Вчення про світ

12

Реферат на тему

Вчення про світ

ПЛАН

1. Поняття світу.

2. Підстави існування світу.

3. Розуміння світу філософами ХІХ-ХХ ст.

4. Використана література.

1. Поняття світу.

Поняття буття пов'язане з поняттям «світ», яке бли-зьке за значенням до слів «свій», «община». (У російсь-кій мові й тепер «мир» означає і «світ», і «сільську общи-ну».) В найдавніші часи воно означало саму общину і освоє-не нею навколишнє середовище.

Поняття «світ» означало єдність, цілісність й упоряд-кованість всього сущого. Джерелом цієї єдності та впо-рядкованості світу було життя общини. Соціальний по-рядок, регламентація діяльності через звичаї, ритуали, табу накладалися на зовнішнє середовище, яке осмислювалось під впливом соціального порядку та діяльності. Так, світ давніх людей -- це певна сукупність знань («смислова єдність»), яка утворилась на основі їх соціального життя і практичної діяльності. У цьому світі («смисловій єдності») можна виділити два аспекти: смисли, пов'язані з ре-гламентацією життя общини (моральні норми, звичаї, ри-туали) і смисли, пов'язані з практичною діяльністю (знан-ня їстівних і лікарських рослин, навики полювання тощо), тобто об'єктивні знання. При цьому домінував перший момент: космос пояснювався на основі соціальної впоряд-кованості, навіть значення їстівного чи неїстівного (рос-лини чи тварини) часто регламентувалось через табу (со-ціальні норми).

Таке розуміння світу (модель формування смислової єдності) існувало впродовж тривалого часу. З освоєнням природи і виникненням держави «світ» набув ширшого значення -- світ-космос греків, християнський (мусуль-манський, Піднебесна) світ, Новий і Старий світ. В основі утворення цих світів також був задіяним соціокультурний підтекст. Культура (мораль, право, релігія та ін.) задавала єдності й упорядкованості цим«світам». Такому впоряд-кованому світові (космосу) протистояв хаос. З одного боку, піп - периферія світу, «чужий», незрозумілий світ («тур-ки», «німота»), з іншого -- постійна загроза соціальному Порядку з боку природи людини. Цим породжена практи-ка «узаконеного» вияву хаосу -- сатурналії (свята на честь Сатурна), карнавали, на яких допускався відхід від устале-ного соціального порядку.

Паралельно формувалось інше поняття світу, основою якого було знання об'єктивних властивостей і відношень речей. Уже в натурфілософії греків, а особливо під впливом наукової революції XVI -- XVII ст., формується на-туралістичне розуміння світу. Під світом починають ро-зуміти світ об'єктивної природи, яка охоплює й людину. Свідомість і упорядкованість такого світу мисляться як такі, що задані Богом або властиві самій природі. Знанням («смисловою єдністю») такого світу мислиться наука. Все сущі' сприймається в горизонті наукового знання.

Наука повинна шукати досконалі (математичні за формою, на думку неоплатоніків Копсрника, Галілея, Кеплера) божественні закони. Поступово ідея єдиного упорядкованого (чи ту науки витісняє і заміщує ідею світу, упорядкованого культурою. 1 нині поняття світу вживається переважно н науково-натуралістичному розумінні, в яко-му він постає як щось само по собі суще, а світ культури мислиться як маленька часточка цього об'єктивного при-родного світу. Тому на рівні буденної свідомості можна стверджувати про поступовий перехід від культуро-пентричної до натуроцентричної моделі світу.

У філософії світ осмислювався крізь призму категорій буття і сущого. Традиційно світ розумівся як буття упоряд-кованого сущого (речей). Буттю світу як буттю сущого протистояло буття, яке не є сущим (не є річчю). Оскільки буття Бога досліджує теологія, а про Специфіку буття свідомості (екзистенцію) заговорили лише з часів Керкегора, то в центрі уваги онтології як вчення про бут-тя знаходився світ.

Перед онтологією як вченням про світ постали такі проблеми: як виник світ (підстави існування світу); яка будова світу (шари або сфери буття); який характер від-ношень між речами світу (категорії як найзагальніпіі ха-рактеристики цих відношень).

2. Підстави існування світу.

На питання щодо підстав існування світу (способів ви-значення світу) можливі такі відповіді: світ існує сам че-рез себе, не маючи підстав поза собою; світ існує через Бога; світ існує (визначається) через буття свідомості.

До першої відповіді вдаються матеріалісти, які розу-міють під світом сукупність матеріальних речей. Такий світ, на їх думку, не потребує потойбічних причин для свого існування. Матерія вічна, не знищувана, вона лише перетворюється з однієї форми на іншу. Світ, за Гераклі-том, не створений ніким із богів і ніким із людей.

У своєму розвитку матеріалізм пройшов кілька ета-пів. Погляди давньогрецьких та деяких давньоіндійсь-ких і китайських мислителів, які основою світу вважали воду, вогонь та інші речовини, прийнято називати наїв-ним матеріалізмом. У Новий час під впливом розвитку науки, особливо механіки, формується так званий меха-ністичний матеріалізм, який вважав основою світу не-знищувану масу, речовину. В XIX ст. виник марксистсь-кий матеріалізм, або, як було прийнято називати його в радянській філософії, діалектичний та історичний мате-ріалізм. У його розумінні світу домінувало дві тенден-ції: Енгельс і Ленін схилялись до попереднього натура-лістичного матеріалізму, а ранній Маркс і особливо нео-марксисти брали за основу пояснення світу практику. В неомарксизмі відбувся розрив з попереднім матеріаліз-мом, оскільки світ приймався як сфера практичної діяль-ності людини і завдяки цьому свідомість залучалася в процес детермінації (визначення) світу. Не дивно, що ор-тодоксальні марксисти «таврували» неомарксистів як ге-гельянців-ідеалістів.

Марксистському розумінню світу, безумовно, властиві як сильні, так і слабкі сторони. Тлумачення світу як су-купності матеріальних речей, включно з людиною, обме-ження світу матеріальним сущим збігається з науко-вим підходом до світу. Наука також зводить світ до су-купності матеріальних речей. Такий збіг позицій матеріалізму і науки є як сильною, так і слабкою сторо-ною матеріалізму як філософії. Сильна сторона полягає в тому, що успішний розвиток науки, її вторгнення у всі сфери людського життя є аргументом на користь істин-ності матеріалізму, який поділяє з наукою однаковий підхід до світу. Слабкість позиції матеріалізму, яка та-кож витікає з цього збігу, полягає, по-перше, в тому, що філософія, яка постає як узагальнення наукового знання, потрапляє в залежність від розвитку цього знання. З кож-ним етапом розвитку науки матеріалізм повинен зміню-вати (-пою форму (Ленін).

Приклад позитивізму, позиція якого в цьому питанні аналогічна матеріалізму, засвідчує, що така інтерпрета-ції! філософії призводить до релятивізму. Недолік філосо-фи, яка зводиться до узагальнення наукового знання, по-мигає, н тому, що в ній відсутній специфічно філософські ті підхід до світу. Онтологічні дослідження, які поновились у 80-ті роки, пов'язані фактич-но а підходом від ортодоксальної матеріалістичної утопії та переходом на позицію неомарксизму, коли за ос-нову брилася практика (культура). По-друге, філософія, яка звели суще тільки до матеріального сущого, знецінює інші види його -- ідеї, цінності, все, що є витвором людсь-кої свідомості. Якщо буття матеріальних речей оголошувалося абсолютним і необхідним, то буття духовного су-щого -- похідним і випадковим. Такий підхід не тільки звужував сферу філософії, він деформував її предмет: ма-терії ти її формам марксизм приділяв більше уваги, ніж людині. Наголошування на релятивності (мінливості, від-носності, неабсолютності) духовних цінностей у марксиз-мі суто провокативним щодо існування людини в світі.

Людина повинна визнавати абсолютність певних ціннос-тей, бути націленою на них, прагнути до їх здійснення, інакше вона втрачає опір поверненню до тваринного бут-тя. Людина -- це плавець проти течії. Навіть для того, щоб перебувати в одному і тому ж місці, їй потрібно докла-дати багато зусиль. Щоб бути людиною, потрібно постійно плекати, стверджувати духовний світ, творити його, нада-вати йому абсолютного буття. Для людини духовні цінно-сті мають не менші сенс і буттєвість, ніж матеріальні речі. Цього якраз і не бере до уваги ортодоксальна марксистсь-ка онтологія, яка фактично обезсмислює людське існуван-ня. Духовна катастрофа (знецінення моральних, релігій-них, філософських, правових і художніх цінностей) і, як наслідок, знецінення людського життя в СРСР (голодомо-ри, концтабори, невиправдані втрати у війнах) -- усе це великою мірою є наслідком провокативної позиції марк-сизму стосовно духовних цінностей.;

Звичайно, матеріалізм не обов'язково пов'язаний з та-ким кардинальним знеціненням (позбавленням буттєвої основи) моральних та інших цінностей. Можна бути мате-ріалістом і виводити моральні норми з природи людини, як це робили французькі мислителі, чи в інший спосіб стверджувати їх буттєвість. Зрештою, навіть офіційна іде-ологія в СРСР змушена була поступово реабілітувати ду-ховні цінності, адже нормальне суспільство не може функ-ціонувати без ідеалів і духовних регулятивів. Однак всі матеріалістичні течії певною мірою знецінюють духовну сферу, проголошують її буття вторинним, надають їй суто інструментального характеру, тобто розглядають її як за-сіб пристосування людини до світу.

Важливою в матеріалізмі є проблема матерії. Пара-докс матеріалізму полягає в тому, що він прагнув визна-чити матерію як суще, як щось таке, що існує поза реча-ми -- знайти абсолютну, незмінну і не знищувану субстан-цію -- основу світу. Однак такий пошук в історії науки нічого не дав. Матерії як певної речовини, що входить до складу всіх речей і є незмінною, не існує.

У радянській філософії зразком розвитку матеріаліз-му вважалося ленінське визначення матерії: «матерія -- це філософська категорія для означення об'єктивної реаль-ності, яка дана людині в її відчуттях, яка копіюється, фо-тографується, відображається нашими відчуттями, існую-чи незалежно від них». Справді, тут поняття матерії не пов'язується з конкретними рисами речей. Його зміст зво-диться до об'єктивності, тобто протилежності свідомості й недоображуваності у відчуттях. Однак це визначення спирається на не менш невизначене, ніж матерія, поняття «об'єктивна реальність». Об'єктивним стосовно свідомості є і матеріальний предмет, і духовні цінності, а для віруючої людини -- і Бог. Тому об'єктивність не є критерієм розрізнення матеріального і нематеріального су-щого. Щодо поняття «реальність», то воно не більше ви-значене, ніж поняття «матерія» і не прояснює суті справи. По-друге, впроваджується двозначне в межах даного ви-значення поняття «відчуття». Якщо відчуття -- це щось матеріальне, то виходить тавтологія: матерією є те, що ві-дображається в матеріальному. Якщо ж відчуття -- іде-альне (не матеріальне), тоді виходить протиставлення ма-теріального та ідеального. І, таким чином, весь позитив цього визначення зводиться до того, що матеріальне не є ідеальним, протилежне ідеальному, що і так було закладе-но н зміст цих понять.

Загалом в матеріалістичній традиції поняття «матерія» характеризується такими ознаками, як незнищуваність (матерія не зникає і не виникає), просторовість (у Декарта протяжність є синонімом матеріальності), причинність (поняття «матерія» виключає свободу волі у світі самому). нарешті, матеріальне визначає себе як проти-лежно ідеальному. У цьому значенні, як правило, і вжитими поняття «матерія», «матеріальний».

Об'єкти шипі ідеалізм також зводить світ до сукупнос-ті матеріального сущого. Сніт ідей як самостійне суще при-таманний хіба що вченню ІІлатона. У мислителів-ідеалістів НОВОГО часу ідеї не становили самостійної сфери буття. Щодо цього підхід до світу матеріалістів та ідеалістів прин-ципово не відрізнявся. Ідеалізм теж тлумачить світ як матеріальне суще, яке вивчає наука. Вони лише по-різному розуміли підстави існування світу, вважаючи, що він ство-рений Богом.

Залежно від особливостей розуміння відношення Бога і гніту н філософії Нового часу сформувалось три концеп-ті теїзм, пантеїзм і деїзм. Риси пантеїзму, який оттої пі". Нога і світ, притаманні неоплатонікам М. Кузанському, Дж. Вруно, а також Б. Спінозі, Ф.-В.-Й. ПІеллінгу,

Г.-В.-Ф. Гегелю. Концепцію деїзму, за якою Бог створив світ, дав йому імпульс для руху і розвитку і далі не втруча-ється в його справи, сповідували Р. Декарт, Ф. Бекон, Дж. Локк, Т. Гоббс, французькі просвітники. І пантеїзм, і деїзм в принципі узгоджувались з науковим підходом до світу, оскільки в них Бог був позбавлений свободи волі. На від-міну від них, теїзм вважає Бога духовною особою. Будучи духовною особою, Бог може втручатись в розвиток подій у створеному ним світі (Керкегор). Отже, класичний об'єк-тивний ідеалізм, як і матеріалізм, розумів світ як сукуп-ність матеріального сущого.

3. Розуміння світу філософами ХІХ-ХХ ст.

У XIX ст. це розуміння світу було піддано критиці й переосмислено. В цьому процесі окреслилося два напрями:

А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон за світом ма-теріального предметного сущого (завершеного, оформле-ного) вбачали буття (волю, творчий порив), що не було сущим (не було завершеним, оформленим у предметність). До речі, неомарксизм, зокрема Г. Лукач, під впливом фі-лософії життя також розглядав світ речей (предметів) як похідне від практичної діяльності (процесу), вважав, що світ сприймається в предметній формі тому, що праця має предметний характер;

Чеський математик і теолог Бернард Больцано (1781-- 1848), німецький мислитель Рудольф-Герман Лотце (1817-- 1881), математик Готлоб Фреге (1848---1925), а також Е. Гуссерль (в «Логічних дослідженнях»), які схилялись до платонізму, висунули концепцію буття «ідеального су-щого». На їх думку, математичні числа, юридичні закони (цінності) мають таку ж предметну форму, належать та-кою ж мірою до буття, як і матеріальні речі, тобто стосов-но людської свідомості вони об'єктивні, є сущим. Отже, мають буття незалежне від свідомості: «2 х 2 = 4» для людини таке ж незалежне суще, як і дерево за вікном.

Неокантіанці Вільгельм Віндельбанд (1848--1915) і Генріх Ріккерт (1863--1936), які розвивали концепцію цін-ностей, стверджували існування «світу цінностей» поряд зі світом реальних речей. Так поряд зі світом матеріальних речей постав світ логіко-математичних предметів і ціннос-тей. Єдина до того сфера буття розпалась на кілька сфер.

Пізніше у феноменологічній концепції суще розпада-ється на різні сфери буття (різні світи) відповідно з акта-ми свідомості, в яких це суще дається. Отже, буття мають не лише матеріальні речі, а й числа, цінності, психічні пе-реживання людини, казкові герої тощо. І це буття підля-гає вивченню онтологією.

Нова онтологія, яка сформувалася на основі феноменоло-гії, досліджує різні сфери буття, різні буттєві світи. Якщо класична філософія, як матеріалістична, так й ідеалістична, формує натуралістично-об'єктивістську традицію (вона трактувала світ як сукупність матеріального сущого), то фе-номенологія, екзистенціалізм та герменевтика належать до кцльтурологічно-суб'єктивістської традиції. У них світ за способом конституювання суб'єктом (культурою) сущого роз-падається на множинність сфер буття (реальних речей, ма-тематичних предметностей, цінностей тощо). Натуралістич-но-об'єктивістська традиція причини існування світу шукає м ньому самому і в Богові (тобто в чомусь об'єктивному, незалежному від людини), культурологічно-суб'єктивіст-ська -- в діяльності суб'єкта і в культурі.

Зіставивши об'єктивістську і суб'єктивістську традиції и філософії з тими значеннями, яке поняття «світ» мало в первісній і має в сучасній буденній свідомості, помітимо, що суб'єктивістська традиція схиляється до поняття світу, в центрі якого культура, а об'єктивістська -- до сучасного по-няття світу, в центрі якого природа і наука, що її пізнає.

В іншого боку, суб'єктивістсько-культурологічне ро-зуміння с-віту не могло бути в своїй основі чужим приро-ді. Звичаї та соціальні порядки спрямовані на виживання людини, нони враховували природу людини та навколиш-ню природу. Ворожа природі культура приречена на загибель, тому вона мусить бути співмірною природі. Отже, субєктивістсько-культурологічне розуміння світу повинно приховувати світ як природу.

(Сучасне людство прагне до гармонійного поєднання сві-ту природи і культури. Філософія покликана обґрунтува-ти цю єдність з єдиної методологічної позиції.

Література

1. Бургин М. С. Из чего построен окружающий мир. Онтологический ракурс // Философская и социологическая мьісль. -- 1991. -- № 8.

2. Бурова О. Річ та онтологічний простір думки // Філософська і соціологічна думка. -- 1995. -- № 4.

3. Гайденко В. П. Бьітие и разум (Размьішления о книге А. Л. Доброхотова «Категория бьітия в классической западной европейской философии») // Воп-росьі философии. -- 1987. -- № 9.

4. Гиндилис Н. Л. Единство мира: концепция коллективного бессознательно-го К. Юнга // Философия науки. -- 1995. -- № 5.

5. Кутирев Б. О. Людина і світ: три парадигми взаємодії // Філософська і со-ціологічна думка. -- 1991. -- № 7.

6. Мамлеев Ю. В. Судьба бьітия // Вопросьі философии. -- 1993. -- № 11.

7. Трубников Н. Н. Время человеческого бьітия. -- М., 1987.