Філософія права
Философия права - предмет. Мыслители древности о философско-правовой проблематике. Философия права как раздел философии, изучающий содержание права, сущность и понятие, форму существования и ценности, роль в жизни человека, государства и общества.
| Рубрика | Философия |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.11.2008 |
| Размер файла | 18,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
3
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
Філософія права
ПЛАН
1. Філософія права: поняття і предмет 3
2. Проблема співвідношення права і закону 7
3. Сутність права у філософії 8
Література 14
1. Філософія права: поняття і предмет
На всіх етапах свого історичного буття людина прагну-ла осмислити, зрозуміти, осягнути саму себе, світ навколо себе, себе у світі й світ у собі. В цьому аспекті не є винят-ком і світ права. Людство здавна цікавлять природа й сут-ність людських взаємовідносин, норм, правил, які визнача-ють їх особливості. Предметом людського осмислення зав-жди були поняття “рівність”, “свобода”, “справедливість”, “закон”, зміст яких проливає світло на специфіку природи права, його онтологічні засади, цінності та значимість у житті людини і суспільства. Цими проблемами перейма-ється і філософія права з її постійним пошуком істини про право.
Філософсько-правова проблематика привертала до се-бе увагу мислителів ще давнього світу. Геракліт, Демокріт, Фукідід і Гіппій, Антіфонт і Алкадімант, Епікур та багато інших неодноразово звертались до проблем свободи, права, закону. Щоправда, тривалий час питання права, праворо-зуміння розглядалися фрагментарно як окремі аспекти більш загальних тем. І лише згодом вони стали самостій-ними об'єктами дослідження, здебільшого як вчення про природне право. Наприкінці XVIII ст. завдяки ініціативі німецького юриста Г. Гуго з'явилося в науковому вжитку поняття “філософія права”. Оскільки воно прижилося в юридичній науці, то й сама філософія права вважалась її складовою. На думку Гуго, юриспруденція повинна охоп-лювати юридичну догматику, філософію права й історію права. Філософія права, згідно з його розумінням, є “час-тиною метафізики голої можливості (цензура й апологе-тика позитивного права за принципами чистого розуму), частиною політики доцільності певного правоположення (оцінка технічної і прагматичної доцільності за емпірич-ними даними юридичної антропології)”.
Філософія права - розділ філософії, що займається вивченням змі-сту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті людини, держави, суспільства.
Розробляючи філософську частину вчення про право, Гуго заперечував основні ідеї метафізичного вчення про право Канта, під впливом якого він перебував. Філософія, історія права в його інтерпретації є антираціоналістичними, позитивістськими, спрямованими проти природно-правових ідей розумного права.
Самостійною філософською дисципліною філософія пра-ва стала завдяки зусиллям Гегеля, який у 1820 р. видав знамениту “Філософію права”, що дотепер не втратила сво-єї значущості. Наука про право, за Гегелем, є частиною філософії. Тому вона мусить розвинути із поняття ідею, що репрезентує розум предмета, або спостерігати власний іманентний розвиток самого предмета. Звідси випливає й визначення предмета філософії права: “Філософська нау-ка про право має своїм предметом ідею права - поняття права і його реалізацію”.
Гегель ставить перед філософією права завдання осяг-нути думки, що покладені в основу права, “осягнути те, що є, оскільки те, що є, є розум”. Тобто його тлумачення пред-мета філософії права зумовлено його ж ідеями про тотож-ність мислення і буття, розумного і дійсного.
Підходи Гуго й Гегеля щодо змісту філософії права набули подальшого розвитку у філософсько-правових концепціях неогегельянства (Ю. Біндер, В. Дільтей, Р. Кронер, Б. Кроче, К. Паренц), неотомізму (Ж. Мари-тен, Ж. Дабен, Й. Меснер, А. Ауер), екзистенціалізму (В. Майхофер, Е. Фехнер, Г. Кон, К. Коссіо), неопозитиві-зму (Г. Харт, О. Вайнбергер, П. Колер, М. Пришінг, П. Штрассер) тощо.
Філософське праворозуміння справило відчутний вплив як на окремі філософсько-правові підходи і концепції, так і на юридичну науку загалом. З іншого боку, юриспруден-ція, юридичні теоретичні положення про право, проблеми його становлення, удосконалення і розвитку визначають вектори філософських досліджень правової тематики. Подібним взаємовпливом і взаємодією філософії та юрис-пруденції відзначаються майже всі сучасні підходи до пра-ва незалежно від системи, до якої вони належать, - юри-дичної науки чи філософії.
Оскільки філософсько-правові концепції XX ст. роз-виваються зусиллями філософів і юристів, це зумовлює пе-вну розбіжність між ними щодо розуміння предмета, цілей і завдань філософії права.
Так, серед загальних проблем теорії права німецького правознавця А. Кауфмана перебувають такі питання, як лю-дина у праві, право як міра влади, співвідношення природ-ного права і правового позитивізму, права і моралі, подолання правового релятивізму, онтологічна структура права то-що. Французький професор права Г. Шварц-Ліберман фон Валендорф вбачає сенс філософії права в аксіологічному підході до позитивного права, оскільки філософія, на його думку, за своєю суттю є встановленням ієрархії цінностей щодо навколишнього світу.
Австрійський дослідник Г. Луф як основні проблеми філософії права виокремлює: поняття і сутність права, дже-рела права, дію права, співвідношення права і моралі, при-родне право, справедливість тощо. Іспанські правознавці П. Бельда і Х. -Ф. Лорка-Наваретт, вказуючи на важли-вість дослідження сутності права, особливу увагу зверта-ють на необхідність аналізу принципів природного права, що зумовлені природою людини, та на з'ясування зв'язку природного права з позитивним.
У філософсько-правовій концепції німецького мисли-теля К. Роде філософія права, за своєю суттю, постає як історія філософії права, в якій він виокремлює три основні етапи: філософію права античності, християнську філосо-фію права і філософію права Нового часу - від Макіавеллі до сучасних авторів.
У контексті екзистенційного підходу до права (В. Майхофер, Е. Фехнер, К. Коссіо) основне завдання філософії права полягає в розумінні й тлумаченні права як екзистен-ційного явища, в його розрізненні й співвідношенні з офі-ційним законом (позитивним правом). У цьому аспекті екзистенційне право постає як справжнє (автентичне) пра-во (як вияв “справжнього існування”, екзистенції), а за-кон (позитивне право) - як щось несправжнє, відчужене від людини, а отже, як таке, що суперечить його екзисте-нційній сутності, як знеособлена об'єктивована форма ви-яву “недійсного існування”.
У неопозитивістській концепції (0.Вайнбергер, П. Колер, П. Штрассер та ін) філософія права охоплює аналіз структурних проблем права, загальні юридичні поняття й основні теоретичні проблеми правової науки, теорію спра-ведливості та юридичне вчення про методи.
З точки зору представників неотомізму (Ж. Маритен, Ж. Дабен, Й. Месснер) філософія права має вивчати приро-дне право, яке онтологічно притаманне людині з часів її творення Богом, тобто яке походить від вічного закону, що є джерелом усіх інших законів і загальним законом сві-тобуття. Природне право розглядається ними як ідеаль-ний порядок людських дій, а тому йому мусить відповіда-ти позитивне право і його застосування на практиці.
Отже, предметну сферу сучасної філософії права ви-значають проблеми природи і сутності права, його специ-фіка та особливості, співвідношення права з іншими соці-альними нормами, питання сенсу, місця і значення права в системі філософського вчення про світ, людину, форми і норми соціального життя, про методи пізнання, систему цінностей тощо.
Буття права передбачає й охоплює правову визначеність й упорядкованість світу людського буття, праворозуміння і правовий підхід до основних відносин, форм, інститутів і установ у суспільному житті людей. Тому предметна сфе-ра філософії права традиційно охоплює й проблеми філо-софії держави. Держава, як відомо, встановлює, підтримує і втілює в життя норми права, забезпечує їх загальнообов'яз-ковість можливістю застосування відповідного державно-го примусу. Щоправда, сфера філософського правоаналізу не обмежується лише законодавчою, правозахисною діяль-ністю держави. До філософсько-правового інтересу нале-жать такі проблеми, як право і держава, людина - суспіль-ство - держава, правові форми реалізації функцій дер-жави, держава як правовий інститут, нація - право - держава, правова держава як реалізація ідей домінування права тощо.
Основний сенс предметного калейдоскопа філософії пра-ва формулюють як проблему розрізнення і співвідношен-ня права та закону. Вона репрезентує предметну сферу і теоретичний простір, у межах якого вся проблематика пра-ворозуміння (від поняття права до правового розуміння закону і держави) може бути адекватно осмислена і розгор-нута у філософське вчення.
2. Проблема співвідношення права і закону
Проблема розрізнення і співвідношення права і закону має визначальне значення для будь-якого теоретично по-слідовного праворозуміння. В онтологічному аспекті роз-різнення права і закону (у різних його варіантах), дає змо-гу розкрити об'єктивні сутнісні особливості права, наяв-ність яких у законі дає змогу охарактеризувати його як правове явище - як явище, що відповідає сутності права, як зовнішній вияв і реалізація правової сутності.
У теоретико-пізнавальному аспекті ця концепція по-стає необхідною гносеологічною моделлю теоретичного осяг-нення знань та істини про закон у формі певного поняття права. В аксіологічному аспекті вона розкриває об'єктив-ну природу і специфіку цінностей права, що як особлива форма належного, мета і ціннісне начало визначає цінніс-но-правове значення конкретного закону і держави.
Отже, концепція розрізнення права і закону забезпе-чує процес переходу від простого, буденного розуміння пра-ва як суб'єктивної владної данності у формі закону до істинного знання про право, його об'єктивні особливості, природу й сутність та адекватні й неадекватні форми йо-го вияву, і на цій підставі окреслює предметну сферу фі-лософії права.
Як самостійна теоретична загальнонаукова дисциплі-на (подібно до теорії держави і права, соціології права, іс-торії правових і політичних вчень тощо) філософія права виконує певні загальнонаукові функції методологічного, гно-сеологічного, аксіологічного характеру. У взаємозв'язку з іншими видами і засобами вивчення права вона є найви-щою духовною формою пізнання права, осягнення й утвер-дження його сенсу, цінності та знання в життєдіяльності людини і людства загалом.
3. Сутність права у філософії
Основним поняттям філософії права є “право” а відповідь на запитання “що таке право? ” має для неї фундаментальне значення. Єдиної вичерпної відповіді на нього немає, її пошуки є актуальними дотепер.
На під-ставі узагальнень різних визначень права, які репрезенту-ють різні напрями вияву його природи, заслуговують на увагу такі дефініції:
право - це принцип формальної рівності людей у суспільних відносинах;
право - це загальна і необхідна форма свободи у суспільних відносинах людей;
право - це загальна справедливість. Наведеним ви-значенням властива внутрішня смислова рівноцінність, оскільки формальна рівність такою ж мірою передбачає свободу і справедливість, як справедливість - свободу і рівність. Отже, смисловими компонентами права, його об'-єктивними сутнісними особливостями, принципами є фор-мальна рівність, єдиний масштаб, рівна міра свободи інди-відів та загальної справедливості, які загалом виражають природу, сенс і специфіку права, фіксують розуміння права як самостійної сутності.
Поняття “рівність” репрезентує певну абстракцію, тобто є наслідком свідомого абстрагування від відмінностей, влас-тивих об'єктам, що зрівнюються. Зрівнювання передбачає зосередження на відмінностях як зрівнювальних об'єктах.
Критерієм правового зрівнювання людей є свобода ін-дивіда у суспільних відносинах, що визнається й утвер-джується у формі його правоздатності та правосуб'єктнос-ті. У цьому полягає специфіка правової рівності та права загалом.
Правова рівність - рівність вільних і незалежних суб'єктів права за загальним для всіх масштабом, єдиною нормою та рівною мірою.
Там, де існує поділ людей на вільних і невільних, невіль-ні є не суб'єктами, а об'єктами права і на них принцип правової рівності не поширюється. Отже, правова рів-ність - це рівність вільних і рівність у свободі, загальний масштаб і рівна міра свободи індивідів. Право діє і промо-вляє мовою і засобами саме такої рівності, завдяки цьому виступає загальною і необхідною формою буття, вияву та реалізації свободи у процесі спільної життєдіяльності лю-дей. Правова рівність, як і будь-яка інша рівність, абстра-гована від реальних, фактичних відмінностей тих, кого во-на зрівнює, а тому вона має формальний характер.
Право як форма відносин за принципом рівності не усуває (і не може усунути) початкових відмінностей між людьми, а лише їх формалізує, упорядковує за єдиним критерієм, трансформує невизначені фактичні відмінності у формально-визначені права вільних, незалежних, рівних індивідів. У цьому полягають специфіка, сенс, межі та цін-ності правової форми опосередкування, регуляції й упо-рядкування суспільних відносин. Формально право - це лише правоздатність, абстрактна вільна можливість набу-ти (у згоді із загальним масштабом і рівною мірою пра-вової регуляції) своє, індивідуально-визначене право на да-ний об'єкт. За формальної рівності й рівної правоздатнос-ті різних людей їх реально набуті права неодмінно (у зв'язку з відмінностями між людьми, їх реальними мож-ливостями, умовами та обставинами життя тощо) будуть нерівними: життєві (фактичні) відмінності, піддані вимі-ру й оцінці права з його загальним масштабом і рівною мірою, дають в результаті відмінності щодо набутих, осо-бисто належних конкретному суб'єкту прав. Відмінності осіб щодо набутих прав - необхідний результат дотри-мання, а не порушення принципу їх формальної правової рівності, рівної правоздатності.
Право - це лише рівний для різних людей формалізо-ваний шлях до набуття прав на різні речі, предмети, блага, а не їх роздавання порівно кожному. Незважаючи на те, що на різних етапах історичного розвитку права змінюються обсяг і зміст, місце і роль принципу правової рівнос-ті у суспільному житті, все ж він має універсальне значен-ня для всіх історичних типів і форм права й виражає спе-цифіку та прикметну особливість правового способу регу-лювання суспільних відносин вільних людей. Скрізь, де діє принцип формальної рівності, наявні правове начало і правовий спосіб регуляції. Де діє право, там функціонує принцип правової рівності. Де відсутній принцип рівно-сті, там відсутнє право як таке. Тобто існує внутрішній взаємозв'язок правової рівності та всезагальності право-вої форми, яка, отже, не є випадковістю, чимось зовнішнім стосовно права. Така формальність внутрішньо необхід-на, закономірна для будь-якого права. Вона єдино можли-вий спосіб вираження суті відносин, що охоплюються й регулюються правом, міри свободи індивідів за єдиним масштабом і рівною мірою.
Дозволи і заборони, які продукує право, формують нор-мативну структуру свободи в суспільному бутті людей, ме-жі досягнутої свободи, між свободою і несвободою на від-повідному етапі суспільного розвитку.
Свобода є складним явищем як для розуміння, так і для практичного втілення у формах, нормах, інститутах, відно-синах суспільного життя. У своєму прагненні від несвободи до свободи чи до вищого рівня свободи люди не мають ні вродженого досвіду свободи, ні чіткого розуміння якісності стану (свободи). Ш. Монтеск'є, який мав чи не найчіткіші уявлення про складнощі суспільної філософії, у праці “Дух законів” (1748) зазначив, що слово “свобода”, як жодне з інших, має надзвичайно велику кількість значень. Одні на-зивають свободою легку можливість скинути того, хто має тиранічну владу; інші - право обирати того, кому вони повинні підкорятися; треті - право носити зброю і чини-ти насилля; четверті - її привілей бути керованими осо-бою їх національності тощо. Тому, на перший погляд скла-дається враження про свободу як своєрідний шматок гли-ни, з якого можна зліпити будь-яку фігуру, образ за велінням душі чи уяви. Насправді свобода приходить у світ і утвер-джується в ньому в дещо незримому, але чітко означеному одязі права: у формі правопорядку, відповідальності, дозво-лів і заборон, правопорушень. Саме такою є реальна буттє-вість свободи. (Люди є вільними настільки, наскільки є рів-ними, і рівними - наскільки вільні) Неправова (безправ-на) свобода, свобода без всезагального масштабу та єдиної міри, тобто “свобода” без рівності - це ідеологія елітарних привілеїв. А так звана “рівність” без свободи - ідеологія рабів, пригнічених мас із їхніми вимогами ілюзорної “фак-тичної рівності”, підміною різностей зрівнялівкою. Тому іс-нує альтернатива: або свобода у правовій формі, або свавіл-ля, тиранія, насилля, де немає місця принципу права. Тре-тього не дано.
Свобода та її значення у людському бутті нерозривно пов'язані з місцем і роллю права у суспільному житті. Неухильно прогресуюче вивільнення людей від різних форм залежності, гніту чи тиску - це водночас і прогрес у правових (державно-правових) формах вияву, існування та захисту цієї прогресуючої свободи. У такому контексті всесвітню історію можна розглядати як поступальний рух до дедалі більшої свободи всезростаючої кількості людей, які набувають статусу формально рівних суб'єктів права.
Історичний розвиток свободи і права у людських від-носинах є прогресом рівності людей як формально (юриди-чно) вільних осіб. Тільки через механізм права (формаль-но-правової рівності) невільна на перших порах маса лю-дей поступово у процесі історичного розвитку стає вільною. Правова рівність робить свободу можливою і дійсною у всезагальній нормативно-правовій формі, у вигляді певно-го правопорядку, про що свідчить світовий досвід розвит-ку свободи, права, рівності в людських стосунках. Щоправ-да, за фальсифікації чи хибного тлумачення сутності пра-ва (коли його розглядають як будь-які забаганки владних структур, законодавство, що може мати довільний, анти-правовий характер), право і свобода, право і рівність мо-жуть протиставлятись. Такі протиставлення, що здебіль-шого переслідують певні соціально-політичні інтереси, далекі від наукових, оскільки змісту понять, що протистав-ляються, надають довільних значень.
Якщо йдеться про свободу, а не про привілеї, свавілля, то вона просто неможлива без принципу і норм рівності, без загального правила, єдиного масштабу і рівної міри свободи, тобто без права. Свобода не лише не протистоїть правовій рівності, вона можлива лише за такої рівності, втілена в ній. Свобода і рівність невіддільні, вони передба-чають одна одну. Адже визначальною фігурою свободи у її людському вимірі є вільна особа як необхідна основа пра-воздатності й правосуб'єктності. А свободу індивідів мож-на виразити тільки через загальний принцип і норми рів-ності цих індивідів у певній сфері й формі їх взаємовідно-син. Право - всезагальний масштаб і рівна міра саме і передусім свободи людей. Вільні індивіди - носії, суть і сенс права. Там, де заперечується вільна особистість, правове значення фізичної особи, там немає і не може бути пра-ва, правових індивідуальних, колективних, інституційних суб'єктів права, правових законів і правових відносин як у суспільстві, так і в конкретних сферах суспільно-політично-го життя.
Розуміння права як рівностей (загального масштабу і рівної міри свободи людей) охоплює собою і справедли-вість як його внутрішню властивість і якість. Справедливість належить до поняття права. Право зав-жди справедливе і є носієм справедливості, яка, власне, тому і справедлива, що втілює і виражає загальнозначущу правильність, яка означає загальну правомірність (суть, начала права, сенс правового принципу загальної рівнос-ті й свободи).
Діяти справедливо означає діяти правомірно, відповід-но до загальних і рівних вимог права. Такий правовий сенс справедливості має чи не найяскравіше адекватне відобра-ження в образі давньогрецької богині справедливості й правосуддя Феміди, яка наглядала за тим, щоб ні люди, ні боги не порушували законів. її зав'язані очі, терези в ру-ках як символи безсторонності дохідливо відображають уявлення про властиву праву загальнозначимість, імпера-тивність, абстрактно-формальну рівність, тобто його внут-рішню єдність із справедливістю. Його вимоги абсолютно однакові щодо всіх, в тому числі й носіїв влади, які встанов-люють певне правоположення. Справедливість - це са-мовияв, самосвідомість, самооцінка права, водночас і право-ва оцінка всього неправового. Іншого принципу, окрім принципу права, справедливість не має.
Заперечення правового характеру і сенсу справедливос-ті призводить до того, що за справедливість можуть вида-вати якесь неправове начало: вимоги зрівнялівки чи при-вілеїв певним категоріям суспільних індивідів, певні по-літичні, економічні, соціальні, світоглядні уявлення, інтереси тощо. Такі неправові дії неодмінно поринають у сферу суб'єктивізму і релятивізму, породжують безліч протибо-рних неправових уявлень про справедливість і право, од-носторонні посягання окремого начала на всезагальність. Хоча насправді вони є лише особливими сферами у зага-льному просторі буття і дії права та правової справедли-вості, специфічними об'єктами, а не суб'єктами справед-ливої правової регуляції.
У кожній системі суспільних відносин є особливі інте-реси і домагання, а тому вони повинні отримати у праві своє справедливе формулювання, задоволення і захист. А це можливо лише тому, що справедливість не зливається з цими домаганнями і не є нормативним вираженням яко-гось одного із цих інтересів. Вона, репрезентуючи загаль-не правове начало, піднімається над усім цим партикуляриз-мом (прагнення певних частин цілого до реалізації своїх інтересів), на єдиних терезах правової регуляції і право-суддя зважує й оцінює їх формально - рівним, а тому й однаково справедливим для всіх правовим мірилом.
У просторі загальності й загальнозначимості принци-пу правової рівності і права як регулятора суспільних від-носин вільних суб'єктів тільки правова справедливість кри-терієм правомірності чи неправомірності всіх інших пося-гань на роль і місце справедливості. Віддаючи належне кожному, вона робить це єдиноможливим, загальним і рів-ним для всіх правовим чином, відкидаючи привілеї та утверджуючи свободу.
Література
Бердяев Н. А. Философия неравенства. - М., 1990.Гегель. Философия права. - М., 1990.
Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К., 1996.
Нерсесянц В. С. История идей правовой государственности. - М., 1993.
Нерсесянц В. С. Право - математика свободи. - М., 1996.
Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. - К., 1996.
Чичерин Б. Н. Философия права. - М., 1990.
Подобные документы
Философия права - высшая духовна форма познания права, постижение его смысла, ценности и значения в жизни людей. Обзор этапов, направлений и концепций всемирной и отечественной истории философско-правовой мысли. Междисциплинарная природа философии права.
презентация [465,0 K], добавлен 08.08.2015Значение и понятие права в философии Гегеля. Вступление во владение и отчуждение собственности, потребление вещи. Дарственний и меновой договор, восполнение его обеспечением посредством залога. Совершенное нарушение права. Переход от права к моральности.
дипломная работа [64,2 K], добавлен 10.05.2009Понятие философии права, ее место среди других наук. Предмет философии права. "Филисофия права Гегеля и ее значение в истории философско-правой мысли. Свобода и право. Государство и право. Публичное и частное право. Проблема правового государства: теория
курсовая работа [90,3 K], добавлен 09.11.2002Философия, ее роль в жизни человека и общества. Мировоззрение. Предмет философии как науки. Сущность материализма, идеализма. Античность, Средневековье, Возрождение как исторические типы философии. Исторический тип философствования.
контрольная работа [73,8 K], добавлен 22.02.2007Сущность и специфика религиозного миропонимания. Исторические типы философии. Философское понимание мира, его развитие. Онтология - раздел философии о бытии. Социальные факторы формирования сознания и неотражательные процедуры познавательной деятельности.
контрольная работа [100,1 K], добавлен 10.08.2013Цели, задачи и функции философии права, место предмета в системе научного знания. Легитимирующая, мировоззренческая, методологическая, аксиологическая и воспитательная функции философии права, ее отличие от общей философии. Метод рациональной дедукции.
презентация [120,1 K], добавлен 22.10.2014Исторические процессы становления Союза Советских Социалистических Республик. Изучение философии права в период существования государства. Отношение к данному научному направлению. Характеристика особенностей философско–правовых учений в России.
реферат [24,6 K], добавлен 19.10.2017Мультикультурализм: понятие и содержание, основные этапы и принципы развития, роль и значение в современном обществе. Закономерности существования современного общества как совокупности культур. Взаимосвязь либерализма и права, его философские основы.
контрольная работа [32,0 K], добавлен 30.01.2016Философия и наука. В существовании философии и науки состоит общая социальная и человеческая потребность. Философия и культура. В этом мире только от человека зависит, какую культуру он создаст и в какой мере она облагородит. Функции философии.
статья [16,9 K], добавлен 09.09.2003Философско-правовые концепции Г. Кельзена, Х. Харта выступают неким объединяющим началом мировоззренческого измерения мира права, выявляющего культурно-историческую специфику правовой системы общества, особенности правового мышления нации в целом.
реферат [33,8 K], добавлен 21.06.2008
