Ораторство Демосфена

11

“Ораторство Демосфена”

Вступ

Найбільшим політичним оратором Давньої Греції був Демосфен (384 р. до н. е). Як свідчать сучасники, першу промову Демосфена публіка зустріла градом глузувань: гаркавість і слабкий від природи голос оратора не імпонували темпераментним афінянам. Але в цьому кволому на вид юнаку жив воістину могутній дух. Безупинною працею та тренуванням він здобув перемогу над собою. У древніх письменників знаходимо: «Неясну, шепеляву вимову він долав, вкладаючи до рота камінці і читав на пам'ять уривки з поем, голос зміцнював бігом, розмовою на крутих підйомах…»… Щоб позбутися від мимовільного посмикування плечей, він вішав над собою гострий спис, що заподіювало йому біль при будь-якому необережному русі.

Наполегливість і енергія перемогли. Демосфен переборов фізичні нестачі, довів ораторську техніку до досконалості, став найбільшим політичним оратором. Своїм прикладом він підтвердив найважливіший принцип: оратором може стати практично кожний, якщо не пошкодує для цього часу і праці. У своїх промовах Демосфен робив ставку на вплив публічного виступу на психіку людей, на їхню волю й емоції. Такому впливові сприяли відмінно поставлений голос Демосфена і ретельно пророблений ним текст промови з опорними і кодовими фразами. Кожна така фраза, у сполученні з чудово відпрацьованою мімікою та жестикуляцією, поетапно трансформувала психіку мас у потрібному ораторові напрямку так, що люди самі не зауважували моменту, коли під впливом слова Демосфена переходили на його сторону, навіть будучи споконвічно налаштованими проти ідей виступаючого… На питання: що складає найістотніше достоїнство оратора, Демосфен завжди відповідав: «По-перше, вимова, по-друге, вимова і, по-третє, знов-таки вимова».

Оратор і великий політичний діяч Демосфен у своїх промовах закликав афінян до енергічної політики, викриваючи бездіяльність і продажність афінських правителів, і намагався згуртувати грецькі держави-карлики для спільної боротьби з ворогом. Його полум'яні промови були результатом великої праці, а ораторські прийоми будувалися на глибокому знанні психології слухачів. Демосфен гармонійно поєднав ораторську майстерність із пристрастю борця, переконаного в правоті своєї справи. «Не слова і не звук голосу складають славу оратора, а напрямок його політики», - стверджував він.

Дитинство і навчання Демосфена

Афінський державний діяч і великий оратор стародавності Демосфен усе своє життя присвятив батьківщині і вмер у боротьбі за її волю. Він народився в Афінах у 384 р. до н.е. Батько його (якого також звали Демосфеном) був заможною людиною, мав майстерню зброї.

Коли хлопчику було сім років, умер батько, залишивши в спадщину майбутньому оратору і його п'ятилітній сестрі великий спадок.

Виховання дитини було доручено матері й опікунам. Опікуни (його дядько по матері) виявилися людьми несумлінними. Вони не платили платні вчителям, не піклувалися про дітей і їх виховання. Хлопчик ріс слабким, фізично недорозвиненим.

Коли Демосфен досяг повноліття, опікуни віддали йому лише будинок з рабами, а велику частину грошей і майна привласнили собі. Молода людина намагалася спочатку умовити опікунів добровільно повернути спадщину, але ті відмовилися. Тоді він вирішив судом домагатися повернення викрадених грошей. Щоб успішно вести справу в суді, потрібно було ґрунтовне знайомство з афінськими законами, а саме головне - уміння гарно і переконливо говорити.

У той час при демократичному ладі в Афінах майже кожному громадянину приходилося виступати в суді й у народних зборах. Видатні оратори користувалися загальною повагою: їх вибирали на почесні посади в державі і відправляли послами в чужі країни. В Афінах з'явилося багато людей, які навчали красномовству: як перемагати в суперечках, як зробити слабке доведення більш сильним.

Найвидатнішими вчителями красномовства тоді були Ісократ і Ісей. Ісократ мав школу красномовства, але Демосфен не міг відвідувати заняття, тому що плата за навчання була занадто високою. Тоді він звернувся до Ісея, у той час кращому адвокату по справах про спадщини.

Чотири роки молода людина ретельно навчалася в Ісея і заплатила йому за навчання велику суму грошей. За цей час він добре познайомився з добутками усіх видатних письменників; особливо уважно вивчав він твору знаменитого історика Фукідіда і філософа Платона. "Історію" Фукідіда майбутній оратор знав майже напам'ять, тому що переписав її власноручно вісім разів.

Закінчивши навчання, Демосфен почав судитися з опікунами. Суд тривав цілих п'ять років. Опікуни всіляко намагалися уникнути відповідальності; так, вони знищили навіть заповіт батька Демосфена й інші важливі документи. Зрештою опікуни були засуджені, однак молодій людині не вдалося цілком повернути свою спадщину.

Важка багаторічна боротьба з опікунами загартувала характер майбутнього оратора, розвила в ньому завзятість і наполегливість.

Виступати перед народом Демосфен мріяв ще хлопчиком. Якось раз ще в ранній юності Демосфен попросив свого вихователя взяти його на засідання суду послухати промову знаменитого оратора. Хлопчик бачив, як юрба народу проводжала оплесками оратора, і дивувався силі красномовства, що скорила усіх. З тих пір він кинув всі інші заняття й ігри зі своїми однолітками і став посилено вправлятися в красномовстві. Він твердо вирішив стати оратором.

Але, перш ніж виступати перед народом, Демосфену довелося, за прикладом свого вчителя, писати судові промови для інших. Таке заняття оплачувалося в Афінах досить добре, і молодій людині удалося не тільки прокормити свою матір і сестру, але і зробити деякі заощадження.

Однак складання промов не могло задовольнити Демосфена: він був патріотом і мріяв присвятити свої сили суспільної діяльності.

Перший виступ молодого оратора перед народом скінчився сумно: шум і сміх юрби не дали йому закінчити промову. Ця невдача була зовсім природна, тому що Демосфен мав дуже слабкий голос, говорив невиразно, злегка заїкався, у нього була звичка затягати плечем, і, крім того, він зовсім не вмів триматися перед публікою.

Друга його спроба виступити з промовою перед народними зборами також виявилася невдалою. Упавши духом, закривши обличчя, поспішав він додому і спочатку навіть не помітив, що слідом за ним йшов один із друзів, відомий афінський актор. Вони пішли разом. Демосфен почав гірко скаржитися другу на свої невдачі і говорив, що народ не цінує і не розуміє глибокого змісту його промов. "Усе це так, - відповідав актор, - але я спробую допомогти твоєму горю. Прочитай мені який-небудь уривок із Софокла чи Еврипіда". Демосфен прочитав. Коли він закінчив, актор повторив теж саме, але з такою виразністю, що Демосфену показалося, начебто він чує зовсім інші вірші. Він зрозумів тепер, як багато краси додає промові виразність, якої йому не вистачало, і з подвоєною ретельністю прийнявся за роботу.

Отже, Демосфен вирішив виправити всі недоліки своєї промови. Щоб ніхто йому не заважав, він усамітнився; оббрив потім собі півголови, щоб не виходити з будинку, поки волосся не відросте. У день по декілька годин підряд він займався вправами, щоб виправити неясність вимови. Він набирав у рот камінчики і намагався говорити голосно і ясно, щоб навчитися вимовляти звук "р", він брав щеня, слухав його гарчання і повторював звуки. Він привчив себе голосно вимовляти вірші, коли піднімався на гору чи гуляв по березі моря, причому намагався заглушити своїм голосом шум хвиль. Іноді молода людина не виходила по два, по три місяці, поки, нарешті, зовсім не опанував голосом і жестами.

Після довгих і завзятих зусиль Демосфен досяг своєї мети і став видатним оратором. Однак він ніколи не говорив без підготовки, але завжди вивчав напам'ять заздалегідь написану мову; по ночах при світлі лампи він старанно готувався до виступу, ретельно обмірковуючи кожне слово. Усе це дало згодом привід супротивникам великого оратора дорікати його у відсутності натхнення і природних здібностей.

Але навіть вороги змушені були визнати силу і майстерність його красномовства. У його мовах незвичайна простота вираження з'єднувалася з найбільшою силою почуттів і думки, ясністю і переконливістю. Демосфен завжди строго тримався предмета своєї промови, не любив порожньої балаканини; він говорив спокійно, діючи на розум слухачів, то скоряв їх силою почуття, передаючи їм свою гарячу віру в правоту справи, яку захищав.

Боротьба Демосфена з Пилипом

Коли Демосфену виповнилося 30 років, він почав брати участь у державних справах і всю силу свого ораторського дарування звернув проти самого небезпечного ворога всіх греків - македонського царя Пилипа. Беззавітна любов до батьківщини надихала великого оратора на боротьбу проти македонців.

Македонія була слабкою і відсталою державою, з якою греки мало рахувалися. цар Пилип (359-336 р. до н.е.) об'єднав країну й організував велику прекрасно озброєну армію. У руках такого обдарованого полководця, як Пилип, вона стала грізною силою.

Міжнародне становище Греції в цей час було дуже сприятливим для виступу Македонії: греки вели між собою постійні війни, афіняни воювали із союзниками, фіванці - з фокійцями, а спартанці - з державами Пелопоннесу.

Спочатку Пилип підкорив Фессалію і зміцнився в Північній Греції. Але це був тільки початок. Через якийсь час македонцям вдалося захопити всі афінські володіння у Фракії, і вони готувалися до вторгнення в Середню Грецію.

Такі швидкі успіхи Пилипа полегшувалися ще і тим, що вся Греція була розділена на два табори запеклою боротьбою між багатими і бідними. Бідняки усюди відкрито вимагали розділу землі і майна багатіїв. Багаті рабовласники дивилися на Пилипа і македонців як на своїх рятівників від виступів бідноти. Вони воліли краще підкоритися Македонії, чим віддати свої багатства народу. При македонському пануванні можна буде, думали вони, спокійно володіти своїм майном і рабами і не побоюватися народних повстань. Тільки простий народ і бідняки готові були захищати батьківщину і волю від македонських загарбників.

Демосфен відразу ж зрозумів, яку небезпеку для Афін і Греції представляють Македонія і її цар, і очолив партію патріотів, супротивників Пилипа.

В Афінах у цей час влада була у руках прихильників Македонії. На чолі македонської партії стояли Евбул і відомий оратор Есхін.

Демосфен став боротися проти такого порядку і призивав народ поступитися особистими вигодами сьогоднішнього дня для щастя і порятунку батьківщини. "Багаті, - говорив він, - кидають народу подачки за рахунок держави, а самі ухиляються від державних повинностей”.

Демосфен постійно виступав тепер у народних зборах з промовами, намагаючись розбудити в афінян патріотичні почуття. Його відомі промови проти Пилипа називалися "Філіппінами".

Після захоплення Фракії Пилип став загрожувати Олінфу, самому великому місту на Халкідіці.

В Афіни прибули посли олінфійців із проханням про допомогу. Демосфен гаряче підтримав послів. Однак допомога афінян запізнилася. Цар Пилип захопив місто, а жителів продав у рабство.

Потім Пилип запропонував афінянам мир. Афінські посли - Філократ і Есхін - під час мирних переговорів були підкуплені царем незважаючи на протидію Демосфена, вони уклали мир на невигідних для Афін умовах. Незабаром після цього, не звертаючи уваги на укладений мир, Пилип розгромив фокійців - союзників афінян.

Тоді, нарешті, афіняни стали готуватися до рішучої відсічі Пилипові. Демосфен був обраний першим стратегом і став на чолі держави. Колишнього посла Філократа обвинуватили в підкупі і зраді. Філократ був заочно засуджений на страту.

Потім Демосфен виступив проти іншого посла - Есхіна, обвинувачуючи його в зраді і підкупі. Есхін був виправданий незначною більшістю голосів.

Це був час найбільших успіхів і слави великого оратора. Йому удалося зміцнити флот - головну силу афінян.

Однак афіняни одні не могли справитися з грізним ворогом, і тому Демосфен став клопотати про грецький союз проти Македонії. На чолі посольства він об'їхав ряд грецьких держав, скрізь вимовляючи жагучі промови і спонукуючи греків до об'єднання. "Сила македонян, - говорив він, - у слабкості і розрізненості греків. Якщо всі греки будуть єдині, то Пилип не насмілиться напасти на нас". Населення грецьких міст із захватом сприймало великого оратора, і незабаром Коринф, Мегарі й інші міста Пелопоннесу вступили в союз з афінянами.

Пилип тим часом пильно спостерігав за діями афінян. Поки велися ці переговори про об'єднання, прийшла грізна звістка: військо Пилипа знаходиться в Середній Греції. Наступив рішучий момент боротьби. Багато чого залежало тепер від того, на чию сторону стануть Фіви - одна з найсильніших держав у Середній Греції.

Тоді Демосфен на чолі афінського посольства прибув у Фіви з пропозицією союзу проти Пилипа. Але там вже знаходилися македонські посли, які відговорювали фіванців від союзу з афінянами. Однак Демосфен домігся блискучого успіху. Його натхненні промови, у яких він призивав до мужності і нагадував про славу і честь Греції, вирішили справу: фіванці вступили в союз з афінянами проти загального ворога. Обидві сторони стали готуватися до останньої сутички.

Улітку 338 р. до н.е. відбувся фатальний бій при Херонеї.

Армія Пилипа складалася з 30 тисяч піхоти і 2 тисяч вершників. Чисельність війська союзників - афінян і фіванців - була трохи меншою.

На світанку війська вишикувалися в бойовому порядку. Правим крилом македонського війська командував сам Пилип, лівим - його вісімнадцятирічний син Олександр, майбутній великий полководець, у центрі стояв досвідчений полководець Антіпатр.

Почався лютий бій. Довгий час військове щастя не схилявся ні в ту, ні в іншу сторону. Першим вирішального успіху домігся Олександр, його воїни завдали нищівного удару "священному загону" фіванців.

Навпаки, на правому крилі афіняни прорвали ряди македонців і потіснили їх. "За мною! - закричав афінський стратег, - перемога наша!"

"Ворог не вміє перемагати!" - сказав Пилип, що спостерігав з висоти за ходом бою. Він швидко перешикував свою фалангу і вдарив по афінянам. Афіняни здригнулися, і все грецьке військо стало відступати.

Македонці здобули рішучу перемогу, незважаючи на запеклий опір афінських гоплітів і безстрашну хоробрість фіванської фаланги ("священного загону" з 300 чоловік).

У цій битві афіняни втратили 1000 чоловік убитими і 2000 потрапило в полон.

Демосфен боровся рядовим гоплітом і відступив з бою разом з військом. За це згодом оратор Есхін обвинуватив його в боягузтві. Народ афінський, однак, не повірив наклепу ворогів великого оратора і доручив йому виголосити надгробну промову в пам'ять бійців, що упали при Херонеї, що вважалося високою честю.

Звістка про поразку при Херонеї зробило приголомшливе враження на афінян. Негайно зібралися народні збори. Народ виніс постанову готуватися до облоги і перевезти жінок і дітей із сіл за стіни міста; крім того, хтось запропонував звільнити рабів і надати право громадянства іноземцям для заклику їх в армію. Піти на таку крайню міру навіть у настільки небезпечний момент для батьківщини афінські народні збори не зважилися.

Демосфен разом зі своїми прихильниками організував захист міста, поголовне озброєння громадян, лагодження стін і т.п.

Грізна небезпека, на щастя, незабаром минала; удалося укласти мир на порівняно прийнятних умовах. Афінянам був залишений флот і головні володіння; однак Афінський морський союз - основа їхньої могутності - був розпущений, і Афіни повинні були вступити в знову організований загально грецький союз на чолі з Пилипом.

Херонейска битва вирішила долю Греції: грецькі держави утратили волю і незалежність, усюди влада переходила в руки багатіїв, що співчували Македонії.

В Афінах підняли голову зрадники, явні і таємні прихильники Пилипа. Вони стали висувати обвинувачення проти Демосфена й інших представників народної партії.

Однак знайшлися патріоти, що невпинно трудилися для відновлення держави. На чолі їх були Демосфен, Лікург і інші.

Лікург протягом чотирьох років шляхом строгої економії знову підняв державні доходи до 1200 талантів у рік. Демосфен завідував "видовищною скарбницею", що була тепер єдиною підтримкою афінської бідноти. Афіняни стали, помалу оправлятися після страшної поразки.

Цар Пилип тим часом зібрав загально грецький з'їзд у Коринфі, де урочисто проголосив створення загально грецького союзу під керівництвом Македонського. У розпалі підготовки до походу Пилип був убитий на весіллі своєї дочки в місті Егах у Македонії, через два роки після Херонейської битви (336 р. до н.е.).

Новий поштовх у боротьбі з Македонією

Демосфен одержав повідомлення про смерть Пилипа, коли народні збори ще не знали про це. Він з'явився в раді і радісно оголосив, що бачив сон, що передвіщає афінянам велике щастя. Незабаром прийшла звістка про смерть Пилипа. Народні збори ухвалили принести богам вдячну жертву, а убивцю нагородити вінком. Великий оратор прийшов у той день на народні збори у святковому одязі з вінком на голові, хоча власну його сім'ю осягло велике горе: усього кілька днів назад померла його дочка. Але народну радість Демосфен ставив вище особистого горя. Народ радів, сподіваючись скинути македонське ярмо.

Знову до влади був покликаний Демосфен. В усіх містах Греції піднявся рух проти Македонії і пробудилися надії на волю. Афіняни послали посольство у Фіви й інші грецькі держави з пропозицією союзу проти Македонії. Афіни вступили у відносини з персами, спонукаючи їх негайно почати війну з Олександром. Демосфен думав, що зі спадкоємцем Пилипа, хлопчиськом, як він називав Олександра, справитися буде легко. Демосфен сподівався на успіх повстання.

Проте, Олександр швидко покінчив зі своїми супротивниками в Македонії і Фессалії і змусив греків у Коринфі визнати себе вождем загально грецького війська для походу на Персію. Однак йому довелося почати похід на північ проти трибаллів, що загрожували границям Македонії.

Користуючись відсутністю Олександра, першими повстали фіванці, а за ними й інші грецькі держави. Фіванці осадили македонський гарнізон, що стояв у них, і багатьох воїнів перебили.

Олександр, розбивши трибаллів, зненацька з'явився з військом під стінами Фів. Місто було узято і зруйноване. Пощадили тільки будинок, що належав знаменитому поету Піндару. Уцілілі жителі, числом близько 30 тисяч чоловік, були продані в рабство.

В Афінах панувало страшне сум'яття: очікували, що Олександр почне облогу. Однак ціною повної покірності удалося випросити пощаду в переможця. Олександр зажадав тільки видачі Демосфена й інших супротивників Македонії.

Демосфен прийшов у народні збори і розповів народу байку про овець, що видали своїх собак вовкам. Себе самого і своїх товаришів він порівнював із собаками, що билися за народ, а Олександра назвав вовком. На щастя, увага Олександра була відвернена підготовка до перського походу, і він не став наполягати на своїй вимозі. Демосфен і його друзі залишилися в Афінах.

Виступивши в похід проти Персії на чолі 30 тисяч чоловік піхоти і 5000 вершників. Олександр переміг персів у боях при Границі і Іссе (334-333 р.); потім він наголову розгромив перське військо при Гавгамелах (на березі ріки Тигр) і заволодів Вавилоном і величезними скарбами перських царів.

Тим часом в Афінах до влади знову прийшла македонська партія. Тепер супротивники великого оратора знайшли нагоду, щоб з ним розправитися. Справа в тім, що ще кілька років назад один із прихильників народної партії запропонував увінчати Демосфена золотим вінком за високі патріотичні заслуги. Народні збори погодилися з цим і ухвалило нагородити великого громадянина Афін вінком. Звичайно, прихильники Македонії заперечували, і Есхін вніс скаргу на постанову зборів у суд присяжних; він доводив неправильність рішення народних зборів і заявив, що Демосфен зовсім не заслуговує такої високої нагороди.

Демосфен змушений був захищатися. Суд перетворився в двобій двох самих знаменитих ораторів Афін. Вороги великого оратора не врахували, однак, настрою народу, що не хотів миритися з втратою незалежності.

Суд почався при величезному скупченні народу. Есхін виголосив обвинувачувальну промову, повну несправедливих нападок на Демосфена. У знаменитій захисній промові "Про вінок" великий оратор дав огляд усієї своєї діяльності на благо батьківщини і яскраво обрисував зрадницький образ дій Есхіна. Незважаючи на тиск із боку супротивників, судді винесли справедливий вирок. Есхін був підданий грошовому штрафу і повинен був виїхати у вигнання. Успіх промови "Про вінок" був не тільки перемогою великого оратора, але і торжеством патріотичних сил в Афінах і у всій Греції.

У результаті перемоги на суді вплив Демосфена на державні справи зросло. Однак тепер, навчений гірким досвідом, він діяв обережно. Він бачив силу ворогів і відсутність єдності в греків і тому намагався утримувати співгромадян від різких необдуманих виступів проти македонян. Так, наприклад, афіняни по його раді не підтримали повстання спартанців. Це повстання було швидко подавлене македонцями.

Олександр тим часом був цілком зайнятий азіатськими справами, надавши повновладно розпоряджатися в Греції своєму полководцю Антипатру. Однак він надіслав у Грецію два розпорядження: по-перше, він велів почитати себе богом і, по-друге, наказував усім грецьким державам повернути своїх вигнанців. Над першим велінням греки сміялися, а останнє викликало сильне обурення. Справа в тім, що вигнанцями були звичайно зрадники, ненависні народу.

У цей час відбулася нова подія, що фатальним образом відбилося на долі Демосфена.

Скарбник Олександра, Гарпал, скориставшись довгою відсутністю пануючи у Вавилоні (цар почав тоді похід в Індію), викрав величезну скарбницю перських царів. На ці гроші він набрав 6 тисяч найманців і з 30 кораблями зненацька прибув в афінську гавань Пірей. Скарбник намагався грошима залучити на свою сторону афінських державних діячів, обіцяючи їм можливість домогтися незалежності для Греції.

Деякі оратори пропонували взяти гроші Гарпала і негайно почати загальне повстання в Греції проти македонців. Однак Демосфен і інші відомі діячі висловилися проти.

Гарпала не допустили в Афіни, і він відправився в Пелопоннес на мис Тенар. Там він залишив своє військо і велику частину скарбів, а сам, захопивши із собою 750 талантів, повернувся в Афіни. Тепер він уже просив тільки про надання йому притулку.

Тим часом Антипатр і мати Олександра Олімпіада зажадали в афінян видачі викрадача скарбниці. За пропозицією Демосфена Гарпал був затриманий, а привезені їм гроші покладені на збереження в Акрополь, щоб повернути їх потім Олександрові. Гарпалу удалося бігти на Кріт, де він незабаром був убитий.

Коли зробили підрахунок захоплених у Гарпала грошей, то виявилося, що з привезеної їм суми залишилося усього лише 350 талантів, решта грошей кудись пропали. Демосфен запропонував зробити строге розслідування цієї справи, причому ручався своїм життям, що він невинний у розкраданні грошей. Були зроблені масові обшуки, але грошей не знайшли.

Демосфен і деякі інші особи були притягнуті представниками македонської партії до суду за обвинуваченням у розкраданні грошей, підкупі і допомозі у втечі Гарпала. Під тиском супротивників суд визнав Демосфена винним і присудив його до сплати 50 талантів. Тому що він не міг заплатити такої величезної суми, то його посадили у в'язницю. Друзі, однак, незабаром допомогли йому втекти, і він знайшов притулок недалеко від Афін на острові Егине.

Вражений непосильною боротьбою із супротивниками, великий оратор болісно переживав своє вигнання; здоров'я його було зовсім розхитане. Демосфен гірко скаржився друзям на несправедливість вироку: він, людина бездоганно чесна і, що має великі заслуги перед державою, засуджений, а відомий негідник, який обвинувачувався разом з ним - виправданий.

Однак вигнання великого оратора виявилося нетривалим: зненацька прийшла звістка про смерть Олександра у Вавилоні (червень 323 р. до н.е.).

Зрада Демосфена союзниками і його загибель

Смерть Олександра послужила сигналом для початку визвольного, руху по всій Греції. Повстання спалахнуло і серед малоазійських греків. Підйом захопив навіть багатіїв, прихильників македонців. Народні оратори вимовляли в Афінах патріотичні мови, переконуючи співгромадян скинути македонське ярмо. З Афін було відправлене посольство в Пелопоннес, щоб спонукати пелопоннеські держави примкнути до боротьби за волю.

Афінські народні збори ухвалили повернути великого оратора з вигнання. За ним був посланий на острів Егину державний корабель. Коли Демосфен вступив на рідну землю, йому влаштували в афінській гавані Піреї всенародну урочисту зустріч, як національному герою.

Демосфен негайно очолив опір македонцям. Почалася війна, що спочатку йшла успішно для афінян. Афінський полководець Леосфен, що був раніше начальником грецьких найманців у персів і відпущений Олександром, на чолі 8000 воїнів рушив у Фессалію проти полководця Олександра, Антипатра; по шляху до афінян приєдналися етолійці і фессалійці. Союзники здобули рішучу перемогу над Антипатром, що із залишками війська замкнувся у фортеці Ламії (у Фессалії). Під час облоги Ламії було вбито Леосфена.

Після його смерті війна затяглася і прийняла несприятливий для афінян оборот. Союзне військо складалося з громадян різних грецьких держав і найманців. Спершу почалися розбіжності серед союзників, а потім стали розбігатися найманці, яким несправно платили платню.

На допомогу обложеному Антипатру прийшов з військом полководець Леоннат, Афіняни хоробро виступили назустріч Леоннату і нанесли йому поразку. Однак з Македонії з новими підкріпленнями з'явився полководець Кратер. Перевага в силах тепер була на боці македонян. Крім того, афінський флот двічі потерпів поразку, і морська могутність Афін було зломлено.

Македонянам удалося схилити деяких союзників афінян укласти мир. Афіняни залишилися майже на одинці. Але усе-таки вони зважилися дати останній бій македонянам.

Битва відбулася при місті Кранноні (серпень 322 р. до н.е.). Афіняни потерпіли поразку, хоча не таку важку, як при Херонеї. Довелося укласти мир, умови якого були дуже тяжкі: демократія в Афінах була знищена; повні політичні права були надані тільки багатими (числом 9000); інші громадяни могли залишити батьківщину і переселитися у Фракію; македонський гарнізон зайняв афінську гавань.

Демосфен і інші патріоти були присуджені до смерті. Демосфену удалося бігти в храм Посейдона на острові Калаврії.

Знайшлися і зрадники, що добровільно взялися за розшуки втікачів. Серед цих зрадників найбільшою низькістю відрізнявся Архей, що був колись актором, який навіть одержав прізвисько "мисливця за втікачами".

Довідавшись, що Демосфен знаходиться на острові Калаврії в храмі Посейдона, Архей прибув туди з фракійскими найманцями і лицемірно запропонував Демосфену відправитися з ним до Антипатру, запевняючи, що той йому не, зробить нічого поганого. У відповідь Демосфен сказав: "Архей, як мене колись не торкала твоя акторська гра, так тепер не торкають твої обіцянки. Почекай, я напишу дещо рідним..." З цими словами Демосфен пішов усередину храму, узяв шматок папірусу й перо, як би збираючись писати; потім підніс до рота перо і прикусив його, як він звичайне робив, коли обмірковував що-небудь, готуючись писати. В пері була закладена сильно діюча отрута, що Демосфен і проковтнув.

Переступивши поріг храму, він похитнувся й упав мертвим. Це відбулося 12 жовтня 322 року до н.е.

Так загинув Демосфен, не побажавши пережити поневолення батьківщини, за волю і незалежність якої він боровся до останнього подиху.

Незабаром афіняни спорудили Демосфену мідну статую на міській площі. Демосфен був представлений на ній зі скорботним вираженням обличчя і стиснутими в розпачі руками. Напис під статуєю говорив:

Якби міць, Демосфен, ти мав таку, як розум, владу б в Елладі не зміг узяти македонський Архей.

Список літератури

1. Вандишев В.М. Риторика. ? К., 2003.

2. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика. ? К., 2003.

3. Баева О.А. Ораторское искусство и деловое общение. ? Минск, 2006

4. Аргументальная риторика: теоретический курс для филологов. 2-е изд., перераб. и доп., издательство "ФЕНИКС", 2008 г.