Філософія науки і техніки

Курсова робота

ФІЛОСОФІЯ НАУКИ І ТЕХНІКИ

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ПОНЯТТЯ ТЕХНІКИ. РІЗНІ ТЛУМАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТЕХНІКИ

2 РОЗВИТОК ТЕХНІКИ. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ТЕХНІКИ І ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС

3 ВЗАЄМОДІЯ ТЕХНІКИ І СУСПІЛЬСТВА

4 ПРОБЛЕМИ І ПРОТИРІЧЧЯ РОЗВИТКУ ТЕХНІКИ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Наука і техніка як напрям людської діяльності існують віддавна. Однак, якщо в минулих сторіччях проблеми цих областей цікавили лише вузьке коло причетних до них інтелектуалів, а відношення до техніки було сугубо прикладним, то наш час висунув обидва ці явища у центр суспільної уваги, залучив до них погляди мільйонів людей. Осмислення їхньої значимості для історії і кожної людини стало насущною задачею філософської думки. Зараз філософія техніки і філософія науки сформувалися як відносно самостійні області теоретичного пошуку, не менш значимі, чим традиційні онтологія і гносеологія.

Необхідно відзначити ту обставину, що якщо наука - древній об'єкт філософської рефлексії, то техніка стала предметом професійного філософського аналізу порівняно недавно. Звичайно ж мислителі Древньої Греції, епохи Відродження і Нового часу зверталися до розгляду теоретичних і філософських проблем техніки, однак, перші зачатки саме філософії техніки виникли в XIX столітті в Німеччині, Франції, на початку XX століття - у Росії. Середина нашого сторіччя породила могутній сплеск уваги до цієї проблеми. Мартін Хайдеггер, Карл Ясперс, Томас Веблен, Олвін Тоффлер і ряд інших філософів поставили найгостріші проблеми стосовно онтологічного статусу і генезису техніки, її сутності, феноменологічних характеристик і перспектив майбутнього розвитку.

Стрімкий розвиток техніки обумовив її усеосяжний вплив на сучасний світ. Визначальний вплив техніки випробовують такі соціальні сфери й інститути як економіка, екологія, наука, політика і т.д. У нашому столітті це принципово змінює соціальний статус техніки, перетворює її у фактор, що визначає майбутнє людства. Немаловажна й інша обставина. Сучасна техніка усе більше створюється зусиллями колективної творчості, особливо якщо мова йде про складні системи. Вона вимагає величезних витрат, нерідко ґрунтується на таких інтенсивних процесах, які можуть бути небезпечні і руйнівні. Техніка завжди зв'язана з людиною. Люди і техніка взаємодіють між собою не тільки на виробництві, але й у побуті, у повсякденному житті. Це спілкування підсилюється разом зі зростаючою технізацією громадського життя.

Техніка нашого часу більше не техніка минулих століть. Технічний розвиток досяг такого рівня, що, у принципі, людина може здійснити будь-яке своє бажання, усе менше і менше залишається неможливого для людини, оснащеної технікою. Усе це загострює проблему наслідків технічного розвитку. Людина так глибоко проникає в надра природи, що по суті своїй технічна діяльність у сучасному світі стає частиною еволюційного процесу, а людина - співучасником еволюції.

Отже, що ж це за феномен - техніка? Яка її сутність, як вона взаємодіє з природою, суспільством, людиною, які закономірності її розвитку, яке відношення до неї? Питань безліч.

У пропонованій роботі я спробував розглянути техніку з багатьох позицій, що мали місце на всіх історичних етапах розвитку людства - від Аристотеля до наших днів, простежити причини і закономірності її розвитку, оцінити ступінь її взаємодії з людиною, суспільством, природою. Крім цього предметом аналізу будуть проблеми і перспективи розвитку техніки, стан її на поточному етапі розвитку людства тому, що рішення цих питань у значній мірі впливає на практичну діяльність людини.

1 ПОНЯТТЯ ТЕХНІКИ.

РІЗНІ ТЛУМАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТЕХНІКИ

Довгий і складний шлях пройшло у своєму розвитку людство і весь цей шлях невіддільний від прогресу техніки. Мінялися історичні епохи, відбувався рух від однієї формації до іншої. Кожна нова ступінь соціально-економічного розвитку ґрунтувалася на новій технічній базі. У цьому русі мінялося і розуміння самого громадського життя, новим змістом наповнялися нові, давно сформовані поняття.

Так відбулося і з технікою. Це поняття виникло ще в античному суспільстві і бере свій початок від грецького слова "техне", що означало уміння, майстерність, митецьку діяльність. Тепер це слово асоціюється в більшості людей з машинами, різними знаряддями, усе більш складними системами, що пронизують практично всі сфери громадського життя і людської діяльності. Але збереглося і старе значення цього слова: говорять про техніку художника і музиканта, актора і спортсмена, припускаючи все те ж уміння і майстерність.

Зміст поняття "техніка" надзвичайно розширився й ускладнився, тому, дати його адекватне визначення стало справою надзвичайно складною. Багатозначність у розумінні техніки і розмаїтість її визначень неминуче змушує почати вивчення проблеми з розгляду питання про те, який зміст охоплює це поняття. Звернемося до філософського словника.

ТЕХНІКА (від грецького "техне" - вправний, досвідчений, ремесло, майстерність) - сукупність матеріальних засобів діяльності суспільної людини, в першу чергу засобів праці, які вона штучно створила для цілеспрямованого впливу на природу з метою виробництва матеріальних і духовних благ. [6 c.690].

У такий спосіб техніка - це феномен, що вимагає детального аналізу і глибокого філософського осмислення. Відразу ж потрібно відзначити, що філософія почала вивчати феномен техніки з явним запізненням. Античні концепції вже згадуваного "техне" мали на увазі скоріше не техніку, а мистецтво виробництва речей, що втілює в собі знання, наслідує природу і виступає як зразок для розуміння мінливого природного буття. Французькі і німецькі просвітителі (Даламбер, Дідро, Алштед, Бекман, Юр та ін.) звернули увагу на ремесла й описали багато технічних нововведень і винаходів. У повороті філософії до техніки величезну роль зіграли праці К. Маркса, який дав не тільки економічний аналіз ролі машини в створенні капіталізму, але і показав руйнівний вплив машинного способу виробництва на робітника. Цю роль Маркса в соціально-філософському аналізі техніки визнають усі філософи техніки.

Хоча деякі філософи і говорять про відсутність систематичної і розробленої філософської традиції у філософії техніки, усе-таки з такою оцінкою стану справ у даній галузі філософії погодитися важко. Усе більш явним стає коло проблем філософії техніки, уточнюються і диференціюються позиції й установки філософів щодо техніки і технічного прогресу, формуються і розгортаються різні дослідницькі програми, а тим самим і різні традиції у філософії техніки.

Можна сказати, що жоден великий мислитель ХХ століття не обійшов своєю увагою феномен техніки в процесі технізації сучасної культури. Серед найбільш значних філософів техніки слід зазначити культурно-історичну концепцію (Ф. Дессауер, Т. Літт), феноменологію Э. Гуссерля, філософію життя (А. Бергсон, О. Шпенглер), екзистенціалізм (К. Ясперс, Х. Ортега-і-Гассет, М.Хайдеггер), філософську антропологію (А. Гелен, Г. Плесснер), неомарксизм франкфуртської школи (Г. Маркузе, Ю. Хабермас і ін.)

Труднощі філософського дослідження техніки зв'язані не тільки з тим, що воно далеко виходить за рамки вивчення методологічних проблем технічного знання і технічних наук, але і з тим, що воно повинно містити в собі величезний комплекс різнорідних проблем - відношення техніки і людини, техніки і природи, техніки і буття, місця техніки в соціокультурному світі, оцінки технічних інновацій і науково-технічного прогресу, соціологічних, економічних і соціально-психологічних умов і наслідків технічного прогресу, взаємовідносин техніки і праці, інженерної діяльності і техніки, техніки і навколишнього середовища, екологічних наслідків науково-технічного прогресу й ін.

Якщо проаналізувати ті проблеми, що лежать в основі різних концепцій техніки, то можна виділити чотири структуроутворюючих відношення, що і визначають спосіб розгляду техніки: техніка і людина, техніка і природа, техніка і буття, техніка і соціокультурний світ. Відповідно до цього все різноманіття філософських концепцій техніки може бути схематизовано виходячи з того або іншого типу відносини, що вважається найбільш фундаментальним. Тому можна говорити про антропологію техніки, натуралістичну онтологію техніки, про онтологію техніки і культурологію техніки.

Почнемо з праць найбільшого іспанського філософа Хосе Ортега-і-Гассета (1883-1955), що користуються широкою популярністю в різних країнах. Це один з філософів, що залишив глибокі й оригінальні міркування про техніку. Ортега виходить з того, що техніка - це практичні дії, що змінюють або перетворюють природу. У ці дії обов'язково входять винаходи і технічні пристрої. Техніка, згідно Ортеги і є сукупність таких актів, що перетворюють природу заради задоволення потреб людини. "Человек творит новые, благоприятные обстоятельства." [4 с. 27]. У противагу пристосуванню до середовища, що характерно для відношення тварини до природи, людина завдяки техніці пристосовує середовище до себе. Така вихідна передумова його аналізу техніки. У ході її конкретизації Ортега показує, що техніка - це дії, що не обмежуються задоволенням людських потреб, а дії надлишкові, спрямовані на винахід чогось, на виконання плану діяльності. Тим самим, техніка зменшує зусилля людини і, змінюючи обставини, поліпшує її життя. "Техника, - відзначає Ортега, - это главным образом усилие ради сбережения усилий" [4 c.39].

Проблематика лекцій Ортеги досить широка. Техніка і життя, техніка і добробут, критика ідеї прогресу технічного детермінізму, техніка і погрози в європейській культурі, спрямованість розвитку техніки і типи культур, зв'язок техніки з точною і строгою наукою, мінливість і лабільність техніки, періодизація розвитку техніки, в основі якої відношення "людина - машина", техніцизм як спосіб думки - от коло проблем, що обговорювалися Ортегою.

Філософська концепція техніки М.Хайдеггера (1889-1976) протистоїть антропології техніки і її можна назвати онтологією техніки. У центрі його робіт - онтологічна інтерпретація техніки, її зв'язок з буттям, аналіз її в контексті відносин людини з буттям. Неявно полемізуючи з Ортегою-і-Гассетом і К.Ясперсом, Хайдеггер бачить у техніці спосіб конструювання світу. Техніка несе із собою і виражає в собі нове відношення людини до світу, новий спосіб розкриття буття. У цьому техніка споріднена з мистецтвом і пов'язана з істинним пізнанням.

Особливостями цього способу відносин людини до буття, що з найбільшою силою виражено в техніці і яке, по Хайдеггеру складає місію і долю людини, є:

1) перетворення природи в матеріал і джерело поставляння енергії;

2) функціоналізація, що применшує індивідуальну самостійність речі;

3) підпорядкування усього і вся планувальному і проектуючому розрахунку;

4) установка на панування, що не обмежується лише здійсненням волі, а є способом онтологічної конституції і світу, і речі, і природи;

5) технізація природознавства і всієї науки, що виникла разом з поворотом новоєвропейського мислення в XVII ст. і привела до збільшення технізації світу.

Досить широко питання сутності техніки висвітлено у роботах К. Ясперса. От яке тлумачення техніки дає цей філософ. "Техника возникает, когда для достижения цели вводятся промежуточные средства. Непосредственная деятельность, подобно дыханию, движению, принятию пищи еще не является техникой. Лишь в том случае, если эти процессы совершаются неверно и для того, чтобы выполнять их правильно говорят о технике дыхания и т. п."[7 c. 117].

Таке розуміння техніки найбільш великими її дослідниками. Розглянемо далі закономірності її розвитку.

2 РОЗВИТОК ТЕХНІКИ. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ТЕХНІКИ І ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС

Аналіз техніки не може бути обмежений розглядом її тільки в статиці. Протягом всієї історії людського суспільства техніка постійно розвивалася й удосконалювалася. Цей розвиток став тепер настільки очевидним, що не викликає ні в кого сумніву. Питанням про його причини займаються тепер багато дослідників. Складність цього питання полягає в тому, щоб розкрити джерело технічного розвитку.

У сфері широкого поширення поглядів техніцизму, різних концепцій, що виокремлюють техніку із системи суспільних відносин, центр ваги досить часто переноситься на духовну сферу, на внутрішній світ людини, що створює і розвиває техніку. Правда, це не означає, що при розгляді причин розвитку техніки зовсім ігноруються економічні і господарські фактори, але вони не виходять з кола практичних проблем і задач. В області ж теорії, де вступають у свої права філософія і соціологія, серед причин, що визначають розвиток техніки, саме духовні моменти, стають зовсім очевидними.

Тут найчастіше посилаються на знання, на науку. Наприклад, французький філософ Ж. Фурастьє пише: "Следовательно, и во-первых и во-вторых причиной ускорения прогресса является прогресс науки [1 c.192]. Звертається до науки і німецький філософ Г. Рот. Він пише: "Каждая область жизни порождает теперь уже принадлежащую ей науку, каждая наука - принадлежащую ей технику. Этот круговорот нашего мышления мы не смеем и не можем игнорировать." [1 c.194].

Звертання до науки зараз цілком природно, тому що їй належить величезна й у деяких відносинах саме авангардна роль у технічному прогресі. Але не можна перебільшувати, абсолютизувати роль науки у розвитку виробництва і техніки. Якщо бути послідовними, то логічно було б поставити питання: чим обумовлюється розвиток самої науки, чи є глибинні причини за межами духовних явищ, які визначають її рух, чи наука розвивається самовільно, не покидаючи області чистої думки?

Іноді ці питання залишаються без відповіді, в інших же випадках починаються спроби знайти якесь рішення. Наприклад великий німецький філософ К. Ясперс вважає, що "...было бы нелепо вообще отвергать практическую пользу науки, не пользуясь ее достижениями". [7 c. 114]. Але практичні потреби на його думку не можуть тривалий час підтримувати науково-технічний прогрес. Наука розвивається самостійно у результаті внутрішнього прагнення людей до знання, їхньої споконвічної допитливості. Він пише: " В противовес принижению науки посредством ее подчинения целям техники и жизненной практики, наука утверждается как самоцель, как право изначальности стремления к знанию". [7 c.127]. Але з такого погляду розвиток науки замикається самою ж наукою. Виникає круговорот свідомості.

Часто крім науки звертаються безпосередньо до винахідництва, прагнучи тут знайти першопричину розвитку техніки. Зрозуміло, технічна творчість , винахідництво необхідні для розвитку техніки. Але узяті з чисто ідеальної сторони, абстрактно, поза детермінацією соціально-економічними відносинами і потребами, що виникають у суспільстві, ці фактори не дозволяють розкрити дійсні причини розвитку техніки.

Перебільшення ролі свідомості, науки, чистої технічної творчості і винахідництва, абсолютизація їхнього значення являють собою ті гносеологічні причини, що приводять до ідеалістичних поглядів на розвиток техніки.

Протилежну точку зору займає матеріалістична діалектика, що виходить з визнання саморуху, саморозвитку явищ природи і громадського життя, бачить першопричину цього розвитку і саморуху в єдності і взаємодії тих протилежних сторін, сил, тенденцій, що внутрішньо властиві предметам і явищам. Ці принципові положення, що характеризують ядро діалектичної концепції розвитку мають універсальне значення і застосовані до будь-якої області явищ, у тому числі і до техніки.

Будь-яке суспільне явище розвивається при участі людини і завдяки її діяльності, тому говорити про саморозвиток техніки в строгому змісті цього слова не можна. Можна лише мати на увазі виникнення і виявлення визначених внутрішніх протиріч у техніці, обумовлених субстанціальними структурними або функціональними причинами, загальним ходом її розвитку. Але ці внутрішні протиріччя розкриваються і переборюються людьми в процесі їхньої трудової діяльності, у процесі створення й удосконалення техніки.

Таким чином, основні причини і протиріччя, зв'язані з розвитком техніки, необхідно шукати в процесі праці, у самій діяльності людей. Але не можна забувати і про те, що сам процес праці може здійснюватися в різних сферах громадського життя, через які він включений в існування і розвиток усього суспільного організму.

Одним з можливих шляхів подолання труднощів, зв'язаних з вивченням причин і протиріч розвитку техніки є виділення рушійних сил і джерел технічного розвитку, а також з'ясування співвідношення між ними.

Під рушійними силами розвитку техніки розуміються такі причини і протиріччя, які є зовнішніми щодо безпосередньої області її створення, виготовлення. Їх загальною позитивною ознакою є те, що вони викликають необхідність розвитку техніки, є своєрідним каталізатором, що прискорює цей процес або, навпаки, факторами, що гальмують її. Інша істотна ознака цих рушійних сил полягає в тому, що вони самі безпосередньо не беруть участі у процесі створення нової або в удосконалюванні існуючої техніки. Вони створюють лише визначені передумови й умови для здійснення цього процесу.

Самі особисті і суспільні потреби у своєму рості і розвитку насамперед залежать від стану виробництва і формуються ним. Але вони мають визначену самостійність, можуть випереджати досягнутий рівень розвитку виробництва, змушувати його розвиватися далі по лінії створення нових матеріальних благ і засобів задоволення зростаючих культурних потреб або по лінії більш повного забезпечення вже існуючими матеріальними і культурними благами.

Можна виділити два види потреб, що виникають у тих або інших сферах громадського життя і які формують, при участі і регулюванні з боку економічних відносин, визначені замовлення на розвиток виробництва і техніки. По-перше, це потреби в таких благах, що використовуються, споживаються в якій-небудь області, але самі не є засобами праці. Наприклад, меблі, будучи предметом споживання в сфері побуту не служать засобом праці в цій області. Ріст такого роду потреб стимулює відповідний розвиток визначених галузей виробництва і використовуваної в ній техніки. По-друге, це потреби, пов'язані з необхідністю використання відповідних засобів праці в тій або іншій сфері людської діяльності. Їхній ріст і задоволення породжують протиріччя між метою процесу праці і відсутністю технічних засобів для її реалізації, або між метою і недостатньо повною можливістю її здійснення за допомогою наявних технічних засобів. У першому випадку виникає необхідність у створенні нової техніки, а в другому - в удосконалюванні існуючої. І ті й інші протиріччя знаходять своє вирішення у розвитку існуючих галузей техніки тільки в матеріальному виробництві.

Тут ми і підходимо до тої грані, що розділяє області дії рушійних сил і джерел розвитку техніки. Однак, було б не зовсім вірно вирішувати питання занадто однозначно, виключаючи з області дії рушійних сил розвитку техніки матеріальне виробництво. Воно має галузеву спеціалізацію, що постійно розширюється. Тому неможливо і недоцільно, щоб кожна галузь для себе створювала необхідну техніку. Потреби в цьому реалізуються в тій галузі, де дана техніка виготовляється. Але і тут розділова грань відносна. Наприклад, хімічне виробництво задовольняє свої потреби в розвитку відповідної техніки за рахунок хімічного машинобудування, що, у свою чергу, висуває певні замовлення загальному машинобудуванню, приладобудуванню і т.д. Тут постійно міняється співвідношення зовнішнього і внутрішнього, рушійних сил і джерел розвитку техніки.

Процес розвитку техніки безпосередньо здійснюється не за рахунок рушійних сил, незважаючи на всю їхню значимість, а завдяки дії джерел її розвитку. До них відноситься, насамперед, сама людська праця в тій галузі матеріального виробництва, де безпосередньо створюється й удосконалюється техніка. Далі до джерел розвитку техніки відносяться ті фактори, що беруть участь у процесі вирішенні відповідних протиріч через людську діяльність. Це - наукові знання, культурно-технічний рівень працівників, їх загальна і спеціальна освіта, професійні навички тощо. Зрозуміло, виділення цих факторів трохи умовно тому, що вони належать самій людській праці. Зроблено це тільки для того, щоб акцентувати на них увагу. Нарешті, до джерел розвитку техніки відносяться засоби праці, технологія й організація виробничого процесу, його спеціалізація і кооперування.

Відзначаючи розходження між рушійними силами і джерелами розвитку техніки і тенденції, що звідси випливають, не можна обійти мовчанням і деякі питання, що характеризують їхній зв'язок, єдність, взаємозумовленість. Створення і поширення нової або більш досконалої техніки є виконанням соціальних потреб, предметною реалізацією дії рушійних сил технічного розвитку. Але прогрес техніки має соціально-економічні наслідки, у тому числі породжує нові потреби, сприяє їхньому росту, тобто діє стосовно них як своєрідна рушійна сила, тобто сам розвиток техніки потенційно містить у собі необхідність подальшого руху.

Причина розвитку техніки - центральна проблема, але досить важливо і те, як протікає цей розвиток, у чому він виражається, які основні закономірності лежать у його основі. Розвиток техніки - складний процес, що представляє собою сукупність змін у природній основі, елементах, структурі і функціях технічних пристроїв і технічних систем. Цей процес зв'язаний завжди або з поліпшенням існуючої техніки, або зі створенням принципово нової. Як уже відзначалося вище - розвиток техніки глибоко діалектичний і неминуче містить у собі кількісні і якісні зміни, періоди еволюційного руху і глибокі революційні перетворення. Як і усе в природі, техніка, звичайно ж розвивається по діалектичних законах єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні і заперечення заперечення.

Закон єдності і боротьби протилежностей виявляється у формі боротьби нового зі старим, і не тільки в боротьбі прогресивних науково-технічних ідей з ідеями консервативними, але й у формі виникнення і розвитку нового, його співіснування зі старим і поступового витіснення останнього. Закон заперечення заперечення виступає у формі нібито повернення до старих технічних ідей і використання їх на новій технічній основі. Закон переходу кількісних змін у якісні і назад знаходить вираження в еволюційному і революційному розвитку факторів, що впливають на продуктивну силу праці.

Ці основні закони діалектики впливають на розвиток техніки і технічного прогресу в цілому. Вплив цих законів виражається у факторах технічного прогресу, але перш, ніж ми перейдемо до їх розгляду, необхідно відзначити, що технічний прогрес на усіх своїх етапах і у всіх своїх проявах невіддільний від науки, що пронизує розвиток техніки. Науковий прогрес і прогрес техніки усе більше зливаються в єдине ціле, у єдиний науково-технічний прогрес, що має свої ознаки й особливості.

Першою ознакою технічного прогресу є перехід кількісних змін у якісні. Розглянемо його докладніше. Новий верстат, автомобіль, телевізор ніколи не є новими цілком. Удосконалювання марки машини майже завжди обмежується і визначається введенням у попередній конструкції приблизно 10-15% новизни, тобто принципово нових або поліпшених частин. Ці нові частини викликають необхідність або хоча б наштовхують на думку про доцільність заміни інших частин конструкції і так, поступово, від моделі до моделі змінюється конструкція машини.

Однак, така поступова зміна означає еволюційний розвиток, що відповідає лише кількісному ростові технічних показників (параметрів). Різні нововведення в конструкції збільшують ККД, швидкість, надійність, спрощують керування, але кожний з таких параметрів одержує не якісні, а тільки кількісні зміни тому, що і до цього ті ж самі якості були характерні для цих конструкцій, перехід кількості в якість у такій зміні не має місця.

Нова якість припускає виникнення принципово нової об'єктивної реальності. Стосовно до техніки в цілому, це означає появу штучно створених знарядь праці (технічних засобів), уперше здатних виконувати зовсім нові задачі. Перехід кількості в якість, виникнення техніки нової якості завжди є революційним процесом, являє собою революцію в техніці. Нової якості технічні засоби набувають тоді, коли безперервне збільшення технічних параметрів (кількості) доходить до межі. І тоді виникає необхідність принципово нового рішення технічної задачі. Або, скажемо інакше. Нова техніка з'явиться тільки тоді, коли практика поставить задачі, що не можуть бути вирішені за допомогою старих технічних засобів.

Таким чином, основні закони діалектики застосовні до техніки. Основні закономірності, наприклад, "перехід від нижчого рівня до вищого", "наступність у розвитку", "нерівномірність у розвитку окремих галузей" так само поширюються на техніку. Однак, на виділенні тільки загального зупинятися не можна. Завдання полягає в тому, щоб піти далі, вивчити ті закономірності, що властиві не всім суспільним явищам, а самій техніці, її розвиткові.

Іноді говорять, що техніка розвивається за законами природи. На доказ приводиться той факт, що будь-яка машина і знаряддя засновані на законах і явищах природи, які не можна ігнорувати, створюючи техніку. Дійсно, ці закони не можна відкинути. Чим краще ми їх знаємо, тим успішніше створюємо техніку, повніше використовуємо в ній сили і явища природи. Але сама природа ніколи не створювала і не створює техніку, " ..техника создается людьми, обществом, а раз так, то бессмысленно пытаться законами природы объяснить технический прогресс", - пише Ю. С. Мелещенко. [2, c.273].

З нею зв'язана і від неї залежить група закономірностей, що характеризує безпосередню взаємодію людей і техніки в системах "людина і знаряддя", "людина і машина", "людина й автомат", крім того, сюди відносяться закономірні зв'язки, що є між людьми і технікою в процесі технічної творчості, а так само закономірності взаємодії людей і технічного середовища.

Нарешті, ще одна група закономірностей, що залежить від першої і другої, виражає ті стійкі зв'язки і відносини, що внутрішньо властиві самій техніці, як особливому суспільному явищу. Розглянемо цю групу закономірностей більш докладно.

Складні знаряддя, машини, технічні пристрої складаються з окремих елементів, що являють собою не якусь частину дробового цілого, а утворюють це ціле. Машини і пристрої - не хаотичне додавання вузлів і деталей, окремих елементів, вони мають визначену внутрішню організацію, структуру, завдяки якій елементи певним чином зв'язані один з одним. Таким чином, звичайно кожен технічний пристрій, будучи складним утворенням, складається з ряду елементів має внутрішню структуру. Під структурою розуміється спосіб зв'язку елементів, їхня система відносин між собою. Причому структура є законом, який надає сукупності окремих елементів цілісний характер, організовує їх у цілісну систему.

Структурні закономірності технічних пристроїв виявляються в будь-якій машині, а так само в системі машин. У складних системах можливі і неминучі поломки і несправності, вихід з ладу окремих машин, вузлів, деталей, через що припиняється робота всієї системи. Фахівці в області математики підрахували, що імовірність виходу з ладу механізму, машини, лінії пропорційна добуткові імовірностей виходу з ладу кожної вхідної в їхній склад деталі. Зрозуміло, що якщо число деталей велике, то імовірність виходу з ладу машини або системи машин досить велика. Надмірно громіздкі лінії взагалі можуть не працювати, хоча вхідні в них окремі машини, вузли і деталі самі по собі досить надійні. Звідси величезна важливість дослідження законів зв'язків і взаємодії, організації складних технічних систем і на цій основі раціональне їхнє конструювання.

Як висновок до даного питання хотілося б відзначити, що ніяка техніка не можлива без участі людини, про техніку без людини не може бути і мови. Тому, надзвичайно важливо, простежити механізми взаємодії техніки і людини.

3 ВЗАЄМОДІЯ ТЕХНІКИ І СУСПІЛЬСТВА

Багато дослідників в області філософії всерйоз зацікавлені такими проблемами як соціальні наслідки технічного розвитку, етичні проблеми й особливості сучасної технотронної ери, формування системи цінностей в індустріальному і постіндустріальному суспільстві, технічна освіта, виховання, взаємодія суспільства і техніки.

Сьогодні ці проблеми торкають інтереси всього людства. Причому небезпека полягає не тільки в незворотних змінах природного середовища: прямий наслідок цих процесів - зміна самої людини, її свідомості, сприйняття світу, її ціннісних орієнтацій і т.д.

Французький соціолог Ж. Эллюль у роботі “Другая революция" так уявляє собі вплив техніки на життя людини: "Мы живем в техническом и рационалистическом мире. Природа уже не есть наше животное окружение. По сути дела, среда, мало-помалу создающаяся вокруг нас, есть прежде всего Вселенная Машины. Техника сама становится средой в прямом смысле этого слова. Техника окружает нас как сплошной кокон без просветов, делающий природу совершенно бесполезной, покорной, вторичной, малозначительной. Что имеет значение - так это техника. Природа оказалась демонтированной науками и техникой, техника составила целостную среду обитания, внутри которой человек думает, живет, чувствует, приобретает опыт. Все глубокие впечатления получаемые им приходят от техники" [3, c.147]. Визначаючи техніку як сукупність методів, раціонально оброблених і ефективних у будь-якій області людської діяльності, Эллюль зв'язує її з загальною раціоналізацією світу і висуває вимоги контролю над технічним розвитком. Техніка здатна перетворювати засоби в мету, стандартизувати людську поведінку і, як наслідок, робить людину об'єктом "калькуляцій і маніпуляцій".

Таким чином, технічний прогрес з погляду філософів техніки, здійснює згубний вплив не тільки на навколишнє середовище, але і на те, як людина сприймає цей світ. Техніка, перетворюючись в самостійне цілісне середовище існування, змінюючи наше сприйняття світу, вторгається навіть в область мистецтва. "Искусство, - пише Эллюль, - по-настоящему укоренено в этой среде, которая, со своей стороны вполне реальна и требовательна. И совершившегося перехода от старой, традиционной среды к этой технической среде достаточно для объяснения всех особенностей современного искусства. Все творчество сосредотачивается в области техники и миллионы технических средств выступают свидетельством этого технического размаха, намного более поразительного, чем все то, что смог произвести художник. Художник уже не может оставаться творцом перед реальностью этого колоссального продуцирования вещей, материалов, товаров, потребностей, символов, выбрасываемых ежегодно техническим производством. Теперешнее искусство - отражение технической реальности." [3 c.148].

Протилежну точку зору займає Ортега-і-Гассет у своїй роботі "Размышления о технике" [4 c.32-68] "Жить - значит производить, творить, и, лишь постольку, поскольку последние действия невыполнимы без теории, созерцания, только в силу этих причин и только вследствие последних жизнь так же есть мысль, теория, наука...". Тому, "Человек решает полностью противоположную животным задачу, именно потому что человеческая задача имеет сверхъестественные характеристики, он не может, подобно животному, направить свою энергию на удовлетворение элементарных потребностей. Человек должен сберегать усилия, чтобы посвятить их избыток осуществлению невероятного предприятия - реализации своего бытия в мире. Поэтому сам человек начинается с развития техники. ... и смысл, и причина техники лежат за ее пределами, а именно в использовании человеком его избыточных, высвобожденных благодаря технике, сил." У цьому полягає, згідно Ортеге, призначення техніки, яке полягає у звільненні людини, що дозволить їй цілком бути самою собою.

Взаємодію техніки і суспільства у своїх роботах розглядав і Мартін Хайдеггер. У його роботах техніка являє собою найбільшу небезпеку для суспільства. До нього техніка безумовно ставилася в зв'язок з розвитком культури в цілому й історії людини, однак, трактувалася вона лише як фактор серед багатьох, по Хайдеггеру, навпаки, техніка є сутністю сучасної епохи. Нарешті, до Хайдеггера техніка розглядалася в першу чергу, як проблема філософії культури і філософії історії, і в другу чергу - як антропологічна проблема.

В основній ідеї Хайдеггерівської філософії техніки, а саме в розгляді техніки як нового й історично радикального способу відношення до буття, обгрунтовується та точка зору, що "...опасность техники для человека заключается прежде всего не в уничтожении существования человека, а в преобразовании его сущности" [5 c.143].

Торкався цього питання і видатний німецький філософ Карл Ясперс. Як природа змінює свій вигляд під впливом техніки, яку зворотну дію на людину здійснює її технічна діяльність, тобто як характер її праці, організація її праці і її вплив на середовище змінюють саму людину - от центральна тема філософських міркувань із приводу взаємодії людини і техніки К. Ясперса.

Взаємодія людини і природи за допомогою техніки має давню історію, але тільки сучасна техніка зробила відчутними фатальні наслідки цього для людини. Після відносно стабільного стану в плині тисячоліть, наприкінці XVIII в. відбувся переворот у техніці і разом з тим у всьому житті людей. За допомогою сучасної техніки зв'язок людини з природою виявляється по-новому. Разом з надзвичайним підсиленням панування людини над природою виникає погроза того, що природа у свою чергу, у невідомій раніше ступені підкорить собі людину. Під впливом діючих у технічних умовах людини природа стає справжнім тираном. Виникає небезпека того, що людина задихнеться в тій своїй другій природі, яку вона технічно створить, тоді як стосовно нескореної природи, постійно трудячись у поті чола, щоб зберегти своє існування, людина представляється нам порівняно вільною.

От що далі пише Ясперс: “Человек живет, ощущая невозможность найти нужную форму жизни, поэтому он находится либо в состоянии глубокой неудовлетворенности собой, либо отказывается от самого себя, чтобы превратиться в функционирующую деталь машины, не размышляя предаться своему витальному существованию, теряя индивидуальность, перспективу прошлого и будущего, и ограничиться узкой полоской настоящего, чтобы, изменяя самому себе, стать легкозаменяемым и пригодным для любой поставленной перед ним цели. [7, с. 115].

При аналізі механізму соціального впливу техніки важливо звернути увагу на наступні три моменти:

Вплив техніки на суспільство йде насамперед через підвищення продуктивності праці, що обумовлюється розвитком технічних засобів. Ріст продуктивності праці, що являється наслідком удосконалення первісних найпростіших знарядь виробництва, привів до росту суспільного багатства, до виникнення деякого надлишку сукупного суспільного продукту і, отже, до приватної власності, а потім до суспільної нерівності і класового розшарування. Стрибок у підвищенні продуктивності праці, що відбувся з переходом до машинного виробництва, сприяв подальшій поляризації експлуатованих і експлуататорів.

Іншим напрямком впливу техніки на суспільство є спеціалізація засобів праці, що служить технічною основою поділу праці. Розвинута автоматика, що цілком усуває суб'єкта як механічне знаряддя зі своєї структури, кладе кінець поділові людської праці на основі поділу засобів виробництва.

Нарешті, по-третє, при аналізі соціальної ролі техніки варто мати на увазі міру заміщення технічними засобами трудових функцій людини. Опредмечення основних технологічних функцій фізичної праці, а потім розумової, обумовлює корінні зміни в технологічному способі виробництва, у способі поєднання людини і техніки в трудовому процесі. Корінні ж зміни в технологічному способі виробництва, у свою чергу, викликають ланцюгову реакцію змін у техніці, виробництві, економічних і соціальних інститутах суспільства. Перехід від ручної праці до машинної викликав істотні зміни не тільки в професійній, але й у соціальній структурі суспільства (клас робітників і клас власників засобів виробництва перетворилися в основні класи суспільства). Зрештою новий технологічний спосіб виробництва привів до зміцнення і панування нового суспільного способу виробництва - на зміну феодальним суспільним відносинам прийшли капіталістичні суспільні відносини.

Ріст продуктивності праці, будучи головним, підсумковим напрямком впливу техніки на суспільство, ґрунтується на двох інших відзначених напрямках цього впливу. Крім основних факторів впливу техніки на суспільство можна назвати так само і деякі інші: форму технічних засобів, їхню структуру, матеріал, технологічні методи впливу. Усі ці фактори, разом узяті, характеризують той або інший рівень розвитку продуктивних сил суспільства.

Вплив техніки на суспільство відбувається в наш час не тільки через сферу матеріального виробництва. Значною мірою під безпосереднім її впливом зміниться система освіти, мистецтво, культура, побут. Техніка програмованого навчання, наприклад, обумовлює переворот у методах викладання. Кіно, радіо, телебачення створили нові можливості для поширення культури, породили нові види і жанри мистецтва, зробили глибокий вплив на все духовне життя суспільства. Техніка революціонізує й умови побуту, впливає на світогляд людини, її психологію, мислення і т.д.

Техніка розвивається під впливом суспільних, у тому числі і виробничих потреб, тобто перехід від знарядь ручної праці до машинної виробничої техніки диктувався всією сукупністю виробничих соціально-економічних, технологічних, наукових передумов і вимог.

4 ПРОБЛЕМИ І ПРОТИРІЧЧЯ РОЗВИТКУ ТЕХНІКИ

Розвиток техніки в сучасному світі усе більш гостро виявляє двоїстий характер її досягнень. З однієї сторони, без техніки просто неможливо представити розвиток людства, а з іншої техніка - могутня сила, здатна викликати самі негативні, навіть трагічні наслідки. Не продуманий розвиток техніки приводить до того, що успіхи технічного прогресу звичайно обертаються складними соціальними проблемами. Заміняючи робочу силу людини на виробництві, приводячи тим самим до підвищення продуктивності, техніка загострює проблеми зайнятості і безробіття; житловий комфорт приводить сьогодні до небажаної роз'єднаності людей; досягнута за допомогою особистого транспорту мобільність купується ціною шумового навантаження, незатишних, знеособлених міст, загубленої природи і т.д.

Протягом століть наукова і технічна діяльність вважалися морально нейтральними. Сьогодні ми вже не можемо нехтувати етичним контекстом діяльності вченого або інженера.

Інженер у сучасному світі повинен усвідомлювати свою відповідальність перед людською цивілізацією. Сьогодні інженер - служитель гуманності. Людство усе більше виявляється залежним від наслідків технічного розвитку. У цьому зв'язку управління технічним прогресом, його стримування, регулювання, здійснення його цілей, оцінка результатів виявляються сьогодні не тільки інженерною, державною, управлінською, але й етичною проблемою.

"Никогда еще прежде в истории, - пише німецький філософ А. Хунинг, - на человека не возлагалась столь большая ответственность, как сегодня, ибо еще никогда он не обладал столь большой - многократно возросшей, благодаря технике, властью над другими природными существами и видами, над своей окружающей средой и даже над всем живым на Земле. Сегодня человек в региональном или даже в глобальном масштабе может уничтожить свой собственный вид и все высшие формы жизни или, по меньшей мере причинить огромный ущерб."[5 c.377]. Людина так глибоко проникнула в надра природи, що по суті своїй, технічна діяльність у сучасному світі стає частиною еволюційного процесу, а людина - частиною еволюції.

Стаючи співучасником еволюції, людина повинна і допомагати їй. Необхідно задуматися, чи слід людині робити усе, що вона може. Сучасна техніка досягла такого рівня розвитку, знайшла настільки могутній вплив у світі, що можна говорити про визначену самостійність техніки, про здатність діяти, направляти розвиток суспільства, формувати світогляд. Зараз уже важко зрозуміти: техніка служить людині, чи людина - техніці. Удосконалюючи техніку, людина сама підпадає під її владу. І чим точніші, чим досконаліші технічні засоби, тим більше має потребу в них людина, і підкоряє їм своє існування, що, у свою чергу, обмежує її волю і достоїнства. Широкомасштабний розвиток техніки, що охопив майже всі сфери людської життєдіяльності, подібний експансії. Варто задуматися, чи потрібно людині робити усе, що вона може, на що здатен її технічний геній, чи потрібно здійснювати всі свої технічні потенції?

На порозі XXI ст. людство постало перед необхідністю рішення проблем світового порядку: забруднення навколишнього середовища відходами промислового виробництва; невідновне вичерпання природних ресурсів; порушення балансу в демографічних процесах; небезпека радіоактивної катастрофи і т.д. Усе це змушує задуматися про цілі і перспективи технічного розвитку, про міри його можливого обмеження.

Некерована технологічна експансія викликала широку полеміку на Заході. 60-і роки стали віхою в наростанні кризової свідомості епохи. Цей час прийшов на зміну повальному захопленню технікою, преклонінню перед успіхами НТР і відзначений зміною співвідношень у системі "суспільство - техніка - природа", зростанням суспільного занепокоєння, масовими виступами молоді, рухом "зелених" у захист навколишнього середовища.

У 1972 році стало сенсаційним опублікування "Межі росту" - першої доповіді Римського клубу, нині всесвітньо відомої міжнародної громадської організації. Ця доповідь була підготовлена на основі результатів дослідження, проведеного групою вчених Масачусетського технологічного інституту під керівництвом Д. Медоуза в рамках проекту "Складне становище людства". Висновки, до яких прийшли американські вчені, перевернули всі звичні представлення про тенденції світового розвитку, стабільності і благоденства, про цілі і перспективи людського існування. Припущення і оцінки, що містяться в доповіді зробили сенсацію не тільки в науковому світі, але і серед тих, хто роздумує і турбується про долю світу: вони змусили задуматися про недалеке майбутнє нашої планети, про реальну загрозу, що нависла над нею. Чи можуть бути темпи росту чисельності населення і запасів капіталу, говорилося в цьому дослідженні, фізично реалізовані в нашому світ? Яку кількість людей у стані забезпечити всім необхідним наша планета, на якому рівні і на який термін?

За прогнозом Медоуза і його колег, зробленому більш чверті століття назад, людство впевнено йде назустріч глобальній катастрофі, уникнути яку можна, тільки прийнявши відповідні міри, спрямовані насамперед на обмеження, регулювання зростання виробництва, видобуток і виробництво природних ресурсів. Але справа не тільки в цьому. Особливу цінність представляє принципово новий підхід учених до поняття самих критеріїв соціального прогресу, що дотепер традиційно вбачалися в безперервному нарощуванні продуктивних потужностей, спрямованих на постійне збільшення продукованих з їх допомогою матеріальних благ. "Межі росту" показали, що ріст не може продовжуватися до нескінченності. Прийшов час, коли людство повинне відмовитися від кількості на користь якості.

У 1991 році Римський клуб звернувся до людства з закликом про солідарність. Доля світового співтовариства залежить від розуміння серйозності глобальних проблем і причетності кожної людини до їх рішення.

ВИСНОВОК

Сьогодні ми можемо говорити лише про період становлення філософії техніки як спеціальної області філософських досліджень. Область досліджень "філософія і техніка" охоплює наступні ключові моменти:

1. Включення техніки в картину світу для того, щоб забезпечити формування в суспільній свідомості оптимістичної оцінки техніки і її розвиток на противагу абстрактно-ілюзорним або критико-песимістичним представленням.

2. Вивчення діалектики техніки і технічної науки, а так само їхнього розвитку з метою співвіднесення умов керування НТП із гуманістичною постановкою цілей (відносини між структурою і функцією, елементом і системою, факторами і закономірностями, тенденціями і механізмами).

3. Аналіз методологічних і теоретико-пізнавальних проблем технічних наук і інженерної діяльності для підвищення їхньої евристичної ефективності.

Значимість питання: до чого може привести людину невтримний розвиток техніки, настільки велика, що в даний час ця галузь людської діяльності стала чи не найголовнішою проблемою розуміння нашої ситуації. Реальність техніки привела до того, що в історії людства відбувся неймовірний перелом, усі наслідки якого не можуть бути передбачені і котрі недоступні навіть самій бурній фантазії, хоча ми і знаходимося в самому центрі того, що конституює механізацію і технізацію нашого життя. Одне у всякому разі очевидно: техніка тільки засіб, сама по собі вона не добра і не погана. Усі залежить від того, що з нею зробить людина, чому вона служить, у які умови вона її ставить. Усе питання в тому, що за людина підкорить її собі, якою проявить вона себе з її допомогою.

Отже, філософська проблема техніки існує. Техніку вивчали багато філософів, але тільки в наш час ця проблема одержала своє найбільше поширення. Техніка, змінюючись сама, перетворює і людину, змушує її жити у своєму скаженому темпі. Філософська думка повинна чітко розуміти весь зміст цієї реальності і від того, наскільки правильно осмислено ми підійдемо до рішення цих питань, прямо залежить майбутнє людства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Волков Г.Н. Истоки и горизонты прогресса. - М.: Политиздат, 1976. - 335 с.

2. Мелещенко Ю.С. Человек, общество, техника. - Лениздат, 1965. - 344 с.

3. Новая технократическая волна на западе. сб. ст. - М.: Прогресс, 1986. - 452 с.

4. Вопросы философии. (сб. ст. посвященных проблемам техники) № 10, 1993.

5. Философия Мартина Хайдеггера и современность. сб. ст. - М.: Наука, 1991. - 253 с.

6. Філософський словник / Під ред. В.І. Шинкарука. - Київ. Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1986. - 800 с.

7. Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М.: Республика, 1994. - 527 с.