Наукове пізнання та його методи

18

Міністерство внутрішніх справ України

Запорізький юридичний інститут ДДУВС

Кафедра філософії та політології

НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ ТА ЙОГО МЕТОДИ

Контрольна робота

з філософії

Виконала: студентка навчальної

групи № Г 651

Полякова Ю. В.

Перевірив: доцент, к. ф. н.

Рєзанова Н. О.

Запоріжжя - 2008

ЗМІСТ

Вступ

1. Стихійно-емпіричне пізнання

2. Наукове пізнання:

2.1 Форми та засоби наукового пізнання

2.2 Види наукових досліджень

2.3 Рівні наукового пізнання

3. Методи наукового пізнання

3.1 Методи емпіричного рівня наукового пізнання

а) специфічні

б) загальнонаукові

3.2 Методи теоретичного рівня наукового пізнання

4. Теорія пізнання

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Цю тему я обрала тому, що вона зацікавила та сподобалась мені. Я вважаю, що вона є однією з найважливіших в курсі вивчення філософії. Адже, переглянувши знайдену літературу, я побачила, що тема «Наукове пізнання» містить в собі багато інформації, яка використовується при вивченні інших тем даної дисципліни. Зокрема, наукове пізнання вивчає форми, рівні та методи наукового пізнання, а також види наукових досліджень.

Під час вивчення обраної теми я користувалася здебільшого хрестоматіями, навчальними посібниками та підручниками. А оскільки ця тема, на мою думку і на думку новоєвропейської традиції філософії є однією з фундаментальних, то знайти якісь конкретні вислови та думки вчених з цього приводу я не змогла.

Отже, об'єктом мого дослідження є філософія, а вже конкретним предметом дослідження буде наукове пізнання.

Мета моєї роботи полягає в тому, щоб якомога точніше і ширше розкрити зазначену тему та зробити висновки по ній. Що ж до завдання, то воно полягає в тому, щоб з'ясувати що таке наукове пізнання, тобто визначити його поняття, структуру, форми, види наукових досліджень, рівні та методи, розглянути теорію пізнання.

В своїй роботі я користувалася загальнонауковим методом, а точніше аналізом. Розбивши тему на розділи та підрозділи, я проаналізувала їх, а потім зробила висновки по кожному розділу і в кінці - загальні висновки по темі.

Отже, тепер перейдемо до детальнішого розкриття теми «Наукове пізнання та його методи».

1. Стихійно-емпіричне пізнання

Безпосередній зв'язок пізнання з практикою визначає донаукове, так зване стихійно-емпіричне, буденне пізнання, яке виникає разом з формуванням людського суспільства і здійснюється людьми в процесі всіх видів їхньої життєдіяльності. Його називають стихійним, оскільки воно не передбачає постановки будь-яких пізнавальних завдань, які б не стосувались безпосередньо потреб практики.

Це пізнання, разом з тим, є емпіричним, оскільки воно не йде далі окремих тверджень про різні властивості та окремі відношення предметів повсякденного досвіду. Тут схоплюються певні закономірні взаємозв'язки і взаємозалежності, які яскраво відображені в народній мудрості, в т. ч. у прислів'ях, народних прикметах і т. д. Донаукове стихійно-емпіричне пізнання одночасно є і формою практичної діяльності, воно безпосередньо вплетене в неї. Безпосередня мета його - не пізнання світу, а саме виробництво предметів, яке, зрештою, неможливе без певного знання про предмети та знаряддя праці, способи їхньої зміни, застосування тощо. Правда, це не означає, що практика зумовлена пізнанням. Знання у своєму виникненні, в своїй донауковій формі іманентне практиці, чим зумовлює її якісну визначеність як специфічно людської форми діяльності.

Характерними рисами донаукового стихійно-емпіричного пізнання є те, що:

· По-перше, даний рівень пізнання спирається, як правило, не на будь-які теоретично-пізнавальні концепції, а на багаторазове повторення поколіннями людей однакових операцій з речами та їхніми властивостями, що ї дає змогу відібрати такі способи практичної діяльності, які враховують певні об'єктивні властивості цих речей і є достатньо ефективними для одержання необхідних практичних результатів;

· По-друге, донаукове, стихійно-емпіричне пізнання не має своїх специфічних методів і спеціальних засобів. Засобами цього рівня пізнання є знаряддя праці, які одночасно виконують як виробничі так і пізнавальні функції;

· По-третє, результати цього рівня пізнання, звичайно, виражаються та закріплюються у виробничому досвіді, в певних правилах, які фіксують дії, необхідні для одержання корисного ефекту, забезпечення результативності людської діяльності;

· По-четверте, донаукове, стихійно-емпіричне пізнання не пов'язане з певним конкретним об'єктом пізнання. Об'єктом тут є ті різноманітні явища, з якими пов'язані люди в процесі своєї життєдіяльності. Зміни в характері життєдіяльності, розширення її сфери призводить до того, що люди стикаються з усе новими і новими явищами дійсності, тому об'єкт цього рівня є дуже широким і невизначеним.

Отже, я з'ясувала, що таке стихійно-емпіричне пізнання та визначила, чим відрізняються між собою донаукове та наукове пізнання. Тепер треба детальніше розглянути наукове пізнання, визначити його форми, види, рівні та методи.

2. Наукове пізнання

На відміну від донаукового, стихійно-емпіричного пізнання наукове пізнання виникає лише на певному етапі історичного розвитку людства. Виникнення його пов'язане з суспільним розподілом праці, з відділенням розумової праці від фізичної і перетворенням розумової праці, духовної діяльності у відносно самостійну сферу.

Наукове пізнання являє собою відносно самостійну, цілеспрямовану пізнавальну діяльність, яка складається із взаємодії таких компонентів:

1) пізнавальної діяльності спеціально підготовлених груп людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні установки з приводу своєї професійної діяльності;

2) об'єктів пізнання, які можуть не збігатися безпосередньо з об'єктами виробничої діяльності, а також практики в цілому;

3) предмета пізнання, який де термінується об'єктом пізнання і проявляється в певних логічних формах;

4) особливих методів та засобів пізнання;

5) уже сформованих логічних норм пізнання та мовних засобів;

6) результатів пізнання, що виражаються головним чином у законах теоріях, наукових гіпотезах;

7) цілей, що спрямовані на досягнення істинного та достовірного, систематизованого знання, здатного пояснити явища, передбачити їхні можливі зміни і бути застосованим практично.

Таким чином, наукове пізнання - це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання, в свою чергу, детермінуються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з іншого - потребами розвитку самого наукового пізнання.

2.1 Форми та засоби наукового пізнання

У науковому пізнанні в діалектичній єдності чуттєво-сенситивного та раціонального головна роль належить раціональному мисленню. Проте його основні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауковому, так і на науковому рівні пізнання. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Ідея - це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує багато функцій, основними з яких є:

1) підсумовування досвіду попереднього розвитку знання;

2) синтезування знання в цілісну систему;

3) виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ;

4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем.

Таким чином, ідея є особливою формою наукового пізнання. Вона не просто відображає дійсність такою, як вона існує тут і тепер, але і її розвиток в можливості, в тенденції, вона фіксує не лише суще, але і належне, спрямовує пізнавальну діяльність людини на практичне перетворення дійсності згідно зі змістом наявного знання.

Проблема - це форма і засіб наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема є відображенням проблемної ситуації, яка об'єктивно виникає в процесі розвитку суспільства як протиріччя між знанням про потреби людей у яких-небудь результативних практичних та теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх реалізації. Проблема - це суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Постановка проблеми - це вихід із сфери уже вивченого у сферу того, що ще належить вивчити. Проблема - це етап зародження нових знань, що має активний пошуковий характер, і в якому істинне переплітається з неістинним, об'єктивний зміст не відділений від суб'єктивного. Це також початковий етап становлення наукової теорії.

Отже, проблема є джерелом розвитку теорії, пошуком шляхів її використання для вирішення практичних завдань, а також визначення меж її застосування і, тим самим, виявлення її обмеженості.

Гіпотеза - це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного, точного. Гіпотези висуваються в контексті розвитку науки для вирішення якої-небудь конкретної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або для усунення суперечностей між теорією та негативними даними експериментів шляхом проведення перевірки, доведення.

Концепція - це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обґрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.

Теорія - це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Також теорія характеризується своєю точною логічною організацією, об'єктивним змістом та пізнавальними функціями. Вона дає змогу зрозуміти об'єкт пізнання в його внутрішніх зв'язках і цілісності, пояснює багатоманітність наявних фактів і може передбачити нові, ще невідомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому. Дві найважливіші функції теорії - пояснення та передбачення.

Таким чином, усі форми та засоби наукового пізнання - ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія взаємопов'язані між собою та взаємо обумовлюють одна одну.

2.2 Види наукових досліджень

У сучасному науковому пізнанні, залежно від характеру об'єктів пізнання, методів та засобів їх вивчення, від особливостей вирішуваних проблем, виділяють три основних види наукових досліджень.

1. Фундаментальні теоретичні дослідження, спрямовані на пошук принципово нових ідей, шляхів і методів пізнання та пояснення. Розв'язання їх потребує глибокого аналізу розроблюваних систем наукового знання - теорій, законів, гіпотез, а також критичного вивчення пізнавальних можливостей, методів та засобів наукового пізнання, якими користується дослідник.

2. Цілеспрямовані теоретичні дослідження. Вчений тут, як правило, має справу з уже сформульованими теоретичними проблемами, йому належить критично вивчити раніше запропоновані рішення, емпірично перевірити визнані наукою закони, теорії, гіпотези. Важливою метою цього виду наукового дослідження є розмежування перевірених та гіпотетичних знань.

3. Прикладні наукові дослідження. Вони спрямовані на практичне використання сформульованих законів та теорій, пошуки методів практичного застосування нових і вже відомих джерел енергії, способів створення нових засобів праці, матеріальних засобів пізнання і т.д. Досить часто і прикладні дослідження ведуть до нових наукових відкриттів.

2.3 Рівні наукового пізнання

В науковому пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний. Вони відрізняються: глибиною, повнотою, всебічністю осягнення об'єкта; цілями, методами досягнення та способами вираження знань; ступенем значимості в них чуттєвого та раціонального моментів.

На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв'язки між окремими явищами. На теоретичному - створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності.

Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання розрізняються також і тим, з якого боку вони досліджують об'єкт, яким чином одержано основний зміст знання, що є логічною формою його вираження, науковою та практичною значимістю одержаного знання.

На емпіричному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його зовнішніх зв'язків і проявів, які доступні, в основному, живому спогляданню. Логічною формою вираження знання емпіричного рівня є система суджень та умовиводів, за допомогою яких формулюються закони, що відображають взаємозв'язки та взаємодії явищ дійсності в їхній безпосередній даності. Практичне застосування знання одержаного на емпіричному рівні обмежене, а щодо розвитку наукового знання в ньому, то воно є початковим, вихідним для побудови теоретичного знання. На емпіричному рівні основний зміст знання одержується, як правило, з безпосереднього досвіду, з наукового експерименту.

На теоретичному рівні наукового пізнання об'єкт відображається з боку його внутрішніх зв'язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпіричного пізнання, а суб'єкт за допомогою мислення виходить за межі того, що дається в безпосередньому досвіді, і здійснює перехід нового знання, не звертаючись до чуттєвого досвіду. Абстрактне мислення є тут не лише формою вираження результатів пізнавальної діяльності, а й засобом одержання нового знання.

На теоретичному рівні суб'єкт користується абстракціями більш високого рівня, ніж на емпіричному. Він здійснює сходження від емпіричних об'єктів до ідеалізованих, широко застосовує поняття, які не мають емпіричних корелятів. Теоретичний рівень наукового пізнання здійснюється на ширшому, багатоманітнішому та складнішому емпіричному фундаменті, ніж звичайне емпіричне дослідження, застосовується на перегляді, переосмисленні та розвитку попередніх теорій, що є однією з найважливіших його особливостей.

Отже, емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання відрізняються один від одного (додаток № 1). Однак, не зважаючи на ці відмінності вони органічно взаємопов'язані і взаємообумовлюють один одного в цілісній структурі наукового пізнання. Емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання. Теоретичне дослідження, в свою чергу, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і, тим самим, орієнтує та спрямовує емпіричне пізнання.

Теоретичний та емпіричний рівні наукового пізнання характеризуються лише відносною самостійністю, межа між ними досить умовна. А провідна роль в залежності від предмета, умов та наявних наукових результатів належить то емпіричному, то теоретичному рівню наукового пізнання.

3. Методи наукового пізнання

Розглядаючи специфіку наукового пізнання, слід охарактеризувати і основні його методи, які тут застосовуються.

3.1 Методи емпіричного рівня наукового пізнання

а) специфічні:

Спостереження - це певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природних мовах або в умовах експерименту. Спостереження полягає у цілеспрямованому сприйманні предметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих даних про об'єкт пізнання, вивчення предметів, що спираються на такі чуттєво-сенситивні здібності, як відчуття, сприймання, уявлення. Здійснення спостереження передбачає активне протиставлення себе як суб'єкта навколишній дійсності, виділення та усвідомлення про об'єкт, схеми, графіки, діаграми. Структурними компонентами спостереження є: сам спостерігач, об'єкт дослідження, умови та засоби спостереження - прилади, установки, вимірювальні знаряддя.

Метод спостереження є обмеженим методом, оскільки з його допомогою можна лише зафіксувати певні властивості і зв'язки об'єкта, але не можна розкрити їхньої природи, сутності, тенденцій розвитку. З пізнавальних можливостей методу спостереження випливають і його основні функції: 1) фіксація та реєстрація фактів; 2) попередня класифікація фактів на засадах певних принципів, сформульованих на основі існуючих теорій; 3) порівняння зафіксованих фактів.

Метод вимірювання являє собою певну систему фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів та апаратів. Вимірювання - це процес визначення відношення однієї кількісної характеристики об'єкта до іншої однорідної з нею, прийнятої за одиницю виміру. Основними функціями методу вимірювання є: 1) фіксація кількісних характеристик об'єкта; 2) класифікація та порівняння результатів вимірювання.

Експеримент - це метод емпіричного рівня наукового пізнання, спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою доцільно обраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами. Експеримент широко застосовується не лише в природних науках, а й у соціальній практиці, де він відіграє значну роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами. Проведення експериментальних досліджень передбачає здійснення ряду пізнавальних операцій: 1) визначення цілей експерименту на основі існуючих теоретичних концепцій з врахуванням потреб практики та розвитку самої науки; 2) теоретичне обґрунтування умов експерименту; 3) розробка основних принципів, створення технічних засобів для проведення експерименту; 4) спостереження, вимірювання та фіксація виявлених у ході експерименту властивостей, зв'язків, тенденцій розвитку досліджуваного об'єкта; 5) статистична обробка результатів експерименту; 6) попередня класифікація та порівняння статистичних даних.

У процесі експерименту необхідні спостереження, порівняння, вимірювання можуть проводитися стільки разів, скільки необхідно для одержання достовірних даних. Саме завдяки цій своїй особливості експериментальний метод у науковому пізнанні набуває особливого значення і цінності.

б) загальнонаукові:

Проте, крім специфічних методів емпіричного рівня наукового пізнання також застосовуються і загальнонаукові методи, які є всезагальними методами і засобами пізнання та мислення. До них належать:

Аналіз - розчленування предмета на його складові частини (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вивчення.

Синтез - об'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле.

Абстрагування - метод відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта і одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження.

Узагальнення - метод, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального.

Індукція - метод, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

Дедукція - метод, за допомогою якого на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове знання про окреме.

Ідеалізація - спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти. Результати ідеалізації не довільні. У граничному разі вони відповідають окремим реальним властивостям об'єктів або допускають інтерпретації їх на підставі даних емпіричного рівня наукового пізнання. Межі ефективності ідеалізації визначаються практикою.

Наступний метод застосовується на усіх рівнях. Моделювання - вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення та дослідження його копії (моделі), яка замінює оригінал, ті його сторони та властивості, які є предметом наукового інтересу. Моделювання - це опосередкований метод наукового дослідження об'єктів шляхом вивчення їхніх копій, моделей, коли безпосереднє вивчення їх з певних причин неможливе, ускладнене, чи недоцільне; застосовуючи абстрагування та узагальнення, ідеалізацію модна виділити, а потім відтворити і досліджувати саме ті параметри, характеристики чи властивості модельованих об'єктів, які не підлягають безпосередньому пізнанню.

3.2 Методи теоретичного рівня наукового пізнання

До методів теоретичного рівня наукового пізнання належать: аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний, метод сходження від абстрактного до конкретного та єдності логічного й історичного.

Аксіоматичний метод - це метод теоретичного дослідження та побудови наукової теорії, за якими деякі її твердження приймаються як вихідні аксіоми, а всі інші положення виводяться з них шляхом міркування за певними логічними правилами.

До системи знання, яка будується на основі аксіоматичного методу, ставляться такі вимоги: 1) вимога несуперечливості, згідно з якою у системі аксіом не може бути однозначно виведене будь-яке положення разом з його запереченням; 2) вимога повноти, за якою будь-яке положення, яке можливо сформулювати в даній системі аксіом, можна і довести або заперечити в даній системі; 3) вимога незалежності аксіом, за якою будь-яка аксіома не має виводитися з інших аксіом системи.

Аксіоматичний метод сприяє: 1) точному визначенню наукових понять та відповідному вживанню їх; 2) точному та чіткому міркуванню; 3) упорядкуванню знання, виключенню з нього зайвих елементів, усуненню двозначностей та суперечностей. Аксіоматичний метод всебічно раціоналізує побудову та організацію наукової теорії, наукового знання в цілому.

Гіпотетико-дедуктивний метод - метод наукового дослідження, який полягає у висуванні гіпотез про причини досліджуваних явищ і в виведенні з них цих гіпотез висновків шляхом дедукції.

Цей метод є важливою складовою частиною методології наукового пізнання, він дає змогу перевірити будь-яку наукову гіпотезу в складі гіпотетико-дедуктивної теорії. Щоб краще уявити сутність гіпотетико-дедуктивного методу, розглянемо його структуру. Першим його етапом є знайомство з емпіричним матеріалом, який необхідно пояснити за допомогою вже діючих у науці законів та теорій. Якщо таких законів та теорій немає, вчений переходить до другого етапу: висування різних пояснювальних припущень про причини та закономірності досліджуваних явищ. Третій етап - визначення ступеня серйозності припущення та відбору із множини припущень найбільш імовірного. На четвертому етапі відбувається розгортання висунутого припущення та дедуктивне виведення з нього положень, які підлягають емпіричній перевірці. На п'ятому етапі проводиться експериментальна перевірка виведених із гіпотез наслідків. Гіпотеза дістає емпіричне підтвердження або заперечується в результаті експериментальної перевірки.

Знайомство з загальною структурою гіпотетико-дедуктивного методу дає змогу визначити його як складовий комплексний метод пізнання, що містить у собі всю багатоманітність методів та форм наукового пізнання, і спрямований на відкриття та формулювання законів, принципів, теорій.

Велике значення в розвитку наукового пізнання має застосування історичного та логічного методів пізнання в їхній органічній єдності.

Історичний метод передбачає розгляд об'єктивного процесу розвитку об'єкта, реальної його історії з усіма її поворотами, особливостями; це певний спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в його хронологічній послідовності та конкретності.

Логічний метод - це спосіб, за допомогою якого мислення відтворює реальний історичний процес у його теоретичній формі, в системі понять. За допомогою логічного методу відображаються основні етапи історичного розвитку об'єкта, його якісні зміни, акцентується увага на основній тенденції процесу історичного розвитку.

Завданням історичного дослідження є розкриття конкретних умов розвитку тих чи інших явищ. Завданням же логічного дослідження є розкриття ролі, яку окремі елементи системи відіграють у складі розвитку цілого.

Проблема взаємозв'язку логічного та історичного методів не обмежується взаємовідношенням теорії предмета і його історії. Логічне відображає не лише історію самого предмета, а й історію його пізнання. Тому вирішення проблеми єдності логічного й історичного передбачає постановку і вирішення проблеми сходження від абстрактного до конкретного як методу теоретичного рівня наукового пізнання та побудови наукової теорії, оскільки логіка руху наукового пізнання закономірно передбачає сходження від простого до складного, від нижчого до вищого, від абстрактного до конкретного. Щоб розкрити сутність предмета, необхідно теоретично відтворити реальний історичний процес його розвитку, але це можливо лише тоді, коли нам відома сутність цього предмета.

Для того, щоб одержати всебічно конкретне, потрібно підготувати необхідний матеріал. Це й здійснюється завдяки абстрактному, яке виділяє якусь одну сторону предмета в «чистому вигляді», відсторонюючись від усіх інших. Так, «матерія», «рух», «розвиток», «цивілізація» тощо - абстракції, які насправді не реалізуються, існують лише їхні конкретно-історичні форми, різновиди. Але такі абстракції в своєму змісті відображають у кожній історичній формі наявне, що характеризує їх з боку сутності, закону їхнього існування, функціонування, розвитку.

Дійсність в абстракції спрощується, схематизується, огрублюється. Тому діалектико-матеріалістична теорія пізнання (детальніше в наступному розділі) не зупиняється на абстрагуванні, а, застосовуючи принципи, закони та категорії діалектики, переходить до конкретного в мисленні, в теорії. Саме тому конкретне в теорії науково втілює єдність логічного та історичного.

Отже, аналіз методів наукового пізнання, їхнього змісту, специфіки, значення для пізнання дає змогу визначити науковий метод як внутрішню закономірність руху людського мислення, або як «пересаджену» та «переведену» в людську свідомість об'єктивну закономірність, що використовується як знаряддя пояснення та перетворення світу.

4. Теорія пізнання

У другому розділі контрольної роботи я визначила теорію як форму та засіб наукового пізнання. Тепер я хочу розглянути та стисло охарактеризувати термін «теорія пізнання», тобто з'ясувати в чому полягає теорія пізнання як система, визначити її предмет.

Отже, сам термін «теорія пізнання» був введений у 1854 році шотландським філософ Дж. Ферр'єром. Деякі з багатьох традицій філософії, в тому числі новоєвропейська, вважають теорію пізнання основою всієї системи філософії, дисципліною, яка повинна стояти попереду всіх інших елементів даної системи. Така інтерпретація місця теорії пізнання має свою аргументацію: перед тим як перейти до побудови якої-небудь системи знання, необхідно з'ясувати, як можливе само це знання і на яких умовах воно може бути справжнім і корисним. Закон достатнього змісту є, по суті, вираженням принципу обґрунтованості імперативів: з двох взаємовиключних імперативів обирається той, який більш обґрунтований. Даний закон впритул підводить нас до проблеми взаємовідношення Духа та досвіду; це проблема є предметом теорії пізнання.

Проблема пізнання полягає в тому, що існують деякі об'єкти, які так и інакше відділені від суб'єкта, і суб'єкт, використовуючи свої пізнавальні здібності, натикається на визначені перепони, які заважають пізнати об'єкт у всій повноті та вірогідності. Ці перепони можуть бути властивостями самого об'єкта, чимось, що знаходиться між об'єктом та суб'єктом, а також властивостями самого суб'єкта. Таким чином, те, що ми отримуємо в результаті пізнання, може зовсім не співпадати з тим, чим насправді є об'єкт пізнання. Отже, стисло розглянувши теорію пізнання, я з'ясувала, що цей термін виник вже дуже давно і вважається основою всієї системи філософії. Також я визначила проблему пізнання і дізналася, що вона є предметом теорії пізнання.

Висновки

Підбиваючи підсумки треба зазначити що я досить детально розкрила обрану тему. На початку я коротко визначила що таке донаукове, стихійно-емпіричне пізнання та в чому полягає його специфіка. Далі детально, крок за кроком з'ясувала, що входить до наукового пізнання, визначила форми наукового пізнання, види наукових досліджень, рівні наукового пізнання та методи, які застосовуються на кожному з цих рівнів. Визначивши ці складові я розглянула кожен з них детальніше. Особливу увагу я приділила вивченню рівнів наукового пізнання та методів як емпіричного, так і теоретичного рівня. А оскільки метод - це спосіб практичної і теоретичної діяльності людини, то правильне його застосування є суттєвою умовою успішного розвитку пізнання. Таким чином, стає зрозумілим, що всі елементи наукового пізнання взаємозалежні та взаємообумовлюють один одного.

Крім того, вивчаючи літературу з обраної теми, я також з'ясувала, що провідною рисою і тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація. Мається на увазі не лише гуманістична переорієнтація використання наукових досягнень, а насамперед перебудова методологічних основ науки, стилю мислення, архетипу наукового пізнання. Одним із головних завдань гуманізації наукового пізнання є формування нового стилю мислення. Саме він є сполучною ланкою між основними методологічними принципами наукового пізнання і загальними ідеями, які виражають сутність того чи іншого світогляду, що є в ньому найважливішим і самоцінним. Адже гуманістичний стиль мислення передбачає відродження на новому витку діалектичної спіралі розвитку ідеї єдності Істини, Добра та Краси як основи та квінтесенції духовної культури в цілому і наукового пізнання як її складової частини зокрема. Вивчивши дану тему я зрозуміла і вважаю, що вона є досить важливою в курсі вивчення філософії, тому що вже від наукового пізнання йде побудова інших напрямків даної дисципліни.

Список використаних джерел та літератури

1. Світ, людина, суспільство: Хрестоматія / Упоряд. І.П. Арцишевська. - Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 1997. - 400 с.

2. Філософія: підручник / За ред. Г.А. Заїченка. - К.: Вища школа, 1995. - 456 с.

3. Філософія: Навчальний посібник / За ред. В.П. Розумного, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, І.Ф. Надального. - К.: Вікар, 1997. - 584 с.

4. Даніл'ян О.Г., Тараненко В.І. Основи філософії. - Х.: Право, 2003. - 352 с.

5. Арцишевський Р.А. Світ і людина: Підручник для 8-9 кл. - К.: «АртЕк», 1996. - 440 с.

6. Тихонравов Ю.В. Философия: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 269 с.

Додаток

Відмінності між емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання

Емпіричний	Теоретичний
рівні наукового пізнання відрізняються один від одного:
гносеологічною спрямованістю досліджень
пізнання орієнтується на вивчення явищ та поверхових, «видимих», чуттєво-фіксованих зв'язків між ними, без заглиблення в суттєві зв'язки та відношення	головним гносеологічним завданням є розкриття сутнісних причин та зв'язків між явищами
пізнавальними функціями
головною функцією є описова характеристика явищ	головною функцією є пояснення описової характеристики явищ
характером і типом одержуваних наукових результатів
результатами є наукові факти, певна сумативність знання, сукупність емпіричних узагальнень, закономірні взаємозв'язки між окремими явищами	знання фіксуються у формі сутнісних законів, теорій, теоретичних систем та системних законів
методами одержання знань
основними методами є спостереження, опис, вимірювання, експеримент, індуктивне узагальнення	основними є аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний методи, ідеалізація, єдність логічного та історичного, сходження від абстрактного до конкретного
співвідношення чуттєво-сенситивного та раціонального компонентів у пізнанні
домінує чуттєво-сенситивний компонент	домінує раціональний компонент