Проблема відчуження в управлінні духовним виробництвом

Аналіз сутності взаємодії духовного і матеріального виробництва. Пріоритет духовно-культурного фактора в умовах протиріч. Авторське розуміння проблеми духовного відчуження як універсального соціального прояву в контексті управління духовним виробництвом.

Рубрика Философия
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 14.09.2010
Размер файла 44,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Проблема відчуження в управлінні духовним виробництвом

У статті подається аналіз сутності взаємодії духовного і матеріального виробництва, обґрунтовується пріоритет духовно-культурного фактора, подається авторське розуміння проблеми духовного відчуження як універсального соціального прояву в контексті управління духовним виробництвом.

В умовах загострення глобальних проблем-протиріч, які ставлять кардинальне питання про існування людини і людства на планеті, а також в умовах зміни технократичної парадигми мислення і діяльності на духовно-моральну парадигму особливо гостро й актуально постає проблема зниження порогу напруженості і небезпеки з боку технізованої "другої природи", створеної людством у процесі різноманітної відчужувальної діяльності.

Філософська традиція, яка простежується в роботах таких філософів, як Г.Батіщев [1], Е.Ільєнков [2], І.Нарський [3], Ю.Давидов, В.Тугарінов та ін. стверджує звужено-негативне матеріально-економічне тлумачення наслідків відчужувальної діяльності людини. Ми ж схиляємося до думки, що відчужувальна діяльність має тлумачитися ширше - як всебічне розкриття людських потенцій у навколишньому матеріально-духовному світі. Обґрунтування саме такого розуміння проблеми відчуження і є предметом даної публікації.

Для того, щоб підвищити свою біологічну і соціальну стійкість, виживаність, людина повинна максимально пристосуватися до навколишнього середовища, задовольняючи свої матеріальні і духовні потреби й інтереси. Єдиним ефективним пристосувальним рефлексом для людини і суспільства є матеріальне і духовне виробництво.

У діяльнісному аспекті суспільне виробництво - це праця, трудова діяльність людини, що може здійснюватися при наявності трьох елементів: доцільної діяльності людини, засобів праці (технології і техніки) і предметів праці (природних матеріалів, процесів і енергії).

Тобто людина, будучи органічною частиною природи і підкоряючись її законам, водночас протистоїть їй, прагне підкорити її собі, задовольнити свої потреби, займаючись у процесі виробництва формотворчою діяльністю, перетворюючи предмети праці на продукти виробництва.

Цей процес обміну речовиною, енергією й інформацією є процесом перетворення "першої" природи на "другу" - задану, "олюднену" і "окультурену", таку, де природні речовини, властивості і закономірності, а також людські цілі, потреби й інтереси "згасли" у продуктах матеріального і духовного виробництва.

Дві взаємодіючі сили протистоять в об'єктивному світі одна одній: природа зі своїми речовинами, властивостями, процесами і закономірностями і людина та суспільство, "озброєне" науково-технічними відкриттями, винаходами, технікою, технологією, тобто "другою" природою, у якої виникли і функціонують свої соціально-технологічні й ін. закономірності. Погоджувати і максимально гармонізувати ці дві величезні сили - постійна і настійна задача, що стоїть перед людиною і людством. У найбільш загальному і принциповому вигляді узгодження цих двох світових тенденцій (напрямків) можна назвати соціально-природним управлінням.

Загалом природа є самодостатньою системою, що самостійно розвивається і функціонує за власними об'єктивними законами. Своєрідним "порушувачем" природної гармонії стала людина, якій недостатньо просто жити в природі, якій потрібно природу змінювати, переробляти, пристосовувати для забезпечення стійкого власного існування.

Задоволення матеріальних і духовних потреб людей невичерпне і безмежне. Їх можна задовольняти тільки шляхом розвитку суспільного виробництва. Відомо, що тільки за останні тридцять років людство подвоїло світове виробництво за своєю потужністю і силою "тиску" на природне середовище, завдяки ефективному використанню досягнень науково-технічної революції.

Науково-технічна революція - це всесвітньо-історичний процес пізнання і перетворення людиною об'єктивної дійсності, якісна своєрідність якої на сучасному етапі розвитку суспільства полягає у:

- перетворенні науки на безпосередню продуктивну силу суспільства, а матеріального виробництва - на технологічний додаток науки;

- докорінній зміні характеру і змісту праці в зв'язку з автоматизацією, кібернетизацією і роботизацією сучасного виробництва, інформаційними технологіями, внаслідок чого принципово змінилися становище і роль сучасного працівника у виробничій системі;

- широкому й інтенсивному розвитку земних, водних і космічних засобів транспорту і зв'язку, завдяки яким сучасний людський світ став дійсно цільним і єдиним;

- тотальному використанні нових матеріалів, у тому числі і з наперед заданими властивостями (нанотехнології); внаслідок цього практично вся періодична система елементів Менделєєва включена в сферу виробництва;

- виникненні екологічної ситуації і кризи, що ставлять під загрозу саме існування як динамічної рівноваги природного середовища, фізичне існування людини і суспільства. Сучасне людство уподібнюється людині, що, піднявшись на дерево, пиляє сук, на якому вона сама сидить;

- у спробах цільового втручання в глобальні кліматичні, геотектонічні планетарні процеси;

- створенні зброї масового ураження і глобального впливу на навколишнє середовище;

- у широкому й ефективному впровадженні науково обґрунтованих методів, засобів і форм управління всіма процесами в матеріальному виробництві й у суспільстві.

Таким чином, науково-технічний, інформаційний і комунікативний прогрес знаменує собою якісно новий етап життя людства, що несе в собі як величезні досягнення, так і грізні небезпеки для людини і суспільства. Це якісно новий етап формування парадигми людського мислення, поведінки і діяльності.

У зв'язку з усім цим перед людством постають найгостріші питання глобального характеру: зросла чи зменшилася стабільність, стійкість природного середовища і людини, суспільства? У чому полягають причини глобальних проблем і якими є шляхи виходу з кризових ситуацій? Наскільки ефективним є управління як природними, так і соціальними процесами?

Проблеми позитивного і негативного відчуження закладені в самій природі і сутності людини, у характері її соціальної і трудової діяльності.

Сучасний науково-технічний прогрес великою мірою є "винуватцем" як позитивних, так і негативних природно-соціальних наслідків. Було б серйозною теоретичною і практичною помилкою стверджувати і вірити, що НТП приносить людству лише благо або лише зло. Помилково також покладати всю провину і відповідальність за трагічні наслідки НТР тільки на людину, на той чи інший соціальний лад чи суспільний устрій.

Проблема значно глибше і серйозніше. З погляду діалектики (як ми відзначали вище) реальні речі, явища, події і процеси чи то в природі, чи то в суспільстві являють собою суперечливу єдність протилежностей і соціальних наслідків. Тому трудова діяльність по суті має протилежні ознаки, тенденції і наслідки. Більше того, одна властивість не може існувати без іншої, оскільки знаходиться з нею в суперечливій єдності. Наприклад, в такій суперечливій єдності знаходяться: людина і природа, матеріальне і духовне виробництво, виробничі цілі і їхні результати, фізичне і духовне в людині, позитивні і негативні соціальні наслідки НТП, стихійність, хаотичність і упорядкованість, керованість тих чи інших об'єктів і організацій.

Тобто суперечливість, тенденційність - якості, імпліцитно властиві реальній дійсності. Соціальне управління людьми, речами, технікою, технологією, наукою, матеріальним і духовним життям людини і суспільства припускає безупинне розв'язання "старих" протиріч і виникнення нових.

Управління - це діалектична єдність зміни, розвитку і стабільності, стійкості будь-якого природного чи соціального об'єкта. Своєрідним початком відчужувальної управлінської діяльності людини є пізнання нею навколишнього природно-соціального світу і себе в цьому світі. Для того, щоб виокремити себе в об'єктивному світі, людина має спочатку усвідомити себе і цей світ, створити власний суб'єктивний образ цього природного світу, своєрідну "картину" світу і свого місця в ньому. Важливо, що ця ідеальна картина-образ водночас є відображенням світу і його освоєнням. Вона цілеспрямована, вибіркова, фрагментарна і певним чином утилітарна, тобто, у кінцевому рахунку, спрямована на задоволення потреб і інтересів особистості. Тому немає і бути не може тотожності буття і мислення, як писав Гегель, а є відповідність, світоглядна парадигма, розуміння і суб'єктивна інтерпретація реального об'єктивного світу, як він даний, і відображенням цього світу у свідомості людини і людства - як він заданий [4]. Є, отже, принципова різниця між ідеальною копією і реальним оригіналом, між самим життям і його фіксованим ідеальним відображенням. Через це між реальністю і її образом виникає певний гносеологічний "проміжок", за висловом того ж Гегеля, "гістерезис-неспівпадіння", обумовлений цілеспрямованим вибірковим характером самого людського пізнання.

Ідеальний світ, що сформувався, "відривається" від свого творця, об'єктивується і стає приналежністю не тільки окремої особистості, але і всіх людей, усього суспільства. Об'єктивація ідеального світу-образу і являє собою перше відчуження, що є по суті не матеріальною, а активно-творчою, розумовою здатністю людини, у якій, як то кажуть, немає ані грана матеріального, а є тільки думка, зміст і розуміння-інтерпретація.

Продуктами такого духовного виробництва є ідеї, теорії, погляди людей, наукові відкриття, ідеологія, мораль і її цінності, мистецтво, релігія і філософія, що охоплюються поняттями "світогляд", "світорозуміння". Таким чином, пізнавально-розпредмечувальна діяльність людини опредметнюється, об'єктивуючись в різних цінностях духовної культури народу, країни чи всього людства.

Соціальне управління в пізнанні світу має бути спрямоване не стільки на створення чогось нового, чого ще не було в природі чи в суспільстві, а на "м'яке", дбайливе відтворення природних і соціальних якостей і закономірностей, які б "вбудовувалися" у природну дійсність, не порушуючи при цьому на диво стрункої і самодостатньої гігантської архітектоніки природних речей і явищ.

У сфері духовного виробництва ми повинні усе більш налаштовуватися на наслідування і використання природних процесів. Нам, перетворювачам природи, ще потрібно більш повно усвідомити, що природний і природно-соціальний світ на диво досконалий і гармонійний у порівнянні зі створеними людиною науково-технічними відкриттями і винаходами. Є чимало розумного у, на перший погляд, парадоксальному заклику голови "Римського клубу" А.Печчеї: "Назад до природи!" Звичайно, не в тому сенсі, що людству потрібно відмовитися від набутків цивілізації, а в тому, щоб найповніше відновити до цього зруйновану єдність людини і природи, поєднати їх у єдине ціле. Не можна "полюбити ближнього" минаючи природу. Любити людину можна тільки через любов до природи.

Тобто спрощена і застаріла парадигма людських взаємин: "людина - людина" має бути замінена новою, дійсно гуманістичною парадигмою "людина - природа - людина". Саме цю природно-людську єдність стверджував ще у 18 столітті Л.Фейєрбах у своїй філософії антропологічного матеріалізму.

Узагальнюючи сказане, можна стверджувати, що не самі по собі речі, виробництво, а людина, працівник, її потреби й інтереси стають головним гуманістичним мотивом в управлінській діяльності менеджера будь-якого рівня.

Сучасна людина повинна оголосити рішучу боротьбу речовому фетишизму, технократичному способу мислення і діяльності, створити умови, коли не речі служать людині, а людина служить речам і виробництву речей. Не можна допустити такого становища, при якому речові цінності, багатство і розкіш опановують людину, перетворюючи її на анонімну виробничу функцію. Як справедливо було написано на скрижалях французької і російської революцій: "Усе - для людини, усе - для блага і заради людини". Власне, це дуже давній християнський заповіт, який можна зустріти ще в текстах Старого і Нового завітів.

Для розумного розвитку суспільства необхідно ефективно управляти потребами й інтересами людей, обмежуючи, лімітуючи і вводячи у певні рамки спектр духовних і матеріальних потреб, дійсно необхідних для життя, рішуче відтинаючи псевдопотреби, що поглинають величезні людські і матеріальні ресурси, призводять до створення цілих галузей виробництва. Про це писав ще Л.Толстой у своїй праці "Так що ж нам робити?".

На першій ідеальній стадії відчуження, як було підкреслено, відбувається об'єктивація суб'єктивних цілей і прагнень людини шляхом створення ідей, теорій, концепцій, моральних норм і принципів, естетичних цінностей, наукових, релігійних, філософських теорій і доктрин. Усі вони - продукти духовного виробництва, покликані сформувати, утворити і створити духовне обличчя людини як активної, творчої, цивілізованої особистості. Духовна культура суспільства є його найціннішим надбанням, без якого немає і бути не може освіченої людини і розвитку цивілізованого суспільства.

Підкреслимо ще раз, що в цій ідеалізованій і відчуженій духовності немає ні грана матеріального, речовинного; вона втілена в думках, цілях, прагненнях і інтелектуальних здібностях людини. У сучасному словообігу це називається менталітетом особистості, народу чи країни. Але це - з одного боку. А з іншого боку - об'єктивована духовність (культура), система ідеальних цінностей, норм і принципів починає "жити самостійно" за своїми загальними і специфічними духовними законами. Так, правові норми мають свою логіку функціонування і розвитку, моральні норми - свої моральні закономірності і розпорядження, естетична культура - свої поняття, закони тощо. Ідеальну форму функціонування мають і науково-технічні, економічні закони, за якими функціонують наука, технологія, техніка, економіка й інші сфери громадського життя. Свою специфіку, закономірності і способи вираження мають такі об'єктивовані і відчужені духовні цінності, як релігійний і філософський світогляд і світосприймання. Тут цілком логічно згадати важливу діалектичну тезу: загальне не існує окремо від одиничного, а органічно пов'язане з ним, виявляється через одиничне і конкретне, "міститься" у ньому. Так само ті чи інші ідеї, погляди, теорії, норми, принципи і духовні цінності не існують ізольовано, самі по собі, а "живуть" і проявляються лише в різних здібностях і діях людей, у конкретних обставинах, визначаючи спрямованість їхньої життєдіяльності, прагнення до певних ідеалів.

Безсумнівно, що формування духовної культури особистості - найважливіша функція соціального управління на усіх рівнях. А це означає, що в кожній духовній галузі є власні принципи і закономірності, своя специфіка, свої методи, прийоми і процедури виховання духовності, які потрібно знати і керуватися ними при вихованні особистості. Як то кажуть, кожен громадянин має бути законослухняним і законовідповідним.

Дотепер ми аналізували в основному позитивну роль ідеального відчуження. Однак позитивного не буває без негативного, як не буває позитивного впливу духовно-культурних цінностей без негативного їхнього моменту. При цьому зазначимо, що негативний чи позитивний характер відчуження - значною мірою відносна аксіологічна оцінка, що може переходити "у своє інше", мати позитивне значення для одних і негативне для інших. Важливо, що ця оцінка пов'язана з вирішенням проблеми волі і необхідності, як для окремої особистості, так і для суспільства в цілому.

Оскільки проблема волі знаходиться в тісному зв'язку з позитивним і негативним відчуженням, завдання полягає в тому, щоб з'ясувати насамперед феномен людської волі.

Стан і відчуття волі насамперед пов'язано з унікальною якістю людини - свідомістю, що дозволяє їй "поділяти" світ на реальний й ідеальний, образний. Саме в момент "відльоту" думки від предмета і виникає реальна можливість у людини думати, розуміти те чи інше явище, тобто здійснювати волю вибору того чи іншого варіанта вирішення проблеми, що зафіксований у програмі функціонування і розвитку керованого об'єкта.

Зупинимося докладніше на негативному ідеальному відчуженні в зв'язку з проблемою волі і необхідності.

Оскільки людина є свідома істота, то вона попередньо "програє" свою поведінку, вчинки, дії. Засобами такого "програвання" образу реального світу є мова, символ, знак, тобто матеріальною оболонкою мислення є саме ті логічні і знакові конструкції, якими людина користується для позначення об'єктивно існуючого світу. Принципово неможливо поставити знак рівності між логічним позначенням реального світу, як він відбивається у свідомості людини, і самим реальним світом, який існує сам по собі. Тому правий був Гегель, стверджуючи, що закони не створюються на небі, адже їх позначає у своїй свідомості сама людина. Встановлені і виражені логічним чином властивості, якості речей, процесів, природні і соціальні закони стають своєрідним "будівельним матеріалом", з якого людина споруджує протягом багатьох сторіч грандіозний і величний будинок світової духовної культури [4]. Як ми відзначали раніше, без духовної культури немає цивілізованої людини, немає цивілізованого суспільства. Вона є духовною складовою, що спрямовує і орієнтує життя людини, могутньою культурно-історичною силою.

Однак культурні цінності, що "відірвалися" від суб'єкта, справляють не тільки позитивний, але й негативний вплив на людину і суспільство.

Цей негативний вплив відчуженої духовної культури полягає ось у чому. У величезному масиві культурних цінностей, у їхньому лабіринті людина усе менше і менше може внутрішньо зрозуміти їх і засвоїти. Тому що сили і тимчасові можливості кожного обмежені. Виникає своєрідний гносеологічний бар'єр, який цілком перебороти неможливо, як неможливо все пізнати одному індивіду. Окрім того, цілком природно, що кожна людина здебільшого є фахівцем якоїсь конкретної, обмеженої галузі, а у всіх інших галузях її пізнання мають, швидше, аматорський, поверховий характер. Нарешті той чи інший засвоюваний і керований об'єкт є нескінченним у своїх якостях і властивостях "не тільки вшир, але і в глибину". Така ситуація робить досліджуваний об'єкт для людини "чужим", до кінця не звіданим, а тому фатально неминучим, таким, що викликає почуття страху, марновірства, адже цей об'єкт заперечує волю як пізнану необхідність. Це - результат негативного відчуження.

Духовно-культурний обрій кожного суб'єкта має вибірковий і цілеспрямований характер. Тому "ми знаємо те, що знаємо". У такій гносеологічній ситуації об'єкт, що осягається, буде обов'язково сфальсифікований, перекручений і "зупинений" у своїй безупинній зміні. Тобто ми осягаємо те, що нам необхідно знати, те, що ми можемо знати, те, що ми бажаємо знати (прагматизм). Таке становище "усюдисущості" має місце й у науці, і в техніці, і у виробництві, і в різних сферах духовного життя суспільства, і, природно, у соціальному управлінні тими чи іншими об'єктами. Воно певним чином знімає відповідальність з кожного суб'єкта, керівника за прийняті рішення і дії, оскільки він не має необхідної повноти інформації для прийняття правильних і ефективних рішень.

Обрані людиною духовні цінності, об'єктивуючись, не залишаються нейтральними стосовно суб'єкта, вони так само впливають на людину, підкоряють її, "нав'язують" обрану систему духовних цінностей, формуючи в людині внутрішню психоінтелектуальну парадигму, своєрідний "поведінковий шаблон" мислення, дій і оцінок. Такий диктат культурних цінностей породжує в людині почуття несамостійності, залежності, обмежує її особисту волю, якоюсь мірою "знімає" відповідальність за її діяння, звинувачуючи в усьому зовнішні сили, ситуацію, що склалася, або когось іншого. У сучасній літературі цей феномен одержав назву "маніпулювання мисленням", "інтеґрована і прогнозована поведінка людини", "репродуктивність людської діяльності". Зазначені явища свідчать про те, що не особистість керує зовнішніми духовними обставинами, принципами, нормами, а саме ці зовнішні обставини маніпулюють людиною, як маріонеткою. Це - безсумнівне обмеження волі людини в суспільстві.

Зазначені вище особливості негативної відчужувальної діяльності на її ідеальній стадії гостро і принципово порушують питання про те, що є людина, яка її роль і місце в об'єктивному світі, що може робити, що не може і не повинна робити людина в цьому світі? Можна сказати, що це - екологічна конкретизація основної філософської проблеми: ставлення людини до природи в сучасну епоху науково-технічної революції і ті глобальні кризові стани, що вона викликає.

Років 30-40 тому поширилося переконання, що матеріальне виробництво, наука, технологія, техніка - це ті матеріально-духовні фактори, за допомогою яких, як за помахом "чарівної палички", можна було б розв'язати екологічну кризу. Тобто надії покладалися в основному на матеріальні, а не на духовно-культурні фактори, не на духовну культуру, освіченість і творчість окремої людини і людства [5].

Однак, як виявилося, це переконання було помилковим. Тільки висока культура, духовність, наука, гуманізм і творчість здатні "витягти" сучасне суспільство з екологічної "ями", яку воно саме "викопало" і в неї ж потрапило. Тільки в безупинному удосконаленні і розвитку людини, її духовного світорозуміння ми бачимо єдиний шанс зниження порога сучасної екологічної кризи.

Вже згадуваний голова "Римського клубу" А.Печчеї пише, що "тріумфальний розвиток західної цивілізації неухильно наближається до кризової межі... Досягши загрозливих розмірів, - пише далі Печчеї про наукову, технічну і промислову революцію, - вони уподібнилися до гігантських тигрів, яких не так-то просто приборкати" [Цит за:6]. Вихід з цієї критичної ситуації Печчеї справедливо вбачає в тому, що "проблема в підсумку зводиться до людських якостей і шляхів їхнього удосконалення. Тому що лише через розвиток людських якостей і людських здібностей можна домогтися зміни всієї орієнтованої на матеріальні цінності цивілізації і використовувати її величезний потенціал для загальних цілей" [Там само, с.560]. Зрозуміло, що представник "Римського клубу" говорить тут не стільки про розвиток фізіологічного, матеріального потенціалу людини, скільки про її духовність, культуру, моральність, соціальну і професійну компетентність, про наукове управління суспільними процесами і про громадянську відповідальність сучасної людини за свої дії. Отже, потрібна "... не біологічна, а культурна еволюція" [Там само, с.561]. Суть вирішення екологічних проблем зводиться до позитивного вирішення питання: "чи зможе людство... створити зріле суспільство, що мудро керувало б і розумно розпоряджалося своїм земним середовищем?" [Там само, с.562]. Воно зможе вирішити цю важку задачу, якщо приділить найпильнішу увагу людині, її духовності, культурі й освіченості. "Потрібно підняти дух людини, - пише римський філософ, - їй необхідні ідеали, у які вона могла б дійсно повірити, заради яких вона могла б жити і боротися, а якщо знадобиться, і вмерти" [Там само, с.567]. Потрібно зрозуміти, що весь "корінь" екологічної кризи полягає в тому, що ідеальний образ, створений людиною багато в чому не відповідає природному світу, фрагментарні і тому наполегливі спроби втілити й об'єктивувати його приводять спочатку до негативного ідеального відчуження людини, а потім - до матеріального, виробничого відчуження. "Якщо ми хочемо підняти рівень самосвідомості, - пише Печчеї, - і організації людської системи в цілому, домогтися її внутрішньої стійкості і гармонійного, щасливого співіснування з природою, то метою нашою має стати глибока культурна еволюція і докорінне поліпшення якостей і здібностей людського співтовариства" [Там само, с. 569]. Це буде означати перемогу нового світогляду, нового гуманізму, що сформував у людині почуття глобальності, любов до справедливості і нетерпимість до насильства.

Як говорять, "руйнувати легше, ніж будувати". Духовна деградація і відчуження, як показує історичний досвід, може здійснитися в ході життя одного-двох поколінь, якщо вони будуть виховуватися у свідомо спрощеному і духовно збідненому середовищі на сурогатах культури при незначній напрузі інтелекту. Так формуються юрби виконавчих пристосуванців, готових зайняти відповідні соціальні ніші в споживчому бездуховному суспільстві. Їх життєвою метою є прагнення проникнути на якомога вищі поверхи владного управління до найбагатших "годівниць". Такій духовно збідненій людині нема чого відчужувати в позитивному плані, її доля - лише матеріальне задоволення найпростіших вітальних потреб й інтересів за принципом: "після нас хоч потоп". Про таких "матеріалістів" справедливо писав М.Бердяєв : "Ви не знаєте ще кризи культури, тому що не знаєте ще культури... Ви не шукайте сенсу життя. Ви шукайте лише благ життя" [7].

Говорячи про негативне ідеальне і матеріальне відчуження людини, Ф.Достоєвський справедливо зауважував: "Настає суцільне панування ідей, перед якими никнуть почуття людинолюбства, жадання правди, почуття християнські, національні і навіть національна гордість європейських народів. Настає, навпаки, матеріалізм, сліпа м'ясоїдна спрага особистого накопичення грошей усіма можливими способами" [8, с.85].

Висновок

У процесі відчуження відбувається об'єктивація суб'єктивних цілей і прагнень людини шляхом створення певних духовних продуктів (ідей, теорій, концепцій, моральних норм і принципів, естетичних цінностей, наукових, релігійних, філософських теорій і доктрин), які покликані сформувати, утворити і створити духовне обличчя людини як активної, творчої, цивілізованої особистості.

Ставлення до відчужувальної діяльності, зокрема виробництва зазначених духовних продуктів, може розглядатися як суб'єктивна аксіологічна оцінка, що може мати як позитивне, так і негативне значення. Позитивна оцінка (позитивне відчуження) має місце у разі створення людиною життєво значимих об'єктів, при цьому у такій діяльності людина має змогу реалізувати свої сутнісні сили, творчі потенції, а продукти відчужувальної діяльності дають змогу суб'єктові підвищувати життєву стабільність, устаткованість. Натомість негативна оцінка (негативне відчуження) має місце у разі штучного і вимушеного підпорядкування людини процесу праці, коли людина не може зреалізувати свої творчі здібності, не має свободи у користуванні наслідками діяльності, а створений нею (або за її участі) продукт виступає "чужим" стосовно свого творця. У разі негативних наслідків відчуження призводить до втрати природно-соціальної стабільності людини у природі, суспільстві (маргіналізація).

Здійснений нами критичний аналіз технократичної і духовно-гуманістичної парадигм мислення і діяльності людини показує, що у контексті розвитку соціуму духовно-гуманістична парадигма має бути пріоритетною, передусім тому, що, як показує досвід, будь-якій відчужувальній діяльності мають передувати світоглядні моральнісні орієнтири і цінності.

Література:

1.Батищев Г.С. Противоречие или категория диалектической логики. - Москва: Высшая школа, - 1963. - 119 с.

2. Ильенков Э.В. Философия и культура: Сборник статей. - Москва: Политиздат, 1991. - 462 с.

3. Нарский И.С. Отчуждение и труд: по станицам произведений К. Маркса. - Москва: Мысль, 1983. - 144 с.; Нарский И.С. Современные проблемы теории познания. - Москва: Знание, 1989. - 62 с.

4. Гегель Г.В.Ф. Сочинения: Пер с нем. / Академия наук СССР- Москва: Соцэкгиз, 1959. - Т. 4. Система наук. Ч.1. Феноменология духа. - 440 с.

5. Струмилин С.Г. Коммунизм и разделение труда // Вопросы философии. - 1963. - №3. - С. 37-49.; Бунге М. Интуиция и наука. - Москва: Прогресс, 1967. - 187 с.; Взаимосвязь устойчивости и изменчивости в условиях НТР. - Ташкент: Фан, 1987. - 183 с.

6. Мир философии:Книга для чтения в 2-х ч. - Москва: Политиздат, 1991. - С. 558 - 570.

7. Бердяев Н.А. О назначении человека. Москва? Республика, 1993. - 381 с.

8. Достоевский Ф.М. Дневник писателя за 1877 год. - Собр. соч. в 30 т. Т.4. - Ленинград, 1983.


Подобные документы

  • Відчужена праця за Марксом. Сучасна трактовка. Проблема ізольованості (відчуженості) людини в роботі Фромма "Утеча від свободи". Усунення відчуження - процес, зворотний відчуженню. Праця - засіб саморозвитку людини.

    реферат [37,0 K], добавлен 24.04.2003

  • Освоєння відроджених культурних цінностей як процес духовного зростання, який возвеличує людину і суспільство. Огляд структури та елементів духовної культури особистості. Аналіз проблеми самореалізації особистості. Напрямки культурного впливу на людину.

    статья [26,6 K], добавлен 20.08.2013

  • Філософські погляди Камю, індивідуалізм і всебічна розробка проблеми безглуздості людського існування. Прагнення до повного абсолютного знання, заперечення значення науки, що не може цього знання дати. Крайній ступінь відчуження, ворожість світу.

    реферат [34,8 K], добавлен 20.02.2010

  • Анализ философского труда И. Ильина "Путь духовного обновления" о проблемах веры, любви, свободы, совести, семьи, Родины, национализма, правосознания, частной собственности. Размышления о последовательном построении совершенной государственной системы.

    реферат [50,3 K], добавлен 11.06.2014

  • Створення на основі історико-філософського та культурологічного підходів концепції естетичного як соціального феномена, духовно-аксіологічної та світоглядної детермінанти в екзистенційних умовах людства, співвідношення естетичного ідеалу і реальності.

    автореферат [54,1 K], добавлен 12.04.2009

  • Исследование духовного мира человека. Изучение сознания как одной из форм проявления души и компонента духовного мира социума. Память как способность мозга запечатлевать, сохранять и воспроизводить информацию. Связь самосознания с феноменом рефлексии.

    реферат [15,3 K], добавлен 29.10.2014

  • Понятие и основные функции духовного производства, которое включает духовное общение, формирование духовных начал, проявление духовных потребностей. Институциональная структура духовного производства (учреждения науки, культуры, церкви). Роль идеологии.

    контрольная работа [31,4 K], добавлен 23.12.2010

  • Специфіка філософського знання, основні етапи становлення й розвитку філософської думки, ії актуальні проблеми. Загальнотеоретична та соціальна філософія, світоглядні і соціальні проблеми духовного буття людства. Суспільна свідомість та її структура.

    учебное пособие [1,8 M], добавлен 13.01.2012

  • Духовный мир отдельной личности как индивидуальная форма проявления и функционирования духовной жизни общества. Сущность духовного мира человека. Процесс становления духовного мира личности. Духовность как нравственная ориентация воли и разума человека.

    реферат [24,1 K], добавлен 26.07.2010

  • Проблема человека в истории философии как уникального, живого, духовного и космического существа. Вопросы о сущности и природе человека, смысле и целях его существования, свободе и творчестве. Загадка антропосоциогенеза, проблема жизни и смерти.

    контрольная работа [27,1 K], добавлен 06.11.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.