Міфоепічні засади та релігійні основи філософії

Міністерство освіти та науки України

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Філософія

на тему: «Міфоепічні засади та релігійні основи філософії»

«Вінниця 2008»

Вступ

Становлення філософського знання. Міфоепічні засади філософії. Релігійні основи філософії. Парадигмальність філософського знання: давньокитайська і давньоіндійська філософія. Парадигма давньогрецької (еллінської) філософії. Співвідношення філософії і мудрості: любов і віра, надія і свобода.

Від Хаосу до Космосу. Досократична філософія, її універсалістські орієнтації (Мілетська школа, Геракліт, Піфагореїзм). Криза унітарності мислення (Елейська школа). Плюралістична тенденція філософського освоєння світу - Емпедокл, Анаксагор, Демокріт. Класична еллінська філософія - софісти, Сократ, Платон, сократичні школи, Аристотель. Криза класичної античної філософії. Філософія еллінізму (епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм). Римська антична філософія. Неоплатонізм.

Виникнення середньовічної парадигми західноєвропейської філософії - духовна орієнтація. Апологетика (західна і східна). Релігійний характер філософської думки: ідея Бога. Александрійська школа. Християнський неоплатонізм. Схоластика і екзистенційно-містична лінія середньовічної філософії (рання німецька філософія, ідея кордоцентризму) Середня і пізня схоластика. Реалізм і номіналізм.

Західноєвропейський Ренесанс (ранній - італійський, пізній - північний). Гуманістичний характер філософії епохи Відродження. Реформація. Просвітництво і “барокова” філософія. Кордоцентризм Б.Паскаля. Філософія Нового часу Проблема методу. Філософське обґрунтування нової картини світу (Бекон, Декарт, Спіноза, Лейбніц, Локк, Берклі, Юм). Механістичний характер філософії XVIII ст.

Німецьке просвітництво. Класична німецька філософія. Кант - дуалізм світу людського буття: природний і моральний. Філософія людського “Я” (Фіхте). Філософія Шеллінга. Філософія абсолютної ідеї Гегеля. Філософські погляди Фейєрбаха, Маркса, Енгельса.

Філософія XIX ст. Перегляд класичної моделі світорозуміння. Шукання нової метафори світу (позитивізм). Програма радикального оновлення філософії - марксизм (Маркс і Енгельс), позитивізм, філософія життя. Відкриття несвідомих поривів життя (А.Бергсон, Ф.Ніцше, А.Шопенгауер). Відмова від суб'єкт-об'єктної дихотомії буття. Світ як тривалість.

Екзистенціальна філософія. К'єркегор. Німецький екзистенціалізм. Французький екзистенціалізм. Становлення філософської антропології. Персоналізм. Неотомізм.

Сучасна світова філософія. Філософія модерну і постмодерну. Постпозитивізм та аналітична філософія. Розмивання традиційних світоглядних ціннісних позицій. Критика цінностей західної цивілізації. Відмова від проектів тотального перевлаштування світу. Заперечення репрезентативної гносеології. Націленість на вільне культивування людської суб`єктивності. Постмодерністські проекти перебудови естетики, політики, філософії. Радикальне оновлення філософського дискурсу. Буття як продукт жадання (Маквард). Методи емансипації свідомості: феноменологічна редукція Е.Гуссерля, герменевтичне коло Г.Гадамера, деконструкція Ж.-Дерріда, негативна діалектика Т.Адорно, епістемологія М.Фуко та ін.

Філософська думка в Україні. Джерела української філософської культури. Особливості типу української філософської парадигми.

Міфоепічний світогляд праукраїнського етносу (ІХ-ХІст.). Філософський характер “Велесової книги”. Становлення християнського світогляду на Русі. Двовір'я. Філософія Києво-Руської держави (Х-ХІІ ст.).

Становлення українського неоплатонізму ХIV-ХVІ ст. (агіографія, ісихазм, ареопагітизм).

Братські школи. Острозький культурно-освітній центр. Українські полемісти. Києво-Могилянський колегіум (1632-1701), Києво-Могилянська Академія (1701-1818).

Г.Сковорода - родоначальник української класичної філософії. Українське Просвітництво. Філософська культура українського бароко.

Академічна філософія в Україні XIX ст. Український романтизм (Гоголь, Костомаров, Шевченко, Куліш, Юркевич). Київська екзистенційна філософія XX ст. (Бердяев, Шестов, Зеньківський).

Філософські ідеї в Україні в кінці XIX - на початку XX ст. (Антонович, Драгоманов, Потебня, Леся Українка, Коцюбинський, Грушевський, Винниченко, Міхновський, Липинський, Донцов). Філософія української діаспори (Чижевський, Лисяк-Рудницький, Мірчук та ін.) .

Культурне Відродження 20-х років. Українське філософське Відродження 60-х років. П.Копнін.

Тисячолітня традиція української філософії (Х-ХХ ст.).

Міфом ми називаємо щось нереальне, вигадане, таке чого не було в історичній діагностиці (слово «міф» від грец. оповідь, переказ). У давніх греків слово «міф» означало: слово, промова, розмова, порада, намір, чутка, оповідання, переказ, зміст.

Міф - історично перша світоглядна форма відображення дійсності, в якій художнє, моральне, пізнавальне та практично - перетворююче освоєння світу постає в синкретичній, взаемоопосередкованій єдності. Міф виступає духовно - практичним засобом освоєння форм суспільної життєдіяльності, форм взаємовідносин людини і природи, людини і суспільства.

Побудова світу, його буття в природному середовищі формується в міфах за принципом діяльності взаємодії, взаємоперетворення міфів, персонажів і різних форм природної та суспільної реальності. Невіддільність природного та суспільного в предметній образності міфів, закріплення їх в таких проявах суспільного життя людини, як мова, жест, ритуальне - обрядова дія, забезпечували формування світосприйняття, світопереживання та світорозуміння первісної людини. Народжувалися суспільні, духовні, вольові, розумові, моральні форми освоєння світу, суспільної прихильності (поваги, захоплення, любові тощо ), поступово вони перетворювалися в певні способи та норми родового буття, сподівання людей на оволодіння силами природи та суспільства, самовдосконалення. Міфи перетворювали родові надбання окремого індивіда.

Міф відображує історично першу специфічну для людини форму її зв'язків з природою, що фіксує не будь-яке емпіричне ставлення до природи, а лише загальне. тобто цінне для всього суспільства (роду).

Міфологія відбивала дійсність в її цілісності, яка включала в себе природу і родоплемінні відносини. Але цей природно суспільний світ міфологія відбивала, враховуючи не його об'єктивність, а його цінність, значення для даного родового колективу, тобто крізь призму докорінних інтересів роду. Міфологія булла покликана доповнити або полегшити процес матеріально-практичного освоєння світу. Здійснюючи духовно-практичне перетворення дійсності, вона булла способом і засобом духовної видозміни всього світопорядку.

Міфи - це узагальнені образи, які включають в себе не тільки світ наявного буття, котрий часто виступає чимось ворожим для людини, але і світ бажаний, світ надій і сподівань, в якому вільно здійснюється докорінні життєві інтереси родового колективу. Міф не можна розглядати як первісну форму науки або філософії. Тим більше недопустимо інтерпретувати міф як простий вимисел. Свідомість первісного суспільства єдина. Вона не знає роздвоєння. Первісний колектив не відокремлює себе від природи, на яку переносяться внутрішньо-родові відносини. Можна вважати, що міфологія як зібрання міфів відображає погляди первісних людей на явища природи та і життя, зародки наукових знань, релігійні та моральні уявлення, які панували в родовій общині, і художньо-естетичні почуття людини на початку їхньої історії.

Таким чином, передумовами міфологічної «логіки» можна вважати:

ѕ по-перше, нездатність людини виділити себе з оточуючого середовища;

ѕ по-друге, цілісність міфологічного мислення, яке не відокремлене від емоційної, афективної сфери.

Міф відрізняється від казки, оскільки в ньому є спроба пояснити світ. Він відрізняється й від легенди, бо в його основі не лежить конкретне явище, подія.

Існують космологічні, антропологічні, етнологічні - міфи про походження, а також створення та впорядкування світу міфічними персонажами; календарні міфи, пов'язані з осмисленням природно-господарських ритмів та циклів змін житні, закріпленням їх у ритуально-обрядових діях; етнологічні міфи як закріплення уявлень про потойбічний світ, традиційну зверненість у минуле; культово-біографічні міфи про життєві випробування міфічних персонажів, що стають надбанням окремих індивідів через обрядове відтворення. Наприклад, давні греки пояснювали існування міфу про походження усіх речей від богині Евріноми й північного вітру.

Богиня перетворила на великого змія Офіона, а сама стала голубкою і знесла яйце, що з нього виник Всесвіт, Місяць, планети, зорі й земля з усім, що на ній. Гіфімома з Офіоном оселились на горі Олімпі, але Евріноиа розізлилася на змія, бо він твердив, що ніби сам створив всесвіт, і скинула його з гори у підземну темряву, В цих міфах йдеться про виникнення світу або про те, як богиня Ніч знесла яйце, а з нього вийшов бог світового ладу Ерот. Нарешті в пізніших міфах уже не йдеться про яйце, а про первісну Гею - матір Землі, яка створила бога Урана - батька Неба, а потім народила все, що є на світі.

У єгипетській міфології Сонце (бог Ра) народилося від союзу Землі і Неба. Спільним для всіх космогонічних міфів була ідея про те, що створенню світу передував хаос води, початок виходу з хаосу зв'язувався зі світлом, яке ототожнювалось із Сонцем.

Уявлення про водний простір, з якого з'являється земля, тісно пов'язане з єгипетською дійсністю, воно відповідає річному розливу Нілу, води якого покривали долину, а потім відступали, і поступово з'являлася земля. В цьому розумінні акт створення світу, так би мовити, повторювався щорічно.

Інші міфи розповідали про походження людей. Ці оповідання дуже суперечливі. За деякими міфами, олімпійські боги створили людей, щоб ті служили їм, приносили жертви. Інші міфи стверджують, ніби людей виліпив з глини титан Прометей. В єгипетських міфах дуже мало місця приділено створенню людини. Людина створена, щоб поклонятися богам.

У багатьох давньогрецьких міфах розповідалось про народження богів - фантастичних істот, що втілюють різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, сонячне світло, нічну темряву. Всю природу, все, що протистоїть людям, давні греки олюднювали, тобто уявляли собі в образах, схожих на самих людей. Розповідалось, що від шлюбу богів Землі і Неба народилось перше покоління богів, так званих титанів - шестеро братів і шестеро сестер. Один із них, Кронос, захопив владу, скинувши свого батька Урана. Йому було провіщено, що так само, як він забрав владу у батька, так і один з його синів забере в нього і- її г. Отож, коли його дружина Рея народжувала дітей, він поглинав їх. Але коли народився Зевс, Рея сховала його після чого він захопив владу.

Існували численні міфи про героїв: тобто людей, що робили багато доброго, після смерті таких людей називали героями. Таким героєм наприклад був Геркулес та Персей. Міфи славили добродійність Прометея. Існували міфи про заснування міст, наприклад про Мілета, що був засновником Мілета.

Багато міфів розповідали про родоначальників різних родів. Дуже цікаві міфи, що їх переказували давньогрецький поет Гесіод і римський поет Овідій, про «віки», тобто періоди історії людства. За цими переказами, в історії людства послідовно заступали один одного п'ять великих «віків»: «золотий», коли люди ЖИЛИ щасливо, без турбот і без воєн; «срібний» - також досить щасливий для людей, які проте не шанували богів і були знищені; «бронзовий», коли люди впали на землю, мов достигле насіння з ясенів, і воювали, уже озброєні бронзовою зброєю.

Греки, так само як і інші народи, вважали різні лиха (хвороби, смерть) за кару богів. Найвищою нагородою богів було безсмертя. Часто боги перетворювали людей на тварин, рослин, камені. Самозакоханий Нарцис стає квіткою, поранений Адоніс - горицвітом, Дафна, рятуючись від переслідування Аполлона, стає вічнозеленим деревом - лавром.

Міфи оповідають також і про перетворення неживих речей в людей (наприклад, оживлення статуй), або речей та істот - зірки, сузір'я (так, Ліра, Орфея, Лев - саме той, якого переміг Геракл).

У грецьких міфах відбилися різні мрії людства: приборканням природи (Геракл), освоєння далеких земель і морів, опанування повітряного простору, перемога над усіма хворобами і навіть смертю (міф про лікаря Асклепія, лікував людей та навіть оживляв мертвих, за що розгніваний Зевс вбив його блискавкою). Давні греки зображали Асклепія у своїх міфах, де його обвивала змія.

Як спосіб духовно-практичного освоєння світу міф є специфічною формою світоперетворення, опанування та олюднення світу, що виростає з надії, мрії про вільну реалізацію життєвих цілей (підкорення реального світу діям та волі сил «невідомого.» світу тотемних предків, героїв, богів - уособлених персоніфікованих суб'єктивно-діяльних здібностей суб'єктів родоплемінного колективу).

Міф як історично перша форма духовного життя первісної людини був разом з тим засобом розвитку людської духовності, суспільної духовної культури. Минуле, сучасне, майбутнє поляризовані в міфологічному світогляді категоріями істини та помилки, добра і зла. В міфологічній свідомості часове сприйняття світу звернене в минуле, а майбутнє та сучасне змістовно продовжують його, єдині з ним. Через міфи, обряди та ритуали здійснювалися освоєння людиною форм суспільної діяльності, соціалізація індивідів, гуманізація людини та світу.

У міфах відсутні уявлення про природну закономірність, оскільки людина не усвідомлювала відмінності власного способу дії від способу дії природних сил. У них домінує ідея доцільної взаємодії різних формоутворень життя в природі і суспільстві, виявлення стосунків природної та культурно-історичної реальностей через протилежні визначення явищ: тотожність - відмінність, загальне - одиничне, постійне - мінливе, хаос - космос.

Таким чином, специфіка міфологічного світогляду полягає у тому, що всі речі і явища сприймаються як взаємозв'язані одне з одним. Це значить:

ѕ по-перше, що якості одних речей переносяться на інші;

ѕ по-друге, відбувається «олюднення» сил природи, відображення їх у вигляді чуттєвих образів;

ѕ по-третє, всі дії сприймаються як звичайні (Атлант, наприклад, дійсно держить небосхил, Зевс насправді породжує грім і блискавку).

Міфологія практично поставила всі основні світоглядні питання: про походження світу і людини; про її місце і а призначення в світі; про шляхи і засоби виникнення найважливіших явищ природи і суспільного життя, культури та інші.

Треба сказати, що в історії людства міфологія оцінювалась по різному. В епоху Відродження Віко порівнював міфи з дитячою психологією. Французьке Просвітництво вважало міфи продуктом неуцтва і омани (Дідро, Вольтер, Монтеск'є). Німецький філософ XVIII ст. Гердер, навпаки, називав міфи багатством і мудрістю народу. Великого значення їм надавав і французький етнограф і соціолог Леві-Строс, поставивши їх на рівень аналізу, узагальнення. Міфологія еволюціонує з розвитком виробництва, діяльності, інших форм свідомості, а потім розвивається у мистецтві. У XX ст. представники деяких напрямів літератури свідомо звертаються до міфів (Кафка, Томас Мани, Ануй). Крім того, зберігається «міфотворчість» як засіб Маніпуляції масовою свідомістю, коли люди живуть в уявних обставинах, серед уявних міфічних образів.

Другим типом світогляду є релігія. Термін релігія походить від лат.: ге1і§іо - благочестя, побожність.

Основною ознакою будь-якої релігії є віра в надприродне. Від фольклорних і літературних образів надприродного релігія відрізняється тим, що проголошує його реальність, можливість впливу його на долю людини, одержувати від нього допомогу. Релігія уявляє собою комплексне явище, яке включає: ідеї, погляди, уявлення про надприродне; викликані ними переживання, почутім, емоції, настрої; відповідні їм культові дії - молитви, обряди, богослужіння; побутові традиції; організації, що об'єднують, спрямовують і контролюють віруючих.

Таким чином, релігія - це більш-менш струнка система, яка включала:

ѕ релігійні ідеї;

ѕ релігійні почуття;

ѕ релігійні дії.

Релігія виникла в епоху верхнього палеоліту (кам'яний вік) 40-50 тисяч років тому на відносно високому ступені розвитку первісного суспільства. Первинним об'єктом релігійного ставлення був реально існуючий предмет, наділений надчуттєвими властивостями (фетиш). Фетишизм тісно пов'язаний з магією (намір впливати на події, чаклунство, заклинання).

У ранньому класовому суспільстві існували племінні, а потім національно-державні релігії (конфуціанство, іудаїзм, індуїзм). На пізнішій стадії історичного розвитку формуються світові, наднаціональні релігії, буддизм у 6-5 ст. до н. є., християнство у І ст., іслам (VII ст.).

Отже, можна зробити деякі висновки. Способом існування будь-якої релігії є віра. На відміну від міфів, релігія розділяє світ на два рівні - реальний і потойбічний, орієнтує людину на потойбічне життя. Релігія являє собою фантастичне відображення пануючих над людьми природних та соціальних сил. Як соціально-історичне явище релігія змінювалась разом із зміною форм суспільного життя, які вона спотворено відображала. Етапами її еволюції були первісні вірування (тотемізм, магія, фетишизм, анімізм), національні (іудаїзм, індуїзм, сінтоїзм, даосизм, конфуціанство), світові релігії (буддизм, християнство, іслам).

Висновки

Філософія від міфологічних і релігійних форм світогляду відрізняється тим, що реалізує свою світоглядну функцію на основі теоретичного відношення до дійсності, звертаючись до фактів логічних побудов, виробляючи гносеологічні і логічні критерії для свідомого пошуку і вибору істинних поглядів.

Отже, за способом опанування дійсністю філософія є наукою, котра створює теоретичний світогляд шляхом раціонального осягнення дійсності. Але це не означає, що будь-яка філософська система є об'єктивною істинною і позбавлена впливу будь-якої свідомості (міфологічної або релігійної свідомості).

Філософія вимагає невпинного поповнення знань про та людину в ньому, і це заради цієї людини, а тому імперативом філософії є навчити людну мислити творчо та самостійно.

Список використаної літератури

1. Философский энциклопедический словарь. - М., 1989. - 840 с.

2. Філософія. Курс лекцій. Навчальний посібник (І.В.Бичко, В.Г. Табачковський, Г.І. Горак та ін.). - К.: Либідь, 1993. - 576 с.

3. Философия. Уч. пособие. Под ред. Г.В. Осичнюка. - К., 1994.

4.Философия. Учебник для высших учебных заведений. (Под ред. Кохановского В.). - Ростов-на-Дону., 1995.

5.Філософія. Навчальний посібник. Курс лекцій. За ред. проф. Ф. Надольного. - К.: Вікар, 1997. - 620 с.

6.Філософія. За ред. Г.А. Заїченка та ін. - К.: Вища школа, 1995. - 455 с.

7.Філософія.за ред. О.П. Подольська - Х.: Книжковий дім, 2005, -33-45с.

8.www.refer.com.ua