Концепція громадянського суспільства Гегеля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

16

1

План

Вступ

Розділ І. Життєвий шлях Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля

Розділ ІІ. Вчення Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля про громадянське суспільство

Висновок

Список використаних джерел та літератури

громадянське суспільство гегель філософ

Вступ

Громадянське суспільство -- суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею. Формування громадянського суспільства пов'язане з утвердженням буржуазного ладу. Воно неможливе без існування правової держави, а тільки існування розвиненого, стабільного громадянського суспільства уможливлює утворення правової держави. Високорозвинуте громадянське суспільство є основою стабільного демократичного політичного режиму. Ідея громадянського суспільства своїм корінням сягає Давніх Греції та Риму, знаходить своє теоретичне втілення в працях Аристотеля, Цицерона, інших мислителів. З часом викристалізувалося розуміння громадянського суспільства як спільноти рівноправних громадян, яка не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. У політичній сфері громадянське суспільство забезпечує громадянам вільну участь у державних і громадських справах. Головним суб'єктом такого суспільства є людина, у ньому вільно розвивається індивідуальне та колективне життя, децентралізована державна влада і місцеве самоврядування, демократично розв'язуються суспільно-політичні проблеми на основі виважених, консенсусних відносин.

Впровадження у вжиток поняття «громадянське суспільство» пов'язане з ідеєю «природних прав» людини, яка у XVII ст. була засадничою у формуванні й поширенні юридичної свідомості, політико-правових концепцій, передусім теорії «суспільного договору». Концепція громадянського суспільства, що почала формуватися на зорі нового часу, розвивалась і змінювала свій зміст паралельно з розвитком суспільної реальності, яку вона позначала. Потім, з другої половини ХІХ ст. і до другої половини ХХ ст. про неї майже забули. А коли у 80-х роках ХХ ст. це поняття знову перетворилось на "ключове слово інтелектуальних дискусій", виявилось, що не всі вкладають у нього однаковий зміст.

За кількасот років своєї історії вислів став полісемантичним: у різних країнах і в різні епохи йому було надано різних значень. Тому перед дослідниками постали завдання: 1) точніше окреслити нормативний зміст поняття "громадянське суспільство", визначити, що воно являє собою як ідеальний тип; 2) визначити його "межі", відокремивши від інших суспільних феноменів -- заради операціоналізації поняття та емпіричного дослідження явища; 3) вивчити моделі громадянського суспільства через з'ясування його спільних і відмінних рис в різних країнах. Виконанню цих завдань сприяє періодизація розвитку ідеї і практики громадянського суспільства. Його основні положення були сформульовані такими видатними мислителями як Дж. Лок, А. Фергюссон, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Кант, Ф.-Г. Гегель, А. де Токвіль.

Актуальність теми полягає у тому, що в сучасному політичному становищі світу громадянське суспільство відіграє важливу роль у багатьох демократичних країнах, тому перед тим, як розглядати це поняття, ми повинні дослідити витоки і першоджерела його зародження.

Метою роботи є дослідження концепції громадського суспільства німецького філософа Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля.

Дана робота складається з двох розділів. У першому розповідається про життєвий шлях філософа, його становлення як науковця. У другому розглядаються його погляди щодо громадянського суспільства.

Під час написання роботи, використовувались праця Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля «Философия права», журнальні статті, підручники та ресурси Інтернету.

Розділ І. Життєвий шлях Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля

Геґель народився в родині фінансового чиновника. У сім років він пішов у Штуттґартську гімназію, де виявив здібності до стародавніх мов і історії. У 1788 році після закінчення гімназії він пішов у Тюбінгенський теологічний інститут. Тут він подружився з Ф. Й. Шеллінгом і поетом Ф. Гельдерліном. У студентстві Геґель захоплювався Французькою революцією. У 1793 році він одержує ступінь магістра філософії. У тому ж році завершує навчання в інституті, після чого працює домашнім вчителем у Берні і Франкфурті. У цей період він створює так звані «теологічні роботи», опубліковані лише в ХХ столітті -- «Народна релігія і християнство», «Життя Ісуса», «Позитивність християнської релігії».

Одержавши спадщину, Геґель зміг зайнятися академічною кар'єрою. З 1801 року він стає викладачем Йенського університету. Він співробітничає з Шеллінгом у виданні «Критичного філософського журналу». Того ж 1801 року він захищає дисертацію «Про орбіти планет». Геґель багато працює над створенням власної системи, пробуючи самі різні підходи до її обґрунтування. У 1807 році він публікує «Феноменологію духу», першу зі своїх значних робіт. Залишивши Йену, Геґель влаштовується редактором «Бамбергської газети» у Баварії. Незважаючи на помірний характер публікацій, газета незабаром закривається з цензурних міркувань. З 1808 по 1816 роки Геґель -- директор гімназії в Нюрнберзі. З 1816 Геґель повертається до університетського викладання. До 1818 він працює в Гейдельберзі, а з 1818 по 1831 -- у Берліні. У 1817 Геґель видає перший варіант «Енциклопедії філософських наук», що складається з «Науки логіки» (так називаної «Малої логіки», на відміну від «Великої логіки» 1812 -- 1815 р.), «Філософії природи» і «Філософії духу» (при житті Гегеля «Енциклопедія» двічі перевидавалася -- у 1827 і 1833 р.). У Берліні Геґель стає «офіційним філософом». Він публікує «Філософію права» (1820 р.), веде активну лекційну діяльність, пише рецензії, готує нові видання своїх робіт. У нього з'являється безліч учнів.

Геґель був дуже незвичайною людиною. Важко підбираючи слова при розмові на повсякденні теми, він цікаво розмірковував про складні речі. Міркуючи, він міг годинами стояти на місці, не звертаючи уваги на те, що відбувається. У неуважності він міг не помітити черевиків, що залишилися в бруді і продовжувати прогулянку босоніж. У неділю 14 листопада 1831 року перед обідом йому раптом стало погано. Лікарі нічого не змогли вдіяти, і до вечора Геґеля не стало.

Основні твори:

* «Феноменологія духу», 1807 р.

* «Наука логіки», частини 1-3, 1812-16 рр.

* «Енциклопедія філософських наук», 1817 р.

* «Основи філософії права», 1821 р.

* Лекції по філософії історії, естетиці, філософії релігії, історії філософії (опубліковані посмертно).

Розділ ІІ. Вчення Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля про громадянське суспільство

На відміну від своїх попередників, котрі не розмежовували суспільство й державу, він розглядав їх як окремі утворення. Філософ узагальнивши і проаналізувавши договірні теорії про громадянське суспільство англійських і французьких філософів XVIII ст., прийшов до висновку, що те, що англійці і французи називали державою, у дійсності нею не являється, а є системою соціально-економічних відносин людей, яких Гегель назвав громадянським суспільством.

На його думку, громадянське суспільство існує не всередині держави, а поряд з нею. У Гегеля громадянське суспільство є сферою матеріальних умов життя, в якій індивіди пов'язані інтересами. Це суспільство філософ розглядав як сукупність індивідів, котрі за допомогою праці задовольняють власні потреби й потреби інших. Фундаментом громадянського суспільства є приватна власність. Перехід від громадянського суспільства до держави відбувається тоді, коли окремі члени суспільства об'єднуються в органічну цілісність, тобто в державу. У взаємовідносинах суспільства й держави Гегель віддавав перевагу останній, вважаючи, що в ній представлена загальна воля громадян, тоді як громадянське суспільство є сферою реалізації часткових, приватних інтересів окремих осіб.

Г.-В.-Ф. Гегель вважав, що суспільство має бути об'єктом впливу держави, яка може діяти цілком самостійно. Політична, державна мудрість полягає у врахуванні існуючих у суспільстві відносин, думок та обставин. Класичні погляди на громадянське суспільство підготували сучасне розуміння цього феномена.

Громадянське суспільство -- суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами регулювання держави, але охороняються та гарантуються нею.

Гегель виділяє три елементи громадянського суспільства:

1) система потреб;

2) захист власності через правосуддя;

3) поліція та корпорації. Г.В Ф. Гегель. Философия права. §188.

Особливого значення Гегель надавав корпораціям (або громадським спілкам), що об'єднують індивідів за родом діяльності і за здатністю до праці. Завдяки їх діяльності суперечності між індивідами згладжуються, а зв'язки між ними синтезуються в державі -- “самоусвідомлюючій субстанції, розвиненій до органічної діяльності”. Для позначення громадянського суспільства він вживає термін burgerliche Gesselshaft -- “бюргерське” (міщанське) суспільство, зміст якого пізніше був зведений марксистами до буржуазного суспільства у класовому розумінні. Мигаль Ю.С. Відповідальність соціального субєкта як чинник формування громадянського суспільства.

П. 18.1

Громадянське суспільство Гегель пов'язував із системою егоїстичних потреб індивідів та з публічною сферою суспільного життя, яка певним чином узгоджувала і регулювала їх задоволення. Потреби задовольняються, насамперед, через трудову діяльність. Гегель надає виняткового значення трудовій діяльності у громадянському суспільстві. Для здійснення правосуддя необхідно мати відповідні юридичні закони. Але Гегель розглядав право як закон, котрий мають знати громадяни. Взагалі Гегель надає великого значення правосвідомості. Варвари, пише він, не усвідомлюють, що ними керують звичаї, традиції, почуття. Але в громадянському суспільстві керують закони, де право лежить в основі, а все випадкове, пов'язане з почуттями, відстороняється і, таким чином, право лише тепер набуває своєї визначеності.

За Гегелем, необхідно зробити все для того, щоб громадяни знали зміст законів, а не ховати їх в юридичних чи інших закладах. Право стосується свободи людини, і людина має знати зміст законів, уявляти і розуміти, що можна робити в їх межах і за що потрібно нести покарання у випадку їх порушення. У громадянському суспільстві, зазначає Гегель, зникають колишні форми відносин між людьми, коли традиції і звичаї виступали в ролі правового механізму вирішення питань. Так, наприклад, проблеми власності вирішуються за допомогою договорів. Договори фіксують волю індивіда, яка має бути визнана іншими індивідами.

Гегель обґрунтовує необхідність публічного оголошення законів, публічного судочинства і суду присяжних, критикуючи концепцію всюдисущої поліцейської держави.

Аналізуючи корпорацію, Гегель вважав, що виникнення чисельних корпорацій пов'язане з тим, що праця розпадається на різні галузі, з яких складаються певні корпоративні співтовариства, з власними інтересами, що не суперечать інтересам всіх. Корпорації об'єднують індивідів за родом діяльності і за здатністю до праці. Без членства в спільноті індивід не має становища чи гідності, його ізольованість зводить його бізнес до простого кар'єризму, а його заробіток стає ненадійним. Корпорації надають індивідам громадську роботу, окрім їхнього приватного бізнесу. Те, що держава не може дати індивіду, він отримує від корпорації.

Гегель виділяє в структурі громадянського суспільства наступні стани:

1) субстанціональне (землевласники - дворяни і селяни);

2) промислове (фабриканти, торговці, ремісники);

3) загальне (чиновники).

Аналіз станів необхідний Гегелю для того, щоб знайти опосередковану ланку між діяльністю окремої особистості й інтересами держави в цілому. Тільки людина, що належить до визначеного стану, на думку філософа, вступає у певні політичні відносини з загальністю держави.

Незважаючи на недоліки даного аналізу, великим прогресом в історії філософії була сама постановка проблеми про неї.

Соціальні протиріччя, вважає Гегель, є основою прогресивного розвитку суспільства і держави. Він визнає, що з однієї сторони збільшується нагромадження багатства, а з іншої підсилюється залежність і тяжке положення прикріпленого до праці класу.

У сучасному суспільстві, відзначає Гегель, відбувається концентрація “надмірних багатств у деяких руках і ріст розкоші супроводжує “нескінченний ріст залежності і нестатку”. Сагатовский В.Н. Гражданское общество в философии Гегеля и Маркса.

Відзначаючи розвиток соціальних антагоністичних протиріч у сучасному суспільстві, Гегель не бачить можливості для їх подолання. Гегель не мислить іншого суспільства, крім буржуазного, він цілком залишається в полоні уявлень про непорушність основ цього ладу.

Громадянське суспільство і держава, по Гегелівській концепції, співвідносяться: громадянське суспільство - це “зовнішнє держави”, “держава розуму”, а справжня держава - розумна. Тому у філолофсько-логічному плані громадянське суспільство розцінюється Гегелем як магніт держави.

Громадянське суспільство в трактуванні Гегеля - це опосередкована працею система потреб, що базується на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності людей. До теоретичних заслуг Гегеля відноситься чітка принципова постановка питання саме про взаємозв'язок соціально-економічних і політичних сфер громадянського суспільства і держави, про необхідний і закономірний, діалектичний характер цих зв'язків і співвідношень.

Проблема права, свободи, моралі й моральності знаходилася в центрі творчих інтересів Гегеля впродовж усього його життя. Філософ уважав, що абсолютна, моральна цілісність є не що інше, як народ.

За вченням Гегеля, категорія "мораль" тотожна категорії "духу", який є таким рівнем розвитку розуму, де достовірність того, що він -- уся реальність, зведено в істину; і розум усвідомлює себе самого як свій світ, а світ -- як самого себе.

Еквівалентом моральної свідомості є "моральне суспільство". Царство моралі складається й розпадається на безліч індивідів, які рівні між собою. "Правовий стан" передбачає визнання права та обов'язку всіх бути особистістю. Правове суспільство породжує стихію дійсних сил особистостей. Приборкання стихійних сил пов'язане з моральністю, яка ґрунтується на свободі волі та усвідомленні суб'єктом усього комплексу моральних відносин.

У самій основі розвитку людського суспільства моральність є нерозвиненою потенцією. У процесі розвитку суспільства вона реалізується і проявляється через взаємодію права й моралі. Нарешті, можливий такий етап розвитку суспільства, на якому моральність реалізується безпосередньо у своїй суттєвій формі.

Вся сфера об'єктивного духу в Гегеля -- це реалізація ідеї права або свободи. Мораль, моральність, держава -- це все, на думку філософа, особливе право або дійсне буття різних ступенів свободи. Значну увагу в політико-правовому вченні Гегеля приділено проблемам співвідношення держави та особистості.

Вчення Гегеля з цього приводу є підсумком цілого етапу в історії політико-правових ідей і початком нового етапу розвитку. Громадська і філософська думка на першому етапі переконувала в тому, що одинична особа, наділена розумом і незалежною волею, є вихідною суспільного розвитку. Правам особи було присвоєно статус первинних, вічних, невід'ємних, що випливають із самої її природи. Суспільство розглядалося як механічна сума окремих осіб, продукт їхньої теоретичної та практичної діяльності.

Гегель довів, що справедливою може бути і протилежна концепція: людина, особистість є продуктом розвитку суспільства -- сім'ї, громадянського суспільства, держави, -- обумовлена ним, зобов'язана йому всім своїм існуванням і розвитком. Прийнявши вихідним пунктом своїх міркувань про право кантівську ідею про моральну автономію особистості, Гегель через свої логічні судження дійшов висновку про зверхність держави над особистістю, як загального і цілого над окремим і одиничним. Гегель був переконаний, що істинна сутність особи та її свобода полягають у прагненні індивіда до своєї загальної природи, а право, з огляду на це, -- практичне втілення свободи в її загальному вигляді в реальній дійсності, торжество об'єктивного духу у формі держави. Індивідуальну долю людини Гегель приніс у жертву загальному; вона, на думку філософа, мало важить на терезах історії.

Але розвиток історії та відносин між людьми в суспільстві уможливили висновок, що значення індивідуального життя особи та її свободи не такі вже й малі, як доводив Гегель, а елемент випадковості відіграє більш суттєву роль, ніж уважалося раніше. Поняття для Гегеля не просто форма пізнання, але суть речей, то, отже, моральність є реалізацією свободи. Геґель говорить про три фази розвитку свободи:

* східна деспотія -- тільки один є вільним;

* грецько-римський світ -- деякі є вільними;

* християнсько-германська спільнота, де в принципі всі є вільні. Таким чином, дух повертається до себе назад. Здійснення демократичних вимог мислилося Гегелем у вигляді компромісу зі становим ладом, у рамках конституційної монархії.

Поява тієї чи іншої особистості, наділеної незалежною волею, може відчутно впливати на перебіг подій. Це може мати місце не лише тоді, коли особистість надзвичайно видатна, а й тоді, коли особистість пересічна.

Гегель був переконаний, що істинна сутність особи та її свобода полягають у прагненні індивіда до своєї загальної природи, а право, з огляду на це, -- практичне втілення свободи в її загальному вигляді в реальній дійсності, торжество об'єктивного духу у формі держави. Індивідуальну долю людини Гегель приніс у жертву загальному; вона, на думку філософа, мало важить на терезах історії.

Але розвиток історії та відносин між людьми в суспільстві уможливили висновок, що значення індивідуального життя особи та її свободи не такі вже й малі, як доводив Гегель, а елемент випадковості відіграє більш суттєву роль, ніж уважалося раніше.

Поява тієї чи іншої особистості, наділеної незалежною волею, може відчутно впливати на перебіг подій. Це може мати місце не лише тоді, коли особистість надзвичайно видатна, а й тоді, коли особистість пересічна.

З твердження абсолютного значення держави Гегель робить два висновки:

по-перше, держава має пріоритетне значення в порівнянні з інтересами окремої особи, вона “має найвище право у відносинах окремих людей, найвищим обов'язком яких є бути членом держави”.

по-друге, не можна розглядати державу лише як засіб для охорони інтересів окремої особистості. Вбачати призначення держави в забезпеченні і захисті власності й особистої волі окремого громадянина означає і визнання інтересів окремих осіб кінцевою метою їх існування в державі. Гегель Г.В.Ф. Философия права.

Наявність ідеї держави Гегель констатує лише стосовно до розвинутих європейських держав сучасної йому історичної епохи, у яких реалізована християнська ідея волі, досягнуті особиста незалежність і рівність усіх перед законом, засновані представництво і конституційне правління.

Уявлення про таку державу відображають ряд істотних характеристик буржуазної державності в Англії і Франції.

Гегель дав картину становлення такого суспільства, структура якого є ідеальною з погляду його самого. Отже, його концепція відображає не те, що фактично мало місце, але такий хід розвитку, який відповідає суті (принциповим можливостям) цілісності, що розвивається взагалі, і людського суспільства зокрема. Завдання критичного аналізу полягає в тому, щоб обговорити, наскільки гегелівські уявлення про суть відповідають дійсності, і наскільки ця суть реалізувалася в дійсному історичному розвитку. Таким чином, громадянське суспільство, за Гегелем, є вельми недосконалим рівнем організації соціального життя. А то, що зазвичай розуміють під державою, з цієї точки зору є лише «зовнішня держава» і відноситься до сфери громадянського суспільства. Гегель проводить поділ між громадянським суспільством і державою перш за все по рівню загальності і цілісності. Але при цьому він явно ідеалізує державу. Рівень держави для нього означає не зовнішнє (силою примушення), а внутрішнє добровільне ухвалення законів розуму. Він відкинув ідею природного стану і договірного походження держави, вважаючи, що договір має місце тільки у відносинах, що регулюються приватним правом, і не може бути джерелом державності.

Висновок

Виходячи з усього вищесказаного, ми можемо сміливо зауважити, що Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель був першим з філософів, котрі розмежовували державу та громадянське суспільство. Боготворячи державу як втілення всезагальності, як “дійсність Розуму” і “ходу Бога в світі”, Гегель усе ж таки вважав ідеалом не будь-яку державу, а лише конституційну монархію. Він виступав за кодифікацію законів, публічність судочинства, створення суду присяжних, формулюючи тим самим важливі принципи правової держави, реалізація яких робила можливим функціонування громадянського суспільства. Його Гегель пов'язував з системою егоїстичних потреб індивідів та з публічною сферою суспільного життя, яка певним чином узгоджувала і регулювала їх задоволення.

Елементами громадянського суспільства, за Гегелем, є:

· система потреб;

· система правових установ, що здійснює судочинство;

· поліція та корпорації.

Кожний індивід прагне вдовольнити лише свої специфічні егоїстичні потреби і цілі,але зробити це повною мірою він може тільки у взаємодії з іншими людьми. Особливого значення Гегель надавав корпораціям (або громадським спілкам), що об'єднують індивідів за родом діяльності і за здатністю до праці. Завдяки їх діяльності суперечності між індивідами згладжуються, а зв'язки між ними синтезуються в державі -- “самоусвідомлюючій субстанції, розвиненій до органічної діяльності”. Для позначення громадянського суспільства він вживає термін burgerliche Gesselshaft -- “бюргерське” (міщанське) суспільство, зміст якого пізніше був зведений марксистами до буржуазного суспільства у класовому розумінні.

Дослідники громадянського суспільства в наш час найбільше цінують у спадщині німецького філософа те, що він звернув увагу на складність та неоднозначність громадянського суспільства, вказав на притаманні йому суперечності і, в певному сенсі, був провісником концепції плюралізму. З іншого боку, його ідеї стають нині у пригоді тим, хто намагається окреслити нову модель громадянського суспільства, яка відповідала б умовам і потребам держави загального добробуту. Інститути такого суспільства, турбуючись покращення добробуту громадян, мусили б бути задіяні у певних формах зв'язків з урядом, поєднуючи індивідуалістичні вартості з підходами, що притаманні м'яким формам корпоративізму.

Список використаних джерел та літератури

1. Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М., 1990.

2. Мигаль Ю.С. Відповідальність соціального субєкта як чинник формування громадянського суспільства. - Мультиверсум: Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2004. - № 39.

3. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. - К.: Юрінком Інтер, 1999. -- 304 с.

4. Сагатовский В.Н. Гражданское общество в философии Гегеля и Маркса. - Человек. Государство. Глобализация: Сборник философских статей. Выпуск 3 / Под ред. В.В. Парцвания. -- СПб.: Санкт-Петербургское философское общество; Тбилиси: Институт политологии АН Грузии, 2005. -- С.238-259

5. www.history.org.ua/EHU/?verbvar=Gegel_G

6. uk.wikipedia.org/wiki/Геґель_Ґеорґ_Вільгельм_Фрідріх

Размещено на Allbest.ru