Філософські вчення Платона

Мій реферат присвячений одному із великих філософів, періоду Античної класичної філософії. На думку вчених це другий етап у розвитку Античної філософії. Починається він приблизно з половини V століття і його істотна частина яка припадає на IV ст. до н. е. - визначається як класична. Це період найбільшого розквіту класичної грецької рабовласницької демократії, що спирається на політичну форму міста-держави.

Війни з персами приводять до того, що центром еллінського світу стають міста континентальної Греції. Ведучу роль серед них завойовують Афіни. Культурне, наукове і політичне життя зосереджене в Афінах. І хоча після поразки в Пелопоннеській війні Афіни утрачають свій надзвичайний стан серед грецьких міст, однак залишаються найважливішим культурним центром країни.

Цей період також є періодом впливу і діяльності Платона.

Платон (427 - 347 до н.е.) - син афінського громадянина. По своєму соціальному стані походив з афінської рабовласницької аристократії. І звичайно ж був своєю людиною в Сократівському оточенні. У молодому віці був слухачем навчання Геракліта - Кратила, де познайомився з принципами об'єктивної діалектики, на нього також вплинула і тенденція Кратила до абсолютного релятивізму. У 20 років він готувався брати участь у змаганні як автор трагедії і випадково перед театром Діонісія почув дискусію, у якій брав участь Сократ. Вона настільки його зацікавила, що він спалив свої вірші і став учнем Сократа. Було це приблизно в той час, коли афінський флот одержав останню значну перемогу в Перепелонській війні.

Платон розділяв зі своїм оточенням відразу до афінської демократії. Після осуду і смерті Сократа, у період, коли демократи знову повернулися до влади, Платон відправляється до одного із старших учнів Сократа - Евкліда - в Мегару. Однак незабаром він знову повертається в місто і бере активну участь у її громадському житті. Після повернення в Афіни він почав свою першу подорож у Південну Італію і на Сицилію. Він намагається реалізувати свої ідеї і взяв участь у політичному житті на стороні місцевої аристократії, очолюваної тоді Діоном, зятем Діонісія Старшого. Діон був наступником піфагорійської філософії й у своїй громаді представляв украй реакційне крило. Політична діяльність Платона не була, успішною. Діонісій видав його, як військового, послові Спарти. На ринку рабів його викупили друзі і він повертається а Афіни.

В Афінах Платон інтенсивно працює в області філософії. Під час своїх мандрівок він познайомився з Піфагорійською філософією, що надалі вплинула на нього. Діоген Лаертський вважає, що навчання Платона є синтезом навчань Геракліта, Піфагора і Сократа. У цей же період Платон у саду, присвяченому напівбогові Академу, засновує свою власну філософську школу - Академію, що стає центром античного ідеалізму.

У період правління в Сіракузах тирана Діонісія Молодшого Платон знову намагається включиться в політичну боротьбу. І цього разу його прагнення провести свої думки в життя не знаходять очікуваного розуміння. Подавлений політичними невдачами він повертається в Афіни де і помирає у віці 80 років.

Його творчість має приблизно три періоди:

Перший починається після смерті Сократа. Він створює перші діалоги і трактат “Апологія Сократа”. Форма всіх діалогів цього періоду подібна в них завжди виступає Сократ, що говорить з кимсь з видних афінських або інших громадян. Сократ задає питання тому хто вважається знавцем предмета. Мистецьки підібраними питаннями Сократ заставляє опонента точніше формулювати свої відповіді і результат виявляється цілий ряд “протиріч” і безглуздостей. Сократ же послідовно, зважаючи всі "за" і "проти" робить визначені висновки. У діалогах цього періоду Платон, вкладаючи в уста Сократа свої погляди, з'ясовує природу понять, критикує софістів.

Другий період збігається з першою подорожжю в Італію. Він відходить від власне сократичного "етичного ідеалізму" і закладає основи об'єктивного ідеалізму. У цей період у мисленні Платона трохи підсилюється вплив філософії Геракліта і піфагорійського підходу до світу. В другій половині цього періоду, що приблизно можна обмежити першою і другою подорожжю в Сіракузи, Платон дає цільний позитивний виклад своєї системи. Велику увагу в цей період Платон приділяє питанням методу пізнання ідеї. Він використовує для його визначення термін “діалектика” і дорівнює цей метод до тертя дерева об дерево, що зрештою приводить до виникнення іскри пізнання.

Початок третього періоду вважають діалог “Парменід”. Він переоцінює своє колишнє розуміння ідеї, раціоналізує його, додаючи йому характер спільності. Розуміння ідеї здобуває визначену відсталість. У ньому, діалектика ідей визначена конфліктом буття і небуття, що відбувається прямо в царстві ідей. Тим самим у царством ідей уводиться рух і розвиток. Діалектика ідей була покликана підтримати ідеалістичний монізм Платона, у якому полягає вершина його раціоналізму. У наступних працях усе більше виявляється вплив піфагорійської філософії, що підсилює його містицизм і ірраціоналізм.

Основне питання філософії він вирішує однозначно - ідеалістично. Матеріальний світ, що нас оточує і який ми пізнаємо своїми почуттями, є лише “тінню” і зроблений від світу ідей, тобто матеріальний світ вторинний. Усі явища і предмети матеріального світу минущі, виникають, гинуть і змінюються (і тому не можуть бути справді сущими), ідеї є незмінними, нерухомими і вічними. За ці властивості Платон визнає їх справжнім, дійсним буттям і зводить у ранг єдиного предмета справжнього щирого пізнання. Між світом ідей, як справжнім, реальним буттям, і небуттям (тобто матерією як такою, матерією в собі) існує по Платону, що здається буття, похідне буття (тобто світ дійсно реальних, почуттєво сприйманих явищі і речей), що відокремлює щире буття від небуття. Дійсні, реальні речі являють собою з'єднання апріорної ідеї (справжнього буття) з пасивною, безформною “приймаючою” матерією (небуттям). Відношення ідеї (буття) і реальних речей (удаваного буття) є важливою частиною його філософського навчання. Почуттєво сприйняті предмети не що інше, як подоба, тінь, у якій відбиті визначені зразки-ідеї. Але в нього також можна зустріти і твердження протилежного характеру. Ідеї присутні в речах. Це відношення ідей і речей, відкриває визначену можливість руху до ірраціоналізму. Багато уваги він приділяє питанню “ієрархізації ідей”. Ця ієрархізація представляє визначену упорядковану систему об'єктивного ідеалізму. Ідея краси і добра це одна з найважливіших ідей для Платона. Вона не тільки перевершує все реально існуюче добро і красу тим, що досконало, вічна і незмінна (так само, як і іншої ідеї), але і коштує вище інших ідей. Пізнання, або досягнення, цієї ідеї є вершиною дійсного пізнання і свідченням повноцінності життя (роботи - “Бенкет”, “Закон”, “Федр”).

Платон створив нове поняття душі, так само як створив нове поняття ідеї. Правда, назву „душа” елліни добре знали і до нього, але він надав їй нового змісту. До нього філософи-природники вважали душу родом матерії, орфіки - надземним демоном. Платон змодифікував ті концепції і створив їх ориґінальну синтезу.

Філософи-природники бачили в душі чинник життя: людина живе, поки її в собі має, а вмирає, коли її втрачає. Платон зберіг їхнє біологічне розуміння душі: вона й для нього була чинником життя, без якого тіло - мертве. А життя полягає в тому, що істота, яка його має, є джерелом самочинного руху. І, власне в цьому - суть душі: вона є тим, що само себе вводить у рух.

По Платону душа - безтілесна, безсмертна, вона не виникає одночасно з тілом, але існує вічно. Тіло підкоряється їй. Складається вона з трьох ієрархічно упорядкованих частин:

розум

воля і шляхетні бажання

потяг і чуттєвість

Хоч тіло зазнає розкладу і знищення, душа, як незалежна від нього, може тривати далі. Платон був переконаний, що вона не тільки триває довше від тіла, але й триває вічно. Її існування не має кінця, а також не має початку, вона не тільки безсмертна, але й одвічна.

Державний устрій у розумінні Платона

Найбільш значним для нас стала праця Платона присвячена державному ладові. По його теорії держава виникає тому, що людина як індивід не може забезпечити задоволення своїх головних потреб.

Соціально-політичним питанням присвячені декілька творів Платона:

трактат "Держава"

діалоги "Закони", "Політик".

Написані у виді діалогу між Сократом і іншими філософами. У них він говорить про моделі "ідеальної", кращої держави. Модель не є опис якого-небудь існуючого устрою, системи. Навпроти, модель такої держави, якої ніде і ніколи не було, але яка повинна виникнути, тобто Платон говорить про ідею держави, створює проект, утопію.

Що ж він розумів під “ідеальною” державою, а що відносив до негативного типу держави. Головна причина псування суспільства, а разом з тим і державним ладом полягає в "державі корисних інтересів", що обумовлює вчинки і поведінку людей. У зв'язку з цим основним недоліком Платон підрозділяє всі існуючі держави на чотири різновиди в порядку збільшення, наростання "корисливих інтересів" у їхньому ладі.

1. Тимократія - влада честолюбців, на думку Платона, ще зберегла риси "зробленого" ладу. У державі такого типу правителі і воїни були вільні від землеробських и ремісничих робіт. Велика увага приділяється спортивним вправам, однак уже помітне прагнення до збагачення, і "при участі дружин" спартанський образ життя переходить у розкішний, що обумовлює перехід до олігархії.

2. Олігархія. В олігархічній державі уже є поділ на багатих (правлячий клас) і бідних, які роблять можливим зовсім безтурботне життя правлячого класу. Розвиток олігархії, по теорії Платона, приводить до її переродження в демократію.

3. Демократія. Демократичний лад ще більш підсилює поділ бідних і багатих класів суспільства, виникають повстання, кровопролиття, боротьба за владу, що може привести до виникнення найгіршої державної системи - тиранії.

4. Тиранія. На думку Платона, якщо якась дія робиться занадто сильно, то це призводить до протилежного результату. Таки тут: надлишок волі при демократії приводить до виникнення держави, що взагалі не має волі, що живе по примсі однієї людини - тирана.

Негативні форми державної влади Платон протиставляє своєму баченню "ідеального" суспільного ладу. Величезна увагу автор приділяє визначенню в державі місця правлячого класу. На його думку, правителями "ідеальної" держави повинні бути винятково філософи, для того щоб у державі панували розважливість, розум. Тільки філософи обумовлюють благоустрій, справедливість держави Платона, лиш їм властиві "...правдивість, рішуче неприйняття якої б це не було неправди, ненависть до неї і любов до істини". Платон вважає, що будь-яка новизна в ідеальній державі неминуче погіршить його (не можна поліпшити "ідеальне"). Очевидно, що саме філософи будуть охороняти "ідеальний" лад, закони від усіляких нововведень, адже вони володіють "...усіма властивостями керівників і стражів ідеальної держави". Тільки тому діяльність філософів обумовлює існування "ідеальної" держави, його незмінність. Власне кажучи, філософи охороняють інших людей від пороку, яким є будь-як нововведення в державі Платона. Не менш важливо і те, що завдяки філософам правління і все життя "ідеального" держави буде побудована за законами розуму, мудрості, там не буде місця поривам душі і почуттям.

Основний закон полягає в тому, що кожен член суспільства повинен виконувати тільки ту справу, до якого він придатний. Усіх жителів "ідеальної" держави автор ділить на три класи:

Нижчий клас - поєднує людей, що виробляє необхідні для держави речі або сприяють цьому; у нього входять самі різі люди, зв'язані з ремеслом, землеробством, ринковими операціями, грошима, торгівлею і перепродажем - це хлібороби, ремісники, торговці. Усередині цього нижчого класу також існує чіткий поділ праці: коваль не може зайнятися торгівлею, а торговець по власній волі не може стати землеробом.

Другий і третій клас - класи воїнів-стражів і правителів-філософів, визначається уже не за професійними, а за моральними критеріями. Моральні якості цих людей Платон ставить значно вище моральних якостей першого класу.

З усього цього можна зробити висновок, що Платон створює тоталітарну систему поділу людей на розряди, яка дещо пом'якшує можливість переходу із класу в клас (це досягається шляхом тривалого виховання і самовдосконалення). Цей перехід здійснюється під керівництвом керівників.

Платон вважає, що кожна людина повинна займатися тією справою, для якої щонайкраще пристосована. Якщо людина буде займатися не своєю справою, але усередині свого класу, то це ще не трагічно для "ідеальної" держави. Коли ж людина незаслужено із шевця (перший клас) стає воїном (другий клас), або ж воїн незаслужено стає правителем (третій клас), те це загрожує крахом усій державі, тому такий "перескок" вважається "вищим злочином" проти системи, адже для блага всієї держави в цілому людина повинна робити тільки ту справу, до якого вона щонайкраще пристосована.

Так само він вважає, що трьом основним станам відповідає три з чотирьох основних чеснот:

Мудрість чеснота правителів і філософів

Хоробрість чеснота воїнів

Помірність - народу.

Четверта справедливість не відноситься до окремих станів, але є “надстановою”, якоюсь “державною” чеснотою.

Цікаво, що Платон, який жив в часи всезагального рабовласницького ладу, не приділяє рабам особливої уваги. Усі виробничі проблеми покладаються на ремісників і землеробів. Тут же Платон пише, що в рабство можна перетворювати тільки "варварів", нееллінів, під час війни. Однак він же говорить, що війна - зло, що виникає в порочних державах „для збагачення”, і в "ідеальному" державі війни варто уникати, отже, не буде і рабів. На його думку, вищі розряди (касти) не повинні мати приватної власності, щоб зберегти єдність. Проте, у діалозі "Закони", де також обговорюються проблеми державного устрою, Платон перекладає основні господарські турботи на рабів і чужоземців, але засуджує воїнів. Цим збільшується і без того жорстокий поділ на розряди .

Воїни не живуть в одних місцях з ремісниками, людьми праці. Люди "нижчої" класу існують для забезпечення "вищих" усім необхідним. "Вищі" же охороняють і направляють "нижчих" ,знищуючи слабших і регламентуючи життя інших.

Єдність людей Платон вважає основою своєї держави. В часи стародавності, "золотого століття", коли самі боги керували людьми, люди народжувались не від людей, як зараз, але від самої землі. Люди не потребували матеріальних благах і багато часу присвячували заняттям філософії. Платон хоче досягти того ж результату, "усуспільнивши" не тільки людське майно, але і дружин, дітей. По ідеї Платона, чоловіки і жінки не повинні одружуватися по власній примсі. Виявляється, шлюбом таємно керують філософи, поєднуючи кращих із кращими, а гірших - з гіршими. Після пологів діти відбираються, і віддаються матерям через якийсь час, причому ніхто не знає, чия дитина йому дісталася, і усі чоловіки (у межах касти) рахуються батьками всіх дітей, а всі жінки - спільними жінками всіх чоловіків.

Праобраз влади в Платона - це пастух, що пасе череду. Якщо удатися до цього порівняння, то в "ідеальному" державі пастухи - це правителі, воїни - це сторожові собаки. Щоб удержати череду овець у порядку, пастухи і собаки повинні бути єдині у своїх діях, чого і домагається автор.

З позиції своєї ідеальної держави Платон класифікує існуючі державні форми на дві великі групи:

1. Прийнятні державні форми

2. Регресивні - підупалі.

Перше місце в групі прийнятних державних форм це його “ідеальне” держава. До підупалих, державних форм він відносив тимократію. В античній Греції до цього типу більше всього відносилася Спарта V і VI ст. Істотно нижче тимократії стояла олігархія - влада декількох особистостей, що спирається на торгівлю, лихварство. Головним предметом роздратування Платона є демократія, у якій він бачить владу юрби, неблагородного демосу, і тиранія, що в античній Греції починаючи з VI ст. до н.е. представляла диктатуру, спрямовану проти аристократії.

Мистецтво в розумінні Платона

Платон вважає мистецтво лише наслідування матеріального світу, тобто несправжнього буття. А тому що почуттєво сприйманий світ він вважає подобою ідей, то мистецтво для нього лише наслідування наслідуванню. Таке презирливе відношення до мистецтва випливає з основних принципів його системи об'єктивного ідеалізму. Визначену роль тут грає і той факт, що період розквіту античного грецького мистецтва збігається з періодом розквіту рабовласницької демократії, яку Платон ненавидів. Розуміючи силу мистецтва, філософ допускав існування його в ідеальній державі. Але воно повинно служити релігії і зміцненню могутності держави. Платон висуває ряд думок (ідея краси, прекрасного, соціальна функція мистецтва і т.д.), що сприяли подальшому розвиткові теорії мистецтва.

Висновки

Філософія Платона характеризується розмаїттям поглядів мислителя стосовно майже всіх сторін життя людини. Він був першим мислителем в античній філософії, який намагався створити філософську систему, але, як слушно писав В. Татаркевич, його погляди виходили далеко за межі всякої системи. Основними положеннями його філософії були:

§ в онтології: переконання, що існує ідеальне буття, яке первинне по відношенню до матеріального буття;

§ в психології: визнання, що душа існує незалежно від тіла, але тіло від душі залежить цілком;

§ в теорії пізнання: переконання, що існує раціональне знання, яке має вроджений характер. Знання, отримані за допомогою відчуттів, залежні від раціонального, є знаннями нижчого порядку;

§ в методології: діалектичний метод є визначальним у пізнавальному процесі;

§ в етиці: справжньою метою життя людини повинно бути формування ідеальних цінностей.

Особливе місце в філософії Платона займає вчення про державу, згідно з яким ідеальною державою є така, де:

§ громадяни почувають себе спокійно, а спокій цей забезпечений стабільністю її державних органів управління;

§ кожен займається своєю справою, але при умові, що остання відповідає інтересам суспільства;

§ суспільним життям керують освічені люди. Найосвіченішими людьми, вважав Платон, є філософи, тож їм належить керувати державою:

§ чітко визначена ієрархія станів. Держава зацікавлена у підготовці філософів, воїнів, ремісників. Трьом основним станам, вважав Платона, відповідають три складники душі: філософам - мудрість, воїнам - мужність, ремісникам - панування над самим собою. Коли кожен із станів сумлінно виконує свої обов'язки, в державі панує гармонія, вона розквітає, всі члени суспільства оповиті щастям і спокоєм;

§ люди прагнуть не до накопичення матеріальних благ, а навпаки, навіть відмовляються від них, коли цього потребує держава, в ім'я її розквіту.

Діалог “Менон”

У діалозі “Менон” теорію спогаду Платон демонструє на прикладі Сократа з одним юнаком. Хлопчик ніколи не вивчав раніше математики і не мав ніякої освіти. Сократ же настільки добре поставив питання, що молода людина самостійно сформулювала теорему Піфагора. З чого Платон робить висновок, що його душа раніше, у царстві ідей, зустрілася з ідеальним відношенням, що і виражено теоремою Піфагора. Навчити в цьому випадку - це не більш ніж примусити душу до спогадів. На основі теорії спогадів він робить і визначену ієрархізацію душі.

Бібліографія

1. Античная философия. Свидетельства, фрагменты, тексты. - К., 1955.

2. Аристотель. Метафизика. Ч.1. - М., 1991.

3. Асмус В.Ф. Античная философия. - М., 1976.

4. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії. - К., 2002.

5. История философии в кратком изложении. - М., 1989.

6. Лосев А.Ф. История античной философии. - М., 1989.

7. Татаркевич В. Історія філософії. Т.1: Антична і середньовічна філософія. - Львів, 1997.

8. Чанышев А.И. Курс лекций по древней философии. - М., 1981.