Основні закони логіки

Логіка як сфера наукового пізнання, галузі та особливості використання її принципів. Сутність та зміст основних законів логіки: тотожності, суперечності, виключеного третього, достатньої підстави. Використання законів логіки в науці, повсякденному житті.

Рубрика Философия
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 08.12.2010
Размер файла 11,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні закони логіки

закон тотожність логіка підстава

Вступ

Мислення людини не хаотичне, воно підлягає логічним законам. Закон логіки - це внутрішній, необхідний зв'язок між думками людини. Філософи Давнього світу встановили: що зв'язки між думками в структурі міркування не залежать від волі людини. Три з основних законів сформулював Аристотель - закон тотожності, суперечності й виключеного третього. Закон достатньої підстави сформулював Г.-В. Лейбніц, хоча такі ж думки висловлював Е. Паскаль. Ці закони є основними тому, що вони такі корисні риси як логічно правильне мислення, як визначеність, послідовність, несперечливість і обґрунтованість думок. Логічні закони нерозривно пов'язані з законами об'єктивного світу. Вони є об'єктивними, не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням. Закони логіки мають свою основу, своє джерело. Закони логіки існують і діють незалежно від волі людини. Вони мають загальнолюдський характер, і їх повинні дотримуватись усі люди, незалежно від їхньої раси, нації та соціальної групи. Вони є єдиними для всіх людей. Діють закони логіки у всіх сферах людського мислення. Логічні закони є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного і адекватного пізнання дійсності. Порушення вимог законів логіки призводить до неправильного і нелогічного мислення. Сучасна логіка визначає закон мислення як «завжди істинне». Закони логіки сформульовані таким чином використовуються при розв'язанні складних логічних задач у кібернетиці, теорії релейно-контактних схем, у роботі електронно-обчислювальних машин, автоматичних пристроїв, математичній лінгвістиці.

1. Закон тотожності

Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась.

Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного предмета і її зміст залишається одним. Якщо зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого предмета, то вона не може вважатися, тотожній самій собі, це буде вже інша думка.

Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, а опосередковано - проти їх багатозначності.

Закон тотожності у вигляді формули записується так: A є A, або A=A.

В сучасній логіці абстрагуються не лише від змісту, а й від обсягу думок, беручи до уваги їх логічне значення. Тоді закони логіки, зокрема і тотожності набувають гранично абстрактного характеру, тобто, незалежно від кількості вживаних висловлювань в деякому міркуванні, це висловлювання не повинно змінювати своє значення.

Об'єктивною основою закону тотожності і його джерелом є якісна визначеність предметів і явищ зовнішнього світу. Речі та явища реальної дійсності перебувають у безперервному процесі руху і змін. Причому кожна з речей, зазнаючи змін до певного часу, лишається саме тією річчю.

Зміст закону тотожності полягає в таких вимогах:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

Так, якщо ми обговорюємо Петренка, якийсь його вчинок, то ми маємо обговорювати Петренка, а не когось іншого, і саме цей його вчинок, а не якийсь інший. Закон тотожності вимагає, щоб у процесі міркування було виділено предмет міркування і цей предмет не підмінявся якимсь іншим предметом думки даної предметної області.

Предметна область - це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки.

Закон не забороняє переходити від одного предмета думки до іншого, він забороняє підміняти один предмет думки іншим.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатись в одному і тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

Закон тотожності не допускає вживання поняття всередині якогось міркування у різному значенні. Поняття якими ми користуємось мають вживатись протягом усього розмірковування, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо поняття і терміни вживаються не однозначно, то мислення стає невизначеним, процес мислення не досягає мети.

Порушення вимог закону тотожності призводить до того, що мислення стає невизначеним, неточним, двозначним, плутаним. Таке мислення не може вести до істини, не здатне правильно відобразити дійсність. Найчастіше трапляються помилки при порушенні закону тотожності: підміна або сплутання понять.

Виходячи з цього можна висловити вимоги закону тотожності такою формулою: не можна ототожнювати різні думки і не можна тотожні думки розглядати як нетотожні, відмінні. Як нелогічне ототожнювання відмінного, так нелогічне і розрізнення тотожного.

2. Закон суперечності

Закон суперечності твердить: два протилежні висловлювання не є одночасно істинними; у крайньому разі одне з них неодмінно хибне. Наприклад, не можуть бути одночасно істинними судження: «Петренко є співучасником даного злочину», «Петренко є співучасником даного злочину». Одне з цих суджень обов'язково хибне. Закон суперечності говорить лише те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи хибним є друге твердження, закон суперечності теж не розв'язує. Так, із двох суджень: «Усі обвинувачувані мають право на захист», «Деякі обвинувачувані не мають право на захист» - друге судження хибне, а перше істинне.

Закон суперечності, як і будь-який формально-логічний закон, застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенню. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного й того ж предмета, то такі судження не є суперечним і, отже, до них закон суперечності незастосовний. Так, не є суперечним судження: «Пальто, викрадене у потерпілого, було коричневим» і «Пальто, знайдене у обвинуваченого, не було коричневим», якщо предметом думки цих суджень є різні пальта.

Закон суперечності не діє, якщо в судженнях ідеться про один і той же предмет, але предмет взято у різний час. Так, судження «Петренко є осудний» і «Петренко є неосудний» можуть бути обидва істинними, якщо у першому з них мається на увазі один час (наприклад, до здійснення злочину), а у другому - інший час (під час здійснення злочину або після нього).

Незастосовний закон суперечності також у тих випадках, коли в судженнях предмет думки береться у різних відношеннях. Наприклад, судження: «Петренко є здібний» та «Петренко не є здібним» можуть бути одночасно істинними, якщо у першому судженні йдеться про здібності Петренка до гуманітарних наук, в другому-про здібності до математичних наук.

Закон суперечності, як і закон тотожності, відображає якісну визначеність предметів, той простий факт, що коли предмет володіє якоюсь ознакою, то не може в той же час не володіти нею.

Формула закону суперечності (А не є не-А), що означає, що не можуть бути одночасно істинними судження А і його заперечення не-А. Наприклад: «Ця записка написана обвинувачуваним» (А) і «Ця записка написана не обвинувачуваним» (не-А)

За допомогою символів математичної логіки закон суперечності виражається так: A^A, де А означає всяке судження, A - судження, що заперечує судження А, а велика лінія над усім виразом означає, що судження А і його заперечення (А) несумісні, не можуть бути одночасно істинними.

У цілому формула читається так: «Не можуть бути одночасно істинними А і його заперечення - А».

Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей, які існують в об'єктивній дійсності, а лише забороняє логічні суперечності «із самим собою». Дотримання вимог закону суперечності є необхідною умовою пізнання суперечностей, існуючих у дійсності, оскільки тільки несуперечливе мислення може правильно відобразити об'єктивні суперечності. Формально-логічних суперечностей не повинно бути в жодному міркуванні, в жодній науковій системі. Вони є неприпустимими також у висновках суду та слідства.

3. Закон виключеного третього

Закон виключеного третього формується так: із двох суперечливих суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може. Наприклад, із двох суджень «обвинувачуваний у момент здійснення злочину був осудним» та «Обвинувачуваний у момент здійснення злочину не був осудним» - одне неодмінно істинне, а друге хибне. Якщо буде встановлено, що істинним є перше судження, то друге буде обов'язково хибним, а якщо істинним визнане друге судження, то перше буде неодмінно хибним.

Формула закону виключеного третього записується так: A або не-A. У математичній логіці цей закон має формулу А v А.

Зміст закону полягає в забороні визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечливі судження.

Із цього закону виключеного третього випливає така вимога: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечливі судження і визнавати істинним якесь третє судження.

Істинним за законом виключеного третього може бути тільки одне із двох суперечних суджень: А або не-А, третього судження не дано; третє судження об'єктивно не існує, воно виключене (чому цей закон і називається законом виключеного третього).

Закон виключного третього не вказує, яка з двох суперечливих думок істинна, це установлюється конкретним дослідженням, він стверджує, що дві суперечливі думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має обов'язково бути істинною. Закон виключеного третього зумовлений властивостями самих речей, він відображає простий факт, що предмет не може мати даної властивості, або її не має. Предмету не можуть одночасно належати суперечливі ознаки: наявність однієї припускає відсутність другої і навпаки.

Закон виключеного третього має схожість на закон суперечності. Він, як і закон суперечності забезпечує несуперечливість і послідовність мислення. Але якщо закон суперечності свідчить про те, що два суперечливі судження не можуть бути істинними одночасно, то закон виключеного третього говорить про те, що два суперечливі судження не можуть бути хибними одночасно.

Сфера дії закону виключеного третього вужча за сферу дії закону суперечності. Закони суперечності поширюються на всі суперечливі судження: на супротивні і суперечні. Закон виключеного третього застосовний лише до суперечливих суджень.

Третій закон вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятись від вибору одного з двох суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагає давати зрозумілі, певні відповіді на поставлені питання. Послідовність мислення є необхідною умовою будь-якого пізнання, послідовним має бути не тільки наукове, а й звичайне щоденне мислення людини. Послідовність є характерною ознакою будь-якої справді наукової теорії і науки в цілому.

4. Закон достатньої підстави

Обов'язковою рисою логічно правильного мислення є його доведеність, обґрунтованість. Даний закон нерозривно пов'язаний з цією рисою мислення. Закон достатньої підстави формується так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.

Із цього випливає вимога закону: будь-яка думка може бути істинною лише тоді, коли вона обґрунтована. Так, для того, щоб судження «Петренко є співучасником цього злочину» було визнане істинним, необхідно привести підстави його істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмінно випливало твердження про те, що Петренко справді є співучасником цього злочину. Якщо ж судження наведено не буде, то висловлене положення («Петренко є співучасником цього злочину») не може вважатися істинним.

У науці і щоденному житті нічому не можна вірити, як цього вимагає релігія; будь-яке положення і судження має бути обґрунтованим, доведеним. Тобто, навести інші положення чи судження, які були б достатньою підставою її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є інші думки, раніше визнані істинними, із яких неодмінно випливає істинність даної думки.

У вигляді формули закон достатньої підстави записується так: А є тому, що є В, де А є наслідком, а В - підставою цього наслідку.

Думка, яка наводиться як достатня підстава, має достатньою підставою третю думку, яка теж має достатню підставу. Межею обґрунтування думок є очевидність, закони, аксіоми та інші положення та принципи науки.

У судовому дослідженні межею обґрунтування є достовірно встановлені доказові факти, юридичні закони і положення, які виробляються судовою практикою.

Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв'язку, існуючими між предметами і явищами навколишнього світу, відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв'язків. У дійсності кожне явище має свою причину, реальну підставу, без якої воно не виникло б і не існувало, так і в мисленні кожна думка має свою підставу.

Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість і доказовість нашого мислення. Думки повинні бути внутрішньо пов'язаними, випливати одна з одної, обґрунтовувати одна одну. Положення набуває логічної сили коли наведені достатні підстави його достовірності. Думка визнається істинною лише тоді, коли її істинність доведено. Закон достатньої підстави забороняє визнавати істинність думки на віру. Порушення цих вимог призводить до необґрунтованого, бездоказового і голослівного мислення.

Жодна наука не може обійтись без доказів свого походження. Будь-яка нова теорія може бути прийнята тільки після доказу її дійсності. Наука не може просто проголошувати свої положення, вона повинна їх обґрунтовувати.

Висновок

Основні закони логіки називають основними на тій підставі, що вони виражають такі корінні риси логічно правильного мислення, як визначеність, послідовність, несуперечливість і обґрунтованість. Окрім основних законів логіки існують і інші закони логіки: закон подвійного заперечення, закон ідемпотентності, закон комутативності, закон контра позиції, закон складної контрапозиції, закон асоціативності, закон дистрибутивності та закон де Моргана. Всезагальність та універсальність законів логіки виявляється у тому, що вони діють у всіх сферах людського мислення. Якщо б люди не керувались одними і тими законами логіки і мислення, то діяльність таких масштабних організацій, як Організація Об'єднаних Націй, була б неможливою. Та не існує повної відповідності між законами логіки та діяльністю людей, саме тому існують протиріччя між організаціями, людьми чи їхніми діями. Прикладами таких протиріч є політичні партії, релігійні віри та інші організації, мислення яких не співпадає з законами логіки. Для того щоб дотримуватись законів логіки потрібно знати відповідну сферу об'єктивної дійсності, про яку ідеться у міркуванні, вміло користуватися синонімами та антонімами, не вдаватися до довгих дискусій, попередньо не визначивши правильність свого мислення, а також використовувати наукові технології. Потрібно не забувати, що суперечні судження руйнують міркування. Тож виявивши суперечності необхідно удосконалювати теорії чи замінювати їх.

Список літератури

1. Виноградов С.Н., Кузьмін А.Ф. - Логіка - 1950.

2. Гетманов А.Д. - Підручник по логіці - 1995.

3. Жеребкін В.Є. - Логіка, підручник - 2004.

4. Кондаков Н.І. - Логічний словник-довідник - 1975.

5. Тофтул М.Г. - Логіка, посібник - 2003.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Визначення поняття мислення та його форм. Типи помилок, пов'язаних з порушенням законів логіки та математики. Основні закони логіки (тотожності, суперечності, виключеного третього і достатньої підстави) як відображення основ правильного мислення.

    реферат [29,7 K], добавлен 22.11.2010

  • Суть та зміст логічного закону: внутрішній суттєвий, необхідний зв'язок між логічними формами у процесі побудови міркувань. Характеристика законів тотожності, виключеного третього, протиріччя, достатньої підстави. Вчення та логічні судження Аристотеля.

    контрольная работа [73,4 K], добавлен 25.04.2009

  • Дихотомія "контекстів відкриття" і "контекстів обґрунтування". Причини непопулярності епістемічної логіки серед філософів. Слабка ефективність "сильної" раціональності та універсалістська парадигма логіки. Труднощі епістемічної логіки "другого покоління".

    реферат [83,1 K], добавлен 15.12.2010

  • Дитинство та юність Аристотеля - давньогрецького вченого-енциклопедиста, філософа і логіка, засновника класичної (формальної) логіки. Періоди творчої діяльності Аристотеля - перший античний, подорожей, другий античний. Аналіз аристотелівської логіки.

    презентация [996,9 K], добавлен 14.10.2014

  • Темпоральна логіка як розділ модальної логіки, де досліджуються темпоральні висловлювання та їх відношення в структурі міркування, історія її становлення та розвитку. Поняття та аналіз прикладів темпоральних висловлювань. Теорія можливих світів.

    контрольная работа [55,8 K], добавлен 24.04.2014

  • Мислення - розумовий процес людини, в ході якого вже з наявних знань формуються нові знання. Правильне та неправильне мислення: відповідність правилам і законам логіки, логічна необхідність висновку. Логічна помилка у софізмі. Поняття некласичної логіки.

    реферат [38,1 K], добавлен 16.12.2010

  • Семіотичні категорії логіки. Показники, символи і сигнали як немовні знаки. Денотат та концепт імені. Оповідна пропозиція у формальній логіці. Таємниця гегелівської діалектичної логіки. Саморефлексія ідеології марксиста: приховані основи тоталітарності.

    реферат [27,8 K], добавлен 15.06.2009

  • Основні закони формальної логіки в діяльності вітчизняного юриста. Формування у риторів чітких суджень і обґрунтування їх доказовими даними. Підготовлення юристом логічно стрункої, добре аргументованої промови, побудування судової несуперечливої версії.

    контрольная работа [16,6 K], добавлен 03.11.2014

  • Досягнення попередників Аристотеля у Стародавній Греції. Вчення про істину і закони мислення, про судження, про поняття, про умовивід, про доведення, логічні помилки, модальності. Індукція та її особливе місце в логіці Аристотеля. Парадейгма й ентимема.

    реферат [31,4 K], добавлен 19.03.2014

  • Характерні риси донаукового стихійно-емпіричного пізнання. Компоненти та рівні наукового пізнання, його форми (ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія) і методи (спостереження, вимірювання, експеримент, моделювання). Основні види наукових досліджень.

    реферат [24,1 K], добавлен 25.02.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.