Специфіка протосоціології Григорія Сковороди

Специфіка протосоціології Григорія Сковороди

Зміст

1. Самобутня соціальна філософія Григорія Сковороди - основні риси

2. Протосоціологічні погляди Григорія Сковороди

1. Найвідомішим і найоригінальнішим за стилем життя з українських філософів-просвітників є Григорій Савович Сковорода (1722 - 1794 роки).

Блискучий випускник Києво-Могилянської академії, поліглот, викладач філософії, поетики, риторики він є автором 18 оригінальних праць, у яких, зокрема, викладені концепції “сродної” (спорідненої) праці, оригінальної тривимірної і двошарової будови Всесвіту.

На тлі загальної рефлексії власне соціософська і протосоціологічна проблематика у Г.С. Сковороди виявлялася у постановці і спробах осмислення таких питань:

структури суспільства, ролі у ньому різних верств населення;

причин соціальної нерівності;

можливості досягнення кожною людиною щастя;

ідеалу людської поведінки, мислення і діяльності;

причин та передумов широкого спектру асоціальної девіантної поведінки;

типових станів і ознак людської маси (натовпу).

Названі проблеми висвітлювалися Сковородою у поєднанні з його цілісною теорією побудови Буття, а також у контексті критики багатьох елементів тогочасного суспільного ладу.

Філософія Григорія Сковороди не є суворо традиційною, категоріально визначеною системою. Класичні філософські й богословські погляди, поняття та принципи були йому добре відомими (Сковорода, зокрема, запрошувався на чільні посади у церковній ієрархії), але визнавати за константу він їх не бажав.

Своє вчення філософ розробляв на основі власного (по суті типово автохтонного) світосприймання. Кожній праці мислителя притаманне складне переплетіння художніх, міфічних, релігійних символів, філософських, природничо-наукових, політичних, етичних, релігійних понять, які трансформувалися через авторський світогляд, виражалися у поєднанні чуттєво-емоційного та раціонального. Це виділяє його поетичні, діалогові філософські праці з-поміж інших, а він сам виступає як філософ-митець, який передає свій світогляд, досвід осягнення й збагнення мети людського життя, а, можливо і смерті.

2. Щодо нерівності між людьми, то у творах Сковороди простежується неоантична лінія - люди різні за Божою волею, наділені різним соціальним статусом. Разом з цим філософ стверджує, що "Бог наповнює навіть різні посудини до країв", "Бог подібний до благого фонтану, що наповнює посудини різної ємності. Над фонтаном є напис: НЕРІВНА ВСІМ РІВНІСТЬ... Менший сосуд менше має, але у тому є рівний більшому, що однаково є повний". Цю цитату, застосовуючи сучасну соціологічну термінологію, імовірно, можна інтерпретувати таким чином:

1. Поділ людей на різноманітні групи, суспільна стратифікація є об'єктивним і природнім явищем

2. Кожна людина може стати самодостатньою і щасливою - навіть маючи різний статок, суспільне положення

3. Кожна є цінністю для Бога і має бути такою і для соціуму

4. Особистість вільна в самореалізації згідно з її природними (Божественними) задатками і може досягти свого максимуму, якщо його прагнутиме.

Характеристики ідеалу людського мислення і діяльності, які сукупно призводять до щастя, містяться у оригінальній концепції "сродної праці", яка відома читачеві з курсу філософії.

Г. Сковорода зі смутком засвідчував, що далеко не всі люди бажають стати на шлях самодослідження, самовдосконалення, пошуку вічного начала в собі, через що не мають щастя. Вони замінюють цей шлях на потяг до "почестей, золота, сарданапалових банкетів, нижчих насолод, народної прихильності, слави, ласок вельмож". Філософ називав цих людей сукупно "юрба", а читач тут може бачити, в тому числі, своєрідний аналіз явища девіантної поведінки. Причинами такого відхилення від належного життя мислитель вбачав потяг до "видимої" натури, відсутність мудрості - джерело "...скарг, печалей, ворожнечі, позовів, грабунків, крадіжок, хитрощів...".

Аналізуючи причини девіантної поведінки, український філософ наголошував, що задля досягнення „ідеалу” (щастя, комфортного відчуття і „сродної” праці) люди часто користуються засобами, які в принципі не можуть до нього привести. Така позиція цілком співзвучна дюркгеймівському тлумаченню суспільної аномії та мертонівському поясненню девіантності, але значно випереджує їх у часі.

У аналізі юрби, невпорядкованої, безцільної людської маси Сковорода, як протосоціолог, характеризує її цілком ємно, навіть з сучасної точки зору - як деморалізуючу (і, як правило, деморалізовану), отваринену силу, наповнену примітивними інтересами. Дослідниками біографії Г.С.Сковороди це ставлення до натовпу називається однією з причин, що спонукали його до мандрівного способу життя і творчості.

Загалом, характеризуючи сковородинські філософські та протосоціологічні позиції, в них можна виділити такі домінантні лінії української ментальності, які згодом яскраво простежуються у творчості багатьох вітчизняних митців, філософів, соціологів:

антеїзм і пантеїзм - спорідненість людини з всім світом, потяг до Матері-Землі, Природи, всі прояви якої сукупно на підсвідомому рівні ототожнюються з Богом;

екзистенціальність - орієнтованість на відчуття неповторності, унікальності людського існування, пошук його смислу;

кордоцентризм - вбачання у серці певної квінтесенції, "духовного центру" душі, звертаючись до якого людина може спілкуватися з Богом;

есхатологічність - позиція про необхідність не марно, а чеснотливо і діяльно прожити життя, щоб статечно і достойно його закінчити.

Разом з цим, філософія цього мислителя не позбавлена і певної утопічності. Ідеалом суспільства для нього є, так званий, “горній Ієрусалим” - уявна держава, багато у чому подібна до Утопії чи Міста Сонця Т.Мора і Т.Кампанелли. Також, з соціологічної точки зору, не є плідним сковородинський аналіз людини як атомарної істоти, що існує ніби поза системою суспільних зв'язків.

Проте комплекс домінантних, сутнісних рис “українського обличчя” гуманітарної науки і, зокрема, протосоціології, вперше набуває класичної форми вияву саме у працях Григорія Савовича. Іншими словами, після Сковороди українська філософія вступає у свою класичну добу.

Література за темою:

1. Г. Сковорода: Загадковість присутності. - Львів: НТШ. - 138 с.

2. М.В. Захарченко, В.Ф. Бурлачук, М.О.Молчанов. Соціологічна думка України: - К.: Заповіт, 1996 - С. 133 - 147.

3. Історія соціологічної думки в Україні: Навчальний посібник. - Львів: Новий світ. - 2000. - С. 21 - 34.

4. Примуш М.В. Загальна соціологія. - К.: Професіонал, 2004. - С. 56 - 66.

5. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. - К.: Каравела, 2005. - С. 20 -28.

6. Історія України. - Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998. - С. 38 - 57.

7. В.Г. Кремень., В.В. Ільїн. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник - К.: Книга, 2005. - С. 430 - 435.

8. Довідник з історії України (у 3-х томах). - К.: Генеза, 1995.