Вернадский

Вернадський "Філософські думки натураліста"

Вернадській зробив спробу дати філософське обгрунтування процесів розвитку природи і людського суспільства. У книзі "Філософські думки натураліста" він показує тісний зв'язок філософії і природознавства і розкриває практичне застосування філософського підходу до розуміння шляхів розвитку цивілізації і людства. У центрі уваги Вернадського - біосфера і ноосфера Землі. Біосфера як сукупна оболонка Землі, пронизана життям, закономірно під впливом діяльності людського суспільства переходить в ноосферу - новий стан біосфери, який несе в собі риси людської праці. Вернадській виходить з того, що людина "складає неминучий прояв великого природного процесу, що закономірно триває в перебіг принаймні двох мільярдів років". Виникла ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті. У ній вперше людина стає найбільшою геологічною силою. Він може і повинен перебудовувати своєю працею і думкою область свого життя, перебудовувати корінним чином в порівнянні з тим, що було раніше - так мислив цей філософ. Він вважав також, що діяльність людини порівнянна з дією геологічної сили, тому людина повинна мислити і діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особи, сім'ї або роду, держави або їх союзів, але і в планетарному аспекті. Людина - це певна функція біосфери, що переживає в даний час головна геологічна зміна, а саме виникнення ноосфери. Розвиваючись, ноосфера перетворюється на нову структурну частину космосу. Вернадській підкреслював, що ідеали нашої демократії йдуть в унісон із стихійним геологічним процесом, із законами природи, відповідають ноосфері.

Вернадській В.

Що таке простір і час? Ось ті питання, які стільки століть хвилюють людську думку в особі найсильніших її представників. І якби ми, отрешась по можливості від всіх тих уявлень про простір і час, які панують у філософії, що заплуталася в складних явищах людських вражень, здорового глузду, буденного знання, перенесли рішення цього питання на абстрактніший грунт, можливо, ми досягли б якого-небудь результату.

Безперечно, що і час і простір окремо в природі не зустрічаються, вони неразделіми. Ми не знаємо жодного явища, яке не займало б частини простору і частини часу. Тільки для логічної зручності представляємо ми окремо простір і окремо час, тільки так, як наш розум взагалі звик поступати при дозволі якого-небудь питання.

Насправді ні простору, ні часу ми окремо не знаємо ніде, окрім нашої уяви. Що ж це за частини нероздільні - чого? Очевидно, того, що тільки і існує, це - матерії, яку ми розбиваємо на дві основні координати: простір і час.(Вернадській В.І., 1989, з. 419).

Мабуть, … можна проникати у вивчення фізичного часу шляхом дослідження життєвих явищ.

Час фізика, поза сумнівом, не є відвернутий час математика або філософа, і воно в різних явищах виявляється в таких різних формах, що ми вимушені це відзначати і нашому емпіричному знанні. Ми говоримо про історичний, геологічний, космічний і т.п. часах. Зручно відрізняти біологічний час, в межах якого виявляються життєві явища.

Цей біологічний час відповідає півтора - двом мільярдам років, на протяг яких нам відоме на Землі існування біологічних процесів, починаючи з археозоя. Дуже можливо, що ці роки пов'язані тільки з існуванням нашої планети, а не з дійсністю життя в Космосі. Ми ясно зараз підходимо до висновку, що тривалість існування космічних тіл гранична, тобто і тут ми маємо справу з необоротним процесом. Наскільки граничне життя в її прояві в Космосі, ми не знаємо, оскільки наші знання про життя в Космосі нікчемні. Можливо, що мільярди років відповідають земному планетному часу і складають лише малу частину біологічного часу

В межах цього часу ми маємо необоротний процес для життя на Землі, що виражається в еволюції видів.

З погляду часу, мабуть, основним явищем повинен бути визнане прояв принципу Реді.

(Вернадській В.І. Вивчення явищ життя і нова фізика (1931 р.) // Праці по біогеохімії і геохімії грунтів. М., 1992, з. 193).

Для Ньютона абсолютний час і абсолютний простір були атрибутами, безпосереднім проявом Бога, духовного початку миру...

Представлення Ньютона перемогло в науці завдяки небувалим раніше в її історії досягненням, тісно пов'язаним з побудовами Ньютона про абсолютний час і про такий же простір. Вперше була виражена система миру, до кінця обчислювана...

І для неї в 1747 р. Леонард Ейлер прийняв абсолютний час. І для Ейлера це ухвалення пов'язане з його розумінням духовного початку миру.

(Вернадській В.І. Проблема часу в сучасній науці // Філософські думки натураліста. М., 1988, з. 228-255; з. 238).

Абсолютний час і абсолютний простір Ньютона є час і простір, незалежні від оточуючого, нескінченні і безвладні, ізотропні.

Це майже всі негативні ознаки, що не дають можливість їх науково досліджувати.

Теорія відносності показала, що вони не відповідають науковим фактам.

Простір нерозривно зв'язаний з часом, має структуру. Її повинен мати і час.

Вперше після XVII в. - на початку XX в. - знов увійшла до наукової свідомості необхідність дослідження часу - віддзеркалення в ньому будови, властивої простору.

До цього моменту якраз на початку того ж сторіччя, завдяки явищам радіоактивності, розвитку астрономії, явищ життя, теорії квант з'явилися нові явища, що примушують йти по тому ж шляху.

Проблема часу поставлена як об'єкт наукового вивчення в обстановці теорії відносності, але не як її слідство.

(Вернадській В.І. Про життєвий (біологічному) час // Філософські думки натураліста. М., 1988, з. 297-381; з. 327).

Час Бергсона є час реальний, що виявляється і створюється в процесі творчої еволюції життя. Час йде в одну сторону, в яку направлені життєвий порив і творча еволюція. Назад процес йти не може, оскільки цей порив і еволюція є основна умова існування Миру. Час є прояв - творення творчого світового процесу.

(Вернадській В.І. Про життєвий (біологічному) час // Філософські думки натураліста. М., 1988, з. 297-381; з. 332).

Учені вивчали явища, а не час. Явища скоювалися в часі і в просторі, але не давали ніякого уявлення про час і простір, які мислилися абсолютними, незалежними один від одного, що стоять поза дією яких би те ні було явищ, в них що скоюються, але їх що не відображали.

(Вернадській В.І. Про життєвий (біологічному) час // Філософські думки натураліста. М., 1988, з. 297-381; з. 368).

Невіддільність часу від простору, неминучість при вивченні природних процесів одночасно вивчати і час, і простір, встановлюють два положення: 1) час, як і простір і як простір-час, може бути тільки одне; 2) вивчаючи час одночасно з простором, хід часу неминуче виражатиметься векторами. Це не буде лінійний вираз часу, як іноді говорять - це буде векторіальний його вираз. На даній лінії можуть бути розмічені між двома і тими ж крапками декілька векторів на аналогічних їм по положенню в просторі-часі напрямах.

(Вернадській В.І. Про життєвий (біологічному) час // Філософські думки натураліста. М., 1988, з. 297-381; з. 381).

На основі нової фізики явище повинне вивчатися в комплексі простір-час. Простір життя, як ми бачили, має свій особливий, єдиний в природі симетричний стан. Час, йому що відповідає, має не тільки полярний характер векторів, але особливий, йому властивий параметр, особливу, пов'язану з життям, одиницю вимірювання.

(Вернадській В.І. Вивчення явищ життя і нова фізика (1931 р.) // Праці по біогеохімії і геохімії грунтів. М., 1992, з. 173-195; з. 194).

Час є один з основних проявів речовини, невіддільне від нього його зміст.

(Вернадській В.І. Проблема часу в сучасній науці // Філософські думки натураліста. М., 1988, з. 229).

Для життя час - з геохімічної точки зору - виражається в трьох різних процесах: по-перше, час індивідуального буття, по-друге, час зміни поколінь без зміни форми життя і, по-третє, час еволюційний - зміни форм одночасно із зміною поколінь.

(Вернадській В.І. Проблема часу в сучасній науці // Філософські думки натураліста. М., 1988, з. 231).

Тлінність життя нами переживається як час, відмінний від звичного часу фізика. Це тривалість - дленіє. У російській мові можна виділити цю “duree” Анрі Бергсона як “дленіє”, зв'язане не тільки з розумовим процесом, але і взагалі з процесом життя, окремим словом, для відмінності від звичного часу фізика, визначуваного не реальним однозначним процесом, що йде в світі, а рухом. Вимірювання цього руху у фізиці засноване врешті-решт на відомій періодичності - повернення предмету до колишнього положення. Таке наш час астрономічне і час нашого годинника. Напрям часу при такому підході втрачається з розгляду.

Дленіє характерний і яскраво виявляється в нашій свідомості, але його ж ми, мабуть, логічно правильно повинні переносити і до всього часу життя і до тлінності атома.

Дленіє - тлінність в її прояві - геометрично виражається полярним вектором, однозначним з вектором ентропії, але від нього відмінним.

Із зникненням з нашого уявлення абсолютного часу Ньютона дленіє придбаває у виразі часу величезне значення. Грань між психологічним і фізичним часом стирається.

(Вернадській В.І. Проблема часу в сучасній науці // Філософські думки натураліста. М., 1988, з. 296).

Жива речовина, мені здається, є єдине, можливо, поки земне явище, в якому яскраво виявляється простір-час. Але час в ньому не виявляється зміною. Воно виявляється в ньому ходом поколінь, подібно якому ми ніде не бачимо на Землі, окрім живих організмів. Воно ж виявляється в нашій свідомості, у відчутті часу, в дленії, в старінні і в смерті. У геохімічних процесах воно виявляється надзвичайно різко... Надзвичайно характерно, що відособлений мікроскопічний організм в зміні поколінь, покоління якого виходять розподілом, у відомій своїй частині є теоретично безсмертним, геологічно вічним.

(Вернадській В.І. Про стани простору в геологічних явищах. На фоні зростання науки ХХ сторіччя // Проблеми біогеохімії. Праці біогеохімічної лабораторії. Т. ХVI. М., 1980, з. 163).

У основі явищ симетрії в живій речовині час виступає в такій формі і значенні, в яких це не має місця у відсталих тілах і явищах.

Тут, мені здається, в основі геометричних уявлень яскраво виявляється не стільки простір, скільки нове, входить в розуміння випробувача природи в ХХ в. поняття про простір-час, відмінний і від простору і від часу.

Жива речовина - це єдиний поки випадок, де саме воно, а не простір, спостерігається в оточуючій натураліста природі.

Це простір-час не є те простір-час, в якому час є четвертим вимірюванням простору - простору математиків (Паладі, Мінковській), і не простір фізиків і астрофізиків - простір Ейнштейна.

Простір-час живої речовини, що виявляється в симетрії, в нашому оточенні характеризується для нього: а) геологічно вічною зміною поколінь для всіх організмів; би) для багатоклітинних організмів старінням; у) смерть є руйнування простору-часу тіла організмів; г) в ході геологічного часу це явище виражається еволюційним процесом, що міняє скачками морфологічну форму організмів і темп зміни поколінь.

(Вернадській В.І. Про стани фізичного простору // Філософські думки натураліста. М., 1988, з. 255-296; з. 285).

Визнаючи біогенез, згідно науковому спостереженню, за єдину форму зародження живого, неминуче доводиться допустити, що початку життя в тому космосі, який ми спостерігаємо, не було, оскільки не було початку цього космосу. Життя вічне постільки, поскільки вічний космос, і передавалася завжди біогенезом. Те, що вірне для десятків і сотень мільйонів років, що протекли від архейськой ери і до наших днів, вірно і для всього незліченного ходу часу космічних періодів історії Землі. Вірно і для всього Всесвіту.

(Вернадській В.І. Про розмноження організмів і його значення в будові біосфери. (1926 р.) // Праці по біогеохімії і геохімії грунтів. М. 1992, з. 75).

Поняття часу є одне з основних емпіричних узагальнень, якщо воно і не було відкрито науковим мисленням, протягом декількох тисячоліть перевіряється і обробляється науковим досвідом, спостереженням, науковою розумовою роботою.

(Вернадській В.І. Роздуми натураліста. Простір і час в неживій і живій природі. Кн. 1. М., 1975, з. 34).

Велика загадка вчора - сьогодні - завтра, безперервно в нас проникаюча, поки ми живемо, розповсюджується на всю природу. Простір - час не є стаціонарно абстрактна побудова або явище. У ньому є вчора - сьогодні - завтра. Воно все як ціле цим вчора - сьогодні - завтра всеосяжно пройнято.

(Вернадській В.І. Роздуми натураліста. Простір і час в неживій і живій природі. Кн. 1. М., 1975, з. 45).

Протягом періоду, що не перевищує … біологічного елементу, у нас ніколи в різнорідній живій речовині не відбудеться збільшення числа становлячого його неделімих, тобто окремих організмів. Оскільки ми ніколи не можемо виробити облік живої речовини миттєво, то біологічний елемент часу визначає максимальну допустиму величину тривалості цього обліку, правда, тільки з однієї точки зору, з погляду збільшення кількості неделімих і зміни поколінь…

Цей мінімальний проміжок часу розмноження повинен, звичайно, мати велике біологічне значення, і було б дуже важливо його встановити. Чи існують насправді інтервали в 17 хвилин як середній час розподілу клітки? Чи не представляють вони тільки індивідуальні відхилення?

(Вернадській В.І. Жива речовина // Жива речовина і біосфера. М., 1994, з. 202, з. 567).

ВЕРНАДСКІЙ Володимир Іванович (1863-1945), російський природодослідник, мислитель і громадський діяч. Основоположник комплексу сучасних наук про Землю - геохімії, біогеохімії, радіогеології, гідрогеології і ін. Творець багатьох наукових шкіл. Академік АН СРСР (1925; академік Петербурзької АН з 1912; академік Російської АН з 1917), перший президент АН України (1919). Професор Московського університету (у 1898-1911), пішов у відставку на знак протесту проти утисків студентства. Ідеї Вернадського зіграли видатну роль в становленні сучасної наукової картини миру. У центрі його природничонаукових і філософських інтересів - розробка цілісного вчення про біосферу, живу речовину (організуючому земну оболонку) і еволюцію біосфери в ноосферу, в якій людський розум і діяльність, наукова думка стають визначальним чинником розвитку, могутньою силою, порівнянною по своїй дії на природу з геологічними процесами. Вчення Вернадського про взаємовідношення природу і суспільства надало сильний вплив на формування сучасної екологічної свідомості. Розвивав традиції російського космізма, що спирається на ідею внутрішньої єдності людства і космосу. Вернадській - один з лідерів земського ліберального руху і партії кадетів (конституціоналізму-демократів). Організатор і директор Радієвого інституту (1922-39), біогеохімічна лабораторія (з 1928; нині Інститут геохімії і аналітичної хімії РАН ним. Вернадського). Державна премія СРСР (1943).