Одвічна тема буття у філософії спроба аналізу

1

Реферат на тему

Одвічна тема буття у філософії: спроба аналізу

ПЛАН

1. Поняття та основні напрямки визначення буття.

2. Концептуальні підходи в онтології.

3. Різноманітність сфер буття.

4. Використана література.

1. Поняття та основні напрямки визначення буття.

Проблема буття -- одна з перших проблем, які нама-галась розв'язати філософія. Поняття «буття» дуже часто фігурує в нашій мові. Бо кожне речення можна, як це і робить логіка, звести до форми 8 є (не є) Р. Деякі речен-ня, наприклад, «Троянда є червона», «Василь не є міль-йонер» безпосередньо відповідають цій формі, інші, ска-жімо, «Дерево росте біля будинку» можна звести до неї («Дерево є таким, що росте біля будинку»). Зв'язка «є» означає «має буття». На цій підставі можна зробити ви-сновок: все, про що ми ведемо мову, ми підводимо під буття або небуття, надаємо йому статус буття чи небуття.

Крім цього прихованого, певною мірою неусвідомле-ного вживання слова буття, використовують його і більш свідомо, ведучи мову про світ як буття, про життя як буття («життя-буття»), про смерть як небуття. Звертаю-чись до когось, наголошують: «Будь людиною!» Але й при цьому значення слова «буття» не розкривається.

Філософія, на відміну від буденної свідомості, пору-шує проблему буття свідомо, намагається з'ясувати смисл, який людська культура вкладає в це поняття. Вчення про буття називається онтологією (грец. оп, опі,оз -- суще і 1оЈоз -- поняття, розум). Термін вживається у філософії з XVII ст., хоч сама проблема буття розглядалась з часів Парменіда.

Тривалий час онтологія була однією зі складових мета-фізики, до якої входили також теологія (вчення про Бога) і психологія (вчення про душу). Оскільки теологія і пси-хологія пізніше відокремилися від філософії, то метафізи-ка фактично збіглася з онтологією.

Кант відмовив онтології в праві бути наукою на взі-рець природознавства, довівши, що її претензії на само-стійне бачення світу призводять до антиномій. У його вченні онтологія фактично була зведена до гносеології. Що таке буття (світ), його принципи, людина може знати тільки з розуму (розсудку), який надав апріорні форми цьому буттю.

У післякантівській філософії намітились дві тенденції:

Відмова від онтологічних побудов (неокантіанство, позитивістська традиція).

Спроба віднайти свій філософський, відмінний від наукового, підхід до буття (через інтуїцію тощо), на яко-му можна було б будувати онтологію.

У Гегеля, для якого буття було тотожним мисленню (буття приписувалось насамперед ідеї, Богу) вчення про буття (онтологія) звелось до логіки. Мислитель досліджу-вав буття тільки як логічну категорію. Марксизм, йдучи за Кантом і Гегелем, заперечував самостійний статус он-тології, однак не послідовно. Так, Ф. Енгельс, а за ним і радянські філософи без належного методологічного обґрун-тування розгорнули вчення про форми матерії. Неомарк-систи (Г. Лукач, Франкфуртська школа) здійснили спробу розбудувати онтологію на засадах практики. Вони роз-глядають світ у формах практики (культури), і буття по-стає насамперед як визначення культури.

Концепція інтуїтивного бачення буття, протилежна науковому (розсудковому) підходу до нього, наявна у фі-лософії Ф. Ніцше, А. Шопенгауера й А. Бергсона. Але найбільший вплив на відновлення онтологічних вчень у XX ст. виявила феноменологія К. Гуесєрля, який мето-дологічно обґрунтував новий підхід до буття, дав нове тлумачення буття, чим було подолано кантівське запере-чення онтології. Феноменологія стала основою онтологіч-них побудов самого Е. Гуесєрля, а також «критичної он-тології» Н. Гартмана та «фундаментальної онтології» М.Гайдеггера.

В історії філософії проблему буття вперше порушили елеати. Парменід, який вважав буття основою світу, дій-шов парадоксального висновку: що існує тільки буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то

2. Концептуальні підходи в онтології.

Виходячи з цих засад, можна розглянути існуючі кон-цепції буття. Якщо під сущим розуміють тільки матері-альні речі (атом, камінь, рослина, тварина, людина, тощо), тобто світ розглядають як сукупність матеріальних речей і буття приписують тільки такому сущому, то в такому разі буття стає тотожним матеріальності. Бути -- значить бути матеріальним. Єдність світу в його матеріальності, стверджував Ф. Енгельс, існує тільки матерія (Ленін). Звідси висновок, що нематеріальне суще (ідеї, духовні цінності тощо) мають несправжнє, меншовартісне буття.

Протилежна картина постає, коли під сущим розумі-ють насамперед ідеї, поняття, цінності1, коли їм надаєть-с)і ОПравжін: буття, п матеріальні речі розглядаються як небуття, ніщо (твої) у Плптопа). Така позиція об'єктив-ного ідеалізму, який ототожнює мислення і буття, зво-дить буття до мислення. Це ототожнення було наріжним каменем філософії Гегеля. З позиції об'єктивного ідеаліз-му буття ідеї -- абсолютне і необхідне, а буття речі -- відносне і випадкове, оскільки річ сьогодні є, а завтра її може не бути.

Дещо інші концепції буття характерні для суб'єктивіст-ських течій в філософії. Оскільки в них суще (речі) не існує само по собі, то його буття чи небуття ставиться у залежність від суб'єкта. В емпіричній традиції (Джордж Берклі, Девід Юм) статус абсолютного буття належить пси-хологічним переживанням, а в раціоналістичній філосо-фії Декарта абсолютним буттям наділяється свідомість.

У філософії І. Канта наявні два центри абсолютного буття -- «Я» і речі в собі. При їх зіткненні (накладанні форм розуму на подразнення від речей) виникає суще -- світ речей, який вивчає наука. Однак, якби І. Кант був послідовним, то він не назвав би джерело подразнень «ре-чами» , адже речі -- це щось оформлене, визначене, суще, а він заперечує «оформленість» речей в собі. Насправді ж речі в собі І. Канта -- це чисте буття, буття, яке немає визначень. Тому вже він міг розмежувати буття і суще так, як це зробили пізніше Е. Гуссерль і М. Гайдеггер. І свідомість (Я) мислилася ним як носій певних апріорних форм, тобто як щось конкретно визначене, як суще, як річ. Так пізніше охарактеризує Е. Гуссерль декартівсько-кантівську концепцію свідомості.

Якщо в попередній філософії один вид сущого (мате-ріального чи ідеального) протиставлявся іншому як справ-жнє і несправжнє буття, то в некласичній філософії буття протиставляється сущому. А. Шопенгауер, йдучи за Кан-том, різко розводить суще (світ в уявленні) і справжнє буття (світ волі). Воля втрачає риси предметності, оформ-леності, речі, вона не є сущим, до неї не застосовуються категорії сущого (причинність і т. ін.). Таке протистав-лення наявне у філософії Ф. Ніцше. У Керкегора екзис-тенція як справжнє буття також протиставляється сущо-му, світу.

Тенденція протиставлення буття сущому стає доміну-ючою у феноменології та екзистенціалізмі. У феномено-логії за абсолютне буття приймається свідомість, яка мис-литься як «жива діяльність», позбавлена предметної фор-ми. Ця діяльність свідомості, на думку Гуссерля, конституює суще і надає йому відповідний спосіб (модус) буття. Суще і спосіб його буття задаються відповідними актами свідо-мості. Так, у сприйманні дається («конституюється») реаль-на річ, у вірі -- цінності, у фантазії -- казкові герої. Бут-тя розпадається на різні сфери, відповідно до актів, у яких воно конституюється.

М. Гайдеггер звинуватив всю попередню європейську філософію, починаючи з Парменіда в тому, що вона звела буття до сущого, розчинила буття в сущому. Буття, за Гайдеггером, це не щось поза людиною, протилежне лю-дині, що можна виразити в понятті й перевести в техно-логію. Воно як смислова єдність всього сущого існує в світі тільки через існування людини.

Отже, виходячи з історії філософії, можна вести мову про три основні концепції буття:

матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріаль-ним сущим;

ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (іде-альним сущим);

некласична, що протиставляє буття як процесуаль-ність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.

Матеріалістична та ідеалістична концепції тяжіють до об'єктивізму (прагнуть розглядати буття з об'єктивного погляду, з позиції близької до науки); некласична, яка в розвинутій формі представлена у феноменології та екзис-тенціалізмі -- до суб'єктивізму, до визначення буття че-рез свідомість та існування людини.

Очевидно, ототожнення буття з сущим, яке було харак-терне для класичної філософії, вело в глухий кут, ставило людину перед дилемою вибору між матеріальним чи ідеа-льним сущим. І якщо одному з них приписувалось вище буття, то інше зводилось до меншовартісного буття, до не-буття. Однак для людини в житті важливі як матеріальні речі, так і духовні цінності (честь, кохання). І якщо одні «люди гинуть за метал», то інші -- за честь і кохання, доводячи цим, що і те й інше має для них буття.

Для розуміння буття значно цікавішою є перспекти-ва, яку запропонували феноменологи та екзистенціаліс-ти, звівши буття до певного значення речей, сущого. «Бу-ти» означає «мати» певне значення в контексті культури. Так, речі сприймання мають значення «реального буття», речі уяви уявно буття, інтернетні «штучки» --віртуаль-не буття. Різним предметам надаються різні види (моду-си) буття відповідно до того, як вони даються людині. Як-що, наприклад, вчений висунув здогад про буття якоїсь мі-крочастки, то спочатку вона має модус «гіпотетичного буття». Для того щоб набути модусу «реального буття», вона повніти предстати за правилами, за якими даються реальні речі. Л це означає, що вона має прямо чи опосеред-ковано чуттєво зафіксуватись. Отже, людина приписує речі модус «реального буття» тільки за певних умов її даності. Це стосується, скажімо, і художнього твору. Щось набуває статусу художнього твору лише за умови, що воно дається людині за правилами, яким повинен відповідати худож-ній твір.

На підставі феноменологічної концепції в сучасній он-тології прийнято виділяти різні сфери буття. У різних мислителів вони мають різну структуру. Сам Е. Гуссерль відповідно до різних способів даності свідомості виділяє

такі сфери буття: матеріально-просторовий світ, живі істо-ти, людина і соціальний світ, свідомість (психіка), формаль-но-логічні предмети, матеріально-змістові поняття, ціннос-ті, світ фантастичних утворень тощо. Всі вони разом утво-рюють світ людини як горизонт, у якому дається будь-який предмет.

3. Різноманітність сфер буття.

Вихідним для конституювання всіх сфер є сприйман-ня. У сприйманні даються матеріально-просторові тіла -- камінь, будинок, дерево. Предмет сприймання включається в певний горизонт, аж до горизонту всього попереднього життя людини, завдяки якому вона надає предмету сприй-мання значення матеріально-просторової речі. Якщо во-на, наприклад, бачить, що по даху далекого будинку йде слон, то горизонт її попереднього досвіду не дозволить приписати цьому сприйманню реальність, і вона шукати-ме іншої інтерпретації свого чуттєвого враження.

Живі істоти, наприклад тварини, також даються у сприйманні, однак для конституювання їх буття одного зовнішнього сприймання недостатньо. Необхідно іще вну-трішнє сприймання (симпатія). Іншими словами, тварині людина надає буття тварини (на відміну, скажімо, від ка-міння) завдяки тому, що сама вона є живою істотою і може відчувати (моделювати) їх біль і радість. Так, на дум-ку феноменологів, конституюється буття живого.

По-іншому конституюється буття людини і соціально-го світу. Інша людина саме як людина дається не просто в зовнішньому сприйманні чи симпатії, як це буває за сприй-мання тварини. У зовнішньому сприйманні людині не да-ний внутрішній світ іншої людини. Можна бачити мімі-ку, жести, позу, сприймати тембр голосу, але це не пере-дає переживань іншої людини. Однак можна їх відтворити, опираючись на свій внутрішній світ, на власні пережи-вання. Людина може відчути, сприйняти горе і радість іншої людини, тому що вона переживала ці відчуття і знає, яка міміка, тембр голосу тощо їх супроводить. За-вдяки цьому вона приписує буття іншій людині саме як людині на основі складної сукупності актів -- зовніш-нього сприймання, симпатії та «вчуття», в якому вона мо-делює духовний світ іншої людини на основі власного ду-ховного світу.

Звідси бере свій початок залежність сприймання інших людей від багатства внутрішнього світу. Людина з примі-тивним внутрішнім світом не може змоделювати складний і суперечливий світ генія, він для неї не зрозумілий. Тіль-ки душа, яка страждала, може «змоделювати» страждайня (чи інші відчуття) іншого. Мистецтво тим і привабливе, що, співпереживаючи героям драми чи трагедії, людина розбудовує власний духовний світ, який є запорукою кра-щого розуміння інших людей. Це дає змогу зрозуміти і таке явище, як конгеніальність (співгеніальність). Пере-кладач чи режисер-екранізатор художнього твору, режи-сер театру повинні досягти рівня автора. В іншому разі неминучими будуть примітивізація, спрощення.

Особливий шар буття утворюють переживання люди-ни, акти свідомості (те, що у філософії традиційно наги-нається душею). Переживання людини -- це, на думку феноменологів, єдине, що дано їй безпосередньо. Сприй-мання, пригадування, міркування, мріяння є її актами снідомості, вона не може мати в них сумніву. Очевидність для неї її переживань є основою ідентичності її особистос-ті. Саме завдяки цій очевидності вона знає, що це було з нею, а не з кимось іншим, що це саме вона пережила. «Я» ЯК особа існує в переживаннях.

Предмети культури утворюють свою сферу буття. Щось г предметом культури (витвором мистецтва, технічним при-ладом, предметом побуту та ін.) завдяки тому, що містить ВОДНИЙ смисл, є втіленням (опредметненням, матеріаліза-цією) думок людей. Статуетка з каменя відрізняється від каменя, з якого вона зроблена, тим, що люди надали їй цепного смислу (нона була символом родючості чи краси). іппи и ііиеііомок, що сприймання предмета культури від-

І ще одною сферою буття є ідеальні предмети. Сюди можна віднести поняття (формально-логічні та змістовні), цінності, казкові образи та ін. їх буття конституюється в різних актах свідомості. Так, цінності -- добро, дружба, Бог дані через віру, у вірі. Якщо хтось не вірить в добро чи любов, не вірить у Бога, то вони для нього не існують, як скажімо, для прибічників однієї релігії цінності іншої не є цінностями. Математично-логічне знання існує в мірку-ваннях і через міркування. Русалки і домовики існують в актах фантазії та завдяки фантазії.

Нри цьому, на думку Е. Гуссерля, кожна сфера буття має свої принципи побудови. «Логіка» (правила гри героїв) казкового світу, відрізняється від логіки співвідно-шення математичних чисел, а ця, в свою чергу, відрізня-ється від принципів побудови реального світу. Феномено-логія, наголошуючи на тому, що різні види сущого даються в різних актах свідомості (що їм, отже, задаються різні мо-дуси буття зі своєю «логікою»), виявилась плідним мето-дом дослідження в естетиці, етиці, філософії культури.

Усе це дає підстави стверджувати про правомірність кон-цепції, яка відрізняє буття від сущого (речі, ідеї та ін.). Буття, його модус задається сущому при включенні його в світ людини (смисловий горизонт). Реальному предмету вона задає один вид буття, числам -- інший, казковим героям -- ще інший. Завдяки такому підходу феноменологія відійш-ла від субстанційно-предметного трактування буття, за як-зго воно ототожнювалося з матеріальними речами чи ідеями, тобто із сущим.

Література

1. Бурова О. Річ та онтологічний простір думки // Філософська і соціологічна думка. -- 1995. -- № 4.

2. Гайденко В. П. Бьітие и разум (Размьішления о книге А. Л. Доброхотова «Категория бьітия в классической западной европейской философии») // Воп-росьі философии. -- 1987. -- № 9.

3. Кассірер Є. Людський світ простору і часу // Філософська і соціологічна думка. -- 1992. -- № 5.

4. Трубников Н. Н. Время человеческого бьітия. -- М., 1987.