на службу політиці, розглядаючи її як засіб побудови ідеального суспільства.

Взагалі, Епікур не ставить перед людиною ніяких великийцілей і ідеалів. Можна сказати, що мета життя по Епікуру - саме життя в усіх її проявах, а пізнання і філософія - шлях до отримання найбільшого задоволення від життя.

Людство завжди було схильне до крайнощів. Поки одні люди жадібно прагнуть до задоволення як до самоцілі і увесь час не можуть отримати його в достатній кількості - інші переводять себе аскетизмом, сподіваючись добути якесь містичне знання і просвітлення. Епікур довів, що і ті, і інші не праві, що отримання задоволення від життя і пізнання життя - взаємозв'язані. Філософія і біографія Епікура являють собою приклад гармонійного підходу до життя в усіх її проявах. Втім, краще всього про це сказав сам Епікур: "Завжди май у своїй бібліотеці нову книгу, в льосі - повну пляшку вина, в саду - свіжу квітку".

Висновок

філософія епікур справедливість дружба