Сенс життя людини

12

План

Вступ

1. Людина у пошуках сенсу життя

2. Мета життя людини

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Спрадавна людина ставила перед собою питання, в чому єство людського буття. Багато філософів і мислителі намагалися відповісти, для чого живе людина, для чого прийшов він в цей світ, чому він вмирає і що відбувається з ним після смерті.

Питання про сенс життя є питання про призначення людини. Не чому?, а для чого живе людина? З незапам'ятних часів він займав людину. Є, пише відомий французький мораліст і філософ Лльбер Камю в есе «Міф про Сізіфа», лише один фундаментальне питання філософії. Це питання про те, стоїть або не коштує життя того, аби її прожити. Все інше - чи має світ три виміри, чи керується розум дев'ятьма або дванадцятьма категоріями - другорядно. Сама постановка цього питання свідчить про те, що він народжується з сумніву в існуванні такого сенсу. Сумнів же передбачає, що сама дійсність, можливо, розірвана, непослідовна і абсурдна.

Серед багатьох підходів до вирішення складної проблеми - чи існує логіка, прийнятна аж до самої смерті, можна виділити три головних: сенс життя спочатку властивий життю в се глибинних підставах; сенс життя за межами життя; сенс життя твориться самим суб'єктом. Для всіх трьох підходів характерна вистава, що життя, як вона фактично є, само ж розуміння сенсу життя різниться.

Метою даної роботи є розгляд питання про сенс і мету життя людини з філософської точки зору.

Робота складається з введення, двох параграфів, висновку і списку використаної літератури.

1. Людина у пошуках сенсу життя

На відміну від тварин інстинкти не диктують людині, що йому потрібне, і на відміну від людини вчорашнього дня, традиції не диктують сьогоднішній людині, що йому повинне. Не знаючи ні того, що йому потрібне, ні того, що він повинен, людина втратила ясне уявлення про те, чого ж він хоче. У результаті він або хоче того ж, чого та інші (конформізм), або робить те, що інші хочуть від нього (тоталітаризм).

Сенс має бути знайдений, але не може бути створений. Створити можна лише суб'єктивний сенс, просте відчуття сенсу, або нісенітницю. Сенс не лише повинен, але і може бути знайдений, і у пошуках сенсу людини направляє його совість. Одним словом, совість - це орган сенсу. Її можна визначити як здатність виявити той єдиний і унікальний сенс, який криється в будь-якій ситуації. Сенс - це всякий раз також і конкретний сенс конкретної ситуації. Це завжди «вимога моменту», яка завжди адресована конкретній людині. І як неповторювана кожна окрема ситуація, так само унікальний і кожна окрема людина.

Для першого з вказаних вище підходів до визначення сенсу життя, найбільш характерне релігійне тлумачення життя. Єдине, що робить осмисленим життя і тому має для людини абсолютний сенс, є не що інше, як дієва співучасть в Боголюдському житті. Саме так відповів Христос на питання що робити?: «Ось справа Божий, аби не вірували в Того, Кого Він послав». Не переробка світу на початках добра, але вирощення в собі субстанціонального добра, зусилля життя з Христом і в Христу. Бог створив людину по своєму образу і подібності. І ми своїм життям повинні проявити його. Емпіричне життя світу, так само, як видерті з книги клаптики сторінки.

У основі другого підходу лежить секуляризована релігійна ідея. Людина здатна перевлаштувати світ на початках добра і справедливості. Рух до цього світлого майбутнього є прогрес. Прогрес, таким чином, передбачає мету, а мета додає сенс людського життя. Критики давно відмітили, що в рамках цього підходу майбутнє обожнюється за рахунок сьогодення і минулого. Прогрес перетворює кожне людське покоління, кожну людину, кожну епоху в засіб і знаряддя для остаточної мети - досконалості, могутності і блаженства грядущого людства, в якому ніхто з нас «не матиме».

Відповідно до третього підходу, життя не має сенсу, що виникає з минулого або майбутнього, тим більше, з потойбічного світу. У житті самому по собі взагалі немає жодного раз і назавжди заданого, одного дня визначеного сенсу. Лише ми самі свідомо або стихійно, навмисно чи мимоволі самими способами нашого буття додаємо їй сенс і, тим самим, вибираємо і творимо своє людське єство.

Щодня і кожну годину пропонують новий сенс, і кожну людину чекає інший сенс. Сенс є для кожного, і для кожного існує свій особливий сенс. Зі всього цього витікає, що сенс повинен мінятися як від ситуації до ситуації, так і від людини до людини. Проте сенс всюдисущий. Немає такої людини, для якої життя не тримало б на готове яку-небудь справу, і немає такої ситуації, в якій нам би не була надана життям можливість знайти сенс.

Людина не лише шукає сенс через своє прагнення до сенсу, але і знаходить його, а саме трьома дорогами. По-перше, він може угледіти сенс у дії, в створенні чого-небудь. По-друге, він бачить сенс в тому, аби переживати щось, і, нарешті, він бачить сенс в тому, аби когось любити. Але навіть в безнадійній ситуації, перед якою він безпорадний, він здатний бачити сенс.

У житті не існує ситуацій, які були б дійсно позбавлені сенсу. Це можна пояснити тим, що представляються нам негативними сторони людського існування - зокрема, трагічна тріада, що включає страждання, провину і смерть, - також можуть бути перетворені в щось позитивне, в досягнення, якщо підійти до них з правильної позиції і з адекватною установкою.

Здійснюючи сенс, людина реалізує сама себе. Здійснюючи ж сенс, ув'язнений в стражданні, ми реалізуємо саме людське в людині. Ми знаходимо зрілість, ми зростаємо, ми переростаємо самих себе. Саме там, де ми безпорадні і позбавлені надії, будучи не в змозі змінити ситуацію, - саме там ми покликані, відчуваємо необхідність змінитися самим.

Існує визначення, що свідчить, що сенси і цінності - не що інше, як реактивні утворення і механізми захисту. Але чи є сенси і цінності настільки відносними і суб'єктивними, як вважають? Сенс відносний постільки, оскільки він відноситься до конкретної людини, залученої в особливу ситуацію. Можна сказати, що сенс міняється, по-перше, від людини до людини і, по-друге, - від одного дня до іншого, навіть від години до години. Звичайно, переважно говорити про унікальність, а не про відносність сенсів. Унікальність, проте, - це якість не лише ситуації, але і життя як цілого, оскільки життя - це низка унікальних ситуацій. Людина унікальна як, по суті, так і в існуванні. У граничному аналізі ніхто не може бути замінений - завдяки унікальності кожного людського єства. І життя кожної людини унікальне в тому, що ніхто не може повторити її. Немає такої речі, як універсальний сенс життя, є лише унікальні сенси індивідуальних ситуацій. Проте серед них є і такі, які мають щось загальне, і, отже, є сенси, які властиві людям певного суспільства, і навіть більш того - сенси, які розділяються безліччю людей впродовж історії. Ці сенси і є те, що розуміється під цінностями. Таким чином, цінності можна визначити як универсалії сенсу, що кристалізуються в типових ситуаціях, з якими стикається суспільство або навіть все людство.

Володіння цінностями полегшує для людини пошук сенсу, принаймні, в типових ситуаціях, він позбавляє від ухвалення рішень. Але, на жаль, йому доводиться розплачуватися за це полегшення, тому що на відміну від унікальних сенсів, пронизливих унікальні ситуації, може виявитися, що дві цінності входять в протиріччя один з одним. А протиріччя цінностей відбиваються в душі людини у формі ціннісних конфліктів.

Враження, що дві цінності проти один одному, є слідством того, що упускається цілий вимір. Що це за вимір? Це ієрархічний порядок цінностей. По Максу Шеллеру, оцінювання імплицитно передбачає перевагу одній цінності іншій. Ранг цінності переживається разом з самою цінністю. Іншими словами, переживання певної цінності включає переживання того, що вона вище за якусь інший. Отже, приходимо до висновку, що для ціннісних конфліктів немає місця. Проте переживання ієрархічного порядку цінностей не позбавляє людину від ухвалення рішень.

Потяги штовхають людину, цінності - притягують. Людина завжди вольна прийняти або відкинути цінність, яка пропонується йому ситуацією. Це справедливо також відносно ієрархічного порядку цінностей, які передаються моральними і етичними традиціями і нормами. Вони повинні пройти перевірку совістю людини - якщо лише він не відмовляється підкорятися своїй совісті і не заглушає її голосу.

Сенс - це те, що мається на увазі людиною, яка ставить питання, або ситуацією, яка теж має на увазі питання, що вимагає відповіді. Звичайно, людина вільна відповідає на питання, які задає йому життя. Але цю свободу не слід змішувати з довільністю. Її потрібно розуміти з точки зору відповідальності. Людина відповідає за правильність відповіді на питання, за знаходження дійсного сенсу ситуації. А сенс - це щось, що потрібно швидше знайти, чим додати, швидше виявити, чим придумати.

2. Мета життя людини

Люди не уміють цінувати своє існування, вважають життя одноманітним і постійно заклопотані тим як би «убити час», Ці люди самі знецінюють і позбавляють сенсу своє життя, вони глухі до пісень поетів що співають гімн життя. На землі людина - єдина істота, якій дарували здатність доцільної практичної діяльності, сила творення і тому подібне Людям необхідний зрозуміти сенс життя, знайти в житті своє місце і відкрити найкращі дороги перетворення буття.

Людей, які йдуть в ногу з історією, не лякають проблеми життя. Їм доводиться не лише замислюватися над цими проблемами, але і ставити перед собою певну мету і добиватися їх здійснення. Ці цілі додають життя певний сенс, вселяють в серця людей надію на майбутнє. Осмислення життя народжує в людині силу, здатну перебудувати світ, створити рай не на небесах, як учили релігійні проповідники, а на землі. Питання про сенс, цілі і цінності життя мають не лише теоретичне, але величезне практичне значення. Ось чому люди з самого виникнення суспільного життя виявили до них не згасаючу цікавість.

Питання про сенс життя на всіх етапах розвитку історії викликало запеклі спори. Різні філософські і богословські системи не лише з різних точок зору личили до пояснення сенсу життю, але і робили це питання предметом світоглядних суперечок. Проблема сенсу життя за словами Р. Гейнеа, стала «проклятим» питанням філософії і історії. Лише марксизм вперше дав науковий всебічний аналіз проблеми сенсу життя.

«До цих пір, - писав Ф. Енгельс, - питання завжди свідчило: що є бог? - и німецька філософія вирішила його так: бог є людина. Людина лише повинна пізнати себе самого, зробити себе самого мірилом всіх життєвих стосунків, дати їм оцінку згідно своєму єству, влаштувати світ істинно по-людські, згідно вимогам своєї природи, - і тоді загадка нашого часу буде їм дозволена. Істину слід шукати не в примарних потойбічних областях, не поза часом і простором, не в якомусь «бозі», нібито що перебуває усередині світу або протиставив йому, а набагато ближче у власних грудях людини. Власне єство людини багато величніше і возвишеніше чим уявне єство всіх можливих «богів», адже які є лише більш менш неясним і спотвореним відображенням самої людини».

Захисники релігії вважають, що ні наука, ні філософія не можуть дати відповіді на питання «який сенс людського життя» і лише вони покликані відповісти на це питання. Для прикладу можна привести проповідь про сенс життя, яке прочитала Віра Шишкова в одній з общин баптистів.

«…Кожна людина, брати і сестри, ставить собі питання про сенс людського буття….Чи є в житті сенс? Багато песимістів бачать в житті лише похмуре. Чоловік не віруючий бачить в життя муки, сльози, кладовище. Але чи є єдина думка яка править Вселеною? Є. Адже в кожній людині існує жадання добра, краса справедливості. Немає жодної людини душу якого не рвалася б до прекрасного. Значить, і сенс життя має бути прекрасним, вічним, нескороминущим…

Сенс має бути доступний кожному, цим він і коштовний. Він буде лише тоді коштовним, коли суспільство не знатиме нерівності. Але якщо знайдеться хоч одна людина, якій сенс не доступний, то цей сенс не матиме жодної цінності…

Вища мета людини - уподібнення Христу…

Отже, мета, сенс, цінність життя є. Наш оптимізм не солодкуватий, ми не казки говоримо. Вище за нашу мету - жити для бога - нема».

Ці уривки свідчать про прагнення служителів культу викликати у слухачів певні переживання. Проповідник переконував своїх слухачів, що з релігійної точки зору сенс життя людини - знати бога, любити його, служити йому і славити своїми справами. Така постановка питання про мету життя наводить до виводу, що життя взагалі не має сенсу. Бо сенс життя зводиться до спілкування з неіснуючому богом. Проповідь переконує в тому, що для віруючих людей немає об'єктивного сенсу життя.

Марксизм виводить сенс життя з об'єктивно існуючих фактів як ідеал, який постійно практично здійснюється. Точніше кажучи, сенс життя стає ідеалом, заснованим на певних стосунках людини з фактами існуючої дійсності. Сенс життя не можна представити і поза людськими відносинами. Сенс життя особи не може бути ізольований від сенсу життя інших осіб, тому що поза людськими відносинами він втрачає всяке значення.

Відкидаючи релігійно-містичний сенс життя людини, наявність потойбічного сенсу в історії, марксистська філософія висуває положення про свідому діяльність людини в ім'я певної мети.

Висновок

Серед всіх речей, якими пишається людина, неперевершене значення займає його розум. Саме він дозволяє йому знати, що існує таке явище, як смерть, і роздумувати про його значення. Тварини не можуть робити цього; вони не усвідомлюють і не передбачають, що прийде день і вони загинуть. Перед тваринами не коштує проблема смерті або трагедії смерті. Вони не сперечаються про воскресіння і вічне життя. Лише люди можуть сперечатися про це, що вони і роблять. Вивід з такої суперечки найчастіше полягає в тому, що це життя є все. Істина відносно смерті звільняє нас і від принизливого страху, і від легковірного оптимізму. Вона звільняє нас від лестощів самим собі і від самообману. Люди не лише можуть винести цю істину, що стосується смерті, - вони можуть піднятися вище за неї, до набагато благородніших думок і дій, ніж ті, які зосереджуються довкола вічного самозбереження.

Люди жадають земних радощів, і можна сказати, що боротьба з передчасними смертями, за довге і щасливе життя (якщо не для себе, то принаймні, для своїх нащадків) складає основну мету всього історичного розвитку людства.

Знання того, що безсмертя є ілюзія, звільняє нас від всякого роду заклопотаності з приводу смерті. Це знання робить смерть в якомусь сенсі неважливою, воно звільняє всю нашу енергію і час для здійснення і розширення щасливих можливостей на цій землі. Це знання приносить людині силу, глибину і зрілість, воно робить можливість просту, зрозумілу і надихаючу філософію життя.

Від народження до смерті ми можемо жити нашим життям, працювати ради того, що ми вважаємо дорогими, і насолоджуватися цим. Ми можемо додати нашим діям значність і наповнити наші дні на землі сенсом і розмахом, яких не зможе знищити і наш кінець - смерть.

Список використаної літератури

1. Алексєєв П.В., Панін А.В. Філософія. - М., 2000.

2. Алексєєв П.В., Панін А.В. Хрестоматія по філософії. М.: Проспект, 1998.

3. Баландін О.К. Вернадський: життя, думка, безсмертя. М., 1988.

4. Бердяєв Н.А. Про призначення людини. - М.: Республіка, 1993.

5. Людина: Мислителі минулого і сьогодення про його життя, смерть і безсмертя. - М.: Політіздат, 1991.

6. Вішев І.В. Проблема особистого безсмертя. - Новосибірськ: Наука. Сиб. відділення, 1990.

7. Голсміт Д., Оуен Т. Поїськи життя у всесвіті. - М., 1983.

8. Ершов Г.Г. Сенс життя і соціальне безсмертя. - М., 1990.

9. Коган Л.Н. Мета і сенс життя людини. - М., 1984.

10. Маркс До., Енгельс Ф. Сочиненія Т. 1,20,23 - М.: Госполітіздат, 1955.

11. Панцхава І.Д. Людина його життя і безсмертя. - М.: Політіздат, 1967.

12. Радугин А.А., Радугин П.А. Філософія: курс лекцій. - М., 2004.

13. Спіркин А.Г. Філософія: підручник. - М.: Гардаріка, 2000. - 816 с.

14. Філософія / Під ред. В.П. Кохановського. - Ростов н/Д, 2000.

15. Філософія / Під ред. В.Н Лавріненко. - М., 2003.

16. Франкл Віктор. Людина у пошуках сенсу. - М.: Прогрес, 1990.

17. Фролькис В.В. Довге життя можливе, вічна - немає // За кордоном. - 1987. - №12.