Онтологічні аспекти буття

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Реферат

"Онтологічні аспекти буття"

2007

Необхідність виразного поновлення питання про буття прийшло сьогодні в забуття, хоча наш час числить за собою як прогрес, що воно знову позитивно ставиться до "метафізики". Люди однаково вважають себе врятованими від зусиль знову розпалюваної [боротьбою гігантів навколо буття]. При цьому порушене питання все-таки не перший що попасся. Він не давав перепочинки дослідженню Платона й Аристотеля, щоб, щоправда, з тих пор і стихнути -і як тематичне питання дійсної розвідки.

Те, чого досягли ці двоє, протрималося серед різноманітних підтасувань і "підмалювань" аж до "Логіки" Гегеля. І що ніколи було вирвано у феноменів вищою напругою думки, нехай фрагментарно й у перших наближеннях, давно тривіалізовано.

На ґрунті грецьких підходів до інтерпретації буття склалася догма, що не тільки повідомляє питання про зміст буття зайвим, але навіть прямо санкціонуючи опущення цього питання. Говорять: "буття" найбільш загальне й найбільш порожнє поняття. Як таке воно не піддається ніякій спробі дефініції. Це найбільш загальне, а тому невизначене поняття й не має потреби ні в якій дефініції. Кожний уживає його постійно й вуж звичайно розуміє, що щораз під ним розуміє. Тим самим те, що як потаєне приводило античне філософствування в занепокоєння й уміло в ньому удержати, став ясним, як день, саморозумінням, причому так, що хто про цьому хоча б ще запитує, помічається в методологічному промаху. На початку даного дослідження не місце докладно розбирати забобони, постійно що знову насаджують і зрощують відсутність потреби в питанні про буття. Вони мають свої коріння в самій ж античної онтології. Остання знову ж може бути задовільно інтерпретована - в аспекті ґрунту, з якої виросли онтологічні осново поняття, в відношенні адекватності виявлення категорій і їхньої повноти - лише по дороговказної нитки раніше проясненого й відповідь, що одержала, питання про буття. Ми хочемо, тому довести обговорення забобонів лише до того, щоб звідси стала видна необхідність поновлення питання про зміст буття. Їх є три: 1) "Буття" є "найбільш загальне" поняття. [Буття є найбільш загальне із усього буття не є також і рід]. "Якась зрозумілість буття щораз уже входить у всяке наше сприйняття сущого".

Але "загальність" "буття" не є таким родом "Буття", не окреслює верховну область сущого, наскільки останнє концептуально артикульованого по роду й виду. "Загальність" буття "перевершує" усяку родову загальність. "Буття" по позначенню середньовічної онтології є "transcendens". Єдність цього трансцендентального "загального" в протилежність множинності змістовних понять верховних пологів уже Аристотелем була зрозуміла як єдність аналогії. Цим відкриттям Аристотель при всієї залежності від платонівський постановки онтологічного питання переніс проблему буття на принципово нову базу. Темряву цих категоріальних взаємозв'язків він звичайно теж не освітив. Середньовічна онтологія багато складно обговорювала цю проблему насамперед у томиському і скотиському схоластичних напрямках без того щоб прийти до принципової ясності. І коли, нарешті, Гегель визначає "буття" як "невизначене безпосереднє" і кладе це визначення в основу всіх подальших категоріальних експлікацій своєї "логіки", те він тримається тієї ж спрямованості погляду, що антична онтологія, хіба що упускає з рук уже поставлену Аристотелем проблему єдності буття на противагу різноманіттю змістовних "категорій".

Коли відповідно говорять: "буття" є найбільш загальне поняття, те це не може значити, що воно саме ясне й не вимагає ніякого подальшого розбору. Поняття буття скоріше саме темне. 2) Поняття "буття" невизначено. Це виводили з його вищої загальності. І по праву ~ якщо definitio fit per genus proxi-mum et differentiam specificam. "Буття" дійсно не можна розуміти як суще; enti non additur aliqua natura: "буття" не може прийти до визначеності шляхом приписування йому сущого. Буття дефініторно невиведене з вищих понять і непредставиме через нижчі. Але чи треба звідси, що "буття" уже не може представляти ніякої проблеми? Зовсім нітрохи; укласти можна тільки: "буття" не є щось на зразок сущого *. Тому виправданий у відомих границях спосіб визначення сущого - "дефініція" традиційної логіки, сама має свої підстави в античній онтології, - до буттю не застосуємо. Невизначеність буття не звільняє від питання про його змісті, але прямо до такому примушує. 3) Буття є саме собою поняття, що розуміє.

У всякому пізнанні, висловленні, у всякому відношенні до сущого, у всякому собі-самому-відношенні робиться вживання з "буття", причому це вираження "без усяких" зрозуміло. Кожний розуміє: "небо було синє"; "я буду радий" і т.п. Однак ця середня зрозумілість лише демонструє незрозумілість. Вона робить очевидним, що у всякому відношенні й бутті до сущого як сущому a priori лежить загадка. Що ми завжди вже живемо в якійсь буттєвій тямущості і зміст буття разом з тим обкутаний тьмою, доводить принципову необхідність поновлення питання про зміст "буття". Апеляція до само зрозумілості в колі філософських осново понять, тим більше відносно поняття "буття" є сумнівний образ дій, як тільки "саме собою зрозуміле" і тільки воно, "таємні судження повсякденного розуму" (Кант), покликано стати й залишитися спеціальною темою аналітики ("справою філософів"). Розбір забобонів, однак зробив разом з тим ясним, що не тільки відповіді на питання про буття бракує, але навіть саме питання темне й не спрямований.

Відновити буттєве питання значить тому: задовільно розробити спершу хоча б постановку питання.

1. Формальна структура питання про буття

Питання про зміст буття повинне бути поставлене. Якщо він фундаментальний питання, тим більше головний, то має потребу в адекватній прозорості. Тому треба коротко розібрати, що взагалі належить до будь-якого питання, щоб звідси зуміти побачити буттєве питання як винятковий. Усяке питання є шукання. Усяке шукання має заздалегідь свою спрямованість від шуканого. Питання є шукання, що пізнає, сущого в факті й такості його буття, шукання, Що Пізнає, може стати "розвідкою" як визначенням, що виявляє, того, про що коштує питання. Питання як питання о ... має своє запитане. Усяке питання о... є тим або іншим способом допитування в... До питання належить крім запитаного опитуване. У що досліджує, тобто специфічно теоретичному питанні запитуване повинне бути визначене й доведено до поняття. У запитуваному лежить, тоді як вивідува_, випитува_ властиво, те, на чому питання приходить до мети. Питання саме як поводження сущого, запитувача, має свій особливий характер буття. Питання може вестися як " просто так розпитування" або як експліцитна постановка питання. Особливість останньої лежить у тім, що питання колись саме собі стає прозоро по всіх названих конститутивних рисах питання. Про зміст буття питання повинен бути поставлений. Тим самим ми коштуємо перед необхідністю розібрати буттєве питання в аспекті наведених структурних моментів. Як шукання питання має потребу у випереджальному водійстві від шуканого. Зміст буття повинен бути нам тому вже відомим образом доступний. Було відзначено: ми рухаємося завжди вже в якоїсь буттєвої тямущості. Зсередини її виростає спеціальне питання про зміст буття й тенденція до його осмислення. Ми не знаємо, що значить "буття". Але вже коли ми запитуємо: "що є буття?", ми тримаємося в якійсь зрозумілості цього "є", без того щоб були здатні концептуально фіксувати, що це "є" означає. Нам невідомий навіть обрій, з якого нам треба було б схоплювати й фіксувати його зміст. Ця усереднена й неясна зрозумілість буття є факт. Ця зрозумілість буття може як завгодно коливатися й розпливатися, наближаючись впритул до границі голого словесного знання, - ця невизначеність завжди вже доступної зрозумілості буття сама є позитивний феномен, що вимагає прояснення. Дати його із самого початку, однак розвідка про зміст буття не може хотіти. Інтерпретація усередненої буттєвої тямущості одержує свою необхідну дороговказну нитку лише з формуванням поняття буття. З ясності поняття й приналежних до нього способів його експліцитного розуміння можна буде встановити, що має на увазі затемнена, відповідно ще не прояснена зрозумілість буття, які різновиди затемнення, відповідно перешкоди експліцитному проясненню змісту буття можливі й необхідні. Усереднена, неясна зрозумілість буття може далі бути просочена традиційними теоріями й думками про буття, а саме так, що ці теорії як джерела пануючої зрозумілості залишаються потаєні. - Шукане в питанні про буття жодним чином не повністю невідомо, хоча найближчим образом зовсім невловимо. Запитане підлягаючій розробці питання є буття, те, що визначає суще як суще, те, у виді чого суще, як би воно ні осмислювалося, завжди вже зрозуміле. Буття сущого саме не "є" суще. Перший філософський крок у розумінні проблеми буття полягає в тому, щоб не цибок nva бптуетстеси, "не розповідати історії", тобто визначати суще як суще не через зведення до іншого сущого в його джерелах, як якби буття мало характер можливого сущого. Буття як запитане вимагає звідси свого способу виявлення, що у принципі відрізняється від розкриття сущого. Відповідно й що випитується, зміст буття, зажадає своєї концептуальності, знову ж у принципі відмінної від концепцій, у яких досягає своєї значеннєвої визначеності суще. Оскільки запитане становить буття, а буття означає буття сущого, опитуваним буттєвого питання виявляється саме суще. Воно як би розпитується на тему його буття. Щоб воно однак могло не перекручено видавати риси свого буття, воно зі своєї сторони повинне колись стати доступно так, як воно саме по собі є. Буттєве питання в плані його запитуваного вимагає досягнення й випереджального забезпечення правильної манери підходу до сущого. Однак "сущим" іменуємо ми багато чого й у різному змісті. Суще є всі, про що ми говоримо, що маємо на увазі, до чого маємо таке-те й таке-те відношення, суще й те, що і як ми самі суть. Буття лежить у тім, що воно є і є так, у реальності, наявності, стані, значенні, присутності *, в "є". З якого сущого треба зчитувати зміст буття *, від якого сущого повинне брати своє початок розмикання буття? Початок довільно або в розробці буттєвого питання певне суще має перевагу? Яке це зразкове* суще й у якому змісті воно має перевагу? Якщо питання про буття повинен бути чітко поставлений і розгорнуть у його повної прозорості, то розробка цього питання вимагає, по попередньої роз'ясненням, експлікації способу придивляння в буття, розуміння й концептуального схоплювання змісту, підготовки можливості правильного вибору зразкового сущого, вироблення генуйованої манери підходу до цього сущого. Придивляння в що, розуміння й схоплювання, вибір, підхід до чого суть конститутивні установки запитування й самі таким чином, модуси певного сущого, того сущого, котре ми, що запитують, завжди самі є. Розробка буттєвого питання значить тому: висвітлення якогось сущого - запитувача - у його бутті. Задавання цього питання як модус буття певного сущого саме сутності визначене тим, про що в ньому запитано, -і буттям **. Це суще, котре ми самі завжди суть і яке серед іншого має буттєву можливість запитування, ми термінологічно схоплюємо як присутність. Виразна й прозора постановка питання про зміст буття вимагає попередньої адекватної експлікації певного сущого (присутності) в аспекті його буття *. Чи не впадає, однак, таке підприємство в очевидне коло? Колись повинні визначити суще в його бутті й на цій підставі хочемо потім тільки порушувати питання про буття, що це інше, як не ходіння по колу? Не "подано" чи отут уже розробці питання те, що ще тільки повинен дати відповідь на це питання? Формальні докори, подібні завжди виставляється легко у сфері дослідження почав аргументації від "кола в доказі", при вивірці конкретних шляхів дослідження завжди стерильні. Для зрозумілості справи вони нічого не приносять і заважають прориву в поле розвідки. Але фактично в зазначеній постановці питання взагалі немає ніякого кола. Суще можна визначити в його бутті без того щоб при цьому вужу була експліцитна концепція змісту буття. Не будь це так, до цієї пори не могло б бути ще ніякого онтологічного пізнання, чий фактичний склад ніхто адже не стане заперечувати. ''Буття" у всіх колишніх онтологіях правда "подає", але не як доступне поняття, -і не як те, у якості чого воно шукане. "Перед посилання" буття має характер попереднього прийняття буття в увагу, а саме так, що в увазі до йому передане суще перед відтворюючи артикулюється у своєму бутті. Це провідне маєток буття у виді виростає із середньої буттєвої тямущості, у якій ми завжди вже рухаємося і яка в остаточному підсумку* належить до сутнісному пристрою самої присутності. Таке "припущення" не має нічого загального з постулююванням першопринципу, з якого дедуктивно виводиться послідовність тез. "Коло в доказі" при постановці питання про зміст буття взагалі неможливий, тому що при відповіді на питання мова йде не про вивідне обґрунтування, але про що виявляє висвітлення підстави. Не "коло в доказі" лежить у питанні про зміст буття, але, мабуть, дивна назад - або вперед-віднесеність" спрощеного (буття) до запитування як буттєвому модусу сущого. Корінна зачепленість запитування його спрощеним належить до самого свого змісту буттєвого питання. Але це значить лише: суще характеру присутності саме має до питання про буття якесь ~ можливо навіть виняткове - відношення. А тим самим чи не виявлено вже певне суще в його буттєвій перевазі й задане** зразкове суще, належне служити первинно опитуваним у питанні про буття? Попереднім розбором ні перевага присутності не виявлено, ні про його можливу або навіть необхідної функції як первинно підмета опитуванню не вирішено. Але, мабуть, щось начебто переваги присутності себе заявило.

2. Онтологічна перевага питання про буття

Характеристика буттєвого питання по дороговказній нитці формальної структури питання як такого показала це питання як своєрідний, а саме тим, що його розробка й особливе рішення вимагає ряду фундаментальних розглядів. Відмітність буттєвого питання цілком вийде на світло, однак, тільки тоді, коли він буде задовільно обкреслений у плані його функції, його мети і його мотивів. Поки необхідність поновлення питання була мотивована по-перше, з поважності його джерела, але насамперед з відсутності певної відповіді, навіть відсутності задовільної постановки питання взагалі. Можуть, однак, зажадати довідатися, чому покликаний служити цей питання. Він залишається лише, або взагалі виявляється, тільки заняттям вільно летючій спекуляції про найузагальненіші узагальненості і (або) це найпринциповіше і найконкретніше питання разом. Буття є щораз буття сущого. Всесвіт сущого може по своїм різним сферам стати полем висвітлення й окреслення певних предметних областей. Останні, напр. історія, природа, простір, життя, присутність, мова й т.п. зі своєї сторони дозволяють у відповідних наукових розвідках тематезувати себе в предмети. Наукове дослідження проводить виділення й першу фіксацію предметних областей наївно й вчерно. Розробка області в її основоструктурах відомим образом уже досягнута донауковим досвідом і тлумаченням кола буття, у якому обкреслена сама предметна область. Виниклі так "осново поняття" виявляються найближчим образом дороговказними нитками для першого конкретного розмикання області. Лежить чи ні вагомість дослідження завжди саме в цій позитивності, його власний прогрес полягає не стільки в нагромадженні результатів і заощадженні таких в "підручниках", скільки в запитування про осново устрій тієї або іншої області, що здебільшого вимушено реагує на таке наростаюче пізнання предметів. Власне "рух" наук розгортається в більш-менш радикальної й прозорої для себе самої ревізії осново понять. Рівень науки визначається тим, наскільки вона здатна на кризу своїх осново понять. В таких іманентних кризах наук відношення позитивно досліджує запитування до опитуваних речей саме стає хибким. Усюди сьогодні в різних дисциплінах пробудилися тенденції переставити дослідження на нові підстави. Найсуворіша по видимості й усього прочнее злагоджена наука, математика, упала в "кризу підстав". Боротьба між формалізмом і інтуїціонізмом ведеться за досягнення й забезпечення способу первинного підходу до того, що повинне бути предметом цієї науки. Теорія відносності фізики відбувається з тенденції виявити властиву самій природі взаємозв'язок так, як вона складається "по собі". Як теорія умов підступу до самої природи вона намагається через визначення всіх релятивностей зберегти незмінність законів руху й ставить себе тим самим перед питанням про структуру відданою їй предметної області, перед проблемою матерії. У біології пробуджується тенденція вийти з питаннями за межі визначень організму й життя, даних механіцизмом і віталізмом, і заново визначити буттєвий рід живого як такого. В історіографічних науках про дух порив до самої історичної дійсності прямо через переказ із його поданням і традицію підсилилася: історія літератури повинна стати історією проблем. Теологія шукає більше вихідним, визначеним змістом самої віри й тлумачення, що залишається усередині її, буття людини до Бога. Вона починає потроху знову розуміти прозріння Лютера, що її догматична систематика спочиває на "фундаменті", що зложився не з первинно віруючого запитання й концептуальність якого для теологічної проблематики не тільки не достатня, але приховує й спотворює її. Осново поняття суть визначення, у яких лежача в підставі всіх тематичних предметів об'єктна область досягає що випереджає й веде все позитивне дослідження зрозумілості. Своє автентичне посвідчення й "обґрунтування" ці поняття одержують тому лише в настільки що ж випереджає наскрізному дослідженні самої предметної області. Оскільки ж кожна із цих областей отримана зі сфери самого сущого, таке попереднє й що створює осново поняття дослідження означає ніщо інше, як тлумачення цього сущого на осново устрій його буття. Таке дослідження повинне випереджати позитивні науки; і воно це може. Робота Платона й Аристотеля тому доказ. Таке основополаганіє наук відрізняється принципово від що кульгає ним вслід "логіки", що випадковий стан тієї або інший з них досліджує на її "метод". Воно є продуктивна логіка в тому розумінні, що як би випереджальним стрибком вступає в певну буттєву область, уперше розмикає її в пристрої її буття й подає добуті структури в розпорядження позитивних наук як прозорі орієнтири для запитання. Так напр., філософськи первинна не теорія формування понять історіографії й не теорія історіографічного пізнання, однак також і не теорія історії як об'єкта історіографії, але інтерпретація властиво історичного сущого на його історичність. Так і позитивний урожай кантівської критики чистого розуму спочиває в готуванні до розробки того, що взагалі належить до якій-небудь природі, а не в "теорії" пізнання. Його трансцендентальна логіка є апріорна предметна логіка буттєвої області природа. Але таке запитування -і онтологія, узята в найширшому змісті й без примикання до онтологічних напрямків і тенденцій - сама бідує ще в дороговказної нитки. Онтологічне запитування, щоправда, на противагу онтичному запитуванню позитивних наук вихідне. Воно залишається, однак саме наївно й не прозоро, якщо його розвідки про буття сущого залишають не розібраним зміст буття взагалі. І саме онтологічне завдання якоїсь дедуктивно, що конструює генеалогії, різних можливих способів буття має потребу в переддомовленості про те, "що ж ми властиво під цим вираженням "буття" маємо на увазі". Буттєве питання націлене тому на апріорну умову можливості не тільки наук, що досліджують суще як таким-те образом суще й рухаються при цьому завжди вже усередині певної буттєвої зрозумілості, але на умову можливості самі онтології, що розташовуються колись онтичних наук і їх що обґрунтовують. Усяка онтологія, розпоряджайся вона як завгодно багатої й міцно скріпленою категоріальною системою, залишається в основі сліпої й перекрученням самого свого її призначення, якщо вона колись досить не прояснила зміст буття й не сприйняла це прояснення як свою фундаментальне завдання. Правильно зрозуміле онтологічне дослідження саме надає буттєвому питанню його онтологічна перевага перед простим відновленням високоповажної традиції й просуванням непрозорої дотепер проблеми. Але це предметну-науково-предметна перевага не єдине.

3. Онтична перевага буттєвого питання

Наука взагалі може бути визначена як сукупність обґрунтованого взаємозв'язку щирих положень. Ця дефініція й не повна, і вона не уловлює науку в її змісті. Науки як образи поводження людини мають спосіб буття цього сущого (людини). Це суще ми схоплюємо термінологічно як присутність. Наукове дослідження не єдиний і не найближчий можливий образ буття цього сущого. Сама присутність поверх того відмінно від іншого сущого. Цю відмінність треба попередньо виявити. Відповідне прояснення повинне випереджати наступні й уперше властиві, що розкривають аналізи. Присутність є суще, котре не тільки трапляється серед іншого сущого. Воно навпроти, онтично відрізняється тим, що для цього сущого в його бутті мова йде про саме це буття. До цього буттєвого пристрою присутності однак тоді належить, що у своєму бутті воно має буттєве відношення до цього буття. І цим знову ж сказане: присутність розуміє якимсь образом і з якоюсь явністю у своєму бутті. Цьому сущому властиво, що з його буттям і через нього це буття йому самому розімкнуте. Зрозумілість буття сама є буттєва визначеність присутності *. Онтична відмінність присутності в тім, що воно існує онтологічно. Бути онтологічним значить тут не: вишиковувати онтологію. Якщо ми тому резервуємо титул онтології для експліцитного теоретичного запитання про зміст сущого те наявне у виді буття - онтологічною присутністю варто позначити як доонтологичне. Це знову ж означає, не скажемо однаково, що просто оптично суще, але суще способом розуміння буття. Саме* буття, до якого* присутність може так або так ставитися й завжди якось віднесло, ми йменуємо екзистенцією. І оскільки сутнісно визначити це суще через завдання предметного що не можна, скоріше істота його лежить у тім, що воно завжди має бути своїм буттям як своїм, для позначення цього сущого вибраний як вираження чистого буття титул "присутність". Присутність розуміє себе завжди зі своєї екзистенції, можливості його самого бути самим собою або не самим собою. Ці можливості присутність або вибрало саме або воно в них потрапило або в них якось уже виросло. Про екзистенцію вирішує способом оволодіння або недогляду тільки саме повсякчасне присутність. Питання екзистенції повинен виводитися на чистоту завжди тільки через саме екзистенціювання. Провідну при цьому зрозумілість себе самої ми йменуємо екзистенційною. Питання екзистенції є онтична "справа" присутності. Отут не потрібно теоретичної прозорості онтологічної структури екзистенції. Питання про структуру націлений на розкладку того, що конституює екзистенцією.* Взаємозв'язок цих структур ми йменуємо екзистенційністю. Їхня аналітика має характер не екзистентного, але екзистенціального розуміння. Завдання екзистенціальної аналітики присутності в плані її можливості й необхідності переднамічена онтичним пристроєм присутності. Оскільки стало бути екзистенція визначає присутність, онтологічна аналітика цього сущого завжди вже вимагає прийняття в увагу екзистенційності. Останню же ми розуміємо як буттєвий пристрій сущого, яке екзистує. В ідеї такого буттєвого пристрою вже лежить знову ж ідея буття. І в такий спосіб можливість проведення аналітики присутності залежить від попереднього пророблення питання про зміст буття взагалі. Науки суть способи присутності бути, у яких воно віднесено й до сущого, яке не обов'язково воно саме. До присутності однак сутнісно належить: буття у світі. Приналежне до присутності розуміння буття, тому рівно на початку включає розуміння чогось на зразок "миру" і розуміння буття сущого, доступного усередині миру. Онтології, що мають темою суще відсутність розмірного характеру буття, самі, тому фундирувані й мотивовані в онтичній структурі присутності, що вбирає в себе визначеність доонтологічне розуміння буття. Тому фундаментальну онтологію, з якої можуть виникати всі інші, треба шукати в екзистенціальній аналітиці присутності. Присутність має в такий спосіб багаторазове перевага перед усяким іншим сущим. Перша перевага онтичне: це суще визначається у своєму бутті екзистенцією. Друга перевага онтологічне: присутність на основі своєї визначеності екзистенцією саме по собі "онтологіно". До присутності належить ще знову ж рівновихідно - як конститутив зрозумілості екзистенції: розуміння буття всього відсутність розмірного сущого. Присутність має звідси третя перевага як онтично-онтологічна умова можливості всієї онтології. Присутність виявляється так першим, що до всякого іншого сущого підлягає онтологічному опитуванню. Екзистенціальна аналітика зі своєї сторони знову ж в остаточному підсумку екзистентна, тобто онтично вкорінена. Тільки коли філософськи, що досліджує запитання саме екзистентно взяте на себе, як буттєва можливість конкретно екзистуючого присутності, існує можливість розмикання екзистенційності екзистенції й з нею можливість підступити впритул до задовільно фундируваної онтологічного проблематиці взагалі. Тим самим, однак прояснилося й онтичне перевага питання про буття. Онтично-онтологічна перевага присутності побачили вже рано, без того щоб при цьому сама присутність була розпізнана в його генуінній онтологічній структурі або хоча б стало націленої на це проблемою. Аристотель говорить: г\ ч/и/т) та ovra кшс, ecTTiv. Душу (людини) є відомим образом суще; "душу", тридцятилітній людське буття, відкриває у своїх способах бути, oao0ri<7i(; і v6r|CTic;, все суще в плані факту й такості його буття, тобто завжди в його бутті. Це положення, що відсилає до онтологічній тезі Парменіда, Фома Аквінський включив у характерне міркування. У рамках завдання дедукції "трансценденцій", тобто чорт буття, лежачих ще вище всякої можливої предметно-змістовно-родовий визначеності сущого, усякого modus specialis entis, і необхідно властивих кожному щось, яким би воно не було, у якості одного такого transcendens підлягає виявленню також verum. Це робиться через апеляцію до сущого, яке по самому його способі буття має властивість "сходитися" з будь-яким якої завгодно сущим. Це виняткове суще, ens, quod natum est convenire cum omni ente, -душу (anima) Виступаюче тут, хоча онтологічно ще не прояснена перевага "присутності" перед усяким іншим сущим явно не має нічого загального з дурний суб'єктацією вселеної сущого. Демонстрація онтико-онтологічної відмінності питання про буття заснована в попередньому показі онтико-онтологічної переваги присутності. Але аналіз структури буттєвого питання як такого (2) натрапив на виняткову функцію цього сущого усередині самої постановки питання. Присутність відкрила при цьому як суще, котре повинне бути колись онтологічно задовільно розроблено, щоб питання могло стати прозорим. Тепер однак виявилося, що онтологічна аналітика присутності взагалі становить всю фундаментальну онтологію, що присутність тому служить тим сущим, котре в принципі повинне бути попередньо опитано про його буття. Коли інтерпретація змісту буття стає завданням, присутність не тільки первинно опитуване суще, воно поверх того суще, яке у своєму бутті завжди вже має відношення до тому, про що в цьому питанні запитується. Але буттєве питання є тоді ніщо інше як радикалізація приналежної до самої присутності сутнісної буттєвої тенденції, доонтологічної буттєвої тямущості. Другий розділ Двояке завдання в розробці буттєвого питання Метод розвідки і його план

Онтологічна аналітика присутності як вивільнення обрію для інтерпретації змісту буття взагалі. При характеристиці завдань, що лежать в "постановці" буттєвого питання, було показано, що потрібна не тільки фіксація того сущого, котре покликано служити первинно опитуваним, але що потрібно також виразне засвоєння й забезпечення правильного типу підходу до цього сущого. Яке суще усередині буттєвого питання бере на себе переважну роль, було розібрано. Але яким образом це суще, присутність, повинне стати доступним і в розуміючому тлумаченні бути як би взяте на приціл? Доведене для присутності онтично-онтологічна перевага змінювало б до думки, що це суще повинне онтично-онтологічно бути й первинно даним, не тільки в змісті "безпосередньої" охопленості самого цього сущого, але й у плані настільки ж "безпосередньої" відданості його образа буття. Присутність правда онтически не тільки близько або саме близьке - ми навіть суть воно завжди самі. Проте або саме тому воно онтологічно саме далеке. Правда до його самого свого буття належить мати поняття про нього й триматися завжди вже у відомого тлумачення свого буття.

Але звідси ще зовсім не треба, що це найближче доонтологічне буттєве тлумачення себе самого можна прийняти за адекватну дороговказну нитку, точно як якби ця зрозумілість буття виникала з тематично онтологічного осмислення самого свого буттєвого пристрою. Присутність має скоріше по своєму способі бути тенденцію розуміти своє буття з того сущого, до якого воно по суті постійно й найближче ставиться, з "миру".* У самій присутності й тим самим у зрозумілості йому буття закладено те, що ми виявимо як онтологічне зворотне випромінювання зрозумілості миру на тлумачення присутності. Через цього онтично-онтологічної переваги присутності його специфічний буттєвий пристрій - зрозуміле в змісті приналежної до нього "категоріальної" структури - залишається присутності сховано. Присутність собі самому онтично "усього ближче", онтологічно всього далі, але доонтологічно все-таки не чужо.

Поки що тим самим зазначене лише, що інтерпретація цього сущого коштує перед своєрідними труднощами, заснованими в самому образі буття тематичного предмета й тематезуючого поводження, а не скажемо в недостатньої оснащеності нашої пізнавальної здатності або в недостачі, очевидно легко переборної, адекватної концептуальності. Оскільки ж однак до присутності належить не тільки зрозумілість буття, але остання формується або розпадається з тим або іншим способом буття самої присутності, воно розташовує багате тлумачення. Філософська психологія, антропологія, етика, "політика", поезія, біографія й історіографія на своїх різних шляхах і в мінливій мері розслідують поводження, здатності, сили, можливості й долі присутності. Але питанням залишається, чи велися ці тлумачення настільки ж екзістенціально вихідне, як вони можливо були оригінальні екзистентно. Одне не обов'язково повинне збігатися с іншим, але одне й не виключає іншого. Екзистентне тлумачення може просувати екзистенціальну аналітику, якщо вже філософське пізнання зрозуміле в його можливості й необхідності. Лише якщо осново структури присутності досить розроблені в експліцитній орієнтації на саму буттєву проблему, попередні досягнення в тлумаченні присутності одержать своє екзистенціальне виправдання. Аналітика присутності повинна виходить залишатися першим завданням в питанні про буття.

Але тоді воістину пекучої стає проблема досягнення й забезпечення провідної манери підходу до присутності. Негативно говорячи: до цьому сущому не можна догматично додавати ніякої довільної ідеї буття й дійсності, як би вона не була "самозрозумілої", ніякі такою ідеєю "категорії" не можна нав'язувати присутності без онтологічного огляду. Тип підходу й тлумачення повинен бути навпроти вибраний так, щоб це суще змогло показати себе саме по собі із себе самого. А саме, він повинен виявити це суще в тім, як воно найближчим образом і здебільшого є, у його середньої повсякденності.

У ній треба вивести не довільні й випадкові, але сутнісні структури, які дотримуються як визначальні у всякому образі буття фактичної присутності.