Філософська концепція Ніколо Кузанського

Реферат

з дисципліни: Філософія

Філософська концепція Миколи Кузанського

Зміст

Вступ

1. Біографія

3.Аналіз тексту

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ніколо Кузанський - один з найвидатніших європейських мислителів XV століття, основоположник італійської натурфілософії. Його філософська думка сприяла переходу від філософії Середньовіччя до філософії Відродження: останній схоласт та перший гуманіст, раціоналіст та містик, богослов та теоретик математичного природознавства.

Філософська концепція Миколи Кузанського може бути розглянута:

1) як підведення підсумків розвитку середньовічної філософської традиції, синтез її базової проблематики і підсумування основних досягнень як схоластичного, так і містичного її напрямків;

2) в якості прологу філософії відродження, що задав основні вектори розгортання проблематики і аксиологічні орієнтири ренесансної філософської культури (гуманізм, пантеїзм, емпіризм, натуралізм та ін.);

3) як передчуття філософських ідей Нового часу (закладені М. Кузанським основи диференціального числення, конгруентність багатьох фрагментів його концепції з ученнями більш пізніх Декарта й Лейбніца ).

Основні праці : «Про католицьку згоду» (1433), «Про вчене незнання» (1440), «Про прихованого Бога»(1442), «Апологія вченого незнання»(1449), «Про бачення Бога»(1453), «Про буття як можливість»(1460)

1. Біографія

Ніколо Кузанський народився в 1401 році в німецькому містечку Куза у сім'ї селянина. Підлітком він потрапляє в школу "братів спільного життя" в Девентері (Голландія). Це була школа містиків, які володіли спільним майном, нехтували багатством, славою, а разом з тим й усім світським, мирським. Наставники цієї школи проповідували аскетизм і благочестя, відмовляючись одночасно від знання, оскільки вважали його недостатнім для осягнення Бога. Повернувшись до Німеччини, Ніколо деякий час вивчає філософію в Гейдельберзькому університеті. Потім майбутній філософ вирушає до Італії, відомій своїми гуманістами в усій Європі, де в Падуанському університеті в Школі церковного права завершує свою освіту. В 1423 р. Ніколо отримує звання доктора канонічного права, потім повертається на батьківщину і через кілька років стає священиком, настоятелем церкви св. Флорина в Кобленці. Був активним учасником Базельського Собору (1433) та церковного посольства у Візантію 1437 року з питання об'єднання Західної та Східної християнських церков. В 1448 році стає кардиналом та однією з ключових фігур папської курії. З 1458 року та до кінця життя - генеральний вікарій в Римі.

Ніколо Кузанський проявляв величезну цікавість до античності; особливий вплив на його філософію здійснили вчення Піфагора, Платона, неоплатоніків і Аристотеля. В 39 років він пише свою першу філософську книгу "Про вчене незнання".

Природничонаукові принципи Кузанця багато в чому відповідали духові того часу. Він перший склав географічну карту Європи. Він же запропонував реформу юліанського календаря, що давно потребував покращення, яка була здійснена лише через півтора століття. Відзначають його визначну роль в історії математики, зокрема, у вирішенні питання про квадратуру круга, про обчислення нескінченно малих величин. Ідеї Ніколо в сфері космології в деякому відношенні були більш революційними ніж ідеї Коперніка.

2. Аналіз тексту

Трактат "Про вчене незнання" ("De docta ignorantia".) вміщує основні ідеї М.Кузанського: вчення про "збіг протилежностей", взаємозв'язок природних явищ, нескінченний Всесвіт і людину як мікрокосм, абсолютний і обмежений максимум. Вираз docta ignorantia автор запозичив у Августина. Зміст цього виразу, незважаючи на складність перекладу сучасними мовами, переважно трактовано як просвітлене, мудре, знаюче незнання.

Твір складається з трьох книг. Перша книга містить 23 глави. Автор викладає свої думки у логічній послідовності, широко застосовує математичне моделювання

Тема роботи (а саме Книги першої) - вчене незнання, абсолютний максимум, і пов'язані з ними проблеми. Спочатку Микола Кузанський дає характеристику процесу отримання нових знань: щоб відрізнити нове потрібно порівняти його зі старим. І тут автор вводить оригінальну міру порівняння - абсолютний максимум, дає центральне означення його твору. Згідно з ним абсолютний максимум - це те більше чого нічого бути не може. Ту роль, яку в греків грало неподільне (одиниця), яке вносить міру, у Кузанського виконує абсолютний максимум - тепер на нього покладено функцію бути мірою всього існуючого. Якщо нескінченність стає мірою, безглуздо говорити про точне знання.

Завдяки такому означенню стають можливі наступні міркування про єдність максимуму і мінімуму, що аргументується засобами математики, а особливо геометрії.

За максимум можна взяти нескінченність, і, оскільки ми не можемо її виміряти, вона залишається невідомою, і таким чином зостається невідомою істина. За Кузанським людський розум не здатний однозначно приводити невідоме до відомого Але автор не відмовляється від намагання пізнати істину, цілісність світу і його причину, Бога. Пізнаючи, ми залишаємося в межах невідання, але це невідання стає вченим, досвідченим незнанням. Тільки завдяки безперервному зусиллю пізнати Бога ми приходимо до розуміння, що його пізнати неможливо. Істина невловима й незбагненна у своїй чистоті, але незважаючи на це, чим більша вченість у "незнанні істини", тим ближче ми до неї наближаємось. Розум рухається до істини, і цей процес безмежний, подібно до того як багатокутник при нескінченному збільшенні числа сторін наближається до круга, але кругом не стає. Так і розум ніколи не зможе пізнати істину до кінця, хоча й буде нескінченно наближатися до неї.

Кузанський стверджує, що всі порівняння можна ототожнити з деяким вимірюванням, а вимірювання не може бути зрозумілим без чисел, тому велику роль у порівнянні відіграють числа. Таким чином у процесі наближення до істини велике значення надається математиці.

Фрагмент тексту для аналізу - це Глава 5 Книги першої „Про те, що максимум - єдине”.

Цей фрагмент особливо цікавий мені по двом причинам : 1) у ньому виражається одна з основоположних тез філософії Миколи Кузанського; 2) використовується математична інтерпретація сказаного. Розглядаючи світоглядну концепцію Кузанського і його погляди на природу Бога, якого він ототожнює з абсолютним максимумом, теза про єдність максимуму є просто необхідною.

Взагалі кажучи, Кузанський у своїх переконання розділяє принципи християнського монізму і відхиляє античний дуалізм і заявляє, що "єдиному ніщо не протилежно". А звідси він робить висновок: "єдине є усе" - явно пантеїстична формула.

Ця формула неприйнятна для християнського теїзму, що принципово відрізняє витвір ( "усе" ) від творця (єдиного) але, що не менш важливо, вона відрізняється і від концепції неоплатоніків, що ніколи не ототожнювали єдине з "усім". З твердження, що єдине не має протилежності, Кузанський робить висновок, що єдине тотожно безмежному, нескінченному. Нескінченне - це те, більше чого нічого не може бути, Кузанський тому називає його "максимумом"; єдине ж - це "мінімум". Микола Кузанський, таким чином, відчинив принцип збігу протилежностей - максимуму і мінімуму. Щоб зробити більш наочним цей принцип, Кузанський звертається до математики. Він показує, що при збільшенні радіуса круга до нескінченності коло перетворюється в нескінченну пряму. У такого максимального круга діаметр стає тотожним колу, більш того - з колом збігається не тільки діаметр, але і центр, а тим самим точка (мінімум) і нескінченна пряма (максимум) являють собою те саме.

Збіг максиму і мінімуму є найважливішим методологічним принципом філософії Миколи Кузанського, що робить його одним із основоположників нової європейської діалектики. У Платона, одного з найбільших діалектиків античності, ми не знаходимо навчання про збіг протилежностей, оскільки для старогрецької філософії характерний дуалізм, протиставлення ідеї (або форми) і матерії, єдиного і безмежного. Навпроти, у Кузанського місце єдиного тепер займає поняття актуальної нескінченності, що і є, власне, суміщення протилежностей абсолютного максимуму і мінімуму.

Проведене ототожнення єдиного з безкінечним згодом спричинило за собою перебудову принципів не тільки античної філософії і середньовічної теології, але й античної і середньовічної наукової думки - математики й астрономії.

Висновок

Автор «Ученого незнання» обґрунтував концепцію діалектики істини. Він уперше указав, що істина невіддільна від своєї протилежності -- омани, -- як від світла тінь. Тільки догматичний розум схильний розглядати кожне з своїх положень як істину в останній інстанції. Але цієї обмеженості, згідно Кузанцю, цілком позбавлений розум. «А невідповідність знання сутності об'єкта, суб'єктивного образа -- об'єктивної дійсності обумовлено, як ми знаємо, обмеженістю рівня пізнання, людської практики, або -- абсолютизацією окремих моментів пізнання або сторін пізнаваного об'єкта». В історії науки омана, що містить об'єктивно-щирі моменти знання, нерідко виступало формою розвитку істини -- такий закономірний шлях пізнання взагалі. Заслуга Миколи Кузанского складається що він захистив здатність людського розуму до нескінченного поглиблення своїх пізнань, підкреслюючи, що вона значно важливіше претензії розуму на володіння якоюсь вічною істиною, що було так характерно для схоластики. Розум постійно переборює самовпевненість розуму щодо остаточної істинності його суджень, причому справжній зміст кожного окремого судження виявляється не стільки з нього самого, скільки з більш великого цілого; у нескінченному поглибленні розуму в пізнаваний світ відбувається його сходження від частин до усе більш загального, але так, що саме загальне, ціле визначає зміст частки. «Не пізнається частина без пізнання цілого, оскільки частина виміряється цілим», -- писав він у трактаті «Про розум» і підкреслював, що якщо ігнорується загальність (Бог), те нічого не можна сказати про її частини: «... знання про Бога і про усьому передують знанню про будь-яку річ».

Список використаної літератури

1. Кузанский Ніколо. Об ученом незнании // Кузанский Ніколо Сочинения в двух томах. - М. 1980.

2. Кузанский Ніколо Берилл // Кузанский Ніколо.Сочинения в двух томах.- М. 1980.

3. Д. Реале, Д. Антисери. Западная философия от истоков до наших дней. От возрождения до Канта. - СПб., 2002.

4. http://www.newacropolis.org.ua/ua/philosof.php/kuzanskiy.htm