Судження як форма мислення

13

ЗМІСТ

1. Судження як форма мислення, види судження

2. Структура простого судження, його види

3. Розподіл термінів у простому судженні

4. Складне судження, його види та істинність

5. Модальність суджень, взаємовідношення між ними

Висновки

1. Судження як форма мислення, види суджень

Між поняттям і судженням існує тісний взаємозв'язок - ще Аристотель наголошував, що судження є, власне, розгорнутою формою поняття, а поняття - згорнутою формою судження. Попри дисткутабельність питання про історичну первинність виникнення цих форм мислення, зрозуміло, що вони не можуть існувати окремо.

Судження є більш складною за поняття формою мислення, у ній стверджується або заперечується існування предмета як такого, наявність або відсутність у предмета певної ознаки або відношення між предметами.

Вже на цьому рівні можна виділити такі види суджень:

o атрибутивне - у ньому говориться наявність чи відсутність у предмета певної ознаки;

o судження з відношенням тьь - у ньому порівнюються предмети та явища за їх ознаками;

o екзистенціальне - говориться про наявність або відсутність предмета як такого;

У живій мові судження виражається розповідним реченням або словосполученням. Запитальні речення (крім риторичних), а також речення з одного слова на кшталт “Вечоріло”, “Холоднішало” не є судженнями, бо вони не несуть у собі розгорнутого стверджувального змістовного навантаження.

Відзначимо, що найважливішою характеристикою судження є його істинність або хибність - тобто правдивість або неправдивість віддзеркалення дійсності. На відміну від судження, поняття не має такої характеристики. Істинність або хибність судження є об'єктивною ознакою - воно не залежить від нашого ставлення і знання ознак предмету. Відзначимо, що істинність судження завжди є конкретною - вона залежить від певного контексту, ситуації, часу. Істинним є, за певних обставин скажімо, такі судження “Студент вищого учбового закладу є ерудованою людиною”, “Ніч (певна) місячна”, “У (земній) добі не 25 годин”.

У судженні одночасно можуть бути виражені декілька думок. Скажімо, у судженні “Аристотель - фундатор формальної логіки” ми можемо спостерігати принаймні три думки:

1. Аристотель (а не хтось інший ) є фундатором формальної логіки;

2. Саме Аристотель є фундатором формальної логіки , а не просто один з її представників;

3. Аристотель - фундатор саме формальної логіки, а не якоїсь іншої науки.

Будь-яке судження має чітку структуру, за якою логіка розрізняє прості і складні судження.

Просте судження складається з поняття про предмет (суб'єкт - S) і поняття про ознаку предмета (предикат - P). Наприклад: “Київ - столиця України”. У цьому судженні суб'єктом є поняття “Київ”, а предикатом - “столиця України”. Іншими словами, суб'єкт включає у собі отримане раніше знання, а предикат - елемент, який утворює нове знання. Між суб'єктом і предикатом існує тісний взаємозв'язок - наявність предикату може стверджуватися (як у наведеному прикладі) і заперечуватися. Наприклад, “Росія не є суто Європейською країною”. Таким чином між S і Р є так звана логічна “зв'язка” двох видів - : S є Р і S не є Р.

· частковостверджувальні - “Деякі S є Р”;

· частковозаперечувальні судження - “Деякі S не є Р”;

· одиничні стверджувальні судження - “Це S є Р”;

· одиничні заперечувальні судження - “Це S не є Р”.

Перші чотири види суджень логіка позначає такими літерами:

1. загальностверджувальні судження - “А” (від “affirmо” - лат. “стверджую”);

2. загальнозаперечувальне судження - “Е” (від першої голосної лат. “nego” - заперечую);

3. частковостверджувальні судження - “І” (від другої голосної “affirmо” - лат. “стверджую”);

4. частковозаперечувальні судження - “О” (від другої голосної лат. “nego” - заперечую).

3. Розподіл термінів у простому судженні

Термін S або Р вважається розподіленим, якщо об'єм одного терміну повністю входить в об'єм іншого або повністю виключається з нього. Тобто термін розподілений, якщо задля вирішення питання про істинність судження необхідно врахувати усі предмети, які є елементами об'єму терміну. Термін вважається нерозподіленим, якщо його об'єм складає лише частку об'єму іншого терміну. Тобто в судженні говориться не про всі предмети, а про частку об'єму загального поняття.

Для прикладу розглянемо такі судження:

1. Загальностверджувальні (А):

1.1. “Всі люди смертні” - суб'єкт є розподіленим, бо повністю входить до об'єму предикату (адже поняття “безсмертні люди” є пустим) , а предикат не розподілений, бо він ширше за об'ємом, ніж суб'єкт (смертними є не лише люди);

1.2. “Квадрати - рівносторонні прямокутники” - і суб'єкт і предикат розподілені (бо S і Р - тотожні поняття);

2. Загальнозаперечувальні (Е) - “Жодна з жінок до ХХ сторіччя не була видатним філософом”. Тут S і Р розподілені, бо їх об'єми повністю взаємовиключені.

3. Частковостверджувальні судження (І) - “Деякі викладачі є спортсменами” - S і Р не розподілені, бо є поняттями, які перетинаються;

4. Частковозаперечувальні судження (О) - “Деякі люди не мають вищої освіти”. У цьому випадку суб'єкт не розподілений, а предикат розподілений. Наприклад суб'єкт “люди” не розподілений тому, що лише про деяких з них кажуть. Предикат судження “ті, що мають вищу освіту” розподілений тому, що жоден з елементів його об'єму не перетинається з об'ємом поняття S (ці “деякі люди”).

4. Складне судження, його види та істинність

Існують судження, які складаються з двох або більше простих суджень. Наприклад: “Я вийшов вранці з дому, замкнув двері і поїхав на роботу”, “Студенти ДонДУУ є активними громадськими діячами і відмінно штудіюють логіку”. Між цими простими поняттями є зв'язок, який виражається логічним союзом. За видом логічного союзу складні судження поділяють на :

- кон'юнктивні - союз “і” - “Надворі промозгла погода і йде дощ”. Кон'юнктивне судження відбиває істину у тому випадку, коли всі його складові є істинними - дивись табл . 3.1.

Таблиця 3.1. Істинність кон'юнктивного судження.

- диз'юнктивне - прості судження поєднуються логічним союзом “або”.

“Позивач має право збільшити або зменшити розмір компенсації”. Відзначимо, що диз'юнктивне судження може виступати у формі несуворої диз'юнкції - коли всі складові судження можуть доповнювати одне одного - “Студент буде навчатися добре, якщо буде відвідувати лекції, або займатися з підручником вдома”, “Деякі продукти застосовуються в їжу у солоному, копченому, консервованому або свіжому вигляді”.

У суворій диз'юнкції істинним може бути лише одна складова судження - “На чергових виборах переможуть або республіканці, або демократи”, “У цьому році я поїду у відпустку або на загальному транспорті, або на особистому”. Несувора диз'юнкція є істинною у випадку, коли хоча б одна з її частин є істинною і неістинною - коли всі її частини не є істинними (табл. 2.).

Таблиця 2. Істинність диз'юнктивного судження

- імплікативне судження - судження, що побудоване за принципом зв'язки деяких простих суджень за допомогою союзу “якщо…, то…”, “коли…, то…”. Наприклад, “Якщо надворі йде дощ, то асфальт буде мокрим”. “Якщо студент успішно складе заліки та екзамени на сесії, то він буде повноцінно відпочивати на канікулах”.

- еквівалентне судження - прості судження у ньому також зв'язуються за допомогою союзу “якщо…, то…”, але у цьому випадку існує беззаперечна детермінація між посилкою та наслідком (“Якщо і тільки якщо…, то…”, “А еквівалентно В”). Наприклад, “Якщо і тільки якщо студент вивчить логіку, то він з цього предмету складе залік”.

5. Модальність суджень, взаємовідношення між ними

До сих під ми розглядали прості судження, а також складні, які утворені з кількох простих. В них щось стверджувалося або заперечувалося про взаємини між предметами, а також про ознаки предметів. Разом з цим у таких судженнях не встановлюється характер взаємодії між суб'єктом та предикатом. Цей характер визначається у модальних судженнях. Утворимо з простих суджень модальні:

“Всі правознавці є знавцями законів”

“Безсумнівно, що правознавці є знавцями законів”

“Якщо буде погана погода, то ми не поїдемо на уїкенд”

“Імовірно, що якщо буде погана погода, то ми не поїдемо на уїкенд”

Ми бачимо, що модальні судження не просто заперечують або стверджують щось - натомість вони дають оцінку стосунків між S i P з певної точки зору. Тобто про предмет А можна сказати, що він має властивість В - це буде так зване асерторичне судження. Проте можна доповнити і уточнити, чи є цей зв'язок між А і В необхідним, чи випадковим, добре це чи погано, чи є доведеним цей зв'язок, чи ні. В результаті таких уточнень ми отримуємо модальні судження різних видів - завдяки так званим модальним операторам. Вони вивчаються у модальній логіці, у якій є такі розділи: логіка норм, деонтична логіка, логіка дії, логіка прийняття рішення та інші. Нижче у таблиці 3 подаються найбільш вивчені види модальностей.

Таблиця 3. Види модальностей

До кожної з груп модальностей входять три основних модальних поняття. Друге називається слабкою характеристикою, перше і третє - відповідно сильною позитивною і сильною негативною характеристиками. Іноді у якості доповнення вводиться четверте модальне поняття, яке може вживатися для означення об'єднання сильного позитивного та нейтрального.

Між судженнями, як і між поняттями є взаємовідношення. Вони можуть бути порівнювані (мають загальний суб'єкт або предикат) і непорівнювані. Наприклад, непорівнюваними будуть судження “Україна - незалежна і суверенна держава” і “Деякі з студентів ДонДУУ навчаються за фахом “соціологія”. Порівнювані судження поділяються на сумісні і несумісні.

Сумісні судження виражають одну й ту ж думку повністю або частково. Відношення сумісності поділяють на відношення еквівалентності, логічної підлеглості та часткового співпадіння.

Сумісні еквівалентні судження виражають одну й ту ж думку, однак у різній формі. У таких судженнях однаковий суб'єкт, а предикати різні за формою, однак однакові за змістом. Наприклад:

“Логіка - наука про закони і форми вірного мислення”

“Наука, яка вивчає закони і форми вірного мислення називається логікою”.

Сумісні судження, що знаходяться у стані логічної підлеглості мають загальний предикат, а їх суб'єкти є поняттями, які знаходяться у стані логічної підлеглості. Наприклад:

“Всі студенти даної навчальної групи є спортсменами”

“Деякі студенти даної навчальної групи є спортсменами”

Розглянувши всі види простих суджень, вчені прийшли до висновку, що у відношенні логічної підлеглості знаходяться судження А та І, а також Е та О (дивись Розподіл термінів у простому судженні). Зрештою відношення між порівнюваними судженнями можна виразити у вигляді схеми, яка традиційно називається “Логічними квадратом” (див. рисунок 1).

Таким чином у відношенні часткового свіпадіння (субконтрарності) знаходяться судження І та О.

Рисунок 1. Логічний квадрат

Відношення несумісності суджень включають: протилежність (контрарність) і протиріччя (контрадикторність).

Закономірності, які виражають відношення між судженнями мають велике пізнавальне значення і є важливими для визначення ступені істинності певних суджень, допомагаючи уникнути помилок при безпосередніх умовиводах, які виводяться з одного судження.

Висновки

1. Судження є більш складною, ніж поняття, формою мислення - воно складається щонайменше з двох понять - суб'єкта і предиката, формуючи висловлювання щодо існування предмета як такого, наявності чи відсутності в нього певних якостей, взаємин між іншими предметами;

2. Якщо у судженні один суб'єкт і предикат, то воно називається простим. Такі судження поділяються за кількістю об'єму суб'єкта (квантором), якістю зв'язки між суб'єктом та предикатом, а також за модальністю;

3. Складним судження називають, якщо воно складається з кількох простих, які поєднуються логічними союзами. За видом логічного союзу складні судження поділяють на види.

4. Між судженнями, які і між поняттями є відношення, знання яких важливе для встановлення істинності того чи іншого судження.

Література

1.Хоменко І.В. Логіка - юристам. - К.: Четверта хвиля, 2008.

2.Тофтул М.Г. Логіка. - К.: Академія, 2009.

3.Курбатов В.И. Логика. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2009.

4.Конверський А.Є. Логіка. - К.: Четверта хвиля, 2008

5.Жеребкін В.Є. Логіка. - Харків: Основи, К.: Знання, 2007

6.Берков В.Ф. Логика. - Минск: Тетра Системс, 20009

7.Гетманова А.Д. Учебник по логике. - Москва: ЧеРо, 2007

8.Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика - учебник для вузов. - Москва: Владос, 2009

9.Курбатов В.И. Логика. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2009