Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

світогляд міфологічно-релігійний пізнавальний ціннісний

Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції

Світогляд - необхідна складова людської свідомості, пізнання. Це не просто один елемент у ряді багатьох інших, а їх складна взаємодія. Різнорідні знання, переконання, думки, відчуття, прагнення, надії, з'єднуючись в світогляді, постають як більш менш цілісне розуміння людьми миру і самих себе.

Світогляд - освіта інтегральна. До його складу входять і грають в нім важливу роль узагальнені знання - повсякденні, або життєво-практичні, професійні, наукові. Чим солідніше запас знань в ту або іншу епоху, у того або іншого народу або окремої людини, тим більше серйозну опору може отримати відповідний світогляд. Наївна, неосвічена свідомість не має в своєму розпорядженні достатніх засобів для чіткого, послідовного, раціонального обґрунтування своїх поглядів, звертаючись часто до фантастичних вигадок, звичаїв.

Ступінь пізнавальної насиченості, обґрунтованості, продуманості, внутрішній узгодженості того або іншого світогляду буває різною. Пізнання ніколи не заповнюють собою всього поля світогляду. Окрім знань про світ (включаючи і мир людини) в світогляді осмислюється також весь устрій людського життя, виражаються певні системи цінностей (уявлення про добро і зло та інші), шикуються «образи» минулого і «проекти» майбутнього, дістають схвалення (засудження) ті або інші способи життя, поведінки.

Програми життя, дії, спрямованість вчинків мають під собою дві «опори»: знання і цінності. Пізнанням рухає прагнення до істини - об'єктивного збагнення реального миру. Ціннісна свідомість інше: вона втілює в собі особливе відношення людей до того, що все відбувається відповідно до їх цілей, потреб, інтересів, того або іншого розуміння сенсу життя. У ціннісній свідомості формуються етичні, естетичні (і взагалі світоглядні) ідеали. Найважливішими поняттями, з якими відвіку зв'язувалася ціннісна свідомість, виступали поняття добра і зла, краси і потворності. Через співвідношення з нормами, ідеалами здійснюється оцінювання - визначення цінності того, що відбувається. Система ціннісних орієнтацій грає дуже важливу роль в індивідуальному і груповому, суспільному світогляді. При всій їх різнорідності пізнавальний і ціннісний способи освоєння миру в людській свідомості, житті, дії повинні бути якось урівноважені, приведені в згоду. Повинна досягатися також напружена єдність інших компонентів, аспектів, рівнів світогляду: відчуттів і розуму, розуміння і дії, віри і сумніву, теоретичного і практичного досвіду людей, осмислення минулого і бачення майбутнього. Їх співвідношення, поєднання, синтез - складна і болісна духовно-практична робота, покликана забезпечувати зв'язаність і цілісність людського досвіду, всієї системи орієнтацій.

Світогляд - комплексна форма свідомості, яка охоплює самі різні «пласти» людського досвіду - здатне розсовувати вузькі рамки повсякденності, конкретного місця і часу, співвідносити дану людину з іншими людьми, включаючи і тих, що жили раніше, житимуть потім. У світогляді накопичується досвід з'ясування смислової основи людського життя, все нові покоління людей залучаються до духовного світу прадідів, дідів, батьків, сучасників, щось, дбайливо зберігаючи, від чогось рішуче відмовляючись.

Отже, світогляд - це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення, розуміння миру.

Життя людей в суспільстві носить історичний характер. То поволі, то прискорено, інтенсивно змінюються в часі всі складові суспільно-історичного процесу: технічні засоби і характер праці, відносини між людьми і самі люди, їх думки, відчуття, інтереси. Світогляд людських співтовариств, соціальних груп, осіб також схильний до історичних змін. Воно активно уловлює, заломлює великі і малі, явні і приховані процеси суспільних змін. Кажучи про світогляд у великому суспільно-історичному масштабі, мають на увазі переважаючі на тому або іншому етапі історії гранично загальні переконання, принципи пізнання, ідеали і норми життєдіяльності, тобто виділяють загальні риси інтелектуального, емоційного, духовного настрою тієї або іншої епохи. І в реальній дійсності світогляд формується в свідомості конкретних людей і використовується особами і соціальними групами, як визначальні життя, загальні переконання. А це означає, що, окрім типових, сумарних рис, світогляд кожної епохи живе, діє в безлічі групових і індивідуальних варіантів.

Строго кажучи, кожна людина або соціальна група, виділена за тією або іншою ознакою (наприклад, по класовій приналежності, соціальному положенню, рівню освіти, професії, прихильності до якої-небудь релігії і іншим), має власні, не у всьому співпадаючі з іншими, а іноді і дуже найзагальніші уявлення про світ, що сильно відрізняються від них, і життєві програми.

Світогляд - це складне, синтетичне, інтегральне утворення суспільної і індивідуальної свідомості. Істотне значення для його характеристики має пропорційну присутність різних компонентів - знань, переконань, вірувань, настроїв, прагнень, надій, цінностей, норм, ідеалів і т.д. В структурі світогляду можна виділити чотири основні компоненти:

1) Пізнавальний компонент. Базується на узагальнених знаннях - повсякденних, професійних, наукових і т.д. Він представляє конкретно-наукову і універсальну картину миру, систематизуючи і узагальнюючи результати індивідуального і суспільного пізнання, стилі мислення того або іншого співтовариства, народу або епохи.

2) Ціннісний-нормативний компонент. Включає цінності, ідеали, переконання, вірування, норми, директивні дії і т.д. Одне з головних призначень світогляду полягає не тільки в тому, щоб людина спиралася на якісь суспільні знання, але і в тому, щоб вона могла керуватися певними суспільними регуляторами. Цінність це властивість якогось предмету, явища задовольняти потреби, бажання людей. У систему цінностей людини входять уявлення про добро і зло, щастя і нещастя, мету і сенс життя. Наприклад: життя - це головна цінність людини, безпека людини - це теж велика цінність, і т.д. Ціннісне відношення людини до світу і до самого себе формується в певну ієрархію цінностей, на вершині якої розташовуються свого роду абсолютні цінності, зафіксовані в тих або інших суспільних ідеалах. Наслідком стійкої оцінки людиною своїх відносин з іншими людьми, є соціальні норми: моральні, релігійні, правові і т.п. які регулюють повсякденне життя як окремої людини, так і всього суспільства. У них в більшій мірі, ніж в цінностях, присутній наказовий, зобов'язуючий момент, вимога поступати певним чином. Норми є тим засобом, який зближує цінностнозначиме для людини з його практичною поведінкою.

3) Емоційно-вольовий компонент. Для того, щоб знання, цінності і норми реалізовувалися в практичних вчинках і діях, необхідне їх емоційно-вольове освоєння, перетворення на особисті погляди, переконання, вірування, а також вироблення певної психологічної установки на готовність діяти. Формування цієї установки і здійснюється в емоційно-вольовій складовій світоглядного компоненту.

4) Практичний компонент. Світогляд - це не просто узагальнення знань, цінностей, переконань, установок, а реальна готовність людини до певного типу поведінки в конкретних обставинах. Без практичної складової світогляд носив би украй абстрактний, відвернутий характер. Навіть якщо цей світогляд орієнтує людину не на участь в житті, не на дієву, а на споглядальну позицію, він все одно проектує і стимулює певний тип поведінки.

На основі вищевикладеного можна визначити світогляд як сукупність поглядів, оцінок, норм і установок, що визначають відношення людини до світу і виступають як орієнтири і регулятори його поведінки.

По характеру формування і способу функціонування можна виділити життєво-практичний і теоретичний рівні світогляду. Життєво-практичний рівень світогляду складається стихійно і базується на здоровому глузді, широкому і багатообразному повсякденному досвіді. Цей рівень світогляду нерідко називають життєвою філософією. Така найважливіша сфера функціонування світогляду. Оскільки саме на цьому рівні він включається в соціальну і індивідуальну взаємодію абсолютної більшості людей. Життєво-практичний світогляд украй неоднорідний, оскільки неоднорідні по характеру утворення і виховання його носії. На формування цього рівня світогляду істотний вплив роблять національні, релігійні традиції, рівні освіти інтелектуальної і духовної культури, характер професійної діяльності і багато що інше.

Життєво-практичний світогляд включає навики, звичаї і традиції, що передаються з покоління в покоління, і пізнаний досвід кожного конкретного індивіда. Він допомагає людині орієнтуватися в складних життєвих обставинах, Разом з тим, слід зазначити, що цей рівень світогляду не відрізняється глибокою продуманістю, систематичністю, обґрунтованістю. У нім нерідкі внутрішні суперечності, стійкі забобони.

Ці недоліки долаються на іншому, вищому рівні світогляду, який носить теоретичний характер. До цього рівня вирішення світоглядних проблем, разом з наукою, належить і філософія. На відміну від всіх інших форм і типів світогляду, філософія претендує на теоретичну обґрунтованість як змісту, так і способів досягнення узагальнених знань про дійсність, а також норм, цінностей і ідеалів, що визначають цілі, засоби і характер діяльності людей. Філософ, в буквальному значенні цього слова, є не тільки творцем світоглядних систем. Він бачить своє завдання в тому, щоб зробити світогляд предметом теоретичного аналізу, спеціального вивчення, піддавши його критичному суду розуму.

Співвідношення життєво-практичного і теоретичного рівнів світогляду до певної міри можна збудувати і в історичній послідовності. В цьому випадку, можна сказати, що життєво-практичний світогляд знаходить свій узагальнений вираз в міфології і релігії. А це означає, що міфологію і релігію можна розглядати як попередників філософії.

Історично першою формою світогляду є міфологія. Вона виникає на ранній стадії суспільного розвитку. Тоді людство у формі міфів, тобто оповідей, переказів, намагалося дати відповідь на такі глобальні питання як походження і пристрій всесвіту в цілому, виникнення найбільш важливих явищ природи, тварин і людей. Значну частину міфології складали космологічні міфи, присвячені пристрою природи. Разом з тим, велика увага в міфах приділялася різним стадіям життя людей, таємницям народження і смерті, всіляким випробуванням, які підстерігають людину на його життєвому шляху. Особливе місце займають міфи про досягнення людей: добуванні вогню, винаході ремесел, розвитку землеробства, прирученні диких тварин.

Відомий англійський етнограф Б. Маліновський відзначав, що міф, як він існував в первісній общині, тобто в його живій первозданній формі - це не історія, яку розповідають, а реальність, якою живуть. Це не інтелектуальна вправа або художня творчість, а практичне керівництво до дій первісного колективу. Завдання міфу не полягає в тому, щоб дати людині якесь знання або пояснення. Міф служить для виправдання певних суспільних установок, для санкціонування певного типу вірувань і поведінки. В період панування міфологічного мислення ще не виникла потреба в отриманні спеціальних знань.

Таким чином, міф - це не первинна форма знання, а особливий вид світогляду, специфічне образне синкретичне уявлення про явища природи і колективного життя. У міфі як найбільш ранній формі людської культури об'єднувалися зачатки знань, релігійних вірувань, етична, естетична і емоційна оцінка ситуації. Якщо стосовно міфу можна говорити про пізнання, то слово «пізнання» тут має сенс не традиційного добування знання, а світовідчування, плотського співпереживання (так ми використовуємо цей термін у висловах «серце дає про себе знати», «пізнати жінку» і т. д.).

Для первісної людини як було неможливо зафіксувати своє знання, так і переконатися в своєму незнанні. Для неї знання не існувало як щось об'єктивне, не залежне від його внутрішнього світу. У первісній свідомості мислиме повинне співпадати з тим, що переживається, те що діє з тим, що діється. У міфології людина розчиняється в природі, зливається з нею як її невіддільна частинка.

Основним принципом рішення світоглядних питань в міфології був генетичний. Пояснення з приводу першооснови миру, походження природних і суспільних явищ зводилися до розповіді про те, хто кого породив.

Міф зазвичай суміщає в собі два аспекти - діахронічний (розповідь про минуле) і синхронічний (пояснення сьогодення і майбутнього). Таким чином, за допомогою міфу минуле зв'язувалося з майбутнім, і це забезпечувало духовний зв'язок поколінь. Зміст міфу представлявся первісній людині надзвичайно реальним, який заслуговує абсолютної довіри.

Міфологія грала величезну роль в житті людей на ранніх стадіях їх розвитку. Міфи затверджували прийняту в даному суспільстві систему цінностей, підтримували і санкціонували певні норми поведінки. І в цьому сенсі вони були важливими стабілізаторами суспільного життя. Цим не вичерпується стабілізуюча роль міфології. Головне значення міфів полягає в тому, що вони встановлювали гармонію між світом і людиною, природою і суспільством, суспільством і індивідом і, таким чином, забезпечували внутрішню згоду людського життя.

На ранній стадії людської історії міфологія не була єдиною світоглядною формою. У цей же період існувала і релігія.

Перш за все, слід зазначити, що втілені в міфах уявлення тісно перепліталися з обрядами, служили предметом віри. У первісному суспільстві міфологія знаходилася в тісній взаємодії з релігією. Проте було б неправильним однозначно стверджувати, що вони були нероздільні. Міфологія існує окремо від релігії як самостійна, відносно незалежна форма суспільної свідомості. Але на ранніх стадіях розвитку суспільства міфологія і релігія складали єдине ціле. Із змістовного боку, тобто з погляду світоглядних конструкцій, міфологія і релігія нероздільні. Не можна сказати, що одні міфи є «релігійними», а інші - «міфологічними». Проте релігія має свою специфіку. І ця специфіка полягає не в особливого типа світоглядних конструкціях (наприклад, таких, в яких переважає розділення миру на природний і надприродний) і не в особливому відношенні до цих світоглядних конструкцій (відношення віри). Розділення миру на два рівні властиво міфології на досить високій стадії розвитку, а відношення віри також невід'ємна частина міфологічної свідомості. Специфіка релігії обумовлюється тим, що основним елементом релігії є культова система, тобто система обрядових дій, направлених на встановлення певних відносин з надприродним. І тому всякий міф стає релігійним в тій мірі, в якій він включається в культову систему, виступає як її змістовна сторона.

Світоглядні конструкції, включаючись в культову систему, набувають характеру віровчення. І це додає світогляду особливий духовно-практичний характер. Світоглядні конструкції стають основою формальної регуляції і регламентації, впорядкування і збереження вдач, звичаїв, традицій. За допомогою обрядовості релігія культивує людські відчуття любові, доброти, терпимості, співчуття, милосердя, справедливості і т. д., додаючи їм особливу цінність, пов'язуючи їх присутність з священним, надприродним.

Основна функція релігії полягає в тому, щоб допомогти людині долати історично мінливі, скороминущі, відносні аспекти його буття і прославити людину до чогось абсолютного, вічного. Виражаючись філософською мовою, релігія покликана «укоренити» людину в трансцендентне. У духовно-етичній сфері це проявляється в доданні нормам, цінностям і ідеалам характеру абсолютного, незмінного, незалежного від кон'юнктури просторово-часових координат людського буття, соціальних інститутів і т.д. Таким чином, релігія додає сенс і знання, а значить, і стійкість людському буттю, допомагає йому долати життєві труднощі.

Отже, міфологічно-релігійний світогляд носив духовно-практичний характер. Історичні особливості цього світогляду пов'язані з низьким рівнем освоєння людиною дійсності, залежністю його від неосвоєних, нескорених сил природи і суспільного розвитку, а також з недостатнім розвитком його пізнавального апарату. У цих умовах світоглядні конструкції вступали в соціальну і індивідуальну взаємодію у формі образів і символів. У міру розвитку людського суспільства, встановлення людиною певних закономірностей, вдосконалення пізнавального апарату з'явилася можливість нової форми освоєння світоглядних проблем. Ця форма носить не тільки духовно-практичний, але і теоретичний характер. На зміну образу і символу приходить Логос - розум. Філософія і зароджується як спроба вирішити основні світоглядні проблеми засобами розуму, тобто мислення, що спирається на поняття і думки, що зв'язуються один з одним по певних логічних законах. На відміну від релігійного світогляду з його переважною увагою до питань відношення людини до сил, що перевершують його і істот, філософія винесла на перший план інтелектуальні аспекти світогляду, відобразив наростаючу в суспільстві потребу в розумінні миру і людини з позицій знання. Спочатку вона виступила на історичній арені як пошук мирської мудрості. Термін «філософія» в перекладі з грецькому мови означає любов до мудрості (phileo - люблю, sophia - мудрість). Слово «філософ» вперше спожив грецький математик і мислитель Піфагор по відношенню до людей, прагнучих до інтелектуального знання і правильного способу життя. Тлумачення і закріплення в європейській культурі терміну «філософія» пов'язано з ім'ям Платона.

Первинне поняття «філософія» вживалося в ширшому значенні. По суті справи, цей термін означав сукупність теоретичних знань, накопичених людством. При цьому слід зазначити, що знання стародавніх, які називалися філософією охоплювали не тільки практичні спостереження і висновки, зачатки наук, але і роздуми людей про світ і про себе, про сенс і мету людського існування. Цінність мудрості бачилась в тому, що вона дозволяла виносити практичні ухвали служила керівництвом людської поведінки і способу життя. Як бачимо, виникнення філософії означало поява особливої духовної установки - пошуку гармонії знань про світ з життєвим досвідом людей, з їх віруваннями, ідеалами, надіями.

Філософія успадкувала від міфології і релігії їх світоглядний характер, їх світоглядні схеми, тобто всю сукупність питань про походження миру в цілому, про його будову, про походження людини і його положення в світі і т.д. Вона успадкувала також весь об'єм позитивного знання, яке впродовж тисячоліть накопичило людство. Проте вирішення світоглядних проблем у філософії, що зароджується, відбувалося під іншою точкою зору, а саме з позицій раціональної оцінки, з позицій розуму. Тому можна сказати, що філософія - це теоретично сформульований світогляд. Філософія - це світогляд, система загальних теоретичних поглядів на світ в цілому, місце в нім людину, з'ясування різних форм відношення людини до світу, людини до людини. Таким чином, відносячи філософію до світоглядних форм людської культури, ми підкреслюємо одну з істотних її особливостей. Філософія - це теоретичний рівень світогляду. Отже, світогляд у філософії виступає у формі знання і носить систематизований, впорядкований характер. І цей момент істотно зближує філософію і науку.

Використана література

1. А. А. Радугін «Філософія»

2. Велика радянська енциклопедія

Размещено на Allbest.ru